Рішення

від 04.01.2024 по справі 924/962/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" січня 2024 р. Справа № 924/962/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу

за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах - Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, смт. Стара Ушиця Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький

ОСОБА_1 , м. Умань Черкаської області

фермерського господарства "Слолан", м. Лубни Полтавської області

про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів суборенди земельних ділянок; зобов`язання повернути у комунальну власність земельні ділянки,

представники сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача 1: не з`явився;

відповідача 2: не з`явився;

відповідача 3: не з`явився;

прокуратури: Веселовська О.П. - згідно посвідчення № 072551 від 01.03.2023 року;

ВСТАНОВИВ:

прокурор в інтересах позивача звернувся з позовом до суду, у якому просить визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені 17.06.2015 року між ГУ Держземагенства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства площею 0,1408 га, з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га, з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010, площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001; визнати недійсними договори суборенди земельних ділянок, укладених 11.11.2015 року між ОСОБА_1 та ФГ «Слолан» для ведення фермерського господарства площею 0,1408 га, з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га, з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010, площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001; та зобов`язати ФГ «Слолан» повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів Староушицької селищної ради площею 0,1408 га, з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га, з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010, площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001.

Вимоги мотивує тим, що Головним управлінням Державного земельного агентства у Хмельницькій області наказами від 29.04.2015 року передано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки державної власності (на даний час - комунальної власності), загальною площею 135,0556 га, для ведення фермерського господарства строком на 20 років. На підставі вказаних наказів 17.06.2015 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договори оренди земельних ділянок.

11.11.2015 року ОСОБА_1 передано спірні земельні ділянки в суборенду ФГ «Слолан», власником якого він є з грудня 2014 року.

Прокурор вважає, що відповідач 1 при переданні відповідачу 2 в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства не врахував обставин, які спростовують дійсність волевиявлення заявника і наявність в нього бажання створити фермерське господарство такого виду, формально підійшов до вирішення його заяв, чим створив передумови для невиправданого штучного використання процедури створення ФГ як спрощеного, пільгового порядку одержання у користування земель державної форми власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою, без проведення земельних торгів. Зауважує, що на цю обставину також вказують дії ОСОБА_1 , який не створив нового фермерського господарства та 11.11.2015 року уклав договори суборенди спірних земельних ділянок із вже створеним ним раніше ФГ «Слолан».

Наголошує, що фермерське господарство після його створення має право на отримання додаткової земельної ділянки в результаті проведення земельних торгів, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства. Відтак, оскільки на момент прийняття наказів від 29.04.2015 року ФГ «Слолан», засновником якого був ОСОБА_1 , вже було зареєстровано, то отримання спірних земельних ділянок мало відбуватись лише за результатами проведення земельних торгів.

Додатково зауважує і на тому, що ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в суборенду без згоди орендодавця, чим порушив вимоги ст. 8 Закону України «Про оренду землі».

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 12.09.2023 року відкрито провадження у справі. Ухвалою суду від 05.12.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.01.2023 року.

Прокурор в судовому засіданні вимоги позову підтримав, наполягає на їх задоволенні.

Позивач у листах від 10.11.2023 року та від 12.12.2023 року просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника; при вирішенні спору покладається на думку суду.

Відповідач 1 не скористався правом участі свого представника в судовому засіданні, у відзиві на позов від 04.10.2023 року заперечує проти задоволення позову. Наголошує, що Закон України «Про фермерське господарство» не містить такої вимоги при вирішенні питання про надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства як наявність с/г техніки та інших засобів обробітку землі. При цьому, немає затвердженої форми обґрунтування необхідності отримання земельної ділянки та її розмірів, оскільки таке обґрунтування складається у довільній формі. Так, відповідач 1 на момент укладення оспорюваних договорів оренди не знав та не міг знати про намір відповідача 2 передати спірні земельні ділянки в суборенду відповідачу 3, позаяк ОСОБА_1 в обґрунтуванні отримання земельних ділянок вказав, що має на меті створити фермерське господарство. Додатково наголошує на практиці Європейського суду з прав людини щодо втручання в право власності.

Робить висновок, що Головне управління прийняло накази в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

Прокурор у відповіді на відзив Головного управління Держгеокадастру вважає доводи відповідача 1 безпідставними з мотивів, викладених у позовній заяві.

Відповідач 2 не з`явився на судовий розгляд справи, представника не направив; відзиву не позов не подав, жодних клопотань від нього не надходило. Належним чином повідомлений про час та місце судових засідань, що підтверджується наявними в матеріалах справи судовими повістками.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, враховуючи, що відповідач 2 був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте, не скористався своїм правом на подання відзиву на позов, суд доходить висновку про можливість вирішення спору у справі №924/962/23 по суті.

Представник відповідача 3 у судове засідання не з`явився, 04.01.2024 року нарочно через канцелярію суду подав клопотання з проханням відкласти судовий розгляд у зв`язку з терміновим відрядженням адвоката Сергійчука Ю.В. до м. Вінниця.

З приводу поданого клопотання судом враховується, що згідно ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

В свою чергу, ст. 202 ГПК України надає право суду відкласти розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Проте, представником відповідача 3 взагалі не надано будь-яких доказів поважності причин неявки останнього у судове засідання 04.01.2023 року.

Так, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Суд також приймає до уваги, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16).

Зважаючи на процесуальний строк розгляду спору, враховуючи висловлення відповідачем 3 своєї позиції у даній справі, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання по причині неявки представника відповідача 3 адвоката Сергійчука Ю.В.

У відзиві відповідач 3 просить відмовити в позові в повному обсязі. Зазначає, що твердження прокурора про те, що відповідач 2 не мав наміру займатись фермерським господарством не ґрунтується на жодних нормах права, а втручання в будь-яке користування власністю повинне бути законним і достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій. Окрім того, чинним законодавством не передбачено підстав для відмови в наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а відповідне рішення прийнято уповноваженим органом на реалізацію власних дискреційних повноважень. З приводу того, що відповідачем 2 не створено фермерське господарство наголошує, що чинним законодавством не поставлено створення такого ФГ від отримання чи вже наявності земельної ділянки.

Додатково вважає, що, пред`являючи позов, держава Україна в особі органів прокуратури допускає невиправдане втручання у право особи на мирне володіння майном, що у розумінні ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод є порушенням Конвенції.

Прокурор у відповіді на відзив відповідача 3 акцентує увагу, що громадянину ОСОБА_1 надано земельні ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, проте, ФГ не набуло земельні ділянки в оренду, позаяк відповідач 2 як фізична особа передав такі земельні ділянки в суборенду, не приступив до використання землі з метою ведення фермерського господарства, самостійно земельну ділянку не обробляв. Відтак вважає, що орендарем спірних земельних ділянок є ОСОБА_1 як фізична особа, а ФГ «Слолан» вони не набуті, тобто, метою відповідача 2 було не використання отриманих земельних ділянок для ведення ФГ, а одержання у користування земель у пільговому порядку без проведення земельних торгів.

З приводу тверджень відповідача 3 про правомірність дій відповідача 1 при виданні наказів від 29.04.2015 року посилається на позицію, викладену в позовній заяві.

Вказує також, що інтереси суспільства в частині дотримання вимог закону при реєстрації права користування на спірні земельні ділянки явно переважають приватний інтерес ОСОБА_1 та ФГ «Слолан», оскільки є дискримінацією добросовісних землекористувачів поряд із суб`єктами, які в порушення вимог чинного законодавства отримують у користування земельні ділянки с/г призначення.

Представник відповідача 3 у запереченнях на відповідь на відзив додатково наголошує, що відповідачі 2 та 3 з моменту отримання земельних ділянок та станом на даний час займаються фермерською діяльністю, а намір відповідача 2 на створення ФГ підтверджується фактом створення ФГ «Слолан».

З посиланням на правову позицію Верховного Суду зазначає, що договори оренди земельної ділянки, які укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, є нікчемними, а позовна вимога про визнання їх недійсними не є ефективним способом захисту. Вважає, що після передання ОСОБА_1 оскаржуваних земельних ділянок ФГ «Слолан», останнє стало користувачем земельних ділянок, а права та обов`язки їх орендаря перейшли також до ФГ «Слолан».

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області з заявами від 03.03.2015 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовними площами 0,1408 га з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004; 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:006:0010; 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010; 11,6789 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008; 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001; 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009 з метою передачі в оренду для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Староушицької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

До заяв додав обґрунтування доцільності передачі в оренду земель державної власності терміном на 21 рік для ведення фермерського господарства, у яких зазначив, що має намір шляхом створення фермерського господарства зайнятися виробництвом товарної сільськогосподарської продукції (зернових культур), її переробкою та реалізацією на внутрішньому та зовнішньому ринках з метою отримання прибутку в інтересах його родини. Вказав, що засновником господарства виступатиме одноосібно, а можливо згодом буде залучати до роботи членів його сім`ї та родичів.

Також додав графічні матеріали із зазначенням місця розташування земельних ділянок, копію диплома про освіту (диплом кандидата сільськогосподарських наук зі спеціальності селекція і насінництво), копію паспорта, копію трудової книжки.

Наказом Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області №22-1958/14-15-СГ від 25.03.2015 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 927,2952 га в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району для ведення фермерського господарства.

23.04.2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача 1 із заявами з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 11,6789 га, 8,2020 га, 83,8396 га, 0,1408 га, 11,1372 га, 20,0571 га, для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населених пунктів Староушицької сільської ради та надати їх у користування для ведення фермерського господарства та укласти договір оренди землі.

Головне управління Держземагенства у Хмельницькій області наказами від 29 квітня 2015 року №22-3665-СГ, №22-3648-СГ, №22-3670-СГ, №22-3645-СГ, №22-3656-СГ, №22-3663-СГ затвердило громадянину ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства та надано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05,006,0009; площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001; площею 0,1408 га з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004; площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010; 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010; 11,6789 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008 для ведення фермерського господарства строком на 20 років, які розташовані за межами населених пунктів Староушицької селищної ради.

17 червня 2015 року між Головним управлінням Держземагентства та ОСОБА_1 укладено договори оренди спірних земельних ділянок площею 0,1408 га (кадастровий номер 6822455800:03:003:0004), площею 11,6789 га (кадастровий номер 6822455800:05:006:0008), площею 20,0571 га (кадастровий номер 6822455800:05:006:0009), площею 8,2020 га (кадастровий номер 6822455800:05:006:0010), площею 83,8396 га кадастровий номер 6822455800:04:004:0010), площею 11,1372 га (кадастровий номер 6822455800:00:007:0001).

11.11.2015 року ОСОБА_1 та фермерським господарством «Слолан» укладено договори суборенди землі, за умовами яких відповідач 2 передає відповідачу 3 в строкове платне користування спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства на 19 років.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 23.06.2023 року, спірні земельні ділянки перебувають в оренді ОСОБА_1 на підставі договорів оренди від 17.06.2015 року та суборенді у ФГ «Слолан» на підставі договорів суборенди землі від 11.11.2015 року.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фермерське господарство «Слолан» зареєстровано 02.12.2014 року, засновником та керівником ФГ є Сливченко Олег Андрійович.

Позивач у листі від 27.06.2023 року повідомив прокуратуру, що заходи з повернення в комунальну власність спірних земельних ділянок не вживались та вживатись не будуть у зв`язку з відсутністю передбачених коштів у бюджеті селища. При цьому зазначив, що прокуратура може самостійно звернутись за вказаними фактами в суд на захист інтересів держави.

З вищевикладеного, прокурор в інтересах позивача звернувся з даним позовом до суду.

Відповідачем 3 надано в матеріали справи договір від 06.04.2016 року на виготовлення (вирощування) продукції з давальницької сировини, акт виконаних робіт від 31.10.2017 року, акт №3 від 09.11.2017 року на виконання робіт по збиранню врожаю, акт виконаних робіт від 30.11.2016 року, видаткові накладні, звіт про посівні площі, податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи, платіжні доручення.

Позиція суду.

Щодо підстав звернення прокурора до суду з даним позовом.

Згідно з частинами першою - третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини третьої та абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу цього Кодексу.

За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзац четвертий частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системний аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону "Про прокуратуру" свідчить про те, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, а також у разі відсутності такого органу.

В розумінні положень статей 53, 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор в кожному конкретному випадку при зверненні до суду з позовом повинен:

- довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, зазначити, в чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, необхідність їх захисту, навести та обґрунтувати підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді,

- визначити орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах, навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду,

- надати належні та допустимі докази здійснення прокурором повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Для встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді застосовується процедура, передбачена частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор при зверненні з позовом у цій справі визначив позивачем Староушицьку селищну раду як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала пасивна поведінка позивача щодо захисту порушених інтересів держави.

Суд враховує, що пунктом 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який набрав чинності з 27.05.2021 на підставі Закону №1423-ІХ, встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Отже, беручи до уваги положення ЗК України і пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який набрав чинності з 27.05.2021 на підставі Закону №1423-ІХ, позивач є власником спірних земельних ділянок, оскільки ці ділянки розташовані в межах населеного пункту Староушицької селищної, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на них (така ж правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 28.09.2022 року у справі № 925/1370/20).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства (частина перша статті 11 Цивільного кодексу України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 Цивільного кодексу України).

Стаття 317 Цивільного кодексу України надає власнику права володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом власності.

Відповідно до статті 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Частиною третьою статті 9 Закону України "Про оренду землі" також визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і таке законодавче регулювання спрямоване на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.

При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. При цьому законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19.

Отже, відповідно до чинного законодавства, орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію, і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками.

При цьому суд зазначає, що за змістом статті 148-1 Земельного кодексу України, момент переходу прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди чітко визначений та пов`язаний із моментом переходу права власності на земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №914/637/19.

З вищевикладеного, станом на момент звернення до суду з даним позовом Староушицька селищна рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах в силу вимог закону, оскільки спірні земельні ділянки стали комунальною власністю. Проте, дій з повернення спірних земельних ділянок не вчиняла та не має наміру вчиняти, про що повідомила прокуратуру, з чого суд вважає підставним звернення прокурора з даним позовом.

Щодо суті спору.

Положеннями статті 22 Земельного Кодексу України (тут і надалі в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Частинами другою, третьою статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і надалі станом на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 названого Закону встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами статті 5 Закону України "Про фермерське господарство", право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 року у справі №911/14/20).

Вказаним вище спростовуються також доводи відповідачів про відсутність спеціальних умов для надання земель для ведення фермерського господарства та неможливість відмови у їх наданні.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

Право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

В той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц (у подібних правовідносинах) вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі №376/331/16-ц).

Судом в даній справі встановлено та не заперечується сторонами, що на час повторного звернення ОСОБА_1 до Управління Держгеокадастру про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому спірних земельних ділянок, він вже був засновником ФГ "Слолан", що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 є засновником ФГ "Слолан", який вже отримав земельні ділянки для створення фермерського господарства, то повторне звернення ОСОБА_1 у березні 2015 року до Управління Держгеокадастру із заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вимогам закону, а саме статтям 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статтям 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України.

При цьому, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.

Таким чином, набувач спірної земельної ділянки не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Зазначені обставини ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області не були враховані. Останнє, розглядаючи заяви ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, проігнорувало обставини попереднього отримання відповідачем-2 на позаконкурсній основі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що дозволило відповідачу-2 повторно на пільгових умовах отримати в оренду земельні ділянки державної власності за відсутності належних правових підстав.

Тому, враховуючи, що ГУ Держгеокадстру у Хмельницькій області не було дотримано обов`язкових умов при передачі відповідачу-2 в оренду для ведення фермерського господарства земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення, суд доходить висновку, що отримання у користування ОСОБА_1 таких земельних ділянок за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм чинного законодавства. Вказане свідчить про незаконність наказів Держземагенства у Хмельницькій області від 29 квітня 2015 року №22-3665-СГ, №22-3648-СГ, №22-3670-СГ, №22-3645-СГ, №22-3656-СГ, №22-3663-СГ.

Разом з тим суд зазначає, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За умовами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як встановлено судом, спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення передані в оренду відповідачу-2 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами "б", "ґ" статті 5 Земельного кодексу України унормовано, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає зазначеним принципам.

Разом з тим, згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним (постанова ВП ВС від 29.09.2020 року у справі № 688/2908/16-ц (14-28 цс 20)).

У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Враховуючи, що спірні договори оренди землі від 21.06.2015 року укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договори згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 17.06.2015 року задоволенню не підлягає, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

При цьому такі нікчемні договори оренди земельної ділянки від 17.06.2015 року не породжують жодних правових наслідків, зокрема, не надають майнові права на об`єкт оренди (спірні земельні ділянки) ОСОБА_2 , а від підписання нікчемних договорів оренди право оренди (та, відповідно, право передачі в суборенду) у ОСОБА_2 не виникло.

Відповідно до частини 6 статті 93 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Договір суборенди може бути укладений лише на підставі дійсного договору оренди та є похідним від вказаного (нікчемного) договору оренди. Тобто право на укладання договору суборенди земельної ділянки має лише особа, якій належать майнові права на цю ділянку (право оренди).

Водночас, спірні договори суборенди укладено ОСОБА_2 із порушенням положень статті 761 ЦК України, статті 93 ЗК України, адже в подальшу оренду (суборенду) передано об`єкти - земельні ділянки, на які ОСОБА_2 не мав майнових прав (права оренди/надання в суборенду).

До того ж, матеріали справи не містять доказів будь-яких рішень власника земельних ділянок на їх передачу ОСОБА_1 в суборенду.

За таких обставин, суд доходить висновку щодо наявності підстав для визнання спірних договорів суборенди від 11.11.2015 року недійсним, оскільки їх зміст прямо суперечить положенням статті 761 ЦК України, статті 93 ЗК України (така ж правова позиція у аналогічних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 року у справі №910/599/21).

Прокурором також заявлено позовну вимогу про зобов`язання ФГ «Слолан» повернути власнику спірні земельні ділянки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частини 2 статті 153 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Зазначений висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що відповідач-2 отримав у користування за договорами оренди земельні ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням земельного законодавства. В подальшому, передав такі земельні ділянки в користування ФГ «Слолан» на підставі, як встановлено вище, недійсних договорів. А тому, враховуючи нікчемність договорів оренди та недійсність договорів суборенди, ФГ «Слолан» незаконно користується спірними земельними ділянками за відсутності належних правових підстав.

Тобто, спірні земельні ділянки із власності селищної ради не вибували (що не заперечується учасниками судового процесу), ФГ «Слолан» є лише їх фактичним користувачем, який порушує права власника майна.

Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Тому позов про повернення земельної ділянки в даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

З огляду на встановлені вище обставини незаконного набуття у користування відповідачами 2 та 3 спірних земельних, наявні підстави для зобов`язання фактичного володільця такими земельними ділянками (ФГ «Слолан», позаяк доказів припинення договорів суборенди не надано) повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради спірні земельні ділянки.

Посилання відповідача 3 на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суд відхиляє, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень земельного законодавства. Землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, при цьому недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами є об`єктом перевірки в кожному конкретному випадку відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а в разі переданого на судовий розгляд спору - судом.

Окрім цього, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідачів щодо застосування статті 1 Протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини стосовно дотримання принципів правомірного втручання в право мирного володіння майном.

Оцінюючи у наведеній частині вказані доводи відповідача 3 та наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном у цій справі, суд виходить з такого.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". З питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

В даному випадку суд не здійснює непропорційного втручання у право відповідачів на мирне володіння спірними земельними ділянками, оскільки ОСОБА_1 не набув це право у законний спосіб, адже у наведеному випадку мало місце повторне отримання ОСОБА_1 земель сільськогосподарського призначення в користування для ведення фермерського господарства у спрощеному порядку поза межами обов`язкової процедури земельних торгів.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №297/616/17 зазначено: "Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна".

Окрім того, судом враховується наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої палати Верховного Суду від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі Прокурор відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (Прокурором ) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру), що не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Таким чином, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібні висновки щодо неможливості збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за участю органів державної влади, зокрема ГУ Держгеокадастру, наведено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Зважаючи на висновки викладені у вказаних постановах Верховного Суду, беручи до уваги те, що Прокурор звернувся з позовом у справі № 924/962/23 та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, суд дійшов висновку про відмову у позові Прокурора в позові до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області (аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 05.12.2023 року у справі №927/84/19).

З всього вищевикладеного, позов у справі №924/962/23 підлягає частковому задоволенню щодо визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок, укладених 11.11.2015 року між ОСОБА_1 та ФГ «Слолан» для ведення фермерського господарства площею 0,1408 га, з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га, з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010, площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001; та зобов`язання ФГ «Слолан» повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів Староушицької селищної ради площею 0,1408 га, з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га, з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010, площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001.

В задоволенні вимог про визнання недійсними договорів оренди слід відмовити з мотивів неналежності способу захисту, позаяк такі договори є нікчемними, та в позові до ГУ Держгеокадстру у Хмельницькій області з мотивів, викладених вище.

Витрати зі сплати судового збору в повному обсязі покладаються на відповідачів 2 та 3 в рівних частинах відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, позаяк спір виник внаслідок неправомірних дій останніх.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

позов керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах - Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, смт. Стара Ушиця Кам`янець-Подільського району Хмельницької області до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький, ОСОБА_1 , м. Умань Черкаської області, фермерського господарства "Слолан", м. Лубни Полтавської області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів суборенди земельних ділянок; зобов`язання повернути у комунальну власність земельні ділянки, задовольнити частково.

Визнати недійсними договори суборенди земельних ділянок, укладені 11.11.2015 року між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Слолан» для ведення фермерського господарства:

площею 0,1408 га, з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004;

площею 11,6789 га, з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008;

площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009;

площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010;

площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010;

площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001.

Фермерському господарству «Слолан» (проспект Володимирський, буд. 5/1, офіс 5А, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код 39522429) повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (вул. Українська, 5, смт. Стара Ушиця, Кам`янець-Подільський район, Хмельницька область, код 03308388) земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області:

площею 0,1408 га, з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004;

площею 11,6789 га, з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008;

площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009;

площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010;

площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010;

площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001.

В задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договір оренди земельних ділянок від 17.06.2015 року відмовити.

В позові до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовити.

Стягнути з фермерського господарства «Слолан» (проспект Володимирський, буд. 5/1, офіс 5А, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код 39522429) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) 24156,00 грн. (двадцять чотири тисячі сто п`ятдесят шість грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) 24156,00 грн. (двадцять чотири тисячі сто п`ятдесят шість грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08.01.2024 року

Суддя М.В. Музика

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/

Віддрук. у 2 прим.: 1 - до справи; 2 - відповідачу 2 (20301, Черкаська область, м. Умань, вул. Єднання (Інтернаціональна), 4/6, кв. 1, код 2748705113) - рек. з пов. про вручення; позивачу, відповідачу 1, відповідачу 3 та представнику відповідача 3 адвокату Сергійчуку Ю.В. - в електронні кабінети