Постанова

від 25.01.2024 по справі 380/18177/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Київ

справа № 380/18177/22

адміністративне провадження № К/990/23475/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року (головуючий суддя Желік О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року (головуючий суддя Ніколін В.В., судді: Гінда О.М., Пліш М.А.) у справі № 380/18177/22 за позовом Державної служби геології та надр України до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про анулювання спеціального дозволу на користування надрами,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

16 грудня 2022 року Державна служба геології та надр України (далі також позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі також відповідач або Самбірське ВУВКГ), у якому просила припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3897 від 15 червня 2006 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року провадження у справі закрито.

Роз`яснено позивачу, що спір може бути вирішено в порядку господарського судочинства в межах справи № 914/70/22 про банкрутство Самбірського ВУВКГ.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року залишено без змін.

03 липня 2023 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 29 червня 2023 року, у якій скаржник просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

04 серпня 2023 року від відповідача надійшов відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення судів залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 14 лютого 2022 року у справі № 914/70/22 було відкрито провадження у справі про банкрутство Самбірського ВУВКГ.

Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог боржника Самбірського ВУВКГ та призначено розпорядником його майна арбітражного керуючого.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство позивача спірні правовідносини набувають ознак, не притаманних адміністративним, та з урахуванням предмету судового розгляду підлягають вирішенню у господарському суді.

Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій враховані висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року в справі № 905/2030/19 (905/1159/20) щодо застосування положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі також КУзПБ).

Судом апеляційної інстанції зауважено, що позиція позивача зводиться до того, що позовна вимога припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами є немайновою вимогою та не пов`язана зі справою про банкрутство відповідача.

Щодо такої позиції позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що в кожному конкретному випадку необхідно аналізувати чи існує кореляція між такою немайновою вимогою до боржника та провадженням у справі про банкрутство.

На думку колегії суддів, хоч і анулювання спеціального дозволу на користування надрами прямо не пов`язане зі справою про банкрутство, однак у разі ліквідації відповідача анулювання його спеціального дозволу на користування надрами є не логічним та не актуальним, відтак саме господарський суд має вирішувати це питання.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права; висновки судів не відповідають обставинам справи; судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення у справі.

Наполягає на відсутності правового висновку щодо питання застосування статті 26 Закону України про надра щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами, наданого надрокористувачу, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Стверджує, що Держгеонадра діє як суб`єкт владних повноважень, який в свою чергу забезпечує реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу покликається на правові висновки, викладені у постанові КГС ВС від 27 квітня 2022 року у справі № 27/104б, у постанові ВП ВС від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Стверджує, що з огляду на здійснення щодо відповідача провадження у справі про банкрутство, підвідомчість цього спору слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше та яким розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 914/70/22 про банкрутство ВУВКГ.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Проаналізувавши підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів у цій справі, є визначення юрисдикції цього спору.

Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - Господарський процесуальний кодекс України (далі також ГПК України), Цивільний процесуальний кодекс України (далі також ЦПК України), КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1- 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначену правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 2 Кодексу України про надра його завданням є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

За змістом статті 14 Кодексу України про надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промисловою розробкою родовищ); задоволення інших потреб.

Статтею 60 Кодексу України про надра передбачено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов`язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України.

Згідно з частиною 1 статті 61 Кодексу України про надра державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1174 затверджено Положення про Державну службу геології та надр України (далі - Положення №1174).

Згідно з пунктом 1 Положення № 1174 Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1174 основними завданнями Держгеонадра є, у тому числі, реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Згідно з підпункту 10 пункту 4 Положення № 1174 Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення.

Отже, в цій справі суб`єкт владних повноважень звернувся в межах, наданих чинним законодавством повноважень, з немайновою вимогою припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3897 від 15 червня 2006 року.

У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно в значенні, визначеному КАС України.

Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Отже, саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Статтею 7 цього Кодексу визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено спори щодо реалізації державним органом своїх повноважень зі здійснення державного контролю за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України.

Зазначення у статті 7 КУзПБ «всі майнові спори» та спори «щодо інших вимог до боржника» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України).

За змістом частини 5 статті 46 КАС України юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Згідно із статтею 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами цих норм судам необхідно встановлювати наявність права на звернення до суду, предмет спору, та склад учасників.

Колегія суддів також враховує, що за сталою судовою практикою підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Отже, за таких вимог норм процесуального права необхідно встановлювати наявність або відсутність норми матеріального права, яка передбачає право суб`єкта владних повноважень звертатись із відповідним позовом до юридичної особи.

В цьому контексті, щодо дотримання судами попередніх інстанцій вимог наведених норм КАС України, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров`я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.

Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку.

Верховним Судом України у постановах від 25 червня 2011 року у справі №21-36а11, від 19 вересня 2011 року у справі №21-164а11 та від 10 грудня 2013 року у справі №21-450а13 та постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №802/4846/13-а, від 26 червня 2018 року у справі № 802/923/14-а та від 10 жовтня 2018 року у справі № 812/1735/17 зроблено правовий висновок про те, що право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку. У разі відсутності спору відповідач має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 7 частини першої статті 26 Кодексу, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів це право припиняється у судовому порядку.

Також при розгляді цих справ було визначено, що зазначені спори необхідно розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів також враховує, що при розгляді такої категорії справ Верховний Суд неодноразово наголошував, що стаття 26 Кодексу України про надра, яка передбачає припинення права користування надрами за ініціативою суб`єкта владних повноважень в судовому порядку, спрямована на захист інтересів надрокористувачів, оскільки законом презюмується, що саме судовий порядок є додатковою гарантією ефективного захисту прав надрокористувача (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 240/6006/18).

За такого правового регулювання та сталої судової практики, Верховний Суд критично оцінює покликання позивача на правові позиції, викладені у постанові КГС ВС від 27 квітня 2022 року у справі № 27/104б, у постанові ВП ВС від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Водночас колегія суддів звертає увагу, що у справах, на які покликались суди попередніх інстанцій та скаржник, учасники спірних правовідносин, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та їх правове регулювання є відмінними. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у цих справах зі справою, що переглядається.

Також Верховний Суд звертає увагу, що ВП ВС у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 відступила від правових висновків, викладених у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір може бути вирішено в порядку господарського судочинства в межах справи № 914/70/22 про банкрутство Самбірського ВУВКГ не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, тому є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За наведеного правового регулювання та обставин справи, ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року у справі № 380/18177/22 підлягають скасуванню, а справа, що розглядається - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року у справі № 380/18177/22 скасувати.

Справу № 380/18177/22 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа