Постанова

від 10.01.2024 по справі 607/12308/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/12308/22Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р. Провадження № 22-ц/817/30/24 Доповідач - Хома М.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

секретарі - Сович Н.А., Іванюта О.М.

з участю сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кожевнікова Олена Валеріївна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 липня 2023 року, ухвалене суддею Кунець Н.Р., дата складення повного тексту 07.08.2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в обгрунтування якого зазначив, що сторони з 25 грудня 1990 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 30.06.2021 року.

За час перебування у шлюбі ними набуто наступне майно:

житлова квартира АДРЕСА_1 , вартість якої складає 1 496 020 грн;

нежитлова будівля гаража з підвалом № НОМЕР_1 в кооперативі «Енергетик», за адресою: АДРЕСА_2 , вартість якого складає 226 100 грн.;

легковий автомобіль марки SUBARU, OUTBACK 2.5, д.н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску, вартістю 244 050 грн;

легковий автомобіль марки ВА3, модель 21043, д.н.з. НОМЕР_3 , 2006 року випуску, вартістю 48 190 грн.;

легковий автомобіль марки RENAULT, модель MASTER, д.н.з. НОМЕР_4 , 2005 року випуску, вартістю 234 980 грн.

Позивач зазначав, що на даний час гараж та автомобілі використовує він, в тому числі і для підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, а відповідачка не має іншого житла для окремого від нього проживання, окрім квартири АДРЕСА_1 .

Оскільки згоди на добровільний поділ спільного майна у подружжі між ними не досягнуто, будь-які домовленості щодо володіння, користування і розпоряджання спільно нажитим майном у них відсутні, тому просив суд в порядку поділу майна припинити режим спільної сумісної власності на вказане майно та визнати право особистої приватної власності за ним на: нежитлову будівлю гаража з підвалом № НОМЕР_1 в кооперативі «Енергетик», за адресою: просп.Злуки, буд. 2А, м. Тернопіль, легковий автомобіль марки SUBARU, OUTBACK 2.5, д.н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску, легковий автомобіль марки ВА3, модель 21043, д.н.з. НОМЕР_3 , 2006 року випуску; легковий автомобіль марки RENAULT, модель MASTER, д.н.з. НОМЕР_4 , 2005 року випуску, а за ОСОБА_1 - право особистої приватної власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 , стягнувши з відповідачки на його користь грошову компенсацію за частку у вказаній квартирі в сумі 371 350 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 липня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено.

В порядку поділу майна подружжя припинено режим спільної сумісної власності та визнано право особистої приватної власності за ОСОБА_2 на наступне майно: нежитлову будівлю - гараж з підвалом № НОМЕР_1 в кооперативі «Енергетик» в м. Тернополі, проспект Злуки, буд. 2А; легковий автомобіль марки SUBARU OUTBACK 2.5, днз НОМЕР_2 , 2008 року випуску; легковий автомобіль марки ВАЗ, модель 21043, днз НОМЕР_3 , 2006 року випуску; легковий автомобіль марки RENAULT, модель MASTER, державний номерний знак НОМЕР_4 , 2005 року випуску.

В порядку поділу майна подружжя припинено режим спільної сумісної власності та визнано право особистої приватної власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в сумі 371 350 грн.

Судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору в сумі 11246,70 грн., відшкодовано за рахунок держави.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кожевнікова О.В., вважаючи рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 липня 2023 року незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та постановити нове, яким провести поділ спільного майна подружжя в іншому порядку, а саме:

нежитлову будівлю - гараж з підвалом № НОМЕР_1 в кооперативі «Енергетик» код ЄДРПОУ 25887197, що в АДРЕСА_2 - залишити в спільній сумісній власності по 1/2 частки за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

легкові автомобілі марки SUBARU OUTBACK 2.5, днз НОМЕР_5 , 2008 року випуску та RENAULT MASTER, днз НОМЕР_4 , 2005 року випуску - визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а 1/2 вартості вказаних автомобілів стягнути в користь ОСОБА_2 ;

легковий автомобіль марки ВАЗ, модель 21043, ДНЗ ВО2164 2006 року випуску - визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 , 1/2 вартості якого компенсувати ОСОБА_1

квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 просить визнати її особистою приватною власністю, так як пайовий внесок за дану квартиру повністю внесено особисто нею до укладення шлюбу.

Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягали у: несвоєчасному відкритті провадження після подання заяви про усунення недоліків позовної заяви; необгрунтованій відмові у зупиненні провадження, згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 03.02.2023 року; безпідставному поверненні зустрічної позовної заяви згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 30.03.2023 року; необгрунтованій відмові суду у долученні доказів.

Квартира АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю ОСОБА_1 , тому не підлягає поділу, оскільки пайовий внесок за вказану квартиру сплачено нею ще до укладення шлюбу 27.03.1990 року, що не було враховано судом при вирішенні даного спору.

Суд безпідставно виділив усі автомобілі позивачу, не врахувавши при цьому, що ОСОБА_1 є приватним підприємцем з 1993 року, продає хутряні вироби та має декілька торгових точок, де реалізовує товар та має встановлену групу інвалідності, тому її возить син, який разом із нею займається бізнесом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим. Посилання на наведені в апеляційній скарзі процесуальні порушення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки не впливають на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення. ОСОБА_1 не оскаржувала в установленому законом порядку судові рішення місцевого суду про відмову у зупиненні провадження у справі та повернення зустрічної позовної заяви.

Квартиру АДРЕСА_1 було набуто сторонами у спільну сумісну власність під час шлюбу.

ОСОБА_2 зазначає, що виділене йому судом першої інстанції в особисту приватну власність майно використовує лише він на постійній основі, в тому числі для здійснення підприємницької діяльності, а ОСОБА_1 не зможе використовувати виділені йому автомобілі у зв`язку із станом здоров`я.

Вимоги апеляційної скарги про виділення ОСОБА_1 1/2 частини гаража позивач заперечує у зв`язку із неприязними стосунками з відповідачем, що може зумовити вжиття додаткових заходів з приводу визначення користування володіння і розпорядження гаражем.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Кожевнікова О.В. просили задовольнити апеляційну скарги з підстав, які у ній наведено.

ОСОБА_2 та його представник адвокат Мосійченко М.І. просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25.12.1990 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2021 року у справі №607/6378/21.

Згідно свідоцтва про право власності від 16 листопада 1998 року, виданого на підставі розпорядження міського голови №1394 від 11.11.1998 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Із змісту розпорядженням міського голови Тернопільської міської ради №1394 від 11.11.1998 «Про оформлення права власності» та додатку до цього розпорядження ( список громадян, членів житлово будівельного кооперативу, які повністю сплатили пайові внески за квартири) вбачається, що ОСОБА_1 внесла пайовий внесок у сумі 707 грн. за квартиру по АДРЕСА_4 . За громадянами згідно списку вирішено оформити право власності на квартири, в тому числі за ОСОБА_1 - право власності на квартиру по АДРЕСА_4 .

Відповідно до договору купівлі продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Воловець М.А. 27.10.1998 та зареєстрованого в реєстрі за № 3-5598, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив належний ОСОБА_4 гараж за № НОМЕР_1 , що знаходиться в гаражному кооперативі «Енергетик» м. Тернополя, гараж з підвалом цегляний.

Згідно реєстраційного посвідчення, виданого Тернопільським МБТІ 08.11.1998, гараж № НОМЕР_1 в кооперативі «Енергетик» зареєстровано за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі продажу посвідченого Першою Тернопільською держнотконторою за реєстрованим № 3-5598 від 27.10.998 і записано в реєстрову книгу за № 624.

Також за ОСОБА_2 зареєстровано наступні транспортні засоби:

- 04.04.2009 року - транспортний засіб марки SUBARU, моделі OUTBACK 2.5, тип легковий універсал, державний номерний знак НОМЕР_6 , 2008 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 ;

-23.10.2015 року - транспортний засіб марки ВАЗ, моделі 21043, тип загальний легковий, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2006 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 ;

-11.08.2021 року - транспортний засіб марки RENAULT, моделі MASTER, державний номерний знак НОМЕР_4 , 2005 року випуску, що вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 .

Як вбачається з висновків про вартість майна, виконаних оцінювачем ОСОБА_5 11.08.2022 року та долучених позивачем до позовної заяви, ринкова вартість вищезазначеного майна станом на 11.08.2022 року складає:

квартири АДРЕСА_1 40 910 доларів США, що в еквіваленті становить 1 496 020 грн.;

гаража № НОМЕР_1 в кооперативі «Енергетик» - 6 184 доларів США, що в еквіваленті становить 226 100 грн,

транспортного засобу марки SUBARU, OUTBACK 2.5, д.н.з. НОМЕР_10 6674 доларів США, що становить 244050 грн.;

транспортного засобу ВА3, модель 21043, д.н.з. НОМЕР_11 1318 доларів США, що становить 48190 грн,

транспортного засобу RENAULT, модель MASTER, д.н.з. НОМЕР_12 6426 доларів США, що становить 234 980 грн.

Загальна вартість спірного майна набутого сторонами за час зареєстрованого шлюбу становить 2 249 340 грн.

За вказаних обставин установлено, що частка кожного із сторін у спільному майні подружжя складає 1 124 670 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 21 листопада 2018 року (справа №372/504/17).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Частиною другою статті 71 СК України передбачено, що неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема (але не виключно) на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).

Оскільки майно подружжя складається, як правило, з різних за призначенням та вартістю речей, розподіл здійснюється таким чином, щоб в остаточному підсумку кожен одержав у натурі таку кількість речей, вартість яких була б тотожна величині частки дружини та чоловіка. У випадку, коли такої натуральної точності досягти неможливо, виходом із ситуації є доплата одному з подружжя грошової компенсації.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15).

Враховуючи склад, обсяг та вартість майна, яке є спільною сумісною власністю та підлягало поділу, суд першої інстанції законно та обгрунтовано здійснив його поділ шляхом передачі кожному з подружжя окремого об`єкта нерухомого майна позивачу - нежитлової будівлі гаража з підвалом № НОМЕР_1 в кооперативі «Енергетик», а відповідачці - квартири АДРЕСА_1 .

При цьому суд вірно врахував, що ОСОБА_1 не має у власності іншого житла для окремого проживання від ОСОБА_2 .

Також враховуючи загальну вартість спільно нажитого майна, необхідність компенсації відповідачкою ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 371 350 грн. вартості квартири, використання ОСОБА_2 спірних транспортних засобів у підприємницькій діяльності, суд вірно виділив транспортні засоби позивачу.

Колегія суддів такий варіант поділу вважає обгрунтованим, найбільш наближеним до ідеальних часток сторін у спільному майні подружжя та найменш обтяжливим для сторін. Такий спосіб поділу відповідає засадам розумності і справедливості.

Застосування іншого способу поділу, зокрема, виділення в натурі позивачці окрім квартири ще й одного чи кількох транспортних засобів призведе до збільшення суми компенсації позивачу належної йому частки у спільному майні подружжя та покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря відшкодування позивачу значної суми компенсації.

Також залишення нерухомого майна у спільній частковій власності сторін є неефективним способом захисту, оскільки породжуватиме стан невизначеності і відносинах і вимагатиме від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту, зокрема, зумовлюватиме потребу після судового рішення вирішувати питання про встановлення порядку користування квартирою чи гаражем, або домовлятися про порядок поділу цього майна, в тому числі у спосіб виплати одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією, висвітленою Верховним Судом в постанові від 03.08.2022 року (справа № 756/13997/15-ц).

Доводи апеляційної скарги про те, що квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю відповідача, оскільки пайовий внесок за неї сплачено відповідачем до укладення шлюбу 27.03.1990 року, що не було враховано судом при вирішенні даного спору, колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне.

До суду першої інстанції ОСОБА_1 не подала жодних доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на квартиру, право власності на яку набуто в період шлюбу.

До суду апеляційної інстанції як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 надали ксерокопії квитанції серії СО №316716. Оригінал вказаної квитанції відсутній як у позивачки, так і у відповідача.

Надані сторонами примірники ксерокопії є ідентичними, окрім дати цієї квитанції.

Із змісту тексту квитанції вбачається, що прийнято від ОСОБА_6 для переводу вкладу за квартиру по АДРЕСА_5 суму коштів 10 764 руб 15 коп.

Разом з тим, дата квитанції серії СО №316716 у примірнику, наданому ОСОБА_1 , вказана 27 марта 1990 г., а дата квитанції серії СО №316716 у примірнику, наданому ОСОБА_2 - 27 марта 1991 г.

Оскільки оригінал квитанції відсутній, вказані ксерокопії місять відмінності у даті, а тому відсутні підстави для достовірного висновку про внесення ОСОБА_1 пайового внеску у сумі 10 764 руб 15 коп. за спірну квартиру до укладення шлюбу з ОСОБА_2 .

Окрім цього, ОСОБА_2 не доведено, що сума 10 764 руб 15 коп. була єдиним і повним внеском за спірну квартиру.

Як зазначалось вище, із змісту розпорядженням міського голови Тернопільської міської ради №1394 від 11.11.1998 «Про оформлення права власності» та додатку до цього розпорядження ( список громадян, членів житлово будівельного кооперативу, які повністю сплатили пайові внески за квартири) вбачається, що ОСОБА_1 внесла пайовий внесок у сумі 707 грн. за квартиру по АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 не подано суду жодних доказів про те, що сума 10 764 руб 15 коп. є рівнозначною сумі 707 грн., чи пайових внесків було декілька, чи один.

В примітці до списку вказується: довідки ЖБК про повну сплату пайових внесків за квартиру знаходяться в інвентарних справах міського бюро технічної інвентаризації.

Проте, таких довідок ЖБК про повну сплату пайових внесків за спірну квартиру, які б свідчили про внесені суми пайових внесків, кількість таких внесків та їх дати, суду не надано.

Отже, ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на квартиру по АДРЕСА_4 , право власності на яку оформлено за ОСОБА_1 під час шлюбу у 1998 році.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права колегія суддів також оцінює критично та зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які відповідно до ч.3 ст. 376 ЦПК України є обовязковою підставою для скасування судового рішення, або інших процесуальних порушень, які призвели до неправильного вирішення справи.

Щодо посилання адвоката Кожевнікової О.В. про те, що судом необгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про долучення доказів, зокрема, проведеної ТОВ Експертно-консультаційна фірма Орієнтир-Оцінка від 9.03.2023 року оцінки квартири по АДРЕСА_4 , є неспроможними з огляду на те, що право на подання доказів по справі може бути реалізовано відповідачем у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Суд першої інстанції в рішенні детально обгрунтував причини відмови у долученні до матеріалів справи доказів, поданих з порушенням визначених ЦПК України строків.

Колегія суддів повністю погоджується з мотивами суду першої інстанції в цій частині та не вбачає підстав повторно спростовувати ті ж самі доводи.

Щодо посилань на хворобу ОСОБА_1 колегія суддів зазначає, що у звязку з хворобою ОСОБА_1 було відкладено лише одне судове засідання 10 січня 2023 року.

Адвокат Кожевнікова О.В., яка зобовязалась надавати правничу допомогу ОСОБА_1 та неодноразово подавала суду різні клопотання, не довела, яким чином перебування ОСОБА_1 на лікуванні в кінці грудня 2022 року на початку січня 2023 року перешкодило адвокату подати докази, зокрема, на спростування поданих позивачем доказів вартості спірного майна, у визначений процесуальним законом строк.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Кожевнікова Олена Валеріївна залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 січня 2024 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.