Ухвала

від 17.01.2024 по справі 309/922/18

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 309/922/18

Провадження №1-кп/307/69/21

УХВАЛА

17 січня 2024 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

представника цивільного відповідача ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

та його захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів кримінальне провадження, внесене доЄдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017070050000700 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Тячівського районного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 18.01.2023, 23.03.2023, 08.05.2023, 06.10.2023 подав ряд клопотань з урахуванням поданого 17.01.2024 в порядку уточнення з врахуванням досліджених у суді обставин, про визнання експертизи № 70 від 01 лютого 2018 року очевидно недопустимим доказом та припинити його подальше дослідження.

В обґрунтування клопотання посилався на те, що вирок Тячівського районного суду Закарпатської області, який скасовано, та справу направлено на новий розгляд, ґрунтувався на результатах комісійної експертизи № 70 від 01 лютого 2018 року. Скасовуючи вирок Верховний Суд вказав, що суд у вироку не зазначив у який період та на підставі яких даних та як повинен був діяти засуджений, чи відповідали його дії у такому випадку вимогам вказаних нормативних актів, чи мав він можливість вчасно виявити кровотечу у потерпілої та у який саме спосіб, а також чи знаходилася його поведінка у цій ситуації у прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілої, яка померла після проведення оперативного втручання о 22 год. 55 хв., з огляду на те, що о 17 год. її було доставлено у відділення реанімації та інтенсивної терапії де їй надавалася необхідна медична допомога у тому числі іншими працівниками лікарні.

При вирішенні даного клопотання просив врахувати загальні вимоги щодо допустимості доказів, зокрема те, що не можуть визнаватись допустимими докази, які не були відкриті стороні (ч. 2, 9,12 ст. 290 КПК України).

В порушення цих вимог не відкрито і не надано матеріали на підставі яких експерти зробили свої висновки у справі, з врахуванням того, що доступ до оригіналів медичних документів був наданий тільки після завершення експертизи, що підтверджується датою постановлення ухвали слідчого судді про доступ і вилучення медичних документів.

В судове засідання, а також в порядку ст. 290 КПК України документи, якими фактично користувалися експерти не надані. Відповідне клопотання про їх витребування суду не направлено.

Отже медичні документи, які досліджуються в суді не є тими документами, якими керувались експерти.

Крім цього, не можуть вважатися допустимими доказами, одержані фактичні дані, без забезпечення права обвинуваченого на відвід експертам та іншим особам.

Також, не можуть вважатись допустимим доказом експертизи, які грунтуються на документах, отриманих в незаконний спосіб, якщо їх одержання вимагає попереднього дозволу слідчого судді. Вказані факти є прямою підставою для визнання експертизи очевидно недопустимим доказом.

Такими документами були медичні документи на яких ґрунтується висновок експерта № 70.

На час проведення експертизи (12 вересня 2017 року) у слідчого і експертів не було попереднього дозволу слідчого судді, ухвала слідчого судді Хустського районного суду Закарпатської області датована 20 лютого 2018 року, що є прямою підставою для визнання висновку експерта очевидно недопустимим доказом.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод та явною ознакою очевидно недопустимого доказу здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

У даній справі такий попередній дозвіл на вилучення медичних документів слідчим не було одержано і такі документи експертам не надавалися під час проведення експертизи.

Крім цього, експерти керувалися у своїх висновках клінічним протоколом, який втратив чинність, а не чинним на той час наказом МОЗ від 24 березня 2014 року № 205, який є чинним станом на сьогодні.

Також не була надана експертам і експертиза трупа № 83, яка містить важливі фактичні дані, які вказують на очевидну недопустимість експертизи № 70, оскільки дослідженням експертизи трупа ОСОБА_7 № 83 встановлено, що шийка матки не була видалена, що підтверджує те, що була проведена не екстирпація, а ампутація матки.

Крім цього, згідно п.2.13.2 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи при проведенні експертизи може бути присутнім обвинувачений, однак ОСОБА_5 такої можливості не надано, чим порушено його право на захист.

Отже, експерти склали висновок на основі медичної документації, яка не була оригіналом і походження такої невідоме. Висновки експертами зроблені на базі медичного протоколу, який втратив чинність, а запис про проведення оперативного втручання (екстирпація) не відповідає дійсності і має ознаки підроблення.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , у підтримання клопотання посилалася на викладені у ньому обставини.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію свого захисника.

Представник цивільного відповідача ОСОБА_4 підтримав клопотання адвоката ОСОБА_6 в частині визнання вказаної експертизи очевидно недопустимим доказом.

Прокурор ОСОБА_3 заперечувала щодо визнання вказаного висновку очевидно недопустимим доказом.

Заслухавши думку учасників судового провадження, з`ясувавши обставини заявленого клопотання суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 про визнання очевидно недопустимим доказом у справі висновок експерта № 70 від 01 лютого 2018 року керуючись таким.

Відповідно дост. 2 КПК Українизавданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одними з основних засад кримінального судочинства є верховенство права, законність, рівність перед законом і судом (ст. 7 КПК України).

Відповідно до вимогст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. Згідно ч. 2, 3 даної статті у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Відповідно до положеньст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

У ч. 1ст. 87 КПК Українизакріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Категорія "очевидна недопустимість доказів" є оціночною і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду, при цьому системний аналіз ст.ст.86,87,89 КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існує також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України", де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2ст. 89 КПКтягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості.

В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Отже, для того, щоб вирішити у даному випадку питання про те, чи є недопустимими зазначені вище докази слід з`ясувати, чи мало місце порушення прав та свобод людини під час отримання останніх.

Стороона захисту у клопотанні посилалася на істотне порушення прав і свобод людини та явною ознакою очевидно недопустимого доказу здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов, у даній справі такий попередній дозвіл на вилучення оригіналів медичних документів слідчим не було одержано і такі документи для експертів не надавались під час проведення експертизи, а також процес був проведений без забезпечення права обвинуваченому на відвід експертам та іншим особам.

Так,даючи оцінку мотивуванню клопотання сторони захисту, суд не вбачає очевидної недопустимості доказу, зокрема висновку експерта № 70 від 01 лютого 2018 року, оскільки клопотання захисника зводиться до оцінки результатів висновку, з точки зору їх відповідності обставинам справи.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають перевірці та наданні їм відповідної оцінки .

На час розгляду клопотання, судовий розгляд у кримінальному провадженні триває, разом з тим вказаний висновок судом не досліджений, а обставини, на які посилається сторона захисту, є оціночними та підлягають перевірці судом, оцінку яким буде надано в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення за наслідками розгляду даного кримінального провадження, після дослідження всіх письмових доказів, допиту свідків та розгляду ряду інших клопотань, заявлених стороною захисту під час судового розгляду, у томи числі про допит експертів, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного доказу.

Керуючись ст. ст. 371, 372, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 про визнання очевидно недопустимим доказом у справі висновок експерта № 70 від 01 лютого 2018 року.

Вирішити питання щодо допустимості зазначеного доказу під час ухвалення остаточного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, прийняте за результатами розгляду справи.

Повний текст ухвали буде складено та оголошено 22 січня 2024 року о 14 год.

Суддя ОСОБА_1