Постанова

від 18.01.2024 по справі 420/10853/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року

м. Київ

справа № 420/10853/22

адміністративне провадження № К/990/15010/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Білак М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 420/10853/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська торгова компанія» до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року (суддя - Кравченко М.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року (головуючий суддя - Кравченко К.В., судді: Джабураія О.В., Вербицька Н.В.)

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська торгова компанія» (далі - позивач, ТОВ «Одеська торгова компанія») звернулося до суду із позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 4 липня 2022 року № 331731 про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).

На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Одеська торгова компанія» зазначила, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, і визначальним є те, що позивач не є перевізником, тому не являється суб`єктом, який має бути притягнутий до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в розумінні статті 1 Закону № 2344-III.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини

12 травня 2022 року під час рейдової перевірки (направлення на перевірку від 07 травня 2021 року) інспектором відповідача в пункті габаритно-вагового контролю, що знаходиться на ділянці автомобільної дороги М-15 Одеса-Рені-Бухарест 60 км + 540 м, здійснено перевірку вантажного транспортного засобу марки DAF XF 105.460 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), з напівпричепом-контейнеровозом марки FRUEHAUF TX38CSK9EA (реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

За результатами перевірки посадовими особами відповідача складено акт №329463 (проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом). В акті зазначено про допущення перевізником порушення абзацу 14 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні подільного вантажу. Також вказано, що перевізником допущено перевищення вагових параметрів на строєну вісь, замість допустимих 24 тон навантаження становило 26,3 тон зерна, що склало перевищення на 9,58%.

На підставі цього акту відповідачем 4 липня 2022 року прийнято постанову № 331731 про застосування до ТОВ «Одеська торгова компанія» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8500,00 грн, за порушення абзацу 14 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Не погоджуючись із винесеною постановою ТОВ «Одеська торгова компанія» оскаржила її до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову від 4 липня 2022 року № 331731 про застосування до ТОВ «Одеська торгова компанія» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8500,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач у даних спірних правовідносинах не є перевізником, а тому не може нести відповідальність за порушення законодавства самим перевізником. Враховуючи, що позивач не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, як наслідок, підстави застосування до нього адміністративно-господарського штрафу відсутні.

Також суди при вирішені спору зазначили, що відповідач не надав суду будь яких документів про характеристики зважувального обладнання, про самі ваги, який відсоток похибки таких ваг, чи проходили вони періодичну повірку, тощо. Відповідачем не надано суду доказів на те, що пункт габаритно-вагового контролю на момент здійснення вагового контролю відповідав нормативним вимогам.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що ненадання відповідачем документів (технічної документації, інформацію щодо вагового обладнання) позбавляє можливості встановити діапазон вимірювання ваг, границі допустимих похибок при визначені навантажень як на одиничну вісь, так і групу осей, а також діапазон швидкості руху автомобіля під час здійснення зважування та, відповідно, установити допущення перевізником порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Укртрансбезпека подала касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Одеська торгова компанія».

Як на підставу оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій Укртрансбезпека послалася, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та зазначила, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували положення Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, що затверджений Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України 10 жовтня 2013 року №1007/1207 (Порядок) - без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі №817/1051/16 та від 03 липня 2019 року у справі №819/1381/16.

Скаржник вважає, що відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у цих постановах, під час притягнення особи до відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, ненадання інформації, обов`язковість якої законом не передбачена, не може бути підставою для уникнення порушником відповідальності.

Крім того, як указує скаржник, у наданій під час проведення перевірки товаро-транспортній накладній (ТТН) №145 від 11 травня 2022 року, про яку зазначено в акті проведення перевірки і яка надавалась в момент виявлення порушення, перевізником зазначено - ТОВ «ОТК», тобто, ТОВ «Одеська торгова компанія». А тому, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що позивач не може нести відповідальність за порушення законодавства, оскільки не є перевізником (суб`єктом відповідальності у даних спірних правовідносинах).

Верховний Суд ухвалою від 09 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ТОВ «Одеська торгова компанія» 03 липня 2023 року надало відзив на касаційну скаргу, у якому просило відмовити Укртрансбезпека в задоволені касаційної скарги, а рішення судів - залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги Укртрансбезпеки та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідачем прийнято постанову № 331731 про застосування до ТОВ «Одеська торгова компанія» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8500,00 грн, за порушення абзацу 14 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Ключовим мотивом судів першої та апеляційної інстанції для скасування цієї постанови було те, що відповідачем винесено її щодо особи (позивач, ТОВ «Одеська торгова компанія»), яка, як встановлено з матеріалів справи, не є автомобільним перевізником вантажу та відповідно не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Поклавши в основу свого рішення висновок про те, що відповідач протиправно застосував адміністративну відповідальність до особи, яка не була автомобільним перевізником, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що указане допущене відповідачем порушення є самостійною підставою для скасування оспореної постанови останнього.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 48 Закону № 2344-III в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, який викладено у постановах від 06 вересня 2023 року справі № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21. Висновки, у вказаних справах є релевантними до обставин цієї справи, колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частинами сімнадцятої-двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Порядок № 1567).

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а та від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (де власником транспортного засобу є ФОП ОСОБА_1 , а водієм є ОСОБА_2 ); договору транспортного перевезення №05-01-2022/5 (за яким, перевезення здійснювалось ФОП ОСОБА_1 , а замовником та власником є ТОВ «Одеська торгова компанія»); з рахунку на оплату №928, платіжного доручення №504 та акту наданих послуг (оплата за надання послуг з перевезення вантажу ФОП ОСОБА_1 на користь замовника ТОВ «Одеська торгова компанія») дійшли висновків, що саме ФОП ОСОБА_1 виступала в якості перевізника, а не ТОВ «Одеська торгова компанія».

Зазначивши такий висновок, суди не з`ясували хто є суб`єктом і чому відповідач дійшов висновку що ним є ТОВ «Одеська торгова компанія» та притягнув його як перевізника до адміністративної відповідальності.

Між тим, згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна (ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Отже, суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору не застосували вказаний підхід Верховного Суду щодо установлення належного перевізника, адже не дослідили обставини наданих документів відповідачу як контролюючому органу водієм транспортного засобу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Суди не звернули увагу, що у наданій позивачем ТТН перевізником значиться ТОВ «Одеська торгова компанія» через ФОП ОСОБА_1 , натомість у долучених до матеріалів справи відповідачем доказах - ТТН (наданих контролюючому органу в момент виявлення порушення), автомобільним перевізником зазначено ТОВ «ОТК», і лише ОСОБА_2 значиться як водій.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обмежився виключно висновком про законність та обґрунтованість такого рішення і не надав жодної оцінки указаним доводам апеляційної скарги та посиланням на відповідні докази, які є основними для встановлення дійсного автомобільного перевізника.

Верховний Суд, враховуючи доводи відповідача з цього приводу, які заявлені в касаційній скарзі, не може залишити це поза увагою.

Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя. А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є недопустимим.

Отже, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх визначених законом заходів щодо встановлення дійсних обставин справи, які склалися між учасниками справи в момент здійснення спірної перевірки із посиланням на норми законодавства, якими врегульовано такі правовідносини, у зв`язку із чим не встановили усі дійсні фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим передчасно дійшли висновків по суті вимог без належного мотивування.

Водночас, в силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно вимог частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій не встановили дійсного автомобільного перевізника, не дослідили документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника, частково знайшли своє підтвердження, під час касаційного перегляду.

Аргументи касаційної скарги щодо невірного, на думку скаржника, визначення судами факту перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів в цьому випадку не заслуговують на увагу, оскільки неправильне визначення Укртрансбезпекою дійсного автомобільного перевізника та застосування адміністративної відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт до особи, яка не здійснювала спірного автомобільного перевезення було самостійною підставою для висновку про протиправність оспореної постанови та її скасування.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржені судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року у справі № 420/10853/22 скасувати.

Справу № 420/10853/22 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько М.В. Білак