Постанова

від 12.03.2024 по справі 2-7772/10

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3516/24 Справа № 2-7772/10 Суддя у 1-й інстанції - Кобаль М.І. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Барильської А.П., Макарова М.О.

при секретарі Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ІНВІК до постійно діючого третейського суду при товарній біржі ДАЛІСА, треті особа ОСОБА_2 , про визнання рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі ДАЛІСА по справі №08/11/01 недійсним, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року заяву ТОВ «ІНВІК» до постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА» по справі №08/11/01 недійсним залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі. Визнано ОСОБА_3 добросовісним набувачем майна, придбаного за біржовим договором від 01 жовтня 2008 року за №2-Б, а саме об`єкт нерухомості: житловий будинок АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно, а саме на об`єкти нерухомості: житловий будинок АДРЕСА_1 . Визнано дійсним біржовий договір №2-Б від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Вера», яке діяло на підставі доручення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , з приводу продажу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_2 .

05 травня 2021 року ОСОБА_1 , особа, яка не приймала участь при розгляді справи, подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

У клопотанні про поновлення строку вказувала про те, що їй не було відомо про рішення суду, оскільки вона не була залучена до участі у справі та не отримувала його копію. Для можливості реалізації права на апеляційне оскарження рішення вона вимушена було поїхати на окуповану територію до Шахтарського міськрайонного суду з метою отримання матеріалів справи. У грудні 2018 року зверталася до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області із заявою про відновлення втраченого провадження, яке відновлено було частково та лише 30 березня 2021 року, а тому тільки після цього вона змогла подати апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що Шахтарський міськрайонний суд Донецької області не мав законних підстав та повноважень для розгляду питання, яке стосується нерухомого майна, що знаходиться в Подільському районі м.Києва, суд не мав розглядати питання стосовно визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_4 , оскільки на момент розгляду справи він не був власником житлового будинку та не втрачав документ, який засвідчує його право власності на будинок.

Звертала увагу, що біржовий договір, який було укладено на товарній біржі «ДАЛІСА» та за яким ОСОБА_2 став власником всього житлового будинку, не був нотаріально посвідчений та по ньому не була здійснена державна реєстрація, що свідчить про нікчемність правочину. Крім того, судом не було залучено її до участі у справі, яка є законним власником житлового будинку. Вона не підписувала біржовий договір, грошові кошти за ним не отримувала, наміру продажу житлового будинку не мала. Вважає, що було вчинено злочини за ознаками статей 190 та 358 КК України, внаслідок чого її було протиправно позбавлено права власності на житловий будинок на підставі підроблених документів.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 березня 2021 року відновлено частково втрачене судове провадження у справі №2-7772/10 в частині наданих суду ОСОБА_1 прошитих та засвідчених матеріалів цивільної справи на 37 аркушах, які видані з архіву Шахтарського міськрайонного суду Донецької області, який знаходиться на окупованій території та процесуальні рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року, ухвалу Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 30 березня 2011 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 07 жовтня 2013 року, ухвалу Верховного Суду України від 09 квітня 2011 року.

31 травня 2021 року ухвалою Донецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року повернуто особі, яка її подала.

28 червня 2023 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Донецького апеляційного суду від 31 травня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року, відкрито провадження за її апеляційною скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року скасовано. Зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Мамася М.О. задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова Верховного Суду від 24 січня 2024 року мотивована тим, що в ухвалі апеляційного суду від 15 вересня 2023 року, вирішуючи процесуальне питання про поновлення строку на апеляційне оскарження й поновивши його, суд вказав лише таке (дослівно): «Перевіривши матеріали справи та зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження судового рішення пропущено з поважних причин та його необхідно поновити».

При цьому, зазначаючи про якісь «встановлені обставини», апеляційний суд у тексті ухвали на них взагалі не посилається. Отже, апеляційним судом належним чином не перевірено, чи наведено ОСОБА_1 поважні причини пропуску більше ніж на 11 років строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, чи наявні правові підстави для його поновлення, чи не свідчить таке поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року, і зазначенням причини поновлення строку та відкрито провадження за її апеляційною скаргою.

28 лютого 2024 року представник ОСОБА_3 адвокат Мамась М.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказував, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені на законних підставах. З врахуванням того, що матеріали даної справи є відновленими частково, апеляційний суд позбавлений права у повному обсязі перевірити законність та обґрунтованість рішення. Неможливість повного відновлення матеріалів справи, не може бути підставою для скасування рішення суду.

Під чассудового засідання12березня 2024року представник ОСОБА_3 адвокат Мамась М.О. заявив клопотання про закриття апеляційного провадження з підстав того, що права ОСОБА_1 оскаржуваним нею рішенням порушені лише частково, оскільки вона є власницею лише 1/4 частині спірного майна.

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Частиною 1 ст.352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістомуказаної статтіправо наапеляційне оскарженнямають особи,які небрали участіу справі,проте ухваленесудове рішенняпорушує відповідніправа таобов`язки,якими такіособи наділені,завдає шкодитаким особам,що виражаєтьсяв несприятливихнаслідках дляних.

При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що судом вирішено питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є важливим завданням апеляційного суду. Виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати апеляційний перегляд по суті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Дослідивши матеріали справи та доводи клопотання колегія суддів вважає, що підстави для закриття апеляційного провадження відсутні.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Під час розгляду справи за позовом ТОВ «ІНВІК» до постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА» по справі №08/11/01 недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , Шахтарським міськрайонним судом Донецької області було встановлено, що у 2009 році до постійно діючого третейського суду «Факт» ОСОБА_2 подав позовну заяву до ТОВ «ІНВІК» про визнання дій ТОВ «ІНВІК» неправомірними та про зобов`язання вчинити певні дії. Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтував тим, що 01 жовтня 2008 року на підставі біржового договору №2Б він придбав у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 об`єкт нерухомості: 2/4 житлового будинку цегляного, розташованого у АДРЕСА_2 , жилою площею 235 кв.м. Відповідно до правил біржової торгівлі товарної біржі «Даліса», приймати участь у біржових торгах продавець та покупець особисто не можуть, а тільки через брокерські контори, у зв`язку з чим ОСОБА_2 повинен був підписати з брокерською конторою ТОВ «ІНВІК договір доручення №2-п від 16 вересня 2008 року, відповідно до якого товариство взяло на себе зобов`язання від імені та за рахунок ОСОБА_3 придбати на біржових торгах, які проводила товарна біржа «Даліса», об`єкт нерухомості: 2/4 житлового будинку цегляного, розташованого у АДРЕСА_2 , жилою площею 235 кв.м.

На підставі п.2.5 договору доручення №2-П ТОВ «ІНВІК взяв на себе зобов`язання нотаріально посвідчити біржовий договір №2-Б від 01 жовтня 2008 року, підписаний між ОСОБА_4 та продавцем нерухомості, а також взяв на себе зобов`язання зареєструвати право власності на зазначений вище об`єкт нерухомості. Після цього ОСОБА_2 прибув до офісу ТОВ «ІНВІК з проханням нотаріально посвідчити біржовий договір №2-Б, на що йому відповіли, що цього зробити не зможуть з причин того, що продавець даного об`єкта нерухомості не передав усіх документів, на підставі яких позивач зміг би нотаріально посвідчити біржовий договір № 2-Б.

08 листопада 2008 року постійно діючим третейським судом «Факт» було розглянуто спір між ОСОБА_4 і брокерською конторою ООО «ІНВІК» про визнання права власності на об`єкти нерухомості: 2/4 зазначеного житлового будинку. Позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено в повному обсязі. Визнано ОСОБА_3 добросовісним набувачем майна, придбаного за біржовим договором від 01 жовтня 2008 року за №2-Б, а саме об`єкт нерухомості: житловий будинок АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на вказане нерухоме майно.

Визнано дійсним біржовий договір №2-Б від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Вера», яке діяло на підставі доручення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , з приводу продажу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_2 .

ТОВ «ІНВІК» вважав, що винесене відповідачем рішення по справі №08/11/01 є незаконним та підлягає скасуванню.

Представником третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 ОСОБА_6 було подано зустрічний позов, який було обґрунтовано тим, що первісний позов не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Стаття 3 Закону України «Про третейські суди» встановлює: завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Крім того, відповідно до ст.5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. На думку ОСОБА_3 посилання позивача на ч.7 ст.6 Закону України «Про третейські суди», доповнену згідно із Законом N 1076-VI від 05 березня 2009 року, є безпідставним, оскільки на час прийняття рішення постійно діючим третейським судом по справі №08/11/01, тобто за станом на 01 листопада 2008 року дане доповнення не діяло і воно набрало юридичної сили тільки 31 березня 2009 року. Теж саме стосується і доповнень до ст.51 Закону України «Про третейські суди».

На підставі вищенаведеного, суд залишив без задоволення заяву ТОВ «ІНВІК» до постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА» по справі №08/11/01 недійсним, а зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнив у повному обсязі.

Однак з висновком суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки суд дійшов до нього з порушенням норм процесуального права.

Так, доводи апеляційної скарги про те, що Шахтарський міськрайонний суд Донецької області не мав законних підстав та повноважень для розгляду питання, яке стосується нерухомого майна, що знаходиться в Подільському районі міста Києва та те, що судом не було залучено її до участі у справі, заслуговують на увагу виходячи з наступного.

ОСОБА_1 вказує про те, що вона, будучи власницею спірного майна, не була залучена до участі у справі та наголошує на тому, що 17 липня 2000 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 (в рівних частках для кожного).

29 серпня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 укладений договір дарування, відповідно до умов якого остання прийняла в дар 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

23 травня 2008 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладений договір дарування частини житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_8 подарувала у рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_9 належну їй частину вказаного житлового будинку.

У зв`язку із чим, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що вона повинна була бути залучена до участі у справі, оскільки із наданих нею доказів вбачається, що вона є власницею 1/4 частини спірного нерухомого майна.

Відповідно до ст.114 ЦПК України (у редакції закону чинній на час подання позову) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або його основної частини.

Аналогічні положеннямістяться ів статті30чинного ЦПКУкраїни.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п.5 постанови Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, правила виключної підсудності діють також у випадку пред`явлення кількох позовних вимог, пов`язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність.

Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Однак суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вище обставини, у достатній мірі не врахував вимоги закону під час відкриття провадження у справі та розгляду справи по суті.

З матеріалівсправи вбачається,що Шахтарський міськрайонний суд Донецької області, розглянувши позов ТОВ «ІНВІК» до постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА» по справі №08/11/01 недійсним та зустрічний позов ОСОБА_10 та задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_3 та визнавши за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , зробив це з порушенням виключної підсудності, оскільки вирішив питання про нерухоме майно, що знаходиться у Подільському районі м.Києва.

При цьому суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Відповідний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №125/1267/16-ц.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Згідно ст.378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини та наведені вимоги процесуального закону, колегія суддів вважає, що оскаржуване ОСОБА_1 рішення постановлене судом із порушенням правил підсудності, тому у відповідності до ст.378 ЦПК України оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи для розгляду по суті до Подільського районного суду м.Києва.

При скасуванні рішення суду з зазначених підстав апеляційний суд вважає також недоцільним робити аналіз іншим доводам апеляційної скарги, оскільки вони можуть стати предметом розгляду при новому розгляді справи.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду скасовано з направленням до Подільського районного суду м. Києва, для розгляду за підсудністю, то у даному випадку розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.367,374,378,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнитичастково.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року скасувати та справу направити на розгляд до Подільського районного суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: А.П.Барильська

М.О.Макаров