Постанова

від 16.01.2024 по справі 463/8232/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/8232/21 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/2570/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивача Шкред А.О., відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідача ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні Львівськогоапеляційного судуу м.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Шкред Анастасії Олександрівни на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 серпня 2023 року в складі судді Жовніра Г.Б. в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення збитків, стягнення моральної шкоди,-

встановив:

У липні 2021 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ТзОВ «Горицвіт К.О.», ФОП ОСОБА_3 , уточнивши вимоги просив визнати недійсним договір оренди від 01.10.2019 та доповнення до нього від 03.10.2019, укладені між ТзОВ «Горицвіт К.О.» та ФОП ОСОБА_3 ; усунути перешкоди в користуванні житловим будинком, розташованим по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надати повний доступ позивачу до всіх приміщень на всіх поверхах житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , надати дублікати всіх ключів, паролі до сигналізації; стягнути з ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 74500 грн. з кожного; стягнути з ТзОВ «Горицвіт К.О.» матеріальні збитки в розмірі 121621,50 грн., судові витрати покласти на відповідачів.

Вимоги обґрунтовував тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.07.2020, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З., ОСОБА_5 є власником 11/80 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 226,6 м.кв.

Іншими співвласниками будинку є відповідач ОСОБА_1 (9/20 та 11/80 частин), ОСОБА_6 (11/80 частин) та ОСОБА_7 ( 11/80 частин).

У грудні 2020 року позивачу стало відомо, що в житловому будинку по АДРЕСА_1 здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_3 без його згоди, як співвласника будинку. В процесі з`ясування обставин справи дізнався, що частина спірного житлового будинку була передана в оренду ТзОВ «Горицвіт К.О.» на підставі договору оренди від 03.11.2015, укладеного між ФОП ОСОБА_8 та ТзОВ «Горицвіт К.О.», а ТзОВ «Горицвіт К.О.» передала його в суборенду ФОП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 01.10.2019, та доповнення до нього від 03.10.2019.

Оскільки, як співвласник будинку, не давав своєї згоди на передачу частини приміщень будинку в оренду (суборенду) і розпорядження його майном відбулося поза його волею, договір оренди від 01.10.2019 з доповненнями від 03.10.2019, укладений між ТзОВ «Горицвіт К.О.» та ФОП ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним.

Крім цього, за час дії договору оренди, відповідачі безпідставно користувалися належним йому майном, ТзОВ ОСОБА_9 отримував прибутки в розмірі щомісячної орендної плати, а тому зобов`язане йому відшкодувати збитки в розмірі щомісячної орендної плати відповідно до його частки у володінні майном. У той же час вважає, що розмір орендної плати, вказаний у договорі, не відповідає дійсності та існуючим ринковим цінам, а тому враховуючи розмір мінімального ринкового тарифу за орендну плату, існуючого у спірний період в м. Львові у співвідношенні до строку оренди та площі будинку, яка припадає до його частки, вважає розмір заподіяних йому збитків становить 121621,50 грн., які просив стягнути з відповідача ТзОВ «Горицвіт К.О.».

Також, з моменту прийняття спадщини та оформлення правовстановлюючих документів він позбавлений можливості вільно володіти, користуватися своїм майном, оскільки повністю будинок займає відповідачка ОСОБА_1 , яка не дає йому доступ до приміщень будинку, тому в цій частині також просить позовні вимоги задовольнити.

Крім цього, в процесі досудового врегулювання спору йому було заподіяно ФОП ОСОБА_3 моральну шкоду, яка полягала в тому, що відповідач безпідставно користувався належною йому власністю, на його вимогу відмовлявся припинити протиправні дії та погрожував йому притягнути до відповідальності за законні спроби усунути перешкод у вільному володінні майном.

При цьому, ОСОБА_1 будучи співвласником приміщень будинку та директором ТзОВ «Горицвіт К.О.» без його згоди здає приміщення будинку в оренду (суборенду), ігнорує його законні вимоги припинити здачу в оренду приміщень будинку, що перебувають у його співвласності, привласнює частку його доходу, чим також заподіяла йому моральну шкоду. Розмір моральної шкоди він оцінює в сумі 149 тис. грн., відшкодування якої необхідно покласти на відповідачів ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частках по 74500 грн. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.» на користь ОСОБА_5 збитки у розмірі 8383 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.» на користь ОСОБА_5 судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2270 грн.

Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_10 - задоволено частково.

Стягнуто з ТзОВ «Горицвіт К.О.»на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогупропорційно до задоволених вимогв розмірі 1932грн.

Заяву представник відповідача ФОП ОСОБА_3 адвоката Штинди Олега Васильовича - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 20000грн.

Рішення суду та додаткове рішення оскаржила представник позивача ОСОБА_5 адвокат Шкред А.О., вважає, що при ухваленні рішень мало місце неповне зясування обставин справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Не погоджується із висновками суду про недоведеність та необґрунтованість вимог позивача про усунення перешкод у користуванні майном.

Зокрема, з врахуванням звільнення відповідного приміщенням ФОП ОСОБА_3 та уточненням позовних вимог, позивач, як власник 11/80 часток у праві власноті на житловий будинок на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зазначав, що у нього відсутні ключі від будинку, які наявні у відповідачки ОСОБА_1 .

При цьому, відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала ту обставину, що у позивача з часу прийняття спадщини 05.11.2018 не було і немає станом на час розгляду справи ключів від будинку, однак зазначала, що позивач не звертався до неї за ключами, а також не проживав у будинку.

З цього приводу сторона позивача намагалася врегулювати спір у цій частині у досудовому порядку, про що свідчить заява від 11.05.2023, однак ОСОБА_1 надано лист-відповідь про неможливість часткового врегулювання спору.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у цій частині між сторонами наявний спір, оскільки таке підтверджується поясненнями відповідачки.

При цьому, позивач як співвласник майна, має рівні права з відповідачкою та співвласницею ОСОБА_1 на користування та доступ до будинку, у тому числі на ключі від такого, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

Також зазначає, що при розгляді вимоги про визнання договору оренди від 01.10.2019 недійсним поза увагою суду залишилися доводи позовної заяви щодо наявності у приміщення статусу житлового та порушення ст. 813 ЦК України при укладенні оспорюваного договору.

Зокрема, статус житлової нерухомості спірного будинку підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.12.2020 № 237866662, а також реєстрацією місця проживання фізичних осіб.

Крім цього, відповідачами не заперечувалося, що оскаржуваний договір суборенди від 01.10.2019 був укладений для здійснення господарської діяльності.

Зважаючи на те, що відповідачі ТзОВ «Горецвіт» та ФОП ОСОБА_3 є суб`єктами господарської діяльності, використання ними приміщень житлового будинку є можливим виключно для проживання фізичних осіб.

При цьому, суд першої інстанції для з`ясування обставин законності здійснення медичної діяльності у спірному приміщенні, не витребував у встановленому порядку відповідні докази.

Задовольняючи частково вимоги про стягнення збитків за безпідставне користування часткою майна позивача, суд виходив з того, що розрахунок позивача не ґрунтується на належних та допустимих доказах у справі.

Крім цьому, суд зазначив, що позивачем не доведено перед судом факту отримання орендодавцем орендної плати у більшому розмірі, ніж передбачений умовами договору.

Стверджує, що розмір орендної плати за приміщення з євроремонтом в 100,8 кв.м. не міг становити 45 грн. за квадратний метр, що підтверджується скріншотами із оголошень агентств нерухомості.

Наводячи свій розрахунок та зважаючи на часткове задоволення вимог у цій частині, просить стягнути з відповідача 113241,00 грн, залишивши рішення суду у частині стягнення 8383,00 грн. без змін.

Що стосується моральної шкоди то наполягає, що така позивачу була заподіяна та полягала у тому, що станом на момент звернення до суду з позовом протягом більше 1 року та 9 місяців, а станом на даний час більше 3 років та 9 місяців, відповідач ОСОБА_1 без його згоди здає приміщення будинку в оренду та суборенду, не надає доступ до будинку, ключі та паролі від сигналізації, привласнює частину доходу позивача.

Також, позивач зазнав погроз від ФОП ОСОБА_3 у телефонному режимі та письмовому виді щодо притягнення до відповідальності за законні спроби вигнати із свого будинку відповідача 3, що призвело до приниження гідності позивача та завдало йому душевних переживань.

Крім цього, позивач змушений винаймати адвокатів, проводити детальні розслідування із залученням багатьох фірм та фахівців, тому просить скасувати оскаржуване рішення у цій частині та стягнути з ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 моральну шкоду по 75000,00 грн.

Не погоджується із висновками викладеними у додатковому рішенні щодо часткового задоволення заяви відповідача ФОП ОСОБА_3 .

Зокрема, стверджує, що подання заяви з пропуском строку визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України, є підставою для залишення заяви без розгляду, чого зроблено не було.

Зазначає, що суд не врахував відсутність доказів на підтвердження обсягу наданих послуг та їх оплати, тому витрати на суму 21500,00 не є обґрунтованими.

Також зазначає, що суд не врахував поведінку сторони під час розгляду справи та зменшення позивачем позовних вимог після звільнення ФОП ОСОБА_3 займаного ним приміщення, тому суд безпідставно задовольнив заяву останнього та стягнув з позивача судові витрати на суму 20000,00 грн.

У випадку задоволення позовних вимог просить провести перерозподіл судових витрат та стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу у розмірі 64400,00 грн., а також сплачений судовий збір.

Просить змінити рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року змінити, у задоволенні заяви представника відповідача ФОП ОСОБА_3 про стягнення судових витрат відмовити повністю, заяву представника ОСОБА_10 задовольнити, стягнути 64400,00 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам. Стягнути судовий збір.

03.10.2023 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_4 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на обставини справи, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

16.10.2023 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 ОСОБА_11 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на обставини справи, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення присутніхучасників справи,перевіривши матеріалисправи тазаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції воскаржуваній частині,в межахдоводів апеляційноїскарги тавимог,заявлених усуді першоїінстанції,колегія суддівдійшла висновку,що апеляційнускаргу необхіднозадовольнити частково виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що за відсутностізгоди одногоіз співвласниківмайна,укладений правочинпро йогонайм (оренду)є оспорюванимта задоведеності відповіднихобставин,може бутивизнаний судомнедійсним.

Так, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку, ghb wmjve відсутність реєстрації права власності відповідно до ЗУ «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Таким чином, позивач набув право власності на 11/80 частин будинку по АДРЕСА_1 з моменту відкриття спадщини, а саме з часу смерті спадкодавця ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а документом, що підтверджує його право власності є свідоцтво про право власності на спадкове майно від 22.07.2020.

За своєю правовою природою, оскаржуваний договір оренди від 01.10.2019 є договором суборенди, оскільки право ТзОВ «Горицвіт К.О.» розпоряджатися приміщеннями по АДРЕСА_1 шляхом передачі його в оренду іншим особам випливало виключно з умов договору оренди від 03.11.2015, укладеного між ФОП ОСОБА_8 та ТзОВ «Горицвіт К.О.».

В свою чергу, із змісту договору оренди від 03.11.2015 вбачається, що власник майна передаючи в оренду приміщення по АДРЕСА_1 надав згоду на передачу орендарем майна в суборенду (п. 2.2.10 договору), договір укладався строком на 35 місяців (п. 4.1 договору), тобто до 03.10.2018.

Відповідно до п. 4.5 договору було передбачено, що якщо за місяць до закінчення терміну дії договору, сторони не заявили про його розірвання, то дія договору продовжується на той самий строк.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що попередній власник ОСОБА_8 або ТзОВ «Горицвіт К.О.», в місячний термін, що передував 03.10.2018, подавали заяву про розірвання договору оренди, суд прийшов висновку, що дію такого договору було продовжено на новий строк 35 місяців.

Після продовження дії договору оренди, попередній власник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і спадкоємцем частини його майна став позивач ОСОБА_5 .

Оскільки жодних законодавчих обмежень щодо спадкування прав та обов`язків орендодавця за договором оренди нерухомого майна не встановлено, починаючи з 05.11.2018 до позивача в порядку спадкування перейшли права та обов`язки орендодавця в межах успадкованої частки у нерухомому майні по АДРЕСА_1 .

Разом з цим, позивач не вживав заходів для розірвання, припинення в інший спосіб або внесення змін до договору оренди від 03.11.2015, укладеного між ОСОБА_8 та ТзОВ «Горицвіт К.О.», а вимога про визнання такого договору недійсним позивачем відкликана.

Зважаючи на те, що договір оренди від 03.11.2015 станом на 01.10.2019 та 03.10.2019 діяв, орендар приміщень за цим договором вправі був на законних підставах розпоряджатися майном передаючи його в суборенду.

При цьому, договір суборенди від 01.10.2019, із змінами від 03.10.2019, породжував права та обов`язки виключно щодо сторін цього договору та жодним чином не впливав на зміну обсягу прав та обов`язків позивача, інших співвласників будинку, діяв виключно в межах основного договору оренди від 03.11.2015, у зв`язку із наведеним суд відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині за їх безпідставністю.

Поряд з цим, після набуття у власність позивачем 11/80 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідач ТзОВ «Горицвіт К.Ю.» користувався цим майном, здавав його в суборенду, отримував доходи від цього майна.

Слідуючи договору суборенди від 01.10.2019, сторонами встановлено розмір щомісячної орендної плати в сумі 4500 грн.

Таким чином, врахувавши розмір частки позивача у спільній власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , тривалість дії договору оренди з 01.10.2019 по 17.12.2021, суд стягнув з відповідача ТзОВ «Горицвіт К.О.» на користь позивача матеріальні збитки в розмірі 8383,00 грн.

У стягненні матеріальних збитків у розмірі 121621,50 грн. суд відмовив за їх безпідставністю, оскільки позивачем взято за основу розрахунків орендної плати дані про ринкові ціни аналогічних об`єктів у м. Львові, які не мають жодного відношення до предмета спору.

При цьому, суд відкинув доводи ОСОБА_1 про зарахування нею належної частки позивачу в орендній платі у вартість послуг з утримання будинку, оскільки такі обставини не доведені перед судом належними та допустимими доказами та не мають відношення до предмета спору.

Щодо вимог позивача про усунення перешкод в користуванні майном, суд зазначив, що такі не обґрунтовані та не доведені жодними доказами.

Також, суд відмовив у вимозі про стягнення моральної шкоди із відповідачів ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 , оскільки позивачем не надано жодних доказів про заподіяння йому моральної шкоди діями відповідачів, а той факт, що відповідачами заявлялося про можливе звернення в правоохоронні органи та до суду, жодним чином не може свідчити про заподіяння моральної шкоди, а є конституційним правом кожної особи в Україні.

Крім цього, суд стягнув з відповідача ТзОВ «Горицвіт К.О.» понесені позивачем судові витрати у справі пропорційно до розміру позовних вимог.

Також, представник позивача ОСОБА_10 подала заяву про стягнення судових витрат в порядку ст. 141 КПК України та просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 64400, 00 грн на користь ОСОБА_5 , а представник відповідача ФОП ОСОБА_3 адвокат Штинда О.В. подав заяву про стягнення з позивача витрат напрофесійну правничу допомогу адвоката у розмірі 26500, 00 гривень.

Зважаючи на те, що представники сторін у судових дебатах зробили відповідні заяви про подання доказів про розмір витрат, які позивач та відповідач понесли у зв`язку з розглядом справи, суд дійшов висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення.

Оскільки подані представником позивача документи, щодо понесених витрат, відповідають вимогам положень ст. 137 ЦПК України, однак враховуючи, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку, що з відповідача з ТзОВ «Горицвіт К.О.»необхідно стягнути понесені позивачем витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1932,00 грн.

При цьому, врахувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та значення справи для сторони, враховуючи клопотання про зменшення судових витрат, суд вважав, що розмір заявлених представником відповідача витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 26500,00 грн, не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді, тому задовольнив відповідну заяву частково, стягнув з позивача на користьФізичної особи-підприємця ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія враховує таке.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.07.2020, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З., позивач ОСОБА_5 є власником 11/80 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 226,6 м.кв., житловою площею 146,5 м.кв. Майно набув у власність шляхом прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 20).

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, іншими співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 226,6 м.кв., житловою площею 146,5 м.кв., є відповідачка ОСОБА_1 в частках 11/80 та 9/20, ОСОБА_6 - 11/80 та ОСОБА_7 11/80 (т. 1 а.с. 21-25).

Також, позивач разом з відповідачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є співвласниками земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:04:003:0025, площею 0.081 га, розмір частки кожного становить 1/4.

Всі зазначені особи набули право власності на відповідні частки будинку у порядку спадкування.

Згідно із листом Личаківської районної адміністрації від 16.03.2021 № 33-вих-19925 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 26).

В свою чергу, попередній співвласник нерухомого майна ОСОБА_8 , на підставі договору оренди від 03.11.2015, діючи, як ФОП ОСОБА_8 , передав в оренду ТзОВ «Горицвіт К.О.», в особі його директора ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 102,6 м.кв. під влаштування приміщень медичного центру з наданням стоматологічних та психотерапевтичних послуг за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3 а.с. 45-47).

Договором визначено розмір плати за користування приміщенням та порядок її перерахування, а також право орендаря передавати орендовані приміщення в суборенду.

01.10.2019 між орендарем ТзОВ «Горицвіт К.О.», в особі директора Колобич М.М. та ФОП ОСОБА_3 укладено договір оренди, строком 35 місяців, відповідно до якого передано ФОП ОСОБА_3 у строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 102,6 м.кв. під влаштування приміщень для проведення медичної практики за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3 а.с. 49-52).

Пунктом 3.1 договору сторонами визначено щомісячний розмір орендної плати в сумі 4500 грн. та порядок сплати такого.

Доповненням до договору оренди від 01.10.2019 (додатковою угодою від 03.10.2019) сторонами визначено додаткові умови щодо несення витрат орендаря по утриманню майна, сплати комунальних послуг тощо (т. 3 а.с. 53).

Згідно із актом повернення майна від 17.12.2021 та листа ФОП ОСОБА_3 вбачається, що за ініціативи орендаря ФОП ОСОБА_3 договір оренди від 01.10.2019 розірвано між сторонами з моменту повернення майна 17.12.2021 (т. 3 а.с. 57-58).

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач вважає укладений договір оренди від 01.10.2019 із змінами до нього від 03.10.2019 таким, що порушує його законні права як співвласника житлового будинку, просив усунути перешкоди йому у користування власністю, шляхом надання ключів, відшкодування збитків, а також заподіяної моральної шкоди.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно ізст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

Колегія суддів звертає увагу, що за приписами ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з тим, що позивач набув право власності на 11/80 частин будинку по АДРЕСА_1 з моменту відкриття спадщини, а саме з часу смерті спадкодавця ОСОБА_8 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 , а документом, що підтверджує його право власності є свідоцтво про право власності на спадкове майно від 22.07.2020, оскільки у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

Інші доводи відповідачів з цього приводу не заслуговують на увагу, оскільки прямо спростовуються матеріалами справи та суперечать закону.

Так, відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 2 ст. 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно із ч. 1 ст. 359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, на перший погляд, за відсутності згоди одного із співвласників майна, укладений правочин про його найм (оренду) є оспорюваним та за доведеності відповідних обставин, може бути визнаний судом недійсним.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із кваліфікацією судом першої інстанції оспорюваного договору оренди від 01.10.2019, який за своєю правовою природою є договором суборенди, оскільки право ТзОВ «Горицвіт К.О.» передання приміщення на АДРЕСА_1 в оренду іншим особам було передбачено виключно з умов договору оренди від 03.11.2015, укладеного між ФОП ОСОБА_8 та ТзОВ «Горицвіт К.О.».

Відповідно до положень ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Суборенда- це передача орендованої нерухомості (майна) в оренду третій особі.

За договором суборенди Орендар за згодою орендодавця передає на певний строк частину або все найняте ним приміщення у користування суборендарю.

Питання піднайму врегульоване ст. 774 ЦК України.

Так,передання наймачемречі уволодіння такористування іншійособі (піднайм)можливе лишеза згодоюнаймодавця,якщо іншене встановленодоговором абозаконом. Строкдоговору піднаймуне можеперевищувати строкудоговору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (частини 1-3 цієї статті).

Питання розірвання договору найму на вимогу наймодавця врегульоване ст. 783 ЦК України, однак позивач просить про визнання недійсним договору суборенди (піднайму) з підстав можливості передання майна у найм (оренду), яке перебуває у спільній частковій власності, лише за згодою всіх співвласників, але такої він не надавав.

Поряд з цим, як вбачається зі змісту договору оренди від 03.11.2015, власник майна передаючи в оренду приміщення на АДРЕСА_1 надав згоду на передачу орендарем майна в суборенду (п. 2.2.10 договору), а сам договір укладався строком на 35 місяців (п. 4.1 договору), тобто до 03.10.2018.

У п.4.5 договору передбачено, що якщо за місяць до закінчення терміну дії договору, сторони не заявили про його розірвання, то дія договору продовжується на той самий строк.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що попередній власник ОСОБА_8 або ТзОВ «Горицвіт К.О.», у місячний термін, що передував 03.10.2018, подавали заяву про розірвання договору оренди, колегія суддів погоджується з тим, що дію такого договору було продовжено на новий строк, тобто на нових 35 місяців.

Іншими словами, питання передання майна в оренду не могло вирішуватися, зокрема позивачем ОСОБА_5 , оскільки на відповідний час останній не був співвласником такого, а власник (спадкодавець) розпорядився таким на власний розсуд.

Будь які докази щодо недійсності чи впринципі оскарження договору оренди від 03.11.2015 в судовому порядку у матеріалах справи відсутні.

Разом з цим, після продовження дії договору оренди, попередній власник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадкоємцем частини його майна став, зокрема, позивач ОСОБА_5 , тому до останнього, починаючи з 05.11.2018 у порядку спадкування перейшли права та обов`язки орендодавця в межах успадкованої частки у нерухомому майні на АДРЕСА_1 .

Поряд з цим, з цього часу, позивач ОСОБА_5 не вживав заходів для розірвання, припинення в інший спосіб або внесення змін до договору оренди від 03.11.2015, укладеного між ОСОБА_8 та ТзОВ «Горицвіт К.О.», а вимога про визнання такого договору недійсним позивачем відкликана.

Враховуючи зазначене та те, що договір оренди від 03.11.2015 станом на 01.10.2019 та 03.10.2019 (час укладеннй договору піднайму) діяв, строк його дії не припинився, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що орендар приміщень за цим договором вправі був на законних підставах передати відповідне майно в суборенду, оскільки така можливість була визначена домовленість між сторонами договору.

Таким чином, районним судом підставно відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій частині за їх безпідставністю, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Разом з цим, колегія суддів вважає дещо суперечливими висновки місцевого суду про те, що договір суборенди від 01.10.2019, із змінами від 03.10.2019, породжував права та обов`язки виключно щодо сторін цього договору та жодним чином не впливає на зміну обсягу прав та обов`язків позивача, інших співвласників будинку, оскільки доля договору суборенди залежить не тільки від суборендодавця, але і від власника майна, зокрема, з укладенням договору суборенди орендар стає вторинним орендодавцем, але він, як і раніше, є повноправним учасником первинної угоди про оренду, відтак договір суборенди є похідним, тому юридична доля залежить від основної угоди.

Таким чином, в одному випадку обґрунтовано констатувавши, що починаючи з 05.11.2018 у порядку спадкування до ОСОБА_5 перейшли права та обов`язки орендодавця в межах успадкованої частки у нерухомому майні, в іншому випадку, суд зазначив, що договір піднайму не стосується та не впливає на права позивача.

Крім цього, власне з підстав порушення прав позивача суд стягнув на його користь кошти (збитки) із суборендаря ТзОВ «Горицвіт К.О.».

Поряд з цим, така неточність у висновках суду першої інстанції викладених у оскаржуваному рішенні, не має наслідком зміни чи скасування такого у відповідній частині чи у цілому.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 ЦК України).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як беззаперечно встановлено судом, після набуття у власність позивачем 11/80 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідач ТзОВ «Горицвіт К.Ю.» користувався цим майном, здавав його в суборенду, отримував доходи від цього майна.

Враховуючи розмір частки позивача у спільній власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 (11/80 частин), тривалість дії договору суборенди (піднайму) з 01.10.2019 по 17.12.2021, який був укладений між ТзОВ «Горицвіт К.О.» та ФОП ОСОБА_12 , колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про необхідність стягнення з відповідача ТзОВ «Горицвіт К.О.» на користь позивача матеріальних збитків у розмірі 8383,00 грн., що узгоджується із встановленими обставинами.

Наведені позивачем контррозрахунки в апеляційній скарзі, таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

Крім цього, не заслуговують на увагу у цій частині доводи про необхідність встановлення судом законності здійснення господарської діяльності ТзОВ «Горецвіт» чи ФОП ОСОБА_3 , а також можливості використання ними приміщень житлового будинку виключно для проживання фізичних осіб, оскільки таке не входить у предмет дослідження даного апеляційного провадження.

Таким чином, висновок районного суду про відмову в стягненні матеріальних збитків у розмірі 113241,00 грн. стороною позивача не спростовано.

Теж саме стосується висновків про відмову у стягненні моральної шкоди.

Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

До загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Схожі за змістом роз`яснення містяться і у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди.

Таким чином, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, яка її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, що власне є підставою цивільно-правової відповідальності

Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, крім випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, вказано, що моральна шкода це страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточенням, до інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Разом з цим, позивачем не надано суду будь яких доказів заподіяння йому моральної шкоди діями відповідачів, при цьому твердження останніх про можливе звернення в правоохоронні органи та до суду, не може свідчити про заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки є їх суб`єктивним правом.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що у статті 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

До складу житлового фонду, відповідно до ст. 4 ЖК України відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення у інших будівлях. Жилі будинки та жилі приміщення у інших будівлях, що належать державі складають державний житловий фонд.

Як вже зазначалося, позивачу ОСОБА_5 на праві приватної власності належить відповідна частка (11/80) у житловому будинку.

Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону.

За змістомстатті 383 ЦК України, статей150,156Житлового кодексуУкраїни власник житла має право використовувати свою власність для свого проживання та проживання членів своєї родини.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно із ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам направі спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Правовий режим спільної часткової власності визначаєтьсяглавою26 ЦК Україниз урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до положень статей391,396 ЦК Українипозов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав:позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.

Колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, відповідно до яких у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм житловим приміщенням, власник має право вимагати усунення таких перешкод в судовому порядку.

Факт непроживання позивача ОСОБА_5 у спірному житлі, яке частково є його власністю та відсутність можливості для цього, тобто порушення відповідних прав, на переконання колегії суддів, встановлений та підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, відповідачка ОСОБА_1 самостійно зазначає про те, що позивач ніколи не звертався до неї з пропозиціями та не висловлював намір на проживання у квартирі, також не просив надати йому ключі.

Іншими словами відсутність ключів у позивача від вхідних дверей квартири встановлена.

Відповідне відношення відповідачки до зявлених позовних вимог чітко підтверджує доводи позивача щодо наявності у нього перешкод у користуванні квартирою, зокрема остання зазначає, що позивач не звертався до неї за ключами, а також не проживає у будинку.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що власник не повинен узгоджувати чи звертатися з певними пропозиціями до інших власників щодо користування своїм майном (за виключенням обставин щодо свідомого створення перешкод у користуванні чи розпорядженні таким), а за будь яких обставин мати можливість реалізувати права власника, зокрема безперешкодного входу у будинок (квартиру).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 306/2659/16-ц, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідний розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Зобов`язання відповідача лише не чинити перешкод у користуванні майном не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки сам по собі не призводить добезперешкодного входження позивача у спірний будинок та можливості його проживання (перебування) у такому, як і не виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.

Ефективним способом захисту прав позивача за встановлених судом обставин є надання повного доступу до будинку (вселення) та надання ключів та паролів до сигналізації, оскільки відповідно до частин четвертої, шостої статті 67 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" у разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону.

Той факт, що позивач добровільно та певний час у будинку не проживав, не користувався таким, не є підставою для відмови йому у захисті порушеного права, оскільки право власності є абсолютним правом, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом.

Зазначені обставини жодним чином не спростовані відповідачами, протилежного не доведено.

Таким чином, вимога про усунення перешкоди в користуванні житловим будинком, розташованим по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надати повний доступ позивачу до всіх приміщень на всіх поверхах житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , надати дублікати всіх ключів, паролі до сигналізації, знайшла своє підтвердження, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення у цій частині.

Що стосується судових витрат та законності додаткового рішення, колегія суддів виходить із такого.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

В свою чергу, порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентуєтьсястаттею 141 ЦПК України

Відповідно до положень ч.ч. 1, 13ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК Українипередбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповіднодо ч.ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позов ОСОБА_5 задоволено частково, вимоги представника позивача про стягнення судових витрат за надану правову допомогу, є підставними.

При цьому, ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення суд виходив із пропорційності задоволених вимог позивача.

Згідно з частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьоїстатті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до положень вказаної вище статті, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

В силу частин третьої, четвертоїстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятоюстатті 137 ЦПКвстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частиною шостоюстатті 137 ЦПКобов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат,які сторонасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи,встановлюється судомна підставіподаних сторонамидоказів (договорів,рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Колегія суддів констатує те, що заява представника ОСОБА_10 подана відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Устатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що у позивача не було крайньої необхідності звертатися за наданням правової допомоги у силу того, що таке право є суб`єктивним правом особи.

Згідно із пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI(далі - Закон№ 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно достатті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Слідуючи висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

У матеріалах цивільної справи міститься договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 15.10.20 від 15.10.2020 укладений між позивачем ОСОБА_5 та адвокатом Шкред А.О.

Також долучено акт від 20.06.2023 приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 15.10.20 від 15.10.2020.

Крім того, між позивачем та адвокатом Акімовою О.О. також було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги від 06.10.2021 та долучено акт №1 від 30.10.2022 щодо вартості наданих послуг.

Загальна вартість наданих послуг складає 64400, 00 грн.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або ) значенню справи.

Іншими словами, колегія суддів виходить з того, що процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, таким чином фіксованість гонорару у договорі не безумовним обов`язком суду стягнути такий, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.

Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, слідуючи якій заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Слідуючи висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Таким чином, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності та часткову підставність апеляційної скарги (задоволення ще однієї вимоги позовної заяви), колегії суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення в частині стягнення з ТзОВ «Горицвіт К.О.»на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогупропорційно до задоволених вимогв розмірі 1932,00грн., необхідно змінити зюбільшивши суму стягнення хоча з погляду зазначених вище обставин.

Іншими словами, категорія справи та обізнаність представника у такій, а також судовій практиці з цього приводу, що презюмується, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та результатів розгляду такої, достатньою сумою витрат на правову допомогу, яку необхідно стягнути, буде 10 000,00 грн., що свідчить про часткову підставність апеляційної скарги та заяви представника позивача, а також необхідність стягнення такої з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.». у рівних частинах, тобто по 5000,00 грн.

В свою чергу, представник відповідачаФОП ОСОБА_3 адвокат Штинда О.В. долучив до матеріалів справи договір № 02-04/552 про надання правничої допомоги від 19.02.2021, додаткову угоду від 20.09.2021 до договору №02-04/552 про надання правничої допомоги від 19.02.2021 та акт наданих послуг №1 від 19.06.2023 на суму 26500,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями55,124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17 та від 19 грудня 2019 року у справі № 757/35897/18-ц.

З урахуванням вище наведеного та беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, тобто підставність таких, а також добровільне залишення відповідачем ФОП ОСОБА_12 , орендованого майна вже після подання позову, колегія суддів вважає, що висновок суду про можливість стягнення з позивача на користьостанньоговитрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. є необґрунтованим.

Крім цього, стягнута сума витрат на правову допомогу значно перевищує розмір задоволених судом першої інстанції позовних вимог, тобто є більшою ніж стягнута судом сатисфакція у зв`язку з відповідним порушенням прав позивача.

Підстави для застосування статті 142 ЦПК України, відсутні.

Також, рішення суду в частині вирішення питання розподілу судового збору необхідно скасувати, відтак стягнути з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.» на користь позивача судовий збір по 908,00 грн. сплачених за розгляд справи у суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Шкред Анастасії Олександрівни задовольнити частково.

РішенняЛичаківського районногосуду м.Львова від15червня 2023рокув частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю та розподілу судових витрат скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення, яким таку вимогу задовольнити.

Усунути ОСОБА_5 перешкоди у користуванні житловим будинком, розташованим по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надати повний доступ позивачу до всіх приміщень, на всіх поверхах житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , надати дублікати всіх ключів, паролі до сигналізації.

Стягнути з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.» на користь ОСОБА_5 судовий збір по 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок з кожного, сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції.

В іншій частині рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року залишити без змін.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року в частині часткового задоволення заяви представника відповідача ФОП ОСОБА_3 Штинди Олега Васильовича про стягнення з ОСОБА_5 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 20000грн.скасувати, у задоволенні такої заяви відмовити повністю.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року в частині вирішення заяви представника позивача ОСОБА_10 про стягнення витрат на правничу допомогу змінити.

Стягнути на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу у сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, а саме по 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Горицвіт К.О.».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 17 січня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк