Постанова

від 11.01.2024 по справі 910/15328/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2024 р. Справа№ 910/15328/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковтун Т.О.;

від відповідача: Яценко С.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року

за заявою Комунального підприємства "Київський метрополітен"

про забезпечення позову

у справі № 910/15328/23 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС"

про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (далі - позивач) звернулося в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС" (далі - відповідач) про витребування від відповідачу об`єкта нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі літ. С загальною площею 392,4 м2 по вул. Межигірській, 78 у м. Києві.

Позивач разом з позовною заявою подав заяву про забезпечення позову, якою просив:

- накласти арешт на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю літ. С загальною площею 392,4 м2 по вул. Межигірській, 78 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2188523480000);

- заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в т.ч. Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у м. Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії, в т.ч., але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єкту нерухомого майно: нежитлову будівлю літ С, загальна площа 392,4 м2 по вул. Межигірській, 78 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2188523480000).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року заяву Комунального підприємства "Київський метрополітен" м. Києва про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю літ. С загальною площею 392,4 м2 по вул. Межигірській, 78 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2188523480000), право власності на яке станом на 03.10.2023 року зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМ Солюшнс".

Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в т.ч. Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у м. Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії, в т.ч., але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єкту нерухомого майно: нежитлову будівлю літ С, загальна площа 392,4 м2 по вул. Межигірській, 78 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2188523480000), право власності на яке станом на 3 жовтня 2023 р. зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМ Солюшнс".

Стягувач за ухвалою суду - Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35, код 03328913); боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС" (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48, код 40652191).

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМ Солюшнс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в який просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі №910/15328/23 та ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні заяви Комунального підприємства "Київський метрополітен" про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст.ст. 136, 137, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що жодних юридично значимих дій по відношенню до об`єкту нерухомості після внесення відповідного майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС" та до моменту подання позову та заяви про забезпечення позову у цій справі не відбувалось, відомості в реєстрі залишилися незмінні.

Крім того, представник скаржника наголосив, що позивач у заяві не надав чітких аргументів та обґрунтування стосовно того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову, та того, що існує ризик відчуження спірної нерухомості, чи наявність у відповідача намірів такого відчуження під ас розгляду справи. У свою чергу, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу, в оскаржуваній ухвалі не розглянуто питання застосування зустрічного забезпечення у зв`язку з можливістю завдання відповідачу збитків та необхідність їх майбутнього покриття за рахунок такого зустрічного забезпечення.

Вартим уваги є і підтвердження обставин неналежного виконання зобов`язань Комунальним підприємством "Київський метрополітен» за договором №158-ДБМ та відсутності прав не лише на нерухомість ВАТ «ДОК-3» але й прав вимоги вчиняти будь-які дії щодо нерухомості.

Тобто, за твердженням скаржника у позивача відступне порушене право (охоронюваний законом інтерес), так як у нього ніколи не виникало право на нерухоме майно, що дозволяє кваліфікувати позов як завідомо безпідставний та такий, що має ознаки зловживання процесуальними правами.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суду відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі №910/15328/23 своєю ухвалою від 19.12.2023 року.

01.01.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду без змін.

При цьому, представник позивача, зокрема зазначив, що відповідне майно упродовж 2011 - 2020 років неодноразово відчужувалося, що спричинило тяжкі наслідки інтересам держави та акціонерів підприємства.

Останнє відчуження майна відбулось на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС".

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» має обґрунтоване припущення про існування реальної загрози тог, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС", виступаючи зареєстрованим власником спірного майна, може відчужити спірне майно на користь будь-яких третіх осіб, що в свою чергу призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника в межах даної справи, без нових звернень до суду.

Відтак, вказане фактично знівелює мету судового захисту та зумовить необхідність понесення додаткових витрат бюджетних коштів територіальної громади.

Представник скаржника в судовому засіданні 11.01.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 11.01.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, ухвалу господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ст.136 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Так, за правилами ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність, зокрема передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Схожа за змістом правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №910/17014/20 та від 28.07.2021 року у справі №910/3704/21.

Аналіз положень ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно з ч.8 ст. 333 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання про поворот виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуальногокодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на неналежне виконання зобов`язань Комунального підприємства "Київський метрополітен» за договором №158-ДБМ та відсутності прав не лише на нерухомість ВАТ «ДОК-3» але й прав вимоги вчиняти будь-які дії щодо нерухомості. Тобто, за твердженням скаржника у позивача відступне порушене право (охоронюваний законом інтерес), так як у нього ніколи не виникало право на нерухоме майно, що дозволяє кваліфікувати позов як завідомо безпідставний та такий, що має ознаки зловживання процесуальними правами.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Колегія суддів відзначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому, має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Щодо досліджуваної справи, заява позивача про забезпечення позову мотивована тим, що після первісного відчуження права власності власники майна нежитлової будівлі літ. С загальною площею 392,4 м2 по вул. Межигірській, 78 у м. Києві, змінювались неодноразово, останній в подальшому був відчужений на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС", яке на даний час набуло право власності на спірне нерухоме майно.

Вчинення подальшого відчуження указаного нерухомого майна на користь будь-яких третіх осіб призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника в межах даної справи, без нових звернень до суду.

Відтак, вказане фактично знівелює мету судового захисту, виконання рішення суду та зумовить необхідність понесення додаткових витрат бюджетних коштів територіальної громади.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що позивач у заяві не надав чітких аргументів та обґрунтування стосовно того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову, та того, що існує ризик відчуження спірної нерухомості, чи наявність у відповідача намірів такого відчуження під час розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту.

Так, предметом спору у даній справі є витребування нежитлової будівлі літ. С загальною площею 392,4 м2 по вул. Межигірській, 78 у м. Києві на користь позивача (Комунального підприємства "Київський метрополітен").

З отриманого судом витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на 03.10.2023 року право власності на вказане майно зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС".

Заходи забезпечення позову, які заявник просить вжити у поданій заяві, стосуються саме витребуваного майна на користь позивача, а отже відповідають предмету позовних вимог, з якими заявник звернувся до суду.

Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) або повернення майна чи про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (схожий за змістом висновок сформульовано у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 року справі № 915/870/18, від 05.09.2019 року у справі № 911/527/19, від 23.07.2021 року у справі № 915/1429/20).

За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.

При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.

Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Подібні за своїм змістом висновки щодо застосування, зокрема, ст. 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 року у справі № 915/373/20 та від 03.12.2021 року у справі № 910/4777/21, а також від 08.10.2020 року у справі № 465/4985/18 і від 15.06.2021 року у справі № 757/48375/20 (щодо аналогічних за змістом положень Цивільного процесуального кодексу України).

Враховуючи обґрунтування наведені заявником, зокрема, що подання даного позову зумовлено неправомірною поведінкою засновника відповідача, відносно якого раніше вже ухвалювалося рішення про витребування цього ж майна, оскільки в діях відповідача вбачається ймовірність ускладнення виконання рішення у даній справі у разі задоволення позову, беручи до уваги, що обраний позивачем захід до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на заявлене майно відповідача, а також заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна, відповідає предмету позовних вимог і може забезпечити фактичне виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суду слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Колегія суддів вважає, що обраний заявником захід забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності відповідача, а також не порушує права інших осіб, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких дозволяє створити належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Судом також враховано, що заходи забезпечення позову є тимчасовими до вирішення спору по суті, з метою зупинення вчинення дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Щодо твердження скаржника, що в оскаржуваній ухвалі не розглянуто питання застосування зустрічного забезпечення у зв`язку з можливістю завдання відповідачу збитків та необхідність їх майбутнього покриття за рахунок такого зустрічного забезпечення, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Так, пропозиції щодо зустрічного забезпечення в заяві були вістуні, оскільки за твердженням заявника позивач має зареєстроване в установленому законом порядку місцезнаходження на території України, є ключовим підприємством транспорту територіальної громади міста Києва.

За умовами ст. 141 Господарського процесуального кодексу України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. В ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник в порядку зустрічного забезпечення. Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення.

У постанові від 19.02.2019 року у справі № 911/1695/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що законом так само не встановлено обов`язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (ч. 1ст. 141 Господарського процесуального кодексу України); відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову.

Беручи наявні обставини справи, суд першої інстанції правомірно вважав за можливе не застосовувати зустрічне забезпечення.

Водночас, відповідач чи інша зацікавлена особа не були позбавлені права та можливості звернутись до суду з окремим клопотанням про застосування заходів зустрічного забезпечення у відповідності до ст. 141 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В п. 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 140, 234, 235, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ СОЛЮШНС" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року за заявою Комунального підприємства "Київський метрополітен" про забезпечення позову у справі № 910/15328/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі №910/15328/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15328/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 12.01.2024 року.