Рішення

від 16.01.2024 по справі 903/746/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 січня 2024 року Справа № 903/746/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-французького підприємства Люватам-ЛТД

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державний реєстратор відділу Центр надання адміністративних послуг у м.Нововолинську Виконавчого комітету Нововолинської міської ради

про скасування протоколу зборів засновників, скасування державної реєстрації змін і доповнень до установчих документів, державну реєстрацію змін складу засновників (учасників) юридичної особи, повідомлення інших учасників юридичної особи,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: Таращук О. В., адвокат, ордер серія АС № 1069763 від 29.07.2023;

від третьої особи: н/з.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-французького підприємства Люватам-ЛТД, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якому просив:

- скасувати протокол № 1 зборів учасників СУФП Люватам-ЛТД від 28.09.1999;

- скасувати зміни та доповнення в статуті СУФП Люватам-ЛТД, зареєстровані виконкомом Нововолинської міської ради народних депутатів 22.11.1999 рішенням № 407-р віл 20.11.1999 та затверджені протоколом зборів учасників СУФП Люватам-ЛТД від 28.09.1999;

- скасувати державну реєстрацію змін і доповнень в установчому договорі СУФП Люватам-ЛТД від 04.11.1999, зареєстровані виконкомом Нововолинської міської ради народних депутатів 22.11.1999 рішенням № 407-р віл 20.11.1999;

- витребувати з чужого незаконного володіння частку у статутному капіталі ТзОВ СУФП Люватам-ЛТД у розмірі 25 % на користь ОСОБА_1 у спадкоємця ОСОБА_4 , його дружини, ОСОБА_2 ;

- зобов`язати державного реєстратора центру надання адміністративних послуг Нововолинської міської ради внести зміни та доповнення до установчих документів в новій редакції;

- зобов`язати СУФП „Люватам - ЛТД„ повідомити інших учасників Товариства, які входили до складу засновників, зокрема, ОСОБА_5 , який володів часткою 5% - 1800 грн.; ОСОБА_6 , який володів 5% - 7050 грн; ОСОБА_7 , яка володіла 2% - 2820 грн, оскільки позов може вплинути на їх права та інтереси, та залучити їх до справи на розсуд суду, позаяк йому місце провисання зазначених осіб невідоме та відсутні будь-які контакти.

Ухвалою суду від 24.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№01-52/851/23 від 17.07.2023) залишено без руху; надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме: визначення змісту позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що відповідачі заволоділи його часткою в статутному капіталі рейдерським шляхом, зловживаючи його довірою.

04.08.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про усунення недоліків в якій просить пункт 2 прохальної частини позовної заяви викласти в такій редакції:

- визнати дії ОСОБА_3 по прийняттю рішення оформленого протоколом №1 зборів засновників СУФП Люватам ЛТД, від 28 вересня 1999 року про передачу частки ОСОБА_1 у розмірі 25% ОСОБА_8 , громадянину Франції, протиправними та незаконними, та такими що заподіяли матеріальної та моральної шкоди, які оцінює у розмірі 1200000,00 грн, яку ОСОБА_1 буде відшкодовувати у окремому позовному провадженні.

Ухвалою суду від 09.08.2023 у відкритті провадження в частині позову до ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та незаконними відмовлено; в іншій частині прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 27.02.2024; зобов`язано позивача протягом двадцяти робочих днів з дня отримання даної ухвали надати суду переклади на французьку мову з нотаріальним засвідченням вірності, у двох примірниках: ухвали Господарського суду Волинської області від 09.08.2023 у справі № 903/746/23 та позовної заяви з доданими до неї документами; роз`яснено ОСОБА_1 , що у випадку невиконання вимог, викладених у пункті 7 резолютивної частини цієї ухвали, судом буде розглядатися можливість щодо застосування відповідних процесуальних заходів, передбачених ГПК України; у випадку неотримання судом від позивача протягом двадцяти робочих днів з дня отримання даної ухвали суду перекладів на французьку мову з нотаріальним засвідченням вірності, у двох примірниках: ухвали Господарського суду Волинської області від 09.08.2023 у справі № 903/746/23, позовної заяви з доданими до неї документами, що підлягає врученню, призначено резервну дату судового засідання на 27.09.2023; попереджено сторін, що офіційні документи, що походять з інших держав, надаються суду після їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України; зупинено провадження у справі № 903/746/23 до наступного підготовчого засідання у справі.

04.09.2023 відповідач-1 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити через безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зазначають, що позивач ОСОБА_1 добровільно, керуючись нормами Статуту та Установчого договору, чинного законодавства дійсного на момент спірних правовідносин, вийшов із складу засновників товариства на підставі заяви від 29.09.1999 року, отримав компенсацію вартості його частки - автомобіль модель Рено, двигун № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 та не мав жодних претензій до товариства щодо його виходу протягом 24 років, що минули. Вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, спрямованою на припинення корпоративних відносин з товариством з ініціативи учасника товариства, вчинення якої реалізується учасником шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної учасником. Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. З моменту виходу особи зі складу учасників товариства така особа втрачає корпоративні права учасника, зокрема право на участь в управлінні справами товариства, на участь у загальних зборах учасників товариства. Жодні твердження про шахрайські дії, тиск, не усвідомлення того, що вчиняла особа, не відповідають дійсності.

06.09.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав повідомлення № 16 від 01.09.2023 в якому просить здійснити переклад позовної заяви з додатками за рахунок державного бюджету. До повідомлення долучає копію ухвали суду від 09.08.2023 з перекладом на французьку мову з нотаріальним засвідченням вірності, у двох примірниках. Дане повідомлення з додатками приєднано до матеріалів справи.

04.09.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2023.

05.09.2023 на електронну адресу суду надійшов лист Північно-західного апеляційного господарського суду № 903/746/23/5761/23 з проханням направити матеріали справи № 903/746/23 до суду апеляційної інстанції у зв`язку з надходженням апеляційної скарги ОСОБА_1

11.09.2023 матеріали справи № 903/746/23 було направлено до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2023 у справі № 903/746/23.

18.10.2023 матеріали справи № 903/746/23 повернуто до Господарського суду Волинської області.

Враховуючи, що станом на 27.09.2023 (дата резервного засідання) справа знаходилась в суді апеляційної інстанції судове засідання не відбулося.

27.09.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про продовження строку для надання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 23.10.2023 провадження у справі № 903/746/23 поновлено з 15.11.2023; повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 15.11.2023.

06.11.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив № 29 від 02.11.2023, яка залишена судом без розгляду.

Також 06.11.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про забезпечення огляду доказів, яка залишена судом без задоволення.

Проте, враховуючи, що в даному випадку письмові докази є в наявності у відповідача -1, оскільки ними подано копію інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції, суд дійшов висновку, що встановлення факту відповідності письмових доказів, копії яких долучено відповідачем до відзиву, повинно здійснюватись судом шляхом вчинення такої процесуальної дії як дослідження оригіналів письмових доказів в підготовчому засіданні, а не шляхом забезпечення огляду доказів за їх місцезнаходженням.

08.11.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державного реєстратора відділу Центр надання адміністративних послуг у м.Нововолинську Виконавчого комітету Нововолинської міської ради, яка задоволена судом.

Ухвалою суду від 15.11.2023 постановлено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування частки із чужого незаконного володіння залишити без розгляду та відкладено підготовче судове засідання на 07.12.2023 на 10:30 год..

29.11.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про надання оригіналу письмового доказу інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції для огляду у судовому засіданні.

29.11.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву № 33 від 24.11.2023 про колегіальний розгляд справи, у задоволенні якого судом було відмовлено.

07.12.2023 позивач подав клопотання № 36 від 07.12.2023 про проведення розгляду справи без його участі, яке суд постановив повернути без розгляду.

Також у судовому засіданні 07.12.2023 судом розглянуто клопотання позивача про витребування доказів, що було викладеного у відповіді на відзив № 29 від 02.11.2023 та клопотання про залучення на розсуд суду до участі у справі як третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які суд залишив без задоволення.

У судовому засіданні 07.12.2023 судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 18.12.2023. Ухвалою суду від 07.12.2023 повідомлено учасників у справі про те, що розгляд справи по суті відбудеться 18.12.2023.

18.12.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про відвід судді та призначення розгляду справи № 903/746/23 у колегіальному складі.

Ухвалою суду від 18.12.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_1 № 39 від 18.12.2023 про відвід судді та призначення колегіального розгляду справи відмовлено.

Ухвалою суду від 07.12.2023 повідомлено учасників у справі про те, що розгляд справи по суті відкладено та відбудеться 16.01.2024.

28.12.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву на підставі 82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про огляд доказів за їх місцезнаходженням, яку суд ухвалив на місці залишити без розгляду, з огляду на таке.

Згідно п.7 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

У відповідності до ст. 118 ГПК Укрїни право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи положення п.7 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження та вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше, проте позивачем зазначену заяву подано після закриття підготовчого провадження, тобто з пропуском строку на вчинення процесуальних дій встановленого законом, без клопотання про його поновлення за наявності поважних причин.

У судовому засіданні 16.01.2024 представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

Позивач у справі в судове засідання 16.01.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення 22.12.2023 поштового відправлення № 4301040786761.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача в судове засідання 16.01.2024 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення 22.12.2023 поштового відправлення № 4301040786753.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

відповідно до протоколу зборів учасників СУФП «Люватам-ЛТД» №1 від 28 вересня 1999 року вирішено передати частку позивача ОСОБА_1 у розмірі 25% ОСОБА_9 , при цьому внески засновників в Статутному фонді розподілили таким чином: ОСОБА_10 - 90% - 32400 грн, ОСОБА_3 - 10% - 3600 грн. Окрім того даним рішенням, що оформлено протоколом вирішено прийняти зміни та доповнення до Статуту товариства та Установчого договору відповідача у запропонованій редакції (а.с.35 Том 1).

Як вбачається із заяви від 29 вересня 1999 року позивач ОСОБА_1 заявив, що виходить із Спільного українсько - французького підприємства Люватам ЛТД. Повідомив, що на отримання частки у відповідача не претендує, оскільки компенсацію отримав у вигляді автомобіля модель РЕНО, двигун № НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Підпис на заяві позивача посвідчено державним нотаріусом Нововолинської нотаріальної контори та зареєстровано у реєстрі за номером 1-2946 ( а.с. 36 на звороті Том 1).

22 листопада 1999 року виконкомом Нововолинської міської Ради народних депутатів зареєстровано зміни і доповнення в Установчому договорі відповідача, де у пункті 1 зазначено внести зміни та доповнення до установчого договору про створення відповідача, посвідченого Нововолинською державною нотаріальною конторою 19 липня 1997 року за № 1-5138, у зв`язку з виходом з числа засновників позивача. Підписи до змін і доповнень засвідчено Нововолинською державною нотаріальною конторою 4 листопада 1999 року (а.с. 37 Том 1)

У пункті 2 зазначено, що пункт 18 викласти у новій редакції, а саме: 18. ОСОБА_10 - 90 % - 32 400 гривень, у вигляді технологічного обладнання і готівкових коштів; ОСОБА_3 - 10% - 3600 гривень у вигляді готівкових коштів.

Дані зміни та доповнення внесені в Статут відповідача і затверджені зборами учасників 28 вересня 1999 року. Підписи посвідчені Нововолинською державною нотаріальною конторою 22 листопада 1999 року.

У вищенаведених змінах зазначено, що пункт 1.2 читати у наступній редакції: учасниками (засновниками) відповідача є: ОСОБА_10 , громадянин Франції; ОСОБА_3 , громадянин України.

Пункт 3.4 висвітлено в наступній редакції: у створенні Статутного фонду підприємства беруть участь своїми вкладами: ОСОБА_10 90% - 32 400 гривень у вигляді технологічного обладнання і готівкових коштів; ОСОБА_3 - 10 % - 3600 гривень у вигляді готівкових коштів.

З даного вбачається, що вихід учасника відповідача позивача ОСОБА_1 оформлено протоколом № 1 зборів учасників відповідача від 28 вересня 1999 року, рішення якого не оскаржується позивачем.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі ГК України) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Суд звертає увагу позивача, що протокол загальних зборів є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом за змістом статті 20 ГК України, з огляду на те, що він не має обов`язкового характеру та виданий органом юридичної особи, а не державним органом чи органом місцевого самоврядування. У судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів, а не скасувано протокол.

Господарські суди мають відмовляти в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи. (п. 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25 лютого 2016 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин")

Частиною 1 статті 173 ГПК України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Вимоги про скасування змін та доповненнь в статуті СУФП «Люватам-ЛТД», зареєстровані виконкомом Нововолинської міської ради народних депутатів 22.11.1999 рішенням № 407-р віл 20.11.1999 та затверджені протоколом зборів учасників СУФП «Люватам-ЛТД» від 28.09.1999; скасування державної реєстрацію змін і доповнень в установчому договорі СУФП «Люватам-ЛТД» від 04.11.1999, зареєстровані виконкомом Нововолинської міської ради народних депутатів 22.11.1999 рішенням № 407-р від 20.11.1999, зобов`язання державного реєстратора вчинити дії, повідомлення інших учасників юридичної особи є похідними від позовної вимоги про скасування протоколу № 1 зборів учасників СУФП «Люватам-ЛТД» від 28.09.1999 року.

Аналіз змісту та характеру заявлених позивачем вимог свідчить про те, що позивач, звертаючись до суду з вищеописаним позовом прагнув відновити себе у складі учасників відповідача, який існував до 29 вересня 1999 року.

Проте, в ході судового розгляду ОСОБА_1 не спростував факт написання заяви від 29 вересня 1999 року про вихід із Спільного українсько - французького підприємства Люватам ЛТД.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах, які склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених корпоративних прав позивача ОСОБА_1 у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі та склад учасників відповідача, тобто пов`язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому ефективність обраного позивачем способу захисту його порушених корпоративних прав визначається з урахуванням можливості (у разі задоволення позову поновити такі права, у цьому випадку - здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі та склад учасників відповідача).

Поряд з тим, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

17 червня 2018 року набрав чинності Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" № 2275-VІІІ від 6 лютого 2018 року, який визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Даним Законом України № 2275-VІІІ від 6 лютого 2018 року внесені зміни до законів України, зокрема до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (пункту 5 глави VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" № 2275-VІІІ від 6 лютого 2018 року). Зокрема стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" доповнена пунктом 5, який визначає перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; один із таких відповідних документів, зокрема: судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

При цьому в розумінні пункту 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" заявником, який може звернутися за вчиненням реєстраційних дій, є позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства чи судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача (витребування з його володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Отже, у частині 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній з 17 червня 2018 року) міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто, у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

У пунктах 60 - 61 постанови Велика Палата Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) зробила висновок, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

У пункті 32 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 466/3221/16-а та пункті 43 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 Велика Палата також вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Цей висновок був застосований та підтверджений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19); пункті 7.62 постанови від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/19 (провадження № 12-145гс19); пункті 44 постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20).

Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів.

Суд констатує, що перелік способів захисту учасників ТОВ та ТДВ міститься у статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

Аналіз частини 5 статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" свідчить про те, що учасник товариства може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу ТОВ/ТДВ та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ і ТДВ, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту.

Відтак, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини 5 статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), то належним способом захисту в цьому разі є саме позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.

Під час розгляду справи за належною позовною вимогою, яка відповідає підпунктам "д" або "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", суд у мотивувальній частині рішення дає правову оцінку рішенням загальних зборів учасників товариства, які, на думку позивача, призвели до порушення його прав.

В той же час суд наголошує на тому, що відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Крім того, у пункті 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в справі №923/876/16 зазначено, що, ухвалюючи рішення про задоволення позову одного із учасників товариства, суди мали врахувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються.

Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які у разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Дослідивши матеріали справи, зокрема, протоколи загальних зборів та статути відповідача, суду зауважує, що склад учасників відповідача відрізняється від складу учасників, який прагне відновити позивач, оскільки склад учасників відповідача змінювався (а.с.123-129 Том 1).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником та кінцевим бенефіціарним власником відповідача із часткою у 100 %, що становить 141 000 гривень є громадянка Франції - ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 вступила до складу учасників відповідача як спадкоємець майна учасника відповідача - її чоловіка - ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, суд констатує, що рішення у цій справі (у разі задоволення позову) буде стосуватися та впливати на права та інтереси інших учасників, як колишніх, так і існуючого.

Розглядаючи дані позовні вимоги з урахуванням усього вищеописаного суд наголошує, що право на мирне володіння своїм майном гарантоване та закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол).

При цьому предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків його дії.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного, "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності (рішення ЄСПЛ у справах "Колишній король Греції та інші проти Греції" (заява №25701/94), "Трегубенко проти України" (заява №61333/00)).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу'' в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Статтею 14 ГПК України передбачений принцип диспозитивності господарського судочинства, який передбачає позицію позивача щодо вибору способу захисту з урахуванням тієї обставини, що роль суду зведена до організації господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов`язків, і суд не повноважний визначати спосіб захисту без відповідного звернення зацікавленої особи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №903/857/17, від 28.05.2020 у справі №917/750/19.

Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України(далі ЦК України) цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд має виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (пункт 14)).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, спосіб захисту права, який не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту корпоративних прав колишнього учасника товариства, це є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи те, що позовні вимоги у справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, позов не підлягає до задоволення.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач - ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, а тому на підставі п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Відповідно до ч.3 ст. 129 ГПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в :

у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 26.01.2024.

СуддяА. С. Вороняк