Постанова

від 09.01.2024 по справі 136/2117/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/2117/18

Провадження № 22-ц/801/21/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 рокуСправа № 136/2117/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 14 лютого 2023 року в м. Липовці суддею цього суду Кривенком Д.Т., дата складання його повного тексту невідома,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (далі - ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД») про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що позивач на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №802194 від 23 вересня 2005 року є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,5718 га, кадастровий номер 0522281400:03:000:0035, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

30 липня 2008 року ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» (далі - ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро»), правонаступником якого є відповідач, договір оренди вищевказаної ділянки на 10 років.

У 2018 році позивачу стало відомо про існування додаткової угоди від 30 липня 2008 року до вказаного договору оренди землі, яка нібито укладена між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», однак такої додаткової угоди до договору оренди землі ОСОБА_1 не підписувала. Дана додаткова угода була зареєстрована у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15 листопада 2010 року №041004400249. Окрім того, 16 лютого 2018 року за ТОВ «Концерн Сімекс-Агро» державним реєстратором проведено реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки, рішення № №39718448.

У жовтні 2021 року представник позивача подав заяву про зміну предмета позову, у якій просив усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування запису про проведення державної реєстрації у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» 15 листопада 2010 року за №041004400249 додаткової угоди до договору оренди землі від 30 липня 2008 року; скасування рішення державного реєстратора від 16 лютого 2018 року №39718448 та припинення іншого речового права (права оренди) за ТОВ «Концерн Сімекс-Агро» на вказану земельну ділянку; зобов`язання ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» звільнити зазначену земельну ділянку.

Пославшись на викладені обставини, позивач просила її вимоги задовільнити.

14 лютого 2023 рішенням Липовецького районного суду Вінницької області позов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні зазначеною вище земельною ділянкою тим шляхом, який указаний був у заяві про зміну предмета позову. Стягнуто з ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704, 80 грн., пов`язані із проведенням експертизи витрати у розмірі 4 290 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9 665 грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», посилаючись на порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновком експертів Київського НДІСЕ №5802/5803/22-32 від 18 липня 2022 року.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як законне та обґрунтоване. Він посилається на те, що експерти, дотримуючись вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, провели дослідження на підставі оригіналу об`єкта дослідження, використовуючи для порівняльного дослідження оригінали документів, на яких містився підпис позивача. Крім того, експертами надано вичерпну відповідь на поставлене судом питання і суду зрозуміло висновок експертів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи вбачається, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №802194 від 23 вересня 2005 року ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,5718 га, кадастровий номер 0522281400:03:000:0035, розташовану на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (а. с. 40, том 1).

30 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» укладено договір оренди цієї земельної ділянки на 10 років, дійсність укладення якого позивач не заперечує. За цим договором розмір орендної плати становив 1,5 % від нормативної вартості земельної ділянки (а. с. 5, том 1).

У додатковій угоді від 30 липня 2008 року вказано, що вона укладена між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро». Згідно додаткової угоди сторони внесли зміни до договору оренди, а саме було визначено, що договір оренди землі укладено на 20 років та збільшено розмір орендної плати із 1,5 % до 3% від нормативної вартості земельної ділянки. Така додаткова угода була зареєстрована у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» 15 листопада 2010 року за №041004400249 (а. с. 64, том 1).

Згідно копії витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 16 лютого 2018 року державним реєстратором проведено реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки за ТОВ «Концерн Сімекс-Агро», рішення № №39718448 (а. с. 13, том 1).

Висновком експертів Вінницького відділення Київського НДІСЕ №5265/5266/19-21 від 17 вересня 2019 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 30 липня 2008 року до договору оренди зазначеної вище земельної ділянки виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Крім того, у висновку вказано, що підпис від імені ОСОБА_1 у вищевказаній додатковій угоді до договору оренди землі виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 175-176, том 1).

Згідно висновку експертів Київського НДІСЕ №5802/5803/22-32 від 18 липня 2022 року підпис від імені ОСОБА_1 у розділі 4 «Підписи та реквізити Сторін» у графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ» додаткової угоди до договору оренди згаданої вище земельної ділянки виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 188-191, том 2).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань видно, що 22 липня 2019 року внесено запис про зміну найменування ТОВ Концерн «Сімекс-Агро» на ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД».

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з ч. 2 ст.90 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, чинній на дату укладення додаткової угоди) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

На час підписання договору оренди та додаткової угоди (30 липня 2008 року) ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. За ч. ч. 2-3 ст. 125 ЗК України (у чинній на той час редакції) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. За ч. 2 ст. 126 ЗК України (у редакції, чинній станом на 30 липня 2008 року) право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться в порядку, встановленому законом.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту ст. ст. 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені ст. 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Статтю6 Закону України «Про оренду землі» парламент доповнив частиною п`ятою такого змісту: «Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону».

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до цієї статті власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, звернувшись до суду з відповідним негаторним позовом. Підставою для подання такого негаторного позову є вчинення будь-якою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження, користування належним йому майном. Для подання негаторного позову достатньо, щоб такі дії об`єктивно порушували права власника та щоб такий позов відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими є його предмет і підстава. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугуватимуть посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 указувала, що вона не підписувала додаткової угоди, а тому вона є неукладеною, отже така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернута її власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просила звільнити цю земельну ділянку.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст. ст. 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і в ст. ст. 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.».

Встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала додаткової угоди, тобто не виявляла свою волю до вчинення даного правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що така угода є неукладеною, проте оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, що з огляду на положення ч. 4 ст. 367 ЦПК України є підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Задовольняючи позов на підставі обраного позивачем неефективного способу захисту, суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду, позивач свої вимоги обґрунтовувала фактичною відсутністю договірних відносин, ще регулюються додатковою угодою, яка була нібито укладена між нею та відповідачем, при цьому у заяві про зміну предмета позову просила усунути перешкоди у користуванні її власністю.

Натомість саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права.

За ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (такий спосіб захисту застосовується від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення такої земельної ділянки на підставі ст. 391 ЦК України.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , окрім іншого, просила скасувати запис про проведення державної реєстрації у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» 15 листопада 2010 року за №041004400249 додаткової угоди до договору оренди землі від 30 липня 2008 року, а також скасувати рішення державного реєстратора від 16 лютого 2018 року №39718448 та припинити інше речове право (право оренди) за ТОВ «Концерн Сімекс-Агро» на вказану земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п. п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що на час ухвалення рішення у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію закон вже не передбачав, тому матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося.

За таких обставин належним способом захисту прав та інтересів позивача є вимога про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, яка у цій справі була заявлена ОСОБА_1 .

Реєстрація права, яке закріплене у неукладеній додатковій угоді порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - згаданою вище земельною ділянкою, однак, у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування запису про проведену державну реєстрацію додаткової угоди, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21 (провадження № 61-7155св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21 (провадження № 61-4248св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21 (провадження № 61-7835св22)

Доводи апеляційної скарги представника ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» зводяться до незгоди із висновком експертів Київського НДІСЕ №5802/5803/22-32 від 18 липня 2022 року, натомість відповідачем не наведено належних підстав та доказів необґрунтованості, необ`єктивності експертного висновку, недостовірності і недопустимості його як доказу у цій справі. Експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384 та 385 КК України, а тому підстав вважати висновок експертів таким, що не відповідає вимогам закону, судом апеляційної інстанції не встановлено. Висновок експертів має форму категоричного висновку, не містить висновку про неможливість вирішити питання, які поставлені перед ними.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що хоча подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наведених у ній підстав, проте в силу приписів ст. 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про скасування запису про проведення державної реєстрації у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» 15 листопада 2010 року за №041004400249 додаткової угоди до договору оренди землі від 30 липня 2008 року підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позов, невірно вирішив спір в частині цієї позовної вимоги, та допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовної вимоги про зобов`язання звільнити земельну ділянку з постановленням нового судового рішення про задоволення позову у частині вирішення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення її власнику та відмови в позові у частині скасування запису про проведення державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи три позовні вимоги та при цьому стягуючи із ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 лише 704, 80 грн. судового збору, неправильно визначив розмір судового збору відповідно до кількості позовних вимог, який підлягав сплаті позивачем та відповідно стягненню із відповідача з огляду на таке.

Приймаючи до розгляду заяву про зміну предмета позову, що була подана представником позивача у жовтні 2021 року, суд не врахував, що ця заява, у якій були заявлені три позовні вимоги, до яких первинна позовна вимога не входила, не була оплачена судовим збором та не вирішив це питання під час ухвалення рішення.

За ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред`явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до ст. 7 цього Закону.

Підпунктом 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що з 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2 270 грн.

Тобто під час подання заяви про зміну предмета позову позивач повинна була сплатити ще за дві немайнові вимоги по 908 грн. (2 270 грн. х 0,4) за кожну, що становить 1 816 грн. та доплатити 203, 20 грн., адже заявлена у 2018 році первинна вимога про визнання недійсною додатковою угодою, яка була оплачена судовим збором у розмірі 704, 80 грн., в подальшому нею підтримана не була, натомість були заявлені нові вимоги, а саме про: скасування запису про проведення державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі; скасування рішення державного реєстратора та припинення іншого речового права (права оренди); зобов`язання ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» звільнити зазначену земельну ділянку.

Положеннями ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача ; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що розмір витрат на правничу допомогу скаржник не оспорює, а тому, в силу вимог ст. 367 ЦПК України, він апеляційним судом не перевіряється.

За таких обставин, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог (задовольняються дві із трьох позовних вимог), відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне достягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 203, 20 грн., стягнути із ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 816 грн., зменшити розмір стягнутих витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, із ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 з 4 290 грн. до 2 860 грн, зменшити розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з із ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 з 9 665 грн. до 6 443, 20 грн.

Відповідно до підпункту 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Враховуючи, що судовий збір, який підлягав сплаті позивачем у суді першої інстанції становив 2 724 грн. (908 грн. х 3), тому судовий збір за подання апеляційної скарги складає 4 086 грн. (2 724 грн. х 1, 5).

Разом з тим, відповідач поніс судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057, 50 грн.

З огляду на те, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при зверненні до апеляційного суду із апеляційною скаргою він в повній мірі ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» сплачений не був, у даній справі задовольняються дві вимоги позивача, а тому ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» підлягає доплаті судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 665, 50 грн, а із ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь держави 1362 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 14 лютого 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про скасування запису про проведення державної реєстрації у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» 15 листопада 2010 року за №041004400249 додаткової угоди до договору оренди землі від 30 липня 2008 року та позовної вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» звільнити земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,5718 га, кадастровий номер 0522281400:03:000:0035, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,5718 га, кадастровий номер 0522281400:03:000:0035, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування запису про проведення державної реєстрації у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК» 15 листопада 2010 року за №041004400249 додаткової угоди до договору оренди землі від 30 липня 2008 року, яка укладена щодо оренди цієї земельної ділянки, відмовити.

В частині вирішення вимоги позову про скасування рішення державного реєстратора від 16 лютого 2018 року №39718448 та припинення іншого речового права (права оренди) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн Сімекс-Агро» на вказану земельну ділянку дане рішення суду залишити без змін.

Зазначене рішення в частині розміру стягнутого судового збору скасувати.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 203, 20 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (код ЄДРПОУ - 32513287) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 816 грн.

Рішення цього ж суду в частині розміру стягнутих витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, а також стягнутих витрат на професійну правничу допомогу змінити.

Зменшити розмір стягнутих витрат на проведення експертизи із Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (код ЄДРПОУ - 32513287) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) з 4 290 грн. до 2 860 грн.

Зменшити розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу із Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (код ЄДРПОУ - 32513287) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) з 9 665 грн. до 6 443, 20 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (код ЄДРПОУ - 32513287) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 665, 50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362 грн.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. М. Шемета

О. Ю. Береговий