Постанова

від 17.04.2024 по справі 918/1053/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року Справа № 918/1053/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача 1: Беляновський Р.Ю.

відповідача 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 року про відмову ухвалити додаткове рішення у справі №918/1053/22, постановлену суддею Качур А.М., повний текст ухвали складено 30.01.2024 р.

за позовом: Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар"

до відповідача 2: Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області

про: встановлення земельного сервітуту

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 р. у справі №918/1053/22 в задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни про ухвалення додаткового рішення та відшкодування судових витрат - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 р. Фізична особа - підприємець Полеха Ганна Станіславівна звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30 січня 2024 року у справі № 918/1053/22 щодо відмови у задоволені заяви позивача про відшкодування судових витрат - скасувати повністю і ухвалити нове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" на користь ФОП Полехи Ганни Станіславівні 65 500,00 (шістдесят п`ять тисяч) 500,00 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у справі № 918/1053/22. Судові засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою онлайн сервісу відеозв`язку EASYCON (https://vkz.court.gov.ua/) за робочим місцем адвоката Бернацького Павла Васильовича (Адреса: 35500, Рівненська область, м. Радивилів, вул. Івана Франка, 2, тел.: НОМЕР_2; НОМЕР_1. E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Розгляд справи проводити без моєї участі (у разі моєї відсутності).

Листом №918/1053/22/1032/24 від 16 лютого 2024 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №918/1053/22 з Господарського суду Рівненської області.

20.02.2024 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/1053/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 р. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 року про відмову ухвалити додаткове рішення у справі №918/1053/22 - залишено без руху. Запропоновано Фізичній особі - підприємцю Полесі Ганні Станіславівні протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 3028 грн

04.03.2024 р. на адресу апеляційного господарського суді від Товариства з обмеженою відповідальністю "УВК - Інтернешнл" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 року про відмову ухвалити додаткове рішення у справі №918/1053/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.04.2024 р. об 11:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 р. виправлено описку, допущену у резолютивній частині ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 р. у справі №918/1053/22. Пункт 1 резолютивної частини ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 р. у справі №918/1053/22 викладено у такій редакції: "Розгляд апеляційної скарги призначити на "17" квітня 2024 р. об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.

В судовому засіданні 17.04.2024 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" заперечив проти доводів апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни, вважає що ухвала Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 р. прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування вказаної ухвали.

Представники Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни та Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області у судове засідання не прибули та не реалізували процесуальне право на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, визначилась про можливість розгляду скарги в цьому судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст ухвали суду першої інстанції.

Господарський суд Рівненської області в оскаржуваній ухвалі вказав на те, що позивач до закінчення судових дебатів не подав доказів понесення судових витрат, як і не заявив клопотання/заяву про те, що такі докази будуть надані після ухвалення рішення. У засіданні 30 січня 2024 року представник позивача підтвердив, що до закінчення судових дебатів у справі позивач не зробив про це відповідну заяву. Таким чином, за відсутності заяви про подання доказів до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення, у суду відсутні підстави для ухвалення судового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу. Неподання заяви чи не заявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо неї інших учасників справи.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що суд першої інстанції у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та відшкодування судових витрат відмовив із посиланням на те, що доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів позивач не подав. Також, всупереч положенням статті 221 ГПК України, позивач не навів суду жодних поважних причин щодо неможливості подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів.

Таке твердження суду першої інстанції є помилковим, суперечливим та не відповідає дійсності. Так, суд в оскаржуваній ухвалі відзначає, що вказана заява надійшла до суду електронною поштою та була підписана 22 січня 2024 року об 22:26, а проте зареєстрована судом на наступний робочий день, тобто 23 січня 2024 року.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що застосування відповідних положень ст.124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин даної справи, а також інших чинників. Зі змісту ч.2 ст.124 ГПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 08.04.2021 у справі №905/716/20, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Близький за змістом висновок застосування ч.2 ст.124 ГПК України є послідовним та сталим і міститься також у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі №922/3812/19, №916/2087/18 від 31.03.2021.

Скаржник, також акцентує увагу на те, що у даному випадку апелянт письмово повідомила про попередній розмір витрат у позовній заяві, в якій зазначено, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку із розглядом справи складає орієнтовно 10 000 грн 00 коп. Також зазначила, що докази понесення витрат будуть подані не пізніше 5 днів після ухвалення судового рішення у порядку, передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України.

Апелянт також наголошує на тому, що Фізичною особою-підприємцем Полеха Г.С. згідно з приписами ст.ст.74, 126 ГПК України доведено обставини надання Адвокатським бюро «Бернацький і партнери» відповідних послуг професійної правничої допомоги при розгляді справи №918/1053/22 у Господарському суді Рівненської області та належним чином обґрунтовано заявлений до стягнення розмір оплати цих послуг.

Суд першої інстанції зазначив, що за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" у апеляційній скарзі вказує на те, що доводами й аргументами апеляційної скарги позивача не спростовано висновків оскаржуваної ухвали, що стали підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення та розподілу судових витрат.

Так, позивач не заперечує тих обставин, що до завершення судових дебатів ним не було подано доказів понесення судових витрат. В той же час, ним так і не наведено жодного аргументу чи надано доказу того, що такі докази об`єктивно не могли бути подані до суду до завершення судових дебатів.

В оскаржуваній ухвалі судом було слушно зауважено на тому, що договір №12-05/22- 12 від 12.12.2022 про надання правової допомоги та додаткова угода №12-06/22-12 від 12.12.2022 до договору існували та перебували у розпорядженні позивача однак не були подані у строки, визначені ч. 8 ст. 129 та ст. 221 ГПК України.

Відповідач також зазначає, що у розпорядженні позивача до моменту завершення судових дебатів перебували рахунок №003 від 26.01.2023 р. та квитанція від 16.02.2023 р. Однак, такі докази, попри їх існування та можливість їх подання до суду, позивачем подано із пропуском процесуального строку та без обґрунтування неможливості їх подання.

У апеляційній скарзі позивач вказує, що вона повідомила про попередній розмір судових витрат у позовній заяві та зазначила, що докази понесення витрат будуть подані не пізніше 5 днів після ухвалення судового рішення у порядку, передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України. Однак, фактично у тексті позовної заяви (аркуш 7) позивач обмежилась одним неконкретизованим реченням наступного змісту: «Докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат по даній справі, будуть подані додатково, у встановленому законом порядку та строки (при необхідності)». Наведене формулювання не можна розцінювати як заяву сторони про неможливість з поважних причин подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до завершення судових дебатів.

В подальшому, як підтвердив представник позивача у судовому засіданні 30 січня 2024 року, позивач не заявляв клопотань/заяв про те, що докази понесення судових витрат будуть надані після ухвалення рішення. За таких обставин, вважаємо, що позивач до завершення судових дебатів не вчинила заяви про неможливість подання доказів понесення судових витрат та про те, що такі докази буде подано протягом п`яти днів після винесення рішення суду.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Фізична особа-підприємець Полеха Ганна Станіславівна звернулась до Господарського суду Рівненської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" та Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області про встановлення земельного сервітуту.

При цьому, звертаючись до Господарського суду Рівненської області позивач у позові вказав на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на надання правової допомоги складає 10 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16 січня 2024 року позов задоволено частково, вирішено встановити фізичній особі-підприємцю Полесі Ганні Станіславівні постійний безоплатний земельний сервітут на право проходу та під`їзду на транспортному засобі.

22 січня 2024 року об 22:26 позивач надіслав на адресу Господарського суду Рівненської області заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої заявник просить суд стягнути з відповідача 1 - 65 500,00 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу. 30 січня 2024 року відповідачем 1 подано заперечення на заяву позивача про відшкодування судових витрат.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 р. у справі №918/1053/22 в задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни про ухвалення додаткового рішення та відшкодування судових витрат - відмовлено.

4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до правил частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

За положенням ч.2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

За загальним правилом питання як розподілити між сторонами судові витрати, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (п. 5 ч. 1 ст. 237, п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас ч.1 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Така норма кореспондується з ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (ч.3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України).

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, виходячи з аналізу положень чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Господарського суду Рівненської області, при цьому врахувавши наступне.

Звертаючись до Господарського суду Рівненської області позивач у позові вказав на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на надання правової допомоги складає 10 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду першої інстанції у справі проголошено 16 січня 2024 року, заява відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана до суду 22 січня 2024 року, тобто в межах встановленого строку на її подання, оскільки останній день для її подання припадає на вихідний.

У зв`язку з поданням позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення, суд призначив таку заяву до розгляду.

З вище вказаних процесуальний норм вбачається, що процесуальні норми визначають, що у разі наявності намірів у сторони отримати відшкодування понесених нею судових витрат, така сторона зобов`язана подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі.

Якщо своєчасній подачі зазначених доказів перешкоджають поважні причини, сторона повинна повідомити суд про такі причини, обґрунтувати їх поважність та неможливість подати докази у визначений процесуальний строк, а також, до закінчення судових дебатів, зробити заяву про зобов`язання подати докази про понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів позивач не подав. Також, всупереч положенням статті 221 ГПК України, позивач не навів суду жодних поважних причин щодо неможливості подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів.

Зокрема, колегія суддів погоджується із зауваженням суду першої інстанції, стосовно того, що договір №12-05/22-12 від 12.12.2022 про надання правової допомоги та додаткова угода №12-06/22-12 від 12.12.2022 до договору №12-05/22-12 від 12.12.2022 про надання правової допомоги перебували у розпорядженні позивача задовго до вирішення справи по суті та проведення судових дебатів, однак не були подані у строки визначенні правилами частини 8 статті 129 та статті 221 ГПК України.

Відповідно до статті 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з правилами статті 115 ГПК України, строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом статті 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з правилами частини 2 статті 42 ГПК України, учасники справи (серед іншого) зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Отже, усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем у визначені процесуальними нормами строки, а неможливість подання доказів у такі строки повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №913/317/18, від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі №908/2828/19, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19 та від 12.01.2021 у справі №924/1103/19.

З аналізу наведених норм процесуального закону видно, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Однак така заява має бути чітко сформульована та належно обґрунтована. Процесуальний закон не визначає конкретну процесуальну стадію на якій має бути зроблена заява, але встановлює граничний строк звернення із такою заявою - до закінчення судових дебатів (схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд першої інстанції вірно вказав на те, що вказівка у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, позивач подав до суду після того, як суд першої інстанції ухвалив рішення по справі.

До цього позивач із заявами такого змісту не звертався, документів, які б підтверджували понесені ним витрати на правничу допомогу до суду не подавав. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов`язку вирішувати таке питання.

Зазначення у прохальній частині узагальненої вимоги у позові про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Твердження позивача, наведені у позовній заяві, про те, що докази, які підтверджують розмір понесених судових витрат, будуть подані додатково, у встановленому законом порядку та строки (при необхідності), не містять відповідного обґрунтування поважності причин та по суті не є заявою про стягнення судових витрат.

Зазначення у позовній заяві про судові витрати , пов`язані із розглядом справи, в сумі 10 000 грн. є, відповідно до положень частини 1 статті 124 ГПК України, попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат.

Суд підкреслює, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129, 221 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; подати відповідні докази до закінчення судових дебатів, або ж заявити про неможливість їх подання до закінчення судових дебатів у справі, навівши обґрунтування поважності причин, що перешкоджають своєчасній подачі доказів; у разі якщо сторона зробила відповідну заяву до закінчення дебатів, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.

Також, Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на те, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи не заявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18 (провадження №61-3454св22), Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №917/527/18).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач або його представник не подали докази, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції до ухвалення рішення суду, або заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення протягом п`яти днів. Наведене скаржник не спростовує.

Доводи скаржника, що він зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в позовній заяві, що, на його думку, є підставою для відшкодування понесених витрат, є необґрунтованими, адже це була заява про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікував понести (поніс) у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції (частина перша статті 124 ГПК України).

Водночас заяви, яка стосується витрат на професійну правничу допомогу, яка б змістовно висловлювала намір позивача отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат, матеріали справи не містять.

Незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу та не подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 у справі №910/216/23.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що на момент ухвалення рішення у суду першої інстанції були відсутні докази на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правову допомогу і сторона не заявила до судових дебатів про намір надати відповідні докази після ухвалення рішення, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

З огляду на викладене вище суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про відмову в задоволенні заяви підприємця про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення 65 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені в ухвалі місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість ухвали суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши в ухвалі суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування ухвали, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування ухвали суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни ухвали, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Полехи Ганни Станіславівни на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 30.01.2024 року про відмову ухвалити додаткове рішення у справі №918/1053/22 - залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/1053/22 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "19" квітня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.