Рішення

від 08.01.2024 по справі 495/1833/20

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1833/20

№ провадження 2/495/284/2024

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

08 січня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Мельник Ю.В.

Справа № 495/1833/20

Особисто відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Білгород Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Миколаївської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області про визнання заповіту недійсним,

представника позивача адвоката Оснач О.А.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 , звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 , Миколаївської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області про визнання заповіту недійсним, просить суд визнати недійсним та скасувати заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений Миколаївською сільською радою Білгород Дністровського району Одеської області 11 липня 2005 року, номер в реєстрі нотаріальних дій 66, номер у спадковому реєстрі 65242823.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Так, свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла її мати ОСОБА_3 .

Смерть зареєстрована Білгород Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1194 від 08 жовтня 2019 року.

Після смерті її матері відкрилася спадщина на спадкове майно, що складається з: житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 13,20 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району, Одеської області, масив НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер: 5120885100:01:001:0235.

Земельна ділянка належала померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 273947, зареєстрованого а Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010551500072 від 04 квітня 2005 року.

Вона, як донька померлої є спадкоємцем за законом першої черги спадкування.

За її заявою державним нотаріусом Білгород Дністровської міської державної нотаріальної контори Садановим О.В. відкрита спадкова справа № 55/2020 щодо майна померлої та внесені відповідні відомості до спадкового реєстру.

Державним нотаріусом їй повідомлено, що існує заповіт, складений ОСОБА_3 , який посвідчений 11 липня 2005 року Миколаївською сільською радою Білгород Дністровського району Одеської області і внесений до спадкового реєстру 16 грудня 2019 року, тобто через два місяці після смерті ОСОБА_3 .

Також на при кінці лютого місяця їй зателефонував відповідач ОСОБА_1 та повідомив, що на його ім`я ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповідала йому земельну ділянку площею 13,20 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області, масив НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 кадастровий номер: 5120885100:01:001:0235.

Вважає, що її мати не підписувала заповіт, підпис в заповіті виконаний не ОСОБА_3 .

Крім того, вважає, що порушений порядок посвідчення заповіту.

Так він посвідчений 11 липня 2005 року; місце посвідчення та місце зберігання Миколаївська сільська рада Білгород Дністровського району, Одеської області; інформація про заповідача ОСОБА_3 стосовно дати народження зазначена ІНФОРМАЦІЯ_3 , що не співпадає з фактичною датою народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ; реєстрація заповіту проведена з грубим порушенням законодавства, а саме: 16 грудня 2019 року тобто через два місяці та 11 днів після смерті ОСОБА_4 та через 14 років після його посвідчення, що є порушенням вимог ст. 1247 ч. 4 ЦК України; заповіт посвідчено не за місцем проживання ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_1 , а посвідчено Миколаївською сільською радою Білгород Дністровського району Одеської області, хоча жодна із сторін заповіту не проживала на території Миколаївської сільської ради.

На підставі вищевикладеного вона і вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

16 червня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого просить суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

Щодо ствердження позивача про заповідача ОСОБА_3 стосовно дати народження зазначена ІНФОРМАЦІЯ_4 , що не співпадає з фактичною датою народження ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1257 України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таким чином, допущена у заповіті помилка у зазначенні дати народження заповідача не є ознакою недійсності заповіту в розумінні положень статті 1257 ЦК України.

Щодо стверджень позивача, що реєстрацію заповіту проведена з грубим порушенням законодавства, а саме: 16.12.2019 року, тобто через два місяці та 11 днів після смерті ОСОБА_4 та через 14 років після його посвідчення, що є порушенням вимог ст. 1247 ч. 4 ЦК України, та п. 40-1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України (затв. Наказом Мінюста України №22/5 від 25.08.1994 року, чинний на момент посвідчення заповіту) та Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі (від 11.05.2011 року), зазначає, що відповідно до статті 52 Закону України «Про нотаріат» усі нотаріальні дії, які вчиняються посадовою особою органу місцевого самоврядування, реєструються у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування.

Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії.

Пунктом 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлено, всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій.

Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер.

Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в посвідчувальному написі документа, що посвідчується чи засвідчується посадовою особою виконавчого комітету.

Сам факт несвоєчасної реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі не свідчить про його нікчемність, за умов проведення реєстрації нотаріальної дії щодо його посвідчення у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування.

Із оспорюванного заповіту вбачається, що вимога про реєстрацію нотаріальної дії у реєстрі була дотримана, зареєстрована за №66.

Таким чином, несвоєчасне подання посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору - Одеська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи» заяви про реєстрацію заповіту ОСОБА_3 у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради і не впливає на волевиявлення померлого щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконанням секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій, а не про нікчемність посвідченого нею заповіту.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справа № 604/136/18.

Щодо посвідчення заповіту не за місцем постійного проживання ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_1 , а посвідчено Миколаївською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, хоча жодна із сторін заповіту не проживала на території Миколаївської сільської ради. ОСОБА_4 постійно проживала в м. Білгороді-Дністровському, тому посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування не за місцем реєстрації заповідача є підставою для визнання заповіту недійсним, зазначив, що на час посвідчення, вимоги щодо процедури нотаріального посвідчення правочинів посадовою особою органу місцевого самоврядування визначалися Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно з ст. 56 Закону «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, відповідно до ст. 37 Закону України «Про нотаріат», у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії: ? вживають заходів до охорони спадкового майна; накладають та знімають заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині перший цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти; посвідчують доручення; засвідчують вірність копій документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів не мають права оформляти документи, призначені для дії за кордоном.

Відповідно до ст. 41 Закону «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України в редакції станом на 18.04.2005 рік, нотаріальні дії можуть вчинятися посадовою особою будь-якого виконавчого комітету на всій території України, за винятком випадків, передбачених статтями 2, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93, 103 Закону України «Про нотаріат», та інших випадків, передбачених законодавством України.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Таким чином вказаним Законом та Інструкцією передбачено перелік нотаріальних дій, які забороняється вчиняти посадовим особам органів місцевого самоврядування.

Серед цього переліку відсутня будь-яка заборона щодо посвідчення заповіту члену іншої територіальної громади.

Аналіз вказаних вимог законів дає право зробити висновок, що громадянин України має право звернутися до будь-якого нотаріуса чи посадової, службової особи органу місцевого самоврядування.

Це право громадянина, яке може бути обумовлене тими чи іншими обставинами або причинами.

Для дійсності заповіту важливим є волевиявлення особи на складання заповіту і посвідчення такого нотаріусом в межах закріпленого за ним територіального нотаріального округу чи посвідчення секретарем виконавчого комітету на території сільської ради, де його обрано.

Встановлено, що на момент складання та посвідчення заповіту були відсутні обставини, які б у сенсі положень статей 2,55,60,65,66,70-73,85,93,103 Закону України «Про нотаріат» слугували б винятком із визначеного статтею 41 цього Закону права вчиняти нотаріальні дії будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування.

Не мав заповіт і ознак секретності, який би відповідно до вимог статті 1249 ЦК України підлягав би посвідченню нотаріусом.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Отже, закон пов`язує визначення заповіту як недійсного з обставинами, що можуть свідчити про складення його особою, яка не мала на це права, або з порушенням форми заповіту та порядку його посвідчення.

Наведені обставини повинні бути доведені особами, які звертаються до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.

В даному випадку вбачається, що секретарем Миколаївської сільської ради дотримано вимоги щодо посвідчення заповіту, визначені ЦК України та Інструкцією, при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу їх складання, уповноважена особа органу місцевого самоврядування встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність та посвідчила особистий підпис на заповіті.

Отже, вважає, що позивачкою не надано суду доказів, які б свідчили про те, що заповіт, вчинений спадкодавцем на користь відповідача ОСОБА_1 суперечить ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства, та не доведено тієї обставини, що заповіт складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тобто обставин, з якими закон пов`язує визнання заповіту нікчемним або недійсним.

Порушення загальних вимог щодо форми заповіту є безпідставними, оскільки відсутність у заповіті певних реквізитів, передбачених, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, може розцінюватися як порушення форми заповіту у тому разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 20.03.2020 року справа №536/2161/17.

п.35 вищевказаної інструкції в редакції станом на 18.04.2005 року також не містить вимоги, щодо роз`яснення змісту ст. 1241 ЦК України.

Все вищевикладене свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог позивача.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії по справі.

26 березня 2020 року Ухвалою суду по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження з призначенням справи до її підготовчого розгляду та витребувані докази по справі. (т.1 а.с. 26-27)

26 березня 2020 року Ухвалою суду відмовлено в задоволені заяви позивача про забезпечення позову. (т.1 а.с. 29-30)

03 квітня 2020 року на виконання ухвали суду надійшла копія спадкової справи № 55/2020. (т.1 а.с. 33-50а)

12 листопада 2020 року Ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів по справі. (т.1 а.с. 126, 128129)

15 грудня 2020 року на виконання ухвали суду надійшла пенсійна справа ОСОБА_3 (т.1 а.с. 130)

12 січня 2021 року Ухвалою Білгород Дністровського міськрайонного суду задоволено клопотання позивача про призначення судово почеркознавчої експертизи, провадження у справі було зупинено. (т.1 а.с. 134-135)

13 грудня 2021 року Ухвалою суду поновлено провадження у справі з продовженням її підготовчого розгляду. (т.1 а.с. 171)

03 лютого 2022 року Ухвалою суду призначена судово почеркознавча експертиза, провадження у справі було зупинено. (т.2 а.с. 4-5)

01 червня 2022 року справа повернулася до суду з висновком експерта № 2-24/05 від 24 травня 2022 року. (т.2 а.с. 6-17)

06 червня 2022 року Ухвалою суду провадження у справі було поновлено. (т.2 а.с. 22)

06 липня 2022 року Ухвалою суду призначена повторна судово почеркознавча експертиза, провадження у справі на час проведення експертизи було зупинено. (т.2 а.с. 29-30)

15 червня 2023 року до суду надійшов висновок експертів № 22-6880 судово почеркознавчої експертизи. (т.2 а.с. 66-77)

16 червня 2023 року Ухвалою суду провадження у справі було поновлено з продовженням її підготовчого розгляду. (т.2 а.с. 81)

20 липня 2023 року Ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито з призначенням справи до її розгляду по сутті справи. (т.2 а.с. 88, 89-91)

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримала та наполягає на їх задоволені.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, просив суд в їх задоволені відмовити.

Представник відповідача Миколаївської сільської ради в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Вислухавши представника позивача, відповідача, вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд приходить до наступного.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла мати позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 08 жовтня 2019 року, зареєстрованим Білгород Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1194. (т.1 а.с. 10)

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, що складається з: житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 13,20 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району, Одеської області, масив НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер: 5120885100:01:001:0235.

Земельна ділянка належала померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 273947, зареєстрованого а Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010551500072 від 04 квітня 2005 року.

Згідно витребуваної судом копії спадкової справи № 455/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 вбачається, що вона відкрита за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 (т.1 а.с. 34-36)

Матеріали спадкової справи містять заяву від 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті його тітки ОСОБА_3 на підставі заповіту. (т.1 а.с. 47)

Відповідно заповіту наявному в матеріалах спадкової справи, ОСОБА_3 склала заповіт 11 липня 2005 року, яким заповідала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 13,20 га , яка розташована на території Миколаївської сільської ради, згідно державного акту; майновий пай в структурі вартості майна СК «Миколаївка» в с. Миколаївка Білгород Дністровського району Одеської області, посвідчений секретарем Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області Погрібною Т.М. та підписано заповідачем, ОСОБА_3 у її присутності, особу заповідача установлено, дієздатність перевірено, зареєстровано в реєстрі за № 66. (т.1 а.с. 50)

Оцінка аргументів сторін.

Позивач в позові зазначила, що її мати не підписувала заповіт, підпис в заповіті виконаний не ОСОБА_3 .

Крім того, вважає, що порушений порядок посвідчення заповіту.

Відповідач вважає позов безпідставним та недоведеним, позивачкою не надано суду доказів, які б свідчили про те, що заповіт, вчинений спадкодавцем на користь відповідача ОСОБА_1 суперечить ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства, та не доведено тієї обставини, що заповіт складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тобто обставин, з якими закон пов`язує визнання заповіту нікчемним або недійсним.

Підпис на заповіті здійснений особисто ОСОБА_3 , яка є його тіткою та дуже добре при житті до нього ставилася.

Поміж з цим, маючи сумніви у особистому підписанні оскаржуваного заповіту, позивач заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Тож, для всебічного та об`єктивного розгляду справи, 12 січня 2021 року судом було постановлено ухвалу про призначення судової почеркознавчої експертизи, згідно якої клопотання позивача ОСОБА_2 про призначення судово-почеркознавчої експертизи по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області про визнання заповіту недійсним було задоволено. Призначено поцивільній справі судово-почеркознавчуекспертизу,на вирішенняякої поставленінаступне питання:чи виконанорукописний підпис узаповіті,який посвідчений 11.07.2005 року секретарем Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області Погрібною Т.М. і зареєстрований в реєстрі за номером 66 у графі «Підпис» ОСОБА_3 .

Так, згідно Висновку експерта № 2-24/05 судової почеркознавчої експертизи від 24 травня 2022 року зазначено, підписи від імені ОСОБА_3 у рядку «Підпис» у заповіті від 11 липня 2005 року від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 , що посвідчений секретарем Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області Погрібною Т.М. і зареєстрований в реєстрі за № 66, та у графі «Розписка про одержання нотаріально оформленого документа», у рядку за номером нотаріальної дії 66, на аркуші 8 реєстру для реєстрації нотаріальних дій Миколаївської сільської ради за 2005 рік, який розпочато 18.01.2005, - виконані ОСОБА_3 . (т.2 а.с. 7-17)

Не погоджуючись з висновком експерта, представником позивача надане клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, яке ухвалою Білгород Дністровського міськрайонного суду від 06 липня 2022 року було задоволено судом та призначена повторна судово почеркознавча експертиза.

Відповідно до висновку експертів № 22-6880, підпис від імені ОСОБА_3 у наданому на експертизу документі другому примірнику заповіту, який складений 11 липня 2005, посвідчений секретарем Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області та зареєстрований в реєстрі за № 66, виконаний самою ОСОБА_3 . (т.2 а.с. 66-69)

Нормативне обґрунтування. Висновки суду.

Згідност. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Главою 85 ЦК Українивизначено правила, які встановлюють, хто може складати заповіт, ким він має бути посвідчений, яким чином оголошений та виконаний. Тільки при дотриманні всіх положень Закону можливе спадкування за заповітом.

Вимоги, які ставляться законом до складання заповітів (станом на час складання спірного заповіту) вказані в ст.1247 Цивільного кодексу України.

З оскаржуваного заповіту від 11.07.2005 року вбачається, що він посвідчений посадовою особою сільської ради, а саме: секретарем Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області Погрібною Т.М.

Для вчинення нотаріальних дій такими особами була розроблена і діяла Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена Наказом Мінюста України № 22/5 від 25 серпня 1994 року, чинна на момент складення заповіту.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про нотаріат», що діяв на час складання заповіту, усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами чи посадовими

особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад

народних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій.

Форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних

свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних

документах встановлюються Міністерством юстиції України.

Сам факт несвоєчасної реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі не свідчить про його нікчемність, за умов проведення реєстрації нотаріальної дії щодо його посвідчення у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування.

Із оспорюванного заповіту вбачається, що вимога про реєстрацію нотаріальної дії у реєстрі була дотримана, зареєстрована за №66.

Таким чином, несвоєчасне подання посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору - Одеська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи» заяви про реєстрацію заповіту ОСОБА_3 не впливає на волевиявлення померлої щодо розпорядження власним майном.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справа № 604/136/18.

Щодо стверджень позивача щодо посвідчення заповіту не за місцем постійного проживання ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно з ст. 56 Закону «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії.

Зокрема, відповідно до ст. 37 Закону України «Про нотаріат», у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів до охорони спадкового майна; накладають та знімають заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині перший цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти; посвідчують доручення; засвідчують вірність копій документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів не мають права оформляти документи, призначені для дії за кордоном.

Відповідно до ст. 41 Закону «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України в редакції станом на 18.04.2005 рік, нотаріальні дії можуть вчинятися посадовою особою будь-якого виконавчого комітету на всій території України, за винятком випадків, передбачених статтями 2, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93, 103 Закону України «Про нотаріат», та інших випадків, передбачених законодавством України.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Таким чином вказаним Законом та Інструкцією передбачено перелік нотаріальних дій, які забороняється вчиняти посадовим особам органів місцевого самоврядування.

Серед цього переліку відсутня будь-яка заборона щодо посвідчення заповіту члену іншої територіальної громади.

Аналіз вказаних вимог законів дає право зробити висновок, що громадянин України має право звернутися до будь-якого нотаріуса чи посадової, службової особи органу місцевого самоврядування.

Це право громадянина, яке може бути обумовлене тими чи іншими обставинами або причинами.

Для дійсності заповіту важливим є волевиявлення особи на складання заповіту і посвідчення такого нотаріусом в межах закріпленого за ним територіального нотаріального округу чи посвідчення секретарем виконавчого комітету на території сільської ради, де його обрано.

Встановлено, що на момент складання та посвідчення заповіту були відсутні обставини, які б у відповідності до положень статей 2,55,60,65,66,70-73,85,93,103 Закону України «Про нотаріат» слугували б винятком із визначеного статтею 41 цього Закону права вчиняти нотаріальні дії будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування.

Не мав заповіт і ознак секретності, який би відповідно до вимог статті 1249 ЦК України підлягав би посвідченню нотаріусом.

Щодо стверджень позивача про наявність технічних помилок та описок в заповіті, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.01.2021 у справі № 397/1396/19 звертає увагу, що «технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення, крім того, такі доводи касаційної скарги були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Зазначене не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним».

Згідно зістаттею 1247 ЦК України, заповітскладається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертоїстатті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях1251,1252цьогоКодексу.

Так, судом встановлено, що Заповіт містить дату складання11 липня 2005 року.

Заповіт відповідно до вимог чинного законодавства складений в письмовій формі та посвідчений секретарем Миколаївської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області Погрібною Т.М., сумнівів з приводу цього не виникало.

Між тим, затвердження підписом такого заповіту ОСОБА_3 був предметом сумнівів позивача, проте експертними Висновками, №№ 2-24/05, 22-6880 судово-почеркознавчої експертизи, спростовані доводи ОСОБА_2 з цього питання.

Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача.

Вказане узгоджується з позицією ВС, викладеною у постанові № 397/1396/19 від 12.01.2021 року.

Відповідно дост. 202 ЦК України,заповіт можна віднести до односторонніх правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (якщо це заповіт подружжя).

Глава 16 ЦК Українивстановлює поняття правочинів, підстави визнання їх недійсними та правові наслідки їх вчинення - і це загальні норми права.

Проте,ст. 1257 ЦК Українимістить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами і унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів (ст. 215 ЦК України).

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч.2ст.1257 ЦК України), тобто якщо документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погроз насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що "підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами".

Отже, виходячи з того, що дієздатність заповідача під час складення заповіту перевірено уповноваженою на те особою - секретарем сільської ради, вона власноручно підписала заповіт і ця обставина підтверджена експертними висновками, суд приходить до висновку, що волевиявлення сторони спадкодавця було встановлено під час складання відповідного заповіту.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК України кожнасторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням усього вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку доводам позивача та запереченням відповідача, виходячи із підтвердженого факту, що у заповіті міститься власноручно вчинений підпис ОСОБА_3 , її дієздатність було перевірено уповноваженою особою органу місцевого самоврядування, форма та зміст заповіту вчинені у відповідності до норм діючого законодавства, а технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, виходячи з вичерпності підстав спеціального закону щодо недійсності заповіту, обставин якого в ході розгляду справи не встановлено, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Миколаївської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області про визнання заповіту недійсним є необґрунтованим, недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1233-1236, 1247, 1254, 1257, 1258, 1269 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Миколаївської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області про визнання заповіту недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт серії НОМЕР_4 , ІПН: НОМЕР_5 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ,

Миколаївська сільська рада Білгород - Дністровського району Одеської області, код ЄДРПОУ: 5120885101, що знаходиться за адресою: 67794, Одеська область, Білгород - Дністровський район, с. Миколаївка, вул. Центральна, 62.

Повний текст рішення складений 18 січня 2024 року.

Суддя: