Постанова

від 07.05.2024 по справі 914/3191/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2024 р. Справа №914/3191/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіГалушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.Орищин Г.В.

без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Технології клімату та авторизація систем від 28.02.2024 (Вх.№ ЗАГС 01-05/601/24 від 28.02.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 (повний текст рішення складено 16.01.2024. суддя Король М.Р.)

у справі 914/3191/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софілайт-Проект

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Технології клімату та автоматизація систем

про стягнення 94 935,30 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

24.10.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ТОВ «Софілайт-Проект» до ТОВ Технології клімату та автоматизація систем про стягнення 94 935,30 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на необгрунтованість належним чином виконання відповідачем умов договору поставки №0204-02 від 02.04.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару в розмірі 48 020,82 грн. Оскільки відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки, позивач просить стягнути з відповідача 13 630,68 грн інфляційних втрат, 26 747,43 грн- 30 % річних та 6 536,37 грн пені.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 у справі №914/3191/23 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Технології клімату та авторизація систем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Софілайт-Проект основної заборгованості у сумі 48 020,82 грн, 26 747,43 грн - 30% річних, 13 630,68 грн інфляційних втрат та 2 684,00 грн судового збору.

Рішення суду обгрунтовано тим, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної та повної плати за товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, власного контррозрахунку не надав, доказів сплати заборгованості в повному розмірі також. Відтак, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у встановленому вище розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

ТОВ Технології клімату та авторизація систем подано апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 та закрити провадження у справі 914/3191/23 за позовом ТОВ Софілайт-Проект до відповідача ТОВ Технології клімату та авторизація систем про стягнення боргу та штрафних санкцій, посилаючись на те, що рішення суду є необгрунтованим та незаконним, ухваленим із порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що Господарський суд Львівської області вже розглядав справу № 914/1148/23 за позовом TOB «Софілайт-Проект» до TOB «Технології клімату та автоматизація систем» (ті ж сторони) про стягнення боргу за договором № 0204-02 від 02.04.2019 (той же предмет і підстави). У справі № 914/1148/23 позивач заявив вимогу про стягнення боргу у розмірі 326 136,37 грн згідно договору № 0204-02 від 02.04.2019. Рішенням суду від в14.07.2023 позов було задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Технології клімату та автоматизація систем» на користь ТОВ «Софілайт-Проект» 275 853,85 грн боргу. Суд відмовив у стягненні 50 282, 52 грн заявлених до стягнення за безпідставністю та недоведеністю боргу, отже суд прийняв рішення у цій частині вимог.

На думку скаржника, у даному позові позивач заявив до стягнення той самий розмір заборгованості, що вже був предметом розгляду в суді, лише стверджує про якусь часткову оплату, в результаті якої борг нібито зменшився до 48 020,82 грн.

Скаржник вважає, що, оскільки судом у справі №914/1148/23 частково відмовлено у задоволені позову у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог та відсутністю належних доказів на підтвердження заборгованості, суд першої інстанції у даній справі помилково прийшов до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.07.2023 у справі № 914/1148/23 про стягнення з відповідача 275 853,85 грн боргу не є рішенням між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому відсутні підстави для закриття провадження у даній справі. Суд безпідставно відмовив у клопотанні скаржника про витребування матеріалів справи № 914/1148/23 для дослідження у даній справі, надавши перевагу доводам позивача без перевірки їх відповідними доказами у справі.

Скаржник зазначає, що в результаті ознайомлення із матеріалами справи № 914/1148/23 було встановлено, що підставою позову у ній були видаткові накладні № 234 від 15.09.2021, № 274 від 27.10.2021, № 31 від 08.02.2022, № 237 від 16.09.2021 на загальну суму 44 715,72 грн, які є також підставою позову у даній справі, що є безумовною підставою для закриття провадження у справі, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення у справі.

ТОВ Софілайт-Проект у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене на підставі всебічно встановлених обставин справи, є законним та обґрунтованим, доводи відповідача жодним чином не спростовують законність ухваленого судом першої інстанції рішення. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для закриття провадження в справі на підставі п.3. ч.1 ст. 231 ГПК України.

Позивач зазначає, що у відповідача є заборгованість за поставлений йому у власність товар згідно видаткових накладних №234 від 15.09.2021, №274 від 27.10.2021, №31 від 08.02.2022, №237 від 16.09.2021, №99 від 23.05.2022 в рамках договору поставки №0204-02 від 02.04.2019. Відповідно позивачем заявлено до стягнення майнову вимогу в розмірі 48 020,82 грн. Предметом позову в цій справі є стягнення 48 020,82 грн основної заборгованості, що виникла на підставі перерахованих вище видаткових накладних. Натомість в справі №914/1148/23 вимоги. предмет та підстави позову були іншими, що виключає можливість застосування в справі №914/3191/23 наслідків у вигляді закриття провадження в справі. Суд у рішенні, яке набрало законної сили, детально встановив на підставі яких видаткових накладних виникла заборгованість, що була предметом стягнення в справі. Частина з загальної суми заборгованості в розмірі 879 852,24 грн була предметом стягнення у справі.

Тобто, позивач вважає, що в результаті дослідження наявних в матеріалах справи доказів суд встановив, що виписками по рахунках позивача підтверджується перерахування відповідачем коштів на загальну суму 603 998,39 грн, у зв`язку з чим, заборгованість згідно видаткових накладних, що є підставою позову становить 879 852,24 - 603 998,39 = 275 853,85 грн. Схематичний розрахунок основної заборгованості з врахуванням встановлених обставин та досліджених доказів судом у справі №914/1148/23 позивачем наведено в запереченнях на клопотання відповідача про закриття провадження в справі, яке було подано в суд першої інстанції. Спірні накладні не досліджувались Господарським судом Львівської області при ухваленні рішення у справі №914/1148/23 та не могли бути підставою утворення заборгованості, що була предметом стягнення в тій справі, оскільки, згідно положень процесуального кодексу зміна підстав позову допускається виключно під час підготовчого провадження в справі шляхом подання відповідної письмової заяви.

Також, позивач зазначає, що очікуваний розмір витрат на правову допомогу, які позивач очікує понести під час апеляційного розгляду спору становить 3 000,00 грн.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2024 справу №914/3191/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 у даній справі апеляційну скаргу ТОВ Технології клімату та авторизація систем від 06.02.2024 (Вх.№ ЗАГС 01-05/378/24 від 07.02.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 залишено без руху та зобов`язано скаржника усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 4 026,00 грн протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

22.02.2024 на адресу Західного апеляційного господарського суду, на виконання вищезазначеної ухвали суду, від скаржника надійшла заява про виконання ухвали суду з долученими доказами, а саме: платіжною інструкцією в національній валюті №242823 від 21.02.2024 як доказом сплати судового збору в сумі 4 026,00 грн.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 апеляційну скаргу ТОВ Технології клімату та авторизація систем від 06.02.2024 (Вх.№ ЗАГС 01-05/378/24 від 07.02.2024), подану на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 у справі №914/3191/23 повернуто без розгляду, оскільки апеляційна скарга підписана адвокатом, повноваження якого належним чином не підтверджено.

28.02.2024 ТОВ Технології клімату та авторизація систем подано повторно апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 у справі №914/3191/23.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 у справі №914/3191/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Технології клімату та авторизація систем від 28.02.2024 (Вх.№ ЗАГС 01-05/601/24 від 28.02.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 у справі №914/3191/23, апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи

02.04.2019 між ТОВ Софілайт-Проект (постачальник) та ТОВ Технології клімату та авторизація систем (покупець) укладено договір поставки №0204-02, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари) вказаний в замовленні, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар на підставі видатково-прибуткових накладних (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.8.1 договору покупець повинен оплатити поставлений товар не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар по видаткових накладних №234 від 15.09.2021, №274 від 27.10.2021, №31 від 08.02.2022, №237 від 16.09.2021, №99 від 23.05.2022 на загальну суму 54 948,72 грн.

Як ствердив позивач, станом на дату звернення до суду, заборгованість за поставлений товар склала 48 020,82 грн, оскільки, заборгованість згідно видаткової накладної №234 від 15.09.2021 є частково сплаченою.

Відповідно до п.8.5 договору, в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Згідно з п.9.3 договору за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

Відповідно до п.9.7 договору сторони збільшили строк позовної давності до вимог, пов`язаних з нарахуванням штрафних санкцій, зазначивши при цьому, що строк позовної давності по нарахуванню штрафних санкцій закінчується разом зі спливом позовної давності по основному зобов`язанню.

Таким чином, сторони договору досягли взаємної згоди щодо збільшення строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення пені, в тому числі, нарахованої на підставі п. 9.3 договору.

Зважаючи на доведений факт поставки товару та невиконання відповідачем зобов`язання щодо сплати належних сум коштів позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення основної заборгованості в сумі 48 020,82 грн, 26 747,43 грн - 30% річних, 13 630,68 грн інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Спір у справі виник щодо виконання умов договору поставки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.610ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити товар після його прийняття або після прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі видаткових накладних, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 54 948,72 грн.

Як ствердив позивач, станом на дату звернення до суду, заборгованість за поставлений товар склала 48 020,82 грн, оскільки, заборгованість згідно видаткової накладної №234 від 15.09.2021 є частково сплаченою, що також підтверджується детальним розрахунком основної заборгованості (а.с.7-21).

Відтак, відповідач за отриманий товар розрахувався частково. Відповідачем не було надано суду будь-яких заперечень щодо факту отримання ним від позивача товару.

Належні та допустимі докази виконання зобов`язань перед позивачем у повному обсязі в матеріалах справи відсутні.

Отже, оскільки позивачем було належним чином виконано умови договору в частині поставки відповідачу товару, строк оплати за поставлений товар настав, а відповідачем не було оплачено такий товар, враховуючи відсутність доказів оплати в повному обсязі, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 48 020,82 грн основної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в зазначеній сумі.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума основного боргу, яка з урахуванням часткової оплати складає 48 020,82 грн.

Враховуючи встановлені вище обставини, не спростовані відповідачем, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обгрунтованості позовних вимог і наявності у позивача права на отримання від відповідача грошових коштів у розмірі неоплаченої вартості товару.

Щодо посилання скаржника на те, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.07.2023 у справі № 914/1148/23 про стягнення з відповідача 275 853,85 грн боргу не є рішенням між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому відсутні підстави для закриття провадження у даній справі судова колегія зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи судом першої інстанції правомірно встановлено, що у справі №914/1148/23 і в справі, що розглядається, підстави позовних вимог є різними, заборгованість, яку суд присудив до стягнення у справі №914/1148/23, виникла на підставі інших видаткових накладних (№ 43 від 16.02.2022, № 206 від 12.08.2021; № 224 від 03.09.2021; № 228 від 10.09.2021; № 349 від 13.12.2021; № 397 від 29.12.2021; № 324 від 23.11.2021; № 354 від 14.12.2021; № 369 від 17.12.2021; № 370 від 17.12.2021), ніж ті, котрі є підставою заявлених позовних вимог у даній справі..

Проаналізувавши встановлені обставини, враховуючи, що рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2023 у справі № 916/1148/23 частково відмовлено у задоволені позову у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог та відсутністю належних доказів на підтвердження заборгованості, суд правомірно прийшов до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.07.2023 у справі № 914/1148/23 про стягнення з відповідача 275 853,85 грн боргу не є рішенням між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому відсутні підстави для закриття провадження у даній справі.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 13 630,68 грн інфляційних втрат, 26 747,43 грн 30 % річних та 6 536,37 грн пені судова колегія зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором може забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначалось вище, сторони узгодили, що відповідно до п.8.5 договору, в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Згідно з п.9.3 договору за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

З огляду на викладене, судова колегія, перевіривши розрахунок нарахованих сум, прийшла до висновку про правомірність стягнення з відповідача 26 747,43 грн 30 % річних та 6 536,37 грн пені.

Оскільки сума інфляційних втрат склала 14 087,90 грн, що є більшою сумою, ніж заявлено позивачем, відтак, в межах позовних вимог стягненню з відповідача підлягає 13 630,68 грн (в межах заявлених позивачем вимог).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Технології клімату та авторизація систем від 28.02.2024 (вх.№ ЗАГС 01-05/601/24 від 28.02.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 у справі №914/3191/23 залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

СуддяЖелік М.Б..

Суддя Орищин Г.В.