Постанова від 17.01.2024 по справі 755/9500/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1713/2024

Справа № 755/9500/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 січня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Чех Н.А. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час розрахунку при звільненні, тобто по день ухвалення рішення в справі, в тому числі за період з 31 березня 2018 року по 09 червня 2020 року включно в сумі 322312,20 грн., грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 84820,58 грн., відшкодування моральної шкоди за невиплачену тривалий час заробітну плату в розмірі 79488 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Збільшивши позовні вимоги в лютому 2022 року в частині грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, просила стягнути грошову компенсацію в розмірі 113093,28 грн. за 188 днів невикористаної відпустки, в іншій частині позовні вимоги залишено незмінними.

Позов мотивувала тим, що з 28 лютого 2011 року працювала на ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на посаді головного бухгалтера.

З початку 2018 року відповідач, посилаючись на нібито складне економічне становище, відсутність коштів та перебування в стані реорганізації у ПАТ «Укртелефільм», відмовляється виплачувати позивачу заробітну плату, внаслідок чого виникла заборгованість по заробітній платі і продовжує існувати станом на день подання позову. 30 березня 2021 року представником позивача отримано відповідь на адвокатський запит, з якого з`ясувалося, що позивача було звільнено з займаної посади з 30 березня 2018 року. Таким чином, слід вважати, що з 30 березня 2018 року відповідач припинив трудові правовідносини з позивачем з прийняттям на себе всіх обов`язків, передбачених трудовим законодавством для роботодавця в зв`язку зі звільненням працівника.

Станом на 30 березня 2018 року (на день звільнення) і на день подання позову у відповідача існує заборгованість із виплати заробітної плати, що підтверджується судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року № 755/3664/18 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 42094,60 грн. Вказаний судовий наказ відповідачем не виконано, кошти не стягнуто. Заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати за січень-лютий 2018 року також підтверджена постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в справі № 755/12651/18, якою стягнуто з відповідача вказану суму заборгованості на користь позивача, і дане судове рішення також залишається невиконаним відповідачем на даний час. Таким чином, при звільненні позивача відповідач не виплатив заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року на загальну суму 58654,60 грн., безспірність якої підтверджена чинними судовими рішеннями. Отже, на день звільнення був відсутній спір про розміри належних до виплати сум від відповідача, однак розрахунку проведено не було. Більше того, відповідач приховав від неї факт звільнення, а також ухиляється від надання інформації про нараховані суми, що належать позивачу при звільненні. Крім того, при звільненні відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 08 лютого 2013 року по день звільнення.

Тривале затримання виплати заробітної плати, яке допустив відповідач, призвело до моральних страждань позивача, втрати її нормальних життєвих зв`язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, вона постійно хвилюється, позбавлена можливості забезпечувати свою сім`ю на належному рівні.

Вказувала, що невиплата заборгованості із заробітної плати існує за наявності вини відповідача, який замість погашення боргів витрачає кошти на покриття інших витрат, зокрема придбання юридичних та інших послуг.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року позов частково задоволено, стягнуто з ДП УСТФ «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49680,00 грн. та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 84 820,58 грн., а всього 134500,58 грн. В задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір 1345 грн.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, постановити окрему ухвалу згідно п. 7 прохальної частини позову, врахувати намір позивача подати докази розміру судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення в даній справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що захищаючи трудові права позивача, суд першої інстанції вірно застосував положення ст. 117 КЗпП України, однак невірно визначився з розміром суми стягнення. При визначенні розміру середнього заробітку суд обмежився шестимісячним строком, застосувавши ч. 1 ст. 117 КЗпП України в редакції станом на день ухвалення рішення, однак на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення з позовом ч. 1 ст. 117 КЗпП України мала іншу редакцію, а саме стягненню підлягав середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Редакція статті, застосована судом, набрала законної сили 19 липня 2022 року після виникнення спірних правовідносин та під час розгляду справи в суді.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі, пояснювала, що ініціювала в судах не одну справу з метою захисту своїх трудових прав, зокрема, судові накази Дніпровського районного суду м. Києва № 755/9304/17 від 21 червня 2017 року, № 755/3664/18 від 13 березня 2018 року, постанова Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в справі № 755/12651/18. Таким чином, при звільненні позивача відповідач не виплатив їй заборгованість по заробітній платі за період з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року на загальну суму 98665,94 грн., безспірність якої підтверджена чинними судовими рішеннями. Суд першої інстанції невірно встановив загальну суму заробітної плати, стягнутої судовими рішеннями, та загальну суму заробітної плати, визначену судом у 58654,60 грн., яку мав сплатити відповідач при звільненні позивача.

Отже, період, за який була не виплачена заробітна плата - 19 місяців, розмір заборгованості на момент звільнення - 211759,20 грн., сума заборгованості в 25 разів перевищувала середньомісячний заробіток позивача, і дані обставини не були враховані судом першої інстанції.

Вказувала, що суд першої інстанції проігнорував, що в 2018 році відповідач мав достатній обсяг грошових коштів, щоб в повному обсязі розрахуватися з позивачем, однак не зробив цього добровільно навіть в 2023 році після подання ОСОБА_1 позову. Відповідач є державним підприємством, але його видатки, в тому числі по заробітній платі, не фінансуються з бюджету, а отже і не залежать від державного чи місцевих бюджетів, відповідач перебуває на господарському розрахунку та самостійно розпоряджається бюджетними коштами.

Вказувала, що судом першої інстанції не враховано наявність декількох судових рішень, які не виконуються відповідачем, сумлінності позивача, яка своєчасно звернулася до роботодавця з вимогами про сплату заробітної плати, та звернення позивача з цим позовом після того, як стало відомо про свавільне витрачання відповідачем коштів.

Зазначала, що виходячи з розміру середньоденної заробітної плати в сумі 403,90 грн., заборгованість із виплати середнього заробітку за весь час затримки, тобто з 31 березня 2018 року по день ухвалення рішення судом першої інстанції 22 лютого 2023 року становить 403,90 грн. х 1232 дні = 497604,80 грн. Враховуючи, що сума заборгованості із заробітної плати становить 211759,20 грн., а відповідальність роботодавця за п`ять років умисного порушення прав позивача - 497604,80 грн., вказаний розмір є пропорційним і справедливим, і тільки сам відповідач сприяв тому, щоб цей період зростав.

Наголошувала, що сума середнього заробітку за весь час затримки в розмірі 497604,80 грн. є цілком співмірною з активами відповідача, у власності якого перебуває нерухоме майно, вартість лише одного об`єкту нерухомості перевищує суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, отже стягнення цієї суми не призведе до надмірних витрат відповідача або до ситуації зменшення прав інших працівників відповідача.

Зазначала, що стягуючи грошову компенсацію за невикористану відпустку, суд першої інстанції не взяв до уваги відповідь ГУ ПФУ в м. Києві від 31 січня 2022 року та зроблений позивачем розрахунок сум компенсації за невикористану відпустку, що міститься в заяві про збільшення позовних вимог. Суд першої інстанції невірно встановив, що позивач має 141 день невикористаної відпустки, насправді кількість днів невикористаної відпустки становить 188, а сума компенсації з урахуванням податків та зборів - 188 х 601,56 = 113093,28 грн.

Звертала увагу, що рішення суду в частині відмови в задоволені позову про стягнення моральної шкоди повністю невмотивоване.

Також вважала, що суд має постановити в справі окрему ухвалу.

Від відповідача ДП УСТФ «Укртелефільм» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Посилався на те, що позивача було звільнено з ДП УСТФ «Укртелефільм» на підставі наказу від 27 березня 2018 року з 30 березня 2018 року, про факт звільнення повідомлено у відповідності з чинним законодавством України. Позивач на день звільнення була відсутня на роботі, отже виплата всіх сум, належних до виплати, повинна була бути здійснена не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, однак позивач не зверталася з вимогою про розрахунок, письмово не повідомляла банківські реквізити для сплати коштів. Заборгованість за період з 01 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року була стягнута відповідними судовими рішеннями, наразі виконавче провадження виконано та стягнуто заборгованість в повному обсязі. Враховуючи, що на момент звільнення у позивача була відсутня заборгованість перед позивачем, судові накази за попередні періоди відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» перебували на примусовому виконанні, відповідно відповідач не повинен був виплачувати будь-які кошти, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в такому випадку. З зазначеного слідує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було неправильно встановлено обставини справи, неправильно досліджено і оцінено докази, що призвело до неправильного застосування ст. 116, 117 КЗпП України, тобто у суду взагалі були відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги позивача в частині невірного встановлення судом першої інстанції кількості днів невикористаної відпустки, вказував, що позивачем до позовної заяви не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт наявності у неї як 141, так і 188 днів невикористаної відпустки. Суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що перший заступник генерального директора Бійма О.І. не був включений до складу ліквідаційної комісії відповідача, отже з 21 грудня 2017 року не мав права підписувати документи від імені відповідача, в тому числі накази про надання відпустки, тому суд безпідставно зробив висновок, що наказ про надання відпустки позивачу за підписом ОСОБА_3 є належним та допустимим доказом.

Заперечував факт наявності у позивача невикористаної відпустки та відповідно заборгованості з її виплати, оскільки той факт, що позивач не мала невикористаної відпустки, встановлено під час розгляду справи № 755/12651/18, відповідні висновки викладено в постановах Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року та Верховного Суду від 25 листопада 2019 року.

Щодо доводів позивача про стягнення моральної шкоди, вказував, що оскільки на момент звільнення у відповідача була відсутня заборгованість перед позивачем, судові накази за попередні періоди перебували на примусовому виконанні, відповідно відповідач не повинен був виплачувати будь-які кошти на користь позивача, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, і в такому випадку суд зробив обґрунтований та законний висновок про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.

Відповідач ДП УСТФ «Укртелефільм», також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які визнано встановленими судом першої інстанції, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив ті ж доводи, які були використані ним у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

В судове засідання 17 січня 2014 року учасники справи не з?явилися, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлялися шляхом направлення судових повісток-повідомлень на відомі суду поштові та електронні адреси. При цьому під час розгляду справи апеляційним судом від представника позивача надходило клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, якою підтримано апеляційну скаргу в повному обсязі.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи наведене, оскільки учасники справи належним чином обізнані про рух справи та повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, враховуючи, що в апеляційній скарзі стороною позивача вже викладені її доводи, а відповідач скористався правом відзиву на апеляційну скаргу позивача, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з ДП УСТФ «Укртелефільм».

Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 09 липня 2019 року, ОСОБА_1 оглянута 09 липня 2019 року, інвалідність ІІ групи встановлена на строк до 01 серпня 2021 року, дата чергового перегляду 10 липня 2021 року (а. с. 22 т. 1).

На а. с. 23 т. 1 наявна копія довідки з Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_1 (форма ОК-7).

Листом ДП УСТФ «Укртелефільм» від 12 березня 2021 року повідомлено на адвокатський запит, що згідно даних бухгалтерського обліку в ДП УСТФ «Укртелефільм» відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 , сума заборгованості за період з 01 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року була стягнута на користь ОСОБА_1 в судовому порядку та знаходиться на виконанні у Дніпровському ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2; в частині вимоги щодо надання довідки про кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 , станом на день відповіді на цей запит на ДП УСТФ «Укртелефільм» відсутні необхідні кадрові документи для надання витребуваної довідки (а. с. 25 т. 1).

Згідно довідки ДП УСТФ «Укртелефільм» від 12 березня 2021 року, за підписом генерального директора ОСОБА_4 , посадовий оклад ОСОБА_1 станом на 01 січня 2018 року та 01 лютого 2018 року становить 8280 грн., загальна сума заробітної плати за період з 01 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року становить 16560 грн. разом з податками та зборами (а. с. 26 т. 1).

Листом ДП УСТФ «Укртелефільм» від 25 березня 2021 року на адвокатський запит щодо причин припинення нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року по теперішній час надано копію наказу № Н-327/2 від 27 березня 2018 року (а. с. 28 т. 1).

Наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 21 грудня 2017 року № 519 припинено ДП УСТФ «Укртелефільм» шляхом перетворення у ПАТ «Укртелефільм», створено комісію з перетворення підприємства та затверджено її персональний склад, який в подальшому змінювався відповідними наказами Держкомтелерадіо, головою комісії з перетворення призначено ОСОБА_4 (а. с. 30 - 38 т. 2).

Згідно наказу ДП УСТФ «Укртелефільм» № Н-327/2 від 27 березня 2018 року, за грубе порушення трудової дисципліни - відсутність на роботі без поважних причин, головного бухгалтера ОСОБА_1 згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України звільнено з роботи з 30 березня 2018 року (а. с. 29 т. 1).

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року в справі № 755/3664/18 за заявою ОСОБА_1 стягнуто з боржника ДП УСТФ «Укртелефільм» заборгованість по заробітній платі підприємства за період з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року станом на 01 січня 2018 року у розмірі 42 094,60 грн. (а. с. 30 - 31 т. 1).

Постановою старшого державного виконавця Дніпровського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 02 травня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 з виконання судового наказу № 755/3664/18 від 13 березня 2018 року (а. с. 32 - 33 т. 1).

Постановою старшого державного виконавця Дніпровського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 10 травня 2018 року приєднано ВП № НОМЕР_3 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке веде Дніпровський РВДВС ГТУЮ у м. Києві (а. с. 34 т. 1).

08 листопада 2019 року головним державним виконавцем Дніпровського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесено постанову про арешт коштів боржника ДП УСТФ «Укртелефільм», встановлено, що на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого входить 117 виконавчих документів про стягнення з ДП УСТФ «Укртелефільм» на загальну суму 6236285,10 грн. з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Рішення боржником не виконано, для забезпечення реального виконання рішення необхідно накласти арешт на кошти боржника (а. с. 11 - 23 т. 2).

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в справі № 755/12651/18 за позовом ОСОБА_1 та інших осіб до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, зокрема стягнуто з ДП УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 16560 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, зобов`язано ДП «Укртелефільм» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію на нараховану, але не виплачену заробітну плату, за період з 01 січня 2018 року по 01 березня 2018 року, а також компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати (а. с. 40 - 45 т. 1). Даною постановою встановлено, що зважаючи на те, що ОСОБА_3 не мав права підпису заяв про надання відпусток позивачам, що свідчить про їх недійсність, а матеріали справи не містять документів про нарахування у січні та лютому 2018 року будь-яких виплат до заробітної плати позивачів, з відповідача підлягає стягнення лише нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з січня 2018 року по 01 березня 2018 року, яка становить суму посадового окладу за два місяці, в тому числі на користь ОСОБА_1 - 18032 грн.

30 березня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист в справі № 755/12651/18 про стягнення з ДП УСТФ «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 16560 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (а. с. 39 т. 1).

30 березня 2018 року ДП УСТФ «Укртелефільм» направило на адресу ОСОБА_1 лист № Л-7, яким повідомлено про звільнення з роботи 30 березня 2018 року на підставі наказу № Н-327 від 27 березня 2018 року, повідомлено про необхідність отримання трудової книжки у відділі кадрів (а. с. 209 т. 1).

04 квітня 2018 року, 25 квітня 2018 року, 28 травня 2018 року ОСОБА_1 зверталася до ДП УСТФ «Укртелефільм» із заявами про виплату заборгованості із заробітної плати та надання розрахунку заборгованості із заробітної плати, на заявах проставлені відмітки про реєстрацію заяв ДП УСТФ «Укртелефільм» у відповідні дати (а. с. 61 - 63 т. 1).

На а. с. 64 - 66 т. 1 знаходиться копія виписки ПриватБанку від 25 березня 2021 року по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2011 року по 22 березня 2021 року.

На а. с. 76 т. 1 знаходиться копія додаткової угоди № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав № 28/1-13 від 12 червня 2017 року від 19 грудня 2017 року, укладеного ДП УСТФ «Укртелефільм» (продавець) з ТОВ «ЛОДОКС» (покупець), яким погоджено загальну вартість квартири при вказаній площі 14 500 000 грн.

На а. с. 77 т. 1 знаходиться копія довіреності від 07 березня 2018 року, виданої ДП УСТФ «Укртелефільм», якою ТОВ «ЛОДОКС» уповноважено здійснити оплату заборгованості ДП УСТФ «Укртелефільм» перед ПАТ «ДТЕК Київські Електромережі» в розмірі 74806,54 грн. шляхом перерахування грошової суми на рахунок ПАТ «ДТЕК Київські Електромережі» до 14 березня 2018 року.

На а. с. 78 т. 1 знаходяться копії платіжних доручень, згідно яких ТОВ «ЛОДОКС» здійснено оплату за електроенергію на користь ПАТ «ДТЕК Київські Електромережі» в розмірі 69418,13 грн. та 4488,41 грн.

На а. с. 79 - 80 т. 1 знаходиться копія довіреності від 19 березня 2018 року, виданої ДП УСТФ «Укртелефільм», якою ТОВ «ЛОДОКС» уповноважено здійснити оплату заборгованості ДП УСТФ «Укртелефільм» перед ПП «Сакура М4» в розмірі 56000 грн. на підставі договору про надання послуг від 01 лютого 2018 року, та копія платіжного доручення.

На а. с. 81 - 83 т. 1 знаходиться копія довіреності від 29 березня 2018 року, виданої ДП УСТФ «Укртелефільм», якою ТОВ «ЛОДОКС» уповноважено здійснити оплату заборгованості ДП УСТФ «Укртелефільм» перед ПАТ «ДТЕК Київські Електромережі» в розмірі 35380,10 грн. шляхом перерахування грошової суми на рахунок ПАТ «ДТЕК Київські Електромережі» до 04 квітня 2018 року, та копії платіжних доручень.

На а. с. 84 - 85 т. 1 знаходиться копія довіреності від 03 квітня 2018 року, виданої ДП УСТФ «Укртелефільм», якою ТОВ «ЛОДОКС» уповноважено здійснити оплату заборгованості ДП УСТФ «Укртелефільм» перед ПАТ «Київводоканал» в розмірі 2694,96 грн. в строк до 12 квітня 2018 року, та копія платіжного доручення.

На а. с. 86 т. 1 знаходиться копія плану перетворення ДП УСТФ «Укртелефільм» у ПАТ «Укртелефільм», який є додатком до наказу Держкомтелерадіо від 15 січня 2022 року № 22, згідно якого, комісії з перетворення доручено вжити всіх необхідних заходів для вирішення питання погашення заборгованості по заробітній платі працівників підприємства до моменту перетворення в товариство.

Листом НАБУ від 15 лютого 2018 року повідомлено трудовий колектив ДП УСТФ «Укртелефільм», що 17 січня 2018 року від трудового колективу ДП УСТФ «Укртелефільм» надійшла заява про вчинення кримінального правопорушення за № 25/01 від 16 січня 2018 року щодо можливого вчинення кримінального правопорушення службовими особами «Укртелефільму» та Державного комітету телебачення і радіомовлення України, 12 лютого 2018 року за результатами розгляду заяви до ЄРДР внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України за № 52018000000000098 (а. с. 87 т. 1).

На а. с. 88 - 117 т. 1 знаходиться копія виписки особового рахунку ДП УСТФ «Укртелефільм» в АТ «Банк Кредит Дніпро» за період з 16 травня 2018 року по 08 листопада 2019 року.

На а. с. 122 - 131 т. 1 знаходиться копія виписки особового рахунку ДП УСТФ «Укртелефільм» в Полікомбанк за період з 25 червня 2019 року по 10 жовтня 2019 року.

На а. с. 137 - 149 т. 1 знаходиться копія матеріалів виконавчого провадження у ВП № 53911901 при примусовому виконанні судових наказів, виданих Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ДП УСТФ «Укртелефільм» боргу по заробітній платі на користь працівників.

Згідно витягу з ЄДРПОУ відносно ДП УСТФ «Укртелефільм», підприємство перебуває в стані припинення (а. с. 151 т. 1).

На а. с. 49 - 53 т. 2 знаходиться копія податкової звітності ДП УСТФ «Укртелефільм», складеної та підписаної ОСОБА_1 як головним бухгалтером 19 березня 2018 року та ОСОБА_4 як керівником ДП УСТФ «Укртелефільм».

Згідно довідки, складеної від імені начальника відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_5 02 лютого 2018 року, станом на 01 січня 2018 року ОСОБА_1 має 139 невикористаних днів відпусток за період з 08 лютого 2013 року по 2017 рік (а. с. 54 т. 2).

На а. с. 72 т. 2 знаходиться копія наказу № 25 (розпорядження) про надання відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 08 лютого 2013 року по 08 лютого 2018 року, з 01 березня 2018 року по 23 липня 2018 року тривалістю 139 календарних днів, підписаного від імені керівника підприємства Біймою О.І.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 31 січня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що в нарахування з кодом типу 10 «суми нараховані за дні щорічних та додаткових відпусток», відображені щодо ОСОБА_1 у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за березень 2013 року - в сумі 7327,20 грн., за квітень 2013 року, та в сумі 244,24 грн. за травень 2013 року (а. с. 170 т. 2).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що в ході судового розгляду доведено порушення трудових прав позивача щодо виплати всіх сум, що належать позивачу в день звільнення, відповідачем дана обставина не спростована, що є підставою для застосування ст. 117 КЗпП України.

Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що позивач оскаржує судове рішення з підстав того, що суд невірно встановив загальну суму заробітної плати, стягнутої судовими рішеннями, протиправно застосував редакцію ч. 1 ст. 117 КЗпП України станом на день ухвалення рішення та обмежився шестимісячним строком стягнення при визначенні розміру середнього заробітку, невірно встановив кількість днів невикористаної відпустки, що призвело до зменшення стягнутої судом суми компенсації, а також посилався на невмотивованість висновків суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, натомість відповідач, оскаржуючи судове рішення, вказує на те, що у нього взагалі відсутній обов`язок сплати позивачу грошових коштів на підставі статті 117 КЗпП України.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У статті 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, зміни набрали чинності 19 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просила суд стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі, в тому числі за період з 31 березня 2018 року до 09 червня 2020 року включно в сумі 322312,20 грн.

Із доказів, наявних в матеріалах справи, судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі на день видачі наказу про звільнення позивача 30 березня 2018 року складала 58654,60 грн., що складається зі заборгованості по заробітній платі підприємства за період з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року станом на 01 січня 2018 року в розмірі 42094,60 грн., стягнутої судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва № 755/364/18 від 13 березня 2018 року, та заборгованості по заробітній платі підприємства за період за січень-лютий 2018 року в сумі 16560 грн., стягнутої постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в справі № 755/12651/18.

Апеляційний суд погоджується з даними висновками та відхиляє безпідставні доводи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що судом першої інстанції невірно встановлено загальну суму заробітної плати, стягнутої судовими рішеннями, а саме не враховано, що судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва № 755/9304/17 від 21 червня 2017 року стягнуто з ДП УСТФ «Укртелефільм» заборгованість по заробітній платі підприємства за період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2017 року в розмірі 38534,14 грн., компенсації за затримку заробітної плати в розмірі 1477,20 грн., всього 40011,34 грн., з огляду на те, що будь-які докази на підтвердження даних обставин в матеріалах справи відсутні, на існування даного наказу ОСОБА_1 як в позові, так і в інших заявах по суті справи не посилалась.

Натомість, нею самою зазначалось в позові, що при звільненні позивача відповідач не виплатив їй заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року на загальну суму 58654,60 грн., безспірність якої підтверджена чинними судовими рішеннями, а також, що заборгованість із виплати належної позивачу заробітної плати виникла з 01 червня 2017 року (а. с. 2, 15 т. 1).

Доводи апеляційної скарги відповідача, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі в день звільнення, в подальшому не зверталася до відповідача з вимогою про розрахунок, а отже у ДП УСТФ «Укртелефільм» не виникало обов`язку здійснення розрахунку при звільненні відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, апеляційний суд відхиляє як неспроможні, з огляду на наявність в матеріалах справи заяв ОСОБА_1 від 04 квітня 2018 року, 25 квітня 2018 року, 28 травня 2018 року, зареєстрованими ДП УСТФ «Укртелефільм», про виплату заборгованості із заробітної плати та надання розрахунку заборгованості із заробітної плати (а. с. 61 - 63 т. 1).

Посилання ДП УСТФ «Укртелефільм» в апеляційній скарзі на те, що на користь позивача було стягнуто на підставі відповідних судових рішень всі суми заборгованості, які були на момент її вивільнення, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог, відхиляються апеляційним судом, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції ДП УСТФ «Укртелефільм» не надано доказів виконання покладеного на нього обов`язку відповідно до статті 116 КЗпП України.

Доводи ДП УСТФ «Укртелефільм» про те, що на виконанні Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві перебували виконавчі провадження й, відповідно, відповідач не повинен був виплачувати будь-які кошти на користь позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, відхиляються апеляційним судом, оскільки вказаними виконавчими провадженнями за судовими наказами здійснювалося погашення заборгованості із заробітної плати, проте, у зв`язку з невиконанням роботодавцем свого обов`язку відповідно до статті 116 КЗпП України, позивач звернулась до суду із позовом на підставі статті 117 КЗпП України, а отже, вказані суми не є тотожними заробітній платі, а мають компенсаційний характер. При цьому доказів здійснення належного розрахунку з позивачем на день її вивільнення матеріали справи не містять.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 344/4367/14-ц, а також від 28 червня 2023 року в справі № 755/5938/20 (провадження № 61-5367св23), у якій розглядалися вимоги до ДП УСТФ «Укртелефільм» за позовом його колишніх працівників про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому на посилання ДП УСТФ «Укртелефільм» щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з наявними судовими рішеннями про стягнення заборгованості по заробітній платі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що судове рішення не породжує зобов`язання грошового характеру, а є підтвердженням факту наявності такого зобов`язання між сторонами й вказівкою на необхідність вчинення певних дій. Таким чином, наявні в матеріалах справи судові рішення, які не були виконані, підтверджують, що у відповідача перед позивачем на момент звільнення останньої була наявна заборгованість по заробітній платі, сума якої є безспірною, що підлягала виплаті в день звільнення.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2014 року у справі № 6-1159цс13 зазначено, що невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

У постанові Об`єднаної палати касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц також визначено, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , з посиланням на ч. 3 ст. 22, ст. 58 Конституції України щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та неможливості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, що оскільки застосована судом першої інстанції редакція ч. 1 ст. 117 КЗпП України набрала чинності 19 липня 2022 року, тобто після виникнення спірних правовідносин та під час розгляду справи судом, це виключає можливість її застосування до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набрала законної сили редакція ст. 117 КЗпП України, якою середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку обмежено шістьма місяцями.

Наведені позивачем доводи щодо необхідності застосування попередньої редакції ст. 117 КЗпП України суперечать правовій позиції Верховного Суду в справі № 757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21), який в постанові від 25 січня 2023 року, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи власне рішення за позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 02 жовтня 2017 року до 31 серпня 2020 року, дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, оскільки обов`язок здійснення повного розрахунку при звільненні з позивачем ОСОБА_6 при її звільненні виник у відповідача ДП УСТФ «Укртелефільм» після отримання її заяви від 04 квітня 2018 року, однак станом на день звернення ОСОБА_1 з даним позовом не був виконаний відповідачем, з ДП УСТФ «Укртелефільм» на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно положень пунктів 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом досліджено наявну у матеріалах справи довідку ДП УСТФ «Укртелефільм», згідно якої посадовий оклад ОСОБА_1 в січні та лютому 2018 року, які були останніми повними місяцями роботи позивача перед звільненням, становив 8280 грн., а загальна сума заробітної плати за період з 01 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року - 16560 грн.

Разом із тим, розраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції безпідставно визначив цей розмір як добуток посадового окладу на шість місяців, отримавши результат 49680 грн., що не узгоджується з вимогами п. 2, 8 Порядку № 100.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Усуваючи виявлені недоліки судового рішення та розраховуючи середньоденну заробітну плату позивача, апеляційний суд виходить із того, що згідно табелів обліку використання робочого часу, в січні 2018 року ОСОБА_1 відпрацювала 21 робочий день, в лютому 2018 року - 20 робочих днів (а. с. 56 - 57 т. 1).

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 16560 грн. : 41 день = 403,90 грн.

З урахуванням розрахункового періоду кількість робочих днів з 05 квітня 2018 року (дня звернення позивача до відповідача із заявою про проведення розрахунку при звільнення) до 05 жовтня 2018 року становить 126.

Загальна сума середнього заробітку позивача розраховується так: за 126 робочих днів х 403,90 грн. (середньоденна заробітна плата) = 50891,40 грн.

Зважаючи на те, що розрахунок суду першої інстанції зроблено без урахування вимог Порядку № 100, стягнутий судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає відповідному збільшенню до 50891,40 грн.

Крім того, стягуючи з ДП УСТФ «Укртелефільм» грошову компенсацію за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив із того, що згідно наданих документів в період з 08 лютого 2013 року по 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 має 141 день невикористаної відпустки, компенсації за яку відповідачем здійснено не було.

Разом із тим, на підставі яких саме доказів суд першої інстанції встановив дані обставини, в рішенні не зазначено, а висновки суду про наявність у позивача невикористаної відпустки не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 надано копію наказу № 25 (розпорядження) від 27 лютого 2018 року про надання відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 08 лютого 2013 року по 08 лютого 2018 року, з 01 березня 2018 року по 23 липня 2018 року тривалістю 139 календарних днів, підписаного від імені керівника підприємства Біймою О.І. (а. с. 72 т. 2), копію довідки, складеної від імені начальника відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_5 02 лютого 2018 року, станом на 01 січня 2018 року ОСОБА_1 має 139 невикористаних днів відпусток за період з 08 лютого 2013 року по 2017 рік (а. с. 54 т. 2), лист ГУ ПФУ в м. Києві від 31 січня 2022 року, в якому ОСОБА_1 повідомлено, в нарахування з кодом типу 10 «суми нараховані за дні щорічних та додаткових відпусток», відображені щодо ОСОБА_1 у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за березень 2013 року - в сумі 7327,20 грн., за квітень 2013 року, та в сумі 244,24 грн. за травень 2013 року (а. с. 170 т. 2).

Разом із тим, вказані докази не можуть вважатися належними та допустимими доказами наявності у позивача невикористаної відпустки, враховуючи наступне.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в справі № 755/12651/18 за позовом ОСОБА_1 та інших осіб до ДП УСТФ «Укртелефільм» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати встановлено, що 27 лютого 2018 року першим заступником генерального директора ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» Біймою О.І. підписано наказ №25 про надання ОСОБА_1 щорічної основної відпустки за період роботи з 08 лютого 2013 року по 08 лютого 2018 року з 01 березня 2018 року по 23 липня 2018 року на 139 календарних днів, однак з 21 грудня 2017 року управління ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» здійснювалося головою комісії Авраховим Т.Г. та членами комісії. При цьому, перший заступник генерального директора Бійма О.І. не був включений до членів комісії з припинення відповідача, а відтак не мав повноважень на видачу наказів та розпоряджень від імені відповідача, у тому числі і наказів про відпустки працівників. Крім того, суд не врахував, що з 21 грудня 2017 року на підприємстві діяла ліквідаційна комісія, яка мала усі повноваження щодо керівництва підприємством, в тому числі і щодо досліджуваних судом обставин. Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заробітної плати за період відпустки позивача згідно вищевказаного наказу.

Виходячи з наведеного, оскільки нечинність наказу від 27 лютого 2018 року № 25 про надання ОСОБА_1 щорічної основної відпустки тривалістю 139 календарних днів встановлена рішенням суду в справі за участю тих самих сторін, зазначений наказ не може вважатися належним та допустимим доказом на підтвердження наявності та кількості днів невикористаної відпустки у ОСОБА_1 .

Копія довідки, складеної від імені начальника відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_5 02 лютого 2018 року, станом на 01 січня 2018 року ОСОБА_1 має 139 невикористаних днів відпусток за період з 08 лютого 2013 року по 2017 рік (а. с. 54 т. 2), також не може вважатися таким доказом, з огляду на те, що довідка видана не на бланку підприємства, не завірена печаткою юридичної особи, складена особою, щодо якої немає відомостей про наявність відповідних повноважень, з огляду на відсутність ОСОБА_5 в складі ліквідаційної комісії.

З листа ГУ ПФУ в м. Києві від 31 січня 2022 року також не можна дійти висновку щодо наявності та кількості днів невикористаної відпустки у ОСОБА_1 , оскільки у листі відображено тільки суми, нараховані за дні щорічних та додаткових відпусток, щодо ОСОБА_1 у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, без визначення кількості днів та періодів таких відпусток.

Таким чином, задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції виходив із припущень, що прямо заборонено ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не зверталась до суду першої інстанції з клопотаннями про витребування у відповідача відповідних відомостей, натомість надала на підтвердження обставин, які мають значення для справи, неналежні та недопустимі докази.

Враховуючи вищевикладене, в даній частині позов не підлягав задоволенню з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Крім того, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності вимоги про стягнення моральної шкоди, враховуючи надані докази та обґрунтування.

Згідно ст. 273-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Суд першої інстанції безпідставно усунувся від перевірки доводів ОСОБА_1 , що тривале затримання виплати заробітної плати, яке допустив відповідач, з червня 2017 року, призвело до моральних страждань позивача, втрати її нормальних життєвих зв`язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, вона постійно хвилюється, позбавлена можливості забезпечувати свою сім`ю на належному рівні.

Оскільки судом встановлено, що позивачу тривалий час не була виплачена заробітна плата за січень та лютий 2018 року, для відновлення своїх порушених прав вона була змушена звернутися до суду, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Внаслідок невиконання рішень суду (судового наказу та постанови Київського апеляційного суду) про стягнення на користь позивачів нарахованої, але невиплаченої заробітної плати протягом тривалого часу, позивачу завдана моральна шкода, яка виразилась в її фізичних та психологічних стражданнях, оскільки вона тривалий час не могла отримати кошти, у зв`язку з чим вона була поставлена в скрутне матеріальне становище, що стало наслідком зміни звичного способу життя, а тому суд вважає безпідставними посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд враховує вимоги виваженості, розумності та справедливості, характер та тривалість заподіяння душевних страждань та вважає, що достатнім та співмірним зі змістом порушених трудових прав розміром для компенсації такої шкоди буде сума 5000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши на користь позивача з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 50891,40 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд зазначає зазначену суму середнього заробітку без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позов не підлягає задоволенню з наведених вище підстав в зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю.

Щодо вимог ОСОБА_1 постановити окрему ухвалу щодо порушення керівником ДП УСТФ «Укртелефільм» законодавства щодо оплати праці та виконання судових рішень, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Враховуючи, що апеляційний суд у процесі перегляду цієї справи не встановив порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали щодо ДП УСТФ «Укртелефільм», а також враховуючи, що постановлення окремої ухвали відноситься до дискреційних повноважень суду, клопотання позивача про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та враховує, що за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 11 % (задоволено 55891,40 грн. з заявлених до стягнення 514893,48 грн.), за подання апеляційної скарги відповідачем ДП УСТФ «Укртелефільм» сплачено 7724 грн., таким чином, судові витрати, понесені відповідачем, пропорційно до задоволення апеляційної скарги на 89 %, тобто в розмірі 6874,36 грн., підлягають компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору з підстав, передбачених п. 1, 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» (м. Київ вул. Туманяна 15 код ЄДРПОУ 02841347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 50891,40 грн. з утриманням податків та інших обов`язкових платежів та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати, понесені Державним підприємством «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» в розмірі 6874,36 грн. за подання апеляційної скарги, компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.