Ухвала

від 22.01.2024 по справі 120/602/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

22 січня 2024 р.Справа № 120/602/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області та Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16.01.2024 до суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (відповідач 2) про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, серед іншого, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу. Водночас, вказані положення поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недотримання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, вважаю, що таку позовну заяви належить залишити без руху з огляду на наступне.

1. Щодо надання доказів на підтвердження заявлених вимог.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазнаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Разом із тим, у відповідності до ч. 4 ст. 161 КАС України, яка кореспондується із положеннями ч. 2 ст. 79 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Отже, аналіз наведених норм вказує, що КАС України покладає на позивача обов`язок додати до позовної заяви всі докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Так, за змістом позовних вимог позивач, зокрема, просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди, як судді Чернівецького районного суду Вінницької області за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити йому суддівську винагороду, як судді Чернівецького районного суду Вінницької області за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень у 2021 році, у розмірі 2481,00 гривня у 2022 році та у розмірі 2684,00 гривні у 2023 році, зарахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Втім, в порушення положень ч. 4 ст. 161, ч. 2 ст. 79 КАС України позивачем на підтвердження своїх позовних вимог взагалі не надано жодних доказів щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди в спірний період (розрахунки, довідки, листи відповідача тощо), як і не вказано на підставі яких фактичних даних він доходить висновку, що така суддівська винагорода ТУ ДСА у Вінницькій області виплачувалась виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.

Суд звертає увагу позивача, що згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 87 цього Кодексу. Тобто, позивач вказуючи на протиправність дій відповідача 1 щодо неналежної виплати йому суддівської винагород, при зверненні до суду першочергово має обґрунтовувати свою позицію відповідними доказами, які б підтверджували вказані обставини. І лише у випадку, коли позивач з об`єктивних причин не має змоги самостійно отримати такі докази, то в цьому разі процесуальне законодавство дозволяє йому клопотати про витребування таких доказів судом (ч. 1, 2 ст. 80 КАС України).

Таким чином суд вважає, що зміст заявлених позовних вимог та виклад обставин, якими такі вимоги обґрунтовуються не підтверджені позивачем жодними письмовими доказами, якими такі обставини мають бути підтвердженими. При цьому позивачем в позовній заяві не наведено й обставин про те, що останній позбавлений можливості надати суду такі докази чи отримати їх безпосередньо у відповідачів.

З огляду на викладене, в порядку усунення цього недоліку позовної заяви позивачу необхідно надати суду докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме: докази щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.

2. Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до положень статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу норм частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Як слідує із матеріалів справи, предметом спору є виплата ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 31.12.2023 суддівської винагороди у меншому розмірі, ніж це передбачено, як стверджує позивач, законом. А тому, зважаючи на викладене, про порушення свого права позивач мав би дізнатися починаючи з лютого 2021 року та надалі - щомісячно, по факту отримання суддівської винагороди за кожен відпрацьований місяць роботи.

Разом із тим, позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно оцінювати як вимоги про стягнення суми недоплаченої суддівської винагороди, яка (винагорода) охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.

Таким чином, спір про суддівську винагороду набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.

Так, позивач із даним позовом звернувся до суду 16.01.2023. Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Але на дату, коли спірні правовідносини тільки виникли, тобто коли ОСОБА_1 дізнався про те, що його право на оплату праці порушується відповідачем (січень 2021 року і далі щомісячно), норми цієї статті передбачали, що звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не обмежується будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року).

Із набранням 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-ІХ, частини перша та друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, необхідно зазначити таке:

- норми частини п`ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);

- стаття 122 КАС України, зокрема частина п`ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;

- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (якою за своєю правовою природою є суддівська винагорода) визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів частини п`ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;

- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ;

- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду (щодо позовних вимог, які заявлені до 19.07.2022) завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.

З приводу «продовженого» строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду, то в цій частині необхідно зазначити, що карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася. Згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.

У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, й у вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину, якщо строк, установлений у статті 233 КЗпП України, був «прив`язаний» до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Відтак з огляду на викладене суд вважає доводи позивача про те, що його право на звернення до суду не обмежене будь-яким строком, оскільки порушене право виникло до 19.07.2022, тобто до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ є помилковими, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм закону.

Отже враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду (щодо позовних вимог які стосуються періоду виплати суддівської винагороди до 19.07.2022) почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право - у межах строку - звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому суддівської винагороди в належному розмірі за період з 01.01.2021 по 30.03.2023. А далі - щодо вимог починаючи з 01.04.2023 трьохмісячний строк звернення спливав 01.07.2023, щодо вимог з 01.05.2023 - 01.08.2023, щодо вимог з 01.06.2023 - 01.09.2023, щодо вимог з 01.07.2023 - 01.10.2023 і т.д.

Однак з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду 16.01.2024, відтак вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні, за період з 01 січня 2021 року по 15.10.2023 подані поза межами визначеного в ч. 1 ст. 233 КЗпП України трьохмісячного строку, тобто із пропуском строку звернення до суду.

Наведена позиція суду узгоджується із останніми висновками Верховного Суду щодо застосування строків звернення до суду, які викладені в ухвалах від 07.12.2023 по справі №990/242/23, від 29.11.2023 по справі №990/233/23, від 11.12.2023 по справі №990/235/23.

Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Як зазначено у частині 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тому позивачу в порядку усунення даного недоліку позовної заяви необхідно надати заяву про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються періоду виплати суддівської винагороди в неналежному розмірі з 01 січня 2021 року по 15.10.2023, із зазначенням поважних причини пропуску такого строку.

Одночасно із цим щодо питання правової невизначеності у контексті звернення до суду під час дії карантину, то варто зауважити, що строк дії карантину, зокрема кінцева дата, був передбачуваним; цей строк продовжували заздалегідь і на тривалий час (два місяці), що забезпечувало таким чином безперервну його дію, починаючи з дати запровадження (12 березня 2020 року) й до дати припинення (30 червня 2023 року). Продовження дії карантину до 30 червня 2023 року відбулося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року N 383, тож на дату ухвалення цієї постанови позивач мав би знати, що строк для його звернення до адміністративного суду за захистом права на оплату праці (за період з 01.01.2021 по 30.03.2023) продовжений ще на два місяці. Цього строку - у доповнення до періоду, що минув - було достатньо для того, щоб звернутися до суду з цим позовом. З наведених міркувань, правової невизначеності за описаної ситуації, бути не могло.

Саме такого підходу дотримувався Верховний Суд в згаданих вище ухвалах від 29 листопада 2023 року у справі N 990/233/23, від 07 грудня 2023 року у справі N 990/242/23, від 11 грудня 2023 року у справі № 990/235/23, обставини яких є подібними до обставин цієї справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 256, 293 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області та Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - залишити без руху.

Встановити позивачу 10-ти денний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович