Постанова

від 18.01.2024 по справі 522/12566/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року

м. Київ

справа № 522/12566/18

адміністративне провадження № К/9901/1742/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Шарапи В.М., Берназюка Я.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року (головуючий суддя Завальнюк І.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (головуючий суддя Бойко А.В., судді: Осіпов О.Ю., Шевчук О.А.) у справі № 522/12566/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради про скасування постанови про накладення штрафу ,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У липня 2018 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради (далі також відповідач або Департамент аналітики та контролю ОМР), у якому просив скасувати постанову про накладення штрафу від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року позов задоволено.

Скасовано постанову Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради про накладання штрафу від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року залишено без змін.

13 січня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 10 січня 2019 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу, проте це не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в оскаржуваній постанові відсутня інформація щодо дати, часу та місця вчинення правопорушення; яким чином воно вчинено, тощо; незрозуміло яким чином та до якої саме роботи, в якому місці позивач допустив до роботи без оформлення трудового договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; яку саме роботу виконували зазначені особи. Отже, на переконання позивача, спірна постанова не містить об`єктивної сторони інкримінованого правопорушення, а тому підстави для відповідальності відсутні.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що за результатам розгляду справи про накладення штрафу уповноваженою особою прийнято постанову від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12, якою на позивача правомірно накладено штраф за порушення вимог частини першої та третьої статті 24, статті 21 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) та на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України. Застосований до позивача, як підприємця - суб`єкта господарської діяльності, штраф є фінансовою санкцією, а не адміністративною відповідальністю, а тому не передбачає складу адміністративного правопорушення.

03 вересня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету та підстав позову,в якій зазначено, що відповідач не мав права здійснювати позаплановий контрольний захід, так як в судовому порядку постанову КМУ № 295 від 29 квітня 2017 року, яка слугувала правовою підставою для інспекційного відвідування, визнано нечинною.

Також зазначає, що оскаржуваною постановою позивача повторно притягнуто до відповідальності, так як постановою Приморського районного суду міста Одеси від 03 серпня 2018 року у справі № 522/10194/18 на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 гривень за частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також КУпАП).

Стверджує, що у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини 2 статті 265 КЗпП і частини 3 статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну предмету та підстав позову, згідно якого станом на момент проведення інспекційного відвідування постанова КМУ № 295 від 26 квітня 2017 року була чинною та втратила свою чинність лише 14 травня 2019 року - з набранням законної сили судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17.

З покликанням на правову позицію Верховного Суду від 06 березня 2019 року у цій справі (№ 522/12566/18), відповідач заперечує проти посилань позивача на подвійне притягнення до відповідальності.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до Департаменту праці та соціальної політики ОМР надійшло звернення від громадянки ОСОБА_4 щодо порушень законодавства про працю стосовно позивача, а саме: неоформлення трудових відносин із нею та невиплати заробітної плати, яке було направлено за належністю до Департаменту аналітики та контролю ОМР.

На підставі наказу директора департаменту Козлова О.І. на здійснення інспекційного відвідування від 17 травня 2018 року № 21-п. та відповідного повідомлення ГУ Держпраці в Одеській області, інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 внесено до повідомної реєстрації № ОД311/939.

На підставі направлення на здійснення інспекційного відвідування від 18 травня 2018 року № 21/02-ОД311/939 з 24 травня 2018 року було розпочате інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (заклад « ІНФОРМАЦІЯ_1 »).

У зв`язку з відсутністю документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування, позивачу було вручено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 24 травня 2018 року № ОМС-ОД311/939/НП/12 та письмову вимогу про надання документів від 24 травня 2018 року № ОМС-ОД311/939/ПД/12, якою призупинено інспекційне відвідування строком на п`ять днів.

У ході інспекційного відвідування встановлено факти порушення законодавства про працю в частині фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Так, згідно письмових пояснень, наданих 24 травня 2018 року працівниками закладу «ІНФОРМАЦІЯ_1», встановлено, що за адресою: 1) АДРЕСА_1 працював ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин з ФОП ОСОБА_1 ; 2) АДРЕСА_2 працювала 5 днів через 2 дні з 7:00 до 22:00 год. ОСОБА_3 без оформлення трудових відносин з позивачем.

Також при проведенні інспекційного відвідування були отримані квитанції на оплату замовлення із зазначенням прізвищ та імен вищевказаних осіб, які обслуговували клієнтів закладу. Водночас документи на підтвердження трудових відносин між позивачем із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано.

За результатами інспекційного відвідування, 29 травня 2018 року складено акт № ОМС-ОД311/939/АВ/12, який підписано позивачем без зауважень, та припис про усунення порушень від 30 травня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/П/12, який було йому вручено.

06 червня 2018 року директором Департаменту аналітики та контролю Козловим О.І. прийнято рішення № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/12 щодо розгляду справи про накладення штрафу 15 червня 2018 року о 10:00 год. в приміщення департаменту, яке було направлено листом від 06 червня 2018 року № 02-25/322 та особисто отримано позивачем.

За результатами розгляду справи про накладення штрафу на підставі акта інспекційного відвідування від 29 травня 2018 року начальником відділу контролю за дотриманням законодавства про працю Вахрушевим С.О. прийнято постанову від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 про накладення на позивача штрафу за порушення вимог частини 1 та 3 статті 24, статті 21 КЗпП України на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивача вже притягнуто згідно рішення суду до адміністративної відповідальності за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору, у зв`язку із чим накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також постановою Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16, згідно яких: «правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності».

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник покликається на такі порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій:

відповідач в апеляційній скарзі просив розглянути справу за участі уповноваженого представника, проте справу було розглянуто в порядку письмового провадження;

суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо помилкового віднесення судом першої інстанції справи до категорії незначної складності та розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

суди попередніх інстанцій не взяли до уваги судову практику, викладену, зокрема в постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 522/12566/18.

Водночас скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму матеріального права, а саме статтю 61 Конституції України, ототожнюючи фінансову санкцію, накладену на позивача на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, з притягненням до адміністративної відповідальності згідно із частиною третьою статті 41 КУпАП.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги в межах касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд встановив таке.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю були врегульовані Порядком № 295.

Згідно із пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Згідно із підпунктом 8 пункту б) статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за охороною праці, забезпеченням соціального захисту працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, у тому числі зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, за наданням працівникам відповідно до законодавства пільг та компенсацій за роботу в шкідливих умовах.

Рішенням Одеської міської ради від 14 грудня 2017 року № 2729-VII було затверджено Положення про Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради, згідно якого Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради (далі - Департамент) є виконавчим органом Одеської міської ради і створений відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно пункту 1.8 Положення Департамент є уповноваженим виконавчим органом Одеської міської ради з питань здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

На виконання наданих повноважень, відповідно до положень Порядку № 295, Департаментом аналітики і контролю ОМР і було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході інспекційного відвідування встановлено факти порушення позивачем законодавства про працю в частині фактичного допуску двох працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Водночас відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Об`єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи № 260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22 грудня 2020 року дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України) отримує додатковий правовий статус.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19 за подібних правовідносин сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:

штрафи, передбаченні статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;

фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами розгляду справи про накладення штрафу на підставі акта інспекційного відвідування від 29 травня 2018 року начальником відділу контролю за дотриманням законодавства про працю Вахрушевим С.О. прийнято постанову від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення вимог частини 1 та 3 статті 24, статті 21 КЗпП України на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

Водночас в ході розгляду справи було встановлено, що за факт допуску до роботи осіб без оформлення трудових відносин ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно постанови Приморського районного суду міста Одеси від 03 серпня 2018 року у справі № 522/10194/18, суд розглянувши матеріали, які надійшли з Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради, а саме протокол про адміністративне правопорушення № ОМС-ОД311/939/АВ/П/ПТ/12 від 30 травня 2018 року, визнав ОСОБА_1 винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 8 500,00 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 260/511/19 за подібних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновків про таке.

Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.

Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулось за часом пізніше.

Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.

При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".

Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: "за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (частина друга статті 60); "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" та "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61); "особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (частина перша статті 63), "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (частина друга статті 68); "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону" (частина друга статті 105); "за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності" (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.

У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:

" 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину."

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі».

Водночас статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, за змістом наведених правових норм КУпАП притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.

Подібний висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 824/1164/18-а, від 22 лютого 2022 року у справі № 260/511/19, від 18 травня 2022 року у справі № 813/4354/17 та від 01 червня 2022 року у справі № 440/698/20, від 27 липня 2022 року у справі № 1340/5822/18.

Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від наведених правових висновків Верховного Суду.

За сталої правової позиції, притягнення позивача до юридичної відповідальності за статтею 41 КУпАП слід пов`язувати саме із складанням відносно нього відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення від 30 травня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/П/ПТ/12.

Отже, відповідачем до позивача застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП, шляхом прийняття постанови про накладення штрафу від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його 30 травня 2018 року (дата складання протоколу про адміністративне правопорушення) вже було притягнуто до відповідальності, що заборонено статтею 61 Конституції України.

Верховний Суд звертає увагу, що Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19 дійшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16, в якій зазначено що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.

Водночас Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19 підтримала позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 522/12566/18 (провадження К/9901/68351/18), згідно якої накладення на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України не охоплюються поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності».

Інші висновки Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 522/12566/18 не заслуговують на увагу, оскільки судом в межах касаційного перегляду вирішувалося питання підсудності справ щодо притягнення до відповідальності за статтею 265 КЗпП.

Беручи до уваги покликання судів попередніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16, від якої відступила Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19, колегія суддів приходить до висновку про часткову неправильність правової оцінки судами попередніх інстанції спірних правовідносин. Водночас, оскільки суди попередніх інстанції фактично дійшли правильного висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови, рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в їх мотивувальній частині.

Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з огляду на таке.

В матеріалах справи наявні клопотання від представника позивача та представника відповідача (Грабовської Н.М.) про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.181,182), а отже покликання скаржника на те, що в апеляційній скарзі відповідача міститься клопотання про розгляд справи за участі уповноваженого представника суд вважає безпідставним.

Водночас колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо помилкового віднесення судом першої інстанції справи до категорії незначної складності та розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

Згідно з частиною другою статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин (пункт 20 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

В свою чергу, частиною 4 статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, процесуальний кодекс пов`язує неможливість розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проте в межах цієї справи оскаржується розмір штрафу, який є еквівалентним 116,28 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, враховуючи ціну позову, а також те, що справа не належить до категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції, розглядуючи справу в порядку письмового провадження за участі сторін в судовому засіданні, не допустив порушення процесуальних норм, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень згідно статті 353 КАС України.

За змістом частин першої, четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 345, 351, 353, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/12566/18, змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/12566/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа