Рішення

від 09.01.2024 по справі 201/11217/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/11217/23

Провадження № 2/201/3529/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

19 вересня 2023 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування шкоди, в якій позивач просив:

1. Визнати наступні поширені ОСОБА_4 висловлювання на адресу ОСОБА_3 у соціальній мережі «Facebook» такими, що носять явно образливий характер і є такими, що ображають честь та гідність і завдають шкоди діловій репутації ОСОБА_3 :

- частину тексту у дописі ОСОБА_4 , розміщеного ІНФОРМАЦІЯ_1 на його персональній сторінці: «...пан ОСОБА_5 захопив у заручники цілу лікарню, а навколо себе створив тоталітарну секту (при цьому аж ніяк не безсрібників)... І те що цей нарцис-психопат..»;

- частину коментаря ОСОБА_4 під дописом, розміщеного 28.06.2023 року на його персональній сторінці: « ОСОБА_6 настільки тупий, що не розуміє, як його ботоферму бачать всі містяни»;

- частину коментаря під дописом ОСОБА_3 , розміщеного ІНФОРМАЦІЯ_1 на його персональній сторінці: « ОСОБА_7 , ок, котику, тримай м`яча:)) Я пережив с десяток прокурорів, три губернатора та безліч інших діячів, мерзото…»;

2. Визнати недостовірною та такою, що порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, опубліковану і поширену ОСОБА_4 у власному дописі, який було розміщено 29.06.2023 року на його персональній сторінці «Facebook», а саме:

- «Ні, ні, я не про ОСОБА_8 , який витратив мінімум 5000 доларів для того, щоб замовити купу помийних сайтів, які сьогодні видали на всю Україну напрочуд схожі «новини», написані під копірку.».

3. Зобов`язати ОСОБА_4 протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_3 шляхом розміщення на персональній сторінці ОСОБА_4 у соціальній мережі «Facebook» тексту спростування наступного змісту: « ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , у соціальній мережі «Facebook» 29.06.2023 року була поширена недостовірна інформація про те, що ОСОБА_10 витратив мінімум 5000 доларів для того, щоб замовити купу помийних сайтів, які сьогодні видали на всю Україну напрочуд схожі «новини», написані під копірку».

4. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1 грн. (одна) грн. та судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що позивач є лікарем та з 2011 року і по теперішній час працює на посаді керівника (наразі - генерального директора) Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» Дніпропетровської обласної ради», є заслуженим лікарем України та доктором медичних наук. Медичний заклад, керівником якого є позивач є одним з найбільш відомих в Україні лікувальних закладів, який є серед передових у частині надання медичної допомоги важкопораненим військовослужбовцям з 2014 року, що є загальновідомою інформацією, є відомою особою в межах м. Дніпра та України і має відповідну ділову репутацію порядного керівника важливого для держави закладу охорони здоров`я. Тим не менш, відповідачем на своїй сторінці були допущені висловлювання, які є образливими, недостовірними та такими, що порушують право на повагу до честі і гідності, а також завдають шкоди діловій репутації позивача.

Позивач посилається на публікації, викладені відповідачем у соціальній мережі «Facebook» 21 червня 2023 року, 28.06.2023 року та 29.06.2023 року, які на день подання позову залишаються невидаленими, а особа, яка їх опублікувала, не принесла вибачень та не надала спростувань.

На підтвердження дійсного існування обставин, зазначених у позовній заяві, позивач надав до суду звіт за результатами проведеної фіксації дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 31.07.2023 р.

Хоча на сторінці відповідача зазначено, що це є особистим акаунтом у мережі «Fасеbоок» (https://www.fасеbоок.соm/ргоfilе.рhр?іd=100002157183088) позивача, вказана сторінка, яка має близько 350 000 підписників безумовно сприймається як така, що належить позивачу. Багаторазове розміщення явних образ та недостовірної інформації є особливо неправомірним та таким, що не може залишитися поза увагою суду.

Висловлювання відповідача, що позивач захопив у заручники цілу лікарню, створив тоталітарну секту, цей нарцис-психопат, настільки тупий, мерзото, мерзенний божок носять явно образливий характер та ображають честь та гідність позивача. 29 червня 2023 року відповідач зазначив, що позивач витратив мінімум 5000 доларів для того, щоб замовити купу помийних сайтів, які сьогодні видали на всю Україну напрочуд схожі «новини», написані під копірку - є недостовірною та такою що завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача та підлягає спростуванню (а.с.1-12).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 19.09.2023 року зазначена позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С. (а.с.46).

Ухвалою судді від 20 вересня 2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного провадження (а.с.50-51).

10 жовтня 2023 року на адресу суду надійшов відзив, в якому представник відповідача позовні вимоги не визнала з огляду на наступне.

Виходячи із змісту ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 34 Конституції України, ст.ст. 29, 30 ЗУ «Про інформацію» предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

Позивач є публічною особою. Відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо позивача є значно ширшими, оскільки позивач, як публічна особа, безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес. Тому позивач свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою з боку засобів масової інформації, лідерів суспільної думки, посадових осіб, державних службовців. Оспорювану інформацію висловлено у формі, яка не принижує ділову репутацію позивача, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, а є оціночними судженнями, оскільки становлять суспільний інтерес, тому не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Оціночні судження не можуть бути предметом судового захисту. В діях відповідача мало місце реалізація свого конституційного права на вираження своїх поглядів та суспільного інтересу, а не намір поширити недостовірну інформацію з метою завдання шкоди діловій репутації позивача.

Позивачем не доведено, чи дійсно поширенням оспорюваної інформації завдано шкоди діловій репутації позивача, яким чином відбувається перешкоджання повно та своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданою позивачу шкодою у вигляді приниження ділової репутації. Оскільки позивачем не доведено наявність чотирьох обставин, які б у своїй сукупності підтверджували його доводи та вимоги, тому відсутній юридичний склад правопорушення за даною категорією справи, відсутні і підстави для задоволення позовних вимог. Посилання позивача про завдання йому моральної шкоди внаслідок порушення його особистих немайнових прав, яку він визначив у грошовому виразі у розмірі 1 грн., всупереч вимогам ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України та п. 18 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», не навів в позовній заяві фактичних даних та не надав доказів, котрі б свідчили про заподіяння йому моральної шкоди, не обґрунтовано її розмір, якими доказами це підтверджується та не зазначено, які саме моральні або фізичні страждання чи інші негативні явища заподіяні позивачеві та чим це підтверджується (а.с.59-64).

01.11.2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якій представник позивача зазначив, що посилання відповідача на реалізацію ним своїх конституційних прав на поширення інформації не відповідає дійсності, оскільки конституційні гарантії з цього питання не є обмеженими і не дозволяють поширення недостовірної інформації и висловлювання прямих образ. Твердження по відношенню позивача були висловлені відповідачем у формі образ і лайки, а не конструктивної критики. Висловлювання «тупий», «мерзота», «нарцис-психопат» тощо є настільки явно образливими, що будуть принижувати честь і гідність не тільки позивача, а й будь-якої пересіченої людини (а.с.74-82).

20.11.2023 року на адресу суду надійшло клопотання від представника позивача про долучення до матеріалів справи оригіналу висновку експерта №24160 за результатами проведення судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи мовлення та примірника звіту за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 31.07.2023 року (а.с.86-97).

05.12.2023 року на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначається представник відповідача послалася на те, що допущені висловлювання відповідача є його правом у реалізації свого конституційного права на вираження своїх поглядів та суспільного інтересу, у тому числі вільно використовувати та обирати у своїх публікаціях різні мовно-стилістичні звороти, вживати гіперболи, алегорію, сатиру тощо, що є оціночним судженням, які не можна вважати поширенням недостовірної інформації. Висловлювання у спірних публікаціях, будучи вираженням суб`єктивної думки й поглядів автора цих публікацій, є оціночними судженнями, які не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (а.с.123-127).

09 січня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача, який зазначає, що статтею 30 ЗУ «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. У рішенні від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме собою не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження». Вислови відповідача свідчать про критичну оцінку ситуації та є його правом у реалізації свого конституційного права на вираження своїх поглядів та суспільного інтересу, у тому числі вільно використовувати та обирати у своїх публікаціях різні мовно-стилістичні звороти, вживати гіперболи, алегорію, сатиру тощо, що є оціночним судженням щодо вказаних обставин.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав необґрунтованості та безпідставності та наполягала на відмові у позові у повному обсязі.

Вислухавши сторони та дослідивши матеріали справи і надані докази, з урахуванням меж позовних вимог, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини четвертої статті 34 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі статтею 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Частиною другою статті 16 ЦК України серед інших передбачені такі способи захисту цивільних прав та інтересів як: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 9) відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно з ч. 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (стаття 297 ЦК України).

Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності (частина друга статті 302 ЦК України).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка зазнала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості.

Статтею 280 ЦК України встановлено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, та це підтверджується матеріалам справи, зокрема випливає з наданих позивачем роздруківок скріншотів, що оспорювана інформація викладена на веб-сторінках у мережі Інтернет за наступними адресами:

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0nlXpH37kE5G34AbQbuNVDZo48MXU75245u8aY3PKuKcLBDuemVfvll55jxirzxARlid=10000 2157183088;

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid029ueQJ4gfAXWbGgTFUj9KzyT6wwZqLj9I)6NHRJJh3oubm4quXZYBadHuahm33D4Cllid=l 00002157183088;

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02oP9NsZRHaJvnqv6urPzweLyVYZyMjA5X8N5ouXNJJ8rNBPDKdCzJ4yPQDCtHybLQlid=10 0002157183088;

https://www.facebook.com/rsa010963/posts/pfbid023YWrR3gRCmsDYqVfoqwKCwTRb8RDFUw21GD4NNJaSNJbgDlvaKZZtkiYyp6vWBpl;

https://www.facebook.com/profile.php?id=100002157183088.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що викладена відповідачем інформація: «...пан ОСОБА_5 захопив у заручники цілу лікарню, а навколо себе створив тоталітарну секту (при цьому аж ніяк не безсрібників)... І те що цей нарцис-психопат..»; « ОСОБА_6 настільки тупий, що не розуміє, як його ботоферму бачать всі містяни»; « ОСОБА_7 , ок, котику, тримай м`яча:)) Я пережив с десяток прокурорів, три губернатора та безліч інших діячів, мерзото…» носять явно образливий характер та ображають честь та гідність позивача.

Судом досліджено звіт за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 31.07.2023 року, за результатами якого встановлено точність відображення змісту досліджуваних вищезазначених п`яти веб-сторінок.

Судом досліджено наданий позивачем висновок експерта №24160, який складено 08.11.2023 року судовим експертом Зайчик Кристиною Сергіївною. За висновком експерта вбачається, що у наданих на дослідження матеріалах частина тексту містить негативну інформацію відносно позивача та має образливий характер, а інша частина тексту виражена у формі оціночних суджень, що полягають в оцінці описаних фактів й передається через використання лексичних і графічних маркерів на позначення суб`єктивного сприйняття ситуації.

Вирішуючи дану справу по суті, суд вважає, що наданий позивачем висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами.

Визначення того, чи є поширені висловлювання такими, що ображають честь та гідність і завдають шкоди діловій репутації, є оціночними судженнями або фактичними твердженнями знаходиться у межах компетенції суду і безумовно не є тими обставинами, які визначаються виключно експертом. Наведену позицію визначено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №185/871/18 провадження №61-1200св22.

Суд розглянув у сукупності вимоги позивача щодо визнання образливими висловів відповідача, які містять фрази нарцис-психопат, створив тоталітарну секту, настільки тупий, звернення до позивача мерзото, та розмір шкоди, в який позивач оцінює зазначену шкоду. Визначення розміру шкоди в одну гривню за всі разом вислови, на думку суду, означає досить високу толерантність позивача до таких висловів, і, одночасно, не буде становити для відповідача суттєвого фінансового навантаження.

Водночас, у разі задоволення позову в цій частині, у відповідача буде розуміння, що подібні фрази не можуть висловлюватися безкарно, і потрібно буде сплачувати суму завданої моральної шкоди позивачеві, внаслідок чого суд вважає за необхідне задовольнити в цій частині позовні вимоги.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач займає посаду керівника Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» Дніпропетровської обласної ради», є депутатом міської ради, тобто є публічною особою.

У судовомузасіданні представникпозивача зазначив,що поширенаінформація проте,що позивач витратив мінімум 5000 доларів для того, щоб замовити купу помийних сайтів, які сьогодні видали на всю Україну напрочуд схожі «новини», написані від копірку» є неправдивою та підлягає спростуванню.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися ''виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Даючи згоду на обрання чи призначення на публічну посаду, особа повинна усвідомлювати, що в силу необхідності дотримання принципів публічності, відкритості та підзвітності влади, що закріплені в статтях 3, 6, 19, 57 Конституції України, її посадова і професійна діяльність буде знаходитися під пильним наглядом суспільства. Межі оцінки і критики вчинків, висловлювань чи бездіяльності публічної особи є значно ширшими, ніж такі межі в оцінці звичайної людини.

Отже у цій категорії справ необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів, а також права на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

У пунктах 4, 19, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією фізичних осіб розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Суди мають використовувати широкі можливості, що надає розгляд справи про захист гідності, честі та ділової репутації, для підвищення культури спілкування.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

За положеннями частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

В п. 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інститут економічних реформ проти України» від 04 липня 2016 року встановлено, що за умови дотримання вимог, передбачених у частині 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження поглядів стосується не лише інформації чи ідей, які сприймаються прихильно чи байдуже або не вважаються образливими, але і тих, які ображають, шокують чи тривожать.

Згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

З урахуванням наведеного, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку про те, що висловлювання про те, що позивач витратив мінімум 5000 доларів для того, щоб замовити купу помийних сайтів, які сьогодні видали на всю Україну напрочуд схожі «новини», написані під копірку - є оціночними критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості твердження про вчинення конкретної дії.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації, отриманої з різних джерел.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження№ 61-24241св18); від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18); від 11 вересня 2019 року у справі № 757/40646/17-ц (провадження № № 61-8718св19); від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 (провадження № 61-4278св19), 04 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц (провадження № 61-12258св20); від 29 березня 2023 року по справі №201/10970/21 (провадження № 61-9206св22).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд вважає доводи представника позивача про те, що поширена інформація є недостовірною та підлягає спростуванню необґрунтованими, окрім того позивачем не надано підтвердження, як саме поширена інформація порушила його особисті немайнові права. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання інформації: «Ні, ні, я не про ОСОБА_8 , який витратив мінімум 5000 доларів для того, щоб замовити купу помийних сайтів, які сьогодні видали на всю Україну напрочуд схожі «новини», написані від копірку.» недостовірною та її спростування.

Аналіз змісту вищезазначеної оспорюваної публікації свідчить про відсутність твердження про факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження відповідача. Вжиті відповідачем в оспорюваній публікації висловлювання в формі суб`єктивних висловів та коментарів відносно позивача як публічної особи є оціночними судженнями, а тому не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Доходячи до такого висновку, суд не може взяти до уваги згаданий вище висновок експерта, оскільки в цій частині він не конкретний та суперечливий. Зокрема, експерт не мотивує, чому вона вважає висловлювання про те, що « ОСОБА_3 заплатив мінімум п`ять тисяч доларів, щоб замовити поширення новин на різноманітних сайтах», - таким, що виражено у формі фактичних тверджень, а висловлювання про «купу помийних сайтів», «напрочуд схожі «новини», написані під копірку» у цьому ж реченні, - формою оцінних (оціночних) суджень.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

Визначаючи розмір відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив з того, що діями відповідача, зокрема висловлюванням в образливій формі щодо позивача, які порушують його особисті немайнові права, позивачу було завдано моральну шкоду, яку позивач оцінив у 1 грн. При визначенні розміру моральної шкоди, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що вказаний її розмір є адекватним тим моральним стражданням і переживанням, яких зазнав позивач у результаті дій відповідача. Тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

В частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного висновку.

За приписами ч. 1 та п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Виходячи з положення п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2147 грн. 20 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 68 Конституції України, ст. 15, 16, 23, 201, 275, 277, 280, 302, 1167 ЦК України, ст.ст. 263-265 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування шкоди задовольнити частково.

Визнати наступні поширені ОСОБА_4 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) висловлювання на адресу ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) у соціальній мережі «Facebook» такими, що носять явно образливий характер і є такими, що ображають честь та гідність і завдають шкоди діловій репутації ОСОБА_3 :

- частину тексту у дописі ОСОБА_4 , розміщеного ІНФОРМАЦІЯ_1 на його персональній сторінці: «...пан ОСОБА_5 захопив у заручники цілу лікарню, а навколо себе створив тоталітарну секту (при цьому аж ніяк не безсрібників)... І те що цей нарцис-психопат..»;

- частину коментаря ОСОБА_4 під дописом, розміщеного 28.06.2023 року на його персональній сторінці: « ОСОБА_6 настільки тупий, що не розуміє, як його ботоферму бачать всі містяни»;

- частину коментаря під дописом ОСОБА_3 , розміщеного ІНФОРМАЦІЯ_1 на його персональній сторінці: « ОСОБА_7 , ок, котику, тримай м`яча:)) Я пережив с десяток прокурорів, три губернатора та безліч інших діячів, мерзото».

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) 1 грн. (одну гривню) в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) 2147 грн. 20 коп. (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок) в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев