Рішення

від 17.01.2024 по справі 910/15674/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2024Справа № 910/15674/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" (04111, м. Київ, вул. С. Параджанова, буд. 30, кв. 4, ідентифікаційний код: 42523511)

до Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, ідентифікаційний код: 00032945)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" (01013, м. Київ, вул. Будіндустріїї, буд. 7, оф. 5, ідентифікаційний код: 42283072)

про визнання недійсним окремого положення договору та визнання права оренди.

за участю представників сторін:

від позивача: Тарасенко О.В.

від відповідача-1: Кулініч В.О.

від відповідача-2: Безносик А.О.

У судовому засіданні 17.01.2024 в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Громадська організація "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" про визнання недійсним окремого положення договору та визнання права оренди.

В обґрунтування позовних вимог Громадська організація "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" (надалі - позивач) зазначає, що між Фондом державного майна України (надалі - відповідач-1) та позивачем було укладено Договір оренди № 113 нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.08.2019 (надалі - договір), відповідно до якого відповідач-1 передав, а позивач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпус № 35 (східної прохідної корпусу № 35) загальною площею 1153,2 кв. м, у тому числі приміщення першого поверху 837,4 кв. м та приміщення підвалу площею 315,8 кв. м (реєстровий номер 14312789.1.ЮЮКРДР023) за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі державного підприємства "Електронмаш", що підтверджується Актом приймання-передавання державного нерухомого майна, що розташоване за адресою: вул. Кільцева дорога,4 від 06.08.2019. 16.12.2021 між позивачем та відповідачем було укладено Договір про внесення змін № 411 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 06.08.2019 № 113. Листом-повідомленням № 12/07/23-5 від 12.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" (надалі - відповідач-2) повідомило позивача, що відповідно до Протоколу про результати електронного аукціону № SPE001-UA-20230504-12040 від 29.05.2023 переможець електронного аукціону з продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства "Електронмаш" стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Інком Рент". Відповідно до Договору № 1368 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Електронмаш" за результатами електронного аукціону з умовами № SPE001-UA-20230504-12040 від 30.06.2023, відповідач-2 придбав єдиний майновий комплекс державного підприємства "Електронмаш". Відповідно до п.10.5. Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 113 від 06.08.2019, чинність Договору припиняється внаслідок, зокрема, переходу права власності на єдиний майновий комплекс державного підприємства "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його укладено. Відтак, відповідач-2 повідомив про припинення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 113 від 06.08.2019 з 01.07.2023. На думку позивача дії відповідача-2 грубо порушують законні права позивача на оренду майна та суперечать закону. Позивач вважає що, абзац 2 пункту 10.5. Договору, яким передбачено, що "чинність цього Договору припиняється внаслідок переходу власності на єдиний майновий комплекс державного підприємства "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації" суперечить ч. 4 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України, а тому просить суд визнати абзац 2 пункту 10.05 Договору недійним, а також визнати право оренди позивачем на нерухоме майно: нежитлової будівлі корпус № 35 (східної прохідної корпусу № 35) загальною площею 1153,2 кв. м, у тому числі приміщення першого поверху 837,4 кв. м та приміщення підвалу площею 315,8 кв. м (реєстровий номер 14312789.1.ЮЮКРДР023) за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1887671980000, що належить відповідачу-2, на підставі Договору оренди № 113 нерухомого майна, що належить до державної власності від 06.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15674/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.11.2023.

20.10.2023 загальним відділом діловодства суду зареєстрований відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 проти вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у позові повністю. Також відповідачем-2 через загальний відділ діловодства суду подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем судовий збір сплачено не у повному обсязі.

25.10.2023 загальним відділом діловодства суду зареєстрована відповідь на відзив відповідача-2, в якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також позивачем подано заяву, в якій зазначив, що під час подання позову останнім було допущено технічну помилку при сплаті судового збору, а тому просить суд долучити до матеріалів справи докази доплати судового збору у розмірі 10,00 грн.

31.10.2023 загальним відділом діловодства суду зареєстрований відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у позові повністю.

03.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем-2 подано заперечення на відповідь на відзив, яке також було направлене на електрону адресу суду. У вказаному заперечні відповідачем-2 також заявлено про застосування строків позовної давності.

06.11.2023 позивачем подано заперечення проти клопотання відповідача-1 про поновлення строку та подання відзиву.

У підготовчому засіданні 08.11.2023 судом встановлено, що відповідачем-1 не пропущені процесуальні строки для подачі відзиву та проголошено протокольні ухвали про відкладення підготовчого засідання на 22.11.2023 та встановлення позивачу строк для подачі відповіді на відзив відповідача-1.

13.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив відповідача-1.

13.11.2023 позивачем також подано заперечення щодо клопотання відповідача-2 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

22.11.2022 представником позивача подане клопотання про відкладення судового засідання через неможливість з`явитися у судове засідання у зв`язку із захворюванням.

У підготовчому засіданні 22.11.2023 судом було проголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання позивача та відкладення підготовчого засідання на 29.11.2023.

29.11.2022 представником позивача подане клопотання про відкладення судового засідання.

У підготовчому засіданні 29.11.2023 представники відповідачів заперечували щодо клопотанням позивача, просили суд закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

Заслухавши доводи представників відповідачів, судом проголошено протокольні ували про відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті у судовому засіданні на 20.12.2023.

18.12.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю направити уповноваженого представника у судове засідання, а також клопотання про долучення до матеріалів справи доказу, а саме копію договору № 26 від 16.11.2023 Про відшкодування витрат балансоутримувача та компенсацію спожитих комунальних послуг, укладеного між позивачем та відповідачем-2.

У судовому засіданні 20.10.2023 судом заслухано думку представників сторін щодо поданих клопотань позивача та проголошені протокольні ухвали про залишення без розгляду клопотання позивача про долучення доказів на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, про задоволення клопотання позивача про відкладення, відкладено розгляд справи на 17.01.2024.

У судовому засіданні 17.01.2024 судом заслухано пояснення представника позивача, яка позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити у повному обсязі та представників відповідача, які проти вимог заперечували з підстав наведених у відзивах та просили суд відмовити у позові повністю.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

06.08.2019 року між Фондом державного майна України (надалі - орендодавець/відповідач-1) та Громадською організацією "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" (надалі - орендар/позивач)було укладено договір оренди № 113 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу№ 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837 кв.м. та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4 (далі - майно), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш".

Вартість майна визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.04.2019 р. становить за незалежною оцінкою 9 235 500, 00 грн. без ПДВ (п. 1.1. Договору).

Як вбачається із матеріалів справи, 06.08.2019 сторонами підписано акт приймання-передавання державного нерухомого майна, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Кільцева дорога, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар отримав, в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу№ 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837 кв.м. та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш".

Згідно з п. 1.2. Договору, в редакції Договору про внесення змін № 411 від 16.12.2021, майно передається в оренду з метою розміщення пунктів продажу лотерейних білетів, пунктів обміну валюти - 20 кв.м., розміщення торговельних об`єктів з продажу непродовольчих товарів, алкогольних і тютюнових виробів - 300 кв.м., розміщення кафе, барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи - 117,4 кв.м, розміщення торговельних об`єктів з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 400 кв.м, розміщення складів, крамниць-складів, магазинів-складів - 315.8 кв.м.

У п. 10.1. Договору сторонами визначено, що цей Договір укладено строком на 10 років та діє з 06.08.2019 року по 05.08.2029 року включно.

Відповідно до п. 10.5 Договору чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, переходу права власності на Єдиний майновий комплекс ДП "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації.

На думку позивача, п. 10.5, де заначено, що чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, переходу права власності на Єдиний майновий комплекс ДП "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації, суперечить положенням ч. 4 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 770 ЦК України а також іншим положенням Договору, зокрема п. 10.4, а тому має бути визнано недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України як такий, що суперечить ч. 4 ст. 18 ЗУ "Про приватизацію державного та комунального майна".

У зв`язку з чим, позивач просить суд визнати недійсним абзац 2 пункту 10.5 Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 06.08.2019 року № 113, укладеного між Громадською організацією "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" та Фондом державного майна України, та визнати право оренди Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" не нерухоме майно: частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу № 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837,4 кв.м та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. (реєстраційний номер 14312789.1 .ЮЮКРДР023) за адресою: м. Київ. вул. Кільцева дорога. 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" на підставі Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 06.08.2019 року № 113, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., зареєстрованого реєстрі за № 3965.

Відповідачі проти вимог заперечували, зазначивши при цьому, що укладаючи Договір оренди нерухомого державного майна від 06.08.2019 № 113, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема і те, що чинність цього Договору припиняється внаслідок, зокрема, переходу права власності на єдиний майновий комплекс державного підприємства "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації.

Також відповідачі зазначили, що укладений сторонами Договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди майна, що перебуває у комунальній власності, затверджують органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови (ч. 3 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

За доводами відповідачів, позивач при підписанні даного Договору не скористався своїм правом на направлення протоколу розбіжностей з пропозицією виключення оскаржуваного пункту договору, й відповідно, підписавши договір оренди погодився із усіма його умовами.

А відтак, сторони, користуючись принципом свободи договору, досягли домовленості та погодили всі пункти договору, зокрема і абзац 2 пункту 10.5 Договору, яким визначили причину дострокового припинення договору оренди. Така домовленість не суперечить наведеним вище положенням ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України.

Також відповідач-1 у відзиві зазначив, що у даній справі відсутній предмет спору, оскільки, на момент звернення позивача до суду із даним позовом, договір оренди нерухомого державного майна від 06.08.2019 № 113 фактично є таким, що припинив свою дію на підставі абз.2 п. 10.5 Договору у зв`язку із переходом права власності на єдиний майновий комплекс державного підприємства "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації.

А тому на думку відповідача-1, враховуючи висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 915/120/22 слід зарити провадження у справі.

Відповідач-2, у відзиві також зазначив, що у до п. 3.6. Договору визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30%, щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Однак, після укладення Договору від № 1368 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства відсутні правові підстави для перерахування 70% орендної плати до державного бюджету, тому є юридично необґрунтованою позовна вимога про визнання права оренди ТО "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на підставі Договору.

Також відповідач-2 просив суд застосувати наслідки позовної давності та відмовити у позові повністю.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, висновок (рішення) про невідповідність правочину актам законодавства як підстава для його недійсності (п. 1 ст. 203 ЦК України) має ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи щодо порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) в частині, необхідно встановити, що правочин в цілому або в частині не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Судом встановлено, що 06.08.2019 року між Фондом державного майна України (орендодавець) та Громадською організацією "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" (орендар) було укладено договір оренди № 113 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу№ 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837 кв.м. та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4 (далі - майно), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш".

У п. 10.5 Договору, сторонами визначено, що чинність цього Договору припиняється внаслідок:

закінчення строку, на який ного було укладено:

переходу права власності на єдиний майновий комплекс державного підприємства "Електроимаш" за результатами його пролажу в процесі приватизації;

достроково за взаємною згодою Сторін або за рішенням суду;

банкрутства Орендаря;

ліквідації Орендаря - юридичної особи, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Судом встановлено, що не заперечується сторонами, 29.05.2023 відбувся електронний аукціон № SРЕ001-UА-20230504-12040 з продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства "ЕЛЕКТРОИМАШ"; протокол про результати електронного аукціону затверджено наказом Регіонального відділення від 01.06.2023 № 608. Переможцем електронного аукціону став відповідач-2. 30.06.2023 укладено Договір купівлі- продажу № 1386 об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства "ЕЛЕКТРОИМАШ". Листом за вих. № 12/07/23-5 від 12.07.2023 ТОВ "Інком Рент" повідомило Громадську організацію "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" про припинення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 113 від 06.08.2019 року з 01.07.2023, в силу приписів п 10.5 Договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положеннями статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до преамбули Закону України "Про оренду державного та комунального майна" це закон правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; ьмайнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунальною майна" № 2269 ХІІ, редакція якого була чинна на момент укладення спірного правочину, (надалі - Закон) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном. необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ч 1 ст.10 Закону істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди; термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди майна, державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови (ч.3 ст. 10 Закону).

Тобто, передбачене положення у ч. 3 ст. 10 Закону за своєю суттю є формою реалізації закріпленого у цивільному законодавстві принципу свободи договору.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сторони під час укладення договору погодили усі його істотні умови, в тому числі щодо підстав його припинення.

З огляду на що, суд зазначає, шо позивач не був позбавлений права ініціювати зміну підстав припинення такого Договору, в разі незгоди з ними; доказів відповідного звернення до орендодавця щодо внесення змін до договору в частині підстав припинення його дії, матеріали справи не місять.

Не заслуговують на увагу доводи позивача, що оспорюваний пункт договору суперечить ч. 1 ст. 770 ЦК України, оскільки частиною другою даної норми, визначено, що сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Суд також критично оцінює доводи позивача, як на підставу для визнання недійсним абзацу 2 пункту 10.5 Договору з посиланням на ч. 4 ст.18 "Про приватизацію державного та комунального майна".

Так, у відповідності до ч. 4 ст. 18 "Про приватизацію державного та комунального майна" договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна, а в разі якщо покупцем переданого в оренду об`єкта державного майна є орендар, дія відповідного договору припиняється з дня, за яким об`єкт оренди переходить у його власність.

Суд погоджується з доводами відповідача-2, що вказана норма Закону не розповсюджується на правовідносини, що склалися між сторонами у даній справі, оскільки відповідно до Договору № 1368 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "ЕЛЕКТРОНМАШ" від 30.06.2023 ТОВ "ІНКОМ РЕНТ" придбало єдиний майновий комплекс державного підприємства "ЕЛЕКТРОНМАШ", а не окремо переданий в оренду об`єкт державного майна.

Крім іншого, як вірно зазначив відповідач-2, у до п. 3.6. Договору визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30%, щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Тобто, умовами даного пункту Договору визначено, що 70% орендної плати перераховується до державного бюджету та 30% ДП "ЕЛЕКТРОНМАШ", однак після укладення Договору від 30.06.2023 № 1368 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства відсутні правові підстави для перерахування 70% орендної плати до державного бюджету.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд відзначає, що позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог 203, 215 ЦК України є підставами для визнання недійсним оспорюваного пункту договору, не підтверджено факту порушення права позивача з боку відповідачів.

З огляду на зазначене вище, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним абзацу 2 пункту 10.5 Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 06.08.2019 року № 113, укладеного між Громадською організацією "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" та Фондом державного майна України.

Не підлягає задоволенню і похідна вимога про визнання права оренди Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" не нерухоме майно: частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу № 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837,4 кв.м та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ. вул. Кільцева дорога. 4.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем всупереч положень статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання за позивачем права оренди не нерухоме майно: частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу № 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837,4 кв.м та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ. вул. Кільцева дорога. 4, у зв`язку з припиненням дії Договору оренди.

Щодо доводів відповідача-1 про відсутність предмету спору у даній справі у зв`язку із закінченням терміну дії договору, суд зауважує про таке.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує виконання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, яка відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах Верховного Суду України в постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 3-1143гс15.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 зазначила, що укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Отже, в даній категорії спорів припинення договору не може бути безумовною підставою для закриття провадження по справі.

Щодо заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності, судом зазначається наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 названого Кодексу позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог по суті спору за недоведеністю порушення прав позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, з покладенням на позивача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.01.2024

Суддя Л. Г. Пукшин