Рішення

від 18.12.2023 по справі 367/5485/17

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/5485/17

Провадження №2/367/255/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

18 грудня 2023 року Ірпінський міський суд Київської областів складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі судових засідань Балинської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним,

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будрегіонінвест» про визнання правочину удаваним, в якій позивач просить суд визнати Договір про спільну діяльність в будівництві житлових будинків № 1/2012 від 14.02.2012 року удаваним в частині сторін, а саме ОСОБА_2 , судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтуванняпозову,зазначено,що з13.05.2005року по23.05.2017року ОСОБА_1 ,та ОСОБА_3 перебували ушлюбі.Позивач тайого колишнядружина проживаютьу службовомужилому приміщені(гуртожитку),яке позивачубуло наданоМіністерством оборониУкраїни,як військовослужбовцюЗС України.Проживаючи увищезазначеному гуртожитку,у зв?язкуіз чисельними незручностямивиникла необхідністьпридбання власногожитла.У зв?язкуз тим,що позивачє військовослужбовцем,щоб невтратити правона проживанняв службовомуприміщені,позивачем тайого дружиною буловирішено приховатифакт купівлінерухомого майна,а самеформально оформившинову квартируна матидружини позивача, ОСОБА_2 .24.05.2013року між ОСОБА_2 таТОВ "Будрегіонінвест"був укладенийдоговір №1/2012від 14.02.2012про спільнудіяльність вбудівництві житловихбудинків,згідно якого ОСОБА_2 інвестувала грошів будівництво,а іншасторона забов?язаласьпередати їйу власнітьквартиру АДРЕСА_1 ,загальною площею35,6кв.м.,вартістю 28471,50доларів США.27.08.2014року, ОСОБА_2 отрималаправо власностіна квартиру АДРЕСА_1 ,загальною площею35,6кв.м. Вважає, що Договір про спільну діяльність в будівництві житлових будинків № 1/2012 від 14.02.2012 року укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Будрегіонінвест" є удаваним, та укладений з метою приховання фактичного власника квартири, що підтверджується наступним. Позивачу на праві приватної власності належала квартири АДРЕСА_2 . 24.05.2013 року позивач разом з сестрою продали вищевказану квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу від 24.05.2013року. Внаслідок продажу позивач отримав 160 000,00грн., які він вніс в якості першого внеску для придбання квартири АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою, яка ніде не працювала та не могла виплачувати гроші за вищевказану квартиру, оскільки її грошове забезпечення складалося лише з пенсії, що унеможливлює здійснювати платежі в таких сумах. Гроші на оплату всіх внесків, позивач отримував за рахунок своєї трудової діяльності. Так, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 35, 6 кв. м. формально оформлена на відповідача ОСОБА_2 , фактично власником є ОСОБА_1 , оскільки всі гроші які йшли на виплату внесків за дану квартиру були отримані позивачем за рахунок його заробітної плати. Виходячи з вищевикладеного, просив визнати Договір про спільну діяльність в будівництві житлових будинків №1/2012 від 14.02.2012 року удаваним у частині сторін. А тому необхідно застосувати наслідки удаваності правочину та визнати власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Пархоменко О.В. від 17 жовтня 2017року було відкрито провадження у справі.

29.01.2018 року від представника відповідачкии ОСОБА_4 надійшла заява про застосування строку позовної давності. В обґрунтування якої зазначила, що із доводів позовної заяви слідує те, що, на думку Позивача, його право порушене Договором про спільну діяльність в будівництві житлових будинків № 1/2012 від 14.02.2012 року, який він оскаржує в частині сторін. Цивільно-правові відносини між ОСОБА_2 та ТОВ "Будрегіонінвест" розпочались після укладення між ними Додаткової угоди від 24.05.2013 року № 234/2 до Договору про спільну діяльність в будівництві житлових будинків №1/2012 від 14.02.2012 року. Як вбачається з позовної заяви, про існування двох вищевказаних договорів Позивач знав з моменту їх підписання ОСОБА_2 та ТОВ "Будрегіонінвест", а також був знайомий з умовами їх укладання. Отже, з цього слідує, що станом на 24 травня 2013 року Позивач знав про те, що його права начебто порушені, а також мав можливість ознайомитись з договором, який начебто порушує його права. З цього слідує, що строк протягом якого Позивач мав право звернутись до суду з даним позовом закінчився 24 травня 2016 року.

Також відпредставника відповідачки ОСОБА_4 надійшов відзивна позов,у якомузазначила,що упозовній заявіпозивач обґрунтувавсвої вимоги,посилаючись наст.235ЦК України.Утім жоднихобставин,наявність якихдозволяють застосуватиправовий механізм,передбачений вказаноюнормою позовназаява немістить. Також, оскільки між сторонами оскаржуваного правочину, тобто між ОСОБА_2 та ТОВ "Будрегіонінвест" були встановлені правовідносини, які і випливали зі змісту даного правочину, а також у сторін виникли права й обов`язки, що також випливають зі змісту договору про спільну діяльність, який оскаржується, а отже, сторони не мали на меті приховати будь-який інший правочин, тому даний правочин не може бути визнаий удаваним у розумінні статті 235 ЦК України. Також зазначила, що внаслідок продажу квартири АДРЕСА_2 , якої належала позивачу на праві приватної власності, він отримав 160 000 грн., які були внесені в якості першого внеску для придбання квартири не знаходять підтвердження в матеріалах судової справи, адже позивач не надав жодного доказу вчинення даної угоди, тобто копії договору купівлі-продажу, та доказів отримання вищезазначеної суми коштів. Крім цього, Позивач додав копії квитанцій на підтвердження здійснення внесків за вищевказану квартиру, однак кожна оплата за цими квитанціями - на рахунок ТОВ "Будрегіонінвест" здійснювалась саме Відповідачем, про що вказує її прізвище та ініціали на кожній із квитанцій. На підтвердження своїх вимог, Позивач падав квитанцію № 336077324 від 20.05.2014 року, однак, вважають, що дана квитанція жодним чином не стосується предмету спору, оскільки за даною квитанцією було проведено операцію купівлі іноземної валюти Позивачем, а не сплати внеску за вищевказану квартиру. Також звернули увагу, що місце проживання Позивача в вищевказаній квартирі немає, жодних витрат по утриманню квартири він не несе.

11.07.2018 року від представника позивача ОСОБА_5 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що справжній правочин було вчинено між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будрегіонівест», а задля приховання однієї зі сторін, було свідомо укладено удаваний правочин між ОСОБА_2 та ТОВ «Будрегіонівест». Таким чином, вважають договір про спільну сумісну діяльність в будівництві житлових будинків №1/2012 від 14.02.2012 року удаваним в частині сторін, а саме: фактично покупцем був ОСОБА_1 . Ним же вносились всі платежі за вказаним договором, але, задля запобігання проблем з обліком внесених кошів, він всі платежі проводив від імені ОСОБА_2 . За умови встановлення судом, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Таким чином, насправді договір про спільну сумісну діяльність в будівництві житлових будинків №1/2012 від 14.02.2012 року був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Будрегіонінвест", а тому, покупцем є позивач, ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 . Щодо строку позовної давності зазначили, що Додаткова угода № 234/2 до Договору про спільну сумісну діяльність в будівництві житлових будинків №1/2012 від 14.02.2012 року була укладена 24 травня 2013 року. Однак, перебіг строків позовної давності починається з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав. Тому, про порушення своїх прав позивач дізнався вже після виконання договору, а не в момент його вчинення. Відповідно п.2.5 Додаткової угоди № 234/2 до Договору про спільну сумісну діяльність в будівництві житлових будинків №1/2012 від 14.02.2012 року яка була укладена 24 травня 2013 року, термін завершення будівництва та отримання Свідоцтва на право власності на нерухоме майно (квартиру) до «31» серпня 2014 року. Отже, останнім днем для подачі позовної заяви є 31 серпня 2017 року. Оскільки позовна заява про визнання правочину удаваним була подана 18 серпня 2017 року, вважають, її такою, що подана в межах строку позовної давності.

01.10.2018року від представника відповідачки ОСОБА_6 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, де вказують, що Договір про спільну діяльність в будівництві житлових будинків №1/2010 від 14.02.2012 року та Додаткова угода №234/2 від 24.05.2013 року до нього не суперечить закону, оскільки укладені з дотриманням норм Цивільного кодексу України та чинного на момент укладення законодавства України, тобто, діючи добровільно, усвідомлюючи природу свого правочину, розуміючи значення свої дій, власними підписами уклали вище зазначений Договір та Додаткову угоду до нього. Так, сторонами оскаржуваного правочину, тобто між ОСОБА_2 та ТОВ "Будрегіонінвест" були встановлені правовідносини, які і випливали зі змісту даного правочину, а також у сторін виникли права й обов`язки, що також випливають зі змісту договору про спільну діяльність, який оскаржується, а отже, сторони не мали на меті приховати будь-який інший правочин, тому даний правочин не може бути визнаний удаваним у розумінні статті 235 ЦК України.

Відповідно до Рішення Вищої Ради правосуддя від 29.08.2019 року № 2285/0/15-19 суддю Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_7 звільнено у відставку.

Відповідно до витягу з розпорядження керівника апарату Шолкової Т.М. від 11.11.2019 року № 126 справу № 367/5485/17 протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020 року справу № 367/5485/17 передано для розгляду судді Шестопаловій Я.В.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Шестопалової Я.В. від 24 березня 2020 року було прийнято справу до свого провадження та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Шестопалової Я.В. від 26 вересня 2023 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення до суду не надходило. Від представника відповідача ОСОБА_8 надійшла заява про залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, зважаючи на тривалий розгляд даної справи, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.02.2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Будрегіонінвест" був укладений договір № 1/2012 від 14.02.2012 про спільну діяльність в будівництві житлових будинків, згідно якого ОСОБА_2 інвестувала гроші в будівництво, а інша сторона забов?язалась передати їй у власніть квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 35, 6 кв. м., вартістю 28 471,50 доларів США.

24.05.2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Будрегіонінвест» було укладено Додаткову угоду № 234/2 до Договору про спільну діяльність в будівництві житлових будинків № 1/2012 від 14.02.2012 року, за якою доповнено пункт 3.3. Договору №1/2012 новим пунктом 3.3.236 Вклад Сторони-236.

За вищевказаною додатковою угодою Сторона-236 здійснює вклад шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті Україні (в гривні) з відповідним цільовим призначенням: часткове або повне внесення вкладу у спільну діяльність з будівництва згідно Додаткової угоди № 234/2 від 24 травня 2013 р.

Крім цього Додатковою угодою визначені етапи внесення вкладу (грошових коштів) спільної участі у будівництві Стороною-236.

Пунктом 2.5. Додаткової угоди передбачено, що термін завершення будівництва та отримання Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (квартиру) - до 31 серпня 2014 року. Після завершення будівництва та отримання Декларації про готовність об`єкта до експлуатації Сторона-2 зобов`язується передати Стороні 236 наступне житлове приміщення у власність, а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно, витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічний паспорт приміщення.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 26085667 від 27.08.2014 року, Відповідач отримала право власності на квартиру загальною площею 35,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 . номер запису про право власності - 6809048 від 13.08.2014 року. Підстава внесення запису - Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15410183 від 27.08.2014 року.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листоапада 2012 року у справі № 6-133 цс 12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026 цс 16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992 св 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822 св 20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, провадження № 14-498цс18 зазначено: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

Ураховуючи вищевикладене, твердження позивача, що оспорюваний договір № 1/2012 від 14.02.2012 про спільну діяльність в будівництві житлових будинків у частині покупця є удаваними, оскільки придбані ОСОБА_2 за кошти та для потреб позивача, без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи, є безпідставними, так як нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Разом з цим, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) зроблено висновок, що при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд повинен встановити, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає; вказаний договір відповідно до статей 235, 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Зокрема, за умови доведеності, що майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, провадження № 61-1188св21.

Однак, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19), а також для забезпечення єдності судової практики відступив і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, провадження № 61-1188 св 21. Так, у постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц зроблено висновок про те, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

За таких обставин, враховуючи, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання Договору про спільну діяльність в будівництві житлових будинків № 1/2012 від 14.02.2012 року удаваним в частині сторін, а саме ОСОБА_2 , задоволенню не підлягають.

У заяві про застосування строку позовної давності представник відповідача зазначає, що позов подано з пропущенням строків позовної давності.

При цьому суд зазначає, що заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, лише в разі обґрунтованості позовних вимог.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 372/1036/15-ц від 07 листопада 2018 року.

В силу положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі ст.ст. 202, 203,215, 235, 638 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 15, 16, 81, 141, 223, 247, 263-268 ЦПК України суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним відмовити.

Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова