Ухвала

від 02.01.2024 по справі 2-н-13/10

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-н-13/10

Провадження №4-с/523/30/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" січня 2024 р. м. Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Дяченко В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Томілко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 7, в місті Одеса скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа : Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гніздовська Г.М., звернулася до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою в якій просила визнати протиправною бездіяльність Приморського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м.Одеса), що полягає у не знятті арешту, накладеного на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі постанови про накладення арешту в рамках виконавчого провадження № 46584293 від 18.02.2015 року, винесеної Другим Приморським ВДВС Одеського міського управління юстиції, зареєстровано 05.03.2015 року реєстратором Вербельчук А.Ф., Одеське міське управління юстиції, Одеська область. Номер запису про обтяження : 8953004. Крім того, просила зобов`язати уповноважену посадову особу Приморського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) зняти арешт, накладений на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі постанови про накладення арешту в рамках виконавчого провадження № 46584293 від 18.02.2015 року, винесеної Другим Приморським ВДВС Одеського міського управління юстиції, зареєстровано 05.03.2015 року реєстратором Вербельчук А. Ф., Одеське міське управління юстиції, Одеська обл. Номер запису про обтяження: 8953004.

В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що підставою накладення арешту стала постанова про арешт майна, винесена в рамках виконавчого провадження № 46584293 від 18.02.2015 року та видана Другим Приморським ВДВС Одеського міського управління юстиції (Моргун О.В.).

05.03.2015 року було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19812042 від 05.03.2015 12:24:40, Вербельчук Альона Федорівна, Одеське міське управління юстиції, Одеська обл. Номер запису про обтяження: 8953004.

З листа Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області з від 12.05.2023 року № 18681/03.2-07 (копія надається) вбачається, що згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження, у період з 18.02.2015 року по 30.06.2016 року у Приморському ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області (на теперішній час, Приморський ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса)) перебувало виконавче провадження № 46584293 з примусового виконання судового наказу № 2-н-13/10, виданого 21.01.2010 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал банк» грошових коштів у розмірі 42 061,69 грн., за яким винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент прийняття рішення.

У зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання завершених виконавчих проваджень, надати належним чином звірену копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46584293 від 18.02.2015, унеможливлено.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не отримувала копії постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, протягом тривалого часу не скасовано арешт на майно боржника, що за умови відсутності виконавчого провадження та майнових прав з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, скаржник просила задовольнити скаргу.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за скаргою передано за підсудністю до Суворовського районного суду м. Одеси.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з частиною першоюстатті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною другоюстатті 19Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно зістаттею 129 Конституції Україниоднією із засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 18 ЦПК Українивизначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Статтею 447 ЦПК Українипередбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першоїстатті 448 ЦПК Українискарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першоюстатті 74 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 37Закону України «Провиконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цьогоЗаконузаходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини першоїстатті 40 Закону України «Про виконавче провадження»у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно із частиною четвертоюстатті 59 Закону України «Про виконавче провадження»підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльностісуб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостійстатті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022року у справі №127/1541/14-ц(провадження №61-2829св21).

За змістом положень частини п`ятоїстатті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.

Ураховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п`ятоїстатті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цьогоЗаконузаходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першоїстатті 37 Закону України «Про виконавче провадження»не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьоїстатті 37 зазначеного Законуарешт із майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першоїстатті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Як встановлено судом, 30 червня 2016 року у рамках виконавчого провадження №46584293 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 7 частини першоїстатті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження №46584293 знищено у зв`язку з закінченням строку зберігання.

Арешт накладений в рамках виконавчого провадження № 46584293 на все нерухоме майно ОСОБА_1 на даний час не знятий.

У відповідності зі ст. 41 Конституції України, кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року N 475/97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод. Першого протоколу та протоколів N 2, 4. 7. та 11 до Конвенції". закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положенням ч. 1 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

У п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 N 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей57,58 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами другою та третьоюстатті 451 ЦПК Українипередбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (майже 7 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

З огляду на викладене та враховуючи, що на даний час виконавче провадження № 46584293 завершене та знищене у зв`язку з закінченням строку зберігання, суд погоджується з доводами скаржника про те, що арешт, на даний час з урахуванням відсутності підстав його застосування, порушує його права як власника майна.

Таким чином, суд приходить до висновку, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 ..

За вказаних обставин, скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 260, 447- 451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа : Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Приморського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м.Одеса), що полягає у не знятті арешту, накладеного на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі постанови про накладення арешту в рамках виконавчого провадження № 46584293 від 18.02.2015 року, винесеного Другим Приморським ВДВС Одеського міського управління юстиції, зареєстровано 05.03.2015 року реєстратором Вербельчук А.Ф., Одеське міське управління юстиції, Одеська область. Номер запису про обтяження : 8953004.

Зобов`язатиуповноважену посадовуособу Приморськоговідділу державноївиконавчої службиу м.Одесі Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса)зняти арешт,накладений наневизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі постанови про накладення арешту в рамках виконавчого провадження № 46584293 від 18.02.2015 року, винесеної Другим Приморським ВДВС Одеського міського управління юстиції, зареєстровано 05.03.2015 року реєстратором Вербельчук А. Ф., Одеське міське управління юстиції, Одеська обл. Номер запису про обтяження: 8953004.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали виготовлено 02.01.2024 року.

Суддя