Ухвала

від 17.01.2024 по справі 360/5460/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 360/5460/19

адміністративне провадження № К/990/1893/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Луганськ-Авто» (далі також - Позивач) звернулося до суду з позовом про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДПС у Луганській області (далі також - Відповідач) у відмові в списанні безнадійного податкового боргу по орендній платі за землю з юридичних осіб в розмірі 111520,57 грн як такого, що виник унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), тобто в період активної фази Антитерористичної операції на території м. Лисичанськ в період з червня 2014 року по січень 2015 року;

- визнання протиправними дій Головного Управління ДПС у Луганській області із зарахування спрямованих Приватним акціонерним товариством «Луганськ-Авто» на виконання податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб 2017-2019 років на погашення такого безнадійного податкового боргу;

- зобов`язання Головного управління ДПС у Луганській області списати Приватному акціонерному товариству «Луганськ-Авто» безнадійний податковий борг по орендній платі з юридичних осіб по території м. Лисичанськ в розмірі 111520,57 грн, що виник в період з червня 2014 року по січень 2015 року унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) станом на день виникнення такого боргу, скасувати пеню, нараховану на такий податковий борг, та зарахувати кошти, спрямовані Приватним акціонерним товариством «Луганськ-авто» на виконання зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб за 2017-2019 роки, згідно з черговістю виникнення таких зобов`язань.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року заяву Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» про поновлення пропущеного строку звернення до суду залишено без задоволення. Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» до Головного управління ДПС у Луганській області в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо зарахування спрямованих на виконання податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб 2017-2019 років коштів на погашення безнадійного податкового боргу з орендної плати за землю з юридичних осіб - залишено без розгляду.

Рішенням від 30 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2020 року, Луганський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Луганськ-Авто» про визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС щодо відмови у списанні безнадійного податкового боргу з орендної плати за землю з юридичних осіб в розмірі 111520,57 грн як такого, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) в період з червня 2014 року по січень 2015 року, та похідних позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС списати ПрАТ «Луганськ-Авто» безнадійний податковий борг станом на день виникнення такого боргу, скасування пені та штрафних санкцій, нарахованих на такий податковий борг.

Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» задоволені. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2020 року скасовано, а справу № 360/5460/19 направлено для продовження розгляду до Луганського окружного адміністративного суду. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2020 року скасовано, а справу № 360/5460/19 направлено на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного Управління ДПС у Луганській області щодо зарахування спрямованих Приватним акціонерним товариством «Луганськ-Авто» коштів на виконання податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб 2017-2019 років на погашення податкового боргу по орендній платі за землю з юридичних осіб в розмірі 111 520,57 грн за період з червня 2014 року по січень 2015 року. Зобов`язано Головне управління ДПС у Луганській області списати з Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» заборгованість по орендній платі з юридичних осіб за період з червня 2014 року по січень 2015 року у розмірі 111 520,57 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що:

- Позивач був звільнений від сплати орендної плати з червня 2014 року по січень 2015 року а тому є протиправними дії Головного Управління ДПС у Луганській області щодо зарахування спрямованих Приватним акціонерним товариством «Луганськ-Авто» коштів на виконання податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб 2017-2019 років на погашення податкового боргу по орендній платі за землю з юридичних осіб в розмірі 111 520,57 грн за період з червня 2014 року по січень 2015 року та зобов`язати Головне управління ДПС у Луганській області списати з Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» заборгованість по орендній платі з юридичних осіб за період з червня 2014 року по січень 2015 року у розмірі 111 520,57 грн.

- вимоги про скасування пені, нарахованої на зазначений податковий борг, та про зарахування коштів, спрямованих Приватним акціонерним товариством «Луганськ-авто» на виконання зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб за 2017-2019 роки, згідно з черговістю виникнення таких зобов`язань, є передчасними, оскільки такі дії відповідач повинен буде виконати самостійно в разі списання з позивача заборгованості по орендній платі з юридичних осіб за період з червня 2014 року по січень 2015 року у розмірі 111 520,57 грн на підставі чинного рішення суду.

Постановою від 2 листопада 2023 року Перший апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року задовольнив. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року по справі №360/5460/19 скасував в частині задоволення позовних вимог. Позов Приватного акціонерного товариства "Луганськ-Авто" до Головного управління ДПС у Луганській області в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо зарахування спрямованих на виконання податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб у період з 2017 року до 26 червня 2019 року коштів на погашення безнадійного податкового боргу з орендної плати за землю з юридичних осіб - залишив без розгляду. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними дій щодо зарахування відповідачем коштів, спрямованих позивачем на виконання податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб коштів на погашення безнадійного податкового боргу з орендної плати за землю з юридичних осіб, у період з 26 червня 2019 року та зобов`язання відповідача списати заборгованість по орендній платі з юридичних осіб за період з червня 2014 року по січень 2015 року у розмірі 111 520,57 грн відмовив. В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2021 року по справі №360/5460/19 залишив без змін.

Ухвалюючи постанову у справі та скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, апеляційний суд виходив із того, що:

- Позивач звернувся до суду з позовом 26 грудня 2019 року. Згідно з інтегрованою карткою, Відповідач протягом 2017-2019 року здійснював зарахування сплачених Позивачем коштів на погашення податкового боргу, який виник станом на 1 лютого 2015 року. Відтак Позивач порушив встановлений строк звернення до суду за період з 2017 року по 26 червня 2019 року. Наведені Позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними. Необґрунтованими є посилання Позивача як на підставу необізнаності з порушенням його прав на те, що він не користується електронним кабінетом. Позивач як платник податків має бути зацікавлений у тому, щоб дані інтегрованої картки платника податків відповідали дійсному стану його розрахунків з бюджету;

- в межах справи № 812/281/15 з Позивача стягувалась заборгованість згідно з декларацією за №9008157764 з плати за землю, відповідно до якої нараховано до сплати орендну плату на 2014 рік тільки в розмірі 222,95 грн; згідно з даними інтегрованої картки платника також вбачається, що Відповідач з 26 червня 2019 року здійснював зарахування сплачених Позивачем коштів на погашення податкового боргу згідно з податковим розрахунком з орендної плати за землю №9025205433 від 19 лютого 2018 року, а не податкового розрахунку з орендної плати за землю №9008157764 від 19 лютого 2014 року;

- на час звернення Позивача з заявою від 30 жовтня 2019 року №42 про списання безнадійного податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 111520,57 грн, що утворився за період з 15 липня 2014 року по 30 січня 2015 року, такий податковий борг був відсутній внаслідок повного погашення коштами, що сплачені Позивачем та зараховані контролюючим органом згідно з положеннями пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, а тому відсутні підстави для здійснення списання безнадійного податкового боргу позивачу відповідно до підпункту 101.2.4 пункту 101.2 статті 101 ПК України, у тому числі з врахуванням наданих Позивачем до заяви сертифікатів Торгово-промислової палати України.

15 січня 2024 року до Верховного Суду надійшла втретє касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2023 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Так, попередньо подані касаційній скарги, що подавались представником Позивача, ухвалами від 12 та від 29 грудня 2023 року Верховний Суд повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визнавши недостатнім приведене у касаційній скарзі обґрунтування для відкриття касаційного провадження на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Так, обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яка неправильно застосована судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України у ній вказуються: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Подаючи ж касаційну скаргу на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник повинен вказати норми права, які, на його думку, неправильно застосовані судами, й врегульовують саме спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування стояло перед судами попередніх інстанцій.

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

У поданій касаційній скарзі скаржник, як на підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зазначає, що апеляційний суд застосовуючи:

- положення статті 122 КАС України, не врахував висновок, викладений у постанові Верхового Суду від 18 лютого 2021 року у справі №640/25034/19,

- положення статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не врахував висновок, викладений у постановах від 5 червня 2018 року у справі №805/4569/16-а, від 11 вересня 2018 у справі №805/4279/16-а, від 25 червня 2019 року у справі №7521/15-а, від 10 вересня 2020 року у справі №2228/17-а, щодо звільнення від своїх обов`язків, зокрема щодо сплати орендної плати за землю державної або комунальної власності з 14 квітня 2014 року до 8 червня 2016 року на підставі Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Так, стверджуючи, що апеляційний суд, застосовуючи положення статті 122 КАС України, не врахував висновок, викладений у постанові Верхового Суду від 18 лютого 2021 року у справі №640/25034/19, Позивач не зазначив в чому полягає подібність правовідносин у справах (у яких викладений висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

На дотриманні цієї вимоги як підстави для відкриття касаційного провадження вже наголошував Верховний Суд в ухвалах від 12 та від 29 грудня 2023 року, якими повернуті попередньо подані Позивачем касаційні скарги у цій справі.

Крім того, зі змісту рішення суду апеляційної інстанції слідує, що його висновки щодо пропуску строку на звернення до суду та неповажності підстав пропуску строку звернення до суду побудовані на основі оцінки наведених Позивачем тверджень та наданих доказів на їіх підтвердження.

Фактично ж доводи представника Позивача, зокрема, в контексті неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду при застосуванні статті 122 КАС України, зводяться до неправильної та неповної оцінки обставин щодо пропуску строку звернення до суду, як підстави для залишення без розгляду певної частини позовних вимог. Однак у касаційній скарзі Позивач не зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження судових рішень.

Щодо викладення передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження в контексті застосування апеляційним судом статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», то Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду та наводить доводи про подібність відповідних правовідносин у тих справах та у цій справі. Стверджує, що платники земельного податку й орендної плати з юридичних осіб, які перебувають на обліку у фіскальних органах і знаходилися на території визначених переліком населених пунктів, де проводилася антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на цей період звільняються, зокрема, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Разом з тим, висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині ґрунтуються на тому, що на час звернення Позивача з заявою про списання безнадійного податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб, такий податковий борг був відсутній внаслідок повного погашення коштами, що сплачені Позивачем, та зараховані контролюючим органом згідно з положеннями пункту 87.9 статті 87 ПК України в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. З урахуванням цього, як вважав апеляційний суд, відсутні підстави для списання безнадійного податкового боргу Позивачу відповідно до підпункту 101.2.4 пункту 101.2 статті 101 ПК України, у тому числі з врахуванням наданих Позивачем до заяви сертифікатів Торгово-промислової палати України.

Цей висновок суду не спростовується представником Позивача ані загалом, ані в контексті передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав.

Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судового рішення має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із висновками, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог або залишення певної частини позовних вимог без розгляду. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

Крім того, Позивач оскаржуючи в касаційному порядку рішення апеляційного суду, не взяв до уваги, що суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови зазначив про врахування правових висновків, викладениху постановах Верховного Суду від 5 січня 2023 року у справі № 360/5498/19, від 10 червня 2021 року у справі № 805/4179/18-а, від 26 травня 2021 року у справі № 320/1778/20, від 28 травня 2021 року у справі №521/21455/16-а, від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19. Позивач у касаційній скарзі не зазначає, чому ці висновки не підлягали застосуванню у цій справі та/або застосовані неправильно.

На це також наголошував Верховний Суд в ухвалі від 29 грудня 2023 року, повертаючи попередньо подану представником Позивача касаційну скаргу у цій справі.

Наведене є свідченням неналежного зазначення підстав касаційного скарження представником Позивача.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись з касаційною скаргою втретє, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг.

Суд вчергове звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відтак, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Одночасно суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Луганськ-Авто» до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська