Постанова

від 18.02.2025 по справі 748/29/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 лютого 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/29/23

Головуючий у першій інстанції Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/480/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Євстафіїва О.К.,Скрипки А.А.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство « Ліси України» в особі філії « Північний лісовий офіс», Обслуговуючий кооператив садівниче товариство «Троянда-Ж»

Особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року у справі за позовом керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок, (суддя Майборода С.М.), ухвалене у м. Чернігів о 16 годині 20 хвилин, повний текст рішення складено 22 вересня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просив:

- усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 площею 0,1250 га, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22897070 від 17.10.2017 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 площею 0,1250 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33835757 від 24.10.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку;

усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір у розмірі 7443,00 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від № ЧН/7425583400:04:000/00003143 від 26.03.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 7425583400:04:000:9047) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, яка в подальшому на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 05.09.2-17 року була поділена на дві самостійні земельні ділянки, площею 0,1250 га кожна, з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, власниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Передача у власність ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки та її поділ в подальшому, відбулися за рахунок земель державної власності, а саме, земель лісового фонду, що розташовані на землях природно-заповідного фонду, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави, оскільки спірні земельні ділянки розміщені у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», а тому не можуть перебувати у приватній власності.

Рішенням Чернігівського районного суду від 19.09.2023 позов керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок, задоволено частково: усунуто перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати по сплаті судового збору по 1240,50 грн з кожної; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки є ділянками з обмеженим оборотом, оскільки відносяться до земель лісового фонду та земель прородно-заповідного фонду, були незаконно передані ОСОБА_1 у приватну власність, але фактично земельні ділянки перебувають у володінні держави в особі Чернігівської ОДА. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині усунення перешкод у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської ОДА з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню на підставі положень статті 391 ЦК України. Втручання держави у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. У задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки відмовлено внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та оспорюваних прав.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовову відмовити. Доводи апеляційної скарги відповідачів зводяться того, що оскільки територіальним органом з питань земельних ресурсів станом на 2014 рік було Головне управління Держземагенства у Чернігівській області, тому ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 у спосіб та відповідно до порядку, визначеного на той момент законодавством, а ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077. Судом же першої інстанції не були досліджені матеріали лісовпорядкування 2011-2012 років, зокрема матеріали справи містять лише викопіювання з планшета №10 лісовпорядкування 2011 року, викопіювання з Плану лісонасаджень Красилівського лісництва, викопіювання з проекту організації та розвитку лісового господарства 2012 року, копія планшету кварталу 130 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп», копія планшету кварталу 170 Красиліського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп», що не дають можливості встановити межі заказника місцевого значення «Шестовицький», межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» не визначені, а відповідні відомості відсутні у Державному земельному кадастрі. Також за доводами апеляційних скарг, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 620/4951/22 за позовом керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до ДП «Чернігівське лісове господарство», яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ДП «Чернігівське лісове господарство» щодо невжиття заходів з організації проведения робіт з винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» та закріплення їх в натурі (на місцевості) та зобов`язано ДП «Чернігівське лісове господарство», відповідно до вимог чинного законодавства України, забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», площею 542 га, який знаходиться на території ДП «Чернігівське лісове господарство» та закріплення їх в натурі (на місцевості). Відповідачі вважають, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування земельних ділянок з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», оскільки його межі не закріплені на місцевості (в натурі), тому стверджують, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про знаходження земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», та не взяв до уваги, що відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів від 28.11.2017 №04-13/2903 «Щодо визначення державних інтересів» вказаний заказник знаходиться поряд з вищезазначеними ділянками. Вважають хибним твердження прокурора про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 (в подальшому земельні ділянки 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077) входить до складу земельної ділянки за кадастровим номером 7425583400:04:000:9070, яка перебуває у постійному користуванні ДСТП «Ліси України», оскільки зазначена земельна ділянка була сформована лише 12.11.2018, тоді як спірна земельна ділянка була сформована ще 26.03.2014. Жодного іншого належного та допустимого доказу на підтвердження того, що спірна земельна ділянка на час передачі її у власність ОСОБА_3 перебувала в постійному користуванні ДСГП «Ліси України», матеріали справи не містять. Відповідачі також звертають увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 та вважають, що оскільки на час прийняття Головним управлінням Держземагентства у Чернігівській області наказу від 26.03.2014 та передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про право постійного користування ДПСГ «Ліси України» на спірну земельну ділянку, тому ОСОБА_1 набула право, на таке майно, яке було вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і в подальшому правомірно відчужила земельну ділянку ОСОБА_2 з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077, яка виникла в ході поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047. Заявники не погоджуються з висновком суду першої інстанції про те, що у цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність держави на підставі ст. 387, 388 ЦК України, а на підставі ст. 391 цього Кодексу та ч. 2 ст. 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки. В обґрунтування вказаних доводів заявники посилаються на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц згідно якого вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Також стверджують ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що судом першої інстанції не було враховано, що на спірній земельній ділянці розташований садовий будинок, побудований ОСОБА_1 на підставі будівельного паспорта на будівництво індивідуального садового будинку від 08.04.2019 і право власності на вказаний будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.07.2019, а в подальшому вказаний будинок був проданий ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу садового будинку від 24.10.2019. Заявники наголошують, що судом першої інстанції не встановлено чи переслідує витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легітимній меті та чи встановлено справедливий баланс інтересів сторін, внаслідок чого останні були позбавлені права на мирне володіння майном. Крім того, зазначають, що органом, уповноваженим державою є Чернігівська обласна державна адміністрація, тому саме Чернігівська обласна державна адміністрації могла дізнатися про порушення заявниками права держави на володіння земельною ділянкою з кадастровим номером 7425583400:04:000:9070, 12.11.2018, коли зазначена земельна ділянка була сформована в натурі, тому вважають, що на момент звернення прокурора Чернігівської окружної прокуратури до Чернігівського районного суду Чернігівської області з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У відзиві Чернігівська обласна державна адміністрація просить залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування посилається, що на підставі абз. 8 ст. 1, п. 1 ст. 31 Лісового кодексу України, ст. 17 Земельного кодексу України саме Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, які розташовані у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», що свідчить про їх віднесення до земель природно-заповідного фонду. Землі природо-охоронного фонду мають обмежений режим господарювання та не можуть передаватися у приватну власність в силу положень ст. 84 Земельного кодексу України. Наголошує, що перебування земельних ділянок у відповідачів порушує інтереси держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації як розпорядника земель державної форми власності, зокрема позбавляє можливості здійснювати розпорядження ними відповідно до норм Земельного кодексу України, тому вважає, що прокурором обрано та застосовано судом правильний спосіб захисту порушеного права, а саме пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України, до фізичних осіб з метою усунення перешкод, які вони створюють Чернігівській обласній державній адміністрації у розпорядженні спірними земельними ділянками. Зазначає, що є необґрунтованими посилання відповідачів на те, що межі спірних земельних ділянок не закріплені на місцевості (в натурі), оскільки в силу положень ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» невстановлення меж заповідника в натурі не дає підстав стверджувати про неможливість визначення його меж. В такому випадку межі визначаються відповідно до проектів їх створення.

У відзиві Чернгівська окружна прокуратура просить залишити без задоволення апеляційні скарги відповідачів, враховуючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. В обґрунтування посилається, що розташування земельних ділянок відповідачів у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» згідно з чинним законодавством свідчить про віднесення їх до земель природно-заповідного і лісового фондів, що унеможливлює перебування у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення садівництва. Це твердження узгоджується з практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц, від 16.09.2022 у справі №752/3090/19, від 01.06.2022 у справі №923/570/21), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність. В обґрунтування доводів щодо способу захисту прав заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в посновах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 23.06.2021 у справі № 676/62/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19. Також зазначає, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, а власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. Крім того, стверджує, що втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Зазначає, що територія, на якій розташовані спірні земельні ділянки, має особливий правовий режим, який серед іншого включає в себе заборону передачі земельних ділянок у приватну власність, оскільки входить до земель лісового фонду та території природно- заповідного фонду заказнику «Шестовицький».

Від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та обслуговуючого кооперативу садівничого товариства «Троянда-Ж» відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а абзац другий резолютивної частини викладено в такій редакції: «Усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом витребування з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 та з володіння ОСОБА_2 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077»; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», розташовані на землях лісового фонду. Спірні земельні ділянки входять в межі земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство» для потреб ведення лісового господарства і зміни цільового призначення земельних ділянок не погоджувались. Встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельних ділянок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони належать до земель лісогосподарського призначення, а Чернігівська РДА не була наділена повноваженнями змінювати цільове призначення цих земельних ділянок для індивідуального садівництва. Витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_4 треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку. Про порушення прав держави на спірну земельну ділянку прокурору стало відомо у грудні 2021 року, що підтверджується відповіддю ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 10 грудня 2021 року. Разом з тим, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 жовтня 2017 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2019 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку учасниками справи не оскаржувалось, та, відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядалося.

Постановою Верховного суду від 18 грудня 2024 року касаційні скарги заступника керівника Чернігівсьеої обласної прокуратури, ОСОБА_2 ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний суд у постанові зазначив, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановивши, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», розташовані на землях лісового фонду, та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство», але в одночас, відмовляючи у позові, апеляційний суд обмежився класифікацією спірних земельних ділянок виключно як земель лісогосподарського призначення, та помилково застосував правові висновки Верховного Суду лише в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки саме лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки характеру обмежень щодо земельних ділянок в межах заказників, пов`язаних з особливостями їх статусу як природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, зокрема щодо встановленої законом заборони приватизації. Також, в контексті висновків апеляційного суду про відмову у позові, який за мотивами оскаржуваної постанови слід було обґрунтовувати відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України, Верховний Суд звернув увагу на те, що при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку з обмеженим оборотом, набуту з порушенням ЗК України, не поширюється позовна давність, оскільки її можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Застосувавши одночасно приписи статей 387, 388 та 391 ЦК України, якими унормовано окремі способи захисту речових прав, що є неможливим. Зазначеного суд апеляційної інстанції не врахував, не визначився з характером спірних правовідносин у справі щодо вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельних ділянок. Крім того, оцінюючи доводи касаційної скарги відповідачок про те, що суд апеляційної інстанції неналежним чином оцінив пропорційність втручання держави у їхнє право приватної власності, колегія суддів звернула увагу на таке: у касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 розміщено садовий будинок, що належить їй на праві власності. Встановивши наявність на земельній ділянці з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 садового будинку, суд апеляційної інстанції не надав йому оцінку як об`єкту нерухомого майна, а також не надав оцінку критерію пропорційності втручання у право власності набувача такого майна відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що 21 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держземагенства у Чернігівській області з клопотанням надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,2500 га із земель запасу на території Киїнської сільської ради Чернігівського району (а. с. 21, т. 1).

Наказом ГУ Держземагенства у Чернігівській області від 15 січня 2014 року № ЧН/7425500000:04:000/00002114 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, орієнтовний розмір 0,2500 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а. с. 22, т. 1).

20 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держземагенства у Чернігівській області із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та передачу їй у власність такої земельної ділянки (а. с. 23, т. 1).

Наказом ГУ Держземагенства у Чернігівській області від 26 березня 2014 року № ЧН/7425583400:04:000/00003143 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2500 га (кадастровий номер 7425583400:04:000:9047) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а. с. 24, т. 1).

На підставі заяви ОСОБА_1 , посвідченої 05 вересня 2017 року за № 2316 приватним нотаріусом Петрушиною Л. М., відбувся поділ вказаної земельної ділянки на дві самостійні земельні ділянки, площею 0,1250 га кожна, з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 (а. с. 37-44, т. 1).

Згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 18 січня 2022 року № 44 із долученими картографічними матеріалами земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 розташовані у кварталі НОМЕР_1 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство», на землях лісового фонду (а. с. 98-99, т. 1).

Відповідно до інформації Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 02 лютого 2022 року № 08-07, земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» (а. с. 100, т. 1).

До вказаної інформації було додано положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький», що розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

05 лютого 2020 року Чернігівською ОДА видане охоронне зобов`язання, відповідно до якого територія ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» загальною площею 542 га, який розташований в кв.129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство» передано під охорону землекористувачу (а. с. 101-104, т. 1).

З інформації ДП «Чернігівське лісове господарство» від 20 січня 2022 року № 64 вбачається, що підприємство не надавало погодження (дозволи) щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 із земель лісогосподарського призначення, проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки не погоджувався (а. с.105-117, т. 1).

Відповідно листа Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства від 26 січня 2022 року № 05/131, земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 з користування ДП «Чернігівський лісгосп» не вилучалась, будь-яких погоджень на її вилучення з користування підприємства чи передачу у власність, оренду чи користування іншим особам ДП «Чернігівський лісгосп» не надавало (а. с. 118, т. 1).

За інформацією Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22 земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 розташована в межах захисної смуги річки Десна, у кварталі 171 виділ 2 Красилівського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп», де у 2021 році виявлено факт можливого самовільного зайняття земельної ділянки. Вищезазначена земельна ділянка є частиною виділу 2 кварталу 171 Красилівського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп» відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (планшет № 10 лісовпорядкування 2011 року), Плану лісонасаджень та даних Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Чернігівське лісове господарство» Красилівське лісництво. Господарська діяльність у виділі 2 кварталу 171 Красилівського лісництва лісгоспом не здійснюється, оскільки землі цього кварталу є заказником місцевого значення, тобто об`єктом природно-заповідного фонду, на яких відповідно до чинного законодавства заборонено здійснювати будь-які види господарських робіт (а.с.119 т. 1).

Також встановлено, що ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проведено обстеження земельної ділянки ДП «Чернігівське лісове господарство» та складено Схему план, відповідно до якої земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять в межі земель лісогосподарського призначення, а саме земельної ділянки яка перебуває у постійному користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство» (а. с. 121, т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01 грудня 2022 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 є ОСОБА_1 , цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, право власності зареєстровано 17 жовтня 2017 року, номер 22897070; власником земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 є ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2019 року № 718, право власності зареєстровано 24 жовтня 2019 року, номер 33835800 (а. с. 122-124, 153-157, т. 1).

Листом ВО «Укрдержліспроект» від 18 січня 2022 року № 44 із долученими картографічними матеріалами, листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 02 лютого 2022 року № 08-07, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, схемою, що надана ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» підтверджується, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», розташовані на землях лісового фонду, та перебувають в користуванні ДП «Чернігівський лісгосп».

Згідно інформаційної довідки Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 28 листопада 2017 року № 04-13/2903 (а. с. 165, т. 1), поряд зі спірними земельними ділянками розташований ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький». Ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

Крім того, під час слухання судом справи встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 розміщено садовий будинок.

Право власності на садовий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 липня 2019 року державним реєстратором Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, номер запису 32635608, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1884614974255. Підстава виникнення права власності: технічний паспорт від 12 липня 2019 року, декларація про готовність об`єкта до експлуатації серії ЧГ № 141191971709, видана від 16 липня 2019 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області. Садовий будинок А-2 загальною площею 142,6 кв. м розташований на земельній ділянці площею 0,1250 га, кадатровий номер 7425583400:04:000:9077 (пункт 1.2) (а. с. 158-160, т. 1).

Зазначені відомості підтверджено витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 жовтня 2019 року, від 12 січня 2022 року (а. с. 123, 124, 161 т. 1).

Також в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до голови правління СТ «Троянда Ж» з метою включення її у члени товариства. Головою правління СТ «Троянда Ж» надано ОСОБА_1 довідку на 0,04 га, тоді як садовий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,1250 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

У матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу садового будинку від 24 жовтня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язується передати у власність ОСОБА_2 садовий будинок № НОМЕР_2 у СТ «Троянда-Ж» за 29 980 грн (пункти 1.1, 2.1 договору).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (частина друга статті 3 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства (стаття 4 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно до законодавства України (частини перша, друга статті 85 ЛК України).

У частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Віднесення спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 до земель лісогосподарського призначення та користування ДП «Чернігівське лісове господарство» цими земельними ділками підтверджуються матеріалами лісовпорядкування, наданими позивачем, зокрема, Листом ВО «Укрдержліспроект» від 18 січня 2022 року № 44 із долученими картографічними матеріалами, листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації № 08-07 від 02 лютого 2022 року, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, схемою, наданою ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Указані обставини встановлені судами першої та апеляційної інстанції при попередньому розгляді справи та підтвердждені висновками Верховного суду зробленими у даній справі та не заперечуються сторонами.

Статтею 149 ЗК України передбачений порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування.

Фактично наказом ГУ Держземагенства у Чернігівській області від 26 березня 2014 року № ЧН/7425583400:04:000/00003143 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2500 га (кадастровий номер 7425583400:04:000:9047) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, спірну земельну ділянку виведено із земель лісогосподарського призначення.

Статтею 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частини перша, друга статті 20 ЗК України).

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).

Аналогічні положення містяться у статті 57 ЛК України, відповідно до якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Частиною першою статті 149 ЗК України визначено, що надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності земельні ділянки можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, на час ухвалення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, відносилась до земель лісогосподарського призначення. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження погодження органами виконавчої влади або місцевого самоврядування її вилучення чи припинення права постійного користування ДП «Чернігівське лісове господарство», тобто відсутні рішення уповноваженого органу про зміну її цільового призначення.

Зазначене вказує про незаконність зміни її цільового призначення та неможливість відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, на підставі матеріалів лісовпорядкування, встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, що розташовані на землях лісового фонду та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство», входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький».

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не спростували належними та допустимими доказами вказаних обставин.

