Рішення

від 05.01.2024 по справі 948/1757/23

МАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 948/1757/23

Номер провадження 2/948/17/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.01.2024 Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Кравець С.В.,

за участю: секретаря Порохні І.І.,

представників позивача Черненка Я.Г., ОСОБА_1 ,

відповідача-1 ОСОБА_2 ,

представника відповідача-1 Бульбах Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Черненко» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Уразовська-Будігай В.В. про визнання недійсним договору дарування землі та визнання права користування земельною ділянкою

відповідно до ч.1 ст. 268 ЦПК України в судовому засіданні 05 січня 2024 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення

в с т а н о в и в :

1.Стислий викладпозиції позивача та заперечення відповідача

У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, з наступним збільшення позовних вимог у жовтні 2023 року (а.с.99-104), посилаючись на те, що головою ФГ «Черненко» є ОСОБА_4 , а його членами є: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також ОСОБА_2 відповідач-1 у справі. Із земель, що перебували в користуванні ФГ «Черненко» відповідач, як член господарства, отримав у приватну власність земельну ділянку площею 4, 6 га кадастровий номер 5323086600:00:002:0037, призначену для ведення фермерського господарства та яка розташована на території Селещинської сільської ради Машівського району Полтавської області.

Земельна ділянка з часу її формування 23.09.2016р. та після набуття відповідачем-1 права власності на неї 01.11.2019р. не передавалася останньому позивачем за актом приймання-передачі, оскільки він є членом господарства, не вибував з нього, заяву про вихід не подавав.

Згідно п.3 протоколу загальних зборів членів ФГ «Черненко» від 20.09.2013р., після приватизації фермерської земельної ділянки та одержання її у власність членами ФГ, зокрема і ОСОБА_3 , землекористування здійснюватиметься виключно фермерським господарством.

У серпні 2023 року позивачу стало відомо, що 30.09.2022р. відповідач-1 подарував відповідачу-2 земельну ділянку кадастровий номер 5323086600:00:002:0037. Водночас, договір дарування суперечить приписам Закону України «Про фермерське господарство», оскільки предметом договору була земельна ділянка, що увійшла до цілісного майнового комплексу ФГ, яке є її користувачем, а рішення щодо відчуження цієї ділянки позивач не приймав. У свою чергу, відповідач-2 не є членом господарства, тому укладення вказаного договору призвело до нецільового використання земельної ділянки фермерського господарства.

При укладенні договору відповідач-1 діяв всупереч меті викладеній у заяві про приватизацію земельної ділянки, оскільки вона надавалася йому у власність саме для ведення фермерського господарства, цим самим від допустив порушення інтересів позивача, оскільки позбавив останнього матеріальної основи, так як після відчуження земельна ділянка використовується не за її цільовим призначенням.

Зокрема, договір дарування укладений під час вирішення спору Господарським судом Полтавської області, який розглядав спір про визнання укладеним договору оренди землі. Але в п.3.1. оспорюваного договору відповідач-1 повідомив про відсутність будь-яких спорів щодо зазначеної земельної ділянки, що не відповідає дійсності, оскільки станом на 30.09.2022р. існував спір.

Отже, договір дарування укладено для уникнення виконання можливого судового рішення, так як саме позивач та відповідач-1 є сторонами договору оренди землі, а тому останній діяв очевидно недобросовісно.

Відповідач-1 продовжує бути членом ФГ «Черненко», заяв про вихід з його членів не подавав, не є членом будь-якого іншого ФГ. Згідно установчих документів ФГ «Черненко» здійснює права володіння та користування належною відповідачу-1 земельною ділянкою, оскільки він отримав її безоплатно із земель фермерського господарства.

Отже, оскільки відповідач-1 намагається будь-яким способом унеможливити користування земельною ділянкою ФГ, природа укладеного правочину вказує на фіктивний договір.

Оспорюваний договір порушує права позивача на користування спірною земельною ділянкою, оскільки Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видавався у 1994 році саме ОСОБА_8 , який є його засновником.

В даному випадку договір укладений між близькими родичами, сином та батьком, який не є членом фермерського господарства, які фактично користуються своєю земельною ділянкою для задоволення особистих потреб, перешкоджаючи господарській діяльності позивача. З урахуванням норма законодавства та судової практики припинення права постійного користування земельною ділянкою може бути здійснено лише його власником, а позивач таку заяву не подавав.

У зв`язку з наведеним, позивач просить:

1)визнати недійним договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 5323086600:00:002:0037, який укладений між відповідачами-1 та 2;

2)скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо вказаної земельної ділянки, вчинене приватним нотаріусом Уразовською-Будігай В.В., індексний номер 64991299 від 30.09.2022р.;

3)визнати за позивачем право постійного користування земельною ділянкою;

4)стягнути з відповідачів судові витрати.

Відзив на позов

В установлений судом строк відповідач-1 подав відзив на позов в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що при укладенні оспорюваного договору дарування його сторонами були дотримані вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, які є необхідними для чинності даного правочину.

Так, земельна ділянка не входила до цілісного майнового комплексу фермерського господарства, оскільки належала відповідачу-1 на праві приватної власності, а тому не перебувала у володінні чи користуванні позивача. Водночас, ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає можливість, а не обов`язок члена фермерського господарства передати свою земельну ділянку в користування ФГ, а тому саме акт приймання-передачі є документом, що засвідчує передачу земельної ділянки, а факт передачі повинен бути зареєстрований в установленому законом порядку, проте таких доказів позивач не надав.

На час укладення оспорюваного правочину діяв Статут ФГ, який був зареєстрований у 2011 році, і після отримання членами ФГ у власність земельних ділянок зміни до нього не вносилися. Згідно Розділу 7 Статутний капітал складається із внеску засновників та становить 100, 00 грн, а джерелом формування майна господарства є право постійного користування земельними ділянками, а тому спірна земельна ділянка не входила до цілісного майнового комплексу ФГ.

Крім цього, згідно п. 6.6. Статуту до земель ФГ включені лише землі, які належали на праві власності його голові, а земельна ділянка, яка належала господарству на підставі Державного акту про право постійного користування землею від 01.04.1994р. внаслідок її приватизації припинила своє існування як об`єкт цивільних прав.

При цьому, Статутом в редакції 2011 року не було передбачено проведення загальних зборів членів фермерського господарства та не визначено переліку питань, які мав би вирішувати даний орган управління, тоді як за розділом 4 управління ФГ здійснює його директор.

З моменту заснування ФГ та по даний час загальні збори не скликались та не проводились, а тому Протокол Загальних Зборів від 20.09.2013р. не може бути законною підставою для передачі майнового права на земельні ділянки, які належать на праві власності членам ФГ до цілісного майнового комплексу.

Відповідач-1 не погоджується з твердженням, що він діяв недобросовісно, оскільки повідомив нотаріуса про відсутність спору.

З урахуванням викладеного та законодавчих норм відповідач-1 вважає, що реалізував своє законне право власника розпоряджатися належною йому приватною власністю, при цьому цільове призначення земельної ділянки не змінювалось.

Стосовно спору, який вирішувався Господарським судом Полтавської області, то його предметом була не сама земельна ділянка, а право її оренди, а тому його дії не перешкоджали ухваленню рішенню у справі, а за остаточним рішенням у цій справі у задоволенні позову ФГ Черненка було відмовлено (а.с.79-82).

Пояснення третьої особи

У своїх письмових поясненнях приватний нотаріус Уразовська-Будігай В.В. вказала, що 30.09.2022р. до неї звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є сином та батьком, по питанню посвідчення договору дарування щодо спірної земельної ділянки. На вимогу нотаріуса сторони договору надали всі необхідні документи, нею надано їм правову оцінку, здійснено перевірку факту належності земельної ділянки, відсутність заборон (арешту), і з огляду на рішення 22 позачергової сесії 7 скликання селищної ради від 23.10.2019р. вказана земельна ділянка була набута шляхом використання права на безоплатну приватизацію, враховуючи посилання на ст. ст. 116, 188, 121 ЗК України.

Також офіційні відомості не містили даних про вчинення будь-яких дій щодо порушення реалізації прав третіх осіб на земельну ділянку.

Нею також був оглянутий Статут ФГ «Черненко» зареєстрований у 2011 році, зі змісту якого не вбачалося внесення спірної земельної ділянки до статутного фонду вказаного господарства.

З огляду на права власника, відповідно до ст. 319 ЦК України у приватного нотаріуса не було підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії (а.с.159).

2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

26.09.2023р. за ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а.с.70).

За ухвалами суду від 24.10.2023р.: вжиті заходи забезпечення позову, шляхом заборони відчуження земельної ділянки (а.с.134); прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог (а.с.140); залучено до участі у справі третю особу (а.с.141).

3.Позиції учасниківсудового провадження

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просили його задовольнити. Також зазначили, що спірна земельна ділянка була виділена саме для фермерського господарства, а не для особистих потреб відповідачів, які використають її не за цільовим призначенням. При укладенні оспорюваного договору дарування відповідач приховав від нотаріуса наявність спору.

Представник відповідача-1 та відповідач-1 проти позову заперечували з тих підстав, що при укладенні оспорюваного договору були дотримані вимоги ст. ст. 203, 215 ЦПК України. Водночас, оскільки фермерське господарство скористалося своїм правом на розпаювання земель, хоча такого обов`язку не мало, а тому з 2019 року право постійного користування земельною ділянкою припинилося, і відповідач-1, як власник, має право самостійно розпоряджатися земельною ділянкою. Крім цього, у Статуті господарства за 2011 року, статутний капітал становив 100, 00 грн, тоді як у зміненому Статуті земельна ділянка ОСОБА_9 до земель ФГ не входила. Також відповідач-1 повідомив нотаріусу обставини щодо наявності спору про право оренди на земельну ділянку, надав статут ФГ для прийняття рішення. Разом з тим, навіть у випадку залишення без змін рішення суду першої інстанції про передачу спірної земельної ділянки в оренду ФГ, це не вплинуло б на його реальне виконання. Щодо інших позовних вимог, то вони є похідними, а відтак задоволенню не підлягають. Разом з тим, після розпаювання земель ФГ право її користування припинилося, а згідно ст. 92 ЗК України не передбачено право постійного користування землями приватної форми власності.

Відповідач-1 зазначив, що у них з позивачем певний час існує спір з приводу користування даною земельною ділянкою, були сварки та виклики поліції.

Відповідач-2 належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився без поважних причин.

Третя особа в засідання не з`явилася, направила лист з проханням розглядати справу без її участі, при прийнятті рішення покладається на розсуд суду (а.с158).

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом установлено, що 17.03.1993р. створене ФГ «Черненко» місцезнаходження: с. Селещина, вул. Жовтнева, 82, Машівського району Полтавської області, що підтверджується випискою № 190873 (а.с.7).

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ПЛ № 211 від 01.04.1994р., ОСОБА_8 надано в постійне користування земельну ділянку площею 25.0+4.7 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Селещинської сільської ради (а.с.112).

Засновником та головою вказаного господарства є ОСОБА_4 , а членами господарства, окрім інших чотирьох осіб, відповідач ОСОБА_2 , про що свідчить копія Статуту від 29.11.2022р. Згідно п.6.2. засновник формує складений капітал у розмірі 100, 00 грн, що становить 100%, інші члени господарства - 0, 00 грн, тобто 0 %. Відповідно до п.4.5 джерелами формування майна ФГ є грошові та майнові внески членів, зокрема право постійного користування земельною ділянкою членів господарства: ОСОБА_8 кадастровий номер 5323086600:00:002:0033, ОСОБА_5 кадастровий номер 5323086600:00:002:0034, ОСОБА_7 кадастровий номер 5323086600:00:002:0036, ОСОБА_10 кадастровий номер 5323086600:00:002:0035, ОСОБА_11 кадастровий номер 5323086600:00:002:0056. За п. 4.7 до земель фермерського господарства належать землі виділені його засновником для ведення фермерського господарства, землі, що належать голові на праві приватної власності, а також придбані, успадковані, взяті в оренду, користування у інших фізичних осіб і держави (а.с.8-24).

Як видно з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки члену ФГ «Черненко» ОСОБА_2 (а.с.25-61), 23.09.2013р. ФГ «Черненко» надало згоду на передачу у власність земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) членам господарства, зокрема і відповідачу (а.с.32).

05.06.2013р. відділ Держземагентства у Машівському районі за № 27 погодив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину члену ФГ «Черненко» ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства (а.с.113).

Згідно протоколу Загальних зборів членів ФГ «Черненко» від 20.09.2013р. надано згоду на безоплатну приватизацію в розмірі земельної частки (паю) на території Селещинської сільської ради членам фермерського господарства, зокрема і ОСОБА_2 . За п.3 цього Протоколу, обов`язки землекористувача здійснюватиме виключно ФГ «Черненко» на визначених ним умовах, і вони залишатимуться фермерськими землями на підставі п. 6.6. Статуту (а.с.114).

01.11.2019р. проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку площею 4, 6 га, кадастровий номер 5323086600:00:002:0037, для ведення фермерського господарства за відповідачем ОСОБА_2 на підставі рішення про передачу безоплатно у приватну власність, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 187676127 від 06.11.2019р. (а.с.62, 115).

З договору дарування від 30.09.2022р., який посвідчений 30.09.2022р. приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Уразовською-Будігай В.В. вбачається, що ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 4, 600 га, кадастровий номер 5323086600:00:002:0037, (а.с.63-65), що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єєдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 351142964 від 20.10.2023р. (а.с.116).

Згідно постанови Верховного Суду від 14.09.2023р. залишено без змін постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2023р. про скасування Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.12.2022р. За змістом остаточного рішення у позові ФГ «Черненко» до ОСОБА_2 про визнання укладеним договору оренди землі було відмовлено (а.с.83-86, 117-127).

Згідно п.6.6. Статуту ФГ «Черненко» в редакції 2011 року, до земель фермерського господарства належать землі виділені його засновнику для ведення фермерського господарства, землі, що належать голові на праві приватної власності, а також придбані, успадковані, взяті в оренду, користування у інших фізичних осіб і держави (а.с.87-90).

5. Мотиви суду

Стосовно вимоги про визнання недійним договору дарування та скасування рішення про його державну реєстрацію

Статтею 203ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом установлено, що відповідач-1 ОСОБА_2 є членом ФГ «Черненко» і 01.11.2019р. в результаті приватизації, тобто розпаювання земельної ділянки фермерського господарства, яка була надана ФГ в постійне користування, набув право власності на земельну ділянку площею 4, 6 га, кадастровий номер 5323086600:00:002:0037.

30.09.2022р. ОСОБА_2 подарував своєму батьку ОСОБА_3 земельну ділянку площею 4, 600 га, кадастровий номер 5323086600:00:002:0037.

Позивач вважає вказаний договір фіктивним на підставі ч.1 ст. 234 ЦК України та ч.5 ст. 203 ЦК України.

Так, відповідно до ч.ч.1-3 ст. 234 ЦК України фіктивним єправочин,який вчиненобез намірустворення правовихнаслідків,які обумовлювалисяцим правочином. Фіктивнийправочин визнаєтьсясудом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач має право звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на ухилення від виконання судового рішення, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підстави визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Як видно з матеріалів цивільної справи вказаний договір дарування був укладений в період розгляду Господарським судом Полтавської області справи за позовом ФГ «Черненко» до ОСОБА_2 про визнання укладеним договору оренди землі (а.с.117-127), рішення у якій було прийняте 06.12.2022р. та позов було задоволено. В наступному, рішенням апеляційної інстанції, яке було підтримане Верховним Судом, рішення суду першої інстанції скасоване у задоволенні позову відмовлено.

Даючи оцінку фіктивності договору дарування, з огляду на наявність між сторонами спору, суд враховує той факт, що господарським судом розглядалася справа не про позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку, а про безумовне право позивача на її використання на умовах оренди.

Відповідно до ч.5 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148--1 Земельного кодексу України.

Згідно ч.1 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Як видно зі змісту договору оренди, який зазначений в резолютивній частині рішення суду першої інстанції (а.с.127), перехід права власності на орендовану земельну не є підставою для зміни або розірвання договору оренди (п.37). Крім цього, зі змісту рішення вбачається, що за ухвалою суду від 10.02.2022р. було відмовлено в застосуванні заходів забезпечення позову (а.с.119).

У спірному договорі також зазначено, що земельна ділянка під забороною (арештом) не перебуває (а.с.64).

Отже, за змістом вказаних вище норм законодавства, а також договору оренди визнаного укладеним господарським судом вбачається, що перехід права власності на спірну земельну ділянку не припиняє права оренди.

За таких обставин, даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним, і як наслідок, скасування його державної реєстрації, оскільки хоча відповідачами він був укладений під час розгляду справи в господарському суду, але, по-перше, предметом судового розгляду було саме визнання за позивачем права оренди на належну відповідачу-1 земельну ділянку, а не про позбавлення його права власності на неї, по-друге, зміна власника земельної ділянки не призвела б до порушення прав позивача на орендовану земельну ділянку, оскільки за змістом законодавства та договору оренди, визнаного укладеним господарським судом, перехід права власності на орендовану земельну не є підставою для зміни або розірвання договору оренди, по-третє, за остаточним судом рішенням у справі, яка розглядалася господарським судом у задоволенні позову було відмовлено, по-четверте, сторони угоди, використовуючи такий інструмент, як укладення договору дарування земельної ділянки, не змогли б жодним чином уникнути зобов`язань, за умови чинності договору оренди землі.

Той факт, що договір укладений між близькими родичами, не членами господарства, та нібито фактично перебуває у володінні дарувальника не свідчить про його недійсність, оскільки відповідач-1 як власник земельної ділянки, використав своє право на її відчуження, тоді як закон не передбачає заборон на її відчуження особі, яка не є членом фермерського господарства, а той факт що вона нібито перебуває у користуванні дарувальника не містить жодних доказів на підтвердження цих обставин, і сама по собі правого значення не має.

Отже, судом не встановлено порушень прав позивача при укладенні відповідачами договору дарування землі.

Стосовно посилання представників позивача на певні рішення Верховного Суду, суд зазначає, що висновки у них стосуються інших правовідносин, а не аналогічних тим, які склалися між даними сторонами.

Щодо вимоги про визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою

Так, відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У п.26 постанови ВС від 14.09.2023р. при розгляді справи між позивачем на відповідачем-1, суд зробив висновок, що в силу ст. 319 ЦК України відповідач, як власник земельної ділянки, може вільно розпоряджатися належною йому спірною земельною ділянкою та з урахуванням ст. 627 ЦК України та ч.1 ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство» обрати на власний розсуд спосіб розпорядження нею.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.1 ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право: а) продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі.

Разом з тим, ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, оскільки за змістом законодавства у постійному користуванні може перебувати лише земельна державної або комунальної власності, а відтак цей режим не може розповсюджуватися на земельні ділянки приватної форми власності.

Суд визнає необґрунтованими доводи позивача про те, що згідно протоколу загальних зборів членів ФГ «Черненко» від 20.09.2013р. члени фермерського господарства дійшли згоди, що обов`язки землекористувача здійснюватиме виключно ФГ «Черненко» на визначених ним умовах, і вони залишатимуться фермерськими землями на підставі п. 6.6. Статуту.

Так, на той час згідно п. 6.6. Статуту до земель ФГ належали землі засновника та голови ФГ, а не членів ФГ, яким є відповідач-1, при цьому інші земельні ділянки можуть бути отримані, зокрема і на умовах оренди.

Крім цього, у 2013 році земельна ділянка фермерським господарством використовувалася на правах постійного користування, тоді як у 2019р. змінився її статус, вона була розпайована між членами господарства, і її частину позивач набув у приватну власність, а відтак і право самостійно нею розпоряджатися.

В судовому засіданні сторони звинувачували одна одну у використанні земельних ділянок не за цільовим призначенням, зокрема, що позивач самостійно не обробляє землю, а передав це право іншому фермеру, а відповідач використовує її не як землю, яка призначення для фермерського використання, а для власних потреб, водночас суд зазначає, що ці доводи правового значення у справі не мають, оскільки питання позбавлення права власності на земельні ділянки з наведених підстав судом не розглядається.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

6. Мотив рішення щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, а тому сплачений ним судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають.

Водночас, до закінчення розгляду справи представник відповідача зробила заяву, що відповідачем понесені витрати на правничу допомогу, докази якої будуть подані в установлений законом строк.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

у задоволенні позову Фермерського господарства «Черненко» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Уразовська-Будігай В.В. про визнання недійсним договору дарування землі та визнання права користування земельною ділянкою відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі його оскарження після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Фермерське господарство «Черненко», місцезнаходження: с. Селещина, вул. Козацька, 82, Полтавського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 13954468.

Відповідач-1: ОСОБА_2 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач-2: ОСОБА_3 , зареєстрований в АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Уразовська-Будігай В.В., місцезнаходження: смт Машівка, вул. Незалежності, 120, Полтавського району Полтавської області.

Повний текст рішення складено 08.01.2024 року.

Суддя С.В. Кравець