Постанова

від 08.01.2024 по справі 240/4778/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/4778/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

08 січня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області в особі Старосілецької сільської ради про визнання протиправним та скасування пункту 1 рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області в особі Старосілецької сільської ради, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 рішення двадцятої сесії восьмого скликання Старосілецької сільської ради №379 від 13.08.2021 в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (01.03) на території Козіївської сільської ради (за межами населених пунктів), Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області та надання її безоплатно у приватну власність;

- зобов`язати Старосілецьку сільську раду Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1822583300:04:000:0410 площею 2,0000 га ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Козіївської сільської ради (за межами населених пунктів), Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади. Житомирського району Житомирської області та передати вказану земельну ділянку ОСОБА_1 у власність.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення 2,0000 га земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) на території Козіївської сільської ради (за межами населених пунктів), Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області та надання її безоплатно у приватну власність. Однак, відповідач відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки на його думку, ним повністю дотримано необхідні умови щодо порядку звернення до відповідача з приводу отримання позитивного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

01 грудня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 11.11.2020 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель запасу (К.16.00) державної власності, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Козіївської сільської ради, Коростишівського району.

Відповідно до наказу №1512-УБД від 25.11.2020 ГУ Держгеокадастру у Житомирській області "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення" надано дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Коростишівського району за межами населених пунктів Козіївської сільської ради. Орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).

На виконання рішення про надання дозволу (наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області) позивач замовив проект землеустрою, який був виготовлений ТОВ "Геометр".

Висновком управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13.04.2021 №6935/82-21 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згодом, 19.04.2021 відбулася реєстрація спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, державним кадастровим реєстратором присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 1822583300:04:000:0410, зазначене підтверджується витягом із державного земельного кадастру №НВ-1815388922021 від 19.04.2021.

Згідно листа від 04.06.2021 №Б-3525/0-588/0/22-21 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області позивача було повідомлено про залишення його клопотання про затвердження проекту землеустрою з правом передачі земельної ділянки у власність без розгляду оскільки зазначені повноваження згідно ст.122 Земельного кодексу України належать органам місцевого самоврядування на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021.

Враховуючи зміни у законодавстві, позивач 05.07.2021 звернувся із заявою на ім`я голови Старосілецької об`єднаної територіальної громади про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність.

Згідно з пунктом 1 рішення Старосілецької сільської ради №379 від 13.08.2021 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність" позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. З аналізу п.1 оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою стали висновки викладені у постанові Верховного суду України у справі №802/1539/17-а від 04.05.2020.

Позивач зазначає, що оскаржуване рішення отримано останнім 20.10.2021, що підтверджується супровідним листом відповідача №16.

Вважаючи таку відмову відповідача неправомірною, та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка є сформованою, а її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією з поділу, а не за проектом землеустрою щодо відведення, про що просить позивач. Так, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.05.2020 у справі №802/1539/17-а, від 16.07.2020 у справі №802/1447/17-а, від 23.10.2020 у справі №802/1535/17-а.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновку суду першої інстанції з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Положеннями ч.3 ст.24 Закону №280/97-ВР визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За приписами ч.1 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Згідно із ч.2 ст.4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За приписами ст.5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Положеннями п."а"-"в" ст.12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.15 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать: а) здійснення нормативно-правового забезпечення у сфері земельних відносин; б) забезпечення проведення земельної реформи; в) розробка та забезпечення реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; г) забезпечення здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель; ґ) забезпечення проведення державної експертизи документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених законом, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин; д) розроблення економічного механізму регулювання земельних відносин; е) участь у розробленні заходів щодо розвитку ринку земель; є) міжнародне співробітництво в галузі земельних відносин; ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до приписів статті 65 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Пунктом "а" ч.1 ст.82 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Згідно із п."а" ч.2 ст.83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За приписами ч.1 ст.1 та 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Положеннями ч.2 ст.123 Земельного кодексу України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 5 ст.79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно із ч.ч.6, 7 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Положеннями ч.ч. 9, 10 ст.79-1 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності винесення оскаржуваного рішення в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, колегія суддів зважає на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, звертаючись до відповідача із клопотанням просив прийняти рішення про затвердження йому проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського фермерського господарства на території Козіївської сільської ради (за межами населених пунктів), Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області та надання її безоплатно у приватну власність.

Водночас, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 19.04.2021 про земельну ділянку за адресою: Житомирська область, Коростишівський район, Козіївська сільська рада (за межами населених пунктів), Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади, зареєстрована за кадастровим номером 1822583300:04:000:0410 земельна ділянка з цільовим призначенням: 01.03 - для ведення особистого селянського господарства.

Отже, спірна земельна ділянка вже є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер - 1822583300:04:000:0410.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до термінів, наведених у ст.1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

За правилами ст.25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Отже, підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Згідно із положеннями Земельного кодексу України способами формування земельної ділянки є: відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок); поділ раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина друга статті 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 04.05.2020 у справі № 802/1539/17-а, від 23.10.2020 у справі № 802/1535/17-а, від 10.08.2022 у справі № 160/999/20, від 22.02.2023 у справі № 380/26033/21 та від 08 листопада 2023 року справі № 580/2043/20.

Крім того, колегія суддів вважає слушним посилання відповідача і на правові висновки Верховного Суду, викладені у справі № 802/1539/17-а в оскаржуваному рішенні в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (01.03) на території Козіївської сільської ради (за межами населених пунктів), Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області та надання її безоплатно у приватну власність.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з позицією суд першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Так, погодження і затвердження документації із землеустрою відповідно до ст.30 Закону України "Про землеустрій" проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 1 ст.26 Закону України "Про землеустрій" визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Згідно зі ст.31 Закону України "Про землеустрій" зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.

Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

Водночас, Законом визначено обов`язок отримання від відповідного суб`єкта владних повноважень згоди на поділ земельної ділянки. Видача уповноваженим органом "дозволу" передбачена абз.7 ст.50 Закону України "Про землеустрій" саме для проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також абз.20 ст.55 зазначеного Закону для технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто для іншого виду документації із землеустрою.

Натомість судом першої інстанції вірно зауважено, що земельна ділянка за кадастровим номером 1822583300:04:000:0410 є сформованою, а тому, затвердивши проект землеустрою, Старосілецька сільська об`єднана територіальна громада, Житомирського району Житомирської області в особі Старосілецької сільської ради порушить Закон України "Про землеустрій", оскільки склад проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та склад технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними, що регламентується статтями 50 та 56 Закону України "Про землеустрій".

Беручи до уваги, що позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідач не мав правових підстав для задоволення такої заяви позивача, оскільки затвердження виготовленої позивачем документації щодо відведення земельної ділянки є неможливим.

Водночас, апелянт посилається на те, згідно із ч.9 ст.118 3К України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або ОМС, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи ОМС у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч.10 ст.118 ЗК України).

Із аналізу ч.8 ст.186 ЗК України вбачається, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише невідповідність його положенням та вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст.186 ЗК України, ст.118 ЗК України не містять.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що зазначена відповідачем підстава для відмови у затверджені проекту землеустрою як висновки викладені у Постанові Верховного суду України у справі №802/1539/17-а від 04.05.2020 не відповідає вимогам закону, а отже є протиправною.

На переконання колегії суддів, визначені ч.8 ст.186 ЗК України підстави для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою передбачені у разі виготовлення належного виду документації із землеустрою, громадянином, зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства.

Натомість, спірні правовідносини у справі склалися з приводу того, що позивач виготовив неналежний вид документації із землеустрою, а саме проект землеустрою замість технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки за кадастровим номером 1822583300:04:000:0410, яка є сформованою.

За вказаних обставин колегія суддів вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки звернення позивача суперечить вимогам статті 79-1 Земельного кодексу України і довлди апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відтак, оскаржуване рішення Старосілецької сільської ради Старосілецької сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області прийнято на підставі, в межах повноважень, передбачених Законом України "Про землеустрій", Земельним кодексом України та у спосіб, передбачений законодавством.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп."а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.