Постанова

від 09.07.2024 по справі 924/962/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/962/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Слолан»

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.01.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі

за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Староушицької селищної ради

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

2) ОСОБА_1 ,

3) Фермерського господарства «Слолан»

про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів суборенди земельних ділянок; зобов`язання повернути у комунальну власність земельні ділянки.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Костюк О. В. та представник Фермерського господарства «Слолан» - Сергійчук Ю. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2023 року керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - Головне управління Держгеокадастру та/або відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 та/або відповідач-2), Фермерського господарства «Слолан» (далі - ФГ «Слолан» та/або відповідач-3) у якому просив:

визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені 17.06.2015 між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства площею 0,1408 га з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010, площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001 (далі - спірні договори оренди землі);

визнати недійсними договори суборенди земельних ділянок, укладені 11.11.2015 між ОСОБА_1 та ФГ «Слолан» для ведення фермерського господарства площею 0,1408 га з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010, площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001 (далі - спірні договори суборенди);

зобов`язати ФГ «Слолан» повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів Староушицької селищної ради площею 0,1408 га з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010 та площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001.

1.2. Позовні вимоги Прокурора арґументовані тим, що відповідач-1 при переданні відповідачу-2 в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства не врахував обставин, які спростовують дійсність волевиявлення заявника і наявність в нього бажання створити фермерське господарство такого виду, формально підійшов до вирішення його заяв, чим створив передумови для невиправданого штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у користування земель державної форми власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою, без проведення земельних торгів. Прокурор зауважував, що на цю обставину також вказують дії ОСОБА_1 , який не створив нового фермерського господарства, а 11.11.2015 уклав договори суборенди спірних земельних ділянок із вже створеним ним раніше ФГ «Слолан», власником якого є він з грудня 2014 року.

Прокурор також наголошував, що фермерське господарство після його створення має право на отримання додаткової земельної ділянки в результаті проведення земельних торгів, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства. Відтак, оскільки на момент прийняття наказів від 29.04.2015 ФГ «Слолан», засновником якого був ОСОБА_1 , вже було зареєстровано, то отримання спірних земельних ділянок мало відбуватись лише за результатами проведення земельних торгів.

Додатково звертав увагу на те, що ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в суборенду без згоди орендодавця, чим також порушив вимоги статті 8 Закону України «Про оренду землі».

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, наказом Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 25.03.2015 № 22-1958/14-15-СГ ОСОБА_1 згідно поданих заяв від 03.03.2015 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 135,0556 га в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району для ведення фермерського господарства.

У подальшому, наказами Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 29.04.2015 № 22-3665-СГ, № 22-3648-СГ, № 22-3670-СГ, № 22-3645-СГ, № 22-3656-СГ, № 22-3663-СГ затверджено громадянину ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства та надано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05,006,0009; площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001; площею 0,1408 га з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004; площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010; 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010; 11,6789 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008 для ведення фермерського господарства строком на 20 років, які розташовані за межами населених пунктів Староушицької селищної ради (далі - спірні земельні ділянки).

На підставі вказаних наказів, 17.06.2015 між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договори оренди спірних земельних ділянок.

11.11.2015 між ОСОБА_1 (орендар) та ФГ «Слолан» (суборендар) укладено договори суборенди землі терміном на 19 років.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 23.06.2023, спірні земельні ділянки перебувають в оренді ОСОБА_1 на підставі договорів оренди від 17.06.2015 та суборенді у ФГ «Слолан» на підставі договорів суборенди землі від 11.11.2015.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФГ «Слолан» зареєстровано 02.12.2014, засновником та керівником ФГ є ОСОБА_1 .

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, листом від 23.06.2023 у зв`язку з вивченням питань законності надання та отримання земельних ділянок державної та комунальної власності та з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Кам`янець-Подільська окружна прокуратура зверталася до Староушицької селищної ради та просила повідомити про вжиті заходи щодо повернення земельних ділянок, переданих ОСОБА_1 в оренду, у комунальну власність та намірів їх реалізувати в подальшому.

У відповідь на вказаний лист, Староушицька селищна рада листом від 27.06.2023 повідомила, що заходи щодо повернення земельних ділянок, які перебувають в оренді ОСОБА_1 , у комунальну власність, не вживалися та найближчим часом вживатись не будуть, у зв`язку з відсутністю передбачених коштів у селищному бюджеті. Також вказала, що прокуратура може самостійно звернутись за вказаними фактами в суд на захист інтересів держави, відповідно до положень статі 23 Закону України «Про прокуратуру»

Враховуючи невжиття селищною радою належних та дієвих заходів щодо усунення порушень закону, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, листом від 27.06.2023 прокуратура повідомила Староушицьку селищну раду про встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді та про ініціювання подання до господарського суду позову в інтересах держави в особі вказаного органу.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.01.2024 (суддя Музика М. В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 ( Мельник О. В. - головуючий, судді: Олексюк Г. Є, Петухов М. Г.) позов задоволено частково; визнано недійсними договори суборенди земельних ділянок, укладені 11.11.2015 між ОСОБА_1 та ФГ «Слолан»; зобов`язано ФГ «Слолан» повернути спірні земельні ділянки у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради; у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 17.06.2015 та в позові до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовлено; стягнуто з ФГ «Слолан» та ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури по 24 156,00 грн витрат зі сплати судового збору.

3.2. Приймаючи до уваги отримання відповіді Староушицької селищної ради про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень, а також відсутність заперечення уповноваженого органу на повідомлення про намір здійснювати представництво, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави.

3.3. Судові рішення по суті спору обґрунтовані тим, що дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок в оренду та враховуючи відсутність доказів безпосереднього використання саме ОСОБА_1 орендованих земельних ділянок, наданих йому як фізичній особі з метою ведення фермерського господарства, а також подальше передання цих ділянок в суборенду ФГ «Слолан», створеному ОСОБА_1 до одержання таких земельних ділянок, суди попередніх інстанцій встановили порушення мети з якою надавалися спірні земельні ділянки без проведення земельних торгів, а також відсутність дійсного волевиявлення на ведення фермерського господарства саме тією особою, яка отримувала земельні ділянки, що свідчить про порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Суди попередніх інстанцій також звернули увагу на те, що оскільки на момент прийняття Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області відповідних наказів та укладення спірних договорів оренди землі, ФГ «Слолан», засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи, отримання спірних земельних ділянок в оренду з державної та комунальної власності, мало б відбутись лише за результатами земельних торгів.

Відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дії відповідача-2 були фактично спрямовані не на створення та ведення фермерського господарства особисто, а на отримання ФГ «Слолан» спірних земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів, що свідчить про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також умов укладених договорів оренди землі, та відповідно є наслідком незаконності наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області від 29.04.2015 № 22-3665-СГ, № 22-3648-СГ, № 22-3670-СГ, № 22-3645-СГ, № 22-3656-СГ, № 22-3663-СГ.

Разом з тим суди зазначили, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Ураховуючи те, що спірні договори оренди землі укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі договори є нікчемними, а тому позовна вимога Прокурора про визнання недійсними таких договорів задоволенню не підлягає, оскільки не є належним способом захисту права чи інтересу позивача у даних спірних правовідносинах.

Крім цього суди попередніх інстанцій зазначили, що за наслідками укладення нікчемних договорів оренди землі, які не створюють будь-яких правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, ОСОБА_3 не набув жодних майнових прав на спірні земельні ділянки, в тому числі і щодо передачі у володіння та користування іншій особі (суборенда) як орендар вказаних земель, а тому наявні правові підстави для задоволення позову в частині визнання недійсними спірних договорів суборенди.

З огляду на нікчемність договорів оренди та недійсність договорів суборенди, суди зазначити про те, що відповідач-3 користується спірними земельними ділянками без будь-якої правової підстави, чим фактично перешкоджає власнику, Староушицькій селищній раді, у здійсненні його законного права користуватись/розпоряджатись земельними ділянками, а тому позов про повернення земельних ділянок у даному випадку є негаторним та підлягає задоволенню шляхом зобов`язання ФГ «Слолан» повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради спірні земельні ділянки у порядку положень статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 152 ЗК України.

Разом з тим, зважаючи на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, щодо неможливості збігу позивача та відповідача, беручи до уваги те, що Прокурор звернувся з позовом у даній справі та визначив Головне управління Держгеокадастру відповідачем, що фактично свідчить про пред`явлення позову державою (Прокурором) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру), що не відповідає положенням частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суди дійшли висновку про відмову у позові Прокурора до Головного управління Держгеокадастру.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.01.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі № 924/962/23, ФГ «Слолан» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суд та Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник із посиланнями на положення статті 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статті 32 ЗК України наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо правомірності набуття земель із державної та комунальної власності без земельних торгів, якщо особа звертається вперше за отриманням земельної ділянки і на момент звернення особа вже зареєструвала фермерське господарство за рахунок власних земель (земель приватної власності).

За твердженням скаржника, чинним законодавством України, створення фермерського господарства не поставлено в залежність від отримання чи наявності земельної ділянки. Адже додаткових вимог щодо наявності земельної ділянки, отриманої в порядку, передбаченому у статтях 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» при створенні фермерського господарства відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не передбачено.

Скаржник звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово надавав правовий висновок, що особа має право звертатися лише один раз для отримання в оренду земельної ділянки для фермерського господарства без торгів для створення фермерського господарства. Якщо фізична особа вже отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства, звернулася повторно для отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та створила нове фермерське господарство, то Верховний Суд зазначає що в такому разі отримання земель із державної та комунальної власності, мало б відбутися лише за результатами земельних торгів.

4.5. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, які мають вирішальне значення, а саме чи не було звернення ОСОБА_1 для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2015 році повторним, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

4.6. Староушицька селищна рада надала на адресу суду заяву про розгляд справи за відсутності представника ради.

4.7. Прокурор у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення та постанову - залишити без змін.

4.8. Від інших учасників справи відзивів не надійшло.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У частині четвертій статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. У межах цієї справи спірним питанням є правомірність надання та використання землі для ведення фермерського господарства.

У статті 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом частини першої, другої, третьої статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу..

Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин другої, третьої статті 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга та четверта статті 7 Закону України «Про фермерське господарство»).

Таким чином, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, зокрема, потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 911/32/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19.

Між тим, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір у подібних правовідносинах, у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 висновувала про те, що: «…можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону № 973-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

За положенням статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону № 973-IV, і відповідно статті 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.»

Верховний Суд у постанові від 16.01.2024 у справі № 905/5/21 виклав правовий висновок про те, що: «…землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницького діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі».

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наведено висновок про те, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Наведене спростовує доводи скаржника (пункт 4.4 цієї постанови). Відтак у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питань порушених скаржником у касаційній скарзі, зокрема щодо застосування норм права, а саме положень статей 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статті 32 ЗК України у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася.

Водночас варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Наведене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірні договори оренди землі, є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав спірні земельні ділянки до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) з метою, визначеною Законом України «Про фермерське господарство» не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (зокрема, перевірки дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство). Таким чином, спірні договори оренди землі, є оспорюваними. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2024 у справа № 622/1061/21, який колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати.

У частині другій статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою та другою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина друга); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина перша) тощо.

У частині першій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

У частинах першій та другій статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину.

У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, на час звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому спірних земельних ділянок, він вже був керівником та засновником ФГ «Слолан», яке створено 02.12.2014, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на обґрунтування доцільності передачі в оренду земель державної власності заявник - ОСОБА_1 , зокрема, вказував, що планує займатися виробництвом товарної сільськогосподарської продукції (зернових культур), її переробкою та реалізацією на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку шляхом створення фермерського господарства, засновником якого виступатиме одноосібно.

При цьому, із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, будь-якого іншого нового фермерського господарства у зв`язку з отриманням в оренду спірних земельних ділянок відповідачем-2 створено не було.

Натомість, згідно спірних договорів суборенди від 11.11.2015 ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в суборенду раніше створеному ФГ «Слолан», засновником та керівником якого він є.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надані для ведення фермерського господарства за спрощеним пільговим порядком поза передбаченою законом обов`язковою процедурою надаються саме з метою подальшого створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Встановивши, що на час прийняття наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області від 29.04.2015 № 22-3665-СГ, № 22-3648-СГ, № 22-3670-СГ, № 22-3645-СГ, № 22-3656-СГ, № 22-3663-СГ та укладення спірних договорів оренди землі, ФГ «Слолан», засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи, суди попередніх інстанцій логічно звернули увагу на те, що отримання земельних ділянок в оренду з державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства ФГ «Слолан», мало б відбутись лише за результатами земельних торгів.

Отже, урахувавши встановлені судами попередніх інстанцій ключові для цієї справи обставини, Верховний Суд вважає, що отримання громадянином ( ОСОБА_1 ) спірних земельних ділянок з метою передачі у користування іншому приватному суб`єкту (ФГ «Слолан»), створеному ОСОБА_1 до одержання таких земельних ділянок, є порушенням порядку, встановленого положеннями статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство». У зв`язку із цим, наявні підстави для визнання недійсними спірних договорів оренди землі.

Таким чином, за насліками укладення договорів оренди землі, які не створюють будь-яких правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, ОСОБА_3 не набув жодних майнових прав на спірні земельні ділянки, в тому числі і щодо передачі у володіння та користування іншій особі (суборенда) як орендар вказаних земель.

З огляду на відсутність у ОСОБА_3 прав на передачу спірних земельних ділянок в суборенду, суди дійшли правомірного висновку щодо наявні правові підстави для задоволення позову в частині визнання їх недійсними.

Враховуючи недійсність договорів оренди землі та суборенди, правильними є висновки судів попередніх інстанції про те, що відповідач-3 користується земельними ділянками без будь-якої правової підстави, чим фактично перешкоджає власнику, Староушицькій селищній раді, у здійсненні його законного права користуватись/розпоряджатись земельними ділянками, а тому суди попередніх інстанцій вірно вказали про наявність правових підстав для зобов`язання фактичного володільця - ФГ «Слолан», повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради спірні земельні ділянки у порядку положень статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України.

5.3. Аргументи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

5.4. У касаційній скарзі скаржник також, як підставу для касаційного оскарження зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

Варто зазначити, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Так, у справі № 688/2908/16-ц, на яку посилається скаржник, на відміну від справи № 924/962/23, що розглядається, спір виник, зокрема, між двома фізичними особами щодо набуття права користування однією і тією ж земельною ділянкою. Тому правовідносини у справі № 688/2908/16-ц та у справі № 924/962/23, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні обставини справи, підстави позову, а також суб`єктний склад сторін.

У справі № 922/1832/19, на відміну від справи № 924/962/23, що розглядається, договір оренди землі було укладено 27.04.2016. При цьому частиною другою статті 134 ЗК України (у редакції, чинній з 03.04.2016) не передбачалося передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) таких земельних ділянок або прав на них. Верховний Суд у справі № 922/1832/19 зазначив, що спірний договір оренди був укладений за відсутності для цього підстави, визначеної частиною другою статті 134 ЗК України. Водночас Верховний Суд зауважив, що, зважаючи на підстави та зміст заявленого позову, встановлені судами обставини справи, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом. Проте, у справі № 924/962/23, що розглядається, спірні договори оренди землі укладено 17.06.2015. Отже, у справі № 924/962/23, зміст спірних правовідносин та матеріально-правове регулювання є відмінним від змісту спірних правовідносин та матеріально-правового регулювання у справі № 922/1832/19. Крім того, суб`єктний склад сторін та позовні вимоги у вказаних справах є також відмінними, що додатково свідчить про неподібність спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядався спір за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авенсіс» про застосування наслідків недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного між сторонами 23.12.2014, повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав, зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, у справі № 924/962/23, зміст спірних правовідносин та матеріально-правове регулювання очевидно є відмінним від змісту спірних правовідносин та матеріально-правового регулювання у справі № 916/3156/17. Крім того, суб`єктний склад сторін та позовні вимоги у вказаних справах є також відмінними, що додатково свідчить про неподібність спірних правовідносин.

У справі № 912/2797/21 розглядався позов Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Світловодської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Світенергоресурс» про: визнання недійсним рішення Великоскельовської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області від 21.10.2019 № 201 «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельних ділянок в оренду ТОВ «Світенергоресурс» у частині, що стосується надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3525280700:55:000:0001; визнання недійсним цього договору від 12 листопада 2019 року; зобов`язання ТОВ «Світенергоресурс» повернути Світловодській міській раді земельну ділянку шляхом складення акта приймання-передачі земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю визначення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

З викладеного слідує, що правовідносини у справі № № 912/2797/21 та справі № 924/962/23 не є подібними насамперед за змістовим критерієм з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування правових позицій у вказаній справі під час вирішення саме цього спору.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася, тому доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права є необґрунтованими.

5.5. Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які мають вирішальне значення, а саме не дослідили питання того, чи не було звернення ОСОБА_1 для отримання спірних земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2015 році повторним, відхиляються, оскільки у цій справі встановлення таких обставин не має значення для вирішення справи, виходячи з підстав позовних вимог.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. Згідно з частиною 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення та постанову необхідно скасувати в частині відмови у визнанні недійсним спірних договорів оренди землі і прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Слолан» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.01.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі № 924/962/23 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 17.06.2015, скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені 17.06.2015 між Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства площею 0,1408 га з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004, площею 11,6789 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008, площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0009, площею 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010, площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010, площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001.

У решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.01.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі № 924/962/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