Постанова

від 24.01.2024 по справі 2-7772/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 2-7772/10

провадження № 61-14837 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВІК»,

відповідач - постійно діючий третейський суд при товарній біржі «ДАЛІСА»,

третя особа - ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - адвокат Мамась Максим Олександрович,

особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мамася Максима Олександровича, на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М. від 11 жовтня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви/зустрічної позовної заяви

У 2010 році товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВІК» (далі - ТОВ «ІНВІК») звернулося до суду з позовом до постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА», третя особа - ОСОБА_1 , в якому просило суд визнати рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА» у справі №08/11/01 недійсним.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна, придбаного за біржовим договором від 01 жовтня 2008 року за № 2-Б, а саме об`єкта нерухомості: 2/4 житлового будинку цегляного, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 235 кв. м та визнання за ОСОБА_1 права власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст судового рішеннясуду першої інстанції

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Тимченко О. О. від 06 жовтня 2010 року заяву ТОВ «ІНВІК» залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна, придбаного за біржовим договором від 01 жовтня 2008 року за

№ 2-Б, а саме об`єкта нерухомості: житловий будинок АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме на об`єкти нерухомості: житловий будинок

АДРЕСА_1 .

Визнано дійсним біржовий договір № 2-Б від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Вера», яке діяло на підставі доручення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з приводу продажу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішення районного суду мотивовано тим, що позов ОСОБА_1 є обгрунтованим і доведеним, а посилання ТОВ «ІНВІК» на частину сьому статті 6, статтю 51 Закону України «Про третейські суди» є безпідставним.

Короткий зміст судових рішень суд апеляційної інстанції

ОСОБА_6 , яка не приймала участь при розгляді справи, подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

У грудні 2018 року ОСОБА_6 подала заяву про відновлення втраченого судового провадження, яка після скасування Верховним Судом ухвали районного суду від 20 грудня 2018 року про закриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження, було частково відновлено ухвалою районного суду від 30 березня 2021 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року поновлено ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року, відкрито провадження за її апеляційною скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року скасовано.

Зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції не зазначив, на підставі якого правовстановлюючого документу ОСОБА_1 має право володіти та розпоряджатися вказаним житловим будинком. Районним судом взагалі не було наведено обґрунтованих мотивів ухвалення такого рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення районного суду ухвалене з порушенням виключної підсудності, оскільки вирішено питання про нерухоме майно, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , яке знаходиться у Подільському районі м. Києва, тому справа підсудна Подільському районному суду м. Києва.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мамась М. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Також зі змісту касаційної скарги вбачається, що представник ОСОБА_1 - адвокат Мамась М. О., у порядку частини другої статті 406 ЦПК України наводить свої обґрунтування щодо необхідності скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня

2010 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мамася М. О., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Мамась М. О., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 2-7772/10 з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мамася М. О., про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду

від 11 жовтня 2023 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мамася М. О., мотивована тим, що ухвала про відкриття апеляційного провадження та постанова суду апеляційної інстанції є незаконними, прийнятими з порушенням норм процесуального права та матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_6 строк апеляційного оскарження через 11 років після ухвалення рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області

від 06 жовтня 2010 року, достатніх правових підстав для цього не було. Більше того, апеляційний суд взагалі не навів жодних мотивів для поновлення строку подачі апеляційної скарги.

Зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 надійшла у 2021 рокі через значний пропуск строку на апеляційне оскарження (через 11 років). При цьому, з матеріалів справи, вбачається, що у 2014 році ОСОБА_6 оскаржувала рішення районного суду, у 2018 році повторно оскаржувала рішення районного суду, при цьому було відсутнє будь-яке обґрунтування причин пропуску спливу майже чотирьох років,

у 2021 році втретє звернулася з апеляційною скаргою, через 11 років після прийняття оскаржуваного рішення, із яких більшість часу заявником не вчинялося жодних дій, які унеможливили повернення двох раніше поданих апеляційних скарг, і це є зловживанням стороною процесуальними правами. ОСОБА_6 , подавши чергову апеляційну скаргу, фактична намагається порушити принцип правової визначеності та будь-яким способом, ігноруючи розумні строки, домогтися перегляду судового рішення, прийнятого ще у 2010 році, яке її не задовольняє.

Вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230 сво 18) та інші подібні висновки у відповідних постановах Верховного Суду щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та належне наведення такого обґрунтування, чим порушено статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та послався на відповідну судову практику Європейського суду з прав людини щодо справедливого судового розгляду, зокрема підстав для поновлення строку на оскарження, який безпідставно пропущений (принцип правової певності).

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судове рішення ухвалено апеляційним судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 3) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мамася М. О., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до

статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень

(«що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява

№ 24465/04, Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини

від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»

(Brumarescu v. Romania)).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia)).

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року

у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230 сво 18).

06 жовтня 2010 року ухвалено рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області.

Заявник посилається на те, що апеляційна скарга подана ОСОБА_6 через

11 років з дня ухвалення рішення районного суду.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.

В ухвалі апеляційного суду від 15 вересня 2023 року, вирішуючи процесуальне питання про поновлення строку на апеляційне оскарження й поновивши його, суд вказав лише таке (дослівно): «Перевіривши матеріали справи та зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження судового рішення пропущено з поважних причин та його необхідно поновити».

При цьому, зазначаючи про якісь «встановлені обставини» апеляційний суд у тексті ухвали на них взагалі не посилається (т. 3, а. с. 197).

Отже, апеляційним судом належним чином не перевірено, чи наведено

ОСОБА_6 поважні причини пропуску більше ніж на 11 років строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, чи наявні правові підстави для його поновлення, чи не свідчить таке поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня

2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі

№ 199/6713/14-ц (провадження № 14-92 цс 19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мамася Максима Олександровича, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець