ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 622/1370/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - не з`явилися,
прокуратури - Валевач М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (колегія суддів: Попков Д. О. - головуючий, Медуниця О. Є., Стойка О. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 (суддя Ольшанченко В. І.) у справі
за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради
до: 1) ОСОБА_1 , 2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
про скасування наказів, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та рух справи в судах загальної юрисдикції
1.1. У листопаді 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з чотирма позовними заявами в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (далі - Золочівська селищна рада) до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), в яких просив:
- визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Харківській області (далі - ГУ Держземагенста у Харківській області) від 27.10.2014 № 2855-СГ та від 05.06.2015 № 1685-СГ в частині надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 25,0328 га, 60,0000 га, 30,0000 га та 28,5170 га;
- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держземагенства у Харківській області від 24.12.2014 № 3629-СГ, від 15.10.2015 № 2544-СГ, від 05.02.2015 № 222-СГ та від 05.02.2015 № 224-СГ про надання ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду;
- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015 з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446, 6322686500:01:003:0620, 6322685000:02:002:0918 та 6322684400:01:001:0533;
- скасувати державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок від 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015 з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446, 6322686500:01:003:0620, 6322685000:02:002:0918 та 6322684400:01:001:0533;
- повернути державі в особі Золочівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) земельні ділянки з кадастровими номерами: 6322683500:01:002:0446 загальною площею 25,0328 га, 6322686500:01:003:0620 загальною площею 60,0000 га, 6322685000:02:002:0918 загальною площею 30,0000 га, 6322684400:01:001:0533 загальною площею 28,5170 га, що розташовані за межами населених пунктів Лютівської, Феськівської та Писарівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області; судові витрати покласти на відповідачів.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області зазначав, що спірними наказами ГУ Держземагенста у Харківській області в 2014 та в 2015 роках надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок. У подальшому, як стверджував прокурор, наказами ГУ Держземагенства у Харківській області затверджено розроблені проекти землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів Лютівської, Феськівської та Писарівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області, зокрема, з кадастровими номерами: 6322683500:01:002:0446 площею 25,0328 га, 6322686500:01:003:0620 площею 60,0000 га, 6322685000:02:002:0918 площею 30,0000 га та 6322684400:01:001:0533 площею 28,5170 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) для ведення фермерського господарства строком на 49 років. На виконання спірних наказів між ГУ Держземагенста у Харківській області та ОСОБА_1 у 2014 та у 2015 роках укладено договори оренди земельних ділянок строком на 49 років, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Натомість керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області зауважив, що ОСОБА_1 вже надавалася земельна ділянка на підставі розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 03.07.1997 № 372 площею 43,28 га для розширення фермерського господарства. Крім того, як стверджував прокурор, ОСОБА_1 на підставі Державного акта серії ІІІ-ХР № 085228 також належить земельна ділянка площею 7,25 га, розташована на території Одноробівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також на підставі Державного акта від 10.04.2007 серії ЯГ № 075495 у його власності перебуває земельна ділянка площею 5,1958 га, розташована на території Олександрівської сільської ради Золочівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства.
Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області пояснював, що ОСОБА_1 є засновником та керівником, зокрема, Фермерського господарства "Альфа" (далі - ФГ "Альфа"), яке засноване 04.08.1998. Тому прокурор зазначав, що, звертаючись до ГУ Держземагенста у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створення нового фермерського господарства, а розширення земель вже існуючого ФГ "Альфа" без проведення земельних торгів, тобто з порушенням чинного законодавства. Прокурор також стверджував, що ОСОБА_1 належним чином не обґрунтував заяви, подані ГУ Держземагенста у Харківській області, для отримання земельних ділянок, а ГУ Держземагенста у Харківській області не перевірило їх належним чином та не пересвідчилося у волевиявленні заявника. Тому, на думку керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, спірні накази ГУ Держземагенства у Харківській області прийняті з порушенням вимог статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", відтак договори оренди землі, укладені на підставі цих наказів, також мають бути визнані недійсними зі скасуванням їх державної реєстрації.
1.3. Золочівський районний суд Харківської області відкрив провадження у справах № 622/1543/19, № 622/1376/19, № 622/1377/19 та № 622/1370/19.
1.4. Згідно з ухвалами Золочівського районного суду Харківської області від 31.08.2021 залучено до участі у справі Богодухівську окружну прокуратуру Харківської області як правонаступника Дергачівської місцевої прокуратури та об`єднано в одне провадження цивільні справи: № 622/1543/19, № 622/1376/19, № 622/1377/19 із цивільною справою № 622/1370/19, присвоєно справі номер № 622/1370/19.
1.5. Золочівський районний суд Харківської області ухвалив рішення від 10.11.2021, залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18.10.2022 у справі № 622/1370/19, яким у задоволенні позовних вимог Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Золочівської селищної ради відмовив.
1.6. Верховний Суд ухвалив постанову від 10.05.2023 у справі № 622/1370/19, якою скасував рішення Золочівського районного суду Харківської області від 10.11.2021 та постанову Полтавського апеляційного суду від 18.10.2022; провадження у справі за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) в інтересах Золочівської селищної ради до ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок у відання держави закрив; роз`яснив першому заступнику керівника Харківської обласної прокуратури його право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
1.7. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 622/1370/19 справу № 622/1370/19 за позовом Прокурора в інтересах Золочівської селищної ради до ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок у відання держави передано для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Харківської області ухвалив рішення від 26.12.2023, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 622/1370/19, яким у позові Прокурора в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради до ОСОБА_1 та до ГУ Держгеокадастру у Харківській області відмовив повністю.
2.2. Суд першої інстанції зазначив, що в частині позовної вимоги Прокурора про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства у Харківській області позов фактично пред`явлений державою (через Прокурора), в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області до неї самої - в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області, проте це не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, позивач і відповідач не можуть збігатися в одній особі, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Тому суд першої інстанції, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пунктах 7.1- 7.9 постанови від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, дійшов висновку про відмову у позові Прокурора в цій частині позовних вимог, зазначивши, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції встановив, що у заявах до ГУ Держземагенства у Харківській області Бєлінський В. І. не обґрунтовував розміри земельних ділянок, не зазначив про перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, не підтвердив наявності у нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі. За таких обставин, як зазначив суд першої інстанції, ГУ Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяв ОСОБА_1 безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілям, визначеним Законом України "Про фермерське господарство", не перевірило можливості ОСОБА_1 здійснювати фермерську діяльність, наявності у заявника власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, а також не перевірило загалом, чи зможе потенційний орендар вести діяльність на наданих земельних ділянках. Суд першої інстанції зауважив, що наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії ОСОБА_1 щодо отримання в оренду земельних ділянок фактично були спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання ФГ "Альфа" цих земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів. Тому, як зазначив суд першої інстанції, встановлення факту порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 в користування (оренду) земельних ділянок свідчить про доведеність та обґрунтованість позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі.
Водночас, відмовляючи у позові Прокурора, суд першої інстанції зазначив, що Прокурор мав об`єктивну та законодавчо визначену можливість довідатися про існування спірних наказів та про наявність рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки з моменту видачі таких наказів та проведення державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки, тобто у 2014 та 2015 роках, оскільки, як зауважив суд першої інстанції, Прокурор, беручи на себе повноваження представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Суд першої інстанції також виходив із того, що спірні договори укладено 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015, проте з відповідними позовами Прокурор звернувся лише в листопаді 2019 року, тобто із пропуском встановленого законом строку позовної давності. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Прокурор пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом. Суд першої інстанції, розглянувши клопотання Прокурора щодо поновлення строку позовної давності, відмовив у задоволенні цього клопотання. При цьому суд першої інстанції зазначив, що Прокурор не навів поважних обставин та будь-якого фактичного, правового обґрунтування щодо пропуску позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку з таким пропуском.
2.3. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги Прокурора, зазначив, що факт пропуску позовної давності без об`єктивних поважних причин та заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності обґрунтовано зумовили відмову місцевим господарським судом у задоволені позовних вимог Прокурора на підставі частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 622/1370/19 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015, з кадастровими номерами 6322686500:01:003:0620, 6322685000:02:002:0918 та 6322684400:01:001:0533, скасувавши державну реєстрацію права оренди, та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Золочівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) земельні ділянки з кадастровими номерами: 6322683500:01:002:0446 площею 25,0328 га, 6322686500:01:003:0620 площею 60,0000 га, 6322685000:02:002:0918 площею 30,0000 га, 6322684400:01:001:0533 площею 28,5170 га, розташовані за межами населених пунктів Лютівської, Феськівської та Писарівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області; ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити; визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015 з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446, 6322686500:01:003:0620, 6322685000:02:002:0918 та 6322684400:01:001:0533, скасувавши державну реєстрацію права оренди; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Золочівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) земельні ділянки з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446 площею 25,0328 га, 6322686500:01:003:0620 площею 60,0000 га, 6322685000:02:002:0918 площею 30,0000 га, 6322684400:01:001:0533 площею 28,5170 га, розташовані за межами населених пунктів Лютівської. Феськівської та Писарівськіої сільських рад на території Золочівського району Харківської області; в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області віл 26.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 622/1І370/19 залишити без змін.
3.2. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суди застосували положення статей 261, 267, 391 Цивільного кодексу України, статтю 152 Земельного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; статті 391 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23; частини 2 статті 215, частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19; статей 14, 73, 74, частини 1 та пунктів 4, 5 частини 3 статті 162, частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України щодо принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, у постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18; статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України без урахування висновків про застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.
3.3. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури також зазначає, що справа № 622/1370/19, яка розглядається, містить виключну правову проблему і передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Прокурор, посилаючись на постанови Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, стверджує, що Верховний Суд вказував у цих постановах на такий спосіб захисту цивільного права, як усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Проте у деяких випадках Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в аналогічних, на думку скаржника, правовідносинах (постанови Верховною Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 06.06.2023 у справі № 922/3120/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, від 19.09.2023 у справі № 917/724/21, від 20.02.2024 у справі № 922/3953/21), стверджував про існування між сторонами договірних правовідносин і застосування такого способу захисту, як визнання правочину недійсним (стаття 215 Цивільного кодексу України), та в подальшому, за наслідками розгляду заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, до вимог Прокурора застосовувалася позовна давність.
Таким чином, на думку заступника керівника Харківської обласної прокуратури, очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм матеріального права, а саме статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, частини 2 статті 215, частини 2 статті 228, статей 261, 267, 391 Цивільного кодексу України з метою забезпечення вимог верховенства права, невід`ємною складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, оскільки юридична визначеність норми права є основною умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.
Отже, за твердженням заступника керівника Харківської обласної прокуратури, Великій Палаті Верховного Суду необхідно з`ясувати питання щодо:
- ефективного способу захисту порушеного права власності держави (його складових - права користування та розпорядження) на земельну ділянку, не пов`язаного з позбавленням титульного володіння, що відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим наслідкам, стосовно випадків користування особами, які раніше нібито набули право користування такою земельною ділянкою під видом її отримання для ведення фермерського господарства, але за відсутності у так званого орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору):
- набуття особою права оренди на земельну ділянку нібито для ведення фермерського господарства за відсутності підстави, визначеної частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України (за відсутності рішень уповноважених органів щодо розпорядження земельною ділянкою у визначений законом спосіб);
- правової кваліфікації правочину, укладеного за наслідками таких діянь, вчинених з метою отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, як такого, що спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності;
- права власника земельної ділянки (держави / територіальної громади) вимагати усунення перешкод у користуванні належним йому майном.
3.4. ГУ Держгеокадастру у Харківській області у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 622/1370/19 залишити без змін. ГУ Держгеокадастру у Харківській області зазначає про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, та правильність встановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо відсутності поважних причин для поновлення пропущеного Прокурором строку позовної давності.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що наказами ГУ Держземагенства у Харківській області від 27.10.2014 № 2855-СГ та від 05.06.2015 № 1685-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" Бєлінському В. І. надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Золочівського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок, зокрема, 30,0000 га, 25,0328 га, 28,5170 га та 60,0 га за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно з КВЦПЗ - 01.02).
ОСОБА_1 зобов`язано замовити розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із урахуванням вимог статті 26 Закону України "Про землеустрій"; розроблені та погоджені відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок після отримання позитивного висновку обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації подати на затвердження відповідно до вимог статей 186, 186-1 Земельного кодексу України.
4.2. Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили, що матеріали справи містять Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-13-00-000890 від 10.07.1997, виданий ОСОБА_1 за розпорядженням Золочівської райдержадміністрації від 03.07.1997 № 372 (43,28 га); Державний акт на право приватної власності на землю серії III-ХР № 085228 від 17.12.2002 виданий ОСОБА_1 на підставі розпорядження Золочівської райдержадміністрації від 11.04.2006 № 320 (7,25 га); Державний акт на право власності на земельну ділянку від 10.04.2007, виданий ОСОБА_1 на підставі розпорядження Золочівської райдержадміністрації від 25.11.2002 № 150 (5,1958 га).
4.3. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 11.12.2014, 02.10.2015 та 28.01.2015 ОСОБА_1 звернувся із заявами до ГУ Держземагенства у Харківській області та ГУ Держгеокадастру у Харківській області з проханням затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 25,0328 га, 28,5170 га, 30,0000 га із земель запасу сільськогосподарського призначення та площею 60,0000 га із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Лютівської, Феськівської, Одноробівської Першої та Писарівської сільських рад Золочівського району Харківської області строком на 49 років. До заяв додано такі документи: погоджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки; підписаний орендарем проект договору оренди земельної ділянки.
4.4. Наказами ГУ Держземагенства у Харківській області від 24.12.2014 № 3629-СГ, від 05.02.2015 № 224-СГ, від 05.02.2015 № 222-СГ, та наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 15.10.2015 № 2544-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", затверджено розроблені "Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів Лютівської, Одноробівської Першої, Писарівської та Феськівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області". Надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів Лютівської, Одноробівської Першої, Писарівської, Феськівської сільських рад на території Золочівського району Харківської області з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446 площею 25,0328 га, 6322684400:01:001:0533 площею 28,5170 га, 6322685000:02:002:0918 площею 30,0000 га та 6322686500:01:003:0620 площею 60,0000 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно з КВЦПЗ - 01.02) строком на 49 років. Вирішено укласти договори оренди земель з ГУ Держземагенства у Харківській області та з ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
4.5. 26.12.2014 та 14.05.2015 між ГУ Держземагенства у Харківській області і ОСОБА_1 та 23.10.2014 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області і ОСОБА_1 укладено договори оренди спірних земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля) строком на 49 років.
4.6. 12.05.2016 укладено додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди земель від 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2014 щодо розміру орендної плати.
Вказані договори оренди земельних ділянок та додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно в розділі про державну реєстрацію іншого речового права. Форма власності земельних ділянок з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446 площею 25,0328 га, 6322684400:01:001:0533 площею 28,5170 га, 6322685000:02:002:0918 площею 30,0000 га та 6322686500:01:003:0620 площею 60,0000 га - державна, власник - ГУ Держземагенства у Харківській області та держава Україна в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Інформаційні довідки сформовано станом на 25.04.2018, 03.05.2018, 18.12.2019 та 22.12.2020.
4.7. Згідно з інформацією ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 07.05.2018 № 340/112-18, наданою на запит заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, відповідно до Книг реєстрації державних актів на право власності на землю, державних актів на право постійного користування землею та договорів оренди ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-13-00-000890, та Державні акти на право приватної власності на землю серії ЯГ № 075495, серії ІІІ-ХР № 085228, серії ХР-13-00-076971 станом на 01.01.2013, додано копії відповідних Державних актів.
4.8. Відповідно до інформації Слобожанського управління Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області від 21.08.2019 № 25983/9/20-40-50-05-10 ОСОБА_1 є керівником або засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-1881", Селянської Спілки Управління фермерських господарств, Господарської організації Сільгосптоваровиробників, ФГ "Альфа".
4.9. Згідно з інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є засновником, керівником та підписантом ФГ "Альфа", яке засноване та зареєстроване 04.08.1998.
4.10. Станом на 12.08.2019 за ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Харківській області не обліковуються згідно з відповіддю на запит Дергачівської місцевої прокуратури від 12.08.2019 № 7.0/9706.
4.11. Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 № 7018-СГ Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність передано 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8167,6480 га, які розташовані за межами населених пунктів Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади на території Золочівського району Харківської області згідно з додатком до цього наказу, за актом приймання-передачі земельних ділянок. На використання земельних ділянок площею 195,8416 га встановлені обмеження. На земельних ділянках загальною площею 3002,2536 га наявні обтяження речових прав третіх осіб. Вказано, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
4.12. Згідно з рішенням ХІІ сесії VІІІ скликання Золочівської селищної ради від 30.10.2018 № 1941 вирішено прийняти 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради, які згідно з даними Державного земельного кадастру розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади, загальною площею 8167,6480 га. Відділу земельних ресурсів Золочівської селищної ради доручено провести роботу щодо оформлення права комунальної власності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на земельні ділянки, вказані в пункті 1 даного рішення.
4.13. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 359201127, № 359196911, № 359200256, № 359198579, сформованих станом на 20.12.2023: кадастрові номери 6322685000:02:002:0918 (30 га), дата реєстрації 11.06.2021, 6322686500:01:003:0620 (60 га), дата реєстрації 07.02.2019, 6322684400:01:001:0533 (28,517 га), дата реєстрації 11.06.2021, 6322683500:01:002:0446 (25,0328 га,) дата реєстрації 11.06.2021, власник - територіальна громада, Золочівська селищна рада.
4.14. Спір у справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для скасування наказів, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради до ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Харківській області про скасування наказів, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок. Підставою позову, на думку Прокурора, є порушення вимог чинного законодавства, зокрема, положень Закону України "Про фермерське господарство", Земельного кодексу України.
5.4. Колегія суддів зазначає, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
5.5. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5.6. Згідно із частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
5.7. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
5.8. За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
5.9. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.
5.10. За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.
5.11. Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
5.12. У частині 3 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
5.13. Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
5.14. Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, є Закон України "Про фермерське господарство".
5.15. У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
5.16. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство" .
5.17. Відповідно до положень статті 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.
5.18. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).
5.19. В абзацах 1, 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство".
5.20. Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").
Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).
5.21. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.
Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
5.22. Законом України "Про фермерське господарство" передбачено, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми цього Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 365/62/16-ц).
5.23. Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наголошено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для його реєстрації, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов Закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
5.24. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, встановив, що у заявах до ГУ Держземагенства у Харківській області Бєлінський В. І. не обґрунтовував розмір земельної ділянки, з урахуванням можливості її обробітку, не зазначав перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, не підтвердив також наявність у нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі. За таких обставин, як зазначив суд першої інстанції, ГУ Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяв ОСОБА_1 безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілям, визначеним Законом України "Про фермерське господарство", не перевірило можливості самостійно ОСОБА_1 та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, наявності у заявника власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданих земельних ділянках. Суд першої інстанції зауважив, що наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії ОСОБА_1 щодо отримання в оренду земельних ділянок фактично були спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання ФГ "Альфа" цих земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів. За таких підстав, як зазначив суд першої інстанції, встановлення факту порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) земельних ділянок свідчить про доведеність та обґрунтованість позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі.
5.25. Колегія суддів зазначає, що передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством, саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земель вже існуючого фермерського господарства. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили факти порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) земельних ділянок, тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі.
5.26. Водночас, відмовляючи у позові Прокурора, суд першої інстанції зазначив, що Прокурор мав об`єктивну та законодавчо визначену можливість довідатися про існування спірних наказів та про наявність рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки з моменту видачі таких наказів та проведення державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки, тобто у 2014 та 2015 роках, оскільки Прокурор, беручи на себе повноваження представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Суд першої інстанції зауважив, що спірні договори укладено 26.12.2014, 14.05.2015 та 23.10.2015, проте з відповідними позовами Прокурор звернувся лише у листопаді 2019 року, тобто із пропуском встановленого законом строку позовної давності. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Прокурор пропустив строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом. Разом з тим суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання Прокурора про поновлення строку позовної давності, зазначивши, що Прокурор не навів поважних обставин та будь-якого фактичного, правового обґрунтування щодо пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку з таким пропуском.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги Прокурора, зазначив, що наявність факту пропуску позовної давності без об`єктивних поважних причин та заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності обґрунтовано зумовили відмову місцевим судом у задоволені позовних вимог Прокурора на підставі частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України.
5.27. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України Касаційну скаргу мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 261, 267, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; статті 391 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23; частини 2 статті 215, частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19; статей 14, 73, 74, частини 1 та пунктів 4, 5 частини 3 статті 162, частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України щодо принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, у постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18; статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України без урахування висновків про застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.
5.28. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.29. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.30. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій констатували порушення ОСОБА_1 встановленої законом процедури набуття права оренди на земельні ділянки для ведення фермерського господарства, проте дійшли необґрунтованого висновку, що спірні договори оренди як правочини підлягають визнанню недійсними в судовому порядку. На думку скаржника, такі правочини є нікчемними в силу положень частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України.
5.31. При цьому скаржник посилається на висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Богодухівської міської ради Харківської області про визнання наказу незаконним, визнання недійсним договору, скасування реєстрації та повернення ділянки. Зокрема, у зазначеній постанові Верховний Суд сформував такі висновки:
"Суд звертає увагу на те, що нікчемність правочину має місце не внаслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку.
…Так, у близькій за змістом постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8413/21 від 12.09.2023 зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Тому позов Прокурора про повернення земельних ділянок у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним".
5.32. Скаржник також зазначає, що у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка" викладено такий висновок:
"…якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним."
5.33. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2029 і справі № 688/2908/16-ц ухвалена за позовом громадянина до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, фізичної особи про визнання недійсним наказу та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. У цій постанові викладено висновок, на який посилається скаржник:
"якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)".
5.34. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури у касаційній скарзі також зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 наведена правова позиція про те, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia". А у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, як зауважує скаржник, зазначено, що, реалізуючи принцип "jura novit curia" у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх буквально. Також скаржник зазначає про висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 та постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо застосування частини 2 статті 215, частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України.
5.35. Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника щодо нікчемності договорів оренди земельних ділянок від 26.12.2014, від 14.05.2015 та від 23.10.2015 з кадастровими номерами 6322683500:01:002:0446, 6322686500:01:003:0620, 6322685000:02:002:0918 та 6322684400:01:001:0533 та щодо неправильної правової кваліфікації спірних правовідносин є необґрунтованими з огляду на таке.
5.36. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 звертала увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема як такого, що порушує публічний порядок.
5.37. Так, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
5.38. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
5.39. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись із вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).
5.40. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосила на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин), чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин), як такого, що порушує публічний порядок.
5.41. Відповідно до Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
5.42. За встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав земельні ділянки до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Таким чином, договори оренди земельних ділянок від 26.12.2014, від 14.05.2015 та від 23.10.2015 є оспорюваними правочинами, а тому суди у цьому разі повинні були досліджувати й початок перебігу позовної давності (аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 та від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21).
Наведене свідчить про помилковість доводів заступника керівника Харківської обласної прокуратури про те, що спірні договори оренди земельних ділянок від 26.12.2014, від 14.05.2015 та від 23.10.2015 є нікчемними. Тому безпідставними є і доводи скаржника про те, що у спірних правовідносинах не підлягала застосуванню позовна давність.
5.43. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог Прокурора про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні спірними земельними ділянками із посиланням на сплив позовної давності за такими вимогами. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури вважає, що відсутність в орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. Скаржник зауважує, що позов Прокурора про повернення земельної ділянки у цьому випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.
5.44. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури при цьому посилається на висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц дійшла таких висновків:
"Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
…Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.
…Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
…визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння".
Колегія суддів зазначає, що у справі № 359/3373/16-ц вирішувався спір про витребування земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, внаслідок чого держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. Висновки судів попередніх інстанцій у справі № 622/1370/19, що розглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. У справі № 359/3373/16-ц вирішувалося питання щодо критеріїв для розмежування віндикаційного позову (щодо земель лісогосподарського призначення) та негаторного позовів (щодо земель водного фонду) з урахуванням очевидності порушення вимог законодавства.
5.45. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради про зобов`язання повернути земельні ділянки, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливський затишок" на земельні ділянки. У зазначеній постанові викладено такі висновки:
"…серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
… Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України)".
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у справі № 924/820/21 з урахуванням установлених судами обставин належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду (в межах прибережної захисної смуги) дійшов висновку, що заявлена прокурором вимога про повернення земельних ділянок територіальній громаді в особі сільради є ефективним способом захисту, тобто негаторним позовом, на вимоги якого не поширюється позовна давність. У справі № 622/1370/19, що розглядається, правовідносини є неподібними із правовідносинами у справі № 924/820/21 з огляду на відмінний об`єкт та матеріально-правове регулювання.
5.46. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку. У наведеній постанові викладено такий висновок:
"вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди".
Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного суду у справі № 633/408/18 зазначила, що мета прокурора полягає у відновленні власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є належними й ефективними способами захисту вимоги прокурора про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права. У справі № 622/1370/19, що розглядається, суди відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними наказів ГУ Держгеокадастру, тому висновки судів не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.
5.47. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (за позовом Генічеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації) та постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц (за позовом фізичної особи про визнання особи винною у заподіянні шкоди, зобов`язання вчинити певні дії), позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Колегія суддів установила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц предметом позову були вимоги про виселення громадян зі службової квартири. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.
У справі № 607/15489/15-ц предметом позову були вимоги про зобов`язання вчинити певні дії, а саме зобов`язати відповідача за власні кошти встановити підпірну стіну. Суди установили, що позивач є власником земельної ділянки, права якого порушено внаслідок дій відповідача з незаконної зміни рельєфу земельної ділянки позивача. Встановлені судами обставини у справі № 607/15489/15-ц стали підставою для відновлення порушених прав позивача.
Отже, у справах № 653/1096/16-ц, № 359/3373/16-ц, № 924/820/21, № 607/15489/15-ц предмет, підстави позову та спірні правовідносини є неподібними із правовідносинами у справі № 622/1370/19, що розглядається, тому висновки, викладені у зазначених постановах, не є релевантними для їх застосування до правовідносин у справі № 622/1370/19, що розглядається.
5.48. У справі № 622/1370/19, що розглядається, відмова в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди обґрунтована спливом позовної давності. Наведене унеможливлює задоволення позовної вимоги Прокурора про повернення Золочівській селищній раді земельних ділянок, оскільки чинність спірних договорів оренди земельних ділянок як передумова фактичного користування ОСОБА_3 спірними земельними ділянками виключає обов`язок їх повернення.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (подібний висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010).
5.49. Крім того, Велика Палата Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 зауважила, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності. Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.
5.50. У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначено, що однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Натомість якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.
5.51. У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 зазначено про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном із позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства, оскільки позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
5.52. Отже, доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у справах № 653/1096/16-ц, № 359/3373/16-ц, № 924/820/21, № 607/15489/15-ц, та помилкове незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 391 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України до спірних правовідносин (у контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закон")), а також твердження скаржника про те, що позов Прокурора у цьому випадку є негаторним, не підтвердилися, оскільки між сторонами цього спору наявні договірні відносини, а наявність оспорюваних правочинів зумовлювала можливість застосування позовної давності.
5.53. Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, без урахування висновків про застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, є необґрунтованими, оскільки скаржник не навів аргументів щодо неправильного застосування судами зазначених норм матеріального права. Навпаки, у касаційній скарзі скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірні договори оренди земельних ділянок укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України.
5.54. За таких обставин Верховний Суд зазначає, що наведені заступником керівника Харківської обласної прокуратури підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.
5.55. Верховний Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності 03.04.2016 Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, то спірні договори оренди земельних ділянок від 26.12.2014 є оспорюваними, і суд повинен був установити відповідність чи невідповідність цих правочинів вимогам закону та з`ясувати обставини дотримання позивачем позовної давності. Отже, Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що ця справа не містить виключної правової проблеми і така передача не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
5.56. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, установив, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях господарських судів попередніх інстанцій, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник.
5.57. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
5.58. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 у справі № 622/1370/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 25.06.2024 |
Оприлюднено | 08.07.2024 |
Номер документу | 120204743 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Багай Н.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні