Постанова

від 26.03.2024 по справі 924/962/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року Справа №924/962/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Слолан" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.01.2024 (суддя Музика М.В., повний текст рішення складено 08.01.2024)

за позовом Керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Староушицької селищної ради

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

2) ОСОБА_1

3) Фермерського господарства "Слолан"

про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів суборенди земельних ділянок; зобов`язання повернути у комунальну власність земельні ділянки

за участю представників:

прокуратури - Безпалова А.В.

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.01.2024 позов задоволено частково. Визнано недійсними договори суборенди земельних ділянок, укладені 11.11.2015 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Слолан". Зобов`язано Фермерське господарство "Слолан" повернути їх у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради.

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 17.06.2015 та в позові до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовлено.

Стягнуто з Фермерського господарства "Слолан" та ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури по 24156,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 вже був засновником ФГ "Слолан" станом на час звернення до Управління Держгеокадастру про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому спірних земельних ділянок, а також приймаючи до уваги, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, суд першої інстанції дійшов висновку, що повторне звернення ОСОБА_1 у березні 2015 року із відповідними заявами про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вимогам закону, а саме ст.7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст.116, 118, 121, 123, 134 ЗК України.

Суд вказав, що ГУ Держгеокадстру у Хмельницькій області розглядаючи заяви ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, проігнорувало обставини попереднього отримання відповідачем-2 на позаконкурсній основі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що дозволило відповідачу-2 повторно на пільгових умовах отримати в оренду земельні ділянки державної власності за відсутності належних правових підстав. Відтак, ГУ Держгеокадстру у Хмельницькій області не було дотримано обов`язкових умов при передачі відповідачу-2 в оренду для ведення фермерського господарства земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення, що свідчить про незаконність наказів Держземагенства у Хмельницькій області від 29.04.2015 №22-3665-СГ, №22-3648-СГ, №22-3670-СГ, №22-3645-СГ, №22-3656-СГ, №22-3663-СГ.

Також господарський суд, із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених ч.1, 2 ст.228 ЦК України, а також встановленого факту, що спірні договори оренди землі від 21.06.2015 року укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених ч.2 ст.134 ЗК України, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, дійшов висновку, що такі договори є нікчемними, а тому позовна вимога прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 17.06.2015 року задоволенню не підлягає.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що спірні договори суборенди укладено ОСОБА_2 із порушенням положень ст.761 ЦК України, ст.93 ЗК України, адже в подальшу в оренду (суборенду) передано об`єкти - земельні ділянки, на які ОСОБА_2 не мав майнових прав (права оренди/надання в суборенду), оскільки договір суборенди є похідним від договору оренди, а відповідно нікчемні договори оренди земельної ділянки від 17.06.2015 року не породили жодних правових наслідків, зокрема, не надали майнові права на об`єкт оренди (спірні земельні ділянки) ОСОБА_2 . З огляду на вказане, наявні правові підстави для визнання спірних договорів суборенди від 11.11.2015 року недійсними.

З огляду на встановлені обставини незаконного набуття у користування відповідачами 2 та 3 спірних земельних, наявні підстави для зобов`язання фактичного володільця такими земельними ділянками, ФГ "Слолан", повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради спірні земельні ділянки.

Разом з тим, зважаючи на висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, щодо неможливості збігу позивача та відповідача, беручи до уваги те, що прокурор звернувся з позовом у даній справі та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, що фактично свідчить про пред`явлення позову державою (прокурором ) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру), що не відповідає положенням ч.1 ст.45 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у позові прокурора до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення від 04.01.2024 скасувати та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт, зокрема, вважає, що сам факт створення ОСОБА_1 . фермерського господарства 24.11.2014 року, тобто ще до отримання у користування спірних земельних ділянок, свідчить про намір займатися фермерською діяльністю, а тому висновки суду першої інстанції про порушення порядку створення фермерського господарства згідно закону не заслуговують на увагу. Таким чином, вказує, що діючим законодавством України створення фермерського господарства не поставлено в залежність від отримання чи наявності земельної ділянки, адже додаткових вимог щодо наявності земельної ділянки, отриманої в порядку, передбаченому у ст.7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" при створені фермерського господарства відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" не передбачено.

Крім того, скаржник зазначає, що законодавством України не передбачено, що усі фермерські господарства можуть створюватись лише після отримання земельних ділянок із числа земель державної власності у власність та або користування, оскільки значна частина фермерських господарств створюється без земельних ділянок і лише після створення набувають прав власності та користування на земельні ділянки. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та попри відсутність у справі належних та допустимих доказів отримання повторно ОСОБА_1 земельних ділянок для створення фермерського господарства, дійшов передчасних висновків про порушення ОСОБА_1 норм законодавства та визнання нікчемними договорів оренди на оскаржувані земельні ділянки.

Також із врахуванням постанов Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 та від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертає увагу, що без належних та допустимих доказів господарський суд дійшов хибних висновків, що договори суборенди є недійсними, оскільки ОСОБА_1 отримував земельні ділянки для здійснення фермерського господарства і після їх отримання передав останні у суборенду ФГ "Слолан" у якому є його засновником, що за своєю суттю не є порушенням.

Враховуючи хибні висновки суду про нікчемність договорів оренди земельних ділянок та відповідно визнання договорів суборенди недійсними, апелянт вважає, що відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про повернення у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельних ділянок, а тому рішення у вказаній частині також підлягає скасуванню.

Учасники справи своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористалися.

Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, що відбулося 26.03.2024 року, позивач та відповідачі не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи (т.2, а.с.166-170). Натомість, від відповідача-3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В обґрунтування свого клопотання представник апелянта вказує про неможливість участі в судовому засіданні у даній справі, у зв`язку з його зайнятістю 26.03.2024 о 14:30 год. в іншому судовому засіданні у Кам`янець-Подільському міськрайонному суді Хмельницької області у справі №676/6183/23 (т.2, а.с.178-179), яке було призначено раніше, ніж судове засідання у даній справі.

Розглядаючи подане клопотання, колегія суддів зазначає, що за змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач-3, який був заздалегідь повідомлений та обізнаний про розгляд даної справи саме 26.03.2024 року, скориставшись своїм правом, передбаченим ст.197 ГПК України, на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, 21.03.2024 подав відповідне клопотання (т.2, а.с.172), яке було задоволено ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2024. При цьому, будь-яких застережень чи заперечень щодо дати та часу судового засідання у даній справі та наявності призначеного іншого судового засідання на вказану дату та час у відповідному клопотанні викладено не було.

Разом з тим, 26.03.2024 року, тобто в день судового засідання, апелянтом подано клопотання про відкладення розгляду даної справи.

Оцінюючи вчинення апелянтом вказаних процесуальних дій, суд апеляційної інстанції вважає, що така поведінка відповідача-3 є суперечливою, непослідовною і недобросовісною, оскільки не відповідає попереднім заявам сторони та свідчить про порушення принципу добросовісності, визначеного п.6 ст.3 ЦК України, та концепції "заборони суперечливої поведінки" (venire contra factum proprium), "чесної ділової практики".

Також варто зауважити, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у відповідача-3 була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи. Крім того, як вбачається зі змісту апеляційної скарги та доказів, долучених до неї, правова допомога скаржнику надається адвокатським об`єднанням "Сергійчук та партнери".

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

З огляду на вказане, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також приймаючи до уваги, що правова позиція відповідача-3 викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, зважаючи на суперечливу та непослідовну поведінку апелянта при вчиненні процесуальних дій у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача-3 про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника апелянта за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області №22-1958/14-15-СГ від 25.03.2015 ОСОБА_1 згідно поданих заяв від 03.03.2015 року (т.1, а.с.24-41) надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 135,0556 га в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району для ведення фермерського господарства (т.1, а.с.50-51).

У подальшому, наказами Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області №22-3665-СГ, №22-3648-СГ, №22-3670-СГ, №22-3645-СГ, №22-3656-СГ, №22-3663-СГ від 29.04.2015 (т.1, а.с.60-69) затверджено громадянину ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства та надано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки площею 20,0571 га з кадастровим номером 6822455800:05,006,0009; площею 11,1372 га з кадастровим номером 6822455800:00:007:0001; площею 0,1408 га з кадастровим номером 6822455800:03:003:0004; площею 83,8396 га з кадастровим номером 6822455800:04:004:0010; 8,2020 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0010; 11,6789 га з кадастровим номером 6822455800:05:006:0008 для ведення фермерського господарства строком на 20 років, які розташовані за межами населених пунктів Староушицької селищної ради (далі - спірні земельні ділянки).

На підставі вказаних наказів, 17.06.2015 року між Головним управлінням Держземагентства (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договори оренди спірних земельних ділянок (т.1, а.с.82-83, 87-88, 92-93, 97-98, 101-102, 106-107).

11.11.2015 року між ОСОБА_1 (орендар) та Фермерським господарством "Слолан" (суборендар) укладено договори суборенди землі терміном на 19 років (т.1, а.с.84-86, 89-91, 94-96, 99-100, 103-104, 108-110).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 23.06.2023 року, спірні земельні ділянки перебувають в оренді ОСОБА_1 на підставі договорів оренди від 17.06.2015 року та суборенді у ФГ "Слолан" на підставі договорів суборенди землі від 11.11.2015 року (т.1, а.с.70-81).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФГ "Слолан" зареєстровано 02.12.2014 року, засновником та керівником ФГ є ОСОБА_1 (т.1, а.с.111).

Прокурор, вважаючи, що накази ГУ Держгеокадастру прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, а договори оренди землі укладені всупереч встановленій законодавством процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства, що свідчить про використання пільгового порядку господарювання у користування земель комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 23.06.2023 у зв`язку з вивченням питань законності надання та отримання земельних ділянок державної та комунальної власності та з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у відповідності до вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", Кам`янець-Подільська окружна прокуратура зверталась до Староушицької селищної ради та просила повідомити про вжиті заходи щодо повернення земельних ділянок, переданих ОСОБА_1 в оренду, у комунальну власність та намірів їх реалізувати в подальшому (т.1, а.с.113-115).

У відповідь на вказаний лист, Староушицька селищна рада листом від 27.06.2023 повідомила, що заходи щодо повернення земельних ділянок, які перебувають в оренді ОСОБА_1 , у комунальну власність, не вживались та найближчим часом вживатись не будуть, у зв`язку з відсутністю передбачених коштів у селищному бюджеті. Також вказала, що прокуратура може самостійно звернутись за вказаними фактами в суд на захист інтересів держави у відповідності до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (т.1, а.с.116).

Враховуючи невжиття селищною радою належних та дієвих заходів щодо усунення порушень закону, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, листом від 27.06.2023 (т.1, а.с.117-119) прокуратура повідомила Староушицьку селищну раду про встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді та про ініціювання подання до господарського суду позову в інтересах держави в особі вказаного органу.

Суд враховує той факт, що прокурор звернувся з даним позовом до суду 07.09.2023 року, при цьому Староушицькій селищній раді повідомлено про наявні порушення ще листом від 23.06.2023, а тому в позивача був час і можливість самостійно звернутися до суду за захистом інтересів держави, однак останній цим правом не скористався, що свідчить про невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави.

Водночас, апеляційний суд також зауважує, що селищна рада повідомила про відсутність наміру звернення з позовом до суду щодо вирішення даного питання, у зв`язку з відсутністю передбачених коштів у селищному бюджет, а тому фактично усунулись від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про її бездіяльність.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги отримання відповіді Староушицької селищної ради про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень, а також відсутність заперечення уповноваженого органу на повідомлення про намір здійснювати представництво, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом ч.1, 2, 3 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу..

Згідно із ч.2 ст.134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 ст.123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із ч.1 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (ч.2, 4 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст.123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, зокрема, потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст.5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до ст.123 ЗК України.

За змістом ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №911/32/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на час звернення ОСОБА_1 до ГУ Держземагентства про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому спірних земельних ділянок, він вже був керівником та засновником ФГ "Слолан", яке створено 02.12.2014, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В обґрунтування доцільності передачі в оренду земель державної власності заявник, зокрема, вказував, що планує займатися виробництвом товарної сільськогосподарської продукції (зернових культур), її переробкою та реалізацією на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку шляхом створення фермерського господарства, засновником якого виступатиме одноосібно (т.1, а.с 26, 29, 32, 35, 38, 41).

При цьому, із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, будь-якого іншого нового фермерського господарства у зв`язку з отриманням в оренду спірних земельних ділянок відповідачем-2 створено не було.

Натомість, згідно договорів суборенди від 11.11.2015 року ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в суборенду ФГ "Слолан", засновником та керівником якого він є.

Водночас, колегія суддів зауважує, що згідно ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" метою отримання земельної ділянки в оренду із земель комунальної власності є саме створення та ведення фермерського господарства.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстраціїфермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за спрощеним пільговим порядком поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів мають виключно фізичні особи, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. При цьому, фермерське господарство як юридична особа після державної реєстрації має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Таким чином, нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі (п.6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

Із аналізу положень ст.1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (п.53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Однак, оскільки на момент прийняття наказів ГУ Держземагенства в Хмельницькій області та укладення договорів оренди, ФГ "Слолан", засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи, тому отримання в подальшому земельних ділянок в оренду з державної та комунальної власності, мало б відбутись лише за результатами земельних торгів, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Враховуючи відсутність доказів безпосереднього використання саме ОСОБА_1 орендованих земельних ділянок, наданих йому як фізичній особі з метою створення та ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, приймаючи до уваги передачу вказаних земель в суборенду ФГ "Слолан" згідно договорів суборенди від 11.11.2015 року, колегія суддів вважає, що вказане свідчить про порушення мети з якою надавалися такі земельні ділянки поза межами проведення аукціону (безкоштовно) на привілейованих умовах згідно наказів ГУ Держземагентства, тобто саме з метою створення та ведення фермерського господарства, а також вказує на відсутність дійсного волевиявлення на ведення фермерського господарства саме тією особою, яка отримувала земельні ділянки, що призвело до порушення правового режиму використання земельної ділянки за межами дозволеної діяльності "для ведення фермерського господарства", яку може (повинен) здійснювати орендар у відповідності до визначеної договором категорії та виду використання земельної ділянки.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що такі дії відповідача-2 були фактично спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання третьою особою, ФГ "Слолан", спірних земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів, що свідчить про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем вимог ст.124, 134 ЗК України, а також умов укладених договорів, та відповідно є наслідком незаконності наказів Держземагенства у Хмельницькій області від 29.04.2015 року №22-3665-СГ, №22-3648-СГ, №22-3670-СГ, №22-3645-СГ, №22-3656-СГ, №22-3663-СГ.

Разом з тим суд зазначає, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Оцінюючи правові підстави для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Згідно зі ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За умовами ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст.134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судами у межах даної справи встановлено, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення передані в оренду відповідачу-2 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.

Згідно з ч.1, 2 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У відповідності до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц, щодо застосування норм права, передбачених ч.1, 2 ст.228 ЦК України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, є нікчемним.

Враховуючи, що спірні договори оренди землі від 21.06.2015 року укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених ч.2 ст.134 ЗК України, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками державної власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі договори є нікчемними в силу ч.1, 2 ст.228 ЦК України, а тому позовна вимога про визнання недійсними договорів оренди не підлягає до задоволення, оскільки не є належним способом захисту права чи інтересу позивача у даних спірних правовідносинах.

Таким чином, внаслідок укладення нікчемних договорів оренди, які не створюють будь-яких правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, ОСОБА_2 не набув жодних майнових прав на спірні земельні ділянки, в тому числі і щодо передачі у володіння та користування іншій особі (суборенда) як орендар вказаних земель.

З огляду на відсутність у ОСОБА_2 прав на передачу спірних земельних ділянок в суборенду, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні договори суборенди від 11.11.2015 року укладено із порушенням положень ст.761 ЦК України, а тому наявні правові підстави для задоволення позову в частині визнання їх недійсними, про що вірно вказано господарським судом в оскаржуваному рішенні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ФГ "Слолан" повернути власнику спірні земельні ділянки, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

З огляду на нікчемність договорів оренди та недійсність договорів суборенди, апеляційний суд вважає, що відповідач-3 користується земельними ділянками без будь-якої правової підстави, чим фактично перешкоджає власнику, Староушицькій селищній раді, у здійсненні його законного права користуватись/розпоряджатись земельними ділянками, а тому суд першої інстанції вірно вказав, що позов про повернення земельної ділянки в даному випадку є негаторним.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для зобов`язання фактичного володільця, ФГ "Слолан", повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради спірні земельні ділянки у порядку ст.391 ЦК України, ст.152 ЗК України.

Враховуючи викладене, позов прокурора в інтересах держави в особі Староушицької селищної ради підлягає частковому задоводенню, зокрема, щодо визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок, укладених 11.11.2015 року між ОСОБА_1 та ФГ ФГ "Слолан", та зобов`язання ФГ ФГ "Слолан" повернути у комунальну власність територіальної громади Староушицької селищної ради спірні земельні ділянки.

Разом з тим, зважаючи на висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, щодо неможливості збігу позивача та відповідача, беручи до уваги те, що прокурор звернувся з позовом у даній справі та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, що фактично свідчить про пред`явлення позову державою (прокурором ) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру), що не відповідає положенням ч.1 ст.45 ГПК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові прокурора до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.01.2024 у справі №924/962/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Фермерського господарства "Слолан" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "02" квітня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.