Постанова

від 17.01.2024 по справі 924/976/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року Справа № 924/976/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Універсам" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 2 листопада 2023 року в справі №924/976/22 (суддя - Танасюк О.Є.)

час та місце ухвалення рішення: 2 листопада 2023 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 3 листопада 2023 року

за позовом Городоцької міської ради Хмельницької області

до Приватного підприємства "Універсам"

про стягнення 5359287 грн 43 коп., розірвання договору оренди землі від 10 серпня 2005 року, зобов`язання повернути земельні ділянки

за участю представників:

від Позивача - Савчук Ю.М.;

від Відповідача - Михальченко С.П..

ВСТАНОВИВ:

Городоцька міська рада Хмельницької області (надалі Позивач) звернулася в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Приватного підприємства „Універсам (надалі Відповідач) про:

·стягнення з Відповідача на користь Позивача 4299306 грн 82 коп. заборгованості по орендній платі, 628212 грн 25 коп. пені, 431768 грн 36 коп. штрафних санкцій за несвоєчасну сплату орендної плати;

·розірвання договору оренди землі від 10 серпня 2005 року, із змінами та доповненнями, укладеного між Позивачем та Відповідачем;

·зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельні ділянки площею 143,4497 га з кадастровим номером 6821210100:15:002:0009 та площею 1,2022 га з кадастровим номером 6821210100:14:034:0001.

Звертаючись з позовом у даній справі Позивач покликається на неналежне виконання Відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати за договором оренди землі від 10 серпня 2005 року, із змінами та доповненнями, укладеного між Позивачем та Відповідачем. Зазначає, що Відповідач систематично кожного місяця, починаючи з 1 січня 2018 року сплачував орендну плату в розмірі, який не відповідав встановленій у договорі оренди ставці 3% від розміру нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнту індексації (як узгоджено сторонами в пункті 9, 10 договору та передбачено статями 288-289 Податкового кодексу України). Наголошує, що систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання Договору та повернення земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 6 березня 2023 року прийнято збільшення розміру позовних вимог, викладене у заяві Позивача від 10 січня 2023 року у зв`язку з чим предметом позову за першою вимогою є стягнення 4299306 грн 82 коп. - заборгованість по орендній платі, 628212 грн 25 коп. пені, та 431768 грн 36 коп. штрафна санкція за несвоєчасну сплату орендної плати.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 2 листопада 2023 у справі №924/976/22 позов задоволено частково. Cтягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість з орендної плати в розмірі 4242560 грн 66 коп.. Також даним рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 68600 грн 41 коп.. Розірвано договір оренди землі від 10 серпня 2005 року (надалі - Договір; том 1, а.с. 17-18). Визначено Відповідачу повернути Позивачу земельні ділянки площею 143,4497 га з кадастровим номером 6821210100:15:002:0009 та площею 1,2022 га з кадастровим номером 6821210100:14:034:0001. В решті позову місцевим господарським судом відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що сторонами у пункті 10 Договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Аналогічні положення містяться у частині 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі". Пунктом 13 Договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно, зокрема, у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Крім того, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Враховуючи положення пунктів 10, 13 Договору, частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" суд першої інстанції здійснив власний розрахунок розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції, який мав сплачувати Відповідач у спірний період. Як зазначив місцевий господарський суд із наявних в матеріалах справи звітів про рух коштів на рахунках фінансового відділу Позивача, сум орендної плати слідує, що Відповідач сплачував орендну плату в наступних розмірах: за 2018 2347961 грн 85 коп.; за 2019 2347961 грн 85 коп.; за 2020 2152298 грн 39 коп.; за 2021 2347961 грн 94 коп.; з січня по листопад 2022 2367528 грн 21 коп.. Суд першої інстанції зробив висновок, що Відповідач сплачував орендну плату в меншому розмірі, без урахування індексу інфляції за попередній рік.

Також, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що підстави для нарахування орендної плати за березень 2020 року відсутні, а також зауважив, що з розрахунку позовних вимог (доданого до заяви про збільшення) вбачається, що Позивач нараховує орендну плату за грудень 2022 року, хоча заява про збільшення позовних вимог датована 10 січня 2023 року, а згідно пункту 11 Договору в редакції додаткової угоди від 1 серпня 2011 року орендна плата вноситься щомісяця, рівними частками протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Таким чином, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що у Відповідача строк для сплати орендної плати за грудень 2022 закінчується 30 січня 2022 року, а тому вимога про стягнення орендної плати за грудень 2022 року є передчасною. За результатами здійсненого судом розрахунку заборгованості по орендній платі, виходячи з розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції та сплат, проведених Відповідачем, судом встановлено, що за період з січня 2018 року по листопад 2022 року заборгованість по орендній платі становить 4242560 грн 66 коп.. Враховуючи даний факт суд першої інстанції зробив висновк, що у стягненні 56746 грн 16 коп. (4299306 грн 82 коп. 4242560 грн 66 коп.) заборгованості по орендній платі необхідно відмовити.

Стосовно позовних вимог щодо пені та штрафної санкції за несвоєчасну сплату орендної плати, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що Позивачем заявлено до стягнення 628212 грн 25 коп. пені та 431768 грн 36 коп. штрафних санкцій за несвоєчасну сплату орендної плати на підставі пункту 124.1 статті 124 та пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України. Суд констатував, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Враховуючи, що Позивач не є контролюючим органом, місцевий господарський суд виснував, що Позивач не може заявляти вимоги про стягнення пені та штрафної санкції нарахованих на підставі положень Податкового кодексу України. Тому, у задоволенні вимог про стягнення 628212 грн 25 коп. пені та 431768 грн 36 коп. штрафної санкції за несвоєчасну сплату орендної плати судом відмовлено.

Стосовно позовних вимог про розірвання Договору, то місцевий господарський суд зазначив, що систематична несплата орендної плати, визначеної Договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов Договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тобто систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є підставою для розірвання такого договору. Судом встановлено, що Відповідач з січня 2018 року сплачував орендну плату у меншому розмірі, без урахування індексів інфляції, як це передбачено пунктом 10 Договору. Враховуючи, що Відповідач сплачував орендну плату у меншому розмірі суд першої інстанції визначив, що у Відповідача наявна заборгованість з орендної плати частково за жовтень 2021 року та повністю за період з листопада 2021 року по листопад 2022 року. Зважаючи на викладені норми чинного законодавства та систематичні порушення Відповідачем, взятих на себе за цим Договором зобов`язань щодо своєчасного та у розмірі, визначеному Договором, внесення орендної плати за землю, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині розірвання Договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу спірну земельну ділянку, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що з метою забезпечення відновлення прав та законних інтересів Позивача як розпорядника земельних ділянок, позовні вимоги в частині зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку площею 143,4497 га з кадастровим номером 6821210100:15:002:0009 та площею 1,2022 га з кадастровим номером 6821210100:14:034:000, підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із винесеним рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав вказаних у ній просив апеляційний господарський суд рішення місцевого господарського суду від 2 листопада 2023 року в справі №924/976/22 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (том 2, а.с. 132-136).

Скаржник вважає, що заяву Позивача суд першої інстанції прийняв, як збільшення позовних вимог не враховуючи заперечення Відповідача про те, що таку заяву не можна рахувати збільшенням позовних вимог, оскільки в поданій заяві Позивач змінив предмет та підставу позову, заявляючи до стягнення пеню та штрафну санкцію, що суперечить статті 46 ГПК України. Апелянт вказав, що суди неодноразово наголошували, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що з посиланням на пункти 10,13 договору оренди землі, суд першої інстанції робить висновок з яким категорично не погоджується Відповідач (що Відповідач зобов`язаний був щорічно обчислювати та сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції за попередній рік з наростаючим підсумком без укладення додаткових угод). Апелянт вважає, що такий висновок суд першої інстанції зробив в супереч висновкам Верховного Суду по аналогічних справах, рішення яких було долучено Відповідачем до матеріалів справи: Постанова по справі №916/3233/16 від 1 жовтня 2018 року, Постанова по справі №922/3221/18 від 7 жовтня 2019 року. Крім того, Відповідач вказує, що зроблений судом першої інстанції розрахунок орендної плати з урахуванням індексів інфляцій з наростаючим підсумком є абсолютно протиправний.

Також, в апеляційній скарзі зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував умови укладеного договору, які не передбачають автоматичне внесення змін в договір, цього і не передбачає чинне на сьогоднішній день законодавство України. Відповідач враховуючи вищенаведене вказує, що якщо застосувати розрахунок підтриманий Верховним Судом та взяти щомісячний розмір орендної плати, встановлений сторонами в пункті 9 додаткової угоди від 9 січня 2014 року (1 243 722 грн 73 коп./12 =103 643 грн 56 коп.) та індексу інфляцій щодо кожного окремого місяця за період 2018-2022 років з врахуванням внесених Відповідачем платежів то можна дійти висновку, що у Відповідача відсутня заборгованість перед Позивачем по орендній платі, а навпаки наявна передоплата, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з Відповідача боргу.

Окрім того, Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що як вбачається із оскаржуваного рішення, підставою для розірвання Договору та повернення земельної ділянки Позивачу було наявність боргу Відповідача перед Позивачем по орендній платі за Договором, оскільки вищенаведене свідчить про відсутність боргу Відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати за землю згідно Договору, а наявність передоплати, Відповідно апелянт вважає, що підлягає скасуванню і вимога Позивача про розірвання Договору та повернення земельних ділянок.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 грудня 2023 року в справі №924/976/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Хмельницької області від 2 листопада 2023 року, запропоновано Позивачу надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів Позивачу.

Через систему «Електронний суд» Північно-західного апеляційного господарського суду 8 грудня 2023 року від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача в якому Позивач просив суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (том 2, а.с. 166-170). При цьому, Позивач вказав, що Відповідач починаючи з 2015 року повинен був щорічно сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції за попередній рік з наростаючим підсумком, оскільки інфляція є складовою орендної плати. У пункті 289.2 статті 289 Податкового кодексу зазначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації. Абзацом 2 статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зазначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Податковим кодексом України визначено, що плата за землю здійснюється комулятивним методом, тобто з наростаючим підсумком. З даного Позивач робить висновок, що враховуючи умови Договору, а саме пункт 10 (обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції), частину 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі» (якою визначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди), положення статті 289 Податкового кодексу України (що плата за землю здійснюється комулятивним методом, тобто з наростаючим підсумком), абзац 2 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (де зазначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону через застосування принципу „jura novit curia («суд знає закони»)) місцевий господарський суд законно і обґрунтовано прийняв рішення щодо стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 4 242 560 грн 66 коп..

Через систему «Електронний суд» Північно-західного апеляційного господарського суду 12 грудня 2023 року від Відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги, а саме проведений контррозрахунок розміру орендної плати із врахуванням індексів інфляції, та обгрунтування неможливості подання такого розрахунку до суду першої інстанції, а саме з огляду на те, що судом першої інстанції керуючись принципом суд знає закон було самостійно розраховано оренду плату із застосування індексів інфляції (том 2, а.с. 179-187).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 грудня 2023 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 17 січня 2024 року об 14:00 год..

5 січня 2024 року через систему «Електронний суд» Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшло клопотання про відмову у прийняття судом апеляційної інстанції поданого Відповідачем контррозрахунку.

Через систему «Електронний суд» Північно-західного апеляційного господарського суду 16 січня 2024 року від Відповідача надійшла письмова промова до котрої долучено контррозрахунок Відповідача та судова практика Верховного Суду.

В судовому засіданні від 17 січня 2024 року, представник Відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 2 листопада 2023 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог. Представник Відповідача вказав, що суд першої інстанції прийняв, як збільшення позовних вимог не враховуючи заперечення Відповідача про те, що таку заяву не можна рахувати збільшенням позовних вимог, оскільки в поданій заяві Позивач на переконання Відповіча змінив предмет та підставу позову. Представник Відповідача зазначив, що з посиланням на пункти 10,13 Договору, суд першої інстанції зробив висновок з яким категорично не погоджується Відповідач, а саме що Відповідач зобов`язаний був щорічно обчислювати та сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції за попередній рік з наростаючим підсумком без укладення додаткових угод. За доводами представника, такий висновок суд першої інстанції зробив в супереч висновкам Верховного Суду по аналогічних справах, рішення яких було долучено Відповідачем до матеріалів справи: Постанова по справі №916/3233/16 від 1 жовтня 2018 року (Постанова по справі №922/3221/18 від 7 жовтня 2019 року). Крім того, як констатував предстаник апелянта, зроблений судом першої інстанції розрахунок орендної плати з урахуванням індексів інфляцій з наростаючим підсумком є абсолютно протиправним. Представник Відповідача вказав, що якщо застосувати розрахунок підтриманий Верховним Судом та взяти щомісячний розмір орендної плати, встановлений сторонами в пункті 9 додаткової угоди від 9 січня 2014 року та індексу інфляцій щодо кожного окремого місяця за період 2018-2022 років. з врахуванням внесених Відповідачем платежів то можна дійти висновку, що у Відповідача відсутня заборгованість перед Позивачем по орендній платі, а навпаки наявна передоплата, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з Відповідача боргу. Також представник Відповідача вказав, що проведений контррозрахунок розміру орендної плати із врахуванням індексів інфляції не було подано суду першої інстанції з огляду на те, що судом першої інстанції керуючись принципом суд знає закон, і було самостійно розраховано оренду плату із застосування індексів інфляції. В той же час, представник Відповідача вказав, що довідкою контролюючого орану підтверджується відсутність заборгованості з орендної плати. В той же час, на переконання предстанвика апелянта, здійснивши такий розрахунок заборгованості з орендної плати суд фактично підмінив собою конртролюючий орган на котрий і покладені такі зобов`язання.

В судовому засіданні від 17 січня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивач заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Відповідача, та просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 2 листопада 2023 року без змін. Представник Позивача вказав, що Відповідач починаючи з 2015 року повинен був щорічно сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції за попередній рік з наростаючим підсумком, оскільки інфляція є складовою орендної плати. Представник зауважив, що абзацом 2 статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зазначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Податковим кодексом України визначено, що плата за землю здійснюється комулятивним методом, тобто з наростаючим підсумком. З даного представник Позивача робить висновк, що враховуючи умови договору оренди землі від 10 серпня 2005 року, а саме пункт 10 (що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції) частину 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі» (якою визначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди), статтю 289 Податкового кодексу України (що плата за землю здійснюється комулятивним методом, тобто з наростаючим підсумком), абзац 2 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (де зазначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону) через застосування принципу „jura novit curia («суд знає закони») місцевий господарський суд законно і обґрунтовано прийняв рішення щодо стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 4 242 560 грн 66 коп.. Що ж стосується довідки контролюючого органу про відсутність заборгованості, то представник Позивача вказав, що тільки за результатами проведення перевірки юридичної особи можна встановити наявність чи відсутність боргу, при цьому така перевірки Відповідача не проводилася уже протягом багатьох років.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідач є власником цілісного майнового комплексу, цукровий завод, який розташований за адресою: Хмельницька область, Городоцький район, м. Городок, вул. Заводська площа, буд. 7.

10 серпня 2005 між Позивачем та Відповідачем укладено Договір (том 1, а.с. 17-18).

Відповідно до умов пунктів 1,2 Договору, Позивач надає, а Відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2087860 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Городок, вул. Заводська площа, вул. Саксаганського для обслуговування цілісного майнового комплексу.

Згідно з пунктом 5 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 27623104 грн 68 коп..

Пунктом 9 Договору передбачено, що орендна плата вноситься Відповідачем у грошовій формі 414346 грн 56 коп. в рік.

Як визначено пунктом 10 Договору, обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

У відповідності до пункту 11 Договору, орендна плата вноситься кожний місяць до десятого числа поточного місяця.

За умовами пункту 13 Договору, розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених Договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Відповідача, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 14 Договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені Договором справляється пеня у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожний день прострочення.

В силу дії пунктів 15, 16 Договору, земельна ділянка передається в оренду для виробничої діяльності. Цільове призначення земельної ділянки - виробнича діяльність (землі промисловості).

У відповідності до пунктів 28, 31 Договору, положеннями Договору визначено, що Позивач має право, зокрема, вимагати своєчасного внесення орендної плати, а Відповідач зобов`язався своєчасно розраховуватися по орендній платі за землю.

Як визначено пунктом 36 Договору, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Пунктом 38 Договору передбачено, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою, сторін або рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендної земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 43 Договору, Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Невід`ємними частинами Договору є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом.

Договір підписаний представниками сторін та зареєстрований у Городоцькому районному відділі Хмельницької регіональної філії Центру державного кадастру, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 31 жовтня 2005 року за №040575100011.

28 грудня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки, якою сторони внесли зміни до розділу 2 „Об`єкт оренди Договору та погодили, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 208,6945 га.

Додаткова угода набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

Додаткова угода підписана сторонами та зареєстрована у Городоцькому районному відділі Хмельницької регіональної філії Центру державного кадастру, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 31 березня 2008 року за №040875100008.

1 серпня 2011 року між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору, згідно якої у новій редакції викладено пункти 5, 9,11 Договору.

Так, відповідно до пункту 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 61383751 грн 15 коп..

Згідно з пунктом 9 Договору в новій редакції орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі в рік у грошовій формі у гривнях 1841512 грн 54 коп. 3% від нормативної грошової оцінки.

В силу дії пункту 11 Договору в новій редакції передбачено, що орендна плата вноситься щомісяця рівними частинами протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду місяця.

Додаткова угода підписана сторонами та зареєстрована у Управлінні Держкомзему у Городоцькому районі, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 6 жовтня 2012 року за №682120004000236.

30 листопада 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору, згідно котрої в новій редакції викладено пункти 2, 5, 9 Договору.

Зокрема, відповідно до пункту 2 Договору в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 158,5079 га, з них: земельна ділянка кадастровий №6821210100:15:045:0001 площею 157,3057 га; земельна ділянка кадастровий №6821210100:14:034:0001 площею 1,2022 га.

В силу дії пункту 5 Договору (в новій редакції), нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 46980369 грн 15 коп..

Пунктом 9 Договору (в новій редакції) визначено, що орендна плата вноситься Відповідачем у формі та розмірі в рік у грошовій формі у гривнях 1409411 грн 08 коп. 3% від нормативної грошової оцінки.

Додаткова угода підписана сторонами та зареєстрована у Управлінні Держкомзему у Городоцькому районі, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 6 жовтня 2012року за №682120004004967.

9 січня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору, у відповідності до якої в новій редакції викладено пункти 2, 5, 9 Договору.

Так, пунктом 2 Договору передбачено, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 144,6519 га, з них: земельна ділянка кадастровий №6821210100:15:002:0009 площею 143,4497 га; земельна ділянка кадастровий №6821210100:14:034:0001 площею 1,2022 га.

Відповідно до пункту 5 Договору в новій редакції нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 41457424 грн 32 коп..

Згідно з пунктом 9 Договору (в новій редакції) орендна плата вноситься Відповідачем у формі та розмірі в рік у грошовій формі у гривнях 1243722 грн 73 коп. 3% від нормативної грошової оцінки.

Додаткова угода підписана сторонами.

Відповідач оскаржував Договір в судовому порядку, посилаючись на те, що спірний Договір не містить усіх передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотних умов, зокрема, щодо зазначення кадастрового номеру земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19 травня 2023 року в справі №924/186/23 у позові Відповідача до Позивача про визнання недійсним Договору відмовлено.

Дане рішення залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року.

Під час розгляду справи №924/186/23 суд встановив, що Договір на момент укладення відповідав істотним умовам, визначеним згідно чинного на час укладення Договору законодавства, в подальшому, у зв`язку зі зміною чинного законодавства, Договір від 10 серпня 2005 року з додатковими угодами приведено у відповідність до визначених законом обов`язкових вимог щодо договору оренди землі. Тому суд у вказаному судовому рішенні дійшов висновку, що Відповідачем не доведено наявність обставин, які визначені у позовній заяві як підстава для визнання спірного Договору недійсним.

5 січня 2021 року Позивач прийняв рішення №33 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області". Даним рішенням затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області розроблену ТОВ „Подільський Земельний центр; затверджено базову вартість одного квадратного метра міста Городок Хмельницького району Хмельницької області в розмірі 98 грн 48 коп.; введено в дію нормативну грошову оцінку земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області з 1 січня 2021 року; визначено, що нормативна грошова оцінка земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області підлягає щорічній індексації відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідачем оскаржено рішення Городоцької міської ради Хмельницької області №33 від 5 січня 2021 року "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області".

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року в справі №140/304/23 позов задоволено. Визнано протиправним на нечинним рішення Позивача від 5 січня 2021 року №33 „Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області.

Вказане рішення залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2023 року.

Під час розгляду справи №140/304/23 суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення є нормативно-правовим регуляторним актом, тому вказане рішення підлягало правовій оцінці на предмет дотримання процедури його прийняття, що визначена Законом України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності від 11 вересня 2003 року № 1160-IV.

Судом встановлено, що при прийнятті рішення від 5 січня 2021 року №33 „Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області Городоцька міська рада не дотримала вимог, передбачених Законом № 1160-IV.

Так, в порушення вимог частини другої статті 13, частини п`ятої статті 9 Закону №1160-IV, відповідач (Городоцька міська рада) не оприлюднив шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту.

Також судом враховано, що в матеріалах справи відсутні докази складання аналізу впливу, який справлятиме регуляторний акт.

Суд зазначив що рішення від 5 січня 2021 року №33 „Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області згідно закону набирає чинності з 1 січня 2022 року, однак Відповідач ввів в дію нову нормативну грошову оцінку земель міста Городок з 1 січня 2021 року, застосувавши зворотню дію в часі, чим порушив вимоги пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення у справі №140/304/23, у постанові від 7 червня 2023 року зробив висновок, що із прийняттям оскаржуваного рішення зазнали змін правовідносини, у яких виник спір, і саме такий акт органу місцевого самоврядування встановив для Позивача відповідні обов`язки й мав безпосередній вплив на його права.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що суб`єкт владних повноважень в особі Позивача діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

В матеріалах справи наявні Витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, згідно яких:

·нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим №6821210100:14:034:0001 становила: станом на 16 січня 2018 року 1241606 грн 01 коп.; станом на 1 січня 2019 року 1241606 грн 01 коп.; станом на 1 січня 2020 року 1241606 грн 01 коп.; станом на 1 лютого 2021 року 2147732 грн 76 коп.; станом на 17 серпня 2022 року 2362506 грн 04 коп.;

·нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим №6821210100:15:002:0009 становила: станом на 16 січня 2018 року 78789838 грн 42 коп.; станом на 1 січня 2019 року 78789838 грн 42 коп.; станом на 1 січня 2020 року 78789838 грн 42 коп.; станом на 1 лютого 2021 року 125311488 грн 44 коп..; станом на 17 серпня 2022 року 137842733 грн 37 коп..

Згідно інформації Позивача про нарахування та сплату за Договором - нараховувалася орендна плата в наступних розмірах: 200078 грн 61 коп. щомісячно за 2018, 2019, 2020 роки та січень 2021 року; 318648 грн 05 коп. з лютого по грудень 2021 року; 350513 грн 10 коп. з січня 2022 року. Сума недоплати Відповідача становить: у 2018 році 52981 грн 48 коп.; у 2019 році 52981 грн 48 коп.; у 2020 році 48566 грн 33 коп.; у 2021 році 1357245 грн 25 коп.; у 2022 році 1082266 грн 10 коп..

В матеріалах справи наявні виписки по рахунку 2018 року та звіти про рух коштів на рахунках за періоди з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з яких слідує, що Відповідач сплачував орендну плату з наступних розмірах: 195663 грн 49 коп. за період з січня 2018 по грудень 2021 року та 215229 грн 84 коп. за період з січня 2022 по листопад 2022 року.

У зв`язку із збільшенням розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості Позивачем надано розрахунок позовних вимог, згідно якого заборгованість по орендній платі становить 4299306 грн 82 коп.; пеня 628212 грн 25 коп. та штрафна санкція за несвоєчасну сплату орендної плати 431768 грн 36 коп..

Відповідачем на підтвердження того, що єдиними видом діяльності Відповідача, від якої підприємство отримує доходи, є здача в оренду складу паливно-мастильних матеріалів, до матеріалів справи надано Договір оренди №85 від 1 листопада 2019 року, укладений між Відповідачем та ТОВ „Паливно-торгова фірма „Укр-Петроль (орендар) та Додаткову угоду від 1 січня 2021 року, згідно якої з 1 лютого 2021 року щомісячна орендна плата становить 207500 грн.

Також на підтвердження наявності у ТОВ „Паливно-торгова фірма „Укр-Петроль перед Відповідачем заборгованості за Договором №85 від 1 листопада 2019 року надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30 червня 2022 року.

Згідно довідки ГУ ДПС у Волинській області №98 від 5 січня 2023 року станом на 5 січня 2023 року у Відповідача не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (у тому числі розстроченої, відстроченої, реструктуризованої), контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи. Вказано, що довідка надається відповідно до Закону України „Про публічні закупівлі для подання до Позивача.

В матеріалах справи наявні копії податкових декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) які подавались Відповідачем за період з 2011 по 2023 роки та були подані ГУ ДПС у Хмельницькій області на виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 11 квітня 2023 року в справі №924/186/23.

З огляду на зазначене, враховуючи неналежне виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно умов Договору Позивач звернувся з позовом, з метою, захисту порушених, на його думку, прав до Відповідача з позовом (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення заборгованості, розірвання Договору та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, надаючи правову оцінку правовідносинам враховуючи положення діючого законодавства України, колегія суддів зауважує таке.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Положеннями статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу дію пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Вказане кореспондується з положеннями частини першої статті 96 Земельного кодексу України та розділом 13 Податкового кодексу України, відповідно до яких, землекористувач зобов`язаний своєчасно здійснювати оплату за користування земельними ділянками, у розмірі, визначеному законодавцем.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час подання позову), орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Разом з тим, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до Податкового Кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платник орендної плати орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

При цьому, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 Податкового кодексу України).

За змістом статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

З вищезазначених норм права вбачається, що саме договором оренди сторони визначають розмір та умови внесення орендної плати, а Податковий кодекс України встановлює лише строки внесення та порядок визначення орендної плати.

Частиною 1 статті 25 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду).

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізуючи встановлені обставини справи на предмет їх відповідності позовним вимогам щодо підставності звернення Позивача з відповідними позовними вимогами щодо стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання Договору та зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельні ділянки, судова колегія зазначає наступне.

Зважаючи на межі до доводи апеляційної скарги (щодо безпідставного прийняття судом першої інстанції заяви Позивача, котра на переконання Відповідача є заявою про зміну предмета та позову, а не заявою про збільшення позовних вимог, а саме в частині стягнення пені та штрафу), судова колегія звертає увагу апелянта, на те, що враховуючи, що Позивач не є контролюючим органом, Позивач не може заявляти вимоги про стягнення пені та штрафної санкції нарахованих на підставі положень Податкового кодексу України, у задоволенні вимог про стягнення 628212 грн 25 коп. пені та 431768 грн 36 коп. штрафної санкції за несвоєчасну сплату орендної плати відмовлено. При цьому, судове рішення в цій частині апелянтом не оскаржується, а доводи апеляційної скарги не спрямовані на скасування рішення в цій частині.

В той же час, з огляду на заперечення апеляційної скарги Відповідача щодо того, що відсутні підстави для стягнення орендної плати та розірвання Договору з огляду на щомісячну сплату орендних платежів з урахуванням індексів інфляції (з контррозрахунку Відповідача слідує, що існує переплата по орендних платежах, а не заборгованість), апелянт вказує на невірний розрахунок орендної плати проведений судом першої інстанції.

Зважаючи на заперечення представника Відповідача наведені в апеляційній скарзі та в судовому засіданні щодо невірного розрахунку орендної плати, проведеного судом першої інстанції на підставі пункту 10 Договору із невірним застосуванням положень діючого законодавста (норм податкового кодексу України) колегія суду досліджує нормативно-правову базу, котра направлена на врегулювання порядку нарахування та сплати орендної плати.

В силу дії статті 206 Земельного кодексу України: використання землі в Україні є платним; об`єктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 21 Закону України „Про оренду землі встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Виходячи із системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України „Про оренду землі, підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з другого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України „Про оренду землі, пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

За змістом частини другої статті 21 Закону України „Про оренду землі Податковим кодексом України регулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання, зокрема, розмір, умови нарахування та внесення орендної плати за землю, порядок та підстави зміни такого розміру, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в пункті 288.4 статті 288 цього Кодексу.

Аналогічний правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року в справі № 925/258/17, від 31 жовтня 2021 року в справі 910/14176/20.

Пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Земельний податок згідно статті 247 Податкового кодексу України встановлений в розмірі не більше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно із частиною п`ятою статті 5 Закону України „Про оцінку земель та статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Аналіз наведених положень Податкового кодексу України, Закону України „Про оцінку земель та Закону України „Про оренду землі дає підстави для висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретного розміру орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначено в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме у договорі оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі №922/1658/19, від 31 жовтня 2021 року в справі 910/14176/20.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 1917/1188/2012 (№ 826/1291/17) (провадження № 11-1317апп18)), постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2021 року в справі 910/14176/20, від 2 серпня 2022 року в cправі №910/2902/18 (910/20964/20).

Як слідує зі статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов`язань, які згідно зі статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Сторонами у пункті 9 Договору (в редакції додаткової угоди від 9 січня 2014 року) визначено розмір орендної плати в рік, який вноситься Відповідачем у грошовій формі у гривнях та становить 1243722 грн 73 коп. 3% відсотки від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 10 Договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Пунктом 11 Договору (в редакції додаткової угоди від 1 серпня 2011 року) передбачено, що орендна плата вноситься щомісяця рівними частинами протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду місяця.

Обґрунтовуючи підстави для звернення з даним позовом до суду Позивач зазначає, що Відповідач з 1 січня 2018 року сплачував орендну плату в розмірі, який не відповідав встановленій у договорі оренди ставці 3% від розміру нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнту індексації, як було узгоджено сторонами в пунктах 9, 10 Договору та передбачено статтями 288-289 Податкового кодексу України.

З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог Відповідач просив стягнути з Позивача 4299306 грн 82 коп. заборгованості по орендній платі за період з січня 2018 по грудень 2022 року.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розрахунку розміру орендної плати, який підлягав сплаті з 2018 року по 2022 рік, Позивачем застосовано проіндексовану нормативну грошову оцінку земельних ділянок. При цьому, Позивач керувався Витягами з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформованими ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області.

В силу дії пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

У постанові Верховного Суду у складі Палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16 березня 2020 року в справі №922/1658/19 викладено наступний правовий висновок: "Нормами статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення (для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, однак індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати. Водночас, з урахуванням положень статті 21 Закону України "Про оренду землі" та принципу свободи договору, сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі. Проте у такому разі, зважаючи на природу індексації, одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватися".

Зважаючи на вищенаведену позицію Верховного Суду та дослідивши умови Договору судом апеляційної інстанції враховується, що сторонами в Договорі оренди не було передбачено автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за Договором оренди землі. Тому у Позивача відсутні підстави для здійснення розрахунку орендної плати з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Також між сторонами не укладалися додаткові угоди до Договору оренди щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі.

Разом з тим, колегія суду констатує, що сторонами у пункті 10 Договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Аналогічні положення містяться у частині 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Пунктом 13 Договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно, зокрема, у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

З аналізу пунктів 10, 13, частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" слідує, що орендар зобов`язаний був щорічно обчислювати та сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції за попередній рік без укладення додаткових угод.

Як було встановлено судом у пункті 9 Договору (в редакції додаткової угоди від 9 січня 2014 року) сторонами визначено розмір орендної плати в рік 1243722 грн 73 коп. (3% від нормативної грошової оцінки).

Таким чином, враховуючи пункти 10, 13 Договору, статтю 21 Закону України «Про оренду землі» Відповідач починаючи з 2015 року повинен щорічно сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції за попередній рік з наростаючим підсумком, оскільки інфляція є складовою орендної плати.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Зазначений висновок міститься і у постанові Велика Палата Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19.

В той же час, в постанові від 8 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Що ж стосується покликання Відповідача, як на доказ відсутності заборгованості з орендних платежів, на довідку ГУ ДПС у Волинській області від 5 січня 2023 року, то колегія суду відхиляє такі покликання з огляду на таке.

Перевірка наявності/відсутності у платника заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, здійснюється за даними інформаційно - комунікаційної системи контролюючих органів на дату формування Довідки з урахуванням наявності/відсутності податкового боргу, та/або недоїмки зі сплати єдиного внеску, та/або іншої заборгованості (у тому числі розстрочених, відстрочених, реструктуризованих) за основним та неосновними місцями обліку такого платника. В той же час, податкові органи подаючи таку довідку, беруть відомості саме із даних, котрі подаються платниками податків (тобто самим же Відповідачем), в тому числі й внаслідок подання податкових декларацій зі сплати за землю, тобто контролюючі органи отримуючи від Відповідача суми орендних платежів, в розмірі обчисленому та поданому ним самостійно до таких органів, могли б встановити заборгованість саме з огляду на невиконання умов пункту 10 Договору, щодо врахування індексів інфляції, лише внаслідок проведення перевірки такого суб`єкта (в тому числі камеральної перевірки).

При цьому дані інформаційно - комунікаційної системи контролюючих органів формуються саме на підставі відомостей поданих та заповнених платником податків.

В той же час, оцінюючи доводи Відповідача, зазначених у судовому засіданні, щодо того, що здійснюючи таке нарахування заборгованості з орендної плати на підставі умов Договору, суди тим самим підміняють функції контролюючих органів, то колегія суду відхиляє такі доводи з огляду на таке.

Виходячи із системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з іншого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

За змістом частини другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" Податковим кодексом України регулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання, зокрема, розмір, умови нарахування та внесення орендної плати за землю, порядок та підстави зміни такого розміру, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в пункті 288.4 статті 288 цього Кодексу.

Відповідно до статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платник орендної плати - орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

При цьому розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 Податкового кодексу України).

Згідно із частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того, за змістом статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Аналіз наведених положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оцінку земель" та Закону України "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретного розміру орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначено в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме у договорі оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору (такий правовий висновок викладений і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 1917/1188/2012 (№ 826/1291/17) (провадження № 11-1317апп18)).

Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, про невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договорами оренди землі, в тому числі де предметом дослідження є наявність заборгованості з орендної плати або предметом є стягнення заборгованості з орендної плати, розглядаються саме господарськими судами в рамках договірних відносин, а не адміністративними судами в рамках контролюючих відносин, з урахуванням положень земельного законодавства, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України.

Таким чином у даних правовідносинах, суди в праві самостійно за наданими сторонами доказами, досліджуючи умови договору оренди землі у сукупності з наданими доказами, встановлювати наявність або відсутність заборгованості з орендної плати за договором оренди землі та розмір такої заборгованості, це жодним чином не є підміною функцій контролюючих органів, адже предметом розгляду у даних справах є стягнення заборгованості саме з орендної плати за договором оренди землі, тобто у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань орендарем земельної ділянки перед орендодавцем (аналогічна правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 жовтня 2021 року в справі №910/14176/20).

Зважаючи на те, що в даній справі предметом позовних вимог є стягнення заборгованості за Договором, а не виконання контролюючими органами повноважень щодо донарахувань і стягнення обов`язкових платежів, колегія суду відхиляє покликання Відповідача про те, що здійснивши таке нарахування заборгованості із орендної плати суди ніби-то перебрали на себе повноваження контролюючих органів, та вважає їх надуманими і безпідставними.

Відтак, враховуючи положення пунктів 10, 13 Договору, частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі", колегія суду (як і суд першої інстанції) вважає за необхідне здійснити власний розрахунок розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції, який мав би сплачувати Відповідач у спірний період.

Тобто орендна плата підлягає збільшенню на індекс інфляції, якщо інше не встановлено умовами Договору, де орендна плата це сума орендної плати, що підлягає збільшенню на індекс інфляції, і де індекс інфляції (%) є добуток щомісячних індексів за відповідний період.

Що ж стосується доводів представника Відповідача про не застосування до даного розрахунку норм Податкового кодексу України, то колегія суду зауважує, що згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку.

Відтак, подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України «Про оренду землі», необхідно враховувати і вимоги Податкового кодексу України.

В той же час, сторони не передбачали в Договорі правила (механізм обчислення орендної плати з урахуванням індексів інфляції), тобто договір оренди землі в частині обчислення розміру орендної плати (пункту 10 Договору) не містить конкретного правового, математичного чи іншого посилання щодо механізму нарахування орендної плати за поточний рік, однак передбачає обов`язок проводити розрахунок орендної плати з урахуванням індексів інфляції.

Враховуючи усе вищеописане та дослідивши докази наявні у матеріалах справи, колегія суду виснує, що оскільки у 2014 році розмір орендної плати в рік сторонами визначено в розмірі 1243722 грн 73 коп., то з урахуванням індексів інфляції, які встановлені Державною службою статистики України, розмір орендної плати, є наступним:

·у 2015 року 1553409 грн 69 коп. в рік (інфляція за 2014 рік - 124,9%) та 129450 грн 81 коп. в місяць;

·у 2016 році 2226036 грн 08 коп. в рік (інфляція за 2015 рік - 143,3%) та 185503 грн 01 коп. в місяць;

·у 2017 році 2502064 грн 56 коп. в рік (інфляція за 2016 рік 112,4%) та 208505 грн 38 коп. в місяць;

·у 2018 році 2844847 грн 40 коп. в рік (інфляція за 2017 рік 113,7 %) та 237070 грн 62 коп. в місяць;

·у 2019 році 3123642 грн 45 коп. в рік (інфляція за 2018 рік 109,8%) та 260303 грн 54 коп. в місяць;

·у 2020 році 3251711 грн 79 коп. в рік (інфляція за 2019 рік 104,1%) та 270975 грн 97 коп. в місяць;

·у 2021 році 3414297 грн 38 коп. в рік (інфляція за 2020 рік 105,0%) та 284524 грн 78 коп. в місяць;

·у 2022 році 3755727 грн 12 коп. в рік (інфляція за 2021 рік 110,0%) та 312977 грн 26 коп. в місяць.

До аналогічного висновку прийшов і суд першої інстанції.

Разом з тим, із наявних в матеріалах справи звітів про рух коштів на рахунках фінансового відділу Позивача слідує, що Відповідач сплачував орендну плату в наступних розмірах: за 2018 рік 2347961 грн 85 коп.; за 2019 рік 2347961 грн 85 коп.; за 2020 рік 2152298 грн 39 коп.; за 2021 рік 2347961 грн 94 коп.; з січня по листопад 2022 року 2367528 грн 21 коп..

У відповідності даного розрахунку та в розрізі сплачених Відповідачем сум орендної плати колегія суду приходить до висновку, що Відповідач сплачував орендну плату в меншому розмірі аніж визначено умовами Договору, а саме без урахування індексу інфляції за попередній рік.

При цьому суд констатує, що представник відповідача в судовому засіданні зазначав, що орендна плата сплачувалася у більшому розмірі, ніж погоджено сторонами, з урахуванням інфляції, однак як вбачається і з контррозрахунку Відповідача (котрий не подано суду першої інстанції, а вже подано до суду апеляційної інстанції після відкриття апеляційного провадження; том 2, а.с. 179-187) та із звітів фінансового відділу Позивача про рух коштів на рахунках (том 1, а.с. 100-106), сума орендної плати, яка сплачувалася Відповідачем з 2018 по 2021 рік (включно) була майже не змінною (в більшості випадків 195663 грн 49 коп. в місяць; а згідно контррозрахунку Відповідача не більше 105094 грн 57 коп. ).

В той же час, при цьому, судом враховуються доводи Відповідача з приводу відсутності підстав для нарахування орендної плати за березень 2020 року.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 18 березня 2020 року, внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема.

Підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 52-4, відповідно до якого не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 30 квітня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID -19)" від 2 квітня 2020 року № 540 змінено норму пункту 52-4 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо плати за землю, а саме не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що підстави для нарахування орендної плати за березень 2020 року відсутні.

Також з розрахунку позовних вимог (доданого до заяви про збільшення) вбачається, що Позивач нараховує орендну плату за грудень 2022 року, хоча заява про збільшення позовних вимог датована 10 січня 2023 року, а згідно пункту 11 Договору (в редакції додаткової угоди від 1 серпня 2011 року) орендна плата вноситься щомісяця, рівними частками протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Таким чином, у Відповідача строк для сплати орендної плати за грудень 2022 року закінчується 30 січня 2022 року. Тому вимога про стягнення орендної плати за грудень 2022 року є передчасною.

За результатами здійсненого розрахунку заборгованості по орендній платі, виходячи з розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції та оплат, проведених Відповідачем, судом апеляційної інстанції встановлено, що за період з січня 2018 року по листопад 2022 року заборгованість по орендній платі становить 4242560 грн 66 коп., зокрема:

·за 2018 рік 496885 грн 55 коп. (2844847 грн 40 коп. (орендна плата за 2018 рік) 2347961 грн 85 коп. (сплати за період з січня по грудень 2018 рік));

·за 2019 рік 775680 грн 60 коп. (3123642 грн 45 коп. (орендна плата за 2019 рік) 2347961 грн 85 коп. (сплати за період з січня по грудень 2019 рік));

· за 2020 рік (за виключенням березня 2020 року) 828437 грн 42 коп. (2980735 грн 81 коп. (орендна плата за 2020 рік) 2152298 грн 39 коп. (сплати за період з січня по грудень 2020 року за виключенням березня 2020));

·за 2021 рік 1066335 грн 44 коп. (3414297 грн 38 коп. (орендна плата за 2021 рік) 2347961 грн 94 коп. (сплати за період з січня по грудень 2021 року));

· з січня по листопад 2022 року 1075221 грн 65 коп. (3442749 грн 86 коп. (орендна плата січня по листопад 2022 року) 2367528 грн 21 коп. (сплати за період з січня по листопад 2022 року)).

Що ж стосується доводів апеляційної скарги Відповідача про не застосування практики Верховного Суду щодо помісячного застосування індексів інфляції до незмінної щомісячної суми орендної плати 103643 грн 56 коп., то колегія суду зауважує, що дослідивши таку практику судом встановлено, що така практика не є релевантною до даних правовідносин, при цьому суд погоджується з тим, що індекс інфляції застосовується до щомісячних платежів, однак, дане не позбавляє суд права зважаючи на тривале не застосування індексів інфляції до орендних платежів застосовувати добуток щомісячних індексів інфляції за попередній період. Окрім того, колегія суду звертає увагу, що в справі №918/3233/16 обставинами дослідження були застосування селищною радою саме коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки земель. В справі ж 922/3321/18 мова йде про річний період заборгованості, а саме з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року, відповідно судом застосовано індекс інфляції щодо кожного окремого місяця.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати Відповідачем орендних платежів із врахуванням індексів інфляції, тому доводи Позивача про систематичну несплату орендних платежів за користування земельною ділянкою з 2014 року по листопад 2022 року є підставними та обгрунтованими, внаслідок чого виникла та існує заборгованість у розмірі 4242560 грн 66 коп..

Відповідно колегія суддів задоволює позовні вимоги частково та стягує з Відповідача на користь Позивача заборгованість по орендній платі в розмірі 4242560 грн 66 коп., а в стягненні 56746 грн 16 коп. (4299306 грн 82 коп. 4242560 грн 66 коп.) заборгованості по орендній платі суд апеляційної інстанції відмовляє.

Дане рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення у відповідній частині.

Що ж стосується позовних вимог про розірвання Договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем щодо земельних ділянок площею 143,4497 га з кадастровим номером 6821210100:15:002:0009 та площею 1,2022 га з кадастровим номером 6821210100:14:034:0001, то колегія суддів зазначає наступне.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (чинного на моменту укладення Договору), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної.ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

В силу дії статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно частин першої та другої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частинами другою та третьою статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

Окрім того, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо того, що Прокурор одразу ж звернувся до суду порушивши переддоговірну процедуру щодо звернення із відповідною пропозицією до Відповідача, то колегія суддів зауважує, що у випадку якщо сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, це не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.

Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року в справі №914/2649/17.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу Відповідача на те, що пунктом 31 Договору визначено обов`язки Відповідача, зокрема, Відповідач зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

Між тим, пунктом 38 Договору визначено, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків.

Відповідно до пункту "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Як встановлено вище в даній постанові судами першої та апеляційної інстанції встановлено факт систематичності несплати орендної плати згідно вимог укладеного Договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року в справі №912/1385/17 зазначила, що виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року в справі №183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Окрім того, Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2019 року по справі №293/1011/16 ц викладено висновок, про те, що: тлумачення пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором без урахування індексації, індексу інфляції тощо.

Судова колегія зауважує, що аналіз положень статтей 1, 13, 21, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 141 Земельного кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні правовідносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди, а також докази того, чого позивач був позбавлений у значній мірі із-за істотності допущеного порушення відповідачем.

Як підтверджено доказами, долученими до матеріалів справи, Відповідач систематично порушував зобов`язання, визначені у пункті 10,13 Договору, щодо внесення орендної плати із застосуванням індексів інфляції, а саме Відповідач за період з 2014 року по листопад 2022 року не сплатив орендно плату в розмірі 4242560 грн 66 коп..

Сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість.

Аналогічна позиція наведена і в постановах Верховного Суду від 2 травня 2018 року в справі №925/549/17, від 20 червня 2019 року в справі № 383/708/16-ц .

У зв`язку з вищевстановленим колегія суддів зазначає, що наявні передбачені пунктом "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (систематична несплата орендної плати) та статтею 651 Цивільного кодексу України підстави для розірвання спірного договору оренди земельної ділянки, а саме у зв`язку з несплатою орендних платежів, орендодавець позбавлений можливості отримати ці платежі, на що він розраховував, укладаючи спірний договір оренди.

Як встановлено вище в даній постанові, Відповідач з січня 2018 року сплачував орендну плату у меншому розмірі, без урахування індексів інфляції, як це передбачено пунктом 10 Договору оренди землі.

Як слідує із звіту про рух коштів на рахунках фінансового відділу Позивача за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, орендна плата за землю за січень-червень 2022 року сплачена частково у серпні 2022 (платіжний документ №573 від 9 серпня 2022 року).

Так, за частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (пункт 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2020 року у справі № 920/418/19).

Як зазначено вище в даній постанові, Відповідач тривалий час належним чином не виконував зобов`язання за договором оренди в частині сплати орендних платежів, у зв`язку із чим допустив прострочення сплати орендної плати в повному обсязі з врахуванням індексів інфляції майже за 7 років, що є істотним порушенням умов договору оренди. При цьому Відповідач не спростував доводів Позивача щодо підстав для розірвання договору оренди землі, не надав суду належних і допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджено та встановлено судом.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, вбачається доведення Позивачем у встановленому процесуальним законом порядку наявність обставин, що свідчать про істотне порушення Відповідачем умов Договору оренди землі, що є підставою для його розірвання.

З огляду на встановлене, враховуючи положення статтей 1, 13, 21, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 141 Земельного кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки Відповідачем систематично порушувалися зобов`язання, визначені у пунктах 10, 13 Договору, щодо внесення орендної плати із застосуванням індексів інфляції, а також враховуючи докази того, що Позивач був позбавлений у значній мірі на отримання коштів із-за істотності допущеного порушення Відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про наявність підстав для розірвання Договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем.

Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду і в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельні ділянки площею 143,4497 га з кадастровим номером 6821210100:15:002:0009 та площею 1,2022 га з кадастровим номером 6821210100:14:034:0001, то колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Пунктом 21 Договору передбачено, що після припинення дії Договору повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

З аналізу правових норм вбачається, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною вимогою від вимоги про розірвання Договору.

Відповідач зобов`язався повернути Позивачу на підставі даного Договору земельні ділянки, відтак правовим наслідком розірвання Договору оренди землі є обов`язок Відповідача повернути земельну ділянку.

Отже, з урахуванням наведеного вище, з метою забезпечення відновлення прав та законних інтересів Позивача як розпорядника земельних ділянок, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку площею 143,4497 га з кадастровим номером 6821210100:15:002:0009 та земельну ділянку площею 1,2022 га з кадастровим номером 6821210100:14:034:0001 підлягають задоволенню.

Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду і в цій частині.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, суперечливими та відхиляє їх з підстав, вказаних вище в даній постанові.

При цьому апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Універсам" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 2 листопада 2023 року в справі №924/976/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 2 листопада 2023 року в справі №924/976/22 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №924/976/22 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.