Постанова

від 11.12.2019 по справі 522/12566/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 р.м.ОдесаСправа № 522/12566/18 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Дата і місце ухвалення 01.10.2019 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Осіпова Ю.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради про скасування постанови про накладання штрафу від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суд першої інстанції, роблячи висновок про те, що накладення на фізичну особу-підприємця штрафу згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, після накладення на цю ж особу штрафу згідно ч. 3 ст. 41 КУпАП, фактично є притягненням до одного виду відповідальності, не дослідив та не розмежував види юридичної відповідальності, до яких притягнуто позивача. Апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не досліджено постанову Верховного Суду від 06.03.2019 року, яка знаходиться в матеріалах справи та яка прийнята з питань, що стали підґрунтям для ухвалення Одеським окружним адміністративним судом оскаржуваного рішення від 01.10.2019 року.

Апелянт вказує на те, що у постанові від 06.03.2019 року Верховний Суд зазначив, що наявність у частині третій статті 265 КЗпП України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів з адміністративною відповідальністю є неправильним.

Відповідач вважає, що згідно постанови від 15 червня 2018 року позивача було притягнуто до фінансової відповідальності, а не до адміністративної, а тому висновок суду про порушення ст. 61 Конституції України є необґрунтованим.

Апелянт вважає, що в оскаржуваному рішення суд першої інстанції не надав мотивовану оцінку кожному аргументу наведеного учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

У зв`язку з вказаним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 року та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

09.12.2019 року на адресу П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 17.05.2018 року № 21-п, у зв`язку із надходженням звернення від громадянки ОСОБА_2 щодо порушень законодавства про працю, Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 .

Предметом заходу державного контролю, згідно зазначеного вище наказу було: додержання вимог законодавства про працю, зокрема, фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці; порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю.

При проведенні інспекційного відвідування, на підставі п. 18 Порядку № 295, у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування, ФОП ОСОБА_1 було вручено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 24.05.2018 року № ОМС-ОД311/939/НП/12 та письмову вимогу про надання документів від 24.05.2018 року № ОМС-ОД311/939/ПД/12, якою призупинено інспекційне відвідування строком на п`ять днів.

За наслідками проведення інспекційного відвідування 29.05.2018 року було складено акт № ОМС-ОД311/939/АВ/12, в якому відображено факти порушення законодавства про працю в частині фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Встановлено, що в закладах "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 працювали без оформлення трудових відносин з ФОП ОСОБА_1 наступні фізичні особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У зв`язку з виявленими порушеннями Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради було винесено припис про усунення порушень та прийнято рішення від 06.06.2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/12 щодо розгляду справи про накладення штрафу 15.06.2018 року о 10:00 год. в приміщення департаменту, яке було направлено листом від 06.06.2018 року № 02-25/322 та особисто отримано позивачем.

За результатами розгляду справи про накладення штрафу на підставі акта інспекційного відвідування від 29.05.2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/12, заступником директора департаменту - начальником відділу контролю за дотриманням законодавства про працю складено постанову від 15.06.2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24, ст. 21 КЗпП України на підставі абз 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, у розмірі 223 380 грн.

Не погодившись із вищезазначеною постановою, та припинивши 28.11.2018 року підприємницьку діяльність за власним рішенням, позивач як фізична особа звернувся до суду із зазначеним позовом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, врахувавши висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року по справі № 814/2156/16, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасування оскаржуваної постанови.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 8 п. б) ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за охороною праці, забезпеченням соціального захисту працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, у тому числі зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, за наданням працівникам відповідно до законодавства пільг та компенсацій за роботу в шкідливих умовах.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), міським радам міст обласного значення та сільським, селищним, міським радам об`єднаних територіальних громад було рекомендовано під час здійснення повноважень, передбачених частиною третьою статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуватися цією постановою.

Рішенням Одеської міської ради від 14.12.2017 р. № 2729-VII було затверджено Положення про Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради, згідно якого Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради (далі - Департамент) є виконавчим органом Одеської міської ради і створений відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Згідно п. 1.8 Положення, Департамент є уповноваженим виконавчим органом Одеської міської ради з питань здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

На виконання наданих повноважень, відповідно до положень постанови № 295, Департаментом аналітики і контролю ОМР і було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 .

Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Зазначені штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

В ході розгляду справи було встановлено, що за факт допуску до роботи осіб без оформлення трудових відносин ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за рішенням суду. Так, згідно постанови Приморського районного суду міста Одеси від 03 серпня 2018 року по справі № 522/10194/18, провадження 3/522/5587/18, ОСОБА_1 було визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 28.09.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2018 року повернуто апелянту.

Таким чином, постанова Приморського районного суду міста Одеси від 03.08.2018 року по справі № 522/10194/18 набрала законної сили 28.09.2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача вже притягнуто, згідно рішення суду, до адміністративної відповідальності за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору, у зв`язку із чим накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також постановою Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст. 61 Конституції України.

Апелянт не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, та вважає, що накладення на позивачу штрафу згідно постанови Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 не є притягненням до адміністративної відповідальності.

Таким чином, ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла наступного висновку:

Як зазначалось вище, підставою для притягнення юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України є фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

З положень ст. 265 КЗпП України слідує, що штраф за цією статтею є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 КпАП України є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Судом першої інстанції встановлено, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці від 28.12.2014 року. Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України Про засади запобігання і протидії корупції іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

З огляду на зазначене, ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому, одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП і частини 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

В свою чергу, для висновку про можливість застосування ст. 61 Конституції України необхідним є з`ясування чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

В свою чергу, аналіз вказаних статей свідчить про те, що диспозиції абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

В постанові від 21 грудня 2018 року по справі № 814/2156/16 Верховний Суд зазначив, що враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, Суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.

Застосовуючи ці підходи при розгляді справи, Верховний Суд звернув увагу, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору підприємця вже притягнуто до адміністративної відповідальності рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України.

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскільки в даному випадку ОСОБА_1 , як фізичну особу-підприємця, вже притягнуто до адміністративної відповідальності згідно ч. 3 ст. 41 КУпАП, постановою приморського районного суду м. Одеси від 03.08.2018 року, яка набрала законної сили, притягнення його до відповідальності ще й постановою Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що прямо суперечить ст. 61 Конституції України.

З огляду на зазначене, постанова Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 не можу бути визнано правомірною та підлягає скасуванню.

Що стосується посилань апелянта на неврахування при розгляді справи постанови Верховного Суду від 06.03.2019 року, прийнятої у даній справи, слід зазначити наступне:

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку постанова Верховного Суду від 06.03.2019 року була прийнята за наслідками перегляду ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19.07.2018 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2018 року, в частині визначення підсудності справи.

В свою чергу, висновки щодо застосування норм права в аналогічних, що і виниклі, правовідносинах, містяться саме у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року по справі № 814/2156/16, яка і була врахована судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року N 7-рп/2001 також не приймається до уваги, з огляду на те, що вказана справа стосується відповідальності юридичних осіб. а спір в даному випадку стосується відповідальності ОСОБА_5 як фізичної особи і фізичної особи-підприємця.

Твердження апелянта щодо відсутності підстав вважати, що застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій згідно постанови Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради від 15 червня 2018 року № ОМС-ОД311/939/АВ/ТД/ФС/12 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України є подвійним притягненням до одного виду відповідальності, спростовуються викладеними вище доводами суду апеляційної інстанції.

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: О.Ю. Осіпов

Суддя: О.А. Шевчук