Рішення

від 08.01.2024 по справі 914/2653/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2024 Справа № 914/2653/23

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Марті Пришляк, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЮПРО», м. Львів

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівська обласна рада,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ,

про скасування свідоцтва на право власності та витребування майна,

та зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЮПРО», м. Львів,

до відповідача: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівська обласна рада,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ,

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,

представники сторін:

від позивача: Горак Я.П.;

від відповідача: Стасишин Р.М.;

від третьої особи: ОСОБА_2 ;

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЮПРО» про визнання недійсними договорів.

Ухвалою від 19.09.2023 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. 13.11.2023 ухвалою суду прийнято зустрічну позовну заяву Акціонерного Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЮПРО» з врахуванням клопотання №27523/23 від 13.11.2023 (про виправлення описки) до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 914/2653/23.

18.12.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті.

08.01.2024 сторони забезпечили явку уповноважених представників в судове засідання.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставини справи та прийняття рішення 08.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Позиція позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом)

Позивач за первісним позовом обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що рішенням Львівської обласної ради від 28.12.2012 № 667 оформлено право спільної власності територіальних громад Львівської області, зокрема, на самочинно збудовані ОСОБА_1 нежитлові приміщення загальною площею 77,2 кв.м першого поверху будівлі на АДРЕСА_1 .

Позивачем за первісним позовом стверджується, що спірні нежитлові приміщення вибули з спільної власності територіальних громад Львівської області в складі приміщень площею 172,3 кв.м за цією ж адресою та на даний час належать ТОВ «ДЮПРО».

За означеного та вибуття спірних приміщень поза волею власника, позивач за первісним позовом вказує на наявність підстав для їх витребування від ТОВ «ДЮПРО» на підставі частини першої статі 388 Цивільного кодексу України.

Поданий ТОВ «ДЮПРО» зустрічний позов Управлінням заперечується з тих підстав, що рішення Львівської обласної ради від 28.12.2012 № 667 у відповідній частині, приймалося органом місцевого самоврядування в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Крім цього, Управлінням зазначається, що вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з підстав пропуску ТОВ «ДЮПРО» строку позовної давності за цими вимогами, про що заявлено стороною у спорі.

Позиція відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом)

До закінчення строку на подання відзиву на подану Управлінням позовну заяву, ТОВ «ДЮПРО» заявлено зустрічний позов про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 28.12.2012 № 667 у відповідній частині, свідоцтва про право комунальної власності на спірне нерухоме майно та державної реєстрації права власності на це майно.

Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом ТОВ «ДЮПРО» покликається на те, що приймаючи рішення від 28.12.2012 № 667 в частині оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області на самочинно добудовані ОСОБА_1 спірні приміщення, Львівська обласна рада діяла з перевищенням повноважень, так як до її компетенції не належить прийняття таких рішень.

Натомість, ТОВ «ДЮПРО» з покликанням на ч. 5 ст. 376 ЦК України стверджується, що прийняття рішень про визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, належить до виключної компетенції суду.

За означеного ТОВ «ДЮПРО» вважає, що оскільки оспорюване рішення Львівської обласної ради є незаконним з моменту його прийняття, то позовні вимоги Управління про витребування спірного майна не підлягають задоволенню, так як заявлені особою, яка не є власником або іншим титульним володільцем майна.

Також, ТОВ «ДЮПРО» зазначається, що вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню з підстав пропуску Управлінням строку позовної давності за цими вимогами, про що заявлено ТОВ «ДЮПРО» до прийняття судом рішення у даній справі.

04 листопада 2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (продавцем), що діяло на підставі рішення Львівської обласної ради від 02.11.2000 №369 про делегування повноважень по здійсненню приватизації об`єктів обласної комунальної власності, та ОСОБА_3 (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу №76/05, посвідчений приватним нотаріусом Холявкою В.Я. за реєстровим № 2572, згідно з яким продавець відчужив належні Львівській обласній раді приміщення першого поверху, позначені цифрами з 1 по 4, загальною площею 95,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

України по Львівській області та ОСОБА_4 було підписано акт приймання-передачі вказаних приміщень, відчужених на підставі договору купівлі-продажу від 04.11.2005 №76/05.

15 грудня 2005 року між ОСОБА_3 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем укладено договір купівлі-продажу від 15 грудня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявкою В.Я. за реєстровим №2956, згідно з яким ОСОБА_3 відчужила вказані приміщення на користь ОСОБА_1 .

В результаті реконструкції вказаних приміщень, проведеної ОСОБА_1 на підставі проекту ПП Універсал проект, їх площа збільшилася на 77,2 кв.м та складала172,3 кв.м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2011 року у у справі № 2-880/2011 задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщенняпершого поверху, позначені цифрами з 1 по 4, загальною площею 172,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

18 березня 2011 року державним реєстратором Труба О.М. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення першого поверху, позначені цифрами з 1 по 4, загальною площею 172,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12038821); підстава державної реєстрації права власності: рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22.02.2011 у справі № 2-880/2011.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 09 квітня 2012 року задоволено апеляційну скаргу Управління, подану на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22.02.2011 у справі № 2-880/2011; скасовано вказане рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що реконструкція нежитлових приміщень проведена ОСОБА_1 за відсутності будь-яких документів дозвільного характеру, тобто відповідне будівництво було самочинним.

Наведені вище обставини встановлені рішенням суду по справі № 2-880/2011, яке набрало законної сили, а відтак не потребують доказуванню, зокрема при розгляді судом даного спору.

Рішенням Львівської обласної ради від 28.12.2012 № 667 оформлено право спільної власності територіальних громад Львівської області, зокрема, на самочинно збудовані ОСОБА_1 нежитлові приміщення загальною площею 77,2 кв.м першого поверху будівлі на АДРЕСА_1 (рядок 15 пункту 1 вказаного Рішення), про що видано свідоцтво про право власності від 29.12.2012.

Рішенням реєстратора ОКП ЛОР БТІ та ЕО ОСОБА_6 від 29.12.2012 зареєстровано за Львівською обласною радою право власності на нежитлові приміщення загальною площею 77,2 кв.м. першого поверху будівлі на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38907573).

28 березня 2013 року між ОСОБА_5 (продавець) та ТОВ «ДЮПРО» (покупець) укладено договір купівлі - продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О.М. за реєстровим № 352, згідно з яким ОСОБА_5 передає, а ТОВ «ДЮПРО» приймає у власність нежитлове приміщення загальною площею 172,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18394746101).

На момент відчуження вказаного нерухомого майна таке належало продавцеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 1044477, виданого 07.03.2013 Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції; право власності продавця було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 295419 від 07.03.2013.

Комісією з питань проведення інвентаризації та перевірки використання майна спільної власності територіальних громад Львівської області проведено перевірку наявності та ефективності використання майна відповідної територіальної громади, про що складено Акт обстеження майна від 24.05.2023. В ході проведення вказаної перевірки комісією встановлено факт відсутності доступу до спірних приміщень площею 77,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , які належать до спільної власності територіальних громад Львівської області, а також встановлено, що такі приміщення перебувають у володінні ТОВ «ДЮПРО» в складі належних останньому на праві власності приміщень площею 172,6 кв.м за цією ж адресою.

Позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про витребування з чужого незаконного володіння відповідача (ТОВ «ДЮПРО») нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень першого поверхузагальною площею 77,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Верховний Суд у своїй постанові від 21 червня 2018 року у справі № 703/5364/15- ц (провадження № 61-4812св18) вказав, що застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Аналіз ст. 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

У постанові Верховного Суду від 02.09.2020 року у справі № 910/13536/19 визначено, що для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Подібні правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15.05.2018 у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 у справі № 925/366/18.

В постанові від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до ст. 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

В постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 зазначається, що у спорах про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином слід дійти висновку, що правом на витребування майна у добросовісного набувача наділений саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Отже, на підтвердження наявності у нього суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач за віндикаційним позовом повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його права титульного володільця на зазначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння, наявність майна в натурі у володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

На підтвердження наявності у позивача за первісним позовом права власності на спірне майно та порушення такого права відповідачем у даній справі шляхом незаконного заволодіння цим майном, позивач посилається на рішення Львівської обласної радивід 28 грудня 2012 року №667, яким вирішено оформити право власності територіальних громад Львівської області, зокрема, на нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 77,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (рядок 15 пункту 1 рішення); свідоцтво про право комунальної власностіна спірне майно, видане 29.12.2012 на підставі цього рішення та факт державної реєстрації на цій підставі права власності територіальних громад Львівської області згідно рішення реєстратора ОКП ЛОР БТІ та ЕО ОСОБА_6 від 29.12.2012 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38907573).

Разом з тим, ТОВ «ДЮПРО» звернулося до господарського суду із зустрічною позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 28 грудня 2012 року №667, свідоцтва про право комунальної власності на нерухоме майно та державної реєстрації права власності на майно, тобто про визнання незаконними та скасування тих підстав, якими позивач за первісним позовом підтверджує право власності на спірне майно.

Ухвалою суду від 13.11.2023 зустрічну позовну заяву ТОВ «ДЮПРО» прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у даній справі та ухвалено об`єднати вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом, оскільки наявність підстав длязадоволення зустрічного позову могло повністю або частково виключити задоволення первісного позову.

За означеного господарським судом первинно надається оцінка обґрунтованості вимог за зустрічним позовом ТОВ «ДЮПРО», як умови, що повністю або частково може виключити задоволення первісного позову.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень вказаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Як вже було зазначено судом предметом зустрічного позову у цій справі є вимога про визнання незаконним та скасування рішення про оформлення права власності територіальних громад Львівської області на нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 77,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і не володіючий власник, або особа, законний інтерес або право якої порушено (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17).

Отже, суд зазначає, що ТОВ «ДЮПРО» як особа, якій належить право власності на нежитлові приміщення площею 172,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (в тому числі спірні приміщення площею 77,2 кв.м), наділене правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права.

Надаючи правову оцінку існуванню підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Львівської обласної ради, судом відзначається наступне.

Як встановлено судом та випливає зі змісту первісної позовної заяви оспорюваним рішенням було вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області на приміщення площею 77,2 кв.м, добудовані ОСОБА_1 (третьою особою) в результаті самочинної реконструкції належних йому приміщень першого поверху площею 95,1 за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, факт самочинного будівництва (реконструкції) вказаних приміщень, внаслідок чого їх площа збільшилася на 77,2 кв.м, підтверджується рішенням апеляційного суду Львівської області від 09.04.2012 у справі №2-880/2011, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на нежитлові приміщення загальною площею 172,3 кв. м (в тому числі спірні приміщення площею 77,2 кв. м) на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 .

Разом з тим, порядок набуття права власності на самочинне будівництво регулюється статтею 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до змісту частини четвертої статті 376 ЦК України (в чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення редакції) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Крім цього, частина п`ята статті 376 цього Кодексу (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оспорюваного рішення) встановлювала, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (ч. 6 ст. 376 ЦК України в редакції, яка була чинною на момент прийняття оспорюваного рішення)

Натомість судом констатується, що набуття права комунальної власності на результати самочинного будівництва площею 77,2 кв. м відбулося не на підставі рішення суду, як то передбачено приписами ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, а відповідно до оспорюваного рішення Львівської обласної ради.

Водночас, до повноважень органів державної влади або місцевого самоврядуванняне належить прийняття рішень про оформлення права комунальної власності на здійснене іншою особою самочинне будівництво, оскільки таке право набувається виключно в судовому порядку шляхом задоволення позову власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній.

Судом також констатується, що в порушення вимог ч. 6 ст. 376 ЦК України, оформивши оспорюваним рішеннямправо власності територіальних громад Львівської області на здійснене ОСОБА_1 самочинне будівництво, останньому не відшкодовувалися витрати на таке будівництво.

Таким чином суд вважає, що доводи, викладені у зустрічній позовній заяві, є обґрунтованими, оскільки оспорюване рішення Львівської обласної ради суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема статті 376 Цивільного кодексу України, та в розумінні частини першої статті 393 цього Кодексу порушує права ТОВ «ДЮПРО», а тому підлягає визнанню незаконним і скасуванню.

Надаючи оцінку підставам для задоволення інших вимог, що заявлені позивачем за зустріним позовом, судом відзначається наступне.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Отже, під позовною вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. Позивач, звертаючись до суду з позовом, має право об`єднати в одній позовній заяві вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги, основні та похідні позовні вимоги.

Для встановлення, чи є позовні вимоги у цьому спорі щодо скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державної реєстрації права власності похідними, слід з`ясувати щодо яких відносин виник спір у справі і на захист яких прав та інтересів заявлений позов, а відповідно, чи призведе до повного відновлення порушеного суб`єктивного права особи та ефективного захисту прав та законних інтересів позивача за зустрічним позовом задоволення лише основної вимоги без похідної. При цьому, слід брати до уваги те, що задоволення похідної вимоги прямо залежить від задоволення іншої позовної вимоги.

Такі правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 910/9834/18 та у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 911/1779/21.

Предметом спору у цій справі є позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно; скасування свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, виданого на підставі оспорюваного рішення Львівської обласної ради; скасування державної реєстрації права власності, проведеної на підставі оспорюваного рішення Львівської обласної ради.

Означене засвідчує те, що видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно та проведення державної реєстрації права власності відбувалися на підставі оспорюваного рішення Львівської обласної ради.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про те, що заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги щодо скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державної реєстрації права власності, в розумінні частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України є похідними позовними вимогами від основної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради, оскільки зазначені основна та похідніпозовні вимоги є вимогами немайнового характеру, поєднані одним матеріально-правовим змістом та є нерозривно взаємопов`язаними; задоволення зазначених похідних вимог залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), а їх задоволення забезпечує повне відновлення порушеного права позивача за зустрічним позовом. При цьому, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державної реєстрації цього права, проведеної на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що було визнане недійсним в судовому порядку, є логічним наслідком, що призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення прав.

Відхиляючи доводи заяви про застосовування строку позовної давності до вимог за зустрічним позовом, поданої Управлінням до прийняття рішення у справі, господарський суд виходить наступного.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою статті 257 ЦК України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч., ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

В поданій заяві представником Управління зазначається, що перебіг строку позовної давності до заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог, розпочався з 29.12.2012, а саме з моменту проведення державної реєстраціїправа власності територіальних громад Львівської областіна нежитлові приміщення першого поверху площею 77.2 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 .

За означеного представником Управління констатується, що звернувшись із зустрічною позовною заявою лише 12.10.2023, ТОВ «ДЮПРО» пропустило трьохрічний строк позовної давності до заявлених вимог, що є підставою для відмови у задоволені зустрічного позову.

Вирішуючи питання за поданою представником Управління відповідною заявою судом враховується правова позиція Верховного Суду, що викладена в постанові від 21 травня 2019 року у справі № 911/2817/17.

Так, згідно з вказаною позицією презюмується можливість та обов`язок знати про стан своїх майнових справ, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

В такому випадку позивач повинен довести, що не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Заперечуючи проти поданої представником Управління заяви про застосування строку позовної давності позивачем за зустрічним позовом доводиться, що про порушення свого цивільного права він не міг довідатися з дати реєстрації на спірне майно права спільної власності територіальних громад Львівської області (29.12.2012), так як таке право зареєстроване на приміщення площею 77,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38907573), тоді як ТОВ «ДЮПРО» набуло у власність приміщення площею 172,3 кв.м за цією ж адресою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18394746101).

При цьому, позивачем за зустрічним позовом звертається увага на те, що ТОВ «ДЮПРО» не було учасником судової справи №2-880/2011 Шевченківського районного суду м. Львова, а отже, не могло довідатися про існування будь-яких прав чи обтяжень щодо цього майна (його частини), зокрема самочинної добудови ОСОБА_1 (третьою особою) приміщень площею 77,2 кв.м до існуючих приміщень першого поверху площею 95,1 за адресою: АДРЕСА_1 .

За означеного суд погоджується з тими доводами, що позивач за зустрічним позовом об`єктивно не міг знати про те, що в складі придбаних ним приміщень площею 172,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18394746101), перебуває частина приміщень площею 77,2 кв.м., зареєстрованих за Львівською обласною радою, як окремий об`єкт нерухомого майна за цією ж адресою та під іншим реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 38907573.

Враховуючи це суд погоджується з доводами позивача за зустрічним позовом про те, що такий об`єктивно не міг знати про порушення оспорюваним рішенням своїх прав починаючи з 29.12.2012, як стверджується Управлінням.

Таким чином, суд відхиляє доводи Управління про те, що початком перебігу строку позовної давності для позивача за зустрічним позовом є дата державної реєстрації права спільної власності територіальних громад Львівської областіна спірну частину нерухомого майна (29.12.2012).

Визначаючи дату, з якої позивач за зустрічним позовом об`єктивно міг довідатися про порушення оспорюваним рішенням своїх прав, судом береться до уваги те, що з моменту набуття 28.03.2013 права власності на приміщення площею площею 172,3 кв.м. (в тому числі частини приміщення площею 77,2 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 , ним відкрито та безперешкодно використовувалося таке приміщення за відсутності будь-яких заперечень з боку третіх осіб, аж до перевірки наявності та ефективності використання майна спільної власності територіальних громад Львівської області, проведеної 24.05.2023 комісією з питань проведення інвентаризації та перевірки використання майна відповідної територіальної громади.

Крім цього, впродовж всього строку розгляду даної справи суду не було надано доказів на підтвердження того, що з моменту оформлення оспорюваним рішенням права спільної власності територіальних громад Львівської області на приміщення площею 77,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , будь-ким з управнених суб`єктів здійснювалися повноваження власника цього майна аж до дати згадуваної вище перевірки, проведеної 24.05.2023.

За означеного суд приходить до висновку про недоведення відповідачем за зустрічним позовом того, що ТОВ «ДЮПРО» могло отримати інформацію про порушення своїх прав раніше,аніж дата проведення перевіркивикористання майна спільної власності територіальних громад Львівської області.

З урахуванням вищевикладеного суд констатує те, що відповідачем за зустрічним позовом не пропущений строк позовної давності за заявленими ним вимогами, а тому в суду відсутні підстави для відмови в задоволенні цих вимог з мотивів пропуску строку позовної давності.

Вирішуючи даний спір в частині вимог за первісним позовом суд констатує про відсутність підстав для їх задоволення, так як враховуючи наявність підстав для задоволення вимог за зустрічним позовом про незаконність рішення Львівської обласної ради 28.12.2012 № 667 у відповідній частині, приходить до висновку, що спірне майно не належить (не належало) до спільної власності територіальних громад Львівської області, а позивач за первісним позовом не є (не був) його законним власником чи титульним володільцем та таке майно не вибувало з володіння позивача за первісним позовом.

Таким чином, позивачем за первісним позовом не доведено суду належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами обставин правомірності його вимог про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ТОВ «ДЮПРО», зокрема фактів, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно та незаконне вибуття такого майна саме з його володіння.

Водночас, доведення означених фактів є умовою для звернення до суду з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння та їх задоволення судом.

Вирішуючи питання за заявою ТОВ «Дюпро» про застосування наслідків пропуску строку позовної давності за вимогами, що є предметом первісного позову, суд звертається до висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 522/1029/18 та від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

У вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду виснувала, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав за яких позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, заява ТОВ «ДЮПРО» про застосування наслідків спливу строків позовної давності до цих вимог судом не розглядається.

Судовий збір за зустрічною позовною заявою в розмірі 8 052,00 грн відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на Управління майном спільної власності Львівської обласної ради. Судовий збір за первісним позовом залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 79, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні первісного позову відмовити.

2.Зустрічний позов задовольнити.

3.Визнати незаконним та скасувати рішення Львівської обласної ради від 28.12.2012 №667 в частині оформлення права власності територіальних громад Львівської області на нежитлові приміщення першого площею 77,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

4.Скасувати свідоцтво про право власності Львівської обласної ради на нежитлові приміщення першого поверху площею 77,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , видане 29.12.2012.

5.Скасувати державну реєстрацію за Львівською обласною радою права власності на нежитлові приміщення першого поверху площею 77,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 29.12.2012 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38907573).

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.01.2024.

Суддя Горецька З.В.