Рішення

від 16.01.2024 по справі 918/1053/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/1053/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: фізичної особи підприємця Полехи Ганни Станіславівни

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар"

до відповідача 2: Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області

про: встановлення земельного сервітуту

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: П.Бернацький, Г.Полеха

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

ОПИС СПОРУ

Фізична особа - підприємець Полеха Ганна Станіславівна звернулась до Господарського суду Рівненської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" та Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області про встановлення земельного сервітуту.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачка є власником земельної ділянки площею 0,0094 га, кадастровий номер 5625810100:01:008:0029, розташованої в АДРЕСА_1 .

Окрім того, відповідно до договору купівлі - продажу нежитлового приміщення від 21 грудня 2016 року позивачка є власником нежитлового приміщення, що знаходиться по вул. Четвертного 3 у м. Радивилів, яке розташоване на вказаній земельній ділянці.

Вказані земельна ділянка та нежитлове приміщення придбані позивачкою та використовуються для ведення підприємницької діяльності.

На суміжній земельній ділянці з кадастровим номером 5625810100:01:008:0426, яка належить ТзОВ "Шофар" з 2021 року розміщено тимчасові споруди торговельного призначення для провадження підприємницької діяльності по вул. Четвертного, 5 в м. Радивилів.

Позивачка вказує, що вказані споруди розміщені власником суміжної земельної ділянки ТзОВ "Шофар" в такий спосіб, що є перешкодою у використанні власності земельної ділянки за призначенням. Прохід та проїзд до належної позивачці земельної ділянки та розміщеного на ній приміщення практично перекритий.

Позивачка звернулась до ТзОВ "Шофар" з пропозицією про укладення договору щодо встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортному засобі до власної земельної ділянки через земельну ділянку відповідача 1, проте відповідач 1 не відреагував на пропозицію.

Оскільки між сторонами не досягнуто згоди щодо встановлення земельного сервітуту, а також не укладено угоди щодо користування земельною ділянкою, позивачка звернулась до суду для вирішення спору в судовому порядку.

У своєму відзиві на позов відповідач 1 вказав, що станом на момент набуття у власність земельної ділянки та об`єкту нерухомості позивачу було відомо про стан та характеристики майна яке останній набув у власність.

Відповідач 1 вказує, що тимчасові споруди, що розміщені на його земельній ділянці встановлено законно, а позивачем не обґрунтовано які саме будівельні норми порушено при встановленні тимчасових споруд. В свою чергу тимчасові споруди не є капітальною спорудою та нерухомим майном, тобто і не можуть порушувати ДБН.

Відповідач 1 вказує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту оскільки земельні сервітути, встановлення яких просить позивач, не відповідають видам сервітутів, що передбачені статтею 99 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а встановлення сервітуту буде порушувати цільове призначення земельної ділянки, яка належить відповідачу 1.

Також відповідач 1 вказує, що позивачем не обґрунтовано підстав для встановлення саме постійного та безоплатного сервітуту, водночас позивачем не обґрунтовано також неможливість задовольнити свої потреби іншим шляхом.

Разом з поданим відзивом відповідачем 1 заявлено заяву про застосування строків позовної давності.

У своєму відзиві на позов відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки земельна ділянка, на якій позивач просить встановити право сервітуту не належить відповідачу 2, який не є ані власником, ані користувачем вказаної земельної ділянки.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 15 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10 січня 2023 року.

09 січня 2023 року відповідачем 1 подано відзив на позов.

10 січня 2023 року відповідачем 2 подано відзив на позов.

Ухвалою суду від 21 лютого 2023 року задоволено клопотання позивача про призначення судової експертизи, на вирішення експерту поставлено наступні питання:

- Чи можливе безперешкодне користування ФОП Полехи Г.С. (рнокпп НОМЕР_1 ) земельною ділянкою кадастровий номер 56258101000:01:008:0029 з нежитловим приміщенням за їх цільовим призначенням по вул. Четвертного, 3 у м.Радивилів, в інший спосіб, ніж як через обтяження сервітутом суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 56258101000:01:008:0426, розташованої за адресою: вул.Четвертного, 5 у м.Радивилів, яка перебуває у власності ТОВ "Шофар" (код ЄДРПОУ 31363820)?

- Які можливі варіанти доступу (прохід, проїзд на транспортному засобі по наявному шляху) до земельної ділянки кадастровий номер 56258101000:01:008:0029?

Проведення експертизи доручено Рівненському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою суду від 04 грудня 2023 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 19 грудня 2023 року.

Ухвалою суду від 19 грудня 2023 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 26 грудня 2023 року.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов.

В судове засідання представник відповідача 1 та відповідача 2 не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи відповідачі були ознайомлені оскільки брали участь у попередньому судовому засіданні, в якому було оголошено перерву.

16 січня 2024 року відповідачем 1 подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки його представник знаходитиметься за межами Рівненської області.

Розглянувши вказане клопотання суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступні обставини.

Згідно з правилами статті 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи.

Згідно з положеннями статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав як перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Разом з тим, згідно частини 2 статті 195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Таким чином, з огляду на обмеження процесуальним законом строків розгляду справи по суті, та у випадку відкладення розгляду справи з огляду на необхідність повідомлення сторін про місце, дату та час розгляду справи, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Окремо суд відзначає, що підставою для відкладення розгляду справи по суті є перша неявка представника учасника справи, водночас суд 26 грудня 2023 року відкладав розгляд справи у зв`язку з неявкою представника відповідача 1, разом з тим положеннями статті 202 ГПК України встановлено, що неявка учасника справи не перешкоджає розгляду спору.

Будь-яких доказів перебування свого представника за межами Рівненської області відповідачем 1 не надано, відтак суд не вбачає підстав для визнання поважними причин неявки представника відповідача 1 в судове засідання, при цьому суд звертає увагу відповідача 1 на його право взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України.

Відповідачем 1 надано відзив на позов, а явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

А тому, суд вважав за можливе розглянути справу та вирішити спір за наявними в матеріалах справи доказами.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Згідно із наявним у матеріалах справи договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2016 року, ОСОБА_1 (позивач) придбала у власність земельну ділянку площею 0,0094 га., кадастровий номер 5625810100:01:008:0029, яка розташована у АДРЕСА_1 , яка надана для обслуговування будівель торгівлі (03.07).

Відповідно до договору купівлі - продажу нежитлового приміщення від 21 грудня 2016 року, ОСОБА_1 набула у власність нежитлове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказане приміщення розташоване на земельній ділянці площею 0,0094 га, кадастровий номер 5625810100:01:008:0029.

Вказані правочини нотаріально посвідчені та зареєстровані у встановленому законом порядку, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивачка вказує, що земельна ділянка та нежитлове приміщення придбані та використовуються для ведення підприємницької діяльності, зокрема з 21 вересня 2010 року позивачка зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Як на підставу для звернення з позовом до суду позивачка вказує, що на суміжній земельній ділянці з кадастровим номером 5625810100:01:008:0426 та цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, обслуговування ринку та ведення комерційної діяльності" ТзОВ "Шофар" (відповідач 1) з 2021 року розміщено тимчасові споруди торговельного призначення для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_2 .

Власником суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 5625810100:01:008:0426 є відповідач 1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер довідки 315962371.

Земельна ділянка, яка належить відповідачу 1 має цільове призначення "03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі".

Позивачка вказує, що споруди розміщені власником суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 5625810100:01:008:0426 відповідачем 1 в такий спосіб, що є перешкодою у використанні належної їй земельної ділянки за кадастровим номером 5625810100:01:008:0029, та унеможливлюють використання її земельної ділянки за її призначенням, а саме прохід та проїзд до належної їй земельної ділянки та розміщеного на ній нежитлового приміщення практично є перекритим відповідачем 1.

Як слідує з матеріалів справи, позивачка звернулась до директора Радивилівського міського ринку з претензією про знесення незаконно збудованих на межі її земельної ділянки будівельних конструкцій торгового павільйону та приведення будівництва у відповідність до вимог законодавства та Державних будівельних норм.

У відповідь на вказану претензію, Радивилівською міською радою надано відповідь №2355/01.09-20 від 01 грудня 2021 року в якій зазначено що міська рада не наділена повноваженнями щодо знесення збудованих об`єктів.

В матеріалах справи наявне повідомлення відповідача 1, що адресоване позивачу (вих. №19 від 09.11.2021 року) в якому зазначено, що тимчасові споруди встановлені відповідно до паспортів прив`язки тимчасових споруд торгівельного призначення, що відповідає чинному законодавству. Реєстраційні номери 03-ТС/21, 01-ТС/21, 02-ИС/21 видані 23 вересня 2021 року.

04 лютого 2022 року позивачка звернулась до Радивилівської міської ради із заявою від 03.02.2022 року щодо обстеження належної їй земельної ділянки та встановлення обставин, в тому числі щодо дотримання правил розміщення суміжним землевласником будівель та спору.

У відповідь на вказану заяву Радивилівською міською радою повідомлено позивачку про порядок встановлення меж земельної ділянки та можливість вирішення спірного питання шляхом встановлення сервітуту.

Матеріали справи не містять доказів обстеження земельної ділянки позивачки Радивилівською міською радою, чи вжиття інших дій та/або неможливості проведення обстеження.

04 лютого 2022 року позивачка звернулась до Радивилівської міської ради із заявою від 03.02.2022 року про надання: детального плану території по АДРЕСА_2 , який затверджений рішенням Радивилівської міської ради "Про затвердження детального плану територій та надання дозволу на розроблення детального плану територій" №111 від 26 жовтня 2016 року; рішення Радивилівської міської ради "Про затвердження детального плану територій та надання дозволу на розроблення детального плану територій" №111 від 26 жовтня 2016 року.

Матеріали справи не містять відповіді Радивилівської міської ради на вказане звернення.

15 листопада 2022 року позивачка звернулась до Радивилівської міської ради із заявою від 14.11.2022 року про надання дозволу на виготовлення проектної документації (технічної документації) із землеустрою) щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за рахунок якої здійснюється прохід та проїзд на транспортному засобі до земельної ділянки площею 0,00094 га. (кадастровий номер 5625810100:01:008:0029) через земельну ділянку з кадастровим номером 5625810100:01:008:0426.

Матеріали справи не містять відповіді Радивилівської міської ради на вказане звернення.

15 листопада 2022 року позивачка звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" (відповідачем 1 отримано вказану заяву, про що свідчить підпис директора на заяві) із зверненням від 14 листопада 2022 року про укладення договору щодо встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортному засобі земельною ділянкою.

У вказаному зверненні позивачка просила, з огляду на те що на суміжній земельній ділянці яка належить відповідачу 1 розміщено тимчасові споруди в такий спосіб, що перешкоджають у використанні належної їй земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, з метою мирного вирішення спірного питання та встановлення добросусідських відносин позивачка просила відповідача 1 укласти договір про встановлення ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки площею 0,0094 га, кадастровий номер 5625810100:01:008:0029, розташованої у АДРЕСА_1 , наданої для обслуговування будівель торгівлі (03.07), постійний безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду на транспортному засобі земельною ділянкою, кадастровий номер 5625810100:01:008:0426, розташованої на території Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області по вул. Четвертного 5, у м. Радивилів та належної Товариству з обмеженою відповідальністю "Шофар", відповідно до технічної документації із землеустрою.

Про результати розгляду даного звернення позивачка просила повідомити її у письмовій формі протягом 7-ми днів з дня його отримання.

Докази розгляду відповідачем 1 вказаного звернення, та погодження/заперечення щодо встановлення позивачці земельного сервітуту в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи наявний витяг з рішення Радивилівської міської ради №111 від 26 жовтня 2016 року яким надано дозвіл на розробку детального плану території по АДРЕСА_2 .

Рішенням Радивилівської міської ради №215 від 02 березня 2017 року затверджено детальний план території земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що розроблений проектною організацією "Бродипроект" та генеральний план забудови з планом зонування території населеного пункту Приски.

В матеріалах справи наявний детальний план території по АДРЕСА_2 .

Окрім того, в матеріалах справи наявні паспорти прив`язки тимчасових споруд: №01-ТС/21, №02-ТС/21, 03-ТС/21

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини стосуються встановлення обмеженого права користування чужою земельною ділянкою (право земельного сервітуту)

Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивачка вважає що без встановлення земельного сервітуту щодо суміжної земельної ділянки, яка належить відповідачу 1, вона позбавлена можливості доступу до своєї земельної ділянки, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, та який використовується позивачкою з підприємницькою метою.

Разом з тим відповідач 1 заперечив проти встановлення позивачці сервітутного права.

Відповідач 2 вказав, що земельна ділянка, щодо якої позивачка просить встановити земельний сервітут не належить йому, відповідно позовні вимоги до міської ради є безпідставними.

Згідно з нормами статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Статтею 395 ЦК України встановлено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

За змістом статті 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Зі змісту статті 402 ЦК України слідує, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно статті 403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Відповідно до статті 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відповідно до статті 406 ЦК України, сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до статті 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до положень статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані, серед іншого, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Статтею 99 ЗК України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу; в-4) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; ж-1) право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків; ж-2) право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій; з) інші земельні сервітути.

З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітут/ виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно з нормами статті 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Відповідно до статті 101 ЗК України, власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Положеннями статті 102 ЗК України встановлено, що дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Відповідно до пункту е) частини першої статті 96 ЗК України, землекористувачі зобов`язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Аналізуючи вищезазначені норми можна зробити висновок, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 Земельного кодексу України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. За таких обставин необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61-12458св19).

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №592/4818/17 вказав, що чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення спір вирішується в судовому порядку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17).

Умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 484/690/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15-ц.

Верховним Судом висловлювалася позиція про те, що обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 918/370/17), а якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/603/18).

У постанові від 02 серпня 2023 року у справі №926/3103/22 Верховний Суд наголосив, що однією з основних характеристик сервітуту є те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Таким чином з системного аналізу наведених вище норм та аналізу практики Верховного Суду у відповідній категорії справ суд зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб.

Як встановлено судом, 15 листопада 2022 року позивачка звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" (відповідачем 1 отримано вказану заяву про що свідчить підпис директора на заяві) із зверненням від 14 листопада 2022 року про укладення договору щодо встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортному засобі земельною ділянкою.

У вказаному зверненні позивачка просила укласти договір про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортному засобі земельною ділянкою, кадастровий номер 5625810100:01:008:0426, розташованої на території Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області по вул. Четвертного 5, у м. Радивилів та належної Товариству з обмеженою відповідальністю "Шофар", відповідно до технічної документації із землеустрою.

Докази розгляду відповідачем 1 вказаного звернення, та погодження/заперечення щодо встановлення позивачці земельного сервітуту в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд робить висновок, що позивачка дотрималась порядку вирішення спору, та звернулась до відповідача 1 з пропозицією укласти відповідний договір у добровільному порядку, а проте відповідач 1 на вказане звернення не відреагував, жодних заперечень щодо його умов (строку дії/оплатності/додаткових умов) не висловив. А тому сторонами не досягнуто домовленості про встановлення сервітуту у позасудовому порядку.

Закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Водночас позивачу необхідно довести, що задоволення його потреб неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Так, звертаючись з позовом до суду позивачкою заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи.

Ухвалою суду від 21 лютого 2023 року задоволено клопотання позивача про призначення судової експертизи, на вирішення експерту поставлено наступні питання:

- Чи можливе безперешкодне користування ФОП Полехи Г.С. (рнокпп НОМЕР_1 ) земельною ділянкою кадастровий номер 56258101000:01:008:0029 з нежитловим приміщенням за їх цільовим призначенням по вул. Четвертного, 3 у м.Радивилів, в інший спосіб, ніж як через обтяження сервітутом суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 56258101000:01:008:0426, розташованої за адресою: вул.Четвертного, 5 у м.Радивилів, яка перебуває у власності ТОВ "Шофар" (код ЄДРПОУ 31363820)?

- Які можливі варіанти доступу (прохід, проїзд на транспортному засобі по наявному шляху) до земельної ділянки кадастровий номер 56258101000:01:008:0029?

Проведення експертизи доручено Рівненському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

В матеріалах справи наявний висновок експерта №998-Е від 23 листопада 2023 року, що складений Рівненським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (надалі висновок експерта).

За результатами експертного дослідження судовим експертом надано висновок про те, що безперешкодне користування ФОП Полехи Г.С. (рнокпп НОМЕР_1 ) земельною ділянкою кадастровий номер 56258101000:01:008:0029 з нежитловим приміщенням за їх цільовим призначенням по вул. Четвертного, 3 у м. Радивилів, в інший спосіб, ніж як через обтяження сервітутом суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 562581011000:01:008:0426, розташованої за адресою: вул.Четвертного 5, у м. Радивилів, яка перебуває у власності ТОВ "Шофар" (код ЄДРПОУ 31363820) не є можливим.

Зокрема судовим експертом у вказаному висновку відзначено, що із земельної ділянки з кадастровим номером 56258101000:01:008:0029 відсутній будь-який прохід чи проїзд до земель загального користування (вулиці, проїзду) в зв`язку з тим, що з усіх боків по периметру конфігурації зареєстровано право власності (право оренди) на суміжні земельні ділянки, без доступу проходу чи проїзду до неї.

На земельній ділянці площею 0,0835 га, кадастровий номер 5625810100:01:008:0426 знаходяться тимчасові споруди.

Згідно із паспортами прив`язки ТС, стаціонарні тимчасові споруди торговельного призначення (проектні, зблокованого типу), мають три блоки площами 24,11 кв.м, 30,00 кв.м та 30,00 кв.м.

Тимчасові споруди розміщені на віддалі 0,35 м від земельної ділянки з кадастровим номером 56258101000:01:008:0029 та на віддалі 1,34 м від нежитлового приміщення, що знаходиться у власності Полехи Г.С.

Щодо можливих варіантів встановлення земельного сервітуту, судовий експерт вказує, що при визначенні можливих варіантів сервітут буде встановлено з таким розрахунком, щоб ширина проїзду складала 3,5 метрів, згідно ДБН В. 1.1-7:2016 "Пожежна безпека об`єктів будівництва. Загальні вимоги".

Таким чином судовим експертом запропоновано наступні варіанти сервітуту:

2.1. Технічно можливе встановлення земельного сервітуту шириною 3,5 м. на площі 0,0163 га на земельній ділянці кадастровий номер 5625810100:01:008:0426 загальною площею 0,0835 га, що перебуває у власності ТОВ "Шофар" . В даному випадку необхідно врахувати розміщення тимчасової споруди на запроектованій для сервітуту ділянці. Точне розміщення ТС показане на матеріалах кадастрового топографо-геодезичного знімання, наданих сертифікованим інженером-землевпорядником В .Марцинюком. (додаток №2.1). .

2.2. Технічно можливе встановлення земельного сервітуту шириною 3,5 м. на площі 0,0189 га на земельній ділянці кадастровий номер 5625810100:01:008:0426 загальною площею 0,0835 га, що перебуває у власності ТОВ "Шофар". В даному випадку необхідно врахувати розміщення тимчасової споруди на запроектованій для сервітуту ділянці. Точне розміщення ТС показане на матеріалах кадастрового топографо-геодезичного знімання, наданих сертифікованим інженером-землевпорядником В.Марцинюком. (додаток №2.2).

2.3. Технічно можливе встановлення земельного сервітуту шириною 3,5 м. на п`яти земельних ділянках загальною площею 0,0191 га, (кадастровий номеру 5625810100:01:008:0426 на площі 0,0040 га; земель комунальної власності на площі 0,0013 га; кадастровий номер 5625810100:01:008:0097 на площі 0,0001 га; земельна ділянка площею 0,0044 га на площі 0,0001 га; кадастровий номер 5625810100:01:008:0246 на площі 0,0136 га).

В даному випадку необхідно врахувати розміщення тимчасової споруди на запроектованій для сервітуту частині ділянки кадастровий номер 5625810100:01:008:0426. Точне розміщення ТС показане на матеріалах кадастрового топографо-геодезичного знімання, наданих сертифікованим інженером-землевпорядником В.Марцинюком. Також необхідно врахувати розміщення на землях комунальної власності стовпчика воріт та частину бетонного забору довжиною 0,56 м на земельній ділянці площею 0,0044 га, які розташовані на запроектованій до обтяження сервітутом території (додаток №2.3).

З врахуванням вище встановлених обставин, суд робить висновок, що в даному конкретному випадку нормальне використання позивачкою своєї власності не можливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що задоволити потреби позивачки в інший спосіб не можливо.

З врахуванням наведеного суд робить висновок про необхідність встановлення позивачці права користування чужою земельною ділянкою, оскільки без встановлення такого права позивачка фактично позбавлена можливості використовувати власну земельну ділянку за призначенням та мати доступ до власного майна.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ч. 4 статті 98 ЗК України).

Як видно з висновку експерта, найменш обтяжливим способом встановлення земельного сервітуту є варіант 1, що є додатком 2.1. до висновку експерта.

Зокрема, у своїх поясненнях про це вказала позивачка, та разом з тим суд констатує, що вказаний варіант потребує найменшого використання земельної площі у порівнянні з варіантом 2, та зачіпає меншу кількість землевласників у порівнянні з варіантом 3. При цьому суд звертає увагу учасників справи, що розгляд спору здійснюється в межах заявлених позовних вимог.

Своїх пояснень/пропозицій відповідач 1 суду не надав, хоча ухвалою суду від 04 грудня 2023 року суд пропонував учасникам справи надати свої пояснення з врахуванням висновку експерта.

У своєму відзиві на позов відповідач 1 вказав, що на його земельній ділянці розміщено тимчасові споруди, які не являються капітальними спорудами, а влаштування проїзду буде порушувати цільове призначення земельної ділянки.

Щодо вказаного суд відзначає, що відповідно до частини 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

У судовому засіданні позивачка пояснила, що не може повноцінно користуватися своїм майном через відсутність доїзду до своєї земельної ділянки. Зокрема під час опалювального сезону, позивачка, за її твердженнями, не має змоги підвозити дрова для опалення належного їй приміщення, що розташоване на її земельній ділянці.

Також позивачка пояснила, що раніше, на земельній ділянці, належній відповідачу 1 та відносно якої вона просить встановити сервітут, розміщувався під`їзний шлях, прохід (дорога), якою позивачка мала змогу дістатися до власної земельної ділянки. А відносини, що попередньо склалися між позивачкою та відповідачем 1, до розміщення тимчасових споруд на шляху до земельної ділянки позивачки, не передбачали оплатного характеру за прохід (проїзд) через земельну ділянку відповідача 1.

Оцінюючи баланс інтересів сторін суд зауважує, що наявність тимчасової споруди на частині земельної ділянки на якій експертом запропоновано улаштування сервітуту не може бути підставою для позбавлення позивача права на встановлення сервітуту. Водночас суд ураховує найменш обтяжливий варіант для відповідача 1.

Відсутність можливості доступу до земельної ділянки та розміщеного на ній нерухомого майна позивача, інакше як на підставі сервітуту, унеможливлює належне користування таким майном.

Відповідно до частини 5 статті 101 ЗК України та частини 7 статті 403 ЦК України, власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Суд звертає увагу відповідача 1 на положення Глави 17 ЗК України, яка розкриває зміст добросусідських відносин землекористувачів, а проте будь-яких зустрічних пропозицій задля надання позивачці можливості щодо забезпечення її вільного доступу до власного майна (земельної ділянки та об`єкту нерухомості) відповідач 1 не висловив.

За таких умов суд критично оцінює позицію відповідача 1, яка полягає в тому, що встановлення сервітуту буде порушувати цільове призначення його земельної ділянки, оскільки як встановлено судом, та про що зазначено самим відповідачем, на вказаній земельній ділянці в межах площі запропонованого сервітуту відсутні об`єкти капітального будівництва. А понад те, облаштування місця доїзду до земельної ділянки позивачки, на якій знаходиться тимчасова споруда відповідача 1 необхідне задля дотримання правил ДБН В. 1.1-7:2016 "Пожежна безпека об`єктів будівництва. Загальні вимоги", та пункту 15.3.1. ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій".

Таким чином, у випадку виникнення у відповідача 1 збитків, у зв`язку зі встановленням земельного сервітуту, останній не позбавлений можливості на їх відшкодування у повному розмірі.

Суд також ураховує, що згідно з пунктом 1.3. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

А проте, розглядаючи даний спір про встановлення земельного сервітуту суд не надає оцінку правомірності встановлення відповідачем 1 тимчасових споруд, та відповідності вказаних споруд вимогам чинного законодавства, оскільки вимог, які пов`язані зі встановленням таких обставин справи або ж вимог щодо усунення перешкод у користуванні майном позивач не заявляв.

Згідно з нормами частини 1 статті 98 ЗК України, право земельного сервітуту може бути платне або безоплатне.

Звертаючись до відповідача 1 з пропозицією щодо встановлення сервітуту, позивачка просила встановити безоплатний сервітут. Заперечень на вказану пропозицію відповідач 1 не висловив.

У своєму відзиві на позов відповідач 1 заперечив щодо безоплатності сервітуту, при цьому будь-яких пропозицій щодо встановлення розміру оплати відповідач 1 не висловив а ні позивачці, а ні суду.

З врахуванням наведено суд зазначає, що положеннями статті 102 ЗК України встановлено підстави припинення дії земельного сервітуту, а тому відповідач 1 не позбавлений можливості змінити сервітутні відносини та узгодити з позивачкою розмір плати за сервітут, а у випадку непогодження такого розміру між сторонами у добровільному порядку відповідач 1 не позбавлений можливості звернутись з відповідним позовом до суду за вирішенням такого спору про зміну сервітутних відносин та встановлення його платності та визначення розміру такої оплати.

Щодо строку дії земельного сервітуту суд відзначає, що відповідно до частини 2 статті 98 ЗК України, земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Таким чином, оскільки земельна ділянка та нерухоме майно належить позивачці на постійній основі, суд робить висновок, що в даному випадку обґрунтованою є вимога про встановлення саме постійного сервітуту.

У своєму відзиві на позов відповідач 1 вказує, що позивачем заявлено до визнання сервітут який не передбачений законом.

Щодо вказаних доводів суд відзначає, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним, тобто в залежності від конкретних спірних правовідносин сторони можуть ініціювати такий вид сервітуту, який зможе задоволити його потреби щодо вільного доступу до власної земельної ділянки.

Як встановлено судом, іншого способу безперешкодного доступу позивачки для користування своєю земельною ділянкою та об`єктом нерухомості за їх цільовим призначенням, окрім як встановлення земельного сервітуту з правом проходу та під`їзду, не існує. Інші варіанти наведені експертом порівняно з варіантом 1 (додаток 2.1. до висновку експерта), є більш обтяжливими для відповідача 1.

Суд вважає, що в даному випадку має місце відповідність заходу втручання у право власності відповідача 1 шляхом встановлення на користь позивача земельного сервітуту (права проходу та проїзду) критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, та дотримання справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача 1.

Щодо застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Щодо поданої відповідачем 1 заяви про застосування строків позовної давності суд звертається до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №592/4818/17, в якій зазначено, що безпідставними є посилання касаційної скарги про наявність підстав для застосування позовної давності у спорі, оскільки судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено у застосуванні позовної давності, так як потреба в обслуговуванні зовнішньої стіни будинку позивачів за первісним позовом і відповідні конфліктні ситуації з цього приводу виникли, у тому числі, на момент звернення до суду із позовом у цій справі, а не з часу придбання ними будинку.

За таких умов перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Суд констатує, що пропозицію щодо укладення договору про встановлення сервітуту відповідачу 1 було вручено 15 листопада 2022 року, до суду позивачка звернулась 12 грудня 2022 року, а отже позовна даність не пропущена.

З врахуванням вище встановлених обставин, суд робить висновок про обґрунтованість позову до відповідача 1 про встановлення позивачу постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу та під`їзду на транспортному засобі, влаштувавши сервітут шириною 3,5 м. на площі 0,0163 га на земельній ділянці кадастровий номер 5625810100:01:008:0426 загальною площею 0,0835 га, що перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" відповідно до варіанту сервітуту №1, схематично зображеного в Додатку № 2.1 до Висновку судової земельно-технічної експертизи від 23.11.2023 року №998-Е.

Щодо позовних вимог до відповідача 2 суд відзначає наступне.

У своєму позові позивачка визначила Радивилівську міську раду Дубенського району (відповідач 2) як співвідповідача.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Виходячи з наведеного, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

При цьому пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Суд відзначає, що вимоги щодо встановлення земельного сервітуту, які пред`явлені до особи, якій не належить вказана земельна ділянка не можуть бути задоволені, оскільки Радивилівська міська рада Дубенського району Рівненської області не вправі здійснювати правомочності щодо розпорядження земельною ділянкою за кадастровим номером 5625810100:01:008:0426.

А тому, в задоволенні позову до Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області слід відмовити.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 916/17/20).

Висновки суду

Встановлені судом обставини дають підстав стверджувати, що без встановлення земельного сервітуту позивачка позбавлена можливості використовувати свою власність за її цільовим призначенням .

Водночас наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок, що позовні вимоги про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу та під`їзду на транспортному засобі на земельній ділянці, що перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" є обґрунтованим, а отже такими, що мають бути задоволені.

Окрім цього, суд не встановив обґрунтованості позовних вимог до відповідача - Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області, а тому, позовні вимоги у цій частині не можуть бути задоволені.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Судом встановлено, що позивач поніс судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 481,00 грн та 15 533,70 грн витрат понесених у зв`язку з проведенням судової експертизи.

Вказані витрати покладаються на відповідача 1.

Щодо клопотання відповідача 1 про покладення його судових втрат на професійну правничу допомогу в розмірі 46 000,00 грн на позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до правил частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У своєму відзиві на позов відповідач 1 вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на надання правової допомоги складає 46 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Розглянувши подану заяву про розподіл судових витрат суд зауважує таке.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачем 1 було подано копії: договору про надання правової допомоги №27/22 від 27 грудня 2022 року; додаткової угоди №1 від 27 грудня 2022 року; рахунок №27/22 від 27 грудня 2022 року; платіжної інструкції №4111 від 03 січня 2023 року.

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 27 грудня 2022 року АБ "Юрія Дремлюги" надає правову допомогу клієнту з привожу представництва та захисту його інтересів у справі №918/1053/22, яка перебуває у провадженні Господарського суду Рівненської області.

Згідно з умовами пункту 4 вказаного договору, розмір і умови гонорару регулюються додатком до даного договору.

Згідно із умовами додаткової угоди № 1 від 27 грудня 2022 року, сторонами погоджено, що розмір гонорару становить 46 000,00 грн, який сплачується протягом 10 банківських днів після підписання угоди (пункт 2).

27 грудня 2022 року адвокатським бюро виставлено ТОВ "Шофар" рахунок на оплату послуг в сумі 46 000,00 грн.

Як видно із платіжної інструкції №4111 від 03 січня 2023 року відповідач 1 сплатив адвокатському бюро 46 000,00 грн за юридичні послуги за рахунком №27/22 від 27.12.2022 року.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Керуючись положеннями статті 129 ГПК України, витрати відповідача 1 покладаються на відповідача 1 у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Встановити фізичній особі підприємцю Полесі Ганні Станіславівні ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) постійний безоплатний земельний сервітут на право проходу та під`їзду на транспортному засобі, влаштувавши сервітут шириною 3,5 м. на площі 0,0163 га на земельній ділянці кадастровий номер 5625810100:01:008:0426 загальною площею 0,0835 га, що перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" (35500, Рівненська область, Дубенський район, м.Радивилів, вул.Єднання 17, код ЄДОПОУ 31363820) відповідно до варіанту сервітуту №1, схематично зображеного в Додатку № 2.1 до Висновку судової земельно-технічної експертизи від 23.11.2023 року №998-Е.

3. В задоволенні позову до Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" (35500, Рівненська область, Дубенський район, м.Радивилів, вул.Єднання 17, код ЄДОПОУ 31363820) на користь фізичної особи підприємця Полехи Ганни Станіславівни ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят один) грн. 00 коп. судового збору, 15 533,70 грн. витрат понесених у зв`язку з проведенням судової експертизи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 24 січня 2024 року.

Суддя Андрій КАЧУР