Рішення

від 28.12.2023 по справі 916/3288/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3288/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1)

до відповідача: Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів" (код ЄДРПОУ 20986894, 65012, м. Одеса, вул. Базарна, 29)

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення

за участю представників сторін:

від позивача: Добров Р.М., в порядку самопредставництва

від відповідача: Матковський Ю.І., в порядку самопредставництва

за участю вільного слухача, за дорученням уповноваженого ВРУ з прав людини від 26.10.2023 №558/Д - Фісюкова Сергія

Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним користуванням відповідачем нежитловими приміщеннями першого поверху загальною площею 35,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29, та належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Ухвалою від 14.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.09.2023, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 14.09.2023 відкладено підготовче засідання на 11.10.2023.

Ухвалою від 11.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 26.10.2023.

23.10.2023 до суду звернувся відповідач Громадська організація "Одеське товариство пенсіонерів" із клопотанням про повернення позовної заяви.

Ухвалою від 26.10.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про повернення позовної заяви; продовжено підготовче провадження у справі №916/3288/23 на підставі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та постановлено провести підготовче засідання у справі впродовж розумного строку; відкладено підготовче засідання на 16.11.2023.

У судовому засіданні 16.11.2023 відповідачем подано зустрічну позовну заяву, у зв`язку з чим судом було оголошено перерву до 23.11.2023.

Ухвалою від 21.11.2023 зустрічну позовну заяву Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів" повернуто заявнику.

В судовому засіданні 23.11.2023 представник відповідача звернувся з клопотанням про залучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву та з усним клопотанням про поновлення строку на його подання. За результатами розгляду клопотання судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів" про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.11.2023, окрім іншого, закрито підготовче провадження у справі №916/3288/23 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 14.12.2023.

У зв`язку з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду 30.11.2023 (що підтверджено відповідним Актом відповідальних осіб Господарського суду Одеської області), роботу в АС "ДСС", електронній комп`ютерній мережі суду та розгляд справ у судових засіданнях було призупинено.

Наказом голови суду від 07.12.2023 №46 "Про введення особливого режиму роботи Господарського суду Одеської області", окрім іншого, роботу в АС "ДСС" та електронній комп`ютерній мережі суду відновлено з 08.12.2023, а розгляд справ у судових засіданнях - з 15.12.2023.

Ухвалою від 11.12.2023 було призначено судове засідання у справі на 28.12.2023.

В судове засідання з`явились представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, вважає його необґрунтованим. Зауважив, що позивач не виконує рішення Одеської міської ради від 28.04.2021 №234-VIII "Про встановлення орендної плати суб`єктам, які мають право на отримання в оренду майна комунальної власності без проведення аукціону"; Департамент порушив умови п.7.4 Договору оренди нежитлового приміщення від 21.10.2001 щодо необхідності досудового врегулювання спору.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 28.12.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить нежитлове приміщення першого поверху, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29, що підтверджується Свідоцтвом про право власності серії САС № 430217 від 19.10.2009, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.01.2011 № 28627244.

21.10.2004 між Приморською районною адміністрацією м. Одеси (орендодавець) та Одеським товариством пенсіонерів (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 503/ж/7 (далі - договір оренди), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 39,1 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29 з метою розміщення центру активного довголіття.

За умовами п.1.2, цей договір діє з 21.10.2004 по 19.10.2005.

Відповідно до п.3.4 договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Згідно п.4.7 договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

За умовами п. 7.1 договору, питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства.

Положеннями пункту 7.5 договору визначено, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін.

Відповідно до пунктів 7.8, 7.9 договору оренди, реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або припинення дії цього договору. Дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з пунктом 7.13 договору оренди, передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається територіальна громада міста Одеси.

Додатком до договору оренди є підписаний сторонами розрахунок орендної плати.

02.04.2007 між сторонами було укладено Додаткове погодження до договору оренди №503/ж/7 від 21.10.2004, яким у тексті договору оренди №503/ж/7 від 21.10.2007 нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 39,1 кв.м., розташованого за адресою: м.Одеса, вул.Базарна, 29, змінено назву орендодавця на Представництво по Управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (найменування якого в подальшому було змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради) на підставі рішення №56-V від 27.06.2006 Одеської міської ради "Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м.Одеса", та присвоєно договору №26/7.

11.03.2020 між сторонами укладено Додатковий договір №8 до договору, відповідно до якого за взаємною згодою сторін продовжено строк дії договору на один рік - з 01.01.2020 до 31.12.2020.

26.10.2021 на підставі акта приймання-передачі б/н, підписаного сторонами без зауважень, відповідач повернув Департаменту об`єкт оренди за договором оренди, а саме: нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 35,7 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.

11.08.2022 працівниками Комунальної установи "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради" проведено обстеження нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 35,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29, за результатами якого складено відповідний акт обстеження б/н від 11.08.2022, в якому зафіксовано, що на момент огляду зазначені приміщення, які перебували в орендному користуванні відповідача, використовуються під пункт розподілу гуманітарної допомоги населенню м.Одеси, продуктових наборів та гарячих обідів.

З огляду на те, що Громадська організація після припинення дії договору оренди та підписання сторонами акта повернення нежитлового приміщення продовжує безпідставно його використовувати, Департамент звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 35,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначене положення передбачає регулювання захисту права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Верховний Суд у постанові від 06.09.2019 по справі №910/7364/18 зазначив, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто, лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №926/326/21.

За приписами ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, а також ст. 20 ГК України.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 ЦК України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України), витребування грошей та цінних паперів (ст. 389 ЦК України), захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК України), визнання права власності (ст. 392 ЦК України) тощо.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачу в здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо). Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Передбачений ст. 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном - підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Отже, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей; право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17.

Як зазначено вище, нежитлове приміщення першого поверху, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29, належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності серії САС № 430217 від 19.10.2009, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.01.2011 № 28627244.

В свою чергу, згідно п.п.2.3 та 2.4 Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, останній є балансоутримувачем нерухомого майна територіальної громади та здійснює претензійно-правову роботу з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами існували договірні відносини на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 21.10.2004.

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу приписів частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Згідно ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Суд зазначає, що умовами п.1.2 договору від 21.10.2004 строк договору оренди було встановлено з 21.10.2004 до 19.10.2005.

В свою чергу, Додатковим договором №8 від 11.03.2020 строк дії договору було продовжено на один рік - з 01.01.2020 до 31.12.2020.

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Таким чином, оскільки строк дії укладеного між сторонами договору оренди було продовжено до 31.12.2020, останній не припнив свою дію 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).

В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

За умовами абзацу 2 частини четвертої, частини п`ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Частиною сьомою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 передбачено, що договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.

У частині восьмій статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 визначено, що орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Доказів своєчасного звернення Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з заявою щодо продовження договору №26/7 від 21.10.2004 до суду не подано, у зв`язку з чим суд констатує, що спірний договір припинився 31.12.2020 у зв`язку зі спливом строку, на який він був укладений.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною другою статті 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Матеріалами справи підтверджено, що 26.10.2021 на підставі акта приймання-передачі б/н, підписаного сторонами без зауважень, відповідач повернув Департаменту об`єкт оренди за договором оренди, а саме: нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 35,7 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.

Разом з тим, як слідує з акту обстеження спірного приміщення від 11.08.2022, складеного працівниками Комунальної установи "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради", Громадською організацією "Одеське товариство пенсіонерів" наразі використовується нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 35,7 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29, під пункт розподілу гуманітарної допомоги населенню м.Одеси, продуктових наборів та гарячих обідів, що також не заперечується відповідачем.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге, - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведених положень законодавства, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17).

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

З огляду на вищенаведене, право власності як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 909/392/19).

Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 916/1666/18 викладено правовий висновок стосовно того, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Судом встановлено, що станом на день звернення позивача до суду з даним позовом між сторонами у справі відсутні будь-які договірні відносини щодо права користування на майно - нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 35,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що вказані обставини підтверджують обгрунтованість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Що стосується посилання відповідача на те, що позивач не виконує рішення Одеської міської ради від 28.04.2021 №234-VIII "Про встановлення орендної плати суб`єктам, які мають право на отримання в оренду майна комунальної власності без проведення аукціону", то дані обставини не входять до предмету доказування у цій справі.

Також, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору.

Разом з тим, доводи відповідача про те, що позивачем порушено договірні умови щодо досудового врегулювання спірних правовідносин не заслуговують на увагу, оскільки в рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ "Торговий Дім Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 у справі №521/6555/14-ц.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, посилання відповідача на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору судом не приймаються.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів" (код ЄДРПОУ 20986894, 65012, м. Одеса, вул. Базарна, 29) з нежитлових приміщень першого поверху №502 загальною площею 35,7 кв.м., що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Базарна, 29, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1).

3. Стягнути з Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів" (код ЄДРПОУ 20986894, 65012, м. Одеса, вул. Базарна, 29) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) - 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 08 січня 2024 р.