Постанова

від 10.01.2024 по справі 909/1128/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2024 р. Справа №909/1128/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Зварич О.В.,

Кравчук Н.М.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства Прикарпаття і К від 14.07.2021

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 (повний текст складено 30.06.2021, суддя І.В. Ткаченко)

у справі №909/1128/20

за позовом: Приватного підприємства Прикарпаття і К, м. Івано-Франківськ

до відповідача: Громадської організації Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України, м. Івано-Франківськ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестайм, с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області

2. ОСОБА_1 , м. Івано-Франківськ

про визнання відсутності права та виконання обов`язку в натурі

за участю представників сторін:

від позивача: Дуляновський В. О.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи на стороні відповідача 1: Кулинич М.-М. А.

від третьої особи на стороні відповідача 2: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

ПП "Прикарпаття і К" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Громадської організації про:

визнання відсутнім права на звернення до управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з вимогою про анулювання дозволу від 29.12.2007 № 228 щодо виконання будівельних робіт на об`єкті за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 144;

зобов`язання виконати умови договору про участь у будівництві від 24.05.2013 (далі - Договір) шляхом надання позивачу дозволу на виконання будівельних робіт із будівництва спортивно-готельного комплексу із вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 144.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у справі №909/1128/20 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 апеляційну скаргу Приватного підприємства Прикарпаття і К від 14.07.2021 (вх. суду від 16.07.2021 №01-05/2387/21) - залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у справі №909/1128/20 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 12.07.2022 у справі № 909/1128/20 касаційну скаргу Приватного підприємства Прикарпаття і К задоволено, постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 зі справи № 909/1128/20 скасовано та справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 спільну заяву Приватного підприємства Прикарпаття і К та Громадської організації Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України (вх. № 01-05/170/23 від 17.01.2023 року) про затвердження мирової угоди у справі №909/1128/21 задоволено та затверджено мирову угоду у справі №909/1128/20 між Приватним підприємством Прикарпаття і К та Громадською організацією Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України від 21.12.2022. Визнано нечинним рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 року у справі №909/1128/20. Закрито провадження у справі №909/1128/20. Повернуто Приватному підприємству Прикарпаття і К (76010, м. Івано-Франківськ, Бульвар Південний, 35А, п`ятий поверх, код ЄДРПОУ 36497374 ) з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно платіжного доручення № 329 від 07.07.2021 року у сумі 3 153,00 грн.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2023 у справі № 909/1128/20 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестайм" задоволено. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі 909/1128/20 скасовано. Справу №909/1128/20 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду у частині: розгляду заяви приватного підприємства "Прикарпаття і К" і громадської організації "Івано-Франківська обласна організація товариства сприяння обороні України" про затвердження мирової угоди, визнання нечинним рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у справі № 909/1128/20 та закриття провадження у цій справі і в частині розподілу судових витрат, здійсненого в скасованій ухвалі.

Короткий зміст попередніх рішень по справі.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у справі №909/1128/20 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 апеляційну скаргу Приватного підприємства Прикарпаття і К від 14.07.2021 (вх. суду від 16.07.2021 №01-05/2387/21) - залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у справі №909/1128/20 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 12.07.2022 у справі № 909/1128/20 касаційну скаргу Приватного підприємства Прикарпаття і К задоволено, постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 зі справи № 909/1128/20 скасовано та справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 спільну заяву Приватного підприємства Прикарпаття і К та Громадської організації Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України (вх. № 01-05/170/23 від 17.01.2023 року) про затвердження мирової угоди у справі №909/1128/21 задоволено та затверджено мирову угоду у справі №909/1128/20 між Приватним підприємством Прикарпаття і К та Громадською організацією Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України від 21.12.2022. Визнано нечинним рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 року у справі №909/1128/20. Закрито провадження у справі №909/1128/20. Повернуто Приватному підприємству Прикарпаття і К (76010, м. Івано-Франківськ, Бульвар Південний, 35А, п`ятий поверх, код ЄДРПОУ 36497374 ) з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно платіжного доручення № 329 від 07.07.2021 року у сумі 3 153,00 грн.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2023 у справі № 909/1128/20 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестайм" задоволено. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі 909/1128/20 скасовано. Справу №909/1128/20 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду у частині: розгляду заяви приватного підприємства "Прикарпаття і К" і громадської організації "Івано-Франківська обласна організація товариства сприяння обороні України" про затвердження мирової угоди, визнання нечинним рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у справі № 909/1128/20 та закриття провадження у цій справі і в частині розподілу судових витрат, здійсненого в скасованій ухвалі.

Щодо Мирової угоди.

17.01.2023 позивач та відповідач подали спільну заяву (вх. № 01-05/170/23), в якій просять затвердити мирову угоду від 21.12.2022 року про врегулювання спору в господарській справі № 909/1128/20.

Згідно зі статтею 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Закриття провадження у справі у даному випадку є наслідком затвердження судом мирової угоди, процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди та закриття у зв`язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв`язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної. Для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди сторін необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог статті 192 ГПК України, зокрема дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав.

Подібний правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 911/918/15 та від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14.

Мирова угода є правочином, з якого виникають або змінюються зобов`язання.

У розумінні норм матеріального та процесуального законодавства оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на нього. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Господарським судом Івано-Франківської області в рішенні від 10 травня 2018 р. у справі № 909/33/18, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач, ПП «Прикарпаття і К» здійснює спірне будівництво на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 29 грудня 2007 р. № 228, виданого ЗАТ «Будівельна компанія Прикарпаття і К». Зміни в даний дозвіл не вносились. ПП «Прикарпаття і К» відповідно до Статуту та даних ЄДРЮОФОПГФ не с правонаступником ЗАТ «Будівельна компанія Прикарпаття і К»

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2018 року, залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 року, по справі № 909/33/18 встановлено вказані фактичні обставини справи.

Відтак, пунктом 4 затвердженої мирової угоди, помилково зазначено про наявність у позивача ПП «Прикарпаття і К» права на виконання будівельних робіт.

Також, пунктом 4 затвердженої угоди визначено, що «земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво,розташована на вул. Гетьмана Мазепи. 144 в Івано-Франківську».

Як вбачається з матеріалів справи, вказана земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Інвестайм» згідно укладеного договору.

24 травня 2013 р. Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України (замовник) та ПП «Прикарпаття і К» (генпідрядник-інвестор) уклали договір про участь у будівництві, відповідно до умов п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник надає техпідряднику-інвестору дозвіл для будівництва об`єкту на належній йому земельній ділянці, а також всю наявну документацію на будівництво об`єкту, а геннідрядник-інвестор зобов`язується здійснити власними та/або залученими силами і засобами будівництво об`єкту, ввести його в експлуатацію та виконати перед замовником визначені цим договором зобов`язання щодо проведення ремонтних робіт адміністративного будинку, розташованого на вул. Гетьмана Мазепи, 144 в м. Івано-Франківську в розмірі та в строки,передбачені цим Договором.

Земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво, розташована на вул. Мазепи, 144 в м. Івано-Франківську (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою І-ІФ Мо 001342 від 15/04-000235 1998 року) (п. 1.3 Договору).

15.12.2017 Івано-Франківська міська рада прийняла рішення №410-17, відповідно до п.7 якого надала Івано-Франківській автомобільній школі Товариства сприяння обороні України дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 1,2627 та (кадастровий номер 2610100000:24:002:0099) на вул. Гетьмана Мазепи, 144 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

14.12.2018 Івано-Франківська міська рада прийняла рішення №381-22, відповідно до п.24.якого вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельних ділянок Івано-Франківській автомобільній школі Товариства сприяння обороні України загальною площею 1,2627 га на вул.Петьмана Мазепи,144 (кадастровий номер 2610100000:24:002:0099, довідка МБК № 18869), в тому числі

- передати в оренду, терміном ма 10 років, земельну ділянку площею 0,6105 га на вул. Гетьмана Мазепи,144 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови кадастровий номер 2610100000:24:002:0111.

- передати в оренду терміном на десять років, земельну ділянку площею 0,3909 га на вул.Гетьмана Мазепи, 144 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови кадастровий номер 2610100000:24:002:0112

- припинити право постійного користування Івано-Франківській автомобільній школі Товариства сприяння обороні України па земельну ділянку по вул. Гетьмана Мазепи, 144. (Державний акт на право постійного користування землею від 15.04.1998 N°235).

ТОВ «Інвестайм» на підставі договору міни №508 від 11.02.2019 набуло у власність частку у розмірі 15/100 на адміністративну будівлю по вул.Гетьмана Мазепи. 144, та 21.03.2019 звернулося до Івано-Франківської міської ради з заявою щодо передачі в оренду терміном на 10 років земельної ділянки площею 0,6105 га з кадастровим номером 2610100000:24:002:0111 по вул. Гетьмана Мезепи, 144 у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно, розташоване на вказаній земельній ділянці.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області віл 08.07.2021 року, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 року у справі №909/252/20 судом встановлено правомірність укладення договору міни №508 від 11.02.2019 року.

25.04.2019 Івано-Франківська міська рада прийняла рішення №90-25, відповідно до п.39 якого вирішила внести зміни в пункти 24.1 та 24.2 текстової частини рішення 22 сесії міської ради від 14.12.2018 N$3 81-22, а саме: після слова «оренду»; доповнити словами: «власнику обєкта нерухомого майна».

На підставі вказаного рішення Івано-Франківська міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвесгайм» 25.04.2019 уклали договір оренди землі, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (03.15 згідно КВЦПЗ), яказнаходиться на вул. Гетьмана Мезепи, 144 кадастровим номером 2610100000:24:002:0111.

Дослідивши дану мирову угоду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вона зачіпає інтереси третіх осіб, суперечить вимогам чинного законодавства та відсутня можливість виконати таку угоду, відтак слід відмовити у затверджені такої мирової угоди.

Отже, колегія суддів продовжує розгляд апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає наступне:

1)суд першої інстанції не врахував, що звернення відповідача про аналювання дозволу №228 від 29.12.2007 на виконання будівельних робіт не погоджувалось його керівними органами, а тому такі дії є незаконними;

2)висновок суду про те, що дозвіл №228 від 29.12.2007 на виконання будівельних робіт, виданий ЗАТ Будівельна компанія Прикарпаття і К, не узгоджується з фактичними обставинами справи про те, що такий дозвіл видано відповідачу, як замовнику будівництва, а тому зміна генерального підрядника з ЗАТ Будівельна компанія Прикарпаття і К на ПП Прикарпаття і К не впливає на правомірність здійснення останнім будівельних робіт;

3)місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність порушеного права позивача без урахування обов`язків, які позивач взяв на себе на підставі укладеного з відповідачем договору від 24.05.2013 про участь у будівництві.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Інвестайм погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені у оскаржуваному рішенні.

Інші учасники справи не скористалась правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву не подали.

В судове засідання 10.01.2024 з`явився представник позивача, навів свої доводи, заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник ТОВ Інвестайм заперечила проти відкладення справи, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу місцевого господарського суду без змін.

Представник інших сторін в судове засідання не з`явився.

Провадження у даній справі було відкрито 05.06.2023 року. Справа неодноразово відкладалась, за клопотанням позивача. Матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про час та дату засідань.

Враховуючи, що своє право на участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта реалізував, а також мали змогу реалізувати всі інші учасники справи, судом було надано достатньо часу сторонам для подачі аргументів і доказів які мають значення для правильного вирішення спору, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок про відсутність підстав для відкладення.

Під час розгляду справи відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст. 35, 36, 37 ГПК України від учасників судового процесу не надходило.

Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів звукозапису, згідно зі ст. 222 ГПК України.

Причини відкладення розгляду справи та процесуальні питання пов`язані з розглядом справи викладено в ухвалах суду.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутності правових підстав для визнання відсутнім права замовника будівництва звертатись до уповноваженого органу в сфері архітектурно-будівельного контролю про анулювання дозволу на здійснення позивачем, як генеральним підрядником, будівельних робіт на об`єкті, щодо зведення якого між сторонами укладено договір підряду, а також зобов`язання відповідача виконати умови цього договору шляхом надання дозволу на виконання спірних будівельних робіт.

При з`ясуванні фактичних підстав позову, судом апеляційної інстанції встановлено, що обгрунтованість своїх позовних вимог позивач пов`язує із тим, що відповідач, всупереч попередньо взятих на себе обов`язків за договором підряду, створює позивачу перешкоди у вигляді звернення до уповноваженого органу в сфері архітектурно-будівельного контролю про анулювання дозволу на проведення будівельних робіт за договором підряду.

У ч. 1 ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У справі за зверненнями жителів міста Жовті Води Конституційний Суд України офіційно розтлумачив цю конституційну норму і вирішив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод(п. 1 рішення №9-зп від 25.12.1997).

З наведеного офіційного тлумачення ч. 1 ст. 55 Конституції України випливають наступні умови, за яких суд не може відмовити у правосудді:

-людина звернулася за захистом прав і свобод, які належать їй особисто, а не будь-яким іншим особам. Ця умова випливає також із співставлення ч. 1 ст. 55 Конституції України з ч. 3, 5, 6 цієї статті, в яких ідеться про захист своїх прав, тобто прав, які належать особі, яка їх захищає;

-людина вважає, що її права і свободи, за захистом яких вона звернулася до суду:

а)порушені (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися), або

б)порушуються (щодо протиправних діянь, які тривають), або

в)створюються перешкоди для їх реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі), або

г)мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зміст інших ущемлень Конституційним Судом України не розтлумачений, однак звичайне граматичне значення слова ущемлення дозволяє інтерпретувати його як обмеження. Таке тлумачення призводить до висновку, що особа може звернутися до суду за захистом права або свободи, якщо воно обмежується;

-для звернення до суду за захистом прав та свобод достатньо суб`єктивного переконання людини, якій ці права належать, що має місце їх порушення.

Отже, конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за захистом (її суб`єктивних прав).

Для звернення до суду особа (позивач) повинна мати матеріально-правову заінтересованість у вирішенні спору. Матеріально-правовий інтерес у порушенні справи це зв`язок позивача із зазначеним у позовній заяві предметом судового захисту, питання про наявність або відсутність якого вирішується суддею під час попереднього дослідження матеріальної правоздатності позивача, заявленої до суду вимоги та її підстави.

Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернулася до суду.

Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту. В основі прав, свобод та законних інтересів лежать потреби людини (особи) в існуванні та розвитку.

Права особи це її можливості, змістом яких є домагання щодо вчинення дій (або утримання від них), які забезпечуються юридичним обов`язком іншої сторони. У публічних правовідносинах такою стороною є держава або територіальна громада в особі відповідних суб`єктів владних повноважень.

Свободи особи це можливості, змістом яких є спроможність діяти відповідно до своїх інтересів і мети, це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення, поведінки (дії або бездіяльності). Свободи забезпечуються негативним юридичним обов`язком необмеженого кола осіб (в т.ч. суб`єктів владних повноважень) не перешкоджати. Свобода особи означає надання їй права вимагати, щоб ніхто не заважав у здійсненні цієї свободи. Для здійснення свобод людини (наприклад, свободи слова чи свободи віросповідання) державі достатньо утримуватися від втручання в їх реалізацію людиною або ж захищати у разі потреби.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття охоронюваний законом інтерес у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Юридична зацікавленість (інтерес) у зверненні до суду повинна мати об`єктивну основу. Для задоволення позову недостатньо лише суб`єктивного твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Водночас частини перша, третя і четверта статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Господарський суд відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Перевіряючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги, судом з`ясовано, що громадській організації Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України видано дозвіл №228 від 29.12.2007 (а.с.159,т.1) на виконання будівельних робіт з будівництва спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 144.

Згідно з цим дозволом будівельні роботи проводить ЗАТ Будівельна компанія Прикарпаття і К.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2018 у справі №909/33/18 (а.с.129-138,т.1), яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 (а.с.139-151,т.1) відмовлено у задоволенні первісного позову ПП Прикарпаття і К до ГО Івано-Франківська обласна організація Товариства сприяння обороні України про зобов`язання не чинити перешкоди у будівництві другої черги спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 144 у м. Івано-Франківську.

Вказаним рішенням встановлено, що ПП Прикарпаття і К здійснює будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 144 на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №228 від 29.12.2007, де забудовником значиться ЗАТ Будівельна компанія Прикарпаття і К. Зміни у даний дозвіл не вносились. ПП Прикарпаття і К відповідно до статуту та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є правонаступником ЗАТ Будівельна компанія Прикарпаття і К. Також судом встановлено, що у позивача не виникло право на початок будівництва другої черги спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 144 у м. Івано-Франківську.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, апеляційний господарський суд звертає увагу, що преюдиційний зв`язок між розглядуваною судовою справою та попередніми судовими справами є різним. Він залежить від характеру судових спорів, в межах яких встановлювалися обставини та осіб, стосовно яких вони встановлювались. В цьому плані можна виявити різні межі преюдиційного зв`язку.

Якщо господарська справа базується на попередньо розглянутій іншій цивільній, господарській чи адміністративній справі, обставини будуть преюдиційними, якщо у ній беруть участь ті же самі особи або особа. Обсяг обставин, які будуть мати преюдиційне значення, буде залежати від того, хто саме бере участь у новій справі. Якщо участь беруть всі особи з попередньо розглянутої справи, преюдиційне значення будуть мати всі обставини справи. Якщо з даних осіб бере участь тільки одна частина, преюдиційне значення будуть мати тільки ті факти, які були встановлені щодо цієї частини осіб.

Преюдиційний зв`язок між розглядуваною справою та іншими судовими справами, що вже розглянуті, не є абсолютним. Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Безпосередність дослідження та встановлення судом обставин як умова надання і?м преюдиціального значення в іншіи? справі була і залишається нечіткою вимогою. Формальні, зовнішні ознаки і?і? виконання (формулювання, якими суд описує встановлення певних обставин, і навіть посилання на докази, оцінені судом для встановлення цих обставин) самі собою не є достатнім критерієм для визначення того, чи може бути надане преюдиціальне значення викладеним у судовому рішенні фактам.

За загальнотеоретичним правилом преюдиція стосується тих фактів, які (1)були істотними для вирішення справи, у якіи? вони були встановлені, (2)були фактично встановлені (actually litigated and determined) чинним та остаточним судовим рішенням. Отже не має надаватись преюдиціального значення обставинам, які були неважливими або не стосувались першоі? справи, або були встановлені у зв`язку з розглядом позову, якии? був цілковито відміннии? або мав неістотне значення, оскільки несправедливим видається покладати на сторону негативні наслідки встановлення обставин, стосовно яких у першіи? справі ця сторона не мала зацікавленості у і?х енергіи?ному доведенні.

Отже умова преюдиційності щодо істотності обставин, які встановлені в іншій справі вважається виконаною у тому випадку, якщо обставина, встановлена у першіи? справі, належала до предмета доведення, тобто і?і? встановлення було необхідне для вирішення тієі? справи. Оскільки предмет доведення спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певнии? факт до предмета доведення, є питанням права, а не факту. З огляду на це у наступніи? справі, у якіи? сторона посилається на преюдиціальне значення факту, встановленого у рішенні з першоі? справи, суд ex officio встановлює, чи належав цеи? факт до предмета доведення при вирішенні першоі? справи, зважаючи на те, якоі? категоріі? спір було розглянуто у першіи?? справі, які норми права застосовано і встановлення яких обставин потребувало застосування цих норм.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що учасники процесу, а також предмет доказування (в частині наявності порушеного права позивача) у справі №909/33/18, ідентичний тим, що й при розгляді даної справи за №909/1128/20, а тому в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України вищезазначені обставини, які встановлені у справі №909/33/18, не підлягають доказуванню в межах даної справи. З огляду на це правильним є застосування місцевим господарським судом норм процесуального права у цій частині.

Відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб підприємство ЗАТ Будівельна компанія Прикарпаття і К з 08.02.2012 перебуває в стані припинення.

Між Івано-Франківською обласною організацією Товариства сприяння обороні України (замовник) та ПП Прикарпаття і К (генпідрядник-інвестор) укладено договір від 24.05.2013 про участь у будівництві, відповідно до умов п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник надає генпідряднику-інвестору дозвіл для будівництва об`єкту на належній йому земельній ділянці, а також всю наявну документацію на будівництво об`єкту, а генпідрядник-інвестор зобов`язується здійснити власними та/або залученими силами і засобами будівництво об`єкту, ввести його в експлуатацію та виконати перед замовником визначені цим договором зобов`язання щодо проведення ремонтних робіт адміністративного будинку, розташованого на вул. Гетьмана Мазепи, 144 в м. Івано-Франківську в розмірі та в строки, передбачені цим договором.

Враховуючи умови цього договору та преюдиційні обставини про те, що позивач у даній справі не є правонаступником ЗАТ Будівельна компанія Прикарпаття і К, яке значиться забудовником у дозволі №228 від 29.12.2007 (а.с.159,т.1) на виконання будівельних робіт, апеляційний господарський суд доходить до висновку, що відповідачем, як замовником будівництва, фактично змінено генерального підрядника.

Відповідно до ч. 7 ст. 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі якщо право на будівництво об`єкта передано іншому замовникові або змінено генерального підрядника чи підрядника (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), а також у разі коригування проектної документації замовник протягом трьох робочих днів повідомляє про такі зміни відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю з поданням засвідчених у встановленому порядку копій документів, що підтверджують зазначені зміни. Продовження виконання будівельних робіт без такого повідомлення забороняється.

Наказом Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за №223 від 06.09.2019 (а.с.20,т.1) на підставі ч. 6 ст. 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності анульовано дозвіл на виконання будівельних робіт на об`єкт будівництва Будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення на вул. Гетьмана Мазепи, 144, м. Івано-Франківськ. Доказів визнання цього наказу неправомірним або його скасування сторонами не надано.

Таким чином, з моменту анулювання дозволу №228 від 29.12.2007 будь-які дії ПП Прикарпаття і К (позивач), як генерального підрядника за договором від 24.05.2013 про участь у будівництві, виходять за межі, які дозволені законом (зокрема, ч. 6 ст. 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності), а тому не можуть вважатись правомірними.

З цього приводу суд зазначає, що поведінка особи не може бути одночасно правомірною та неправомірною (протиправною). Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Отже, позивач фактично звернувся до суду не з метою захисту права або охоронюваного законом інтересу, а з метою судової легалізації своєї поведінки, яка є протиправною та, відповідно, не підлягає судовому захисту. Окрім того, доводи позовної заяви зводяться до гіпотетичного, можливого у подальшому порушення його права без конкретизації як саме та яким чином на момент пред`явлення позову порушуються його права або охоронювані законом інтереси.

За таких обставин, не знайшли підтвердження твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність порушеного права позивача без урахування обов`язків, які позивач взяв на себе на підставі укладеного з відповідачем договору від 24.05.2013 про участь у будівництві.

Решта доводів апеляційної скарги судом не аналізуються, оскільки зводяться до оцінки дій відповідача, які можуть бути предметом судового розгляду лише за наявності порушеного права позивача.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Заперечення ТОВ Інвестайм, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам справи, а тому визнаються судом апеляційної інстанції обгрунтованими.

Ураховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що апелянтом не доведено обґрунтованості аргументів, які заявлені в апеляційній скарзі, щодо наявності визначених у ст. 277 ГПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту ст. 129 ГПК України, враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про необхідність покладення на апелянта 6036,00 грн., які сплачені при поданні апеляційної скарги.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

У відповідності до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, тому підстав для її задоволення не має, оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Прикарпаття і К від 14.07.2021 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2021 у справі №909/1128/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді з 15.01.24 по 19.01.24 повний текст постанови виготовлено та підписано 22.01.2024.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяПлотніцький Б.Д.

СуддіЗварич О.В.

Кравчук Н.М.