Постанова

від 10.01.2024 по справі 369/13224/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/13224/21 Головуючий у суді І інстанції Волчко А.Я.

Провадження № 22-ц/824/1246/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського військового ліцею імені Івана Богуна про поновлення на роботі, виплату грошової винагороди за навчальний рік та виплату заробітної плати за відпрацьований час

в с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київського військового ліцею імені Івана Богуна (далі також - КВЛ), обґрунтовуючи його тим, що з 2001 року вона працювала в Навчально-оздоровчому комплексі Київського військового ліцею імені Івана Богуна (далі також - НОК КВЛ).

Із 01 липня 2020 року командуванням КВЛ з нею було припинено безстроковий трудовий договір як із особою, якій виплачується пенсія за віком, відповідно до пункту 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» і укладено строковий трудовий договір строком на один рік з 01 липня 2020року по 30 червня 2021 року.

Напередодні чергової відпустки, а саме 23 червня 2021 року позивачка написала заяву про прийняття її на посаду вихователя НОК КВЛ за строковим трудовим договором з дня, що є наступним після закінчення попереднього трудового договору. У відповідь вона отримала листа начальника КВЛ, в якому їй було відмовлено у прийнятті на роботу з причин, які є недостовірною інформацією.

25 серпня 2021 року позивачка вийшла на роботу після відпустки, вважаючи, що трудовий договір з нею продовжено. Її було представлено ліцеїстам та їх батькам як вихователя взводу, вона приймала участь в нараді з вихователями і писала документацію, її присутність на роботі підтверджена табелем обліку робочого часу.

27 серпня 2021 року начальник групи персоналу НОК КВЛ повідомив позивачку, що вона звільнена 23 серпня 2021року, а 30 серпня 2021 року начальник НОК КВЛ не допустив її на територію комплексу. Її трудова знижка знаходиться у НОК КВЛ, ніхто не пропонував її забрати, а кошти за відпустку вона отримала лише 30 серпня 2021 року. Крім того, вона не отримувала грошову винагороду за 2020-2021 начальник рік згідно вимог частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», хоча таку винагороду заслужила.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідача поновити її на роботі в НОК КВЛ на посаді вихователя, зобов`язати НОК КВЛ виплатити їй грошову винагороду за 2020-2021 навчальний рік та зобов`язати НОК КВЛ виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати належних їй грошей.

В подальшому позивачка уточнила та збільшила позовні вимоги до Київського військового ліцею імені Івана Богуна та просила стягнути з відповідача на її користь:

- щорічну грошову винагороду у розмірі одного посадового окладу відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту» в сумі 7 273,20 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 5 робочих днів у розмірі 4 545,75 грн;

- заборгованість по заробітній платі за фактично відпрацьований час з 25 по 30 серпня 2021 року (5 робочих днів) у розмірі 4 545,75 грн;

- середній заробіток за час затримки виплати щорічної грошової винагороди та заробітної плати за фактично відпрацьований час, який станом на день подання позовної заяви (22 вересня 2021 року) складає 15 455,55 грн;

а також просила зобов`язати відповідача поновити її на роботі в Навчально-оздоровчому комплексі Київського військового ліцею імені Івана Богуна на посаді вихователя.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського військового ліцею імені Івана Богуна про поновлення на роботі, виплату грошової винагороди за навчальний рік та виплату заробітної плати за відпрацьований час відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду 01 листопада 2023 року, виправлено допущену в рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року описку шляхом зазначення у вступній та мотивувальній частині цього рішення вірне найменування відповідача - «Київський військовий ліцей імені Івана Богуна» замість невірно вказаного «Навчально-оздоровчий комплекс Київський військовий ліцей імені Івана Богуна».

До відкриття апеляційного провадження ОСОБА_1 подала до апеляційного суду клопотання про відмову від позовних вимог та апеляційної скарги в частині поновлення її на роботі та просила розглядати апеляційну скаргу лише в частині стягнення з відповідача на її користьгрошової винагороди за навчальний рік, заробітної плати за відпрацьований час, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак заявлене письмово клопотання не підтримала в судовому засіданні, отже апеляційна скарга розглядається апеляційним судом у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що висновки суду про те, що строковий трудовий договір між сторонами не може бути продовжений на невизначений термін, як це передбачено статтею 39-1 КЗпП України, адже такий договір буде суперечити абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», в той же час як позивачку було звільнено на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, є хибними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Вважає, що наведені норми передбачають загальні підстави укладення трудових договорів з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку. Абзац 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачає укладення трудових договорів, а не їх продовження.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачені загальні підстави прийняття на роботу працівників закладів освіти, а саме: педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю.

Якщо навіть це співвідношення розглядати як конкуренцію загальної та спеціальної норми, то норми КЗпП України мають вищу юридичну силу. Зокрема, згідно зпунктами 2, 9 частини першої статті 36 цього КЗпП України трудовий договір може бути припинений у зв`язку із закінченням строку (пункти 2 і 2 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення або з підстав, передбачених іншими законами.

Окрім того, Верховним Судом в постанові від 16 листопада 2020 року у справі № 753/5107/18 сформульовано правовий висновок, згідно якого припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Відповідно до статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового говору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що строковий трудовий договір (контракт) вважається таким, що укладений на невизначений строк, за наявності наступних умов: після закінчення строку трудового договору трудові відносини мають тривати; жодна зі сторін не повинна вимагати їх припинення; у випадку одноразового чи неодноразового переукладення з працівником строкового договору мають бути відсутні перешкоди, передбачені частиною другою статті 23 КЗпП України.

Продовження трудових правовідносин, тобто вихід працівника на роботу наступного дня після закінчення строкового трудового договору, допуск його до роботи є юридичним фактом, у силу якого строковий трудовий договір набуває характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Позивачка звертає увагу, що факти виходу її на роботу 25 серпня 2021 року, допуск до роботи та відсутність заперечень проти її присутності на робочому місці підтверджують продовження трудових правовідносин з відповідачем КВЛ, тобто подовження трудового договору. Доводи відповідача про те, що її присутність на робочому місці була її власною ініціативою, оскільки освітній процес починається з 01 вересня 2021 року, спростовується наявним в матеріалах справи табелем обліку робочого часу як «доопрацьованим», так і наданим нею.

Суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги табель обліку робочого часу, який надав відповідач та в якому відсутні позначки робочих днів та відпрацьованих нею годин протягом 25-30 серпня 2021 року. Позивачка наголошує на тому, що суд не дослідив порядку заповнення, ведення та повноваження осіб на ведення табеля обліку робочого часу. Судом не встановлено, а відповідачем не надано відповідних доказів щодо повноважень осіб, підписавших табель обліку робочого часу та відповідальних осіб за ведення табеля обліку. Разом із тим, в копії табеля обліку використаного робочого часу наданого суду нею вбачається, що він підписаний вихователем 7-ї роти ОСОБА_2 та командиром 7-ї роти ОСОБА_3 , які і є відповідальними за заповнення такого документу. Відсутність на цьому табелі погодження начальника НОК КВЛ ОСОБА_5 не спростовує її присутності на робочому місці.

Посилання відповідача щодо її повідомлення про звільнення, які прийняті судом до уваги, не відповідають дійсності. На день виходу на роботу 25 серпня 2021 року вона не знала та могла знати про видання наказу про припинення трудових відносин з нею, оскільки не отримувала такого наказу в передбачений законом спосіб. У відзиві на позовну заяву вказувалося про направлення на її домашню адресу рекомендованого листа з витягом із наказу від 20 серпня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з 23 серпня 2021 року. Але, як їй потім стало відомо після ознайомлення з відзивом, в поштовому відправлені був неправильно вказаний її телефонний номер, тому вона об`єктивно не знала та не могла отримати поштове відправлення.

Також позивачка вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що виплата грошової винагороди залежать від певних умов, наведених у пункті 2 Порядку, в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу на оплату праці, та на підставі відповідного наказу керівника навчального закладу, а тому відповідач не мав підстав в межах фонду оплати праці видати відповідний наказ про виплату спірної грошової винагороди, не відповідають нормам матеріального права.

Так, виплата щорічної грошової винагороди у розмірі до одного посадового окладу за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на працівника обов`язків передбачене статтею 57 Закону України «Про освіту». Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог про стягнення щорічної грошової винагороди, відповідач вказував на відсутність передбачених коштів на виплату щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам, оскільки Положенням про преміювання працівників НОК КВЛ, яке затверджене наказом начальника НОК КВЛ 26 листопада 2017 року, виплата щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків педагогічним працівникам при звільненні не передбачена. Однак, позивачка вважає таке посилання відповідача необґрунтованим і незаконним, оскільки вказане Положення не було надано суду, не вивчалось в судовому порядку і вона з ним не була ознайомлена.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі наголошує на тому, що на доведення сумлінності її роботи та зразкового виконання своїх службових обов`язків нею були надані суду копії рапортів випускників НОК КВЛ 2017, 2019, 2021 років, переписка із батьками дітей, які оцінюють її роботу, а також звертає увагу на відсутність будь-яких доган.

З врахуванням наведеного, позивачка вважає, що оскільки в день її звільнення відповідач не виплатив їй щорічну грошову винагороду у розмірі одного посадового окладу, а також заробітну плату за фактично відпрацьований час з 25 по 30 серпня 2021 року, то відповідно до вимог статей 116, 117 КЗпП України він має виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відзив Київського військового ліцею імені Івана Богуна на вказану апеляційну скаргу не надійшов. 29 грудня 2023 року від представника відповідача - ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, просила скасувати оскаржуване рішення та повернути справу до суду першої інстанції для вирішення питання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача НОК КВЛ.

Представник відповідача - ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в повному обсязі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя навчальної роти ліцеїстів Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна за безстроковим трудовим договором, що підтверджується копією трудової книжки.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 23 квітня 2020 року наказом начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна (по стройовій частині) від 30 квітня 2020 року № 83 між позивачкою та відповідачем із 01 липня 2020 року було припинено дію безстрокового трудового договору, як із особою, якій виплачується пенсія за віком та, за її згодою, укладено трудовий договір строком на один рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року.

За рішенням начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна листом-повідомленням від 16 квітня 2021 року позивачку було повідомлено про припинення з нею трудових відносин 30 червня 2021 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України.

З цим листом-повідомленням позивачка ознайомилася під особистий підпис 22 квітня 2021 року.

02 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до т.в.о. начальника НОК КВЛ, в якій просила надати їй щорічну основну відпустку терміном 56 календарних днів з 29 червня 2021 року з подальшим звільненням останнім днем відпустки у зв`язку з закінченням трудового договору.

Заява була задоволена і позивачці було надано щорічну основну відпустку у кількості 56 календарних днів з 29 червня 2021 року по 23 серпня 2021 року за робочий рік із 24 вересня 2020 року по 23 вересня 2021 року із продовженням чинного трудового договору до закінчення відпустки відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про відпустки».

В подальшому позивачкою подана заява від 23 червня 2021 року про прийняття її на роботу за строковим трудовим договором з 25 серпня 2021 року на посаду вихователя навчальної роти ліцеїстів НОК КВЛ.

На вказану заяву відповідачем було надано відповідь листом від 02 липня 2021 року № 680, якою позивачці відмовлено у прийнятті на роботу.

Наказом начальника КВЛ (по стройовій частині) від 20 серпня 2021 року № 160 ОСОБА_1 , вихователя навчальної роти ліцеїстів Навчально-оздоровчого комплексу ліцею, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України звільнено 23 серпня 2021 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

23 серпня 2021 року відповідачем на домашню адресу позивачки був надісланий рекомендований лист з повідомленням та описом вкладенням, в якому містився витяг з наказу № 160 та повідомлення № 596/155 про припинення дії 23 серпня 2021 року трудового договору та необхідності прибуття до групи персоналу НОК КВЛ за отриманням трудової книжки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивака, перебуваючи у трудових відносинах із відповідачем, досягла пенсійного віку, у зв`язку з чим на виконання вимог частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» між сторонами було укладено трудовий договір строком на один рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року.

Строковий трудовий договір між сторонами не може бути продовжений на невизначений термін, як це передбачено статтею 39-1 КЗпП України, адже такий договір буде суперечити абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту».

В даних трудових правовідносинах неможливо застосувати положення статті 39-1 КЗпП України, оскільки вони не діють у випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього ж Кодексу, тобто, якщо строковий трудовий договір укладається на виконання вимоги закону.

Відсутні також підстави для застосування у цьому спорі статей 42 та 42-1 КЗпП України, де передбачено переважне право укладання трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу. Дані статті не можуть бути застосовані, адже вони стосуються виключно осіб, звільнених з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, в той же час як позивачку було звільнено з підстав, передбачених пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

За наведених обставин районним судом не було встановлено порушень трудового законодавства при звільненні позивачки та підстав для поновлення її на роботі.

Посилання позивачки на те, що факт її присутності на роботі підтверджено табелем обліку використання робочого часу, а тому існують підстави для стягнення заробітної плати за фактично відпрацьований час, суд відхилив, оскільки відповідний табель не був підписаний уповноваженою особою та не затверджений начальником Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового ліцею імені Івана Богуна, а відповідачем надано до суду доопрацьований табель обліку використання робочого часу, який був погоджений працівником кадрової служби та затверджений начальником НОК КВЛ, в якому відсутні позначки робочих днів та відпрацьованих годин позивачки протягом 25 - 30 серпня 2021 року.

Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» та Порядку надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам навчальних закладів державної та комунальної форми власності за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2000 року № 898, місцевий суд не вбачав підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки грошової винагороди за 2020-2021 навчальний рік, адже матеріли справи не містять доказів заохочення ОСОБА_1 за сумлінну працю та зразкове виконання обов`язків у цей період, що надавало відповідачу підстави, в межах фонду оплати праці, видати відповідний наказ про виплату спірної грошової винагороди.

Виплата такої винагороди є правом, а не обов`язком керівника навчального закладу і залежить від умов, наведених у вказаному Порядку.

При цьому відповідно до бухгалтерської довідки начальника фінансово-економічного відділення НОК КВЛ від 17 січня 2022 року № 86 виплата педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків за 2021 рік не надавалась жодному педагогічному працівнику НОК КВЛ.

Вирішуючи спір в частині вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначив, що матеріали справи не містять достовірних доказів факту і строків такої затримки, тому відсутні можливості перевірити правильність заявленої позивачкою суми до стягнення, а отже не можливо застосувати статтю 116 КЗпП України.

За правилом частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі з таких підстав.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами.

16 січня 2020 року прийнято Закону України «Про повну загальну середню освіту» № 463-ІХ, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Абзацом 3 частини другої статті 22 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваного рішення, визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Як вбачається матеріалів справи, позивачка, перебуваючи у трудових відносинах із Київським військовим ліцеєм імені Івана Богуна, досягла пенсійного віку, у зв`язку з чим на виконання вимог вказаного Закону між сторонами було укладено трудовий договір строком на один рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив. Коли написав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкоджати припиненню трудових відносин.

Встановивши, що між сторонами був укладений трудовий договір на визначений строк, який закінчився, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, відповідає нормам трудового законодавства.

Згідно зі статтею 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач вчинив всі дії, направлені на припинення строкового трудового договору з позивачкою, завчасно надавши їй для ознайомлення під підпис письмове повідомлення про припинення дії трудового договору із 30 червня 2021 року.

Позивачка погодилась на таке припинення, подавши роботодавцю 02 червня 2021 року заяву про надання відпустки зі подальшим звільненням останнім днем відпустки у зв`язку з закінченням трудового договору.

Натомість 23 червня 2021 року позивачка подала заяву про прийняття її на роботу з 25 серпня 2021 року, тобто укладення нового строкового трудового договору, яка не була задоволена відповідачем.

Тобто, відповідач виявив своє бажання щодо припинення дії трудового договору з позивачкою і довів до неї цю інформацію. Позивачка була обізнана, що останній день її відпустки 23 серпня 2021 року є останнім днем її роботи.

Відповідач видав наказ від 20 серпня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з 23 серпня 2021 року, який був надісланий на її поштову адресу, яка була зазначена в особовій справі. Докази направлення наказу містяться в матеріалах справи, утім це відправлення позивачка не отримала, а 25 серпня 2021 року вийшла на своє попереднє робоче місце в НОК КВЛ.

Колегія суддів не може погодитись із доводами позивачки про те, що сам її вихід на роботу свідчить про погодження роботодавця на продовження дії трудового договору, оскільки на той час уже був виданий наказ про її звільнення, направлений на її адресу, отже ні про яке продовження трудового договору стверджувати не можна.

Дії позивачки є недобросовісними, оскільки вона була достеменно обізнана з тим, що дія її трудового договору припиняється в останній день її відпустки та що їй було відмовлено в укладені нового трудового договору, однак, з`явившись на робочому місці, не повідомила про зазначені обставини свого безпосереднього керівника в НОК КВЛ.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, суд першої інстанції правильно послався на норми Закону України «Про повну загальну середню освіту» та КЗпП України і встановивши, що вона досягла пенсійного віку та отримує пенсію за віком, дійшов обґрунтованого висновку, що її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінчення строку трудового договору, є законним.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 16 червня 2023 року у справі № 466/6062/21 (провадження № 61-3756св23) та від 19 липня 2023 року у справі № 442/5679/22 (провадження № 61-3038св23).

В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, розглядаючи зазначений позов в частині вимог позивачки до Київського військового ліцею імені Івана Богуна про поновлення на роботі, суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Проте колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині вирішених позовних вимог про виплату грошової винагороди та заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на наступне.

За змістом статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» (далі також - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із положеннями пункту 1.4. Статуту Київського військового ліцею імені Івана Богуна (далі також - Статут), затвердженого наказом Міністерства оборони України від 15 липня 2014 року № 460 (у редакції наказу від 15 серпня 2019 року № 444) Київський військовий ліцей імені Івана Богуна - правонаступник Київського суворовського військового училища, створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 1998 року № 764 «Питання Київського військового ліцею», Київському військовому ліцею присвоєно ім`я активного учасника визвольного руху за незалежність України Івана Богуна , а також створено Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна в місті Боярка Київської області, який є відокремленим структурним підрозділом Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

На основі Статуту Київського військового ліцею імені Івана Богуна розробляється Положення про Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна, яке регламентує діяльність Навчально-оздоровчого комплексу з урахуванням специфіки закладу загальної середньої освіти II ступеня, який забезпечує здобуття ліцеїстами 8-9 класів базової середньої освіти.

Вищевказане Положення про Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна (далі також - Положення) було затверджене начальником КВЛ від 03 березня 2020 року.

Згідно з пунктом 1.6. Положення НОК КВЛ є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, штамп, власну символіку, рахунки в установах банків України, самостійний баланс і діє на підставі Статуту Київського військового ліцею імені Івана Богуна, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 444, та Положення про навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна, яке затверджується начальником Ліцею.

Відповідно до пункту 1.7. Положення НОК КВЛ утримується за рахунок кошторису Міністерства оборони України.

Таким чином, НОК КВЛ є відокремленим структурним підрозділом Київського військового ліцею імені Івана Богуна, а саме окремою юридичною особою, має власні рахунки в установах банків України та самостійний баланс.

Відповідно до пункту 4.5. Статуту начальник Ліцею в межах наданих повноважень, зокрема: здійснює керівництво Ліцеєм, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності; є представником Ліцею у відносинах з державними органами, органами військового управління, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах своїх повноважень; вирішує питання діяльності Ліцею, організовує розроблення його структури, штату і штатного розпису; видає накази і розпорядження, обов`язкові для виконання всім особовим складом та структурними підрозділами Ліцею; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників, визначає їх функціональні обов`язки, укладає трудові договори (контракти) з педагогічними працівниками.

У пункті 4.9. Статуту передбачено, що права та обов`язки посадових осіб НОК КВЛ визначаються Положенням про Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна, що затверджується начальником Ліцею.

За пунктом 1.8. Положення засновником НОК КВЛ є Міністерство оборони України. НОК КВЛ підпорядковується начальнику Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

Відповідно до пункту 1.10. Положення комплектування штатних посад вчителів, вихователів, які займають цивільні особи, здійснюється начальником Ліцею. Цивільні особи, які входять до штату НОК КВЛ, мають статус працівників Збройних Сил України і користуються пільгами та правами відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 1.17 Положення встановлено, що НОК КВЛ має право, зокрема: отримувати кошти на розрахунковий рахунок і матеріальні цінності на баланс НОК КВЛ від органів державного управління, інших юридичних та фізичних осіб; використовувати кошти у відповідності до потреб господарської діяльності, передбачених відповідними планами згідно із законодавством, відповідно до кошторису за погодженням з начальником Ліцею.

Згідно із пунктами 4.1., 4.2. Положення начальник Навчально-оздоровчого комплексу - заступник начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна підпорядкований начальнику Київського військового ліцею і є прямим начальником для всього особового складу НОК КВЛ. Начальник НОК КВЛ здійснює керівництво діяльністю НОК КВЛ у межах повноважень, наданих йому начальником Ліцею і відповідає в тому числі за господарську і фінансову діяльність НОК КВЛ.

Крім того, в пункті 1 наказу начальника КВЛ від 17 травня 2011 року № 83 визначені додаткові повноваження начальника НОК КВЛ, до яких відносяться видавати накази по стройовій частині, а також застосовувати заохочення до працівників НОК ліцею. Прийняття на роботу, переведення на іншу роботу в НОК ліцею та звільнення з роботи працівників НОК ліцею здійснювати виключно на підставі наказів начальника Ліцею. Заяви на ім`я начальника Ліцею про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу в НОК ліцею та звільнення з роботи працівників НОК ліцею після розгляду начальником НОК - заступником начальника Ліцею передавати до відділення особового складу та стройового ліцею для подальшого їх представлення на розгляд і прийняття рішення начальником ліцею. Записи у трудових книжках про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу в НОК ліцею та звільнення з роботи працівників НОК ліцею робити на підставі наказів начальника НОК - заступника начальника Ліцею, виданих на підставі витягів із наказів начальника Ліцею.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що НОК КВЛ, де позивачка працювала на посаді вихователя, є структурним підрозділом КВЛ. Комплектування штатних посад вчителів, вихователів, які займають цивільні особи у НОК КВЛ, здійснюється начальником КВЛ.

При цьому, НОК КВЛ є юридичною особою, має власну печатку, штамп, символіку, рахунки в банківських установах, самостійний баланс та утримується за рахунок кошторису Міністерства оборони України.

Тобто, виплату працівникам заробітної плати та інших платежів, в тому числі заохочень, здійснює безпосередньо Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна як окрема юридична особа, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 07990782), а прийняття на роботу та звільнення вчителів і вихователів НОК КВЛ здійснює начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 47 ЦПК України регламентовано, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

За приписами статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У відповідності до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

За наведених обставин і сталої судової практики Верховного Суду можна дійти висновку, що вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

У справі, яка переглядається, встановлено, що нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 здійснював Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна, як окремий суб`єкт трудових відносин, тому саме ця юридична особа повинна відповідати за пред`явленими позивачкою вимогами про стягнення грошової винагороди за навчальний рік, заробітної плати за відпрацьований часта середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 465/7405/17 (провадження № 61-11389св21) зазначено, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії апеляційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів та, встановивши, що суд першої інстанції порушив вимоги цивільно-процесуального законодавства та не залучив усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові з цих підстав.

Зважаючи на викладене, оскільки позивачкою до участі у цій справі не залучений в якості співвідповідача НОК КВЛ, який в силу своїх обов`язків як відокремленого структурного підрозділу Київського військового ліцею імені Івана Богуна, що має статус юридичної особи, здійснював нарахування та виплату їй заробітної плати, колегія суддів, з огляду на визначеного відповідача за вказаним позовом та його обґрунтування,дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виплату грошової винагороди та заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Лише за наявності належного складу відповідачів у цій справі суд був у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення чи відмову у задоволенні по суті спору, без залучення належного відповідача позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові, вирішення позову з неналежним складом відповідачів не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав, в тому числі за необґрунтованості позовних вимог.

Пред?явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виплату грошової винагороди та заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, адже відмовив в позові через необґрунтованість цих вимог, тоді як зазначені вимоги пред`явленні до неналежного відповідача.

При цьому, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з відповідними вимогами до належного відповідача, яким є Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про виплату грошової винагороди та заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніз мотивів, наведених в цьому рішенні, не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київського військового ліцею імені Івана Богуна про поновлення на роботі рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат позивачки у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, а змінюються лише мотиви такої відмови.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі залишити без змін.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виплату грошової винагороди та заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 січня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній