Постанова

від 22.01.2024 по справі 473/3076/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.01.24

22-ц/812/85/24

Справа №473/3076/22

Провадження № 22-ц/812/85/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 січня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану адвокатом Тоботою Юлією Сергіївною

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Ротар М.М., повний текст складено 06 листопада 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріально посвідчених 8 лютого 2012 року за реєстрованих в реєстрі за № 2-394 і за № 2-397, виданих після смерті батьків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , вона є власницею 8 земельних ділянок для ведення сільськогосподарського виробництва в межах території Олександрійської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальної площею 4,6654 га і 4,6754 га. Свідоцтва про право на спадщину за законом і державні акти на право власності на земельну ділянку, які було видано її батькам, внесені в державний реєстр речових прав на нерухоме майно 15 жовтня 2013 року.

05 вересня 2017 року між нею та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди чотирьох земельних ділянок: площею 3,8200 га (рілля богарна), 0,6623 га (рілля зрошувана), 3,8200 га (рілля богарна), 0,6635 га. (рілля зрошувана), на 20 років.

На сьогодні відповідач порушив п.4.10.1 договору оренди земельної ділянки від 5 вересня 2017 року, а саме: не сплатив орендну плату у строк не пізніше 30 грудня звітного року за 2021 рік, що є підставою для розірвання договору оренди землі.

Відповідно до умов п.4.1 договору оренди земельної ділянки за користування землею орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату в грошовій формі, а саме 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідач у порушення згаданого вище договору оренди землі не виконав зобов`язання, не сплатив за 2021 рік в рахунок орендної плати за земельні ділянки належних грошових коштів, що призвело до утворення ним заборгованості по виплаті орендної плати на загальну суму - 15 054,12 грн. (7 527,06 грн. за 2021 рік + 7 527,06 грн. за 2022 рік).

Оскільки відповідач добровільно не погашає вказану заборгованість по орендній платі, вона змушена звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене позивач просила розірвати договір оренди земельної ділянки укладений 05 вересня 2017 року між нею та ФОП ОСОБА_2 щодо земельних ділянок площею 3,8200 га кадастровий номер 4822055200:07:000:0197, площею 0,6623 га кадастровий номер 4822055200:08:000:0214, площею 3,8200 га кадастровий номер 4822055200:07:000:0198, площею 0,6635 га кадастровий номер 4822055200:08:000:0213; стягнути з відповідача заборгованість по виплаті орендної плати в сумі 7527 грн.06 коп. за 2021 рік.

08 лютого 2023 року позивач збільшена свої позовні вимоги та посилаючись на те, що відповіадчем не сплачено їй орендну плату за 2022 рік у розмірі 7527 грн.06 коп., з врахуванням вимог первісного позову, просила стягнути з відповідача на її користь орендну плату за 2021 та 2022 роки у розмірі 15054 грн.12 коп.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено систематичну (послідовно неодноразову) несплату орендної плати орендарем орендодавцю, яка відповідно до норм статті 141 ЗК України є обов`язковою підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки, адже конкретно у цьому випадку такі дії позивача не можуть свідчити про невиконання відповідачем свого обов`язку щодо виплати орендної плати.

Не встановлено істотних та систематичних порушень відповідачем умов договору оренди земельної ділянки і в судовому засіданні.

В свою чергу відповідач довів, що орендну плату за 2021 та 2022 роки він намагався сплатити позивачу, про що надав копії квитанцій поштового переказу грошової суми на адресу орендодавця № 0116 від 20 грудня 2022 року у сумі 6092 грн., які відповідно до повідомлення АТ «Укрпошта» надійшов 22 грудня 2022 року до відділення поштового зв`язку Олександрівка та № 0287 від 22 грудня 2021 року у сумі 7567 грн. надійшов 23 грудня 2021 року до ВПЗ Олександрівка, натомість позивач ухилялася від отримання поштових переказів. У бланках на виплату поштових переказів форма 122 причиною повернення зазначених переказів вказано - одержувач відмовився отримувати переказ.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач, діючи через свого представника адвоката Тоботу Ю.С. вказувала, що категорично не погоджується з вищезазначеними рішенням суду першої інстанції, вважає, що воно ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосування норм матеріального права, з огляду на що рішення суду першої інстанції просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про стягнення орендної плати за 2021 та 2022 роки та розірванні Договору оренди, оскільки вважав, що відповідач довів, що орендну плату за 2021 та 2022 роки він намагався сплатити позивачу, натомість той ухилявся отримати поштовими переказами.

Однак, апелянт не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 ніколи не відмовлялася від отримання поштових переказів коштів від відповідача, шо підтвердила при наданні показань як свідок, а документів які б підтверджували протилежне Відповідачем не надано.

Крім того, позивачка не була проінформована працівниками Укрпошти про надходження поштових переказів, оскільки у 2022 році при відправці поштового переказу ОСОБА_2 було зазначено як номер отримувача його власний номер НОМЕР_1 , а у 2021 році ОСОБА_1 на номер телефону НОМЕР_2 не отримувала жодного повідомлення, оскільки це не є її особистим номером, а є номером її померлого сина. При цьому, ОСОБА_2 був достеменно проінформований про актуальні номери телефону позивачки, за якими він і зв`язувався з нею.

Також вказувала, що із змісту Договору оренди вбачається, що порядок та місце виконання орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати орендодавцю сторонами не встановлені.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання грошового зобов`язання провадиться за місцем проживання кредитора.

Відтак, належним місцем виконання зобов`язання зі сплати орендної плати є місце проживання Позивача.

Відповідач стверджує, що він виконав свій обов`язок зі сплати орендної плати за Договором, що, нібито, підтверджується копіями поштових квитанцій від 22 грудня 2021 року, від 20 грудня 2022 року.

Натомість, поштові квитанції, додані відповідачем на підтвердження свої позиції не є належними, достовірними та допустимими доказами на підтвердження виконання ним обов`язку з оплати орендної плати за Договором, оскільки:

по-перше: адресатом поштових переказів від 22 грудня 2021 року та від 20 грудня 2022 року зазначено лише «ОСОБА_1». При цьому, не зазначено жодних інших складових ім`я особи, зокрема таких як ім`я та по-батькові, як те передбачено Правилами надання послуг поштового зв`язку, що не дозволяє ідентифікувати кому саме адресувався вказаний поштовий переказ.

по-друге: поштову адресу для здійснення поштового переказу в долучених квитанціях зазначено лише вказівкою на індекс та найменування населеного пункту АДРЕСА_1 , номер будинку, квартири адресата. Тобто, встановити, якому чи якій саме «ОСОБА_1» направлялося поштовий переказ від 22 грудня 2021 року та від 20 грудня 2022 року неможливо.

по-трете: поштові перекази від 22 грудня 2021 року та від 20 грудня 2022 року не містять жодної інформації щодо призначення платежу, а саме того, що надіслані платежі є оплатою орендної плати за землю за певним договором.

по-четверте: відповідач не надав доказів того, що саме до 30 грудня 2021 року та 30 грудня 2022 року поштові перекази від 22 грудня 2021 року та від 20 грудня 2022 року прибули до вказаного відділення АТ «Укрпошти» за вказаним індексом. Вказані поштові відправлення лише відображають те, що 22 грудня 2021 року та 20 грудня 2022 року відповідно було прийнято відділенням АТ «Укрпошта» №3153, однак не містять даних про те, коли вказані грошові кошти були переведені до відділення за індексом 56530. Тим більше, що відповідно до п. 121 Правил надання послуг поштового зв`язку відправник мав можливість переадресувати такі поштові перекази або ініціювати їх повернення.

по-п`яте: відповідач не вказав у поштових переказах ні номер телефону адресата, ні його ім`я, ні його адресу, то відповідно такий адресат не мав жодної можливості навіть бути проінформованим про здійснення на його ім`я поштового переказу.

Відповідно, позивач не знав про можливість отримання орендної плати ані за 2021, ані 2022 роки на відділенні «Укрпошти», у той час, як він не зобов`язаний з`ясовувати у відповідача причини її невиплати.

При цьому, відповідач не надав будь - яких доказів того, що позивач відмовився від отримання виплати, а так само і доказів того, що працівники "Укрпошти" належно повідомили його про необхідність отримання орендної плати саме у відділення поштового зв`язку.

Посилається на те, що відповідач не вичерпав усіх можливих способів, як тих, що визначені законом, так і тих, що не суперечать йому, реально виконати своє грошове зобов`язання із сплати орендної плати позивачеві, оскільки достовірно знаючи, що останній не отримав своїх платежів за 2021 та2022 роки, міг сплатити орендну плату шляхом унесення її на депозит нотаріуса.

Тому, з огляду на вказані обставини, виходячи із аналізу норм права, якими регулюються спірні правовідносини, вбачається, що позивач не отримав того, на що він розраховував при укладенні із відповідачем договору оренди землі, тобто не отримав доходу у виді орендної плати два роки поспіль, що у даному випадку є істотним порушенням договору, яке завдало шкоди.

Адже сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки суд ухвалив його з дотриманням вимог ЦПК України, повно, всебічно і об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися, дослідив та надав правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, а тому просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засідання позивач підтримала апеляційну скаргу, просила про її задоволення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що в силу присів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина1 статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статті 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті батька ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 , виданого 28 лютого 2012 року державним нотаріусом Другої вознесенської державної нотаріальної контори ( реєстраційний номер 2-394, №2-397) належать:

земельна ділянка площею 4.6654 га, яка розташована в межах території Олександрійської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та складається із чотирьох земельних ділянок: земельна ділянка № НОМЕР_3 кадастровий номер 4822055000:07:000:0169, земельна ділянка № НОМЕР_4 кадастровий номер 4822055000:08:000:0214, земельна ділянка № НОМЕР_5 кадастровий номер 4822055000:07:000:0197, земельна ділянка № НОМЕР_6 кадастровий номер 4822055000:03:000:0258 та земельна ділянка .

земельна ділянка площею 4.6754 га, яка розташована в межах території Олександрійської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та складається із чотирьох земельних ділянок: земельна ділянка № НОМЕР_3 кадастровий номер 4822055000:07:000:0198, земельна ділянка № НОМЕР_4 кадастровий номер 4822055000:08:000:0213, земельна ділянка № НОМЕР_5 кадастровий номер 4822055000:07:000:0170, земельна ділянка № НОМЕР_6 кадастровий номер 4822055200:03:000:0259 ( а.с.4,5,6,7).

05 вересня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.2.1 договору в оренду були передані чотири земельні ділянки:

земельна ділянка № НОМЕР_3 загальною площею 3,8200 га (рілля богарна) кадастровий номер 4822055200:07:000:0197;

земельна ділянка № НОМЕР_4 загальною площею 0,6623 га (рілля зрошувана) кадастровий номер 4822055200:08:000:0214;

земельна ділянка № НОМЕР_5 загальною площею 3,8200 га (рілля богарна) кадастровий номер 4822055200:07:000:0198,

земельна ділянка №4 загальною площею 0,6635 га (рілля зрошувана) кадастровий номер 4822055200:08:000:0213.

Вказаний договір був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, а саме:

земельна ділянка кадастровий номер 4822055200:07:000:0197 дата реєстрації 06 вересня 2017, номер запису про інше речове право 22269024;

земельна ділянка кадастровий номер 4822055200:07:000:0198 дата реєстрації 06 вересня 2017, номер запису про інше речове право 22269590;

земельна ділянка кадастровий номер 4822055200:08:000:0214, дата реєстрації 06 вересня 2017, номер запису про інше речове право 22227221;

земельна ділянка кадастровий номер 4822055200:08:000:0213, дата реєстрації 18 вересня 2017, номер запису про інше речове право 22440191.

Договір укладено на 20 років, починаючи з моменту державної реєстрації права оренди( п.3.1 Договору).

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим Орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди( п.7.1 )

За користування зазначеною у договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату. Сторони прийшли до згоди, що орендна плата буде надаватися за вибором орендодавця у грошовій, натуральній або відробітковій формі. У разі виплати орендної плати в грошової формі розмір орендної плати становить 3 % від нормативної і грошової оцінки земельної ділянки та складає:

за використання земельної ділянки № 1 - 2 674,04 грн. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших зборів (військового та ін.) обчислених (нарахованих та утриманих) згідно з вимогами чинного законодавства;

за використання земельної ділянки №2 - 750,89 грн. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших зборів (військового та ін.) обчислених (нарахованих та утриманих) згідно з вимогами чинного законодавства;

за використання земельної ділянки №3 - 2 674,04 грн. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших зборів (військового та ін.) обчислених (нарахованих та утриманих) згідно з вимогами чинного законодавства;

за використання земельної ділянки № 4 - 750,89 грн. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших зборів (військового та ін.) обчислених (нарахованих та утриманих) згідно з вимогами чинного законодавства ( п.4.1 Договору).

Крім цього, вказаним договором ( п.4.1.2 та 4.1.3) передбачена виплата орендної плати як у натуральній, так і у виробній форму за заявою орендодавця та відповідного наказу посадової особи орендаря.

Для отримання орендної плати ( п.4.4 Договору) у безготівковій формі орендодавець повинен зазначити у заяві всі необхідні реквізити для безготівкового перерахування коштів: повну назву юридичної особи - банка резидента України, МФІО банку, ЄДРПОУ банку, номер договору про відкриття рахунку, номер рахунку, номер карткового рахунку, тип карткового рахунку та інші необхідні реквізити.

Орендна плата сплачується з одночасним обчисленням та сплатою податку на доходи фізичних осіб та інших зборів, у порядку та розмірах встановлених діючим законодавством України.

Проте умова договору не визначено порядок виконання договору у грошовій формі: за місцем проживання орендаря чи за місцем проживання орендодавця.

Відповідно до п.4.10.1 розділу 4 договору орендна плата у грошовій формі вноситься протягом звітного року, але не пізніше 30 грудня звітного року.

За умови цього договору орендодавець має право вимагати своєчасного внесення орендної плати(п.10.1.4 розділ 10 ), а орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати оренду на плату (п.10.4.6 розділ 10).

Дія цього договору може бути припинення шляхом розірвання договору, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї і сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (п.13.3.2 розділ 13 ).

Розірвання договору у односторонньому порядку договором не допускається( п.13.4 Договору).

Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору, передбачена розділом 14 Договору.

Відповідно до довідки Управління Держкомземагенства у Вознесенському районі Миколаївській області від 12 червня 2013 року №1535/8-01, було змінено кадастрові номери земельних ділянок: 4822055000:07:000:0169 на номер 4822055200:07:000:0169; 4822055000:08:000:0214 на номер 4822055200:08:000:0214; 4822055000:07:000:0197 на номер 4822055200:07:000:0197; 4822055000:03:000:0258 на номер 4822055200:03:000:0258 ;

4822055000:07:000:0198 на номер 4822055200:07:000:0198;4822055000:08:000:0213 на номер 4822055200:08:000:0213; 4822055000:07:000:0170 на номер 4822055200:07:000:0170;

4822055200:03:000:0259 на номер 4822055200:03:000:0259 (а.с.25.26).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач не виплачував їй орендну плату за користування земельними ділянками за 2021 та 2022 роки.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV( далі - Закон №161-XIV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону № 161-XIV встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

За приписами пункту 4 частини1 статті 24 Закону 161-XIV, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

У свою чергу, орендар земельної ділянки відповідно до пункту 6 частини 2 статті 25 цього Закону зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17.

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати подати докази тій стороні, яка несе обов`язок з доказування.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Оскільки позивачка мотивувала позовні вимоги тим, що відповідач не сплачував орендну плату за 2021 та 2022 роки, тому саме відповідач повинен спростувати належними та допустимими доказами твердження позивачки про несплату орендної плати.

До суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернула 01 листопада 2022 року.

Між тим, позивач не подала до суду належних та допустимих доказів звернення до відповідача до листопада 2022 року з вимогою про сплату орендної плати за 2021 рік. Також не надано доказів звернення до відповідача з вимогою про сплату орендної плати за 2022 рік до лютого 2023 року (до звернення до суду з позовною заявою про збільшення позовних вимог 08 лютого 2023 року).

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, відповідач зазначав, що належну позивачу орендну плату за 2021 та 2022 роки ним було направлено засобами поштового зв`язку «Укрпошта» у грудні 2021 року та грудні 2022 року, але поштові перекази було повернуто без отримання. 20 лютого 2023 року ним було направлено позивачеві листа про необхідність отримання орендної плати за місцем його проживання. Вказаний лист було отримано позивачем особисто, проте відповіді не надано.

На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано копії фіскальних чеків №0287 від 22 грудня 2021 року про направлення поштового переказу ОСОБА_1 у розмірі 7567 грн., №0116 від 20 грудня 2022 року про направлення поштового переказу ОСОБА_1 у розмірі 6092 грн., №0015 від 06 січня 2023 року видачу коштів 6092 грн. відправникові, копію листа від 20 лютого 2023 року направленого ОСОБА_1 , копію фіскального чеку №69 від 20 лютого 2023 року про направлення листа та скриншот з відміткою про вручення адресу листа особисто 25 лютого 2023 року ( а.с. 123,124).

Більш того, за клопотаннями представників сторін, судом від АТ «Укрпошта» було витребувано повну інформацію щодо поштових переказів, на які посилався відповідач у своїх запереченнях.

Як вбачається із повідомлення відповідного структурного підрозділу Укрпошти, поштові перекази на ім`я ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , було здійснено відправником ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , надійшли та повернуті:

- N0287 від 22 грудня 2021 року у сумі 7567,00 грн. надійшов 23 грудня 2021 року до ВПЗ ОСОБА_5 та того ж дня в автоматичному режимі на номер мобільного телефону зазначеного відправником 380664825978 направлялося повідомлення про його надходження; переказ повернуто відправникові та отримано ним 10 січня 2022 року;

- №0016 від 20 грудня 2022 року у сумі 6092,00 грн надійшов 22 грудня 2022 року до відділення поштового зв`язку Олександрівка з індексом 56530, надалі по тексту ВП3, та того ж дня в автоматичному режимі на номер мобільного телефону зазначеного відправником НОМЕР_1 направлялося повідомлення про його надходження; переказ повернуто відправникові та отримано ним 06 січня 2023 року

В бланках на виплату поштових переказів форма 122, причиною повернення зазначених платежів вказано - одержувач відмовився отримувати переказ (а.с.199-200,201,202).

Із змісту договору оренди вбачається, що порядок та місце виконання орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати орендодавцю сторони не встановили.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання;

З огляду на викладене, матеріали справи містять докази того, що відповідач здійснював дії щодо належного виконання умов спірного договору оренди земельних ділянок, а саме щодо сплати орендної плати у розумінні пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України.

Отже, відповідачем доведено вчинення дій, спрямованих на виконання грошового зобов`язання за оспорюваними договорами оренди землі шляхом виплати їх кредитору за місцем його проживання.

При цьому, дії з виплати орендної плати за цим договором, вчинені відповідачем у межах обумовленого сторонами строку виплати орендної плати (поштові перекази грошових коштів здійснювалися ним 22 грудня 2021 року, 20 грудня 2022 року, тобто до кінця року, за який здійснюється оплата).

Позивачем вказані докази не спростовано, та не надано належних підтверджень на обґрунтування своїх доводів.

Аргументи апеляційної скарги про те, що номер НОМЕР_2 не є її особистим номером, а номером її померлого сина, і будь-яких повідомлень на цей номер від відповідача вона не отримувала, колегія суддів вважає не спроможними, оскільки позивачка користується вказаним номером натепер, а кому він належав раніше значення не має.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не надано доказів того, що працівники «Укрпошта» належно повідомили позивача про необхідність отримання орендної плати саме у відділенні поштового зв`язку, колегія суддів відхиляє оскільки саме на працівників пошти покладено обов`язки щодо належного виконання приписів діючого законодавства, що регулюють порядок повідомлення та вручення адресатові поштових відправлень.

Відповідно до частин першої, другої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина четверта статті 613 ЦК України).

Прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення у прийнятті виконання зобов`язання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).

Матеріали справи містять відомості про те, що відповідач запропонував, а позивач відмовилась приймати орендну плату за 2021 та 2022 роки, отже, з боку відповідача не відбулось прострочення кредитора.

За такого, апеляційний суд вважає встановленим та не спростованим позивачем, що відповідачем вчинено реальні дії з виплати орендодавцям орендної плати за спірним договором за 2021 та 2022 роки, а тому відповідач не може вважатися таким, що систематично порушував строк виконання відповідного зобов`язання за цими договорами оренди землі.

Не отримання орендної плати викликано діями орендаря, який створив перешкоди для належного виконання орендодавцем обов`язку по платі орендної плати.

Встановивши, що відповідач не допускав систематичної несплати орендної плати, а навпаки вживав усіх можливих заходів щодо виконання умов договору оренди землі, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положення статті 32 Закону України «Про оренду землі» і статті 141 ЗК України та обґрунтовано вказав на відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів намагання відповідача провести оплату, внесенням боргу в депозит нотаріуса, слід зазначити, що згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю. Однак зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.

Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.

Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17, а також у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 146/350/20, від 27 липня 2022 року у справі № 274/3707/20.

За такого, доводи апеляційної скарги, що відповідачем не виконувались умови договору оренди землі щодо своєчасного внесення орендної плати є безпідставними та спростовуються матеріалами справи і встановленими судами обставинами, згідно з якими відповідач своєчасно повідомив позивача про нарахування і можливість отримання коштів за орендну плату, від отримання яких останній в односторонньому порядку відмовився.

Установивши, що орендар вжив заходів щодо виплати орендної плати, направляючи кошти поштовим переказом у 2021 та 2022 роках, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі, оскільки відповідач умови договору не порушував, а відмова орендодавця від отримання орендної плати, не є підставою для розірвання договору оренди, як за змістом наведених вище норми матеріального права, так і за умовами укладеного між сторонами правочину.

Аргументи апеляційної скарги щодо того, що вона не отримувала СМС повідомлення від відділення пошти, а тому не відмовлялася від отримання коштів, не спростовують обставин виконання відповідачем своїх зобов`язань по своєчасній виплаті орендної плати за цим договором.

Наведені у апеляційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом попередньої інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Між тим колегія суддів не погоджується з висновком суду про відмову у задоволені вимог щодо стягнення належної позивачеві орендної плати за 2021 та 2022 роки.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача з орендної плати, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 апеляційний суд виходить з наступного.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила стягнути на її користь орендну плату за 2021 рік у розмірі 7527 грн. 06 коп., а за 2022 рік - 7527 грн.06 коп., а всього 15054 грн.12 коп.

Відповідно до умов договору орендна плата сплачується орендодавцеві із одночасним обчисленням та сплатою податку на доходи фізичних осіб та інших зборів, у порядку та розмірах, встановлених діючим законодавством України( п.4.5 Договору)

Орендар згідно діючого законодавства є про податковим агентом та самостійно здійснює обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються( виплачуються надаються) орендодавцеві та перерахування податку до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів орендодавця( пункт 4.6 Договору).

Орендар згідно діючого законодавства України є податковим агентом та самостійно подає звітність з питань оподаткування доходів орендодавця( п.4.7 Договору).

У запереченнях на позов відповідач підтвердив обставини того, що орендна плата за вказані у позови роки не виплачена, оскільки кошти було повернуто, а на його звернення щодо отримання орендної плати позивач не реагує.

Однак виплата пов`язана з відмовою позивача від її отримання та навів розрахунок належних до виплати сум за 2021 рік - 7567 грн.06 коп., за 2022 рік - 6091 грн.48 коп. (з відрахуванням податків та обов`язкових платежів).

Враховуючи, вищевикладене апеляційний суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню розмір орендної плати за 2021 рік - 7567 грн.00 коп., за 2022 рік - 6091 грн.48 коп., в загальній сумі 13658 грн. 48 коп. без відрахування податків та обов`язкових платежів, оскільки відповідачем такі відрахування вже проведено.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, і апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2023 року в цій частині слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Відповідно підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, у позовній заяві позивач просила про стягнення на її користь 2000 грн. витрат на надання професійної правничої допомоги на підтвердження чого надала до суду ордер адвоката Федоренка Г.М., квитанцію №17 від 04 жовтня 2022 року про сплату позивачем коштів за складання адвокатом Федоренко Г.М. позовної заяви у розмірі 2000 грн. та розрахунок витрат по сплаті коштів (а.с.32, 113,114).

Згідно частин 1,13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову до суду першої інстанції позивачкою сплачено судовий збір в сумі 992,00 грн., за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 1488 грн.

Тому, з урахуванням часткового задоволення позову та апеляційної скарги, з відповідача на користь позивачки має бути стягнуто 2240 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тоботою Юлією Сергіївною задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2023 року в частині відмови у стягненні заборгованості по орендній плати скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по орендній платі задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) заборгованість по орендній платі за 2021 та 2022 роки у розмірі 13658 (тринадцять тисяч шістсот п`ятдесят вісім) грн. 48 коп. без відрахування податків та обов`язкових платежів та 2240 (дві тисячі двісті сорок) грн. судових витрат.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 22 січня 2024 року.