Постанова

від 16.01.2024 по справі 904/1204/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1204/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Гейтель О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканар"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2023 (судді: Чередко А. Є. - головуючий, Коваль Л. А., Мороз В. Ф.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 (суддя Кеся Н. Б.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканар"

до відповідачів: 1) Дніпровської міської ради; 2) Українського державного університету науки і технологій

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - Комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради

про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сканар" (далі - ТОВ "Сканар") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради та Українського державного університету науки і технологій (далі - Університет) про:

- визнання незаконною бездіяльність Дніпровської міської ради, яка полягає в ухиленні від передачі на баланс Університету нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19;

- зобов`язання Дніпровську міську раду передати на баланс Університету нежитловий будинок площею 1003,1 м2, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19;

- зобов`язання Університет виконати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462 шляхом знесення нежитлового будинку площею 1003,1 м2, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, усунувши таким чином загрозу майну ТОВ "Сканар".

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що позивач є власником гаражу на просп. Гагаріна, 19 в м. Дніпро, а незаконна бездіяльність Дніпровської міської ради та невиконання зобов`язань Університетом загрожують небезпекою майну позивача, яку він вимагає усунути шляхом вжиття невідкладних заходів.

Так, ТОВ "Сканар" вказує, що впритул до належного йому гаража розташований нежитловий будинок площею 1003,1 м2, який належить територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та перебуває на балансі КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця", який знаходиться в аварійному технічному стані, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 23.07.2020 № 07-20, проведеної в межах розгляду справи № 904/3550/20.

Позивач зауважував, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462 передано будинок 19 на просп. Гагаріна у зв`язку із його непридатністю для житла на баланс Дніпропетровському металургійному інституту для тимчасового використання як лабораторії та зобов`язано інститут в подальшому знести будинок.

Однак рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462 не виконано щодо знесення будинку.

Отже, встановлена судовим експертом у висновку від 23.07.2020 № 07-20 загроза належному ТОВ "Сканар" майну залишається, а тому позивач має право відповідно до статті 1164 Цивільного кодексу України вимагати вжиття невідкладних заходів щодо усунення такої загрози, а оскільки рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462 обов`язок зі знесення будинку покладено на Дніпропетровський металургійний інститут, правонаступником якого є Університет, товариство звернулося до суду з відповідними вимогами, у тому числі, щодо зобов`язання Університет знести аварійний будинок.

1.3. У відзиві на позовну заяву Дніпровська міська рада просила відмовити в її задоволенні, наголошуючи на відсутності порушеного або оспорюваного права позивача, вказуючи також на безпідставність позовних вимог.

1.4. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради (далі - КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця").

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди виходили з того, що ТОВ "Сканар" не є учасником відповідних правовідносин щодо визначення правового статусу нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, передачі будинку з балансу на баланс комунальних підприємств, створених Дніпровською міською радою та Університету, як правонаступника Національної металургійної академії України, а позовні вимоги позивача фактично спрямовані на виконання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462, до виконання якого позивач не має жодного відношення.

Отже, суди дійшли висновку, що у ТОВ "Сканар" відсутні правові підстави для визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання Дніпровську міську раду передати на баланс Університету нежитловий будинок із зобов`язанням останнього виконати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462 шляхом знесення нежитлового будинку.

Крім того суди установили, що власником нежитлового будинку, розташованого за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, є територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а вимоги про знесення цього будинку позивачем пред`явлені до Університету, що суперечить нормам чинного законодавства щодо змісту та захисту права власності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2023, ТОВ "Сканар" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, та відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.1.1. Так, скаржник вважає, що суди неправильно тлумачили статтю 14 Цивільного кодексу України в частині неможливості примусити Дніпровську міську раду до виконання судового рішення про передачу будинку на просп. Гагаріна, 19 Університету. Таке тлумачення судів суперечить положенням частини 3 статті 78 Господарського кодексу України, статті 327 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та частині 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України, на які посилалося у позовній заяві ТОВ "Сканар".

Заявник касаційної скарги вказує на те, що згідно із зазначеними нормами саме Дніпровська міська рада має виключне право розпоряджатися комунальним майном і несе відповідальність за невиконання судового рішення її унітарними комунальними підприємствами, до яких відносяться КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" (колишній балансоутримувач аварійного будинку) та КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" (теперішній балансоутримувач будинку). А тому виданий на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2017 у справі № 20/5005/1342/2012 наказ про обов`язок КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" передати будинок на просп. Гагаріна, 19 на баланс Національній металургійній академії України (правонаступником якої є Університет) має бути виконаний безпосередньо Дніпровською міською радою. Оскільки виконавче провадження з виконання ухвали суду заблоковано через зміну міською радою балансоутримувача спірного будинку, що унеможливлює знесення Університетом аварійної споруди, яка загрожує майну ТОВ "Сканар", то саме Дніпровська міська рада має виконати судове рішення.

ТОВ "Сканар" вважає, що суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції про порушення Дніпровською міською радою як власником аварійної будівлі положень статті 322 Цивільного кодексу України щодо обов`язку власника утримувати майно, яке йому належить, не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

3.1.2. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Сканар" вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України щодо порушеного права особи на безпечне володіння майном шляхом примушування осіб, які створюють небезпеку, до виконання дій, обов`язковість яких встановлена рішенням органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах наданих йому повноважень, та судовим рішенням, що набрало законної сили.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, вказуючи на те, що ТОВ "Сканар" вже зверталося з позовом в порядку статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України до Дніпровської міської ради та КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" про усунення перешкод у користуванні гаражем шляхом знесення відповідачами будинку площею 1003,1 м2, у задоволенні якого було відмовлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 у справі № 904/3550/20, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2022. У вказаній справі суди, зокрема, установили, що на час укладення договору оренди гаражу від 24.04.2020 позивач мав усвідомлювати наслідки своїх дій, а саме оренди гаражу, який впритул розташований до аварійного об`єкту нерухомості та утриматися від дій, які можуть призвести до порушення його прав та інтересів. Натомість позивач не лише уклав договір оренди гаражу, а у квітні 2021 року, тобто на час, коли йому вже було достеменно відомо з експертного висновку від 23.07.2020 про аварійний стан будинку, зареєстрував право власності на цей гараж.

Дніпровська міська рада наголошує на тому, що ТОВ "Сканар" вже було реалізовано право на звернення до суду з вимогою про усунення загрози його майну шляхом знесення аварійного будинку площею 1003,1 м2, який розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, а судами була надана відповідна правова оцінка таким вимогам, які визнані неправомірними та безпідставними, зокрема через неправомірне втручання у право власності іншої особи.

Дніпровська міська рада також зазначає, що ТОВ "Сканар" спонукає виконати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 15.04.1993 № 462, у той час як виконавчий комітет Дніпровської міської ради не уповноважував ТОВ "Сканар" представляти його інтереси. Крім того Університет є самостійною юридичною особою та наділений процесуальними правами щодо захисту своїх прав самостійно, у той же час, фактично позовні вимоги про зобов`язання Дніпровську міську раду передати спірний нежитловий будинок на баланс Університету поданий в його інтересах.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Сканар" є власником гаражу на просп. Гагаріна, 19Б в м. Дніпрі, площею 22 м2, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна.

При цьому суди установили, що 16.04.2014 зареєстровано право власності на нежитловий будинок на просп. Гагаріна, 19 у м. Дніпрі за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпровської міської ради, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "Сканар" про визнання незаконною бездіяльність Дніпровської міської ради, яка полягає в ухиленні від передачі на баланс Університету нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, зобов`язання Дніпровську міську раду передати на баланс Університету нежитловий будинок, а також зобов`язати Університет виконати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462 шляхом знесення нежитлового будинку площею 1003,1 м2, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, усунувши таким чином загрозу майну ТОВ "Сканар".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що загроза небезпеки належного йому гаражу є результатом незаконної бездіяльності Дніпровської міської ради щодо передачі на баланс Університету нежитлового будинку та невиконання Університетом рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462.

4.4. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462, на невиконання якого посилається позивач у справі, виконавчий комітет зобов`язав Житлово-експлуатаційне об`єднання Жовтневого району передати, а Дніпропетровський металургійний інститут прийняти на баланс непридатний для житла будинок на просп. Гагаріна, 19 для використання у виробничих потребах як лабораторії, до закінчення будівництва спортивного майданчику, після чого знести у встановленому порядку.

Суди також установили, що як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, рішення виконкому від 15.04.1993 № 462 було виконано в частині передачі будинку на баланс освітньому закладу, а в частині знесення будинку рішення залишилось невиконаним.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2011 у справі № 31/335-09, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2011, частково задоволено позов Дніпропетровської міської ради та зобов`язано Національну металургійну академію України виконати рішення Дніпропетровської міської ради від 22.07.2009 № 198/48 "Про скасування рішення виконкому міської ради від 15.04.93 № 462 "Про передачу на баланс Дніпропетровському металургійному інституту будинку на пр. Гагаріна, 19" шляхом передачі Національною металургійною академією України зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Гагаріна, 19.

27.12.2011 на виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 31/335-09, виданого 10.10.2011, Національною металургійною академією України було передано зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" нежитловий будинок, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 19.

23.04.2012 КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" зареєструвало право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав і довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

17.01.2012 постановою Вищого господарського суду України скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2011 у справі № 31/335-09, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2012 у справі № 20/5005/1342/2012 (31/335-09) зобов`язано Національну металургійну академію України виконати рішення Дніпропетровської міської ради від 22.07.2009 № 198/48 "Про скасування рішення виконкому міської ради від 15.04.1993 № 462 "Про передачу на баланс Дніпропетровському металургійному інституту будинку на пр. Гагаріна, 19" шляхом передачі Національною металургійною академією України зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Гагаріна, 19.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 у справі № 20/5005/1342/2012 (31/335-09) рішення місцевого господарського суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2012 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 у справі № 20/5005/1342/2012 (31/335-09) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2012 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2016 у справі № 20/5005/1342/2012 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2017 у справі № 20/5005/1342/2012 задоволено заяву Національної металургійної академії України про поворот виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2011 року у справі № 20/5005/1342/2012 (№ 31/335-09). Здійснено поворот виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2011, зобов`язано КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" повернути Національній металургійній академії України на баланс нежитловий будинок, що знаходиться за адресою м. Дніпро, проспект Гагаріна 19.

Крім того, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 у справі № 412/15190/2012 визнано протиправним та скасоване рішення Дніпропетровської міської ради № 198/48 від 22.07.2009 "Про скасування рішення виконкому міської ради від 15.04.93 № 462 "Про передачу на баланс Дніпропетровському металургійному інституту будинку на пр. Гагаріна, 19".

17.10.2018 на підставі пред`явлення Національною металургійною академією України наказу суду від 12.04.2017 № 20/5005/1342/2012 постановою державного виконавця Соборного відділу Державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 57269608, боржником в якому є КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

За змістом постанови державного виконавця від 22.05.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу у боржника (КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю") відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він повинен передати стягувачу в натурі у зв`язку з передачею майна на баланс іншого комунального підприємства - КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця".

14.03.2020 наказ суду від 12.04.2017 № 20/5005/1342/2012 повторно пред`явлено до виконання, прийнято виконавче провадження № 57269608. Ухвала суду від 12.04.2017 залишається невиконаною.

4.5. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги ТОВ "Сканар" фактично спрямовані на виконання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462, до виконання якого товариство не має жодного відношення відповідно до норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та на виконання судового рішення, яке підлягає виконанню за заявою стягувача у відповідності до норм Закону України "Про виконавче провадження", оскільки ТОВ "Сканар" не є учасником справи № 20/5005/1342/2012 (31/335-09) та не є учасником відповідних правовідносин щодо визначення правового статусу нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, та передачі цього майна з балансу на баланс комунальних підприємств, створених Дніпровською міською радою та Університету як правонаступника Національної металургійної академії України, яка, в свою чергу, була правонаступником Дніпропетровського металургійного інституту.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "Сканар" вже звертався з позовом в порядку статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України до Дніпровської міської ради та КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця", проте рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 у справі № 904/3550/20, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2022, та набрало законної сили, у задоволенні позову ТОВ "Сканар" про знесення Дніпровською міською радою та КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради аварійного будинку площею 1003,1 м2, який розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19 було відмовлено.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "Сканар" вже було реалізовано право на звернення до суду з вимогою про усунення загрози його майну шляхом знесення аварійного будинку, який розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, а судами у справі № 904/3550/20 була надана відповідна правова оцінка таким вимогам, які визнані неправомірними та безпідставними, зокрема через неправомірне втручання у право власності іншої особи.

4.6. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:

"28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 5 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

29. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

30. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

31. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".

З огляду на положення статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, а за змістом статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Крім того за змістом частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматися від їх вчинення.

4.7. Ураховуючи встановлені обставини суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, встановивши, що у ТОВ "Сканар" відсутні підстави для визнання незаконною бездіяльності міської ради та зобов`язання Дніпровську міську раду передати на баланс Університету нежитловий будинок, площею 1003,1 м2, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна, 19, а також зобов`язання Університет виконати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462 шляхом знесення нежитлового будинку.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вказав на те, що як свідчать матеріали справи, власником нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: місто Дніпро, проспект Гагаріна, 19, є територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а вимоги про знесення цього будинку ТОВ "Сканар" заявлені до Університету, що суперечить нормам чинного законодавства щодо змісту та захисту права власності.

4.8. Як вже зазначалося, ТОВ "Сканар", оскаржуючи судові рішення у справі посилається в касаційній скарзі на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на те, що суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції про порушення Дніпровською міською радою як власником аварійної будівлі положень статті 322 Цивільного кодексу України щодо обов`язку власника утримувати майно, що йому належить, не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Так, у справі № 922/623/20 (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021), на неврахування висновку в якій посилається скаржник, за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи-підприємця Нагорної С. М. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, зобов`язання повернути нежитлові приміщення, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності та про визнання за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а саме про визнання незаконним пункту рішення Харківської міської ради про відчуження об`єктів комунальної власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Нагорною С. М. та зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу, зазначивши таке.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки не спрямований на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Верховний Суд у справі № 922/623/20 дійшов висновку, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) " може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об?єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб?єктом оціночної діяльності - суб?єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Натомість у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Сканар" про визнання незаконною бездіяльність Дніпровської міської ради, яка полягає в ухиленні від передачі на баланс Університету нежитлового будинку, зобов`язання Дніпровську міську раду передати на баланс Університету нежитловий будинок, а також зобов`язання Університету виконати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462 шляхом знесення нежитлового будинку, усунувши таким чином загрозу майну позивача, установивши, що вимоги позивача фактично спрямовані на виконання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462, до виконання якого товариство не має жодного відношення відповідно до норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та на виконання судового рішення, яке підлягає виконанню за заявою стягувача у відповідності до норм Закону України "Про виконавче провадження", учасником якого ТОВ "Сканар" не є, як не є учасником відповідних правовідносин щодо визначення правового статусу нежитлового будинку. Суди також виходили з того, що ТОВ "Сканар" вже звертався з позовом в порядку статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України, у задоволенні якого було відмовлено у справі № 904/3550/20, тобто товариство реалізовано право на звернення до суду з вимогою про усунення загрози його майну шляхом знесення аварійного будинку і його вимогам була надана відповідна правова оцінка, які визнані неправомірними та безпідставними.

З огляду на обставини справи, яка розглядається, встановлені судами попередніх інстанцій, та обставини, встановлені судами у справі № 922/623/20, на неврахування висновку в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Сканар" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 у справі № 904/1204/23.

4.9. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України ТОВ "Сканар" вказував на те, що не містить жодної постанови Верховного Суду з висновком щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме можливості захисту на підставі статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України порушеного права особи на безпечне володіння майном шляхом примушування осіб, які створюють небезпеку, до виконання дій, обов`язковість яких встановлена рішенням органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах наданих йому повноважень, та судовим рішенням, що набрало законної сили.

За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

За змістом статті 1163 Цивільного кодексу України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких посилається скаржник, передбачено, що фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 640/11739/15-ц зобов`язання, передбачене цією статтею, спрямоване на виконання превентивної (попереджувальної) функції - запобігання завдання шкоди життю, здоров`ю майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Статтею 1164 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Цією статтею закон визначає ряд прав, які набуває особа в разі незадоволення її вимоги усунути загрозу життю, здоров`ю або майну.

При цьому, статтею 1165 вказаного Кодексу передбачено, що шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, зокрема, про зобов`язання Дніпровську міську раду передати, а Університет прийняти на баланс нежитлову будівлю та зобов`язання Університет знести цю будівлю на виконання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.04.1993 № 462, виходили із встановлення обставин стосовно того, що ТОВ "Сканар" не має жодного відношення до виконання рішення виконавчого комітету відповідно до норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та виконання судового рішення у справі № 20/5005/1342/2012 (31/335-09), оскільки не є учасником відповідних правовідносин щодо визначення правового статусу нежитлового будинку.

Також суд установили, що ТОВ "Сканар" вже звертався з позовом в порядку статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України, у задоволенні якого згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 у справі № 904/3550/20, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2022, та набрало законної сили, відмовлено.

Звертаючись із касаційною скаргою скаржник не навів обґрунтувань щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України, а зміст касаційної скарги зводиться до незгоди із судовими рішеннями та здійснення переоцінки доказів у справі.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТОВ "Сканар" не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 017.06.2023 у справі № 904/1204/23 слід залишити без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканар" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 у справі № 904/1204/23, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканар" залишити без задоволення.

3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 у справі № 904/1204/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак