Постанова

від 16.01.2024 по справі 699/762/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/156/24Головуючий по 1 інстанціїСправа № 699/762/23 Категорія: 311000000 Гусарова В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

секретар Новицька Н.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач Вищий навчальний заклад «Університет економіки і права «КРОК»;

особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Вищого навчального закладу «Університет економіки і права «КРОК» про визнання та скасування наказів ректора, стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неправильно нарахованої заробітної плати,

в с т а н о в и в:

14.07.2023 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» про визнання та скасування наказів ректора, стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неправильно нарахованої заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначила, що вона працювала на посаді доцента секції конституційного, адміністративного та міжнародного права кафедри державно-правових дисциплін ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» з вересня 2011 року по 31 серпня 2022 року.

Наказом № 100К-7 від 26.08.2022 її було звільнено у зв`язку із закінченням строку контракту (п. 8 ст. 36 КЗпП України).

08 листопада 2021 року ректором ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» було видано наказ №122К-1 про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

01 грудня 2021 року вона звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» про визнання незаконним наказу про відсторонення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (справа №753/24602/21). Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року позов залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду (справа №753/24602/21) від 13 квітня 2023 року (позивач ознайомлена з постановою 03 травня 2023 року) апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ректора ВНЗ «Університет економіки і права «Крок» № 122К-1 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року.

Стягнуто з ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року в сумі 19362,00 грн. з вирахуванням з цієї суми обов`язкових податків та платежів.

У засіданні суду першої інстанції 08 червня 2022 року позивач дізналася від представника відповідача про існування Наказу № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року та Наказу № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року.

09 червня 2022 року позивач написала офіційне звернення на корпоративну електрону пошту до відділу кадрів відповідача щодо надання їй копій зазначених наказів, які отримала 05 липня 2022 року.

25 лютого 2022 року Міністерство охорони здоров`я прийняло Наказ № 380 «Про призупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153». В зв`язку з цим відповідач був зобов`язаний призупинити свій наказ про відсторонення її від роботи та повідомити її про видання відповідного наказу. Але позивач в усній формі дізналася про нього лише 08 червня 2022 року на засіданні суду першої інстанції, коли представник відповідача повідомив суд про існування такого наказу, але їй не була надана копія для ознайомлення.

Позивач зазначає, що Наказ ректора ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи», виданий 25 лютого 2022 pоку, не мав юридичної сили, оскільки Наказ МОЗ № 380 набув чинності тільки 01 березня 2022 року.

Також, 09 червня 2022 року позивач дізналася, що відповідач прийняв наказ № 49К-2 «Про призупинення дії її трудового контракту», керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 pоку № 2136-ІХ. Щодо вказаного наказу позивач зазначає, що згідно Наказу ректора № 11А-1 від 23 березня 2022 pоку, освітній процес в університеті з 04 квітня 2022 року відбувався дистанційно. З 28 лютого 2022 року по 04 квітня 2022 року у студентів були канікули, але сам університет працював у штатному режимі.

Вся кореспонденція між університетом та працівниками велася за допомогою корпоративної пошти, але університет свідомо, з невідомих позивачу причин, не відправляв дані накази ні на її домашню адресу, ні на адресу її корпоративної пошти.

Так як позивач станом на 28 квітня 2022 року не була ознайомлена з наказом № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року, цей наказ, за позицією позивача, не вступив в закону силу та роботодавець не мав права призупинити трудовий договір з працівником, який був тимчасово відсторонений від виконання трудових обов`язків.

На думку позивача, жодних умов для призупинення трудового договору не було. Університет мав змогу надавати освітні послуги, а позивач мала можливість працювати. В наказі, наданому позивачу відповідачем, немає жодних пояснень та доказів об`єктивної неможливості, яка викликана збройною агресією, тобто існування причино-наслідкового зв`язку між збройною агресією і призупиненням її трудового договору, як того вимагає положення статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, наказ відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту», що виданий тільки стосовно позивача, носить, на думку позивача, дискримінаційний характер та порушує її право на працю, є порушенням ст. 43 Конституції України, ст. 2-1 КзпП України і ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

27 березня 2023 року позивач відвідала ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК», щоб отримати трудову книжку. У випадку звільнення працівника роботодавець зобов`язаний повідомити про нарахування відповідних виплат, перелічивши кожну з них.

Однак, 27.03.2023 року позивачу надали для ознайомлення та підпису лише повідомлення № 3108-4Б від 31.08.2022, яке сформоване виконавцем Комаревич С. та підписане головним бухгалтером ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» Єремчук О.В. У повідомленні зазначена лише інформація про нарахування за серпень 2022 pоку, а саме компенсації за невикористані 40 календарних днів відпустки у розмірі 2184,00 грн., утримані податки: військовий збір 1,5% - 32,76 грн. та ПДФО 18% - 393,12 грн., та також зазначено, що 31.08.2022 року позивачу виплачено 1758,12 грн.

05.07.2023 на запит позивача відповідач надав їй для ознайомлення копію наказу № 29К-43 від 17 березня 2022 року про встановлення з 17 березня 2022 року до закінчення дії правового режиму воєнного стану неповного робочого дня та неповного робочого тижня (0,25 посадового окладу). До дати переведення в березні 2022 року діяла ставка 0,45 посадового окладу. Наказ № 29К-43 від 17 березня 2022 року на думку позивача підлягає скасуванню, оскільки у ньому відповідач посилається на ст. ст. 34, 113 КЗпП України простій, однак відповідач, як роботодавець, повинен був оформити акт простою та повідомити працівників щодо його існування, але цього не було зроблено.

Відповідач, за думкою позивача, дуже розпливчато сформулював підстави для вжиття такого заходу, як переведення позивача на 0,25 посадового окладу, попередньо не надавши пояснень про причини такого рішення, що є порушенням законодавства про працю. Відповідач не попередив позивача про зміну істотних умов праці, чим порушив положення статі 32 КЗпП України.

На момент прийняття зазначеного наказу заробітна плата позивача становила 0,45 посадового окладу. Згідно ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки (0,45*2/3=0,3), а це 0,3 ставки, а не 0,25 як відповідач встановив у Наказі 29К-43 від 17 березня 2022 року.

Також в Наказі 29К-43 від 17 березня 2022 року немає ніякої згадки про офіційне запровадження стану простою в ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК», а лише вжито посилання про конституційні права, які обмежуються у період воєнного стану та фразу «зважаючи на термінологічні визначення, що містяться в статтях 34, ..., 113 Кодексу законів про працю України». Сенс цієї фрази незрозумілий для позивача, як працівника університету та фахівця у галузі права.

06 липня 2023 року позивач отримала довідку форми ОК-7, видану Пенсійним Фондом України, зі змісту якої стало очевидним, що відповідач не подав корегуючі звіти до Пенсійного Фонду України після винесення рішення Київського апеляційного суду (справа №753/24602/21) від 13 квітня 2023 pоку.

Податковий кодекс надає позивачу право на податкову соціальну пільгу та позивач неодноразово писала заяви до бухгалтерії відповідача про застосування податкової соціальної пільги у її випадку (вона має трьох дітей віком до 18 років) і її заяви приймалися до уваги до 08 листопада 2021 року.

В позові позивач просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року;

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року;

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 29К-43 «З особового складу» від 17 березня 2022 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (6 місяців) з вересня 2022 року по лютий 2023 року;

- зобов`язати відповідача застосувати податкову соціальну пільгу по сплаті ПДФО за вищевказані періоди;

- зобов`язати відповідача подати коригуючі звіти до Пенсійного Фонду України.

В подальшому, у заяві про збільшення позовних вимог від 30.08.2023, крім указаних вище вимог, позивач просила зобов`язати відповідача повернути на її рахунок в Пенсійному Фонді України 6500 грн.

Також, 16.10.2023 від позивача надійшла заява, в якій вона відмовилася в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача застосувати податкову соціальну пільгу по сплаті ПДФО за вищевказані періоди; зобов`язання відповідача подати коригуючі звіти до Пенсійного Фонду України; зобов`язати відповідача повернути на її рахунок в Пенсійному Фонді України 6500 грн. Провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаськрї області від 03.11.2023 року.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ректора ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» № 29К-43 з особового складу від 17.03.2022 року.

Зобов`язано ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середню заробітну плату за період з 26 лютого 2022 року по 05.07.2022 року, як оплату за час вимушеного прогулу.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з позивача ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 3225,56 грн.

Стягнуто з відповідача - ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» судові витрати на суму 2142,44 грн. в дохід держави.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року, суд першої інстанції зазначив, що підстав для визнання його незаконним та скасування не має, оскільки він винесений на підставі наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01.03.2022 і відповідно наказ ВНЗ «Університет економіки і права «Крок» повинен був бути винесений 01.03.2022, проте винесений 25.02.2022, відтак права позивача ніяким чином не порушені.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що призупинення дії трудового договору з позивачем ніяким чином не порушило прав позивача, зокрема, права на працю, оскільки остання не працювала.

Відмовляючи у задоволенні вказаних вище вимог суд першої інстанції також не вбачав підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати з 06.07.2022 по 31.08.2022, та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (6 місяців) з вересня 2022 року по лютий 2023 року, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказу відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року, 05.07.2022 позивачу стало відомо про наказ відповідача № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року, однак до роботи з 06.07.22 позивач не приступила, та не зверталась до відповідача із заявами про подальшу можливість своєї роботи за контрактом.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку для звернення до суду, суд першої інстанції, врахувавши, що позивач копії наказів від 25.02.2022 та від 28.04.2022 отримала 05.07.2022, зазначив, що саме з 05.07.2022 слід рахувати строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, а тому дійшов висновку, що оскільки понад рік позивач не зверталася до суду за захистом порушених прав, посилання позивача про те, що вона чекала рішення апеляційної та касаційної інстанції по іншій справі не є підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду, так як оскаржувані накази не були предметом розгляду по іншій справі.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 29К-43 «З особового складу» від 17 березня 2022 року, згідно якого ОСОБА_3 встановлено з 17 березня 2022 року до закінчення дії правового режиму воєнного стану неповний робочий день та неповний робочий тиждень (0,25 посадового окладу), суд першої інстанції, врахувавши, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач у зв`язку з воєнним станом не мав можливості надавати освітні послуги у повному обсязі, матеріали справи не містять, а тому дійшов висновку про задоволення позову у зазначеній частині та з цих міркувань до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача виплатити позивачу середню заробітну плату в обсязі, якій був встановлений позивачу до прийняття зазначеного наказу.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за час затримки виплати заробітної плати, суд першої інстанції зазначив, що відповідач вчасно нарахував всі суми, які необхідно було сплатити при звільненні (про що повідомляв позивача), посадові особи відповідача пропонували позивачу повідомити свій рахунок у банку або з`явитись для отримання коштів при звільненні, а в останній день контракту або на наступний день позивач до навчального закладу не з`являлась, та коли вона з`явилась у навчальному закладі їй було виплачені кошти відповідно до розрахунку відповідача, а тому суд першої інстанції вважав, що не має підстав для задоволення вказаної вимоги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови визнати незаконним та скасувати Наказ відповідача № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року; відмови визнати незаконним та скасувати Наказ відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року; часткової відмови стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року; відмови стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (6 місяців) з вересня 2022 року по лютий 2023 року; стягнення з позивача судового збору в дохід держави в розмірі 3225,56 грн., ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить в оскаржуваній частині ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити зазначені вимоги. Просила визнати незаконними на скасувати накази відповідача № 26-К-1 від 25 лютого 2022 року, № 49К-2 від 28 квітня 2022 року; стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року та компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку /6 місяців/ з вересня 2022 року по лютий 2023 року.

Зміст апеляційної скарги аналогічний обставинам, викладеним у позовній заяві ОСОБА_2 .

Крім того, скаржник в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішення наголошує, що права позивача Наказом № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25.02.2022 ніяким чином не порушені, але не наводить жодних правових аргументів, які би дозволили стверджувати, що у випадку не порушення прав працівника наказ відповідача (роботодавця), який прийнятий з порушенням процедури прийняття, є законним.

Зазначає, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволені вимоги щодо скасування Наказу № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року, взагалі не надає жодних правових аргументів стосовно причин такої відмови.

Стверджує, що суд першої інстанції повністю проігнорував той факт, що з 28.04.2022 діяв наказ відповідача про призупинення дії трудового контракту позивача, та вона не була зобов`язана приступити до роботи, а відповідач не скасував зазначений наказ, хоча був обізнаний про те, що позивач може приступити до роботи.

Зауважує, що помилковим є твердження суду першої інстанції, що не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за час затримки виплати заробітної плати, оскільки відповідач не в повному обсязі розрахував заробітну плату позивача, навмисно вказавши меншу суму, ніж потрібно було нарахувати.

Звертає увагу на те, що у своїй позовній заяві вона акцентує увагу не на тому факті, що відповідач не виплатив їй кошти, а на тому, що відповідач не повністю нарахував всі належні суми при звільнені, про що свідчить лист-відповідь відповідача на її вимогу про сплату заборгованості.

ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» подав відзив на апеляційну скаргу, та посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання.

12 січня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від Доді Коріни надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Заслухавши представника ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» - адвоката Григорчука М.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приймаючи до уваги, що скаржник в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2023 року в частині відмови визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року; відмови визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року; часткової відмови стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року; відмови стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (6 місяців) з вересня 2022 року по лютий 2023 року; стягнення з позивача судового збору в дохід держави в розмірі 3225,56 грн. та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити наступні позовні вимоги ОСОБА_2 до відповідача: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року; визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року; cтягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року; cтягнути з відповідача на користь позивача компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (6 місяців) з вересня 2022 року по лютий 2023 року, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме у відповідній частині.

Вказане судове рішення в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 листопада 2021 року ректором ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» видано наказ № 122К-1 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2

01 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» про визнання незаконним наказу про відсторонення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (справа №753/24602/21).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року позов до ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» про визнання незаконним наказу про відсторонення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без задоволення. В зв`язку з цим позивач оскаржила зазначене рішення в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду (справа № 753/24602/21) від 13 квітня 2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ректора ВНЗ «Університет економіки і права «Крок» № 122К-1 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року.

Стягнуто з ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року в сумі 19362,00 грн. з вирахуванням з цієї суми обов`язкових податків та платежів.

Відповідно до наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2022 року № 256/37592, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до завершення воєнного стану в Україні. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та опубліковано в Офіційному віснику України від 01.03.2022 (2022 р., № 17, стор. 78, стаття 931, код акта 110243/2022).

Зазначений вище наказ набрав чинності 01.03.2022 року.

Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє до теперішнього часу.

Наказом ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» № 26К-1 від 25.02.2022 «Про призупинення відсторонення від роботи» призупинено дію наказу від 08 листопада 2021 №122К-1 «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати» з 25 лютого 2022 до завершення воєнного стану в Україні, який позивач просила визнати незаконним та скасувати.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Колегія суддівпогоджується звисновком судупершої інстанції,що відсутніпідстави длявизнання незаконним таскасування зазначеноговище наказу,оскільки вінправа позивача непорушує.Вказаний наказ прийнятий на підставі наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року №380, який набрав чинності 01.03.2022 року. Права позивача прийняттям вказаного наказу порушені не були, а та обставина, що він прийнятий до набрання чинності наказу МОЗ України не є підставою для визнання його незаконним та скасування, оскільки роботодавець не позбавлений права самостійно видати наказ про призупинення відсторонення працівника від роботи. Інших підстав для його скасування позивачка не вказала та обставин які б вказували на порушення її прав, свобод та інтересів в результаті видання наказу № 26К-1 суду не навела. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що оскаржуваний наказ був прийнятий для відновлення трудових відносин з позивачкою та права останньої не порушує.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу ВНЗ «Університетекономіки іправа «КРОК» № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану було продовжено. Згідно із вказаними Указами Президента України воєнний стан введено на всій території України.

З пункту 3 Указу слідує, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, далі також Закон № 2136-ІХ) визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Частиною 2 вказаного Закону передбачено, що призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин.

Разом з тим, як вбачається з аналізу частини 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця не є абсолютним. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником, є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

Міністерство економіки України розмістило на сайті міністерства коментар до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема і коментар до статті 13 вказаного Закону. При цьому вважають, що зв`язку з призупиненням дії трудового договору працівник звільняється від обов`язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов`язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а також виконання інших обов`язків, передбачених трудовим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працювала на посаді доцента секції конституційного, адміністративного та міжнародного права кафедри державно-правових дисциплін ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК».

У розділі 2 контракту доцента від 01.09.2021 закріплені функціональні обов`язки доцента.

Згідно копії наказу від 23.03.2022 № 11А-1 відновлено освітній процес в ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» з 04 квітня 2022 року у дистанційному режимі, що передбачає проведення усіх видів занять дистанційно (з використанням синхронної та асинхронної моделі освітньої взаємодії (а.с. 26-27).

Призупиняючи дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону № 2136-ІХ, відповідач виходив з неможливості надання університетом відповідної роботи та виконання роботи позивачем з 02.05.2022.

Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, оцінивши доводи позивача на обґрунтування позову, доводи відповідача щодо заперечення проти позову, враховуючи специфіку діяльності відповідача, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість наказу ВНЗ «Університетекономіки іправа «КРОК» № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року. Зокрема не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

Отже, відповідачем не було надано доказів на підтвердження існування, передбачених статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» підстав для тимчасового призупинення дії трудового договору, а саме неможливість надати позивачу роботу в університеті, беручи до уваги, що з 04 квітня 2022 року було відновлено освітній процес в університеті у дистанційному режимі.

Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що призупинення дії трудового договору з позивачем ніяким чином не порушило прав позивача, зокрема права на працю.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Абзацом три частини один статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Оскільки призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, то за цієї обставини відсутні підстави стверджувати, що між сторонами мало місце звільнення.

А відтак, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах має місце порушення права позивача в частині призупинення дії трудового договору, та за захистом даного трудового спору до суду законодавцем визначено для позивача тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу про наявність наказу відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року стало відомо у судовому засіданні 09.06.2022 по справі № 753/24602/21 в Дарницькому районному суді м. Києва.

Оскільки копію наказу відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року позивач отримала 05.07.2022року, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме з цієї дати слід рахувати строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Однак, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав 14.07.2023року, тобто з пропуском строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Разом з позовною заявою, позивач заявила клопотання про поновлення строку для звернення до суду.

Надаючи оцінку зазначеним позивачем у вказаному клопотанні обґрунтуванням для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача про те, що вона чекала рішення апеляційної та касаційної інстанції по іншій справі не є підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду, так як оскаржуваний наказ відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року не був предметом розгляду по іншій справі.

Разом з тим, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги, та відмовив в задоволенні позовної вимоги про визнання наказу відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року незаконним та його скасування у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог та через пропуск без поважних причин строку звернення до суду.

Таким чином,оскільки колегіясуддів дійшлависновку,що наказомвідповідача №49К-2«Про призупиненнядії трудовогоконтракту» від28квітня 2022року булопорушено правапозивача,однак вважає,що позивачбез поважнихпричин пропустивстрок звернення досуду,передбачений ст.233КЗпП України,то взадоволенні зазначеноїпозовної вимогислід відмовитисаме узв`язку зпропуском строку зверненнядо суду,а отжев данійчастині рішеннясуду першоїінстанції слідзмінити,виклавши йогомотивувальну частинув редакціїданої постанови.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як вбачається з позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за період з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року, однак, будь-яких вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй середню заробітну плату за цей період не заявляла, а отже, суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу середню заробітну плату вийшов за межі позовних вимог, що є підставою для скасуванню рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зобов`язання ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середню заробітну плату за період з 26 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року, як оплату за час вимушеного прогулу, в зв`язку з відсутністю такої вимоги, а отже рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати з 25 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року, то колегія суддів виходить із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, і не заперечується сторонами, позивач та відповідач перебували у трудових відносинах, тобто трудові відносини між ними не припинялися до 31 серпня 2022 року.

Відповідно до п. 3.2.2. Контракту доцента № 29-1/21 від 01 вересня 2021 року, який укладений між позивачем та відповідачем, доцент зобов`язаний у своїй роботі керуватися, зокрема, нормативно-правовими актами.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2022 року № 256/37592, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до завершення воєнного стану в Україні. Про даний наказ позивачка була обізнана, оскільки він був опублікований та є загальновідомою обставиною, після його опублікування

Після видання наказу № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року позивачка до роботи не приступила, роботу покладену на неї контрактом не виконувала.

Дії відповідача в частині ненаправлення позивачу наказу відповідача № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року та наказу відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року позивачкою не оскаржувалися, неправомірними не визнавалися.

Наказом № 49К-2 від 28 квітня 2022 року було призупинено дію трудового контракту між позивачем та відповідачем.

Після прийняття відповідачем наказу № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року позивачка трудові обов`язки не виконувала, після його отримання 05.07.2022 року наказ в порядку передбаченому законодавством не оскаржувала.

В зв`язку з пропуском строку оскарження вказаного наказу, підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.

При зверненні в суд позивачка поставила вимогу про стягнення середнього заробітку за період з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року, тобто в період коли трудові відносини з відповідачем припинені не були і свою роботу передбачену трудовим договором вона не виконувала.

Відповідно до положень ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагород, обчислена як правило, у грошовому виразу, яку власник або уповноважений нам орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Порядок та підстави виплати працівникові середньої заробітної плати роботодавцем урегульовані КЗпП України, в тому числі передбачені ст. 117, 235 КЗпП України та іншими.

Виходячи із вищевикладеного, приймаючи до уваги відсутність підстав для скасування наказів № 26К-1 від 25 лютого 2022 року, № 49К-2 від 28 квітня 2022 року та приймаючи до уваги, що у період з 25 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року позивачка не працювала, в цей період перебувала у трудових відносинах з відповідачем, вимогу про стягнення заробітної плати за цей період перед судом не ставила, підстав передбачених КЗпП України для стягнення на її користь середнього заробітку за цей період не вказала, колегія суддів вважає, що іі вимоги в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають. А тому в цій частині позовних вимог необхідно ухвалити рішення про відмову в їх задоволенні.

Щодо відмови суду першої інстанції стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за період з 06.07.2022 по 31.08.2022 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для такого стягнення, оскільки копію наказу № 49К-2 від 28 квітня 2022 року вона отримала 05.07.2022 року, в строки передбачені законом його не оскаржила, роботу передбачену трудовим договором в цей період не виконувала, трудові відносити з відповідачем були припинені тільки 31 серпня 2022 року, підстав передбачених КЗпП України для стягнення на її користь середнього заробітку за цей період не вказала.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягнені з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (6 місяців) з вересня 2022 року по лютий 2023 року виходячи із наступного.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. Тобто, Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок; при невиконані такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність передбачена ст. 117 КЗпП України.

Оскільки позивачка, як встановлено в судовому засіданні, в день звільнення не працювала, судом першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач вчасно нарахував всі суми, які необхідно було сплатити при звільненні (про що повідомляв позивача), а коли вона з`явилась у навчальному закладі, тобто, пред`явила вимогу, їй було виплачені кошти відповідно до розрахунку відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що розрахунок з позивачем був проведений в порядку визначеному ст. 116 КЗпП України, тобто в день пред`явлення вимоги, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

На посилання апелянта на те, що в позовній заяві вона акцентує увагу на тому що відповідач не повністю нарахував їй належні суми при звільненні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вимога позивачем про стягнення недонарахованих сум при звільнені нею при зверненні в суд з позовом не заявлялася, а були заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 202 року та компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів не може взяти до уваги посилання відповідача про помилковість висновку суду що на її вимогу при з`явленні до навчального закладу їй були виплачені кошти розрахункові, вказуючи при цьому на її вимогу щодо заборгованості по заробітній платі за період з листопада 2021 по серпень 2022 року, оскільки всі звернення які надані позивачкою датовані травнем, липнем та червнем 2023 року, тобто вже після того, як в лютому 2023 року, що не заперечує сама позивачка при звернені до суду, були виплачені кошти нараховані при звільненні.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі в оскаржуваній частині рішення суд вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови; в частині зобов`язання ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середню заробітну плату за період з 26 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року, як оплату за час вимушеного прогулу скасувати; в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» на користь Доді Коріни середньої заробітної плати з 25 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року відмовити.

Відповідно до частини 13 статі 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справив усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивач була звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви.

З урахуванням заяви від 16.10.2023про відмовувід частинипозовних вимог,позивач просилавизнати незаконнимта скасуватинаказ відповідача№ 26К-1«Про призупиненнявідсторонення відроботи» від25лютого 2022року; визнати незаконнимта скасуватинаказ відповідача№ 49К-2«Про призупиненнядії трудовогоконтракту» від28квітня 2022року; визнати незаконнимта скасуватинаказ відповідача№ 29К-43«З особовогоскладу» від17березня 2022року; стягнути звідповідача накористь позивачасередню заробітнуплату з25лютого 2022року по31серпня 2022року; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (6 місяців) з вересня 2022 року по лютий 2023 року.

Таким чином, позивачем було заявлено три вимоги немайнового характеру та дві вимоги майнового характеру.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позов подано до суду у 2023 році. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року становив 2684 гривні, відповідно 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1073,60 гривень.

Згідно з підпунктом 1 пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за подання позовної заяви позивач повинна була сплатити 5368,00 грн. (1073,60 *5), та оскільки в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 26К-1 «Про призупинення відсторонення від роботи» від 25 лютого 2022 року; визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року; стягненні з відповідача на користь позивача середню заробітну плату з 25 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року; стягненні з відповідача на користь позивача компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (6 місяців) з вересня 2022 року по лютий 2023 року відмовлено, то з позивача ОСОБА_2 на користь держави слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 4294,40 грн.

Також, оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 29К-43 «З особового складу» від 17 березня 2022 року задоволена, то з відповідача ВНЗ «Університет економіки і права «КРОК» в дохід держави слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1073,60 грн.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Доді Коріни судового збору в дохід держави у розмірі 3225,56 грн. та в частині стягнення з Вищого навчального закладу «Університет економіки і права «КРОК» судових витрат на суму 2142,44 грн. в дохід держави підлягає скасуванню, а з позивача та відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в зазначених вище розмірах.

Крім того, оскільки ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року ОСОБА_4 було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2023 року у розмірі 4831,20 грн., витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Вищого навчального закладу «Університет економіки і права «КРОК» № 49К-2 «Про призупинення дії трудового контракту» від 28 квітня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2023 року в частині зобов`язання Вищого навчального закладу «Університет економіки і права «КРОК» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середню заробітну плату за період з 26 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року, як оплату за час вимушеного прогулу, в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору в дохід держави у розмірі 3225,56 грн. та в частині стягнення з Вищого навчального закладу «Університет економіки і права «КРОК» судових витрат на суму 2142,44 грн. в дохід держави скасувати.

В задоволенні позовної вимоги про стягнення з Вищого навчального закладу «Університет економіки і права «КРОК» на користь ОСОБА_2 середньої заробітної плати з 25 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року відмовити.

В решті рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін.

Стягнути з позивача ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 4294,40 грн.

Стягнути з відповідача Вищого навчального закладу «Університет економіки і права «КРОК» в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1073,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 22 січня 2024 року.

Судді