Постанова

від 11.04.2024 по справі 129/859/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 129/859/20

Провадження № 22-ц/801/661/2024

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Корнієнко О. М.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 рокуСправа № 129/859/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

за участю секретаря судового засідання - Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Краснопільська сільська рада Гайсинського району,

третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у залі судових засідань № 2 цивільну справу № 129/859/20 за апеляційними скаргами адвоката Назарова Р. Ю. в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Гуравської В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Корнієнка О. М., у залі суду, повний текст якого складено 19 січня 2024 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Краснопільської сільської ради Гайсинського району, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про встановлення факту родинних відносин, факту прийняття спадщини та визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 помер її батько ОСОБА_4 .

Після смерті батька відкрилась спадщина, зокрема, на земельні ділянки площею 2,92 га та 2,54 га, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Гранівської сільської ради та житловий будинок, які спадкодавець фактично успадкував після смерті своєї матері - ОСОБА_5 , вступивши у володіння спадковим майном, однак за життя не оформив своїх спадкових прав на них.

На день смерті ОСОБА_4 проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вона, як спадкоємицею першої черги за законом, вступила в управління та володіння спадковим майном та має намір оформити спадщину.

Указує, що в свідоцтві про народження її батька ОСОБА_4 в графі «мати» указано « ОСОБА_6 », а в свідоцтві про смерть її баби - « ОСОБА_5 ».

Зазначає, що указані розбіжності в правовстановлюючих документах виникли через те, що батьки її батька - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не реєстрували шлюб, а перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Для прийняття спадщини їй необхідно встановити, що ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_4 та останній фактично прийняв спадщину після смерті матері.

У грудні 2019 року їй стало відомо, що на підставі заповіту, посвідченого секретарем Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області 21 липня 2001 року, на спадщину після смерті її баби ОСОБА_5 . претендує ОСОБА_2 .

Вважає, що указаний заповіт її баба ОСОБА_5 не могла скласти, оскільки у цей час тимчасово проживала у сина за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак заповіт не міг бути підписаний заповідачем, не відповідає її волі та є недійсним.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила суд:

встановити, що ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

встановити, що ОСОБА_4 у шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично прийняв спадщину;

визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , посвідчений секретарем Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області 21 липня 2001 року, зареєстрований у реєстрі за № 147;

стягнути з ОСОБА_2 понесені нею судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 січня 2024 року позов задоволено частково.

Встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Гранів Гайсинського району Вінницької області є рідною матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1.

Встановлено, що ОСОБА_4 у шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично прийняв спадщину.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

суд управі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання свідоцтва про право на спадщину;

сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні доведено факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 та факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_8 ;

тимчасове проживання ОСОБА_8 протягом певного часу у свого сина ОСОБА_4 у с. Христинівка не свідчить про те, що остання 22 липня 2001 року не підписувала заповіт у Гранівській сільській раді;

у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на спростування належності ОСОБА_8 підпису на оспорюваному заповіті та невідповідності волі спадкодавця;

заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його укладення, підписано особисто заповідачем і посвідчено секретарем сільської ради в порядку вчинення нотаріальних дій;

позивач не зверталася до суду з клопотанням про зміну підстав позову, а додаткові пояснення, в яких викладено нові підстави позову, подано представником позивача після початку розгляду справи по суті та початку дослідження доказів у справі, тому суд не дає оцінку тим підставам позову, які змінено стороною позивача в порушення положень статті 49 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У лютому 2022 року адвокат Назаров Р. Ю. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання заповіту недійсним скасувати й ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

У лютому 2024 року адвокат Гуравська В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Назарова Р. Ю. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 січня 2024 року, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу адвоката Гуравської В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 січня 2024 року залишено без руху з підстав неповної сплати судового збору.

26 лютого 2024 року на виконання вимог ухвали адвокат Гуравська В. Ю. подала квитанцію про доплату судового збору.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Гуравської В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 січня 2024 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 березня 2024 року справу призначено до розгляду на 04 квітня 2024 року о 09:40 год з повідомленням учасників справи.

04 квітня 2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 09:30 год 11 квітня 2024 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга адвоката Назарова Р. Ю. в інтересах ОСОБА_1 мотивована тим, що:

суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам;

заповіт від імені ОСОБА_8 складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а саме: відсутнє рішення Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, яким секретаря виконавчого комітету Коротун Л. М. уповноважено вчиняти нотаріальні дії; на заповіті відсутня гербова печатка Гранівської сільської ради; текст посвідчувального напису виконано змішаним способом; у Гранівській сільській раді відсутній другий примірник заповіту та відомості про його реєстрацію.

судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги подані стороною позивача додаткові пояснення, які є доповненням позову новими обставинами (недодержання нотаріальної форми заповіту) та не вважаються зміною підстав позову.

Апеляційна скарга адвоката Гуравської В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 мотивована тим, що:

висновки суду першої інстанції щодо прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька є передчасними та не ґрунтуються на матеріалах справи;

встановлення заявлених ОСОБА_1 фактів не породжує юридичних наслідків та є безпідставними;

судом не досліджено процесуальне становище у справі третьої особи - ОСОБА_3 .

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Назаров Р. Ю. в інтересах ОСОБА_1 указує, що:

у суді першої інстанції відповідач визнала, що ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною матір`ю ОСОБА_4 ;

суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 правомірно заявлено вимоги про встановлення фактів родинних відносин та прийняття спадщини, оскільки від їх встановлення залежить виникнення права позивача на спадщину;

ОСОБА_3 правомірно залучена до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, оскільки між нею та позивачем відсутній спір про право.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 помер ОСОБА_4 .

Після смерті останнього відкрилася спадщина.

ОСОБА_4 є батьком позивачки ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

На час смерті за указаною адресою були зареєстровані та проживали: дружина - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_1 , онук - ОСОБА_9 .

З свідоцтва на право власності на житло виданого 03 березня 1991 року органом приватизації при дослідному елітно-насінницькому господарстві «Нива» слідує, що співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 слідує, що батьками померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 записані: ОСОБА_7 - батько, ОСОБА_6 - мати.

З виписок з погосподарської книги Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області на домогосподарства № № НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 слідує, що у період з 1944 по 1966 роки у склад двору входили: ОСОБА_10 - голова двору, з ним проживали: ОСОБА_8 - дочка, ОСОБА_7 - зять, ОСОБА_4 - онук.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Гранів Гайсинського району Вінницької області померла ОСОБА_8 .

Після смерті останньої відкрилася спадщина.

За життя ОСОБА_8 склала заповіт, посвідчений 22 липня 2001 року секретарем Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_12 та зареєстрований за № 147.

Із тексту заповіту слідує, що усе належне їй майно вона заповіла ОСОБА_2 .

Спадкова справа після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 не заводилась.

З інформації Гайсинського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Управління обслуговування громадян ГУПФ України у Вінницькій області № 0200-0306-7/42825 від 15 вересня 2020 року слідує, що у матеріалах архівної пенсійної справи № 31483 ОСОБА_5 , 1921 року народження, відсутні будь-які відомості щодо переведення пенсії до іншої області, тобто у зв`язку зі зміною місця проживання.

Відповідно до інформації Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області № 210 від 07 вересня 2020 року оригінал журналу реєстрації заповітів за 2001 рік, оригінал заповіту від 21 липня 2001 року складений від імені ОСОБА_5 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за № 147 та рішення Гранівської сільської ради про покладення повноважень на здійснення нотаріальних дій станом на липень 2001 року на секретаря виконавчого комітету Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області Коротун Л. М. у Гранівській сільській раді відсутні.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Щодо встановлення фактів родинних відносин та прийняття спадщини

Звертаючись до суду з позовом, що переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 просила, зокрема, встановити факт, що ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Гранів Гайсинського району Вінницької області, є рідною матір`ю її батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 та в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_8 фактично прийняв спадщину.

Метою встановлення таких фактів стала необхідність оформлення спадкових прав, як спадкоємиці першої черги після смерті батька ОСОБА_4 .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20 (провадження № 61-14225св21) зроблено висновок, що:

«вимога про встановлення факту родинних відносин між померлими родичами позивача, заявлена разом з вимогою вирішити спір про право (право на спадщину) вирішується у позовному провадженні. Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника тощо».

Ураховуючи наявність спору про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_5 , вимоги позивача у цій справі про встановлення фактів правомірно заявлені в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 01 січня 2004 року норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2004 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини.

Таким чином, оскільки спадкодавиця ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , то судом при розгляді цієї справи застосовуються, зокрема, положення ЦК УРСР (у редакції 1963 року), які були чинні на день смерті спадкодавця.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. Прийнята спадщина визнається належною спадкодавцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 527 ЦК УРСР встановлено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках.

Стаття 548 ЦК УРСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкодавець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших належних платежів тощо.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій частині ОСОБА_1 указувала, що її баба ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю її батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прийняв спадщину після смерті останньої шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, однак за життя не оформив своїх спадкових прав на неї.

Посилаючись на фактичне прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 її батьком ОСОБА_4 , в порядку статті 549 ЦК УРСР, позивач стверджує, що є спадкоємцем після смерті батька, має право на спадкування та бажає оформити спадкове майно, однак розбіжності у написанні прізвища та імені матері батька у свідоцтві про народження та свідоцтві про смерть створюють перешкоди у реалізації її права на спадкове майно.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 554/356/21 (провадження № 61-5463св22) зроблено висновок, що:

«у справі за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20) зроблено висновок, що:

«належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у, справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21 (провадження № 61-4074св23) зроблено висновок, що:

«у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Отже визначення відповідачів є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

З наведеного слідує, що на суд покладено обов`язок визначити суб`єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2023 року у справі № 352/371/21 (провадження № 61-8494св22) зроблено висновок, що:

«лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть».

У справі, що переглядається установлено, що батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заповіту ОСОБА_4 не залишав, спадкова справа після його смерті не заводилась, тому спадкування відбулося спадкоємцями за законом.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті померлого ОСОБА_4 є його дочка ОСОБА_1 - позивач у справі, та дружина ОСОБА_3 - третя особа без самостійних вимог на стороні позивача.

Доказів відмови від спадщини дружини спадкодавця ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Відтак, вирішення спору у цій справі, зокрема, встановлення фактів родинних відносин та прийняття спадщини, а саме, що ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Гранів Гайсинського району Вінницької області є рідною матір`ю її батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 та в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_8 фактично прийняв спадщину, стосується прав ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі в якості відповідача.

Вирішуючи спір в частині встановлення факту родинних відносин та прийняття спадщини, суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини справи, коло спадкоємців та дійшов передчасного висновку про задоволення позову у цій частині.

Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги адвоката Гуравської В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Підсумовуючи викладене, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині встановлення факту родинних відносин та прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті його матері ОСОБА_8 є помилковим, унаслідок їх пред`явлення до неналежного складу відповідачів, тому рішення суду у цій частині слід скасувати з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо визнання заповіту недійсним

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) зроблено висновок, що:

«вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх вчинення. Це саме положення стосується також підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справи про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності до вимог законодавства, чинного під час його укладення. Отже, на правочини вчинені до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, тобто до 01 січня 2004 року, поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року»

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21) зроблено висновок, що:

«наявність підстав для визнання заповіту недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення».

Оскільки заповіт було вчинено 22 липня 2001 року, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР 1963 року (в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_5 ).

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21) зроблено висновок, що:

«в ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги».

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і заповітом.

Частиною першою статті 534 ЦК УРСР встановлено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Відповідно до статті 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтями 41-65 ЦК УРСР встановлено, що заповіт є угодою, яка має форму одностороннього правочину та породжує виникнення прав та обов`язків у інших осіб - учасників правочину.

Частиною другою статті 44 ЦК УРСР встановлено, що письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Згідно зі статтею 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, у тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Недотримання форми заповіту тягне його недійсність.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам цивільного законодавства щодо недійсності правочинів.

Згідно зі статтею 545 ЦК УРСР недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.

Відповідно до пункту 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 18/5 від 18 червня 1994 року (далі - Інструкції чинної на момент складання оспорюваного заповіту), нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.

Пунктом 10 Інструкції (чинної на момент складання оспорюваного заповіту) встановлено, що при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій.

Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина. При посвідченні угод з`ясовується дієздатність громадян.

Отже, перед складанням заповіту, нотаріусом обов`язково встановлюється особа заповідача шляхом перевіряння зазначених вище документів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Делеговані повноваженнями - це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Згідно з підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).

Пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) встановлено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.

Аналогічна за змістом норма викладена у підпункті 1 абзацу другого пункту 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затверджених Міністерством юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, далі - Інструкція № 22/5).

Отже вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу закону.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18, від 02 червня 2021 року у справі № 619/728/19-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 753/2062/20.

Частиною четвертою статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) встановлено, що до складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить за посадою секретар відповідної ради.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

Отже тлумачення указаних норм права, які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, свідчать про те, що до вимог форми заповіту законодавець відносив такі: заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем та нотаріально посвідчений.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 725/3821/23 зроблено висновок, що:

«у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже з урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими».

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи встановлено, що оспорюваний заповіт складено у письмовій формі, з зазначенням місця і часу його укладення (село Гранів Гайсинського району Вінницької області, 22 лютого 2001 року), підписано особисто заповідачем ОСОБА_5 та посвідчено секретарем Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області Коротун Л. М. у порядку вчинення нотаріальних дій.

Доказів на спростування указаного висновку суду матеріали справи не містять.

Законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не містить вимог щодо зазначення паспортних даних у заповіті, відсутні вимоги щодо обов`язкового зазначення місця проживання чи дати народження заповідача.

Указаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 520/7826/18 та від 21 січня 2021 року у справі № 234/13346/19.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу вимог про визнання заповіту недійсним посилалася на те, що її баба ОСОБА_8 не могла скласти заповіт на ім`я ОСОБА_2 , оскільки станом на 21 липня 2001 року тимчасово проживала у свого сина ОСОБА_4 в АДРЕСА_1, тому оспорюваний заповіт не міг бути підписаний заповідачем та не відповідає волі спадкодавця.

Разом з тим, доказів на спростування особистого підпису ОСОБА_8 в оспорюваному заповіті від 22 липня 2001 року та доказів про те, що волевиявлення спадкодавця на момент складання заповіту не було вільним і не відповідало її волі, позивачем не надано.

Обставин того, що заповідач ОСОБА_8 на час складання заповіту проживала в іншій області та не могла його особисто підписати не встановлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц зроблено висновок, що:

«правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».

Оскільки доводи позивача про те, що ОСОБА_8 не підписувала заповіт не підтверджуються жодними достовірними та достатніми доказами, то ці мотиви не свідчать про дефект форми заповіту та його недійсність у зв`язку з цим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 зробила висновок, що:

«свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, перебуває під правовою охороною і після смерті заповідача.

Свобода заповіту, як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Натомість кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, порушить принцип свободи заповіту та по суті призведе до скасування вільного волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку зі смертю».

Апеляційний суд ураховує те, що право визначати зміст заповіту належить виключно заповідачу та його волевиявлення не може бути змінено іншими особами у спосіб, обумовлений відшукуванням будь-яких обставин, які б порушували принцип свободи заповіту та змінювали вільне волевиявлення заповідача.

Зміст оспорюваного заповіту дає підстави для висновку, що волевиявлення ОСОБА_5 було спрямоване саме на те, щоб належне їй майно, після її смерті, отримала ОСОБА_2 , відповідач по справі.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам чинного законодавства на момент його складання, а підстави для задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині відсутні.

Апеляційний суд ураховує й те, що матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_8 .

Оспорюваний заповіт ОСОБА_8 від 22 липня 2001 року не містить положень про позбавлення права спадкоємства спадкоємців за законом.

Статтею 554 ЦК УРСР установлено, що у разі неприйняття спадщини спадкоємцями за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Відтак порушення спадкових прав ОСОБА_1 судом не встановлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання заповіту від 22 липня 2001 року, складеного від імені ОСОБА_5 , посвідченого секретарем Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, зареєстрованого в реєстрі за № 147, недійсним.

Доводи апеляційної скарги щодо посвідчення оспорюваного заповіту неповноважною особою, оскільки у сільській раді відсутнє рішення Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, яким секретаря виконавчого комітету Коротун Л. М. уповноважено вчиняти нотаріальні дії є безпідставними з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) зроблено висновок, що:

«законодавець у ЦК УРСР не передбачив такої підстави для визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, недійсним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій. Це не впливає на форму заповіту. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача».

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності на оскаржуваному заповіті гербової печатки Гранівської сільської ради є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно з пунктом 18 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) нотаріальне посвідчення заповітів та довіреностей, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів.

З оспорюваного заповіту слідує, що останній містить відтиск печатки, який з плином часу погано проглядається.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 03 липня 2023 року призначено по справі технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання, зокрема, чи міститься на титульній сторінці заповіту ОСОБА_5 , реєстровий № 147 від 22 липня 2001 року, відбиток гербової печатки Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Листом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 7065/05-16/13-23 від 19 грудня 2023 року указану ухвалу місцевого суду повернуто без виконання у зв`язку з неможливістю виконання клопотання експерта щодо надання вільних зразків відтиску печатки Гранівської сільської ради народних депутатів Гайсинського району Вінницької області, зокрема, за 22 липня 2001 року.

Отже твердження сторони позивача про те, що на титульній сторінці оспорюваного заповіту відсутня гербова печатка Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області не підтверджується належними доказами.

Посилання сторони позивача на те, що текст посвідчувального напису на спірному заповіті виконано змішаним способом (надрукований на друкарській машинці та написаний чорнилом від руки) не свідчить про його невідповідність формі нотаріального посвідчення, а допущені відхилення від форми посвідчувального напису не є суттєвими і самі по собі не призводять до нікчемності цього заповіту.

Такі підстави, як відсутність у Гранівській сільській раді Гайсинського району Вінницької області книги обліку заповітів за 2001 рік та другого примірнику оригіналу заповіту ОСОБА_5 , реєстровий № 147 від 22 липня 2001 року, не є підставами для визнання заповіту недійсним.

Ба більше, обов`язок ведення належним чином документообігу та контроль за ним покладено саме на Гранівську сільську раду Гайсинського району Вінницької області.

Доводи апеляційної скарги адвоката Назарова Р. Ю. про те, що спірний заповіт від імені ОСОБА_5 від 22 липня 2001 року складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме у тому контексті, який, на думку сторони позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарги на рішення суду першої інстанції

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту родинних відносин та прийняття спадщини підлягає скасуванню, як ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення у цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

У решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга адвоката Назарова Р. Ю. в інтересах ОСОБА_1 залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за позивачем.

Ураховуючи, що апеляційна скарга адвоката Гуравської В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 задоволена з ухваленням в оскаржуваній частині рішення про відмову у задоволенні позову, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 1261,20 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Назарова Р. Ю. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Гуравської В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 січня 2024 року в частині встановлення факту родинних відносин та прийняття спадщини скасувати й ухвалити у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Краснопільської сільської ради Гайсинського району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , про встановлення факту родинних відносин та факту прийняття спадщини відмовити.

У решті рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 січня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Світлана КОПАНИЧУК

Віталій ОНІЩУК