Рішення

від 03.01.2024 по справі 490/2445/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/769/2021 Справа № 490/2445/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2024 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О. А., при секретарі Позднякову Є.В., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за первісним позовом ОСОБА_1 до Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ СК "Саламандра Україна" про відшкодування збитків , заподіяних внаслідок ДТП, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України , в якому просить стягнути на його користь борг за договром позики від 04.12.2017 року у сумі 298 376,05 грн. , який складається з 225 000 грн боргу за договром, 64277,42 грн відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції та 9098,63 грн трьох відсотків річних - станом на дату подачі позову.

В обгрунтування позову посилається на те, що 04 грудня 2017 року Миколаївською зразковою автомобільною школою Товариства сприяння оборони України було придбано ТЗ Тойота Камри , номер кузова НОМЕР_1 за ціною 365 000 грн. У зв`язку з тим, що у покупця не вистачало коштів на придбання автомобіля , відповідач отримав позику від ОСОБА_2 в розмірі 225 000 грн за умовами повернення рівними частинами протягом 12 місяців з дати укладення лдоговру купівлі-продажу автомобіля - тобто до 05.12.2018 року. Позивач умови договру позики виконав в повному обсязі шляхом перерахування особистих коштів 06.12.2017 року на рахунок представника власника автомобіля у розмірі 225 000 грн. проте відповдіач позику не повернув. Посилаючись на положення ст.ст. 628,638, 1047 , 1050 , 625 ЦК України просив про задоволення позову.

В червні 2020 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ СК "Саламандра Україна" про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП, в якій позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України 321 533грн матеріальної шкоди , 93 666,67 грн за користування орендованим автомобілем, 22820 грн судових витрат, які складаються з 4820 грн судового збору та 18 000 грн витрат на правову допомогу.

В обгрунтування позову посилаються на те, що 02.03.2018 року відбулася ДТП за участю автомобіля Тойота камри, р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , відомості про кримінальне правопорушення за ознками ч.1 ст. 286 КК України внесено до ЄРДР за № 12018150260000140.

Актом службового розслідування Автошколи за наслідками ДТП вказаного учбового автомобіля від 07.08.2018 роу встанволено, що на час скоєння ДТП балансова вартість автомобіля складала 360 441,58 грн; в день скоєння ДТП 02.03.2018 року автомобіля на території автошколи не було; ОСОБА_1 02.03.2018 використовував атомобіль без належного формлення та дозволів ; комісією службового розслідування запропоновано стягнути з ОСОБА_1 завдані збитки.

Всиновком № 18-715 від 28.09.2018 року встановлено сума матеріального збитку завданого власнику автомобіля в результаті ДТП - у сумі 321 533 грн. Отже ремонт автомобіля не є рентабельним, оскільки сума ремонту майже дорівнює сумі самого атомобіля.

На час ДТП автомбіль був застрахований в ПАТ СК «Саламандра Україна», що підтверджується Полісом обов`язквого страхування цивільно-паравової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7957754. Страховою компанією відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки вказана подія не визнна страховим випадком.

До теперішнього часу відповідач не вжив жодних дій щодо матеріальної компенсації власнику автомобіля завданих збитків за його пошкодження.

Посилаючись на полдоження ст.ст. 22,1166 ЦК України просили про задоволення зустрічного позову.

11.06.2020 року від представника відповідача за первісним позовом адвокатки Давидової О.Ю. надійшов відзив на позов, в якому заперечують вимоги позову в повному обсязі. В обгрунтування заперечень посилаються на те, що вказаний автомобіль був придбаний автошколою за договром купівлі-продажу від 02.12.2017 року, а не від 04.12.2017 року, про що свідчить його належна реєстрація.

Так, перебуваючи на посаді директора Миколаївська зразкова автомобільна школа Товариства сприяння оборони України ОСОБА_1 04.12.2017 року складає трьохсторонній договір купівлі-продажу цього ж ТЗ, зазначає уповноважену особу покупця Автошкоди- заступника директора ОСОБА_3 , продавцем є ОСОБА_4 , а позичальником як третьою стороною договору зазначає себе.

Актом службового розслідування по факту підробки підпису посадової особи від 06.02.2019 року встановлено, що на оспорюваному договорі підпис покупця в особі ОСОБА_3 , не відповідає справжньому. Остання також письмово підтвердила, що не була присутня на укладанні та підписанні цього договору 04.12.2017 року.

Отже, оскільки цей договір не відповідає належній письмовій формі, волевиявлення його учасника (покупця) не відповідало його внутрішінй волі( адже уповноважена особа Автошколи взагалі не була присутня при його укладанні) , вважають цей договір нікчемним та недійсним, а отже не тягне правових наслідків.

Отже, позивач приховує від суду правдиву інформацію.

30.06.2020 надійшла відповідь на відзив на позов від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сидоренко Т.В., в якому заперечує викладені у відзиві обставини. В обгрунтування заперечень посилається на те, що вказаний договір купівлі-продажу від 04.12.2017 підписаний сторонами договору в особі уповноважених представників та з сторони покупця та засвідчений печаткою юридичної особи-покупця. Відповідно до умов договору від 04.12.2017 року (п. 2.1) ОСОБА_1 перерахував на особовий рахунок представника продавця транспортного засобу грошову суму в розмірі 225 000,00 грн. (копія квитанції в матеріалах справи). Також відповідно до умов договору від 04.12.2017 року (п.3.3) позивач - Миколаївська зразкова автомобільна школа Товариства сприяння оборони України перерахувала представнику продавця транспортного засобу грошову суму в розмірі 140 000,00 грн.

05.12.2017 року позивач здійснив державну реєстрацію транспортного засобу, тобто став власником рухомого майна.

Отже, дії сторін при підписанні договору від 04.12.2017 року були спрямовані на реальне настання правові наслідків - купівлю-продаж транспортного засобу. Правові наслідки договору від 04.12.2017 року настали для позивача, оскільки ним була здійснена державна реєстрації придбаного транспортного засобу.

Крім того, у даній справі не є предметом позову спір щодо правоих наслідків недійсності правочину.

30.06.2020 надійшов відзив на зустрічний позов від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сидоренко Т.В., в якому не визнають вимоги зустрічного позову та заперечують викладені у позові обставини. В обгрунтування заперечень посилається на те, що дійсно 02.03.2018 року сталася ДТП за участі водія ОСОБА_1 та вказаного атомобіля. Проте Виснвоком експерта 3 90 від 24.02.2020 року встанволено, що ДТП виникла не з вини водія ОСОБА_5 , а з вини водія невстанволеного транспортного засобу. У діях водія ОСОБА_6 з технічної точки зооу не вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР України. Дії водія не знаходяться у причинному зв`язку з даною ДТП. Отже, завдання збитків позивачеві сталося не з вини відповідача, що виключає його деліктну відповідальність за ст. 1166 ЦК України. Вина відповідача не встановлена належними доказами, до адміністартивної чи кримінальної відповідальності він не притягувався.

В листопаді 2023 року від предстанвика позивача за зустрічним позовом адвокатки Давидової О.Ю. надійшли додаткові письмові пояснення по суті спору, в яких наголошує, що атошкола згодна віддати ОСОБА_1 вказаний транспортний засіб з механічними пошкодженями ударного характеру, які були отримані в результаті ДТП за участю цього автомобіля 02.03.2018 під керуванням водія ОСОБА_1 . Вказаний атомобіль на теперішній час перебуває на майданчику Автошколи. Але повернення атомобіля має бути лише після того, як ОСОБА_1 буде сплачено на рахунок Автошколи кошти у розмірі , визначеним висновком експертного автотоварознавчого дослідження ТЗ у розмірі 321 533 грн.

Ухвалою суду від 30.04.2020 року відкрито загальне позовне провадження у вказаній справі.

Протокольною ухвалою суду від 11 червня 2020 року прийнято та об`єднано в одне провадження з первісним позовом зустрічну позовну заяву Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ СК "Саламандра Україна" про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП, в якій позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України 321 533грн матеріальної шкоди , 93 666,67 грн за користування орендованим автомобілем, 22820 грн судових витрат, які складаються з 4820 грн судового збору та 18 000 грн витрат на правову допомогу.

Протокольною ухвалою суду від 02.11.2020 року закрито підготовче проввдження по справі та призначено справу до судового розгляду на 02.02.2021 року.

Ухвалою суду від 24 вересня 2021 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставити наступне запитання:

-Чи виконаний підпис на оригіналі Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 04 грудня 2017 року в графі під словом "Покупець Миколаївська зразкова автомобільна школа ТСОУ " - ОСОБА_3 чи іншою особою?.

Ухвалою суду від 13.10.2021 року зупинено провадження по справі первісним позовом ОСОБА_1 до Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ СК "Саламандра Україна" про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП - на час проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду від 24 вересня 2021 року.

Ухвалою від 12.01.2022 року поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями представників сторін.

Представник позивача ОСОБА_1 надала суду заяву про проведення судового засідання у їх відсутність, просила відмовити у задоволенні зустрічного позову та задволньти вимоги первісного позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача Автошколи надав суду заяву про проведення судового засідання у їх відсутність, просила відмовити у задоволенні первісного позову та задвольнити вимоги зустрічного позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях.

Представник третьої особи за зустрічним позовом ПАТ К «Саламандра Україна» в судове засідання не з`явився, повідомлявся судом неодноразово належним чином, причини неявки суду не повідомив, пояснень на позов не надав, заяв про відкладення судових засідань також не надавав.

Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін .

Відповідно до приписів частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Вивчивши доводи позову і матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом, 02.12.2017 року в РСЦ МВС в Миколаївській області був укладений Договір купівлі-продажу траснпортного засобу , зареєстрований за номером № 4841/2017/734568, між покупцем Миколаївська зразкова автомобільна школа ТСОУ в особі ОСОБА_1 (який на той час був директором цього підприємства) та продавцем ОСОБА_7 в особі ОСОБА_4 . Предмет договору - автомобіль Тойота Камри, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 . Згідно умов договру , право власнсоті на ТЗ переходить до покупця з моменту підписання цього договру, а передача ТЗ здійснюється після повної оплати вартості майна. Вартість ТЗ становить 365 000 грн. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. З боку покупця (крім підпису уповноваженої особи) договір купівлі-продажу засвідчений печаткою юридичної особи-покупця.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію ТЗ та реєстраційної картки ТЗ , автомобіль Тойота Камри, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за Миколаївська зразкова автомобільна школа ТСОУ на праві власності 05 грудня 2017 року - на підставі Договору купівлі-продажу ТСЦ № 4841/2017/734568 від 02.12.2017 року.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебував на посаді директора, а ОСОБА_3 станом на 04.12.2017 року працювала на посаді заступника директора з НВЧ в Миколаївській зразковій автомобільній школі ТСОУ.

Згідно заяви директора автошколи ОСОБА_1 від 28.11.2017 року на адресу ГО «Миколаївська ОО ТСОУ» - з метою оновлення матеріально- технічної бази автошколи просить надати дозвіл на придбання легкового атвомобіля тойота Камри, 2007 р.в. за ціною 365 000 грн у розстрочку на 12 місяців.

04.12.2017 року позивач подав на ім`я голови ГО «Миколаївська ОО ТСОУ» заяву про надання дозволу на залучення для придбання вказаного атомобіля власних коштів в розмірі 225 000 грн строком на 12 місяців.

Згідно Наказу № 79 від 04.12.2017 року голови ГО «Миколаївська ОО ТСОУ» на підставі клопотання директора автошколи дозволено придбання вказаного атвомобіля за ціною 365 000 грн у розстрочку на 12 місяців. Придбаний автомобіль зареєструвати у регіональному сервісному центрі МВС України у втснаовленому порядку та поставити автомобіль на бухгалтерський облік.

04.12.2017 року між покупцем- Миколаївською зразковою автомобільною школою Товариства сприяння оборони України, в особі заступника директора з НВЧ ОСОБА_3., яка діяла при підписанні договору на підставі Статуту товариства, з однієї сторони тапродавцем ОСОБА_4 , який діяв при підписанні договору на підставі довіреності власника транспортного засобу, з другої сторони та та позивачльником ОСОБА_1 підписаний договір купівлі-продажу транспортного засобу. З боку покупця (крім підпису уповноваженої особи) договір купівлі-продажу засвідчений печаткою юридичної особи-покупця.

Згідно п.1.1 Договору - покупець купує у продавця легковий автомобіль Тойота Камри, номер кузова НОМЕР_1 за ціною 365 000 грн, а позичальник сплачує продавцю його вартість на умовах цього договру згідно довідки-рахунку.

За Розділом 3 цього договору позичальник на умовах цього договору сплачує продавцю суму у розмірі 225 000 грн, що за офоіційним курсом НБУ становить 8 318 доларів США у безготівковій формі на поточний рахунок сторони. Покупець сплачує продавцю суму у розмірі 140 000 грн, що еквівалентно 5175 доларів США. Позика у розмірі 225 000 грн перераховується покупцем на особистий рахунок позичальника рівними частинами щомісяця у сумі, що еквівалентна 693 долари США з розрахунку корегування суми на офіційний курс валют НБУ.

Цей договір вважається укладеним, набирає чинноссті з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання стооронами своїх обов`язків.

Згідно квитанції від 06.12.2017 року платник ОСОБА_1 сплатив отримувачу ОСОБА_4 225 000 грнз призначенням платежу: надходження готівки згідно договору купівлі-продажу автомобіля від 04.12.2017.

Згідно Акту розслідування по факту підробки підпису посадової особи на виконання наказу № 5 від 06.02.2019 року, проведеною комісією у складі посадових осіб позивача вбачається, що ГО «Миколаївська ОО ТСОУ» було проведено перевірку Автошкоди та встанволено факт подвійного укладання договру придбання транспортного засобу.

Згідно висновку експерта від 29.11.2021 року №СЕ-19/115-21/14480-ПЧ судової почеркознавчої експертизи Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України: підпис на оригіналі Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 04 грудня 2017 року в графі під словом "Покупець Миколаївська зразкова автомобільна школа ТСОУ - ОСОБА_3 " - виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Згідно Постанови про закриття кримінального провадження від 30.11.2018 року слідчого СВ Миколаївського ВП Очаківського відділу поліції ГУНП в миколаївській області за матеріалами досудового розслідування , внесених до ЄРДР за № 12018150260000140 від 03.03.2018 ркоу за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України - кримінальне провадження закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, атомобіль Тойота Камри, д.н.з НОМЕР_2 повернуто власнику , а саме Миколаївській зразковій автошколі ТСОУ.

Як вбачається з вказаної постанови, 02.03.2018 року приблизно о 09.00 годин , ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем Тойота Камри, д.н.з НОМЕР_2 , рухався по слизькій автодорозі миколаїв-Доманівка-Берзіки з боку с.Надбузьке миколаївського району в напрямку м.миколаєва та допустив виїзд керованого ним автомобіля за маежі проїздної частини у правий по ходу руху кювет, де сталося контактування з перешкодою у вигляді дерева. Внаслідок ДТП пасажир ОСОБА_8 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження. 12.10.2018 року ОСОБА_8 звернулася до Миколаївського РВП із заявою, що з 2010 року вона співмешкає з ОСОБА_1 та не має до нього претензій, відмовляється від статуса потерпілої.

Актом службового розслідування Автошколи за наслідками ДТП вказаного учбового автомобіля від 07.08.2018 року встановлено, що на час скоєння ДТП : -учбовий автомобіль Тойота Камрі, р.н. НОМЕР_2 було закріпленно згідно наказу № 1-Т від 02.01.2018 року за директором автошколи ОСОБА_1 ; - з 16.01.2018 року цей автомобіль в учбовому процесі участі не брав та використовувася як службовий автомобіль; -дорожні листи на цей автомобіль відсутні, а дорожній лист № 21/18 від 02.03.2018 року було надано в ГО ОО ТСОУ; - опитуванням працівників Автошколи було втсановлено, що Журнали дозволів на використання машин, контроль їх виїзду та повернення , Журнал щозмінного передрейсового медичного огляду водіїв, книга огляду машин та Журнал обліку подорожніх листів було заповнено після ДТП; - опитуванням сторожів автошколи виявлено, що вказаний автомобіль в автошколі не харажувався, станом на 02.03.2018 року на території автошколи його не було.

За такого, балансова вартість автомобіля складала 360 441,58 грн; в день скоєння ДТП 02.03.2018 року автомобіля на території автошколи не було; ОСОБА_1 02.03.2018 використовував атомобіль без належного формлення та дозволів ; комісією службового розслідування запропоновано стягнути з ОСОБА_1 завдані збитки.

Згідно Висновку № 18-715 від 28.09.2018 року МВ ОНДІСЕ встановлено, що сума матеріального збитку завданого власнику автомобіля Тойота Камрі, д.н.з НОМЕР_2 в результаті ДТП - у сумі 321 533 грн, що дорівнює його дійсній ринковій вартсоті. Так, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 482 685,91 грн, отже даний ТЗ відновлювати економічно недоцільно.

Згідно Висновку експерта № 90 від 24.02.2020 року Миколаївського НДЕКЦ МВС України, проведеного згідно постанови слідчого СВ Миколаївськго ВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області від 03.02.2020 року в рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР від 03.03.2018 № 120181502600000140, встановлено що:

- в наведеній дорожній ситуації водій автомобіля Тойота Камрі, д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 з метою забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.3 ПДР України;

- дослідженням втсановлено, що в діях водія автомобіля Тойота Камрі, д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 з технічної точки зору не вбачається невідповідностей вимогам п.12.3 ПДР України;

- дії водія автомобіля Тойота Камрі, д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 з технічної точки зору не знаходяться в причинному зв`язку з даною ДТП (що сталася 02.03.2018 року);

- у вказаній дорожній ситуації за відповідних умов , навеених удослідницькій частині даного висновку, водій невстанволеного автомобіля з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.1або п. 10.1 і п. 11.3 ПДР України. В діях водія невстановленого атомобіля з технічної точки зороу маються невідповідності вимогам вказаних пунктів ПДР України;

- з наведених причин дії водія невстановленого автомобіля з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з даною ДТП.

Згідно Акту від 02.11.2023 року, складеного комісією Миколївської зразкової автомобільної школи ТСО України , автомобіль Тойота Камрі, д.н.з. НОМЕР_2 , перебуває у тому ж стані, які на момент проведення автотоварознавчого дослідження ТЗ № 18-715 від 28.09.2018 року.

Також позивачем за зустрічним позовом надано копію Договору оренди автомобіля від 09.11.2018 року, згідно якого ОСОБА_9 ( на той час директор Автошколи) як орендодавець, передає Миколївській зразковій автомобільній школі ТСО України , як орендарю, в тимчасове корситування автомобіль марки Сенс,2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_4 , строком на 3 роки, оренда плата становить 5 000 грн на місяць, для здійснення господарської діяльності.

Проте у вказаному договорі не зазначено, що цей автомобіль передається в оренду автошколі з метою заміщення пошкодженого атвомобіля Тойота Камрі, д.н.з НОМЕР_2 - тому суд не може взяти до уваги вказаний договір як належний доказ на підтвердження вимог позивача за зустрічним позовом щодо стягнення орендної плати з відповідача ОСОБА_1 .

Щодо вимог зустрічного позову.

Як правову підставу позову, Автошкола зазначає ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Сторонами не заперечується, що вказаний автомобіль використовувався директором Автошколи ОСОБА_1 як службовий автомобіль на підставі відповідного наказу.

За такого, дані правовідносини сторін щодо завдання ОСОБА_10 матеріальних збитків Автошколі, завданих пошкодженням належного останній на праві власнсоті автомобіля, який ним використовувася як службовий, регулюються положеннями нормамим законодавства щодо матеріальної відповідальності працівників ( один із видів юридичної відповідальності, що виражається в зобов`язанні працівників покрити цілком або частково матеріальний збиток, завданий з їхньої провини), а не нормамим глави 82 ЦК України.

Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 р. № 12 "Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю" , часто роботодавці право на отримання матеріального відшкодування шкоди у позовних заявах про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, обґрунтовували статтею 1166 ЦК. Разом з тим відшкодування матеріальної шкоди, що передбачені статтею 1166 ЦК, застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов`язаннях. Підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації, встановлені Главою IX КЗпП.Окрім того, пред`явлення вказаних позовів з посиланням на норми ЦК ставить працівника в невигідне становище. Так, в трудовому праві діє презумпція відсутності вини працівника, а в цивільному праві передбачена презумпція вини заподіювача шкоди. До того ж норми ЦК та норми КЗпП регулюють різні правовідносини, у тому числі, щодо строку звернення до суду, підстав та розміру відповідальності. Суди нерідко у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК на зазначене уваги не звертали, у достатньому обсязі не визначалися із характером спірних правовідносин, правовою нормою, що підлягає застосуванню, та безпідставно застосовували до трудових правовідносин положення статті 1166 ЦК.За змістом пункту 3 частини першої статті 134 КЗпП працівник несе повну матеріальну відповідальність не тільки у випадках, коли щодо нього винесений обвинувальний вирок, але і тоді, коли наявність складу кримінального правопорушення в його діях установлено органами досудового розслідування.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за збиток, завданий підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових зобов`язань (ст.130 КЗпП України).

Підставою для притягнення працівників до матеріальної відповідальності є :порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; нанесення підприємству прямої дійсної шкоди;вина у діях або бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.

Загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються главою IX Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), Положенням про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 року N 4204-IX (далі - Положення про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації). Зазначені норми матеріального права визначають як підстави й умови покладення матеріальної відповідальності на працівників, так і розмір такої матеріальної відповідальності.

При цьому суд враховує неодноразово висловлену позицію Верховного Суду ( зокрема у Постановах ВП ВС від 04.12.2019 справа № 917/1739/17, ВП ВС від 26.06.2019 справа № 587/430/16-ц, ВП ВС від 12.06.2019 справа № 487/10128/14-ц, ВП ВС від 11.09.2019 справа № 487/10132/14-ц, ВП ВС від 04.09.2019 справа № 265/6582/16-ц), щодо застосування принципу Jura novit curia.Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За трудовим законодавством суб`єктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов`язків, покладених на нього трудовими договором.

Поняття "працівник" розкрито в статті 1 Закону України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон N 1045-XIV). Працівник - це фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

З урахуванням викладеного до категорії прямої дійсної шкоди належать: втрата матеріальних цінностей; знищення матеріальних цінностей; пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об`єктів); зіпсуття матеріальних цінностей - це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей; тощо.

Протиправна поведінка працівника - це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов`язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина. Зі змісту частини другої статті 130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.Трудове законодавство не містить визначення вини. Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).

Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов`язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості. Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості. Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до частини першої статті 137 КЗпП.

Причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).

Прямий зв`язок - це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника.

У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності. Адже згідно зі змістом частини другої статті 130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це пов`язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (стаття 30 КЗпП).

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Проте, жодними належними та допустимим доказами наявність умов, передбачених статтею 130 КЗпП України, Автошкола не довела. Під час розгляду справи в судовому засіданні судом неодноразово роз`яснювалося представнику позиваач його обов`язок надати суд докази на підтвердження викладених у позові обставин, проте адвоктом суду повідомлено, що Автошколою надані усі наявні документи - як за первісним позовом, так і за зустрічним.

Так, стаття 130 КЗпП визначає, що підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є шкода, завдана невиконанням ним трудових обов`язків. Разом із тим пункт 7 частини першої статті 134 КЗпП передбачає притягнення працівника до матеріальної відповідальності за нормами трудового права і тоді, коли шкода завдана не при виконанні трудових обов`язків. Така на перший погляд невідповідність є виправданою, оскільки шкода, заподіяна працівником не при виконанні трудових обов`язків, не змінює характеру правовідносин між працівником і власником чи уповноваженим ним органом. Положення КЗпП "не при виконанні трудових обов`язків" слід розуміти як самовільне використання працівником майна (устаткування, приладів, автомашин) власника в особистих цілях та всупереч інтересам власника.

Проте у пункті 18 постанови Пленуму ВСУ № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року зазначено, що при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т. п.), що належать підприємствам, установам, організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, як заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов`язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства. У цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і не одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Суд не може прийняти до уваги акт службового розслідування від 07.09.2018 року , оскільки він не доводить використання ОСОБА_1 автомобіля 02.03.2018 року не при виконанні трудових обов`язків - адже жодних витягів з відповідних Журналів дозволів на використання машин, контролю їх виїзду та повернення та інших Журналів/ звітньої та облікової документації позивачем суду не надано і на такі навіть не посилалися. Отже твердження відповідача що близько 9.00 годин в п`ятницю 02.03.2018 року він їхав на вказаному автомобілі у службових справах не спростовано, твердження позивача , що вказаний автомобіль використовувася відповідачем в особистих цілях , нічим не підтверджено.

А рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Доказів укладення з ОСОБА_10 договору про повну матеріальну відповідальність суду позивачем також не надано.

За змістом пункту 3 частини першої статті 134 КЗпП працівник несе повну матеріальну відповідальність не тільки у випадках, коли щодо нього винесений обвинувальний вирок, але і тоді, коли наявність складу кримінального правопорушення в його діях установлено органами досудового розслідування.Проте, вина ОСОБА_1 у скоєнні даної ДТП у встановленому законом порядку не встановлена, як і не встанволена наявність у його діяхскладу кримінального правопорушення за обставинами ДТП, що сталася 02.03.2018 року за участі вказаного автомобіля під його керуванням. Отже, і підстави для стягнення з нього шкоди на підставі ст. 1166 ЦК України також відсутні.

За такого, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову у повному обсязі.

Щодо вимог первісного позову.

За змістом частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто наслідком судового рішення, прийнятого за результатами звернення особи, є відновлення її наявного майнового права.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Під цивільними правами та обов`язками у статті 11 ЦК України розуміється як комплекс правових можливостей особи в цілому, що охоплюється категоріями цивільної правоздатності та дієздатності фізичних та юридичних осіб, так і комплекс прав та обов`язків, що випливають безпосередньо із закону, а саме права та обов`язки щодо укладення договорів, у процесі укладення договорів, а також у зобов`язаннях - як до моменту перетворення прав та обов`язків у право вимоги та у борг, так і після такого перетворення.

Відповідно до загальних положень про зобов`язання, визначених, зокрема, у статтях 509, 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості й виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статті 610 та 611 ЦК України передбачають, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Особи мають право опосередкувати свої правовідносини шляхом укладення договору, при якому вони є вільними у виборі контрагента та визначенні виду та умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Згідно з положеннями статей 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За такого, договір від 04.12.2017 року, про стягнення коштів в зв`язку з невиконанням якого заявлені первісні позовні вимоги, містить ознаки як договору купівлі-продажу, так і позики.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь якою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва у справі № 490/8796/20 від 22 травня 2023 року відмовленоу задволенні позову Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 4841/2017/734568 транспортного засобу Тойота Камрі від 04 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та Миколаївською зразковою автомобільною школою ТСОУ за підписами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Рішення суду сторонами не оскаржувалося та набуло законної сили.

Як вбачається з вказаного судового рішення, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу , посилаюсь на те, що цей автоммобіль вже придбаний Автошколою за іншим договром, за яким настали правові наслідки, а оспорюваний договір уповноважена посадова особа установи не підписувала, умови їх не погоджувала, тож відповідач ОСОБА_1 безпідставно вимагає від Автошколи повернути сплачені за цим договром грошові кошти, покликаючись до умов договору, підписаного невстановленою особою замість представника позивача.

Так, судом було дійсно встановлено, що спірний договір від 04.12.2017 року уповноважена особа Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала.

Враховуючи наведене, спірний договір купівлі-продажу від 04.12.2017 рокує неукладеним,оскільки не підписанийуповноваженим представником покупця (Миколаївської зразкової автомобільної школи ТСОУ),тому у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки судом встановлено факт його не вчинення (не укладення), проте неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Суд відхилив заперечення представника відповідача ОСОБА_1 щодо настання правових наслідків за цим договором та його фактичне виконання сторонами , оскільки набуття предмету цього договору -автомобілю Тойота Камри - у власність Автошколою відбулася на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу за іншим договором від 02.12.2017 року, про що свідчить його державна реєстрація у повноваженим олрганом МВС.

Водночас суд врахував, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що Договір не укладався Автошколою, з огляду на встановлені обставини, що такий договір фактично було підписано не керівником позивача, а іншою, невстановленою особою, а отже, умови вказаного договору не були погоджені позивачем в особі його уповноваженого представника.

З огляду на відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору, який, за висновками суду, є неукладеним (не вчиненим), зважаючи на те, що визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, а також не може бути ефективним, наведене виключає можливість застосування судом у даній справі норм ст. 5 ЦПК України щодо права суду визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду.

Власне, доводи Автошколи, покладені в основу вимог про визнання недійсним договору, по суті, є доводами, які слід зазначати у відзиві у разі звернення іншої сторони (контрагента за договором) з позовом щодо виконання такого договору. Так, позивач Миколаївська зразкова автомобільна школа ТСОУ у даній справі реалізувала вказані доводи, будучи відповідачем у справі № 490/ 2445/20.

У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Одним із проявів добросовісності в зобов`язальних правовідносинах є те, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика палата ВС зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір,який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено".

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд вже неодноразово у своїх постановах зазначав про особливості застосування інститут преюдиції.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 по справі №910/6356/19).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).

Статус сторін, в якому вони брали участь у іншій справі, не впливає на преюдиційність обставин. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Так, рішенням суду у справі № 490/8796/20, ухваленим між тими самим сторонами, а отже яке є преюдиційним при розгляді даної справи, встановлено, що договір купівлі-продажу від 04.12.2017 року не укладався Автошколою, оскільки не був підписаний керівником покупця та позичальника, а отже, умови вказаного договору не були погоджені Автошколою в особі його уповноваженого представника.

Як зазначено у Постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21) Верховного Суду, по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику; законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем чи позичальником є юридична особа;вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Для підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав суду квитанцію про перерахування на користь ОСОБА_4 225 00 грн за договором купівлі-продажу автомобіля від 04.12.2017 року .

Проте, як встановлено судом, вказаний автомобіль був проданий ОСОБА_4 . Автошколі за іншим договором купівлі-продажу від 02.12.2017 року, та вже 05 грудня 2017 року був зареєстрований за покупцем Автошколою у встановленому законом порядку (проведена державна реєстрація в органах МВС).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Європейський суд з прав людини нагадав, що «принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та «Регнер проти Чехії» [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції» (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36-43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі «Чепек проти Чехії» (), заява № 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року).

Хоча, звичайно, саме національні суди повинні визначати правильну правову кваліфікацію позовів на підставі національного законодавства, це має відбуватися із дотриманням принципу справедливого судового розгляду, який передбачає надання належного обґрунтування принаймні стосовно питань, які є вирішальними для результату розгляду справи.

Однак у цій справі ОСОБА_1 подав звичайний позов на підставі положень Глави 71 параграфу 1 ЦК України - щодо невиконання умов договору позики, підставою позову є існування боргу відповідача за договором позики, для якого законом встановлено обов`язкову письмову форму, проте наданими сторонами доказами та встановленими судом обставинами не підтверджується укладення між сторонами цього спору саме договору позики .

Суд звертає увагу, що по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику; вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти ( в даному випадку- сам позивач).

Отже, в межах розгляду даної справи неможлива на думку суду, зміна правової кваліфікації поданого заявником позову , адже таке вимагатиме наведення чітких аргументів принаймні щодо співвідношення положень щодо загальних положень про виконання зобов`язаньта спеціальних позадоговірних відносин ( як-то загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави). Однак таких аргументів сторонами наведено не було, як і не було визначено належного складу учасників справи при таких правовідносинах.

З огляду на зазначене суд вважає, що відсутні чіткі підстави для зміни правової кваліфікації позову, таке є невиправданим та суперечить вимогам статті 6 Конвенції стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу.

Отже, встановивши, що позивачем не доведено укладення договору позики від 04.12.2017 року в письмовій формі, з урахуванням підстави позову, установлених судами обставин, доводів та заперечень сторін, а також принципів змагальності сторін та диспозитивності, суд доходить до висновку, що у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати позивачам не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 5,12,13, 18, 79-89,102, 141, 259, 263-265, 274 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України про стягнення заборгованості - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Миколаївської зразкової автомобільної школи Товариства сприяння оборони України до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ СК "Саламандра Україна" про відшкодування збитків , заподіяних внаслідок ДТП - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО