Рішення

від 10.01.2024 по справі 129/859/20

ЛАДИЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 129/859/20

Провадження № 2/135/63/24

РІШЕННЯ

іменем України

10.01.2024 Ладижинський міський суд Вінницької області в складі: судді Корнієнка О.М.,

з участю: секретаря судових засідань Кузьміних О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Краснопільської сільської ради Гайсинського району, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_5 , про встановлення факту родинних відносин, факту прийняття спадщини та визнання заповіту недійсним.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Краснопільської сільської ради Гайсинського району, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_5 , про встановлення факту родинних відносин, факту прийняття спадщини та визнання заповіту недійсним. В позові зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 , який зареєстрований та проживав на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . На час смерті батька з ним проживали і були зареєстровані: вона - ОСОБА_4 , її мати - ОСОБА_5 , яка є дружиною померлого. Вони є спадкоємцями першої черги. Спадкоємців по заповіту після смерті ОСОБА_6 немає, оскільки заповіт ним не складався. Вона, як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняла спадщину. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті, в даному випадку право на земельну ділянку призначену для ведення сільськогосподарського виробництва площею 2,92 га, що розташована на території Гранівської сільської ради відповідно до Державного Акта серії І-ВН №053850 та право на земельну ділянку призначену для ведення сільськогосподарського виробництва площею 2,54 га, що розташована на території Гранівської сільської ради відповідно до Державного Акта серії ВН №00756-В, власником яких була померла ОСОБА_7 .

На даний час вона бажає прийняти спадщину, яка залишилась після смерті батька та належала її бабусі ОСОБА_8 , матері її померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_6 , яка фактично була прийнята ним, однак юридично не оформлена в зв`язку з його смертю.

В грудні 2019 її стало відомо, що на спадщину, яка залишилась після смерті бабусі ОСОБА_7 претендує як спадкоємець по заповіту відповідач ОСОБА_2 , яка звернулась до Гайсинського районного суду із заявою про встановлення факту прийняття спадщини. Вона вимушена звертатися до суду і оспорювати право ОСОБА_2 на спадкове майно, що залишилось після смерті її бабусі ОСОБА_7 , шляхом встановлення родинних відносин між померлим ОСОБА_6 та померлою ОСОБА_7 , встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 та визнання заповіту недійсним.

В зв`язку з тим що у свідоцтві про народження її батька в графі «мати» значиться ОСОБА_9 , а в свідоцтві про смерть її бa6yci значиться призвіще ОСОБА_7 , то для прийняття спадщини їй необхідно встановити в судовому порядку родинні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а саме той факт, що ОСОБА_7 є рідною матір`ю ОСОБА_6 .

Зазначені розбіжності в правовстановлюючих документах виникли в зв`язку із тим, що батьки ОСОБА_6 - ОСОБА_10 та ОСОБА_7 не реєстрували свої шлюбні відносини, а перебували у фактичних шлюбних відносинах, так як на час їх спільного проживання, ведення спільного господарства та народження її батька, їх сина ОСОБА_6 , на території їх проживання проходили військові дiї під час Другої свiтової війни, при цьому у відповідності до Указу Президії Верховної Ради СРСР вiд 08.07.1944р. їх фактичні шлюбні відносини прирівнювались до зареєстрованого шлюбу i саме тому при реєстрації її народження їй було присвоєно прізвище батька ОСОБА_6 , та в Свідоцтві про її народження в графі «мати» значиться ОСОБА_6 .

Підтвердженням факту, що ОСОБА_9 та ОСОБА_7 є матір`ю ОСОБА_6 є виписки iз погосподарських книг Гранівської сільської Ради за період із 1944 року по 1966 рік за якими « ОСОБА_13 » рахується головою двору, « ОСОБА_14 , а в подальшому значиться, як ОСОБА_8 (за Словником імен ОСОБА_8 та ОСОБА_8 це одне i те саме ім`я) ОСОБА_8 » - дочкою голови двору, ОСОБА_10 - зятем голови двору, ОСОБА_6 - внук голови двору. Однак, в подальшому, при отриманні паспорта в зв`язку із відсутністю зареєстрованого шлюбу ОСОБА_7 із ОСОБА_10 , паспорт матері ОСОБА_6 видано на ім`я ОСОБА_7 ..

3 метою прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 вона має в судовому порядку встановити факт прийняття спадщини її батьком ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . ЇЇ сім`я, її батько, як єдиний син, за свої кошти здійснив поховання бабусі ОСОБА_7 та після її смерті прийняв до свого володіння та управління житловий будинок, присадибну земельну ділянку, речі домашнього вжитку, що підтверджується довідкою Гранівської сільської Ради та свідками.

В провадженні Гайсинського районного суду на розгляді перебуває заява ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини після смерті її бабусі ОСОБА_7 .. Підставою став заповіт складений начебто ОСОБА_7 21.07.2001 на користь заявника ОСОБА_2 .. Вважає, що даний заповіт її баба ОСОБА_8 не могла складати, так як станом на 21.07.2001 у зв`язку із станом здоров`я проживала тимчасово по АДРЕСА_1 , а тому заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, оскільки він не міг бути підписаний заповідачем та не відповідає волі спадкодавця.

В судове засідання позивач ОСОБА_4 не з`явилась. Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, посилаючись на викладені у позові обставини. Вказав, що після смерті ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_2 не скористалась правом на спадок за заповітом, не звернулась із заявою в нотаріальну контору. Син померлої ОСОБА_7 - ОСОБА_6 вступив у володіння спадковим майном, забирав речі з будинку. В ході судового розгляду, після початку розгляду справи по суті, доповнив підстави звернення до суду новими обставинами, виклавши їх у формі додаткових пояснень по справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_4 не визнала, просила відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що відсутні докази прийняття спадщини, а факти що мають юридичне значення, встановлюються саме для виникнення певних прав. Зі слів її довірителя, вона також забрала частину своїх речей з будинку ОСОБА_7 , в тому числі і заповіт, це було із погодженням з рідними - ОСОБА_6 та його дружиною. ОСОБА_7 жила в с. Гранів сама, перед цим, жила з сином ОСОБА_6 та чоловіком ОСОБА_19 . Вказала, що не заперечують, що ОСОБА_6 був сином ОСОБА_7 . Однак, вважають, що встановлення факту родинних відносин не породжує юридичних наслідків, тому такий факт не підлягає встановленню. Пояснила також, що певний період часу ОСОБА_7 дійсно проживала в с. Христинівка в свого сина. Однак, побувши там трохи, повернулась проживати в с. Гранів. ОСОБА_5 звернулась до сусідки ОСОБА_2 , з пропозицією, що ОСОБА_7 перепише майно на неї, щоб та її доглядала. І в 2001 році ОСОБА_7 звернулась в сільську раду, де склала заповіт на сусідку ОСОБА_2 . Остання не звернулась в 6-місячний строк в нотаріальну контору про прийняття спадщини ОСОБА_7 . Згодом звернулась в суд з відповідним позовом про встановлення факту прийняття спадщини, однак позовну заяву залишено без розгляду. Вказала, що заповіт відповідав волевиявленню ОСОБА_7 , підписано нею, відтак, заповіт є дійсним.

Представник Краснопільської сільської ради Гайсинського району, будучи присутнім в судовому засіданні, не заперечував проти задоволення позову. Згідно наявної в матеріалах справи заяви голови Гранівської сільської ради Гайсинського району, яку в ході розгляду справи було замінено на Краснопільську сільську раду Гайсинського району, зазначали, що позовні вимоги визнають.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву в якій просила розгляд справи провести без її участі, позов підтримує в повному обсязі. В заяві зазначила, що вона зі своїм чоловіком ОСОБА_6 протягом життя піклувалися про ОСОБА_8 .. Забирали її на лікування в с.Христинівку. Після смерті ОСОБА_8 її чоловік ОСОБА_6 фактично прийняв спадщину, вступивши в управління належним їй майном. Ніякої домовленості з ОСОБА_2 ні вона ані її покійний чоловік ОСОБА_6 щодо успадкування нею майна ОСОБА_8 , якщо буде піклуватися за нею до її смерті, вони не мали.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Юридичні факти - це обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку. Пунктом 1 частини першої вказаної статті передбачено, що суд розглядає справу про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України - акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до пунктів 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У пунктах 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Отже, відносини спадкування регулюються ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. Правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилась після 1 липня 2003 року й не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до статей 529-530 ЦК УРСР.

Встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що і є часом відкриття спадщини, отже з цього часу почався шестимісячний строк на прийняття спадщини, який закінчився до вступу нового ЦК України в дію (01.01.2004). Тому щодо правовідносин успадкування майна, яке належало померлій ОСОБА_7 , повинні бути застосовані норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.524 ЦК УРСР 1963 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце,коли і оскільки воно незмінено заповітом.

Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року встановлювався строк для прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання свідоцтва про право на спадщину.

Із системного аналізу частини шостої статті 294, статті 315 ЦПК України вбачається, що за наявності спору про право суд в порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факти родинних відносин, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення або особа не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факти, що мають юридичне значення.

Справи про спадкування повинні розглядатися судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Відтак, враховуючи наявність спору про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 , вимоги позивача по даній справі про встановлення фактів правомірно заявлені в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження.

Заперечення сторони відповідача, що встановлення зазначених позивачем фактів не породжує юридичних наслідків, тому такий факт не підлягає встановленню, є безпідставним. Оскільки від встановлення цих фактів залежить виникнення права позивача на спадок.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Христинівка Христинівського району Черкаської області помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 . На час смерті ОСОБА_6 з ним проживали і були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 : позивач - ОСОБА_4 , її мати - ОСОБА_5 , яка є дружиною померлого ОСОБА_5 , та його онук ОСОБА_20 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої №101 від 03.04.2019 секретарем виконавчого комітету Христинівської сільської ради; довідкою №1396 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої 02.12.2019 Христинівською сільською радою та довідкою №1397 виданою 02.12.2019 сільським головою Христинівської сільської ради Христинівського району.

З копії свідоцтва на право власності на житло виданого 03.03.1991 органом приватизації при дослідному елітно-насінницькому господарстві «Нива» вбачається, що співвласниками квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_20 ..

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками записано: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Із свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 видно, що ОСОБА_6 , 1943 року народження, уклав 03.02.1971 року шлюб із ОСОБА_5 , 1941 року народження, прізвища кожного з подружжя після реєстрації шлюбу ОСОБА_5Таким чином встановлено, що ОСОБА_4 є дочкою, а ОСОБА_5 є дружиною померлого ОСОБА_6 , та є спадкоємцями першої черги до його майна. Відомостей про наявність заповіту ОСОБА_6 в матеріалах справи немає.

ОСОБА_4 , як спадкоємець, яка постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, вважається такою, що прийняла спадщину. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Крім того, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Гранів Гайсинського району Вінницької області померла ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 .

ОСОБА_6 був сином померлої ОСОБА_8 , та після смерті останньої прийняв спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.

Ці факти стверджуються сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 вбачається, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Гранів Гайсинского району Вінницької області. Батьками записані ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

З копій виписок із по господарської книги Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області наданих 03.12.2019 виконавчим комітетом Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області за 1944-1946 роки господарство НОМЕР_1 за 1947-1949 роки господарство НОМЕР_2, за 1950-1952 господарство НОМЕР_3, за 1953-1955 господарство НОМЕР_4, за 1955-1957 господарство НОМЕР_5, за 1958-1960 господарство НОМЕР_6, за 1961-1963 господарство НОМЕР_7, за 1964-1966 господарство НОМЕР_8, вбачається, що головою двору був ОСОБА_13 , з ним проживали: ОСОБА_8 - дочка, ОСОБА_10 - зять, ОСОБА_6 - онук.

Крім того, фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_6 підтверджується і тим, що він забрав певні документи, які належали ОСОБА_8 , зокрема, наданими позивачем копіями: рахунку № НОМЕР_7 в банку, який належав ОСОБА_7 , пенсійного посвідчення виданого ОСОБА_7 , сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0227693 виданого ОСОБА_8 КСП «Нива» с.Гранів Гайсинського району Вінницької області та фотокартки ікони, яка належала ОСОБА_8 та яку забрав з її будинку її син після смерті матері.

Факт родинних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 підтверджується також показами свідків: ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_24 показала, що проживає в с. Гранів. Знає, що ОСОБА_6 є сином ОСОБА_8 . ОСОБА_6 і ОСОБА_5 їздили до ОСОБА_8 з Христинівки , допомагали їй по господарству. І вона до них їздила. Померла ОСОБА_8 в с. Гранів, похованням займався син, невістка, онука. Після похорону ОСОБА_6 приїзджав до будинку ОСОБА_8 , щось забирав там, забрав образ. Її казали, що родичі приїздили до будинку автомобілем з причепом, щось забирали там. Перед смертю ОСОБА_8 певний час жила в будинку ОСОБА_2 . Ховали ОСОБА_8 не з її хати, а з хати де жила ОСОБА_2 . ОСОБА_8 жила в ОСОБА_2 недовго, може кілька місяців або через зиму, бо їй вже важко було обходити себе по господарству. Як ОСОБА_6 забрав речі з будинку після смерті матері, то може був ще кілька разів, але практично вже не їздив, бо з Христинівки , де він жив, було далеко.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_25 повідомив, що проживає в с. Гранів, знав, що ОСОБА_8 була матір?ю ОСОБА_6 . Похованням ОСОБА_8 займався її син ОСОБА_6 , невістка ОСОБА_5 . Після поховання ОСОБА_6 був в селі, бачив як той приїздив автомобілем з причепом і забирав речі з хати матері. ОСОБА_6 він добре знав, коли той приїздив в село, то давав знати про себе. В баби була така ікона, як зображена на фото.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_23 повідомив, що ОСОБА_8 жила в с. Гранів приблизна за 100 м від нього. В неї був один син - ОСОБА_6 . Син постійно приїздив до матері з Христинівки , де проживав. ОСОБА_2 жила з чоловіком ОСОБА_38 . Вони допомагали бабі ОСОБА_8 , можливо останні дні ОСОБА_8 жила в будинку ОСОБА_38 . Свідок вказав, що був на похороні ОСОБА_8 , організовував поховання син. Хоронили її з хати, де жив ОСОБА_38 , який товаришував з ОСОБА_6 . ОСОБА_2 фінансово не брала участі в похованні. До цього ОСОБА_8 жила в себе, ОСОБА_2 не мала коштів щоб допомагати їй, можливо навідувалась до неї, але постійно не піклувалась. Після смерті ОСОБА_8 її син приїздив в село, забирав речі, щось грузив на причеп, закривав хату на замок. Після того можливо ще декілька разів приїздив, бачив як він ремонтував ворота. Ніхто інший до хати не мав права. Крім того, свідок повідомив, що був головою сільської ради, вони шукали заповіт, але в сільській раді його не було. Відомостей про реєстрацію заповіту, на час запиту суду, не було.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_26 вказала, що була секретарем Гранівської сільської ради і до її обов?язків входило, зокрема, вчинення нотаріальних дій. В ОСОБА_8 був син, який жив не в селі. Він забирав її до себе. ОСОБА_8 трохи побула в сина і повернулась жити в село. Пам?ятає як до неї прийшла ОСОБА_2 та сказала, що ОСОБА_8 хоче скласти заповіт. Вона сказала їй приводити її в сільську раду. ОСОБА_8 привели в сільську раду, в кабінеті були лише вона і ОСОБА_8 , яка була стара, але сама все говорила і розуміла. Сказала, що хоче зробити заповіт на ОСОБА_2 , в якої живе і яка її обходить. ОСОБА_8 підписалась в заповіті, занесла відомості про заповіт в журнал реєстрації нотаріальних дій. Після цього вийшла з кабінету і сказала ОСОБА_2 , що ОСОБА_8 зробила заповіт. Свідок підтвердила, що вона посвідчила заповіт, який було оглянуто в судовому засіданні, ставила печатку на заповіті. Вказала, що нотаріус дозволив віддрукувати зразок і лише вписувати від руки змінні дані людей. Ім?я заповідача перевірила згідно наявного в неї паспорту. Склала заповіт в двох примірниках, один з яких віддала ОСОБА_8 , інший залишився в нотаріальних справах сільської ради. Вказала, що при її звільненні з посади, всі справи передавала згідно відповідних актів, з району приїздила нотаріус, яка також перевіряла передані справи. Потім документи передавали в правоохоронні органи, щоб її перевірити. Де дівся другий примірник заповіту і книга реєстрації не знає. ОСОБА_8 хоронили з хати, де жила ОСОБА_42 , казали, що на похованні був син. Після смерті ОСОБА_2 ніхто до неї із заявами про прийняття спадщини не звертався.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_27 показала, що працювала секретарем в Гранівській сільській раді з 11.11.2015 року. В 2016 чи 2017 році ОСОБА_2 прийшла з готовим заповітом, щоб посвідчити його. Вона передивилась реєстр заповітів з дня смерті людини, змін і нових заповітів не було, тому вона поставила відмітку на заповіті, зробила людині відповідні довідки. Не пам?ятає чи була книга реєстрації заповітів за той рік, коли складено заповіт, і чи був цей заповіт внесений в реєстр. Другого примірника заповіту не було. Разом з тим 31.03.2017 року вона внесла заповіт в спадковий реєстр заповітів, оскільки інших заповітів не виявила, хоч і не було книги реєстрації заповітів за всі періоди.

Крім того, з копії листа-повідомлення наданого начальником Гайсинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області за №227-28.10-28 від 06.04.2023 вбачається, що державна реєстрація смерті ОСОБА_8 та всі її персональні данні: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, місце проживання при реєстрації смерті проведені згідно лікарського свідоцтва про смерть та паспорта померлої.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 має на меті оформити спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , однак не має можливості встановити родинні відносини між померлим батьком ОСОБА_6 та його матір?ю ОСОБА_8 .. Так як існують розбіжності у написанні імені матері ОСОБА_6 у свідоцтві про його народження та в свідоцтві про смерть ОСОБА_8 ..

Виходячи із наведеного, суд вважає, що обставини, викладені в позові щодо встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та факту прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_8 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, судом встановлено, що ОСОБА_8 є рідною матір`ю ОСОБА_6 , який в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_8 , фактично прийняв спадщину і тому в цій частині позовна заява підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання заповіту недійсним суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, зважаючи на таке.

В судовому засіданні було оглянуто оригінал заповіту, складеного 22 липня 2001 року в с.Гранів Гайсинського району Вінницької області, в якому зазначено, що ОСОБА_7 жителька с.Гранів Гайсинського району Вінницької області заповіла все своє майно ОСОБА_2 . Даний заповіт посвідчено секретарем Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_26. Даний заповіт зареєстровано в реєстрі за №147. Особу заповідача ОСОБА_7 встановлено. Дієздатність перевірено. Заповіт підписано «ОСОБА_7».

Складений 22 липня 2001 року заповіт оспорюється в частині невідповідності його волі спадкодавця та не підтвердження фактичного підписання заповідачем.

Статтею 534 ЦК УРСР, що був чинним на час складення заповіту, передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до статей 41-65 ЦК УРСР заповіт є угодою, яка має форму одностороннього правочину та породжує виникнення прав та обов`язків у інших осіб-учасників правочину.

Відповідно до статті 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно зі статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до пункту 82 Глави І Розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 18/5 (в редакції, чинній на момент складення оспорюваного заповіту), нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 ЦК і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний особисто заповідачем.

Згідно пред?явленого позову позивач, як на підставу вимог про визнання заповіту недійсним, посилається на те, що заповіт її баба ОСОБА_8 не могла складати, так як станом на 21.07.2001 у зв`язку із станом здоров`я проживала тимчасово в с.Христинівка Христинівського району Черкаської області, а тому заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, оскільки він не міг бути підписаний заповідачем та не відповідає волі спадкодавця.

Разом з тим, жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8 особисто не посвідчувала заповіт позивачем не надано.

Згідно наявної в матеріалах справи відповіді Гайсинського відділу обслуговування громадян від 15.09.2020 видно, що у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_7 1921 р.н., відсутні будь-які відомості щодо переведення пенсії до іншої області, тобто у зв?язку із зміною місця проживання.

Відтак, позивачем не доведено, що станом на час складення заповіту, тобто 22.07.2001 року ОСОБА_8 постійно проживала в с. Христинівка Христинівського району Черкаської області і не проживала в с. Гранів Гайсинського району.

Тимчасове проживання ОСОБА_8 протягом певного часу у свого сина ОСОБА_6 в с. Христинівка жодним чином не свідчить, що ОСОБА_8 не підписувала заповіт 22.07.2001 року в Граніівській сільській раді.

При цьому із показів свідків видно, що ОСОБА_8 тимчасово проживала в сина в с. Христинівка. Однак, повернулась проживати в с. Гранів, де і померла.

А показами свідка ОСОБА_26 підтверджено, що заповіт підписано особисто ОСОБА_8 , і такий заповіт відповідав її волі.

Відтак, судом не встановлено підстав для визнання недійсним заповіту, з тих мотивів, що були викладені позивачем у позовній заяві, а саме - позивач не довів належними та допустимими доказами те, що ОСОБА_8 не підписувала особисто заповіт від 02.07.2001 року, яким заповіла своє майно ОСОБА_2 , і що такий заповіт не відповідав волевиявленню ОСОБА_8 .

Судом встановлено, що оспорюваний заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його укладення, підписано особисто заповідачем і посвідчено секретарем сільської ради в порядку вчинення нотаріальних дій.

Щодо посилання сторони позивача на додаткові пояснення, які були висловлені представником позивача в судовому засіданні після початку розгляду справи по суті та дослідження показів частини свідків, суд виходить з такого.

В судовому засіданні представник відповідача категорично заперечувала щодо можливості позивача змінювати підставу позову після закриття підготовчого судового засідання. Вказувала на те, що сторона позивача у належний спосіб вчасно не зверталась із клопотанням про зміну підстав позову, а суд не приймав рішення про прийняття зміни підстав позову.

Так, в разі наявності інших, ніж ті, що викладені у позовній заяві, підстав для позову в частині недійсності заповіту, позивач повинен був звернутися до суду з клопотанням про зміну підстав позову, при чому подати таке клопотання позивач міг до закінчення підготовчого судового засідання.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, згідно з пунктом 2 частини другої та частини третьої статті 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовної якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас не можна вважати зміною підстав позову: доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин; зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, провадження № 61-9545сво21.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21) зазначив, що у разі надходження заяви (клопотання) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог позивачем суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її або як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Також у цій постанові Верховний Суд указав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З урахуванням наведеного, суд враховує, що в підготовчому судовому засіданні по даній справі 18.11.2022 був присутній представник позивача і не заперечував щодо призначення справи до розгляду. Ухвалою суду від 18.11.2022 підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду.

18.01.2023 суд розпочав розгляд справи по суті, представники сторін виступили із вступним словом, було допитано свідків, які з?явились до суду.

15.02.2023 через систему «Електронний суд» представником позивача було подано «Додаткові пояснення по справі щодо недійсності заповіту від 22.07.2001».

При цьому, такі додаткові пояснення фактично містили нові підстави позову, які до цього не були викладені ні в позовній заяві, ні у вступному слові представника позивача в судовому засіданні 18.01.2023.

Таким чином, позивачем фактично змінено підстави позову, оскільки у «Додаткових поясненнях» представник позивача фактично посилався як на підставу позову на те, що заповіт не відповідав формі, встановленій законом, складений з порушенням вимог до нотаріальної форми, складений із порушенням чинної на той час Інстукції про порядок вчинення нотаріальних дій. Тоді як первісними підставами позову було невідповідність заповіту волі спадкодавця та те, що заповіт не був підписаний спадкодавцем.

Відтак, вказані підстави позову не є взаємодовнюючими, а є окремими підставами для визнання заповіту недійсним.

Враховуючи викладене, те, що позивач не звертався до суду із клопотанням про зміну підстав позову, а самі «Додаткові пояснення», в яких було викладено нові підстави позову було подано представником позивача після початку розгляду справи по суті і після початку дослідження доказів по справі, тому суд не дає оцінку тим підставам позову, які змінено стороною позивача в порушення положень ст. 49 ЦПК України.

Крім того, суд враховує й те, що в ході розгляду даної справи представник відповідача вказувала, що відповідач ОСОБА_2 не звернулась в шестимісячний строк в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Заява ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини залишена Гайсинським районним судом Вінницької області без розгляду (справа № 129/3167/19). Доказів прийняття спадщини ОСОБА_2 після ОСОБА_8 матеріали справи не містять. Заповіт ОСОБА_8 від 22.07.2001 не містить положень про позбавлення права спадкоємства спадкоємців за законом.

Відповідно до положень ст. 554 ЦК УРСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцями за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про задоволення позову в частині встановлення факту родинних відносин та прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті його матері ОСОБА_8 , що належним чином захистить право позивача на спадкування.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 263 - 265, 294, 315-319 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Встановити, що ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 в с.Гранів Гайсинського району Вінницької області є рідною матір`ю ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 в с.Христинівка Христинівського району Черкаської області.

Встановити, що ОСОБА_6 в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , фактично прийняв спадщину.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Вінницького апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 19.01.2024.

Суддя