Постанова

від 09.01.2024 по справі 914/2050/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2024 р. Справа №914/2050/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.

Орищин Г.В.

сторони в судове засідання не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТОМАТІНА б/н від 19.10.2023 (Вх.№ЗАГС01-05/3279/23 від 23.10.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2023

у справі №914/2050/23

за позовом: Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТОМАТІНА, м. Львів

про стягнення заборгованості в розмірі 42 000,00грн

Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав до Товариства з обмеженою відповідальністю Томатіна про стягнення 42 000,00 грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором № КБР-32/01/21-Н від 01.01.2021 про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах, у зв`язку з чим за 2022 рік та 2023 рік виникла заборгованість у сумі 84 000,00 грн. Відтак, згідно умов п. 3.4 Договору про правомірне використання, позивачеві належить 50% від винагороди, що підлягає перерахуванню відповідачем на рахунок позивача, що складає 42 000,00грн., згідно розрахунку зазначеного у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 у справі №914/2050/23 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОМАТІНА на користь Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав 42 000,00 грн заборгованості та 2684,00 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що предметом позову у справі є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього заборгованості за договором №КБР-32/01/21-Н від 01.01.2021 в розмірі 42 000,00 грн, що складає 50% від винагороди, на яку позивач має право, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати винагороди за використання об`єктів права інтелектуальної власності (творів). Сторони уклали договір з метою здійснення єдиних виплат за отримання дозволів на публічне виконання, як об`єктів авторського права (творів), так і об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань). Закінчення акредитації позивача у сфері колективного управління не припиняє права позивача згідно з умовами договору отримувати від відповідача платежі за договором, виходячи з істотних умов як особливостей договору між сторонами позивачу належить 50% винагороди, що складає від суми заборгованості 84 000,00грн. 42 000,00грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

ТОВ Томатіна подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 у справі №914/2050/23 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовної заяви, судові витрати покласти на позивача, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що відсутність акредитації у позивача є обставиною, яка свідчить про відсутність у останнього підстав для стягнення коштів за договором КБР-32/01/21-Н від 01.01.2021. Згідно з відповіддю, наданою Міністерством економіки України 3927-07/31295-07 від 27.06.2023 на адвокатський запит № 07/53025-23 від 20.06.2023, у позивача закінчився термін його акредитації 30.05.2022, а ПО «ОКУАСП» (Приватна організація «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» та ПО «УЛАСП» (Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав») не внесено до Реєстру організацій колективного управління, відповідно вони не набули статусу організацій колективного управління.

Скаржник зазначає, що розширене колективне управління відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» має здійснюватися акредитованою організацією, якою до 30.05.2022 і була ГС «УЛАСП». Скаржник вважає, що позивач, у якого закінчився строк акредитації 30.05.2022 не має права на отримання винагороди (роялті) як організація, яка здійснює розширене колективне управління згідно з договором.

На думку скаржника, ГС «УЛАСП» звернулася до суду в своїх інтересах, на захист своїх прав у зв`язку з неотриманням роялті, хоча, враховуючи наведене, скаржник вважає, що винагороду повинні отримувати власники виключних майнових прав на об`єкти авторських та/або суміжних прав, можливо, через ГС «УЛАСП», але відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників. Оскільки позивач фактично є збирачем винагороди (роялті) і такі кошти не є доходом позивача, то вказані кошти (винагорода) не є недоотриманим прибутком позивача.

Скаржник вважає, що судом не досліджено умови договору КБР-32/01/21-Н та додатків до нього щодо дій позивача після втрати ним акредитації, в результаті чого прийшов до необгрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості, оскільки всупереч п. 5.3 договору суміжна організація не надала доказів щодо укладення договорів з правовласниками. Відтак, скаржник вважає, що позивач (який не здійснює розширене колективне управління майновими правами суб`єктів суміжних прав у сфері, в якій його було акредитовано) не має права на отримання справедливої винагороди, спільної для виконавців та виробників фонограм, за їх публічне виконання відповідачем починаючи з 30.05.2022.

Отже, на думку скаржника, судом неправильно встановлено наслідки втрати акредитації для позивача як організації колективного управління, яка здійснює розширене управління, а відповідно не може здійснювати «право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою» в порядку добровільного колективного управління.

Також скаржник стверджує, що станом з 24.02.2022 і до початку відновлення роботи закладів, внаслідок збройної агресії російської федерації та призупинення роботи закладів не відбувалось публічне виконання творів авторського та/або суміжних прав, а відповідно відсутні підстави для виплати винагороди за цей період часу у зв`язку із форс-мажором.

Керуючись приписами ст.ст. 42,126,129 ГПК України, скаржником заявлено у порядку, визначеному процесуальним законом, про намір відшкодувати з позивача витрати на правову (правничу) допомогу за результатом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, орієнтований розмір таких витрат попередньо не перевищуватиме 30 000,00 грн та зазначив, що докази понесення судових витрат на правничу допомогу адвоката будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції у цій справі.

Громадська спілка Українська ліга авторських та суміжних прав у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що позивач є організацією колективного управління, зареєстрованою в Міністерстві економіки України і внесеною до Реєстру організацій колективного управління, що підтверджується Витягом з реєстру організацій колективного управління. Закінчення терміну акредитації позивач підтверджує і пояснює, що поновлення акредитації під час воєнного стану є неможливим. Враховуючи введення в Україні з 24 лютого 2022 воєнного стану, з моменту набрання чинності цим пунктом конкурси на визначення акредитованої організації колективного управління не оголошуються і не проводяться протягом воєнного стану в Україні. Установа оголошує конкурси на визначення акредитованої організації колективного управління у сферах, в яких відсутні акредитовані організації на дату припинення чи скасування воєнного стану в Україні, протягом 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану в Україні (п. 5 ст 3-4 розділу VI прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»).

Позивач вважає, що згідно з ст.3-2 та п.5 ст.3-4 розділу VI прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» організації колективного управління, внесені до Реєстру організацій колективного управління, мають право здійснювати добровільне колективне управління на підставі наданих їм правовласниками майнових прав. Відповідно до листа Міністерства економіки України від 01.03.2023 позивача внесено до Реєстру організацій колективного управління 04.02.2019. Закінчення акредитації позивача у сфері колективного управління не припиняє права позивача згідно з умовами договору отримувати від відповідача платежі за договором, виходячи з істотних умов, як особливостей договору між сторонами.

Позивач зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, ПП «Українська ліга авторських і суміжних прав» не приймала рішення про одностороннє розірвання договору, що і було встановлено судом першої інстанції. Відповідач, станом на час вирішення спору, не оспорив жоден пункт договору для визнання його недійсним. Після закінчення акредитації у позивача та станом на сьогоднішній день іншої акредитованої організації колективного управління нема. Відповідач до часу виникнення спору в суді, знаючи про втрату позивачем акредитації, не реалізував та не повідомляв позивача про відмову від виконання свого зобов`язання по внесенню платежів по договору з мотивів неналежного виконання позивачем умов договору через втрату акредитації. Отже, на час вирішення спору договірні зобов`язання і відповідні їм права за договором між сторонами є чинними. Належних і допустимих доказів про дійсне припинення врикористання авторських та суміжних прав у своїх закладах, а також доказів звернення до всіх учасників договору про розірвання цього договору через настання вказаних вище обставин відповідачем суду не надано.

Окрім того, позивач зазначає, що за умовами договору, припинення користування відповідачем авторськими та суміжними правами на певний період не звільняє його від внесення платежів - таких умов договір не містить. За умовами договору сплата обов`язкового сукупного платежу за майнові права не залежить від результатів господарської діяльності відповідача чи від її нездійснення.

Також, позивач стверджує, що основний договір п.5.1 передбачає, що у разі виникнення заборгованості користувача за цим договором (основним договором із додатками до нього) позов (позови) на стягнення такої заборгованості може бути поданий окремо ПО УЛАСП, окремо Авторською Організацією до користувача щодо наявності у користувача окремої заборгованості перед Авторською Організацією, окремо Суміжною Організацією до користувача щодо наявної у користувача окремої заборгованості перед Суміжною Організацією, а також у разі досягнення домовленості між Авторською Організацією та Суміжною Організацією ними може бути поданий спільний позов про стягнення заборгованості з Користувача. Керуючись вищевказаним пунктом договору, позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості, а не стягнення винагороди як вказує скаржник..

Також, позивач зазначає, що при виникненні форс-мажорних обставин відповідач не звернувся до позивача з доказами про припинення використання ним об`єктів авторських та суміжних прав.

Окрім того, позивач заперечує проти заявлених відповідачем витрат на правову допомогу, оскільки їх розмір в сумі 30 000,00 грн є значно завищеним та не відповідає складності цієї справи та просить прийняти заяву позивача про те, що докази витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів з моменту винесення рішення у справі в порядку частини 8 ст. 129 ГПК України.

ТОВ «Томатіна» у відповіді на відзив на апеляційну скаргу з урахуванням вищевикладеного та вимог ч. 4 ст. 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» зазначає, що втрата ГС «УЛАСП» прав акредитованої організації колективного управління призвела і до втрати права на збір, розподіл та виплату доходу правовласникам від використання об`єктів, в даному випадку, суміжних прав. Наявність у позивача права на отримання винагороди від відповідача не підтверджується належним чином (ні наявністю акредитації, ні наявністю прав на це у інших сторін, ні наявністю дозволів від правовласників як того вимагають норми законодавства).

Скаржник вважає, що таке стягнення призведе до негативних наслідків для інших осіб (у першу чергу відповідача та правовласників, в інтересах яких укладається ліцензійні договори). У позивача відсутній необхідний правовий статус, на який правомірно очікував відповідач при укладенні договору.

На думка скаржника, починаючи з 24.02.2022 відповідач не використовував об`єкти суміжних прав у зв`язку з введенням у країні воєнного стану та зупиненням роботи закладу громадського харчування. Позивачем не надано суду Актів нарахування роялті, які мають бути у відповідності з п. 3.5 договору, а також не надано жодних підтверджуючих доказів щодо використання відповідачем об`єктів суміжних прав (наприклад, акти перевірки, відеофіксація чи звукозапис).

Скажник вважає, що враховуючи, що винагороду повинні отримувати власники виключних майнових прав на об`єкти суміжних прав, збитки, про стягнення яких просить позивач, є доходом саме правовласників, а не організації колективного управління, і саме звернення стягнення винагороди було б коректним за даних умов. Для того, щоб звернутися до суду за вимогою про стягнення винагороди організація колективного управління або має бути акредитованою, або мати відповідне доручення від правовласників-контрагентів з добровільного колективного управління. Позивачем не дотримано жодної із цих умов. Позивачем не надано суду жодних доказів наявності у нього необхідної дієздатності для звернення до суду з відповідним позовом. Позивач не надав доказів як відповідачу до дати звернення до суду, так і вже під час судового розгляду щодо наявності у нього дозволів, отриманих від правовласників, на збирання винагороди з користувачів.

Процесуальні дії суду у справі.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 справу №914/2050/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Желіка М.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 апеляційну скаргу ТОВ ТОМАТІНА залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов`язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та виконати вимоги ч. 6 ст. 6 ГПК України щодо реєстрації електронного кабінету у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 у справі №914/2050/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ТОМАТІНА на рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 у справі №914/2050/23. Апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи.

01.01.2021 між ТОВ ТОМАТІНА, Громадською спілкою Українська ліга авторських та суміжних прав, Приватною організацією Організація колективного управління авторськими та суміжними правами, Приватною організацією Українська ліга авторських та суміжних прав укладено договір № КБР-32/01/21-Н про забезпечення правомірного використання об`єктів авторського права та об`єктів суміжних прав в публічних закладах.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що користувач доручає організації укласти від його імені та за його рахунок договори, за якими користувач отримує одночасно як дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів авторського права (творів), так і дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

Умовами п. 3.3 договору визначено, що користувач здійснює оплату за 1 (один) рік шляхом виплат в розстрочку, а саме здійснює оплату щомісячними платежами. При цьому, Користувачем здійснюється оплата єдиним платежем як за авторські, так і за суміжні права (надалі також - Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права) в розмірі, що зазначений в Додатку №3 до цього договору.

Так, у додатку № 3 до договору сторони погодили, що розмір Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права з 01 лютого 2021 року становить 3 500,00 грн за місяць. Єдиний платіж перераховується користувачем на розрахунковий рахунок ПО УЛАСП відповідно до умов основного договору. Він сплачується не пізніше ніж за п`ять днів до початку місяця за який він здійснюється (перший платіж здійснюється не пізніше 15 днів з моменту підписання договору). Не зважаючи на дату укладення договору користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір.

Пунктом 3.3.1 договору визначено механізм розстрочки, а саме користувач активує механізм розстрочки шляхом здійснення першого Єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права (роялті) в повному обсязі не пізніше 15-ти днів з дати підписання договору. Режим розстрочки за загальним правилом за цим договором діє без обмеження строку. В той же час, якщо користувач не сплачував Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав, і це правило стосується кожного із дозволів: як стосовно авторських прав так і стосовно суміжних прав). Підставою для оплати в цьому випадку є сам цей Договір із додатками до нього.

Відповідно до матеріалів справи відповідачем сплачено суму за перший рік дії договору в повному обсязі за період з січня 2021 року по грудень 2021 рік.

В матеріалах справи відсутнє повідомлення відповідача про припинення договору у строк, передбачений Ліцензійними угодами. Отже договір було пролонговано ще на 1 рік з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року.

В матеріалах справи відсутні докази оплати коштів за перший місяць. Відтак, механізм розстрочки є таким, що вже не діє, тому відповідно до п.3.3.1 договору про правомірне використання, відповідач повинен сплатити за цей період у вигляді повної передоплати.

Звертаючись до суду з цим позовом про стягнення з відповідача заборгованості за період з січня 2022 року по грудень 2023 року, позивач вказав, що за весь час з моменту підписання договору відповідач мав право легально здійснювати комерційне використання музичних творів. Однак, відповідач не дотримувався належним чином зустрічного обов`язку - обов`язку сплачувати винагороду позивачу, яка склала за 2022 рік 42 000,00грн та за 2023 рік 42 000,00грн 84 000,00грн.

Згідно п. 5.2 договору, у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії цієї Ліцензійної угоди виключно протягом місяця до настання зазначеної в п.5.1 дати, дія цієї Ліцензійної угоди вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу, коли протягом місяця до завершення строку дії Ліцензійної угоди не буде належного повідомлення про припинення.

Пунктом 5.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє 1 рік, а в частині невиконаних фінансових зобовязань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобовязань до їх повного виконання.

Відтак, позивач зазначив, що оскільки жодна з сторін не повідомляла іншу сторону про припинення дії договору, тому станом на дату звернення до суду з позовною заявою строк дії договору визначається періодом з січня 2022 року по грудень 2023 рік, а датою виникнення прострочення по черговому платежу є 17.12.2021 та з17.12.2022.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач порушив грошові зобов`язання за договором, оскільки. як стверджує позивач, за період з січня 2022 року по грудень 2023 року у відповідача утворилася заборгованість за договором у розмірі 84 000,00 грн, а відповідно до п. 3.4 договору, отриманий ПО УЛАСП від користувача Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права перераховується ПО УЛАСП на рахунок Суміжної ОКУ та на Авторську ОКУ. Пропорції щодо перерахування на Суміжну ОКУ та на Авторську ОКУ дотримуються ПО УЛАСП завжди в рівних частках (50% на 50%) Тобто 50% від зазначеного платежу користувача має отримати Суміжна ОКУ, а інші 50% - Авторська ОКУ. Відтак, позивач стверджує, що йому належить 50% винагороди, що складає від суми заборгованості 84 000,00 грн 42 000,00 грн, тому позивач просить стягнути з відповідача суму боргу, що складає 42 000,00 грн.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати винагороди за використання в комерційній діяльності музичних творів на підставі договору № КБР-32/01/21-Н від 01.01.2021.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права» об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме музичні твори з текстом і без тексту.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Статтею 35 Закону України «Про авторське право та суміжні права» передбачено, що об`єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; фонограми, відеограми; передачі (програми) організацій мовлення.

Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об`єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об`єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до ст. 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем, Суміжною ОКУ, Авторською ОКУ та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором на виплату винагороди за використання в комерційній діяльності музичних творів.

Укладений сторонами договір є комплексним та направлений на забезпечення правомірного використання об`єктів суміжних прав в публічних закладах користувача.

Сторони уклали договір з метою здійснення єдиних виплат за отримання дозволів на публічне виконання, як об`єктів авторського права (творів), так і об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань).

Частиною 3 ст. 426 ЦК України встановлено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до ч. 4 і 5 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому, за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Згідно ч.1 ст.5 Закону України Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав організація колективного управління є неприбутковою організацією, утворюється в організаційно-правовій формі громадського об`єднання (громадська організація або громадська спілка) зі статусом юридичної особи, єдиним видом діяльності якої є виконання завдань і функцій, визначених статтею 12 цього Закону.

Частиною 2 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому, ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. ст. 11, 509 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов`язання боржник зобов`язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, тобто сплати боргу.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, а відповідно до ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено апеляційним судом, за умовами п. 3.3 договору, за договорами, зазначеними в пунктах 3.1, 3.2 договору, користувач здійснює оплату за 1 (один) рік шляхом виплат в розстрочку, а саме здійснює оплату щомісячними платежами. При цьому користувачем здійснюється оплата єдиним платежем як за авторські, так і за суміжні права (надалі також - "Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права") в розмірі, що зазначений в додатку № 3 до цього договору (з урахуванням інших положень договору) на рахунок організації (Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"). Організацією може надсилатись користувачу рахунок-фактура в електронній формі, підписаний із використанням електронного цифрового підпису за допомогою системи електронного документообігу.

Як зазначалось вище, у п. 3.4 договору визначено, що якщо користувач не сплачував єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав; і це правило стосується кожного із дозволів: як стосовно авторських прав, так і стосовно суміжних прав).

Пропорції щодо перерахування на Суміжну ОКУ та Авторську ОКУ дотримуються ПО УЛАСП завжди в рівних частках (50% на 50%). Тобто 50% від зазначеного платежу користувача має отримати Суміжна ОКУ, а інші 50% - Авторська ОКУ.

У відповідності до ліцензійних договорів (Додаток 1 та Додаток 2 до Договору про правомірне використання) у п. 5.1 зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє 1 рік, а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання.

Згідно п. 5.2 договору, у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії цієї Ліцензійної угоди виключно протягом місяця до настання зазначеної в п.5.1 дати, дія цієї Ліцензійної угоди вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії Ліцензійної угоди не буде належного повідомлення про припинення.

Як вабчається із матеріалдів справи, від відповідача не надходило належного повідомлення про припинення у строк, передбачений п. 5.2 відповідних Ліцензійних угод (Додатків № 1 та № 2 до Договору). Отже, договір було пролонговано на 2022 та 2023 роки. Разом з тим, відповідачем не вносилось оплати щодо пролонгованого другого і третього року дії договору.

Отже, за період з січня 2022 року по грудень 2023 року у відповідача утворилася заборгованість за договором у розмірі 84 000,00грн.

Відтак, позивачу належить 50% винагороди, що складає від суми заборгованості 84 000,00грн 42 000,00грн, тому слід стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу, що складає 42 000,00грн.

Щодо посилання скаржника на те, що позивач (організація колективного управління) не має права здійснювати діяльність у сфері розширеного колективного управління, оскільки строк його акредитації закінчився 30.05.2022, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Громадська спілка «Українська ліга авторських та суміжних прав» є організацією колективного управління, зареєстрованою в Міністерстві економіки України і внесеною до Реєстру організацій колективного управління, що підтверджується Витягом з реєстру організацій колективного управління.

Відповідно до пункту 5 статті 3-4 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» враховуючи введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, з моменту набрання чинності цим пунктом конкурси на визначення акредитованої організації колективного управління не оголошуються і не проводяться протягом воєнного стану в Україні. Установа оголошує конкурси на визначення акредитованої організації колективного управління у сферах, в яких відсутні акредитовані організації на дату припинення чи скасування воєнного стану в Україні, протягом 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Водночас це не свідчить про припинення авторського права та суміжних прав, оскільки згідно з статтею 3-2 та пункту 5 статті 3-4 розділу VІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» організації колективного управління, внесені до Реєстру організацій колективного управління, мають право здійснювати добровільне колективне управління на підставі наданих їм правовласниками майнових прав.

Відповідно до листа Міністерства економіки України від 01.03.2023 позивача внесено до Реєстру організацій колективного управління 04.02.2019.

Закінчення акредитації позивача у сфері колективного управління не припиняє права позивача згідно з умовами договору отримувати від відповідача платежі за договором, виходячи з істотних умов, як особливостей договору між сторонами.

Відповідно до п. 5.2 договору в разі втрати Суміжною Організацією (позивачем) статусу акредитованої організації колективного управління, правовідносини між Суміжною Організацією та іншими сторонами договору можуть бути призупинені (або розірвані) в односторонньому порядку за рішенням ПО «УЛАСП». При цьому суми винагороди (роялті), які на такий час знаходяться в ПО «УЛАСП» мають бути притримані і перераховані вже новій акредитованій організації в такій сфері.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» не приймала рішення про одностороннє розірвання договору.

З огляду на викладене висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог відповідають встановленим обставинам по справі.

Щодо посилання скаржника на те, що станом з 24.02.2022 і до початку відновлення роботи закладів скаржника, внаслідок збройної агресії Російської Федерації та призупинення роботи закладів не відбувалось публічне виконання творів авторського та/або суміжних прав, а відповідно відсутні підстави для виплати винагороди за цей період часу у зв`язку із форс-мажором, судова колегія зазначає таке.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Згідно з листом від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Так, загальновідомим є факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 і суд не ставить під сумнів його негативний вплив на здійснювану суб`єктом господарювання діяльність.

Однак, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/2394/21 від 14.06.2022).

Згідно з положеннями ст.218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у підтвердження того, що відповідач звертався до позивача із повідомленням про початок дії обставин непереборної сили, з огляду на що у нього відсутні підстави посилатися на форс-мажор.

Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що відповідачем допущено порушення права позивача - Громадської спілки Українська ліга авторських та суміжних прав на отримання оплати за користування творами, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором в частині сплати, відтак сума основного боргу відповідача перед позивачем в розмірі 42 000,00грн є обґрунтованою, доведеною, відповідачем не спростованою та такою, що підлягає задоволенню.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частина 1 ст. 73 ГПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому ч. 1 ст. 74 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 78 ГПК України).

За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом із тим, суд зауважує, що оцінка доказів, які стосуються спору на предмет їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності здійснюється судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України і, при цьому, перелік доказів та засобів доказування не є вичерпним та обмежується лише необхідністю дотримання вимог закону при їх збиранні (ч. 2 ст. 77 ГПК України), а також сформульованого Європейським Судом із прав людини принципу "рівності зброї", який знайшов своє відображення, зокрема, у постанові по справі "Рожков проти РФ" від 31.10.2013 та який передбачає, що кожній зі сторін повинна бути надана розумна можливість представляти свою правову позицію, включаючи свої докази таким чином, щоб вона не була поставлена в значно менш вигідне становище, ніж інша сторона.

Так, за змістом приписів ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1-5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини, що мають значення для справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, яке підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, згідно з ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТОМАТІНА б/н від 19.10.2023 (Вх.№ЗАГС01-05/3279/23 від 23.10.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 у справі №914/2050/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

СуддяЖелік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.