Ухвала

від 22.01.2024 по справі 567/946/23

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 567/946/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 рокум. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

при секретарі - Клімович О.О.

за участю

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_3 адвоката Дяденчука А.І., про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу

встановив:

в провадженні Острозького районного суду Рівненської області перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 115000 доларів США згідно договору позики.

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме :

1) на належні відповідачу ОСОБА_4 корпоративні права у ТОВ «ІДЕК-2006» із розміром частки в сумі 18750 грн., у ТОВ «Верхівськ-Агро» із розміром частки в сумі 1500 грн., у ТОВ «Плюмпе Агро» із розміром частки в сумі 57756 грн.;

2) на цінні папери - акції прості бездокументарні іменні ПАТ «СІ Капітал» належні ОСОБА_4 ;

3) на грошові кошти, які знаходяться на належних ОСОБА_4 рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах в межах ціни позову;

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики на загальну суму 115000 доларів США. Вимоги позивача про повернення заборгованості відповідач залишив без задоволення, мотивуючи відсутністю грошових коштів. Відповідач уникає спілкування з позивачем, врегулювати спір в позасудовому порядку не бажає, у зв`язку з чим позивач вважає, що існує ризик відчуження відповідачем вищевказаного майна.

Позивач вважає, що накладення арешту на вищевказане майно відповідача є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки загальна сума позову складає 115000 доларів США.

Позивач вказує на наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, а відтак вважає, що вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача спроможне забезпечити ефективний захист його прав та інтересів.

В судовому засіданні представник позивача подану заяву підтримав з підстав та доводів наведених у ній.

Представник відповідачапроти задоволеннязаяви заперечила,подала запереченняпроти заяви.Вказує,що позивачемне наданоналежних тадопустимих доказівна підтвердженнятого,що діївідповідача спрямованіна відчуженнямайна такорпоративних прав.Також вважає,що спосібзабезпечення позовузаявлений позивачемне єспівмірним позовнимвимогам. Зазначає, що арешт підлягає накладенню саме на грошові кошти, які будуть виявлені на всіх наявних у відповідача рахунках в усіх банківських установах в межах ціни позову, а не лише того рахунку, що якого позивач має інформацію. Ненадання суду інформації щодо наявних у відповідача рахунків не може бути підставою для відмови у застосуванні заходу забезпечення у вигляді арешту на грошові кошти. Жодних вимог щодо зазначення такої інформації у заяві як передумови накладення судом арешту на кошти ЦПК України не містить. Вважає, що захід забезпечення у вигляді арешту на грошові кошти має бути вжитий відносно всіх наявних у відповідача рахунків в усіх банках в межах ціни позову.

Суд, вивчивши заяву про забезпечення позову та доводи сторін, приходить до висновку, що така заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, згідно приписів якої суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження майном - це перешкода у вільному розпорядженню таким майном.

Відповідно п.1, 2, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступного : розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретнім заходом до забезпечення позову і можливім предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 400/5954/20).

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 10.12.2019 № 153ІЗ-19.

Обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою наддасть змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Вище наведене кореспондується з практикою Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі 910/3836/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу стягнення заборгованості за договором позики у загальному розмірі 115000 доларів США.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, водночас наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, буде встановлено судом під час ухвалення рішення по суті спору.

Враховуючи Поведінку відповідача щодо позивача, його заперечення, та те що предметом позову є стягнення суми заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача свідчить про обґрунтованість та реальність підстав для побоювань позивача щодо подальших дій відповідача для навмисного приховування належних йому грошових коштів та майна з метою уникнення обов`язку повернення грошових коштів позивачу.

Таким чином, суд погоджується з обґрунтованим припущенням заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти боржника може зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову та відсутності у боржника коштів на його виконання.

Положення Закону України «Про виконавче провадження» (зокрема, ч.3 ст.18) свідчать про те, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець має право накладати арешт саме на кошти боржника, що містяться на його рахунках у банківських установах, а не на рахунки боржника.

Стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Арешт рахунку чинним законодавством про виконання судових рішень не передбачено. У випадку ж арешту коштів на певну суму на такому рахунку, останнім можна користуватись, однак з умовою, що залишок коштів на ньому не може бути меншим арештованої суми. Заборонено накладати арешт на кошти, призначені для виплати заробітної плати. Але оскільки сума таких коштів змінюється залежно від періоду виплати, то накладається арешт на кошти на рахунку, за виключенням суми коштів, необхідної для виплати заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №5010/577/2011-27/22 від 04 серпня 2022.

Відповідно до пункту 9.3 Глави 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Вживаючи заходи забезпечення позову, суд також звертає увагу на те, що у разі задоволення позову, рішення суду виконуватиметься в порядку передбаченому для виконання судових рішень з урахуванням вимог ст..48 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких стягнення за виконавчими документами звертатиметься в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача, які містяться на його банківських рахунках, а також інших фінансових установах, в межах суми позовних вимог, співвідносяться з предметом позову стягнення грошових коштів, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжитий захід забезпечення позову буде спроможній забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештовані кошти залишаються перебувати у власності та володінні відповідача, а обмежуються лише можливістю розпоряджатися ними.

За таких обставин, вимоги заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача, які розміщенні на його банківських рахунках та інших фінансових установах в межах суми позовної заяви, є обґрунтованими.

Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Оскільки предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення до суду з позовом становить 115000 доларів США, вбачається, що запропонований позивачем вид забезпечення позову накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд приходить до висновку, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Вивчивши заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку про те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

При вирішенні питання про накладення арешту на цінні папери та корпоративні права, суд виходить з наступного.

Позивач у заяві про забезпечення позову просить накласти арешт, окрім нерухомого майна належного відповідачу, також і на належні відповідачу цінні папери - акції ПАТ «СІ Капітал» на загальну суму 6158281.31 грн., та на корпоративні права відповідача у ТОВ «ІДЕК-2006», ТОВ «Верхівськ-Агро», ТОВ «Плюмпе Агро».

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на корпоративні права може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства та з іншими вимогами при вирішенні корпоративних спорів, розгляд яких здійснюється в порядку господарського судочинства.

Корпоративні права включають в себе, як майнові права (право на отримання частки від прибутку тощо) так і немайнові (управління господарською організацією тощо).

Та як вже зазначалося вище заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову.

Заявлені позивачем позовні вимоги є вимогами майнового характеру та на переконання суду такий захід забезпечення позову як накладення арешту на корпоративні права не є співмірним з предметом спору у даній справі, яким є стягнення заборгованості за договорами позики.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову в частині накладення арешту на частки у статутному капіталі товариств і предметом позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Окремо слід зазначити, що вжиття заходів забезпечення цивільного позову, про які у заяві просить позивач, жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та забезпечення балансу інтересів учасників спірних правовідносин.

За таких обставин, не вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позивачем вимог, зважаючи на характер спірних правовідносин сторін, суть заявлених позовних вимог та беручи до уваги те, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду, а тому заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню з підстав викладених вище.

За змістом ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Згідно з ч. 1 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Перелік випадків у яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення визначений ч. 3 ст. 154 ЦПК України та є вичерпним.

Враховуючи те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову дозволяє належним чином захистити майнові інтереси всіх осіб, а також відсутність обставин визначених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні. Окрім того немає підстав вважати, що відповідач понесе збитки та інші ризики, пов`язані із вжиттям забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149, 150, 153, 157, 260, 261, 354 ЦПК України, -

постановив:

заяву представника позивача ОСОБА_3 адвоката Дяденчука А.І., про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, задовольнити частково.

Накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на належних ОСОБА_4 рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах в межах суми 115000 доларів США.

В задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Сторони:

позивач - ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач - ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Повний текст ухвали складено 22.01.2024.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.