Постанова

від 10.01.2024 по справі 748/29/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 січня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/29/23

Головуючий у першій інстанції - Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/150/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарями - Піцан В.М., Шкарупою Ю.В.

учасники справи: позивач - керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», обслуговуючий кооператив садівниче товариство "Троянда-Ж",

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного тексту судового рішення - 22.09.2023) у справі за позовом керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок.

В обгрунтування позову посилався на те, що на підставі рішення Чернігівської облвиконкому від 31.07.1991 № 159 створено ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» та надано останньому статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Проте, як вказує позивач, наказом Головного управління Держземагенства у Чернігівській області № ЧН/7425583400:04:000/00003143 від 26.03.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2500 га (кадастровий номер 7425583400:04:000:9047) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

За доводами позову, в подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 , посвідченої 05.09.2017 за № 2316 приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Петрушиною Л.М., відбувся поділ вказаної земельної ділянки на дві самостійні земельні ділянки, площею 0,1250 га кожна, з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, власниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 відносяться до земель лісогосподарського призначення (розташовані в межах земель, які перебувають в користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство») та земель природно-заповідного фонду (розташовані у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький»), а тому не можуть перебувати у приватній власності.

Крім того, як вказує позивач, було встановлено, що за матеріалами лісовпорядкування спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство» для потреб ведення лісового господарства. За інформацією Державного агентства лісових ресурсів України від 31.01.2022 рішення про зміну цільового призначення, вилучення спірних земельних ділянок за рахунок території лісового заказника місцевого значення «Шестовицький» і відповідно земель лісогосподарського призначення (з постійного користування ДП «Чернігівське лісове господарство») не приймалось і підприємство не надавало погодження (дозволи) щодо вилучення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки не погоджувався. Тому стверджує, що на час звернення до суду прокурора власником спірних земельних ділянок є держава в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Враховуючи викладене, посилаючись на положення ст. 131 Конституції України, ст. 16, 21, 321, 391, 393 ЦК України, ст. 5, 17, 152, 153, 155 ЗК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», позивач у позові просив:

усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 площею 0,1250 га, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22897070 від 17.10.2017 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 площею 0,1250 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33835757 від 24.10.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку;

усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір у розмірі 7443,00 грн.

Ухвалою Чернігівського районного суду від 13.03.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив садівниче товариство «Троянда-Ж».

Ухвалою Чернігівського районного суду від 08.05.2023 залучено до участі у справі замість третьої особи ДП «Чернігівське лісове господарство» його правонаступника Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Рішенням Чернігівського районного суду від 19.09.2023 позов керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок, задоволено частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати по сплаті судового збору по 1240,50 грн.

Рішення суду обґрунтовано тим, що в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 площею 0,1250 га та кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 площею 0,1250 га, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22897070 від 17.10.2017, № 33835757 від 24.10.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані земельну ділянки слід відмовити внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та оспорюваних прав.

Також за висновком суду, з урахуванням встановлених обставин та досліджених доказів, а такого того, що передана у приватну власність земельна ділянка перебуває у власності держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, тому позовні вимоги в частині усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 підлягають задоволенню. Втручання держави у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Матвійчук А.С. та представник ОСОБА_2 - адвокат Лутай Н.М. звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Чернігівського районного суду від 19.09.2023 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

За доводами апеляційних скарг рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявники посилаються на те, що під час розроблення детального плану території структурними підрозділами Чернігівської обласної державної адміністрації, зокрема, Управлінням містобудування та архітектури, Департаментом екології та природних ресурсів, Департаментом агропромислового розвитку, Департаментом економічного розвитку, Департаментом молоді та спорту, Управлінням охорони здоров`я, Управлінням капітального будівництва було повідомлено про відсутність пропозицій щодо визначення державних інтересів для врахування під час розроблення детального плану територій.

Зазначають, що оскільки територіальним органом з питань земельних ресурсів станом на 2014 рік було Головне управління Держземагенства у Чернігівській області, тому ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 у спосіб та відповідно до порядку, визначеного на той момент законодавством, а ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077.

Вказують, що судом першої інстанції не були досліджені матеріали лісовпорядкування 2011-2012 років, зокрема матеріали справи містять лише викопіювання з планшета №10 лісовпорядкування 2011 року, викопіювання з Плану лісонасаджень Красилівського лісництва, викопіювання з проекту організації та розвитку лісового господарства 2012 року, копія планшету кварталу 130 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп», копія планшету кварталу 170 Красиліського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп», що не дають можливості встановити межі заказника місцевого значення « Шестовицький », межі ландшафтного заказника місцевого значення « Шестовицький » не визначені, а відповідні відомості відсутні у Державному земельному кадастрі.

Також за доводами апеляційних скарг, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 620/4951/22 за позовом керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до ДП «Чернігівське лісове господарство», яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ДП «Чернігівське лісове господарство» щодо невжиття заходів з організації проведения робіт з винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» та закріплення їх в натурі (па місцевості) та зобов`язано ДП «Чернігівське лісове господарство», відповідно до вимог чинного законодавства України, забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», площею 542 га, який знаходиться на території ДП «Чернігівське лісове господарство» та закріплення їх в натурі (на місцевості). Тому вважають, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування земельних ділянок з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 в межах ландшафтного заказника місцевого значення « Шестовицький », оскільки його межі не закріплені на місцевості (в натурі), тому стверджують, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про знаходження земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення « Шестовицький », та не взяв до уваги, що відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів від 28.11.2017 №04-13/2903 «Щодо визначення державних інтересів» вказаний заказник знаходиться поряд з вищезазначеними ділянками.

Вважають хибним твердження прокурора про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 (в подальшому земельні ділянки 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077) входить до складу земельної ділянки за кадастровим номером 7425583400:04:000:9070, яка перебуває у постійному користуванні ДСТП «Ліси України», оскільки зазначена земельна ділянка була сформована лише 12.11.2018, тоді як спірна земельна ділянка була сформована ще 26.03.2014. Жодного іншого належного та допустимого доказу на підтвердження того, що спірна земельна ділянка на час передачі її у власність ОСОБА_4 перебувала в постійному користуванні ДСГП «Ліси України», матеріали справи не містять.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, заявники вважають, що оскільки на час прийняття Головним управлінням Держземагентства у Чернігівській області наказу від 26.03.2014 та передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про право постійного користування ДПСГ «Ліси України» на спірну земельну ділянку, тому ОСОБА_1 набула право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і в подальшому правомірно відчужила земельну ділянку ОСОБА_2 з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077, яка виникла в ході поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047.

Заявники не погоджуються з висновком суду першої інстанції про те, що у цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність держави на підставі ст. 387, 388 ЦК України, а на підставі ст. 391 цього Кодексу та ч. 2 ст. 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки. В обґрунтування вказаних доводів заявники посилаються на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, згідно якого вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Як зазначають заявники, судом першої інстанції не були враховані положення п. 125 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Також стверджують, що судом першої інстанції не було враховано, що на спірній земельній ділянці розташований садовий будинок, побудований ОСОБА_1 на підставі будівельного паспорта на будівництво індивідуального садового будинку від 08.04.2019 і право власності на вказаний будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.07.2019, а в подальшому вказаний будинок був проданий ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу садового будинку від 24.10.2019.

Враховуючи викладене, заявники наголошують, що судом першої інстанції не встановлено чи переслідує витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легітимній меті та чи встановлено справедливий баланс інтересів сторін, внаслідок чого останні були позбавлені права на мирне володіння майном.

Крім того, зазначають, що органом, уповноваженим державою є Чернігівська обласна державна адміністрація, тому саме Чернігівська обласна державна адміністрації могла дізнатися про порушення заявниками права держави на володіння земельною ділянкою з кадастровим номером 7425583400:04:000:9070, 12.11.2018, коли зазначена земельна ділянка була сформована в натурі, тому вважають, що на момент звернення прокурора Чернігівської окружної прокуратури до Чернігівського районного суду Чернігівської області з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У відзиві заступник начальника юридичного відділу Чернігівської обласної державної адміністрації В. Стасюк просить залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування посилається, що на підставі абз. 8 ст. 1, п. 1 ст. 31 Лісового кодексу України, ст. 17 Земельного кодексу України саме Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, які розташовані у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», що свідчить про їх віднесення до земель природно-заповідного фонду. Землі природо-охоронного фонду мають обмежений режим господарювання та не можуть передаватися у приватну власність в силу положень ст. 84 Земельного кодексу України. Наголошує, що перебування земельних ділянок у відповідачів порушує інтереси держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації як розпорядника земель державної форми власності, зокрема позбавляє можливості здійснювати розпорядження ними відповідно до норм Земельного кодексу України, тому вважає, що прокурором обрано та застосовано судом правильний спосіб захисту порушеного права, а саме пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України, до фізичних осіб з метою усунення перешкод, які вони створюють Чернігівській обласній державній адміністрації у розпорядженні спірними земельними ділянками. Зазначає, що є необґрунтованими посилання відповідачів на те, що межі спірних земельних ділянок не закріплені на місцевості (в натурі), оскільки в силу положень ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» невстановлення меж заповідника в натурі не дає підстав стверджувати про неможливість визначення його меж, в такому випадку межі визначаються відповідно до проектів їх створення. Такі твердження відповідачів також спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації.

У відзиві прокурор Чернгівської окружної прокуратури Л. Тишкевич просить залишити без задоволення апеляційні скарги відповідачів, враховуючи, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. В обґрунтування посилається, що розташування земельних ділянок відповідачів у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» згідно з чинним законодавством свідчить про віднесення їх до земель природно-заповідного і лісового фондів, що унеможливлює перебування у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення садівництва. Це твердження узгоджується з практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц, від 16.09.2022 у справі №752/3090/19, від 01.06.2022 у справі №923/570/21), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність. В обґрунтування доводів щодо способу захисту прав заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в посновах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 23.06.2021 у справі № 676/62/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19. Також зазначає, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, а власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. Крім того, стверджує, що втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Зазначає, що територія, на якій розташовані спірні земельні ділянки, має особливий правовий режим, який серед іншого включає в себе заборону передачі земельних ділянок у приватну власність, оскільки входить до земель лісового фонду та території природно- заповідного фонду заказнику «Шестовицький».

Від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та обслуговуючого кооперативу садівничого товариства «Троянда-Ж» відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзивів та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Судом встановлено, що 21.11.2013 ОСОБА_1 звернулась з клопотанням до Головного управління Держземагенства у Чернігівській області з клопотанням надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,2500 га із земель запасу на території Киїнської сільської ради Чернігівського району (а.с. 21 т. 1).

Наказом Головного управління Держземагенства у Чернігівській області № ЧН/7425500000:04:000/00002114 від 15.01.2014 надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, орієнтовний розмір 0,2500 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.22 т. 1).

За матеріалами справи, 20.03.2014 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держземагенства у Чернігівській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та передачу їй у власність такої земельної ділянки (а.с.23 т. 1).

Наказом Головного управління Держземагенства у Чернігівській області № ЧН/7425583400:04:000/00003143 від 26.03.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2500 га (кадастровий номер 7425583400:04:000:9047) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.24 т. 1).

На підставі заяви ОСОБА_1 , посвідченої 05.09.2017 за № 2316 приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Петрушиною Л.М., відбувся поділ вказаної земельної ділянки на дві самостійні земельні ділянки, площею 0,1250 га кожна, з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 (а.с.37-44 т. 1).

З інформації ВО «Укрдержліспроект» від 18.01.2022 № 44 із долученими картографічними матеріалами убачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 розташовані у кварталі 130 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство», на землях лісового фонду (а.с.98-99 т. 1).

Згідно інформації Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації № 08-07 від 02.02.2022, земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, входять до території ландшафтного заказника місцевого значення « Шестовицький » (а.с.100 т. 1).

До вказаної інформації було додано положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький», що розташований в кв.129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство». 05.02.2020 Чернігівською обласною державною адміністрацією видане охоронне зобов`язання, відповідно до якого територія ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» загальною площею 542 га, який розташований в кв.129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство» передано під охорону (а.с.101-104 т. 1).

З інформації ДП «Чернігівське лісове господарство» від 20.01.2022 № 64 вбачається, що підприємство не надавало погодження (дозволи) щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 із земель лісогосподарського призначення, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки не погоджувався (а.с.105-117 т. 1).

Відповідно листа Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства № 05/131 від 26.01.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 з користування ДП «Чернігівський лісгосп» не вилучалась, будь-яких погоджень на її вилучення з користування підприємства чи передачу у власність, оренду чи користування іншим особам ДП «Чернігівський лісгосп» не надавало (а.с.118 а.с. 1).

За інформацією Державного агентства лісових ресурсів України від 31.01.2022 № 851-22, земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 розташована в межах захисної смуги річки Десна, у кварталі 171 виділ 2 Красилівського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп», де у 2021 році виявлено факт можливого самовільного зайняття земельної ділянки. Вищезазначена земельна ділянка є частиною виділу 2 кварталу 171 Красилівського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп» відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (планшет № 10 лісовпорядкування 2011 року), Плану лісонасаджень та даних Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Чернігівське лісове господарство» Красилівське лісництво. Господарська діяльність у виділі 2 кварталу 171 Красилівського лісництва лісгоспом не здійснюється, оскільки землі цього кварталу є заказником місцевого значення, тобто об`єктом природно-заповідного фонду, на яких відповідно до чинного законодавства заборонено здійснювати будь-які види господарських робіт (а.с.119 т. 1).

Судом також встановлено, що ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проведено обстеження земельної ділянки ДП «Чернігівське лісове господарство» та складено Схему - план, відповідно до якої земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять в межі земель лісогосподарського призначення, а саме земельної ділянки яка перебуває у постійному користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство» (а.с.121 т. 1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01.12.2022 власником земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 є ОСОБА_1 , цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, право власності зареєстровано 17.10.2017, номер 22897070; власником земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 є ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі - продажу № 718 від 24.10.2019, право власності зареєстровано 24.10.2019, номер 33835800 (а.с.122-124, 153-157 т.1).

Межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» визначені матеріалами лісовпорядкування, і в даному випадку це є межі 130 кварталу Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

Листом ВО «Укрдержліспроект» від 18.01.2022 № 44 із долученими картографічними матеріалами, листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації № 08-07 від 02.02.2022, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31.01.2022 № 851-22, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31.01.2022 № 851-22, схемою, що надана ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» підтверджується, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», розташовані на землях лісового фонду, та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівський лісгосп».

Згідно інформаційної довідки Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 28.11.2017 № 04-13/2903 (а.с.165 т. 1), поряд із спірними земельними ділянками розташований ландшафтний заказник місцевого значення « Шестовицький », проте ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

Судом також було встановлено, що межі СТ «Троянда Ж», яке відповідно до статуту налічує 232 земельні ділянки (а.с.63 т. 2), не розширювались, а отже зміна цільового призначення земельних ділянок «для індивідуального садівництва» здійснено неправомірно. При цьому, головою правління СТ «Троянда Ж» надано довідку ОСОБА_1 на 4 сотки, разом з тим садовий будинок НОМЕР_1 розташований на земельній ділянці площею 0,1250 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 площею 0,1250 га та кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 площею 0,1250 га, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22897070 від 17.10.2017, № 33835757 від 24.10.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані земельну ділянки слід відмовити внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та оспорюваних прав.

Також за висновком суду, з урахуванням встановлених обставин та досліджених доказів, а такого того, що передана у приватну власність земельна ділянка перебуває у власності держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, тому позовні вимоги в частині усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 підлягають задоволенню. Втручання держави у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.10.2017 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.10.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Проте, повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не може, оскільки до висновку про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції прийшов з помилкових мотивів, враховуючи наступне.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Згідно з частиною другою статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанов Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц та від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорону лісового фонду (постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40)).

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів (пункт «а» частини другої статті 55 ЗК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом; землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з наведеними положеннями ЗК України, а також ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники належать до природно-заповідного фонду України, залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Отже, територіям земель лісогосподарського призначення, історико-культурного призначення і земель природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні, а згідно ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» чітко визначені матеріалами лісовпорядкування, і в даному випадку це є межі 130 кварталу Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

Листом ВО «Укрдержліспроект» від 18.01.2022 № 44 із долученими картографічними матеріалами, листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації № 08-07 від 02.02.2022, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31.01.2022 № 851-22, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31.01.2022 № 851-22, схемою, що надана Державним підприємством «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» підтверджується, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», розташовані на землях лісового фонду, та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівський лісгосп».

Згідно інформаційної довідки Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 28.11.2017 № 04-13/2903 (а.с.165 т. 1), поряд із спірними земельними ділянками розташований ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький». Однак, як зазначено в цій же довідці ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

05.02.2020 Чернігівською обласною державною адміністрацією видане охоронне зобов`язання, відповідно до якого територія ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» загальною площею 542 га, який розташований в кв.129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство», передано під охорону.

Як правильно встановлено судом, спірні земельні ділянки входять в межі земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство» для потреб ведення лісового господарства і зміни цільового призначення земельних ділянок не погоджувались.

Враховуючи викладене, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельних ділянок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони належать до земель лісогосподарського призначення, а Чернігівська районна державна адміністрація не була наділена повноваженнями змінювати цільове призначення цих земельних ділянок для індивідуального садівництва.

Таким чином, твердження заявників про недопустимість доказів, використаних для встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення, є необґрунтованими.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У позовній заяві прокурор стверджував, що повноваження стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою належать до компетенції Чернігівської обласної державної адміністрації. В той час як відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в апеляційних скаргах наголошували на тому, що Головне управління Держземагенства у Чернігівській області на законних підставах ухвалило рішення про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 законно розпорядилася цією ділянкою, а тому права Чернігівської обласної державної адміністрації як розпорядника земельними ділянками не порушені.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ята статті 149 ЗК України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

Згідно зі ст. 116, 141 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства (ч.4 ст.20 ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з нормами ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

З огляду на наведені приписи, вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірної земельної ділянки державної власності, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство», і передання у приватну власність такої ділянки належало до повноважень саме Чернігівській обласній державній адміністрації.

Тому необґрунтованими є доводи апеляційних скарг про те, що Головне управління Держземагентва у Чернігівській області законно розпорядилось спірною земельною ділянкою.

Отже, передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Чернігівське лісове господарство» у встановленому порядку уповноваженим органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась.

Посилання заявників на те, що ними було отримано погодження відведення земельної ділянки не впливають на неправомірність отримання земельної ділянки у власність, оскільки було відсутнє законне розпорядження власника земельної ділянки, а саме обласної державної адміністрації.

Тверження заявників в апеляційних скаргах, що на спірній земельній ділянці знаходиться садовий будинок, який був побудований ОСОБА_1 з дориманням чинного законодавства на підставі будівельного паспорта, натепер знаходиться на території СТ «Троянда-Ж», а потім передано у власність ОСОБА_2 , не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17. Як зазначив Верховний Суд у зазначеній постанові, власник земельної ділянки може просити про захист права володіння шляхом витребування земельної ділянки з володіння кінцевого набувача, що є підставою не для знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а для внесення запису (відомостей) про право власності на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані з позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. Не може розглядатись як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку шляхом знесення об`єкта нерухомості, оскільки в такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. У разі поєднання індикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права.

Апеляційний суд враховує, що витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_6 треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірних земельних ділянок та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на ці ділянки. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головне управління Держземагенства у Чернігівській області не мало права на передачу відповідачці ОСОБА_1 у власність земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення, яка у свою чергу передала право власності на частину земельної ділянки ОСОБА_2

ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, не могла не знати про незаконність набуття нею земельної ділянки, яка була заліснена. Досліджені докази доводять, що їй було доведено до відома, що земельна ділянка має лісогосподарське призначення. Вона мала можливість ознайомитись зі змістом земельного, лісового та природоохоронного законодавства, норми якого є доступними, чіткими та передбачуваними, а також за необхідності могла отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у приватну власність земельної ділянки. Відповідачка достеменно знала про справжнє цільове призначення земельної ділянки та наявність заборон щодо її використання, що підтверджують досліджені судом докази.

Тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть вважатися такими, які покладались на легітимність добросовісних дій державного органу. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

За змістом статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Встановивши вищевикладені обставини, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, з таким висноком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Разом з тим, відповідно до правової позиції викладеної у постанові від 30.08.2023 р у справі № 633/409/18 якщо позов спрямований на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, вимогу про зобов`язання фізичної особи, яка незаконно набула права власності на земельну ділянку фермерського господарства, повернути у відання держави земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з чужого незаконного володіння на користь власника.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення такого майна з чужого незаконного володіння.

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що заявлена прокурором вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки на користь власника з вищевикладених мотивів, шляхом витребування земельної ділянки.

Як вбачається, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування вимог зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повернути у відання держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації земельні ділянки слід розуміти як вимогу про витребування цих ділянок з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь власника.

У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес спрямований на витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на цю ділянку, а саме: у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва й обслуговування садового будинку.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, протиправно, як встановив суд першої інстанції, відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.

Приписи законодавства дозволяли та дозволяють громадянам отримати у приватну власність замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів, але тільки у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (частина перша статті 12 ЛК України; частина друга статті 56 ЗК України).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40), від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17).

Звернення особи до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки за відсутності для цього визначених законом перешкод. Наявність останніх має унеможливлювати реалізацію відповідного інтересу. Крім того, пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін.

За таких обставин, неможливо дійти висновку про те, що втручання у право мирного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 спірними земельними ділянками, які вони за добросовісної поведінки не могли придбати, є для нього надмірним тягарем.

Витребування земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Установлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.

Посилання відповідачів на те, що спірні земельні ділянки є землями для ведення особистого селянського господарства, які були виділені із земель сільськогосподарського призначення, апеляційним судом відхиляються як необгрунтовані, оскільки на момент придбання земельної ділянки у власність відповідачки це були землі державного лісового фонду, отримання яких відбулося з порушенням законодавства. Те, що на даний час змінилося цільове призначення спірної земельної ділянки на підставі законного розпорядження власника землі, доказами не підтверджено. Крім того, це не має правового значення для законності набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок у власність.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2-21 у справі № 925/1351/19, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, на які посилались ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апеляційних скарг щодо пропуску строку звернення до суду, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, про порушення прав держави на спірну земельну ділянку прокурору стало відомо у грудні 2021 року, що підтверджується відповіддю ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 10.12.2021 на лист Чернігівстької окружної прокуратури від 08.12.2021 (а.с. 120 т. 1), а Чернігівській обласній державній адмінвстрації про виявлені порушення повідомив прокурор. Відомостей того, що прокурор або Чернігівська обласна державна адміністрація знали про порушення прав держави на спірну земельну ділянку раніше, матеріали справи не містять і відповідачами не спростовано. Ця обставина свідчить про те, що у грудні 2021 року прокуратура дізналась про порушення, а з позовом прокурор звернувся у грудні 2022 року згідно конверту (а.с. 131 т. 1).

Відповідно до частини першої статті 256, частини першої статті 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

З урахуванням викладеного, апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а абзац 2 резолютивної частини в такій редакції: "Усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом витребування з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 та з володіння ОСОБА_2 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 ".

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовільнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а абзац 2 резолютивної частини в такій редакції: "Усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом витребування з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 та з володіння ОСОБА_2 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 ".

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 15.01.2024.

Головуючий Судді :