Посилання відповідачів на довідки від 18 березня 2014 року № 737 та від 17 вересня 2015 року № 0-28-0.3-8684/2-15 щодо правового статусу земельної ділянки, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_1 , не є належним та допустимим доказом підтвердження факту належності земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 до категорії земель сільськогосподарського призначення. Варто зазначити, у вказаних довідках зазначені землі сільськогосподарського призначення є пасовищами, а в технічній документації на земельну ділянку у збірному кадастровому плані дані ділянки є ріллею. До такого висновку прийшов Верховний суд при перегляді оскарджуваного рішення у касаційному порядку.

В інформаційній довідці Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 28 листопада 2017 року № 04-13/2903, наданій ОСОБА_1 , зазначено про розташування ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» поряд із спірними земельними ділянками. Однак, як зазначено в цій же довідці, ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

В процесі розгляду справи встановлено, що межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» визначені матеріалами лісовпорядкування, і такими межами є 130 квартал Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Статтею 7 Закону № 2456-XII передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі № 2456-XII) території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Згідно зі статтею 25 Закону № 2456-XII заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Відповідно до статті 26 Закону № 2456-XII на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

За змістом статті 3 Закону № 2456-XII заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Частина перша статті 150 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

Такий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» із комунальної власності, право власності територіальної громади на цю ділянку не припинилося і до фізичної особи відповідачки ОСОБА_6 не перейшло.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що територіальним органом з питань земельних ресурсів станом на 2014 рік було Головне управління Держземагенства у Чернігівській області, тому ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 у спосіб та відповідно до порядку, визначеному на той момент законодавством, а ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 не заслуговують на увагу.

Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52), на які є посилання у касаційних скаргах).

Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані.

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов, як про це вказують відповідачі в апеляційній скарзі.

Предметом позову у цій справі є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, зокрема шляхом повернення земельних ділянок у власність держави.

Посилаючись на незаконність передачі у 2014 році у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,25 га, сформованої за рахунок лісового фонду у межах об`єкта природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», прокурор звернувся до суду з негаторним позовом відповідно до статті 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, які є об`єктом, обмеженим в обороті.

Негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96)).

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.10.2017 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.10.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб, то такі земельні ділянки підлягають повернення у власність держави. Ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов, який може бути пред`явлений упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Користування приватними особами ділянками природно-заповідного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації тощо. У цій справі з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані юридичні норми коленгія суддів апеляційного суду вважає, що немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання у це право, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок державі спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права державної власності на ці ділянки; у недопущенні зміни цільового призначення земель природно-заповідного фонду та їх використання з метою житлового та іншого будівництва, що прямо суперечить визначеній законом забороні, а також у недопущенні забороненої законом діяльності на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» як об`єкта природно-заповідного фонду.

Контроль за використанням земельних ділянок природно-заповідного фонду, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для держави зокрема. Тому загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес у збереженні права держави на ці земельні ділянки, отримані з метою, що прямо суперечить закону.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка розташована на незначній відстані від річки Дніпро на схилі пагорбу, який заліснений та на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», інформація про який є загальновідомою. Вона могла ознайомитись зі змістом земельного, водного та природоохоронного законодавства (норми якого щодо отримання у власність земельних ділянок лісового фонду, а також природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності могла отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірну земельну ділянку. В свою чергу ОСОБА_4 набуваючи у власність земельну ділянку та нерухоме майно, що збудоване на ній повинна була бути більш обачнішою при укладенні договорів та розуміти особливості переходу права власності на об`єкти, що розташовані на залісненій території поблизу водойм. Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могли і повинні були розуміти, що ці ділянки належить до земель лісового та природно-заповідного фонду, і їх отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України. За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності таких об`єктів, які ОСОБА_1 за добросовісної поведінки не могла отримати, є для неї надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що як перед тим, як звертатись з заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення, затвердження проекту, поділу земельної ділянки та зміни її цільвого призначення та укладення правочинів існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму спірної земельної ділянки.

З наведеного вбачається, що судом першої інстанцій правомірно зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державній адміністрації спірні земельні ділянки.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпорядилися їх процесуальними правами та не заявили зустрічний позов про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв`язку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки. Завдання їм таким поверненням шкоди не обґрунтовували. Проте не позбавлені права просити про відшкодування завданих збитків і моральної шкоди у разі, якщо такі завдані.

Зазначене узгоджується з висновками Великої палати Верховного суду викладених в постанові від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин та в межах заявлених позовних вимог.

Наявність у заявників іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявників.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, § 2).

Виходячи з наведеного, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19.02.2025 року.

Головуючий: Судді: