Рішення

від 11.01.2024 по справі 914/3191/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024 Справа № 914/3191/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЛАЙТ-ПРОЕКТ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЛОГІЇ КЛІМАТУ ТА АВТОМАТИЗАЦІЯ СИСТЕМ»

про: стягнення 94 935,30 грн.,

представники:

позивача: Свідунович Р.І.,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

24.10.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЛАЙТ-ПРОЕКТ» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЛОГІЇ КЛІМАТУ ТА АВТОМАТИЗАЦІЯ СИСТЕМ» про стягнення 94 935,30 грн.

Ухвалою суду від 30.10.2023р. відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

15.11.2023р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яке, зокрема, містить також клопотання про продовження строку на подання відзиву.

20.11.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, зокрема, постановив: у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЛОГІЇ КЛІМАТУ ТА АВТОМАТИЗАЦІЯ СИСТЕМ» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовити; продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЛОГІЇ КЛІМАТУ ТА АВТОМАТИЗАЦІЯ СИСТЕМ» строк для подачі відзиву до 06.12.2023р.; призначити судове засідання у справі №914/3191/23 на 06.12.2023р.; явку сторін у судовому засіданні визнати обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

06.12.2023р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі (№2987/23).

За змістом вказаної заяви відповідач вважає, оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості згідно спірного договору вже були предметом розгляду в Господарському суді Львівської області, рішення у вказаній справі набрало законної сили, то звернення позивача повторно до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконання договору поставки є недопустимим.

27.12.2023р. на електронну адресу суду від позивача надійшло письмове заперечення проти заяви про закриття провадження у справі (№31609/23).

Вказане письмове заперечення обгрунтовано тим, що доводи відповідача щодо закриття провадження у даній справі не відповідають дійсним обставинам справи, так як у справі №914/1148/23, рішення суду у якій набрало законної сили, суд детально встановив на підставі яких накладних виникла заборгованість, що була предметом розгляду у вказаній справі, при цьому позивачем наведено схематично відповідний розрахунок сум заборгованості у справі №914/1148/23.

Відтак, позивач ствердив, що у справі №914/1148/23 вимоги, предмет та підстави позову були іншими, що виключає можливість закриття провадження у даній справі.

03.01.2024р. в судовому засіданні суд постановив протокольну ухвалу відповідно до якої, зокрема, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача щодо закриття провадження у даній справі.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з наступних підстав:

Відповідно п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 175 ГПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Так, судом встановлено, що у зазначеній відповідачем справі №914/1148/23 і в справі, що розглядається, підстави позовних вимог є різними. Заборгованість, котру суд присудив до стягнення у зазначеній справі, виникла на підставі інших видаткових накладних, ніж ті, котрі є підставою заявлених позовних вимог у даній справі.

Проаналізувавши встановлені обставини, враховуючи, що рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2023 року у справі № 916/1148/23 частково відмовлено у задоволені позову у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог та відсутністю належних доказів на підтвердження заборгованості, суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.07.2023 року у справі № 914/1148/23 про стягнення з відповідача 275853,85 грн. боргу не є рішенням між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому відсутні підстави для закриття провадження у даній справі.

Суть спору та правова позиція учасників справи:

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №0204-02 від 02.04.2019р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару в розмірі 48 020,82 грн.

Оскільки відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки, позивач просить стягнути з відповідача 13 630,68 грн. інфляційних втрат, 26 747,43 грн.- 30 % річних та 6 536,37 грн. пені.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне.

02.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФІЛАЙТ-ПРОЕКТ» (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЛОГІЇ КЛІМАТУ ТА АВТОМАТИЗАЦІЯ СИСТЕМ» (покупець/відповідач) укладено договір поставки №0204-02, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари) вказаний в замовленні, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар на підставі видатково-прибуткових накладних (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.8.1 договору, покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар по видаткових накладних №234 від 15.09.2021р., №274 від 27.10.2021р., №31 від 08.02.2022р., №237 від 16.09.2021р., №99 від 23.05.2022р. на загальну суму 54 948,72 грн.

Як ствердив позивач, станом на дату звернення до суду, заборгованість за поставлений товар склала 48 020,82 грн., оскільки, заборгованість згідно видаткової накладної №234 від 15.09.2021р. є частково сплаченою.

Детальний розрахунок основної заборгованості додано до позовної заяви.

Матеріали справи не містять будь-яких претензій, зауважень чи рекламацій відносно поставленого товару від відповідача.

Втім, як зазначив позивач, незважаючи на факт поставки, відповідач свої зобов`язання не виконав в повному обсязі, належних до сплати сум коштів позивачу не перерахував, що і стало підставою звернення до суду.

Умовами договору передбачено відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату за поставлений йому позивачем товар.

Зокрема, у відповідності до п.8.5 договору, в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Згідно п.9.3 договору, за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

Сторони п.9.7 договору збільшили строк позовної давності до вимог, пов`язаних з нарахуванням штрафних санкцій, зазначивши при цьому, що строк позовної давності по нарахуванню штрафних санкцій закінчується разом зі спливом позовної давності по основному зобов`язанню.

Таким чином, сторони договору досягли взаємної згоди збільшити строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення пені, в тому числі, нарахованої на підставі статті 9.3. договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою і другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити товар після його прийняття або після прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що на підставі видаткових накладних, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 54 948,72 грн.

Як ствердив позивач, станом на дату звернення до суду, заборгованість за поставлений товар склала 48 020,82 грн., оскільки, заборгованість згідно видаткової накладної №234 від 15.09.2021р. є частково сплаченою, що слідує також з детального розрахунку основної заборгованості, який додано до позовної заяви.

Відтак, відповідач за отриманий товар розрахувався частково. Матеріали справи протилежного не містять.

Відповідачем не було надано суду будь-яких заперечень щодо факту отримання ним від позивача товару.

Доказів виконання зобов`язань перед позивачем у повному обсязі відповідач суду не надав.

З матеріалів справи та наявних доказів у сукупності слідує, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Отже, оскільки позивачем було належним чином виконано умови договору в частині поставки відповідачу товару, строк оплати за поставлений товар настав, а відповідачем не було оплачено такий товар, враховуючи відсутність доказів оплати в повному обсязі, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 48 020,82 грн. основної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в зазначеній сумі.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума основного боргу, яка з урахуванням часткової оплати складає 48 020,82 грн.

Враховуючи встановлені вище обставини, не спростовані відповідачем, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог і наявність у позивача права на отримання від відповідача грошових коштів у розмірі неоплаченої вартості товару.

Оскільки відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки, позивач просить стягнути з відповідача 13 630,68 грн. інфляційних втрат, 26 747,43 грн.- 30 % річних та 6 536,37 грн. пені.

Суд перевірив розрахунок нарахованих сум: 26 747,43 грн.- 30 % річних та 6 536,37 грн. пені та дійшов висновку, що такі нараховано арифметично вірно, відтак підлягають стягненню.

З розрахунком суду в даній справі сума інфляційних втрат склала 14 087,90 грн., що є більшою сумою, ніж заявлено позивачем, відтак, в межах позовних вимог стягненню з відповідача підлягає 13 630,68 грн., так як суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної та повної плати за товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, власного контррозрахунку не надав, доказів сплати заборгованості в повному розмірі також. Відтак, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у встановленому вище розмірі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №2912 від 23.10.2023р. на суму 2 684,00 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЛОГІЇ КЛІМАТУ ТА АВТОМАТИЗАЦІЯ СИСТЕМ» (місцезнаходження: Україна, 81130, Львівська обл., Львівський р-н, село Сокільники, вул. Об`їздна, будинок 4; ідентифікаційний код: 36767497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЛАЙТ-ПРОЕКТ» (місцезнаходження: Україна, 79022, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ГОРОДОЦЬКА, будинок 174; ідентифікаційний код: 42771815) основної заборгованості у сумі 48 020,82 грн., 26 747,43 грн. - 30% річних, 13 630,68 грн. інфляційних втрат та 2 684,00 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 16.01.2024 р.

Суддя Король М.Р.