Рішення

від 26.12.2023 по справі 622/1370/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2023м. ХарківСправа № 622/1370/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ольшанченка В.І.

при секретарі судового засідання Красовському В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області (61200, м. Богодухів, пл. Свято-Духівська,1) в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (62203, Харківська область, м. Золочів, вул. Центральна, 13-А), до : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вулиця Космічна, 21, 2 під`їзд, поверхи 8,9) про скасування наказів, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення ділянокза участю представників:

прокурора Пескової Ю.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача (Бєлінський) - не з`явився;

відповідача (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області надав Золочівському районному суду Харківської області чотири позовні заяви в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, в яких просив:

- визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Харківській області №2855-СГ від 27.10.2014 та №1685-СГ від 05.06.2015, в частині надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 25,0328 га, 60,0000 га, 30,0000 га та 28,5170 га;

- визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Харківській області №3629-СГ від 24.12.2014, №2544-СГ від 15.10.2015, №222-СГ від 05.02.2015 та №224-СГ від 05.02.2015 про надання ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду;

- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015, з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446, 6322686500:01:003:0620, 6322685000:02:002:0918 та 6322684400:01:001:0533; скасувати державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок від 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015, з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446, 6322686500:01:003:0620, 6322685000:02:002:0918 та 6322684400:01:001:0533;

- повернути державі в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (об`єднаної територіальної громади) земельні ділянки з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446, загальною площею 25,0328 га, 6322686500:01:003:0620, загальною площею 60,0000 га, 6322685000:02:002:0918, загальною площею 30,0000 га, 6322684400:01:001:0533, загальною площею 28,5170 га, розташованих за межами населених пунктів Лютівської, Феськівської та Писарівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області. Судові витрати покласти на відповідачів.

Золочівським районним судом Харківської області було відкрито провадження по справам: №622/1543/19, №622/1376/19, №622/1377/19 та №622/1370/19.

Ухвалами Золочівського районного суду Харківської області від 31.08.2021 залучено до участі у справі Богодухівську окружні прокуратуру Харківської області як правонаступника Дергачівської місцевої прокуратури та об`єднано в одне провадження цивільні справи: №622/1543/19, №622/1376/19, №622/1377/19 з цивільною справою №622/1370/19, присвоївши номер справи №622/1370/19.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 10 листопада 2021 року у справі №622/1370/19, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, в задоволенні позову керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, відмовлено, у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 10 травня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 10 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року скасовано. Провадження у справі за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок у відання держави, закрито. Повідомлено Харківську обласну прокуратуру, що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 справу №622/1370/19 за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, до ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок у відання держави передано для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.

На адресу Господарського суду Харківської області 21.06.2023 з Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла за підсудністю для подальшого розгляду, на підставі ч. 4 ст. 414 ЦПК України, справа №622/1370/19 у кількості 3-х томів.

Ухвалою від 23.06.2023 Господарський суд Харківської області прийняв справу №622/1370/19 до розгляду у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 17.07.2023 о 16:00 год, про що повідомив учасників сторін.

04.07.2023 відповідач (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень вказував про те, що заявивши вимогу про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру фактично прокурор пред`явив позов держави (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру), що не відповідає ст. 45 ГПК України, оскільки позивач і відповідач не можуть збігатися, адже такий збіг унеможливлює наявність спору. Крім того, зазначав про те, що спірні накази вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають, тобто їх скасування не матиме жодного ефекту для усунення стверджуваного порушення. Також, відповідач зазначає, що відсутній законодавчо регламентований механізм перевірки дійсності волевиявлення та наявності бажання заявника створити фермерське господарство, про які зазначено у позовній заяві, що, зокрема, унеможливлює для ГУ Держгеокадастру проведення подібної перевірки. Станом на 2019 рік - час звернення прокурора з позовом до суду, власником спірної земельної ділянки була держава, а не Золочівська селищна рада Золочівського району Харківської області, проте, з 11.06.2021 спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади, тому не може бути повернута державі. Також, у відзиві на позовну заяву Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області заявлено про пропуск прокурором позовної давності.

12.07.2023 відповідач ( ОСОБА_1 ) надав заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначає, що прокурор не був позбавлений можливості своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень, у цьому випадку Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, необхідну для подання позову інформацію, а тому прокурором суб`єктивно та неправильно визначено дату, з якої начебто почав перебіг строк позовної давності щодо заявлених ним позовних вимог. Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять. При цьому, прокурор, починаючи з моменту реєстрації права оренди по спірними договорами, не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості самостійно здійснити перевірку про зареєстровані речові права на вказані спірні земельні ділянки ще у 2015 році (за дати реєстрації права оренди), шляхом безпосереднього доступу до Інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою та загальнодоступною. Також зазначає, що прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

14.07.2023 Богодухівською окружною прокуратурою через систему "Електронний суд" надані письмові пояснення.

Протокольними ухвалами від 17.07.2023 суд: прийняв відзив відповідача (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) на позов до розгляду; залишив без розгляду письмові пояснення прокурора та відклав підготовче засідання на 01.08.2023 о 14:30 год, про що повідомив прокурора та відповідачів.

Ухвалою від 17.07.2023 Господарський суд Харківської області викликав позивача в судове засідання для участі в наступному підготовчому засіданні.

19.07.2023 прокурором надані письмові пояснення щодо відзиву другого відповідача та заяви першого відповідача, в яких прокурор вважає заперечення проти позову безпідставними та вказує на те, що з урахуванням положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності по даній справі починається з 21.05.2018, тобто з моменту, коли прокурор міг довідатись про порушення викладені у позовній заяві, тобто строк позовної давності спливав 21.05.2021. Таким чином, враховуючи те, що позовну заяву подано до суду у листопаді 2019 року, вона подана до спливу строку позовної давності.

01.08.2023 відповідач ( ОСОБА_1 ) надав заяву про застосування строків позовної давності із доказами її направлення сторонам.

Протокольними ухвалами від 01.08.2023 суд: приєднав заяву відповідача ( ОСОБА_1 ) про застосування строків позовної давності із доказами її направлення сторонам та відклав підготовче засідання на 21.08.2023 о 14:30 год, про що повідомив прокурора та відповідача (Бєлінського В.І.).

Ухвалою від 01.08.2023 Господарський суд Харківської області викликав позивача та відповідача (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) в судове засідання для участі в наступному підготовчому засіданні.

01.08.2023 через систему "Електронний суд" відповідач (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

21.08.2023 відповідач (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) надав клопотання про проведення судового засідання без участі представника та про підтримку правової позиції Головного управління, в якому, зокрема просить провести судове засідання у справі №622/1370/19, призначене на 21.08.2023 без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Протокольними ухвалами від 21.08.2023 суд: відхилив клопотання відповідача (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) про проведення судового засідання у справі №622/1370/19, призначеного на 01.08.2023 без участі представника Головного управління, оскільки воно стосується минулого підготовчого засідання; задовольнив клопотання відповідача про проведення судового засідання у справі, призначеного на 21.08.2023, без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 05.09.2023 о 15:00 год, про що повідомив прокурора та відповідача (Білинського В.І.).

Ухвалою від 21.08.2023 Господарський суд Харківської області викликав позивача та відповідача (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) в судове засідання для участі в судовому розгляді справи по суті.

Протокольною ухвалою від 05.09.2023 суд: задовольнив усне клопотання прокурора про відкладення розгляду справи та оголосив перерву у судовому засіданні до 19.09.2023 о 15:00 год, про що повідомив учасників справи.

Протокольною ухвалою від 19.09.2023 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 21.09.2023 о 16:00 год, про що повідомив позивача.

21.09.2023 відповідач ( ОСОБА_1 ) надав заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Протокольними ухвалами від 21.09.2023 суд: відхилив клопотання відповідача ( ОСОБА_1 ) про відкладення розгляду справи на іншу дату, як необґрунтоване та оголосив перерву у судовому засіданні до 03.10.2023 о 17:15 год, про що повідомив позивача та відповідача ( ОСОБА_1 ).

03.10.2023 прокурор надав клопотання, в якому просить, вийти за межі строків розгляду справи по суті, у зв`язку з неможливістю дослідження доказів у справі в повному обсязі, відкласти розгляд справи по суті до надходження 6 томів до суду.

Протокольною ухвалою від 03.10.2023 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 30.10.2023 о 15:00 год, про що повідомив позивача.

Під час розгляду справи було встановлено, що Диканським районним судом Полтавської області справу №622/1370/19 було об`єднано зі справами: №622/1543/19, №622/1376/19, №622/1377/19. В результаті об`єднання справа №622/1370/19 складалася з 9 томів, проте до Господарського суду Харківської області від Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшло лише 3 тома, у зв`язку із чим Господарський суд Харківської області був вимушений вийти за межі строків розгляду справи по суті і звернувся до Верховного Суду із проханням, викладеному у листі від 05.10.2023, невідкладно надіслати на адресу Господарського суду Харківської області відсутні 6 томів справи №622/1370/19.

Протокольною ухвалою від 30.10.2023 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 28.11.2023 о 15:00 год, про що повідомив позивача.

01.11.2023 на адресу Господарського суду Харківської області надійшов лист Верховного Суду від 31.10.2023 №2382/0/208-23, в якому суд касаційної інстанції повідомив про те, що для розгляду касаційної скарги керівника Харківської обласної прокуратури з Диканського районного суду Полтавської області надійшла справа №622/1370/19 у трьох томах, які й скеровані до Господарського суду Харківської області.

10.11.2023 на електронну адресу Господарського суду Харківської області надійшов лист Верховного Суду від 09.11.2023 №2382/1/208-23, в якому повідомлялось про те, що на підставі ухвали Верховного Суду від 31 травня 2023 року про направлення справи №622/1370/19 за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Харківської області, листом Диканського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2023 року №866/23-вих справи №622/1376/19 (том №3, 4), №622/1377/19 (том №5, 6), №622/1543/19 (том №7, 8) надіслано до Господарського суду Харківської області для приєднання до матеріалів справи №622/1370/19.

Протокольною ухвалою від 28.11.2023 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 06.12.2023 о 14:00 год, про що повідомив учасників справи.

04.12.2023 прокурор надав письмові пояснення.

Протокольною ухвалою від 06.12.2023 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 18.12.2023 о 14:30 год, про що повідомив позивача.

Протокольною ухвалою від 18.12.2023 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 26.12.2023 о 14:30 год, про що повідомив позивача.

25.12.2023 відповідач ( ОСОБА_1 ) надав заяву про розгляд справи без участі представника, в який просить суд розгляд даної справи здійснювати без участі представника відповідача (Бєлінського В.І.).

Протокольною ухвалою від 26.12.2023 суд задовольнив клопотання відповідача ( ОСОБА_1 ) про розгляд справи без участі представника.

Присутній представник прокуратури підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча позивач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача (Бєлінський В.І.) у судове засідання не з`явився.

Представник відповідача (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, суд встановив наступне.

Наказами Головного Управління Держземагенства у Харківській області №2855-СГ від 27.10.2014 та №1685-СГ від 05.06.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Золочівського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок зокрема 30,0000 га, 25,0328 га, 28,5170 га та 60,0 га за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ - 01.02). ОСОБА_1 приписано замовити розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з урахуванням вимог статті 26 Закону України "Про землеустрій". Розроблені та погоджені відповідно до ст. 186-1 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, після отримання позитивного висновку обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації подати на затвердження в порядку, встановленому статтями 186, 186-1 зазначеного Кодексу (т. 1 а.с. 12, т. 3 а.с. 12, т. 5 а.с. 12, т. 7 а.с. 11).

11.12.2014, 02.10.2015 та 28.01.2015 ОСОБА_1 спрямовано заяви Головному управлінню Держземагенства у Харківській області та Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області з проханням затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 25,0328 га, 28,5170 га, 30,0000 га із земель запасу сільськогосподарського призначення та площею 60,0000 га із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Лютівської, Феськівської, Одноробівського Першої та Писарівської сільських рад Золочівського району Харківської області строком на 49 років. До заяв додано такі документи: погоджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки; підписаний орендарем проект договору оренди земельної ділянки (т. 1 а.с. 14, т. 3 а.с. 14, т. 5 а.с. 14, т. 7 а.с. 14).

Наказами Головного Управління Держземагенства у Харківській області №3629-СГ від 24.12.2014, №224-СГ від 05.02.2015, №222-СГ від 05.02.2015, та наказом Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області №2544-СГ від 15.10.2015 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" затверджено розроблені "Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів Лютівської, Одноробівської Першої, Писарівської та Феськівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області". Надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів Лютівської, Одноробівської Першої, Писарівської, Феськівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446 площею 25,0328 га, 6322684400:01:001:0533 площею 28,5170 га, 6322685000:02:002:0918 площею 30,0000 га та 6322686500:01:003:0620 площею 60,0000 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ-01.02) строком на 49 років. Наказано укласти договори оренди земель з Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та з Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (т. 1 а.с. 13, т. 3 а.с. 13, т. 5 а.с. 13, т. 7 а.с. 12).

26.12.2014 та 14.05.2015 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області і ОСОБА_1 та 23.10.2014 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області і ОСОБА_1 укладено договори оренди спірних земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля) строком на 49 років (т. 1 а.с. 20 - 21, т. 3 а.с. 18 - 19, т. 5 а.с. 20 - 21, т. 7 а.с. 25 - 27).

12.05.2016 укладено додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди земель від 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2014 щодо розміру орендної плати (т. 1 а.с. 23, т. 3 а.с. 20, т. 5 а.с. 23, т. 7 а.с. 28).

Вищезазначені договори оренди земельних ділянок та додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно в розділі про державну реєстрацію іншого речового права. Форма власності земельних ділянок з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446 площею 25,0328 га, 6322684400:01:001:0533 площею 28,5170 га, 6322685000:02:002:0918 площею 30,0000 га та 6322686500:01:003:0620 площею 60,0000 га - державна, власник Головне управління Держземагенства у Харківській області та Держава Україна, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Інформаційні довідки сформовано станом на 25.04.2018, 03.05.2018, 18.12.2019 та 22.12.2020 (т. 1 а.с. 31 - 32, 157, т. 3 а.с. 31 - 32, т. 5 а.с. 31 - 32, 167, т. 7 а.с. 36 - 38, 194).

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №340/112-18 від 07.05.2018, наданою на запит заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, відповідно до Книг реєстрації державних актів на право власності на землю, державних актів на право постійного користування землею та договорів оренди ОСОБА_1 було видано державний акт на право постійного користування землею серія ХР-13-00-000890 та Державні акти на право приватної власності на землю серія ЯГ №075495, серія ІІІ-ХР №085228, серія ХР-13-00-076971 станом на 01.01.2013, додано копії відповідних державних актів (т. 1 а.с. 24, 27 - 30). Відповідно до інформації Слобожанського управління Головного управління ДФС у Харківській області №25983/9/20-40-50-05-10 від 21.08.2019 за наявною в базах даних ДФС України ОСОБА_1 значиться керівником або засновником в наступних підприємствах - ТОВ "Відродження-1881" п.н. 39680976, Селянська Спілка Управління Фермерських Господарств п.н. 23327175, ГО Сільгосптоваровиробників, п.н. 41343219, ФГ "Альфа", п.н. 21235629 (т. 1 а.с. 25).

Відповідно до інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є засновником, керівником та підписантом ФГ "Альфа", яке засновано та зареєстровано 04.08.1998 (т. 1 а.с. 33 - 35).

Згідно з реєстром реєстрації техніки, станом на 12.08.2019 за ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Харківській області не обліковуються, що вбачається із відповіді на запит Дергачівської місцевої прокуратури №7.0/9706 від 12.08.2019 (т. 1 а.с. 26).

Керівником Дергачівської місцевої прокуратури Кравченко А. 09.10.2019 за №40-989 вих.19 голові Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області ОСОБА_2 надіслано повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про прийняття прокуратурою рішення щодо представництва в суді інтересів держави та щодо звернення до суду з вищезазначеними позовами (т. 1 а.с. 36).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №7018-СГ від 27.09.2018 Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді, в особі Золочівської селищної ради, у комунальну власність передано 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8167,6480 га, які розташовані за межами населених пунктів Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади на території Золочівського району Харківської області згідно з додатком до цього наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок. На використання земельних ділянок площею 195,8416 га встановлені обмеження. На земельних ділянках загальною площею 3002,2536 га наявні обтяження речових прав третіх осіб. Вказано, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (т. 1 а.с. 101).

Рішенням ХІІ сесії VІІІ скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області №1941 від 30.10.2018 вирішено прийняти 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради, які згідно даних Державного земельного кадастру розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади, загальною площею 8167,6480 га. Відділу земельних ресурсів Золочівської селищної ради приписано провести роботу щодо оформлення права комунальної власності відповідно Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на земельні ділянки, вказані в пункті 1 даного рішення (т. 1 а.с. 100).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №№238150031, 238150823, 238147971, сформованих станом на 22.12.2020, форма власності земельних ділянок кадастрові номери 6322683500:01:002:0446, 6322685000:02:002:0918, 6322684400:01:001:0533 - державна, власник - Головне управління Держземагенства у Харківській області (т. 1 а.с. 157, т. 5 а.с. 167 - 168, т. 7 а.с. 194).

Дії Головного управління Держземагенства у Харківській області щодо надання ОСОБА_1 земельних ділянок, згідно з наказами, прокурор вважає незаконними, оскільки останнє на його думку, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаних земельних ділянок, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Таким чином, на думку прокурора, ОСОБА_1 отримав земельні ділянки як громадянин з основною метою - розширити земельний банк Фермерського господарства "Альфа" в обхід участі у земельних торгах. За таких обставин, прокурор вважає, що спірні накази Головного управління Держземагенства у Харківській області підлягають скасуванню як незаконні, а укладені договори оренди визнанню недійсними зі скасуванням їх державної реєстрації та поверненням ОСОБА_1 земельних ділянок. Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Щодо вимог прокурора про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області №2855-СГ від 27.10.2014 та №1685-СГ від 05.06.2015 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», в частині надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 25,0328 га, 60,0000 га, 30,0000 га та 28,5170 га, та наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області №3629-СГ від 24.12.2014, №2544-СГ від 15.10.2015, №222-СГ від 05.02.2015 та №224-СГ від 05.02.2015 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 по справі №922/1830/19 зазначила, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (п. 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20.11.2018, п. 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (п. 35 постанови ВП від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає ч. 1 ст. 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі, Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі №826/3115/17.

Разом з тим, позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах: від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

Як свідчать матеріали справи №622/1370/19, прокурор пред`явив вимогу, зокрема, про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (через прокурора), в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області до неї самої - в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Зазначене не відповідає положенням ч. 1 ст. 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися в одній особі, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у п. 7.1 - 7.9 постанови від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, суд дійшов висновку про відмову у позові в цій частині позовних вимог з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 31 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Таким чином, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України також Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Згідно зі статтями 89, 91, 92 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Аналогічний правовий висновок зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі №922/1974/19.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Таким чином, Закон України "Про фермерське господарство", який є спеціальним, визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно вказати не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств.

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених ч. 1 ст. 7 Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності обробляти землю, вести господарство такого типу, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц.

У заявах до Головного управління Держземагенства у Харківській області ОСОБА_1 не обґрунтовано розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутнім фермером для отримання земельної ділянки великої площі не доведено, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, наявність власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо. ОСОБА_1 не підтверджено також наявність у нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі.

Відсутність зареєстрованої за ОСОБА_1 власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджено листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 12.08.2019 №7.0/9706.

Наведене свідчить, що Головним управлінням Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 безпідставно використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливості самостійно ОСОБА_1 та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, наявності у заявника власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії ОСОБА_1 щодо отримання в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446, загальною площею 25,0328 га, 6322686500:01:003:0620, загальною площею 60,0000 га, 6322685000:02:002:0918, загальною площею 30,0000 га, 6322684400:01:001:0533, загальною площею 28,5170 га, розташованих за межами населених пунктів Лютівської, Феськівської та Писарівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області фактично були спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання ФГ "Альфа" цієї земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.

Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У відповідності до статей 210 - 211 ЗК України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Згідно з приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких підстав, встановлення факту порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) спірних земельних ділянок, дає підстави суду дійти висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог прокурора в цій частині.

Разом з тим, як зазначалося вище по тексту рішення, відповідачами у справі заявлено про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16, а також Верховного Суду у постановах від 02.04.2019 у справі №902/326/16, від 11.08.2022 у справі №910/16586/18 для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (постанова Верховного Суду від 11.08.2022 у справі №910/16586/18).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц та Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №310/4139/13-ц закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16, Верховний Суд у постановах: від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 11.08.2022 у справі №910/16586/18.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012).

Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №916/2828/18).

За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 06.06.2018 у справі №348/1237/15-ц, від 10.05.2018 у справі №914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Так, спірні накази прийнято у 2014, 2015 роках, а прокурор звернувся з даним позовом до суду у листопаді 2019 року, як убачається з першого аркуша позовних заяв, тобто майже через 5 років з моменту прийняття спірних наказів та рішення про державну реєстрацію права оренди.

Прокурор стверджує, що прокуратура про порушення прав держави шляхом прийняття спірних наказів та рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку довідалась 21.05.2018 після надходження до органів прокуратури відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності, отже строк перебігу позовної давності не пропущено.

Суд зазначає, що прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

Викладене дає підстави суду дійти висновку, що в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом ще у 2014 - 2015 роках, коли і було видано спірні накази Головним управлінням Держземагенства у Харківській та укладено договори оренди землі, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратура не позбавлена права звернення до органів державної влади задля отримання інформації та копій необхідних документів у разі не здійснення органом державної влади своїх повноважень щодо захисту законних інтересів держави.

Крім того, посилання прокурора на те, що інформація йому стала відома лише у травні 2018 року не підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема, не доведено, що прокурором вчинялись заходи задля отримання інформації (надсилались відповідні запити, призначались перевірки тощо), але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд зробив у постановах: від 08.02.2023 по справі №922/3589/21; від 07.03.2023 по справі №922/2243/19; від 07.03.2023 по справі №922/3108/19; від 14.03.2023 по справі №922/1796/19; від 14.03.2023 по справі №922/1974/19; від 06.06.2023 по справі №922/3120/19; від 07.06.2023 по справі №922/3737/19.

Крім цього, у Інформаційних довідках, які надані прокурором разом з позовною заявою, міститься інформація про реєстрацію у березні, травні та грудні 2015 року за ОСОБА_1 права оренди щодо спірних земельних ділянок на підставі спірних договорів оренди.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент реєстрації за ОСОБА_1 права оренди на спірні земельні ділянки) Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною.

Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису (ч. 3 ст. 28 Закону).

Умови, підстави для безпосереднього доступу посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, адвокатів та нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, та процедуру отримання інформації з цього реєстру, права та обов`язки суб`єктів, що є учасниками зазначеної процедури визначено Порядком доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Таким чином, прокурор починаючи з моменту реєстрації права оренди по спірним договорам не був позбавлений законодавчо визначеної та технічної можливості самостійно здійснити перевірку про зареєстровані речові права на вказані спірні земельні ділянки ще у 2015 році (за дати реєстрації права оренди), шляхом безпосереднього доступу до Інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є відкритою та загальнодоступною.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

За таких обставин прокурор мав об`єктивну та законодавчо визначену можливість довідатися про існування спірних наказів та про наявність рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки, з моменту видачі таких наказів та проведення державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки, тобто у 2014 та 2015 роках.

При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси Держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

До того ж, Держава, в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваних наказів. В контексті вищевказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 21.05.2018, після надходження інформації та документів на власний запит.

Як свідчать матеріали справи, спірні договори укладено 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015, проте з відповідним позовом до суду в межах цієї справи прокурор звернувся до господарського суду лише у листопаді 2019 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Разом з тим, у позовній заяві прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його.

Згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, у розумінні наведених положень позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи. За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли би реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Водночас, прокурором не наведено жодного мотивування в частині того, що саме перешкоджало прокурору звернутись до суду з відповідним позовом. Навпаки прокурор стверджує що позовну заяву подано до суду до спливу строку позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Отже, враховуючи те, що прокурором не наведено поважних обставин та будь-якого фактичного, правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права, у зв`язку з таким пропуском, суд відмовляє у задоволенні клопотання щодо його поновлення, яке наведено прокурором у позовній заяві.

Таким чином, враховуючи, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації договорів землі та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки (як похідних вимог від вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі), у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору залишаються за прокурором.

Враховуючи, що суддя Ольшанченко В.І. у період з 01.01.2024 по 12.01.2024 включно знаходився у відпустці, що унеможливило своєчасне підписання повного тексту судового рішення, воно підписано у перший робочий день судді.

Керуючись ст. 5, 31, 93, 116, 122 - 124, 134 ЗК України, ст. 21, 89, 91, 92, 203, 210, 211, 256, 261, 267 ЦК України, ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "про фермерське господарство", ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 12, 13, 73, 74, 76 - 79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В позові до ОСОБА_1 відмовити повністю.

В позові до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено "15" січня 2024 р.

СуддяВ.І. Ольшанченко Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.