Постанова

від 23.04.2024 по справі 910/15674/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р. Справа№ 910/15674/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.

та представників сторін:

позивача - Тарасенко О.В.;

відповідача 1 - Федорчук О.В.;

відповідача 2 - Безносик А.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024

у справі №910/15674/23 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод"

до: 1. Фонду державного майна України;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент"

про визнання недійсним окремого положення договору та визнання права оренди.

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" звернулася з позовом до Фонду державного майна України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" про визнання недійсним окремого положення договору та визнання права оренди.

В обґрунтування позовних вимог Громадська організація "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" зазначає, що між Фондом державного майна України та позивачем 06.08.2019 було укладено договір оренди №113 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого відповідач-1 передав, а позивач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпус №35 (східної прохідної корпусу №35) загальною площею 1153,2 кв.м, у тому числі приміщення першого поверху площею 837,4 кв.м та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м (реєстровий номер 14312789.1.ЮЮКРДР023), за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш", що підтверджується актом приймання-передавання державного нерухомого майна. Також 16.12.2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір про внесення змін №411 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №113 від 06.08.2019. Листом-повідомленням №12/07/23-5 від 12.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" повідомило позивача, що відповідно до протоколу про результати електронного аукціону №SPE001-UA-20230504-12040 від 29.05.2023 є переможцем електронного аукціону з продажу єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Електронмаш". Відповідно до договору №1368 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Електронмаш" за результатами електронного аукціону з умовами №SPE001-UA-20230504-12040 від 30.06.2023, відповідач-2 придбав єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Електронмаш". Відтак, відповідач-2 повідомив про припинення договору оренди нерухомого майна з 01.07.2023 на підставі п. 10.5 договору (чинність договору припиняється внаслідок, зокрема, переходу права власності на єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації). На думку позивача, такі дії відповідача-2 грубо порушують законні права позивача на оренду майна та суперечать закону. Позивач вважає, що абз. 2 п. 10.5 договору суперечить ч. 4 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому просить визнати абз. 2 п. 10.5 договору недійним, а також визнати право оренди позивача на вищевказане нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 відкрито провадження у справі №910/15674/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва 17.01.2024 (повний текст складений 22.01.2024) у справі №910/15674/23 у задоволенні позову Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" відмовлено повністю.

21.01.2024 через електронний кабінет представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" подано клопотання про ухвалення додаткового рішення разом з доказами понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 28000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/15674/23 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" задоволено частково, стягнуто з Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн.

Зменшуючи розмір заявленого відповідачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд виходив з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягів матеріалів справи, кількості підготовлених документів.

Не погоджуючись з рішеннями Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024, Громадська організація "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а також скасувати додаткове рішення у разі задоволення апеляційної скарги.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права.

В обґрунтування своєї позиції скаржник зазначає, що п. 10.5 договору оренди суперечить імперативним приписам ч. 4 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» та положенням ч. 1 ст. 770 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним оспорюванного положення договору.

Також позивач відмічає, що у випадку скасування судового рішення додаткове рішення втрачає свою силу, а тому необхідно скасувати і додаткове судове рішення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 апеляційну скаргу Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" у справі №910/15674/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги, суддею-доповідачем виявлено недоліки такої скарги, а саме відсутність доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 апеляційну скаргу Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" у справі №910/15674/23 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/15674/23, справу призначено до розгляду на 02.04.2024.

06.03.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач-2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач-2 зауважив, що при підписанні договору позивач не скористався правом на направлення протоколу розбіжностей з пропозицією виключення оскаржуваного пункту договору, а навпаки проявив погодження з усіма його умовами. Крім того відповідач-2 вказує на протиправність позовної вимоги про визнання права оренди позивача на підставі договору, оскільки п. 3.6 договору передбачено перерахування 70% орендної плати до державного бюджету, а 30% Державному підприємству «Електронмаш», проте після укладення договору купівлі-продажу об`єкту малої приватизації відсутні правові підстави для перерахування 70% орендної плати до державного бюджету. Також товариство відмітило, що попередній розрахунок суми судових витрат становить 30000,00 грн.

11.03.2024 відзив на апеляційну скаргу надійшов від Фонду державного майна України, згідно якого відповідач-1 заперечує проти вимог скарги, вказуючи на недоведеність позивачем підстав для визнання недійсним оскаржуваного пункту договору, з огляду на що просить залишити без змін оскаржувані рішення суду.

01.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" адвоката Тарасенко О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 задоволено клопотання Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" про відкладення розгляду справи, розгляд справи №910/15674/23 за апеляційною скаргою Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 відкладено на 23.04.2024.

У судове засідання 23.04.2024 з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд оскаржувані рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги. Представники відповідачів заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити без змін оскаржувані рішення суду, як такі, що прийняті у відповідності до норм законодавства та з повним дослідженням усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши думку представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 06.08.2019 між Фондом державного майна України (орендодавець) та Громадською організацією "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" (орендар) укладено договір оренди №113 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпусу №35 (східної прохідної корпусу №35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837 кв.м. та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш".

Згідно з п. 1.2. договору, в редакції договору про внесення змін №411 від 16.12.2021, майно передається в оренду з метою розміщення пунктів продажу лотерейних білетів, пунктів обміну валюти - 20 кв.м., розміщення торговельних об`єктів з продажу непродовольчих товарів, алкогольних і тютюнових виробів - 300 кв.м., розміщення кафе, барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи - 117,4 кв.м, розміщення торговельних об`єктів з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 400 кв.м, розміщення складів, крамниць-складів, магазинів-складів - 315.8 кв.м.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення цього договору та підписання сторонами акта приймання-передавання майна (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору, в редакції договору про внесення змін №411 від 16.12.2021, унормовано, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 №630, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - червень 2021 року - 132257,77 грн. Орендна плата за наступний місяць оренди - липень 2021 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць розрахунку - червень 2021 року на індекс інфляції за липень 2021 року.

Згідно п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

У п. 10.1. договору сторонами визначено, що цей договір укладено строком на 10 років та діє з 06.08.2019 по 05.08.2029 включно.

Пунктом 10.4 передбачено, що реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника).

Відповідно до п. 10.5 договору чинність цього договору припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- переходу права власності на єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації;

- загибелі орендованого майна;

- дострокового за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства орендаря;

- ліквідації орендаря - юридичної особи, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України (п. 10.11 договору).

Як вбачається із матеріалів справи, 06.08.2019 сторонами підписано акт приймання-передавання державного нерухомого майна, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар отримав в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпусу №35 (східної прохідної корпусу №35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837 кв.м. та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш".

16.12.2021 сторони підписали договір про внесення змін №411 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №113 від 06.08.2019, яким внесли зміни до п. 3.1 договору щодо методики розрахунку орендної плати та її розміру. Інші умови договору залишені без змін, сторони підтвердили їх обов`язковість для себе.

29.05.2023 відбувся електронний аукціон №SPE001-UA- 20230504-12040 з продажу єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Електронмаш».

30.06.2023 між Регіональним відділенням Фонду по м. Києву та переможцем електронного аукціону - Товариством з обмеженою відповідальністю «Інком Рент» укладено договір купівлі-продажу №1386 об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Електронмаш".

У липні 2023 року позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" лист-повідомлення №12/07/23-5 від 12.07.2023, згідно якого останнє повідомило позивача, що відповідно до протоколу про результати електронного аукціону №SPE001-UA-20230504-12040 від 29.05.2023 є переможцем електронного аукціону з продажу єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Електронмаш" та згідно договору №1368 від 30.06.2023 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Електронмаш" є його власником. З урахуванням викладеного відповідач-2 повідомив про припинення з 01.07.2023 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, покликаючись на п. 10.5 договору оренди.

На переконання позивача, такі дії відповідача-2 порушують законні права позивача на оренду майна, суперечать положенням ч. 4 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", ч. 1 ст. 770 ЦК України а також іншим положенням договору, зокрема п. 10.4.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про визнання недійсним абз. 2 п. 10.5 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №113 від 06.08.2019 та визнання права оренди Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на нерухоме майно: частину нежитлової будівлі корпусу №35 (східної прохідної корпусу №35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837,4 кв.м та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. (реєстраційний номер 14312789.1 .ЮЮКРДР023) за адресою: м. Київ. вул. Кільцева дорога. 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, на підставі договору оренди нерухомого майна від 06.08.2019 року №113, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., зареєстрованого реєстрі за №3965.

В свою чергу відповідачі заперечували проти позовних вимог зазначивши при цьому, що укладаючи договір оренди нерухомого державного майна сторони погодили всі його істотні умови, зокрема і те, що чинність цього договору припиняється внаслідок переходу права власності на єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації. А відтак, сторони, користуючись принципом свободи договору, досягли домовленості та погодили всі умови договору, зокрема і абз. 2 п. 10.5 договору, яким визначили причину дострокового припинення договору оренди.

Господарський суд міста Києва відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що оспорюваний пункт договору оренди є результатом волевиявлення його сторонами свободи договору, що в свою чергу узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 770 ЦК України. Також суд відмітив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання за позивачем права оренди на нерухоме майно, з огляду на припинення дії договору оренди.

З наведеними висновками місцевого господарського суду в їх сукупності погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі (п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16; п. 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №904/3657/18).

Стаття 627 ЦК України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ст. 760 ЦК України).

Отже, за своєю правовою природою договір оренди є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між орендодавцем та орендарем з метою користування нерухомим майном.

Договір оренди є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом договору оренди є майно будь-якої форми власності. Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Тобто правовідносини з оренди нерухомого майна за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору.

Відповідно до матеріалів справи, орендоване позивачем майно віднесено до державної власності, а тому на спірні правовідносини також поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За визначенням ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Вимоги ч. 1 ст. 10 цього ж Закону визначають, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди; термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди майна, що перебуває у комунальній власності, затверджують органи місцевого самоврядування. Водночас, за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови (ч. ч. 2, 3 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, укладаючи договір оренди нерухомого державного майна №113 від 06.08.2019 сторони погодили всі його істотні умови. Зокрема, сторони дійшли згоди щодо об`єкту оренди, строку чинності, умов зміни та припинення договору (розділ 10 договору).

Так, сторони погодили, що договір укладено строком на 10 років (п. 10.1), однак в разі переходу права власності на єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Електронмаш» за результатами його продажу в процесі приватизації чинність договору припиняється (п. 10.5 договору).

В подальшому між сторонами було підписано договір про внесення змін від 16.12.2021 №441 до договору оренди нерухомого майна, яким, зокрема, змінено розмір орендної ставки.

Отже, укладаючи договір оренди нерухомого майна сторони вільно визначили його умови, де зафіксували взаємні права та обов`язки, застосувавши при цьому принцип свободи договору.

Окрім того, слід зауважити, що позивач, шляхом підписання договору оренди нерухомого майна та договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, неодноразово свідомо вчиняв дії щодо схвалення окремих пунктів договору, у тому числі п. 10.5 договору, відповідно до якого договір оренди припиняється в разі переходу права власності на єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Електронмаш» за результатами його продажу в процесі приватизації. В той же час матеріали справи не містять доказів ініціювання позивачем зміни підстав припинення договору оренди, в разі незгоди з п. 10.5 договору.

За наведеного, враховуючи, що договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України), а в силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, незгода позивача з умовою договору в частині припинення його чинності (зокрема, з підстав переходу права власності на єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Електронмаш» за результатами його продажу в процесі приватизації) вже після приватизації об`єкта оренди в складі єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Електронмаш», за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання договору про внесення змін до договору, не є підставою для визнання недійсним п. 10.5 договору, оскільки протилежне суперечитиме принципам цивільного законодавства.

Що ж стосується тверджень скаржника, що оспорюваний пункт договору суперечить положенням ч. 1 ст. 770 ЦК України та ч. 4 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», колегія суддів відмічає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Поряд з цим ч. 2 ст. 770 ЦК України визначено диспозитивне правило про те, що сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Частиною 8 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено близьке за змістом правило, згідно з яким у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди, якщо інше не передбачено договором.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Колегія суддів відмічає, що передбачена законодавством можливість сторін регулювати процедуру припинення орендних правовідносин шляхом внесення відповідних положень до умов договору спрямована на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Як було зазначено, в п. 10.4 договору сторони погодили, що реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника).

Таким чином сторони дійшли згоди, що в разі переходу права власності на орендоване майно третім особам (в даному випадку це частина нежитлової будівлі корпусу №35 загальною площею 1153,2 кв.м.) договір зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна.

В той же час умовами п. 10.5 договору передбачено, що чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок переходу права власності на єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» до об`єктів малої приватизації належать єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації.

Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» визначено, що єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.

Відтак основною метою приватизації єдиного майнового комплексу державних і комунальних підприємств є створення дієвих передумов відбудови і економічного відновлення держави, залучення додаткових надходжень до бюджету як від продажу, так і, у подальшому, від податкових надходжень від бізнесу.

Наказом Фонду державного майна України від 27.03.2018 №447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Електронмаш» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають продажу в 2018 році (даний наказ є в публічному доступі в мережі Інтернет).

Тобто, станом на момент укладення договору оренди №113 від 06.08.2019 єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Електронмаш» готувався до приватизації, а тому слід дійти висновку, що укладення договору оренди між сторонами, саме в зазначеній редакції, відбувалося з урахуванням наведеної обставини у відповідності до принципу свободи договору. Вказане, на переконання суду, дає підстави стверджувати про те, що в разі неузгодженості сторонами умови щодо припинення дії договору в результаті приватизації об`єкту оренди в складі єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Електронмаш", договір не був би укладений, позаяк збереження чинності договору оренди для нового власника єдиного майнового комплексу нівелює основну мету приватизації підприємства у вигляді єдиного майнового комплексу та порушує право власника вільно розпоряджатися своїм майном.

Окрім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, є помилковими твердження позивача про наявність підстав для визнання недійсним абз. 2 п. 10.5 договору через його невідповідність положенням ч. 4 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».

Так, згідно ч. 4 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» договір оренди зберігає свою чинність для нового власника приватизованого майна, а в разі якщо покупцем переданого в оренду об`єкта державного майна є орендар, дія відповідного договору припиняється з дня, за яким об`єкт оренди переходить у його власність.

З положень ст. 18 вказаного Закону слідує, що дана стаття регулює порядок приватизації об`єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду. При цьому до орендованого майна у даній статті віднесено будівлі, споруди, нежитлові приміщення.

Тобто, положення цієї статті застосовуються у разі приватизації окремо переданого в оренду об`єкту державного майна, тоді як в даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю «Інком Рент» придбало єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Електронмаш». Отже, положення ч. 4 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» не розповсюджуються на правовідносини, що склалися між сторонами в даній справі.

За наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, а також з аргументами, викладеними у відзивах відповідачів на апеляційну скаргу про відсутність підстав для визнання недійсним п. 10.5 договору, зокрема, з огляду на відсутність фактичних обставин з якими закон пов`язує визнання вказаного пункту договору недійсним, оспорюваний пункт договору відповідає актам цивільного законодавства, а позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невідповідність спірної частини договору оренди вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Також є безпідставною позовна вимога про визнання права оренди за позивачем на підставі договору №113 від 06.08.2019, оскільки умовами договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30%, проте після укладення договору від 30.06.2023 №1368 купівлі-продажу об`єкту малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства власником майна є Товариство з обмеженою відповідальністю «Інком Рент», відтак відсутні правові підстави для перерахування 70% орендної плати до державного бюджету.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15674/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Стосовно апеляційної скарги Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як слідує з матеріалів справи, 21.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" подало до Господарського суду міста Києва клопотання про ухвалення додаткового рішення, згідно якого просило стягнути з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 стягнуто з Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Ухвалюючи дане рішення місцевий господарський суд, зважаючи на складність справи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також беручи до уваги клопотання позивача про зменшення розміру заявлених судових витрат, дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є витрати відповідача-2 на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим у ч. 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Отже, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).

Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №922/2875/18, від 19.08.2021 у справі №910/11547/19 та від 20.07.2021 у справі №922/2604/20.

За змістом ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 3 статті 237 ЦК України унормовано, що однією з підстав виникнення представництва є договір.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Частинами 2 та 2 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Північний апеляційний господарський суд також звертається до правової позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21. Так, Велика Палата зазначила про те, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Як слідує з матеріалів справи, правову допомогу Товариству з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" у ході розгляду даної справи надавала адвокат Алла Безносик на підставі договору про надання правової допомоги №АБ/43-23 від 30.08.2023.

Так, згідно договору №АБ/43-23 від 30.08.2023 укладеного між Адвокатським бюро "Алли Безносик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інком Рент", адвокатське бюро зобов`язалося здійснювати захист, представництво та надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором (далі - послуга або правова допомога або захист та/або представництво), а клієнт зобов`язується оплатити наданні послуги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

У розділі 4 договору сторонами визначено вартість послуг та порядок їх оплати, зокрема: клієнт зобов`язується оплатити надані адвокатським бюро послуги згідно рахунку протягом 5 (п`яти) днів з дня його отримання (п. 4.1.); розмір винагороди адвокатського бюро встановлюється виходячи з обсягу наданих послуг. Вартість послуг за даним договором визначається згідно з розцінками на послуги, вказані у додатку, що є невід`ємною частиною цього договору, та встановлюється сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг (п. 4.3.); при належному виконанні умов цього договору, сторони підписують акт про виконання робіт (надання послуг). Указаний акт підписується сторонами після виконання робіт (надання послуг), що випливають з цього договору, і є підставою для перерахування винагороди адвокатському бюро, яка є платою за виконані роботи (надані послуги) (п. 4.5).

Згідно додатку №1 до договору, сторони, зокрема, погодили, що вартість складання і подання документів правового і процесуального характеру становить 2500,00 грн за документ, за представництво інтересів клієнта в господарських справах - 3000,00 грн за 1 годину роботи,

Згідно детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Адвокатського бюро "Алли Безносик", необхідних для надання правничої допомоги у справі №910/15674/23, адвокатом надано правові послуги з правової допомоги в суді першої інстанції у справі №910/15674/23 на загальну суму 28000,00 грн, а саме: аналіз документів, судової практики та підготовка правової позиції щодо способу захисту - 3000 грн; складання і подання до суду відзиву на позовну заяву - 2500 грн; складання та подання до суду заперечень на відповідь на відзив - 2500 грн; складання і подання до суду клопотання про залишення позовної заяви без руху - 2000 грн та участь адвоката в судових засіданнях (4 судові засідання (6 годин) - 18000 грн.

18.01.2024 між сторонами підписано акт №1 про виконання робіт (надання послуг) до договору, згідно якого адвокатське бюро надало, а клієнт отримав послуги вартістю 28000,00 грн, згідно переліку, що наведений в детальному описі робіт.

Також в акті зазначено, що сторони не мають зауважень одна до одної стосовно наданих послуг.

З урахуванням наданих доказів, представник відповідача-2 вказував про понесення адвокатських витрат у розмірі 28000 грн за надану правничу допомогу в межах справи №910/15674/23.

У матеріалах справи містяться ордер виданий адвокату Безносик А.О. Товариством з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Участь адвоката Безносик А.О. у судових засіданнях, призначених для розгляду справи №910/15674/23, підтверджується протоколами судових засідань, які містяться у даній справі. Також матеріали справи містять докази підписання процесуальних документів представником відповідача-2 - адвокатом Безносик А.О.

Таким чином, подані відповідачем-2 документи щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі в суді першої інстанції є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.

Як слідує з матеріалів справи, позивач заперечував проти заявленого відповідачем-2 розміру витрат на правову допомогу вказуючи на те, що розмір заявлених витрат є неспівмірним обсягу робіт адвоката, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зокрема, позивач вказав, що 5 судових засідань у сукупності тривали 53 хв, а тому заявлені у цій частині витрати у розмірі 18000,00 грн є безпідставно завищеними.

Також позивач відмітив, що умовами договору сторони не передбачили вартості роботи з аналізу документів, судової практики та підготовки правової позиції щодо способу захисту.

З огляду на викладене позивач зазначив, що обґрунтований розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає розподілу між сторонами, становить 10000,00 грн.

Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо питання застосування положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, з врахуванням критеріїв, що застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Досліджуючи обґрунтованість та пропорційність розміру заявлених до стягнення відповідачем-2 витрати на професійну правничу допомогу через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, колегія суддів зауважує слідуюче.

Як слідує з додатку №1 до договору, клієнт та виконавець домовилися, що вартість підготовки процесуальних документів, в тому числі і відзиву, становить 2500,00 грн. Відтак колегія суддів вважає, що заявлений відповідачем-2 до стягнення розмір витрат за аналіз документів, судової практики та підготовки правової позиції щодо способу захисту в розмірі 3000,00 грн є необґрунтованим, не відповідає критерію необхідності та дійсності, оскільки витрати часу на вказаний вид послуг є єдиним комплексом юридичних послуг, що знаходить своє відображення у відзиві на позовну заяву, а тому такі послуги охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзиву.

Щодо участі представника відповідача-2 у судових засіданнях суду першої інстанції та визначення розміру витрат за вказану послугу в розмірі 18000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Згідно матеріалів справи, під час розгляду даної справи судом першої інстанції відбулося 5 судових засідань:

- 08.11.2023 - тривалість 7 хв;

- 22.11.2023 - тривалість 5 хв;

- 29.11.2023 - тривалість 4 хв;

- 20.12.2023 - тривалість 7 хв;

- 17.01.2024 - тривалість 30 хв.

Отже, загальна тривалість 5 судових засідань у даній справі становила 53 хв.

У додатку №1 до договору, сторони дійшли згоди, що вартість представництва інтересів клієнта в господарських справах становить 3000,00 грн за 1 годину роботи. А тому, враховуючи фактичну тривалість судових засідань, заявлений до стягнення розмір витрат за надані послуги в сумі 18000,00 грн є завищеними, неспівмірним з виконаною адвокатом роботою, а їх відшкодування матиме надмірний характер для позивача, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

Північний апеляційний господарський суд наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

З огляду на зазначене, вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаною адвокатами роботою (наданими послугами), наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, та зважаючи на заперечення позивача щодо розподілу таких витрат, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення клопотання відповідача-2 та наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" розміру витрат на професійну правничу допомогу до 15000,00 грн.

Поряд з цим зважаючи на доведеність відповідачем-2 розміру понесених витрат, доводи відповідача про наявність підстав для зменшення їх розміру до 10000,00 грн колегія суддів сприймає критично та відмічає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання сторін від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасного вчинення дій, необхідних для поновлення порушених прав та інтересів юридичних осіб.

Враховуючи наведене, ґрунтуючись на матеріалах справи, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/15674/23 слід залишити без змін, як таке, що прийняте у відповідності до норм законодавства. Отже, апеляційна скарга Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" і в даній частині не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/15674/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Громадську організацію "Інвалідів по захисту їх прав і свобод".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.04.2024.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко