Ухвала

від 30.01.2024 по справі 918/1053/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"30" січня 2024 р. Справа № 918/1053/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув заяву позивача про відшкодування судових витрат

у справі за позовом: фізичної особи підприємця ОСОБА_1

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар"

до відповідача 2: Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області

про: встановлення земельного сервітуту

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: П.Бернадський, Г.Полеха

від відповідача 1: Ю.Дремлюга

від відповідача 2: не з`явився

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Рівненської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" та Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області про встановлення земельного сервітуту.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16 січня 2024 року позов задоволено частково, вирішено встановити фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 постійний безоплатний земельний сервітут на право проходу та під`їзду на транспортному засобі.

22 січня 2024 року позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, відповдіно до якої заявник просить суд стягнути з відповідача 1 - 65 500,00 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 23 січня 2024 року судове засідання для вирішення питання про судові витрати призначено на 30 січня 2024 року.

30 січня 2024 року відповідачем 1 подано заперечення на заяву позивача про відшкодування судових витрат.

Розглянувши заяву позивача про відшкодування судових витрат суд зауважує наступне.

Відповідно до правил частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У своєму позові позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на надання правової допомоги складає 10 000,00 грн.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Рішення суду першої інстанції у справі проголошено 16 січня 2024 року, заява відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана до суду 22 січня 2024 року, тобто в межах встановленого строку на її подання, оскільки останній день для її подання припадає на вихідний. Таким чином останнім днем строку для подання до суду доказів понесення судових витрат є 22 січня 2024 року.

Суд відзначає, що вказана заява надійшла до суду електронною поштою та була підписана 22 січня 2024 року об 22:26, а проте зареєстрована судом на наступний робочий день, тобто 23 січня 2024 року.

У зв`язку з поданням позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення, суд призначив таку заяву до розгляду.

Згідно з правилами статті 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення

Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Статтею 221 ГПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Таким чином, правила статті 221 ГПК України визначають, що вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення можливе за умови наявності поважних причин, що перешкоджають подати такі докази до закінчення судових дебатів.

Тобто, у разі якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неможливості подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Згідно з положеннями частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, процесуальні норми визначають, що у разі наявності намірів у сторони отримати відшкодування понесених нею судових витрат, така сторона зобов`язана подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі.

Якщо своєчасній подачі зазначених доказів перешкоджають поважні причини, сторона повинна повідомити суд про такі причини, обґрунтувати їх поважність та неможливість подати докази у визначений процесуальний строк, а також, до закінчення судових дебатів, зробити заяву про зобов`язання подати докази про понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд констатує, що доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів позивач не подав. Також, всупереч положенням статті 221 ГПК України, позивач не навів суду жодних поважних причин щодо неможливості подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів.

Зокрема суд зауважує, що договір №12-05/22-12 від 12.12.2022 про надання правової допомоги та додаткова угода №12-06/22-12 від 12.12.2022 до договору №12-05/22-12 від 12.12.2022 про надання правової допомоги перебували у розпорядженні позивача задовго до вирішення справи по суті та проведення судових дебатів, однак не були подані у строки визначенні правилами частини 8 статті 129 та статті 221 ГПК України.

Відповідно до статті 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з правилами статті 115 ГПК України, строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом статті 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з правилами частини 2 статті 42 ГПК України, учасники справи (серед іншого) зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Отже, усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем у визначені процесуальними нормами строки, а неможливість подання доказів у такі строки повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 та від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19.

З аналізу наведених норм процесуального закону видно, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Однак така заява має бути чітко сформульована та належно обґрунтована. Процесуальний закон не визначає конкретну процесуальну стадію на якій має бути зроблена заява, але встановлює граничний строк звернення із такою заявою - до закінчення судових дебатів (схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21)

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд зауважує, що вказівка у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, позивач подав до суду після того, як суд першої інстанції ухвалив рішення по справі.

До цього позивач із заявами такого змісту не звертався, документів, які б підтверджували понесені ним витрати на правничу допомогу до суду не подавав. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов`язку вирішувати таке питання.

Зазначення у прохальній частині узагальненої вимоги у позові про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Твердження позивача, наведені у позовній заяві, про те, що докази, які підтверджують розмір понесених судових витрат, будуть подані додатково, у встановленому законом порядку та строки (при необхідності), не містять відповідного обґрунтування поважності причин та по суті не є заявою про стягнення судових витрат.

Саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.

Суд підкреслює, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129, 221 ГПК України, кореспондується з її обов`язками:

по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;

по-друге, подати відповідні докази до закінчення судових дебатів, або ж заявити про неможливість їх подання до закінчення судових дебатів у справі, навівши обґрунтування поважності причин, що перешкоджають своєчасній подачі доказів;

по-третє, у разі якщо сторона зробила відповідну заяву до закінчення дебатів, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Потрібно також розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Відсутність заяви сторони до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18).

Суд констатує, що позивач до закінчення судових дебатів не подав доказів понесення судових витрат, як і не заявив клопотання/заяву про те, що такі докази будуть надані після ухвалення рішення. У засіданні 30 січня 2024 року представник позивача підтвердив, що до закінчення судових дебатів у справі позивач не зробив про це відповідну заяву.

Таким чином, за відсутності заяви про подання доказів до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення, у суду відсутні підстави для ухвалення судового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27.06.2023 у справі №907/568/22, від 09.08.2023 у справі №907/850/22.

Неподання заяви чи не заявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2023 року у справі №904/7108/21.

А проте, заява позивача про ухвалення додаткового рішення та відшкодування судових витрат не містить обґрунтування поважності причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів. Заява про необхідність розподілу судових витрат подана позивачем після закінчення судових дебатів у справі.

З врахуванням наведеного суд робить висновок, що у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та відшкодування судових витрат необхідно відмовити.

Керуючись статтями 129, 221, 232-234, 244 ГПК України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та відшкодування судових витрат відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 ГПК України, та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 256, 257 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Андрій КАЧУР