Постанова

від 21.12.2023 по справі 501/3550/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7280/23

Справа № 501/3550/22

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д.В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.06.2023, у складі судді Пушкарського Д.В.

встановив:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області, за участю заінтересованої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, з заявою про встановлення юридичного факту його постійного проживання, у повнолітньому віці на території України станом на 1991 рік.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , уродженець с. Козаково, Великомихайлівського району, Одеської області, був документований паспортом громадянина СРСР у 1978 році на території УРСР, разом з тим не мав реєстрації місця проживання на території України станом на 1991 рік, у зв`язку з чим на теперішній час не має можливості оформити документи що посвідчують особу та підтверджують громадянство. Документи, які відповідно до законодавства мають бути надані до міграційної служби для здійснення процедури підтвердження громадянства та отримання паспорту у заявника відсутні. Заявник стверджує, що він постійно проживав на території України станом на 1991 рік, що підтверджується відповідними довідками та поясненнями свідків. Станом на 1991 рік заявник проживав в Одеській області, с. Олександрівка в будинку своєї дружини ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26.06.2023 заяву ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Не погодившись з рішенням суду, ГУ ДМС в Одеській області оскаржило його до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом ухвалено рішення при неповному та об`єктивному дослідженні обставин справи, саме суд задовольнивши заяву, послався на документи надані представником ОСОБА_1 , але не звернув уваги той факт, що ці документи не засвідчені належним чином, що викликає сумніви щодо їх походження та справжності. Апелянт зазначив, що суд посилаючись на пояснення свідків не звернув уваги на відсутність документального підтвердження цих пояснень. Вказував на те, що заявник не звертався до органів міграційної служби з заявою встановленого зразка та не надав документи визначені у порядку для отримання громадянства України, а тому не використав усі можливості для отримання статусу громадянина України та передчасно звернувся до суду. ГУ ДМС в Одеській області посилається на те, що встановлення факту постійного проживання на території України прямо впливає на набуття ним громадянства України, при цьому набуття громадянства входить до повноважень апелянта. Тобто будь-які дії спрямовані на проходження процедури набуття громадянства або документування паспортом громадянина України входить в межі інтересів міграційної служби. Таким чином, приймаючи до уваги те, що скаржник заперечує щодо встановлення факту, що має юридичне значення, ГУ ДМС в Одеській області вважає, що наявний спір про право.

Представник ГУ ДМС в Одеській області в судове засідання 21.12.2023 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, у зв`язку з чим суд вирішив розглянути справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, заявника та його представника, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 264 ЦПК України).

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає в повній мірі.

Предметом розгляду у цій справі є встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Метою встановлення даного факту позивач зазначив зіткнення з питаннями пов`язаними з відсутністю паспорту.

Вбачається, що Головним управлінням ДМС України в Одеській області дружині заявника ОСОБА_2 надано відповідь про відмову в оформленні паспорта громадянина України ОСОБА_1 , оскільки з наданих документів не підтверджується факт належності вказаної особи до громадянства України, оскільки ОСОБА_1 згідно печатки наявної у паспорті зразка 1974 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

В заяві до суду ОСОБА_1 зазначив, що був прописаний на території Молдови з 1983 року, дата зняття з реєстрації йому невідома.

Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Козаково Великомихайлівського району Одеської області, що підтверджується паспортом громадянина колишнього НОМЕР_1 , виданим відділом внутрішніх справ Роздільнянського райвиконкому Одеської області 04.08.78, виготовленим на бланку зразка 1974 року.

З наявних у паспорті відміток вбачається, що заявник був зареєстрований на території Одеської області у період часу з 1978 по 1982 роки.

Також вбачається, що ОСОБА_1 з 12.02.86 та на теперішній час перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 дочка ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою від 24.04.1991 ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_1 разом з чоловіком ОСОБА_1 , сином ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки (витяг з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію), виданої Олександрівською селищною адміністрацією Чорноморської міської ради Одеського району 16.08.2019, ОСОБА_1 з 1987 року та станом на час видачі даної довідки проживає в АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 , сином ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 .

Згідно з актом про фактичне проживання осіб від 19 квітня 2023 року, підписаним ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , підписи яких підтверджені головою Олександрівської селищної адміністрації, засвідчено, що за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає ОСОБА_1 без реєстрації з 1987 року по теперішній час.

З наявної у справі копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що останній 12.11.1973 році був прийнятий на роботу до Одеського ремонтно-будівельного управління №10 штукатуром, 06.01.1975 звільнений за власним бажанням. 31.01.1975 зарахований до Одеського заводу пресів та автоматів та 01.03.1979 звільнений за власним бажанням. 13.09.1979 прийнятий на роботу до оптово-плодоовочевої бази Об`єднання Одеськплодоовочпром та звільнений 10.10.1979 за власним бажанням. 16.10.1979 зарахований на посаду машиніста до Об`єднання котельних та теплових мереж Облрадкурорта профспілок м. Одеси по Обсерваторному провулку №6 та 01.01.1988 переведений машиністом котельні житлового будинку. 07.04.1990 звільнений за власним бажанням.

З довідки N 062 від 01.11.2017 та довідки N 013 від 03.05.2018 Консульства Республіки Молдова в Одесі вбачається, що ОСОБА_1 , уродженець с. Козаково, Великомихайлівського району, Одеської області, громадянство республіки Молдова не приймав та з питань оформлення документів не звертався, паспортом громадянина Республіки Молдова не документований, на території Республіки Молдова не зареєстрований.

В письмових поясненнях ОСОБА_2 (жінка заявника), а також ОСОБА_8 (донька заявника) підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 1991 рік.

Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (на 13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Закон України "Про громадянство України " в редакції від 18 січня 2001 року, відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України.

Пунктами 1 та 2 частини першої ст. 92 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, правосуб`єктність громадян України, громадянство, правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначаються виключно законами.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

За приписами статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наявними у справі доказами підтверджується факт того, що ОСОБА_1 постійно проживає на території України впродовж тривалого терміну та зокрема станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, що є підставою для задоволення заяви.

Доводи апеляційної скарги про недотримання заявником порядку досудового врегулювання спору (звернення з відповідною заявою до органів ДМС України) не заслуговують на увагу оскільки пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року N 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2021 року в справі N 523/14707/19 (провадження N 61-16116св20).

Доводи апелянта про те, що оскільки Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечує проти встановлення факту постійного проживання на території України за період на 24.08.1991, тому наявний спір про право є помилковими, так як у даній справі метою встановлення факту постійного проживання на території України є отримання паспорта громадянина України, що свідчить про відсутність спору про право.

Наявні записи у трудовій книжці заявника, а також довідка про склад сім`ї від 24.04.1991 та довідка про місце постійного проживання заявника від 16.08.2019, складені уповноваженими особами, та завірені представником заявника, підтверджують факт постійного проживання заявника на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Твердження ГУ ДМС в Одеській області про сумнівність копій доданих до заяви документів у зв`язку з відсутністю на них підпису адвоката є формальними, вказані докази містять печатку адвоката про засвідчення копій з датою та номером свідоцтва адвоката на дати його видачі.

Факт того, що заявником під час розгляду справи не було надано заінтересованій особі копії довідки від 20.04.2023 та акту від 19.04.2023, які надавалися до суду не спростовують вірності висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви, оскільки окрім копії довідки від 20.04.2023 та акту від 19.04.2023 та пояснень свідків, факт постійного проживання заявника на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року заявника підтверджується й іншими доказами у справі, які не спростовані скаржником.

Відповідь Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС в Одеській обласні на запит про відсутність відомостей щодо реєстрації заявника по Одеській області не може спростовувати факт постійного проживання в Одеській області, який засвідчено відповідною довідкою.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.374,375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.06.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 08.01.2024

Головуючий: Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.С. Комлева