Рішення

від 07.12.2023 по справі 911/3337/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2023 р. м. Київ Справа № 911/3337/21

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ ІНВЕСТ»

до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області

про визнання договору недійсним

Суддя А.Ю. Кошик

При секретарі судового засіданні Фроль В.В.

За участю представників:

позивача: Заворотнюк М.С.

відповідача: Миколюк М.Д.

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядалась справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ Інвест» (надалі позивач) до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (надалі відповідач) про визнання недійсним Договору № 77 про пайову участь у створенні інфраструктури сіл Петропавліська-Борщагівка та Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31.08.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення вимог чинного законодавства під час укладення Договору № 77 про пайову участь у створенні інфраструктури сіл Петропавлівська-Борщагівка та Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31.08.2016 року, що на думку позивача є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору.

Ухвалою від 10.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3337/21.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2022 року матеріали справи 911/3337/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ Інвест» до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області прo визнання договору недійсним передано для розгляду у межах справи Господарського суду міста Києва № 910/2528/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ Інвест».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 року справу № 911/3337/21 направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.

До канцелярії Господарського суду Київської області 02.08.2023 року надійшли матеріали справи № 911/3337/21 та передано до розгляду судді, в провадженні якого перебувала справа.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2023 року прийнято справу № 911/3337/21 до розгляду, підготовче засідання призначено на 31.08.2023 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 21.08.2023 року від відповідача надійшло клопотання б/н від 18.08.2023 року про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.08.2023 року підготовче засідання відкладено на 28.09.2023 року.

У підготовчому засіданні 28.09.2023 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 28.09.2023 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 19.10.2023 року.

У зв`язку з незапланованою відпусткою судді судове засідання у справі № 911/3337/21 19.10.2023 року не відбулося, тому розгляд справи було перенесено на 09.11.2023 року.

В судовому засіданні 09.11.2023 року розгляд справи було перенесено на 30.11.2023 року. В судовому засіданні 30.11.2023 року розгляд справи було перенесено на 07.12.2023 року.

Відповідач своїм правом на подання відзиву скористався. Позивач направив до суду та відповідачу відповідь на відзиву. Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.

Відповідачем після закриття підготовчого засідання було подано заяву про застосування строків позовної давності. Позивач в свою чергу подав заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 07.12.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідач проти позовних вимог заперечив та просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 07.12.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Товаристваом з обмеженою відповідальністю «ПГ Інвест» (надалі позивач) подано позов до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (надалі відповідач, правонаступник Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області) про визнання недійсним Договору № 77 про пайову участь у створенні інфраструктури сіл Петропавліська-Борщагівка та Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31.08.2016 року.

Позивач посилається на порушення вимог чинного законодавства під час укладення Договору № 77 про пайову участь у створенні інфраструктури сіл Петропавлівська-Борщагівка та Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31.08.2016 року. Зокрема, зміст оскаржуваного Договору № 77 суперечить приписам ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та покладає на позивача зобов`язання, які вже фактично виконані попереднім Замовником будівництва і не передбачені наведеною нормою законодавства, що на думку позивача є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору.

В ході розгляду спору відповідач заперечував позовні вимоги. Відповідач стверджує, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні інформація про правонаступництво УК «Екосорб» та ТОВ «ПГ Інвест». При цьому, відповідач визнав факт укладення між позивачем та УК «Екосорб» Договору про заміну замовника будівництва 23.08.2013 року, однак стверджує, що права та обов`язки попереднього Замовника будівництва УК «Екосорб» щодо понесених витрат на сплату пайової участі до ТОВ «ПГ Інвест» не передавались. При цьому, відповідачем не заперечено по суті факт сплати попереднім Замовником будівництва УК «Екосорб» пайової участі за відповідним об`єктом будівництва.

Фактично, відповідач визнає існування двох договорів про сплату пайової участі (з УК «Екосорб» та ТОВ «ПГ Інвест») за відповідним об`єктом будівництва та вважає це правомірним і наполягає на необхідності сплати пайової участі за обома договорами.

По факту сплати попереднім Замовником будівництва пайової участі за відповідним об`єктом відповідач не надав обґрунтованих пояснень, заперечень чи спростувань, лише заперечував відомості, наведені у судовому рішенні у справі № 910/18384/15. Також відповідач заявляв про застосування строку давності до позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області було надано дозвіл Українському консорціуму «ЕКОСОРБ» на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 35 га для розробки детального плану території комплексної забудови в с. Чайка Бучанського району Київської області.

На дотримання приписів статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції на момент укладення, УК «ЕКОСОРБ» та Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада уклали Договір про пайову участь №3 від 31.03.2005 року, відповідно до якого Забудовник зобов`язаний був передати на користь органу місцевого самоврядування пайовий внесок в обсязі та розмірі передбаченому укладеним договором.

04.08.2008 року сторонами договору підписано додаткову угоду, відповідно до якої замінено передачу об`єктів нерухомого майна на виплату грошових коштів відповідно до потреб Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради.

На підставі укладеного Договору про пайову участь № 3 УК «ЕКОСОРБ» здійснювало фінансування витрат Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради на підставі письмових запитів останньої, що підтверджується залученими до матеріалів справи додатками.

На виконання взятих на себе зобов`язань щодо фінансування витрат та розбудову інфраструктури села Чайки, 28.05.2007 року УК «ЕКОСОРБ» уклало договір доручення №1 на інвестування у розбудову інфраструктури населеного пункту. За результатами фінансування витрат між учасниками договору оформлено підтверджуючі документи на загальну суму 13 575 540,00 грн.

Обставини щодо обсягу витрат на розвиток інфраструктури села були предметом дослідження у справі № 910/14834/15 та факт її здійснення підтверджено рішенням суду, що не потребує повторного доказування (загальна сума витрат становить 340 140 155,84 грн.).

20.08.2013 року року Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою, за клопотанням УК «ЕКОСОРБ» та за заявою ТОВ «ПГ ІГВЕСТ», було прийнято рішення №11 про припинення рішення, яким визнано УК «ЕКОСОРБ» Замовником будівництва та визнано ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» Замовником будівництва, а також зобов`язано ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» виконати умов договору про пайову участь №3 від 31.08.2005 року, як нового Забудовника та правонаступника Забудовника - УК «ЕКОСОРБ».

На реалізацію вказаного рішення було внесено зміни до договору оренди земельної ділянки під об`єктом забудови, відповідно до якого орендарем є ТОВ «ПГ ІНВЕСТ», підписано між УК «ЕКОСОРБ» та ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» Договір про зміну замовника будівництва (про передачу прав та функцій замовника) від УК «ЕКОСОРБ» до ТОВ «ПГ ІНВЕСТ», в межах якого передано права та обов`язки замовника будівництва та проектну документацію стосовно здійснення комплексної забудови.

В 2015 році ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» завершило будівництво багатоквартирного житлового будинку № 9 по вулиці Коцюбинського в с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується копією Сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об`єкту серія ІУ № 165152581870 від 15.09.2015 року.

В 2015 році перед завершенням будівництва ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» звернулось до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради з клопотанням про укладення договору пайової участі. Вказане звернення було залишено без реагування відповідач у справі не розробив та не надав позивачу проект договору та розрахунок пайової участі.

Позивач зазначає, що у 2016 році спливав строк користування земельною ділянкою, визначений договором оренди земельної ділянки від 2006 року (зі змінами 2013 року) для комплексної забудови (в межах якої споруджувався житловий будинок № 9 по вулиці Коцюбинського в селі Чайки Бучанського району Київської області). З метою його продовження користування землею для потреб будівництва, Товариство на виконання приписів ЗУ «Про оренду землі» в редакції на дату укладення та положень п.6.2. діючого Договору оренди землі, звернулось до відповідача з клопотанням про продовження договору оренди.

Відповідач повідомив ТОВ «ПГ ІНВЕСТ», що таке продовження можливо лише за умови укладення договору про пайову участь щодо введеного в експлуатацію житлового будинку № 9 по вулиці Коцюбинського в с. Чайки, оскільки це необхідно для формального дотримання вимог законодавства щодо формування пайової участі забудовника в розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до положень ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». За твердженням керівника відповідача, вказаний договір укладався для забезпечення можливості проголосувати депутатами за продовження договору оренди земельної ділянки від 2006 року.

ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» надало відповідачу копію кошторисної документації для розрахунку суми пайового внеску, однак на порушення приписів ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідач здійснив розрахунок виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, що є додатковим методом і застосовується виключно у випадку ненадання забудовником інформації про кошторисну вартість.

З огляду на вищезазначене, ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» змушене було підписати вказаний договір. Сторони в подальшому не здійснювали виконання договору. В ході провадження у справі встановлено, що жодна із сторін не вичинила дії на його виконання, відповідачем вимоги про сплату пайової участі не виставлялись.

При цьому, без попередніх вимог рішенням у справі Господарського суду міста Києва № 911/2582/18 від 19.11.2019 року за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ ІНВЕСТ» 11 113 497,02 грн. пайової участі.

Додатковою обставиною, що свідчить про відсутність намірів Борщагівської сільської ради отримувати будь-які кошти в межах оскаржуваного Договору про пайову участь є відсутність будь-яких дій щодо примусового виконання рішення з дати постановлення рішення у справі № 911/2582/18 тобто з 19.11.2019 року до 21.08.2020 року, коли останній звернувся до суду з заявою про видачу копії наказу про примусове виконання.

Підпунктом 2.8.18.3 Пункту 2.8.18. «Про затвердження Правил визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), затверджених Наказом № 174 від 27.08.2000 року» передбачено « 2.8.18 За підсумком зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва зазначаються: « 2.8.18.3 Дані про пайову участь підприємств і організацій у будівництві об`єктів загального користування або загальновузлових об`єктів».

Пунктом 5.8.9. ПРАВИЛ ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ БУДІВНИЦТВА (ДСТУ Б Д.1.1-1:2013) передбачено: «У тому випадку, коли розробляється окрема проектна документація із зведеним кошторисним розрахунком вартості об`єкта будівництва таких будівель, споруд, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, як котельні, лінії електропостачання, теплові мережі, благоустрій, дороги та інші, що, як правило, включаються до глав 3-7 зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва, кошторисна вартість цих об`єктів включається до глави 2 як об`єктів основного призначення.» та Глава 6 додатку «К» «Зовнішні мережі та споруди водопостачання, каналізації, теплопостачання та газопостачання».

Статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на момент підписання оскаржуваного Договору) передбачалось, зокрема: « 4. До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 5) об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Відповідно до приписів ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 Статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 216 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З врахуванням того, що позивач у справі є правонаступником забудовника УК «ЕКОСОРБ», що підтверджується матеріалами справи та не спростовано в ході провадження у справі, який виконав перед Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою зобов`язання щодо участь в розбудові інфраструктури села, що підтверджується залученими позивачем та не спростованими відповідачем доказами здійснення витрат на такі цілі на вимогу відповідача, у ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» зобов`язань щодо виплати таких коштів на момент укладення оспорюваного договору не було. Вимога додаткової сплати коштів понад встановлений ч. 6 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розмір є незаконною та покладає на сторону ТОВ «ПГ ІНВЕСТ» обов`язок не встановлений чинним законодавством, що має наслідком незаконне отримання органом місцевого самоврядування додаткових коштів, які не могли та не повинні передбачатись проектно-кошторисною документацією відповідно до діючих норм та правил.

Оскільки договором про пайову участь передбачається встановлення обов`язку сторони (позивача у справі) без компенсації передати у власність іншої сторони (відповідача) грошові кошти, відсутність підстав для укладення такого договору в силу виконання зобов`язань щодо оплати такої пайової участі попереднім Замовником будівництва, а так само наявності приписів законодавства щодо звільнення від сплати при будівництві об`єктів соціальної інфраструктури, свідчить, що підписання такого договору покладає на позивача додаткові фінансові обов`язки щодо виплати коштів на користь відповідача, що прямо заборонено законодавством.

Отже, зміст оскаржуваного Договору № 77 суперечить приписам ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та покладає на позивача зобов`язання, які вже фактично виконані попереднім Замовником будівництва і не передбачені наведеною нормою законодавства, що з огляду на ст. 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Також суд враховує, що як визначено у рішенні ЄСПЛ «Щокін проти України», вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачиться на користь особи (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№ 23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 р.). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Як зазначається в рішенні, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. the United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08. 2018 року у справі № 492/446/15-а врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

З огляду на фактичні обставини спору та враховуючи наведену практику Європейського Суду з Прав Людини, наведені відповідачем у відзиві твердження створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном. Встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про відсутність підстав для покладення на позивача обов`язку з повторної сплати пайової участі, яка вже сплачена попереднім Замовником будівництва, тому повторний Договір про пайову участь не може вважатись законним і є таким, що порушує право та інтерес позивача.

Оскільки в ході провадження у справі знайшли обґрунтування підстави зазначені позивачем у справі, які не були належним чином спростовані відповідачем, а останнім заявлено підстави для застосування строків позовної давності згідно Заяви (вх. №6681/22 від 13.06.2022 року) та Заяви від 18.10.2023, суд повинен врахувати заяву відповідача при вирішення справи по суті.

Відповідачем заявлялось клопотання про застосування строків давності двічі (13.06.2022 р. та 18.10.2023 р.) з однакових підстав.

Як вбачається з пояснень позивача та матеріалів справи, позивач довідався про порушення своїх прав під час розгляду та винесення рішення у справі Господарського суду міста Києва № 911/2582/18 від 19.11.2019 року, де за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ ІНВЕСТ» 11 113 497,02 грн. пайової участі.

Як зазначає позивач, до розгляду справи № 911/2582/18 в кінці 2019 року у нього були відсутні підстави вважати про порушення своїх прав оскаржуваним Договором, оскільки пайова участь була фактично оплачена попереднім Замовником будівництва, а оскаржуваний Договір про пайову участь укладався повторно через невизначеність відповідного питання у законодавстві.

Таким чином, враховуючи, що позивач у справі дізнався про те, що його майнові права порушені у вигляді обов`язку понести додаткові витрати (понад встановлений законом розмір виплати пайової участі) лише з моменту постановлення рішення у справі № 911/2582/18 в кінці 2019 року, суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, тому порушене право підлягає захисту.

Оцінюючи поведінку сторін, взаємовідносини позивача та відповідача під час підписання та вчинення сторонами дій спрямованих на виконання умов Договору № 77, суд дійшов висновку, що жодна із сторін не мала на меті виконання договору № 77. Попередня поведінка відповідача у справі, як уповноваженого суб`єкта на стягнення коштів свідчила про відсутність будь-яких кроків на виконання договору. Така поведінка управненої сторони відповідає характеру відносин сторін, викладених в позовній заяві та не спростованих відповідачем. Таким чином, позивач у справі мав реальні підстави вважати, що договір №77 не укладався сторонами для настання правових наслідків, а тому лише звернення до суду в 2019 році мало наслідком розуміння позивачем у справі порушення його права укладенням оспорюваного у цій справі договору.

З врахуванням того, що позовна заява подана 2021 році, встановлений строк позовної власності тривалістю 3 (три) роки не сплив, а тому у суді відсутні підстави для його застосування до вимог позивача.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ Інвест» до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області прo визнання договору недійсним задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір № 77 про пайову участь у створенні інфраструктури сіл Петропавлівська-Борщагівка та Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31.08.2016 року.

3. Стягнути з Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Ярослава Мудрого, 1-А, код ЄДРПОУ 04362489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПГ Інвест (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 14, оф. 2, код ЄДРПОУ 37974535) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик

повний текст рішення складено 25.01.2024 року